Результат пошуку: Життя в ефірі
Фото: Пресслужба Після Дощу
"Напевно "Остання осінь" — це мій найбільш осінній реліз із усіх взагалі можливих релізів, які в мене виходили цієї пори року. І ця пісня про те, коли в тебе почався новий етап у житті, а ти розумієш, що серцем та мозком ти ще до кінця не відпустив попередній етап свого життя. Бо коли в нас починається щось нове, а перед тим ми досить важко закінчили попередній етап, то хочеш чи не хочеш, але періодично твій мозок згадує якісь моменти, випливають якісь спогади, які ти не зовсім іноді розумієш, для чого тобі потрібні, ти думаєш, що твій мозок з тобою грається. От ця пісня про цей етап, коли ти усе ще до кінця не можеш усвідомити, що твій попередній етап в житті закінчився і вже час повністю зосередитися на новому, відпустивши старе. Але треба розуміти, що усі попередні етапи в нашому житті є важливими, тому що вони формують нас, як особистостей. Вони є частиною історії кожного з нас. У кожного своя історія із різними етапами: якісь приносять багато болю, якісь приносять багато радості, якісь багато досвіду корисного, некорисного, болючого або позитивного. Тому я впевнений, що осінь – прекрасний час, щоб прослухати мій новий реліз. Я впевнений, що багатьом людям він сподобається", — розповів вокаліст гурту Після Дощу Ян Савченко в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у липні Після Дощу представив трек "Краще".
Фото: Пресслужба The Curly
"Сьогодні я тут з нагоди релізу мого альбому під назвою "Емоційний мазохізм". Це пів року або навіть більше мого життя. Це купа обставин. Це пережитий досвід. Це обмін і взаємодія із людьми, як я відчуваю це, як я це бачу. Я вирішив закарбувати на альбомі все, що відчував за ці пів року. Звісно, більшість демок не вийшли. Мабуть, з 50 або 60 я обрав найкращі вісім, які доробив і які виплили в повноцінні треки, які ви зараз зможете почути в мене на альбомі. Він складається з таких треків, як "Забавно", "Ночі так тягнуться", "Як тобі?", "Ненормальна", "Мовчиш", TV, Pressure і "Ще раз". Кожен з цих треків для мене особливий, кожен із цих треків я переживав особисто. Я вважаю, що альбом вийшов достатньо щирим. Це те, чого мені дуже не вистачає: саме щирості. І хотілося б відчувати, що хоч хтось із тобою по-справжньому чесний. Я думаю, що ви можете відчути це. Бажаю кожному давати собі трішечки свободи у голові. Бажаю кожному прислухатися до себе, відчувати цей світ якось інакше, дозволяти собі помилятись, не боятися здатись не такими, як усі. Бо ви і є не такі, як усі. Запрошую послухати вас "Емоційний мазохізм" і віднайти себе, хоча б частинку десь в одному з треків", — розповів The Curly в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у лютому The Curly презентував сингл "Мовчиш".
Фото: Пресслужба Ivan Liulenov
"Пісня "То не ми" — це історія про людину, яка боїться знову відкривати своє серце. Ліричний герой, тобто я, співаю про свій біль на сцені серед тисячі людей, але залишається самотнім. Це про те, що самотність не завжди погано, це нормально. І що це треба прийняти. Самотність – це такий період, час, коли можемо побути наодинці самі з собою, розібратися, наповнитися коханням, щоб потім його віддавати. І пісня "То не ми" на перший погляд може здатися сумною, депресивною. Але, мені здається, що вона тепла і позитивна. А позитивний момент в тому, що ліричний герой вірить, що кохання буде. І, в цілому, не розчарувався і вірить в кохання. Надихнуло власне життя, напевно. Це така картина з багатьох частин життя, яка передає емоції, рефлексію і так далі. Запрошую вас послухати мою пісню "То не ми". Це одна із найважливіших пісень цього року особисто для мене. Ну і це взагалі дуже особиста пісня", — розповів Ivan Liulenov в ефірі Радіо Промінь.
Фото: Пресслужба гурту Krovna
"Пісня "Крила" — не про трагедію, а про те, як навіть коротке і крихке життя може залишити вагомий слід, додати імпульс для наступних поколінь. Репресована українська інтелігенція є лише трагічним прикладом того, як люди сягнули безсмертя, і який вплив вони зробили для наступних поколінь. Це пісня про те, що кожен відповідальний за майбутнє і повинен "посіяти зерно". А який іще сенс нашого буття? Навіть на випаленій, вкритій попелом землі, знайдуться ті, хто буде сіяти зерно. Це пісня про них — окрилених, завдяки яким проростає добро, думка, ідея та життя, хто творить, рятує, лікує, навчає і захищає, хто став провідною зорею у найтемнішу ніч. Слухаючи "Крила", людина має відчути не смуток, а піднесення. Ця пісня не про кінець, а про продовження. Про тих, хто навіть згасаючи, лишає після себе вогонь", — розповів фронтмен гурту Krovna Анатолій Жалнін в ефірі Радіо Промінь.
.jpg)
.jpg)
Фото надане командою фільму
Юрій Поворозник: "Це перша така робота, перший раз, коли гурт розказує сам про себе, і ніхто не хотів робити агітку чи ще щось. Тобто хотілося класну, щиру історію"
Привіт. Перший монтаж фільму був п’ять годин.
Максим Сердюк: Було таке.
Юрій Поворозник: Перший монтаж фільму навіть я не бачив. Я бачив перший монтаж фільму, який був 4.40. Вони рухались маленькими кроками.
Максим Сердюк: Фільм, коли створювали, він по десять хвилин кожного наступного монтажу втрачав.
Остаточна версія триває дві години?
Максим Сердюк: Дві години і п’ять хвилин разом із фінальними титрами.
За ким було останнє слово, що прибираємо, а що залишаємо? Була одна людина?
Максим Сердюк: Ні. Цей фільм створювали й безпосередньо постійно знаходились у процесі режисер Артем Григорян, сценарист Вадим Переверзєв, я, Максим Сердюк, і Святослав Вакарчук як виконавчий продюсер і безпосередньо людина, до якої дотична вся ця історія гурту. Слава, звісно, дивився не всі монтажі. Всі монтажі дивились я, Вадим і Артем. Найбільше дивився Артем, тому що він ще був режисером монтажу. І ось ми втрьох кожну версію дивились кожен поодинці, потім сідали і вирішували, що прибрати, що залишити. І потім: "О, тепер цю версію ми можемо показувати далі, подивитись, як реагують." Показували Славі, команді гурту "Океан Ельзи", показували SWEET.TV і так: "Все, коло правок є, ми пішли подумати, далі рухаємось". І так воно все потроху-потроху рухалось до фінального варіанту.
Юрій Поворозник, Дмитро Захарченко, Максим Сердюк і Леся Антипенко (зліва направо) / Фото Радіо Промінь
Святослав Вакарчук в одному з інтерв'ю розповів, що після того, як фільм подивилась його мама, вона сказала, що багато не знала про свого сина. Мені цікаво, що нового дізнається глядач із цього фільму, можливо, якісь архівні відео, кліпи, які ніхто не бачив, неочікувані коментарі від когось з учасників?
Максим Сердюк: Про це більше розкаже Юра, а я скажу, що ця фраза, яку мама тоді сказала, вже стала в нас мемом. Тому що її розтиражували, вона використовується в багатьох інтерв'ю, новинах і так далі, тому ми дуже любимо саме цю фразу. І вона дійсно показує, наскільки багато неочікуваної інформації в ньому є.
Юрій Поворозник: Так, тому що Макс із командою опрацювали не знаю скільки сотень годин архівів, знайшли навіть ті архіви, про які не підозрювали самі учасники гурту, тому що воно лежало десь у них на антресолях. Все це дісталося, все це оцифрувалося, виявилося, що чогось нема, щось є і так далі. І коли ми, я пам'ятаю, з Максом тільки вперше зустрілись, коли він розказав, що є варіант зробити фільм про "Океан Ельзи", і чи нам це цікаво, то ми якраз говорили про те, що цей фільм має бути максимально щирим і відкритим, тому що це перша така робота, перший раз, коли гурт розказує сам про себе, і ніхто не хотів робити агітку чи ще щось. Тобто хотілося класну, щиру історію. І в цьому випадку великий реверанс в сторону гурту і Слави, і решти учасників, які абсолютно щиро й відкрито ставились до всіх питань. Навпаки вони були готові давати максимум. Тому що в Слави регулярно було питання: "Точно є драма, може ще додати?"
Максим Сердюк: Може я щось не сказав, чи щось більше підкреслити, наприклад?
Юрій Поворозник: І тому багато чого є, багато рефлексії, тому навіть люди, які багато знають про "Океан Ельзи", наприклад, я як фанат багато знаю про "Океан Ельзи", все одно є дуже багато цікавих думок і рефлексій учасників, які пройшли через багато і життєвих подій, і подій у своїй творчості, й це цікаво послухати.
Додати особисте життя Святослава Вакарчука в фільм — це було його рішення? Чи це було задля драми, задля збільшення цікавості?
Максим Сердюк: В фільмі це дуже важлива частина, якщо подивитися з точки зору драматургії. Бо там розповідається, що були складні періоди, він втратив батька, ще ряд драматичних історій перед цим, і тут якраз треба було виводити далі.
Юрій Поворозник: Мені здається, що воно буквально перетікає, тому що я був вражений, коли подивився вже фінальний монтаж, і режисеру Артему про це казав, що в фільмі дуже класно вийшло передати потік історії, коли кожна попередня і кожна наступна сцена взаємодіють між собою. Плюс і ножиці Максима, я підозрюю, максимально підрізали цю історію.
Максим Сердюк: Тут наші ножиці якраз таки з Артемом.
Юрій Поворозник: Так, завдяки тому, як Артем прекрасно це вибудував, і наскільки щиро учасники гурту про все це говорили, дійсно вийшло створити таку історію, де кожна наступна сцена витікає з попередньої. І немає такого, що просто хтось такий: "А от нам обов'язково треба, щоб ви додали в фільм ось це, або нам потрібно, щоб у фільмі прозвучала така думка." Такого не було, це більше творчий метод, я думаю.
Залаштунки зйомок фільму "Океан Ельзи: Спостереження Шторму" / Фото з інстаграм-сторінки okeanelzy_movie
Команда "Океану Ельзи", Святослав Вакарчук — люди дуже педантичні у своїй творчості, люди, які проробляють кропітку працю для того, щоб випускати пісні, релізи, знімати кліпи. Як вам було взаємодіяти і працювати з цими людьми?
Максим Сердюк: Слава нещодавно сказав, я не пам'ятаю, коли це було, ми спілкувались про фільм, про промокампанію і так далі, і він сказав: "Мені в вас подобається, що ви такі самі перфекціоністи, як і ми." Тому тут ми якраз зійшлись, бо що вони й Слава дотошні, і ми дуже дотошні до своєї справи, яку робимо.
Юрій Поворозник: А нам зі свого боку дуже пощастило, тому що коли ми тільки починали всю історію зі SWEET.TV Originals, було важливо, щоб це був контент, який відрізняється в першу чергу якістю і масштабом. І те, що він має бути український і проукраїнський. А з командою KNIFE! і з командою "Океану Ельзи" це б вийшов прям ідеальний метч, тому що це люди, які в першу чергу були зацікавлені в тому, щоб це було максимально якісно, максимально масштабно. І тому робота в цьому напрямку з точки зору того, щоб все було вичищено ідеально, пройшла прекрасно.
Максим Сердюк: І тепер цю роботу можна подивитися 6 листопада в усіх кінотеатрах України. Ми вас запрошуємо.
Не сварились?
Юрій Поворозник: Я не пам’ятаю, щоб були якісь сварки. Всі були настільки зацікавлені в тому, щоб зробити класний документальний фільм, класний фільм про гурт, класну історію. Настільки всі були в єдиному ключі і дивились в одному напрямку, що всі розуміли, для чого це робиться і хто несе відповідальність.
Максим Сердюк: А я от якраз таки поправлю тебе. Я б не сказав, що всі дивились в одному напрямку. Я б сказав, що в кожного було своє бачення, але всі чули один одного і намагались знайти компроміси. І взагалі цей проєкт навчив нашу команду чути один одного, коли залучені дуже багато людей. Тому що, коли ми говоримо про гурт "Океан Ельзи", — це ми говоримо не лише про чотирьох людей, які є зараз актуальними учасниками. Є також колишні учасники, є люди, які створювали цей гурт протягом тридцяти років, і є їхня думка, є люди, які були дотичні зі сторони, є команда фільму. Й мені подобається, що дуже сильні думки поєдналися в цьому фільмі.
Залаштунки зйомок фільму "Океан Ельзи: Спостереження Шторму" / Фото з інстаграм-сторінки okeanelzy_movie
Максим Сердюк: "В 24-му році навесні гурт якраз готувався до свого 30-річчя в Палаці Спорту, вони випускали книгу, і в них з'явилась ідея, що класно було б зробити кіно. І от якраз уже від них пішов імпульс, що вони готові, і в них була певна довіра, а ми отримали величезну відповідальність зробити історію головного гурту України, і ще й вмістити в дві години часу для кінотеатрального прокату"
А як усе починалось? Я зараз розказую про вашу роботу, й це шокує. А вам треба було подзвонити і сказати: "Святославе Івановичу, добрий день, може кіно зробимо?"
Максим Сердюк: Було навпаки. В 21-му році ми випускали документальний серіал "СПАЛАХ", і після нього я спілкувався з менеджментом гурту, що було б класно зробити фільм. Ми між собою просто зустрілись, поговорили, і на цьому все. А пізніше вже почалось повномасштабне вторгнення. І в 24-му році навесні гурт якраз готувався до свого 30-річчя в Палаці Спорту, вони випускали книгу, і в них з'явилась ідея, що класно було б зробити кіно. І от якраз уже від них пішов імпульс, що вони готові, і в них була певна довіра, а ми отримали величезну відповідальність зробити історію головного гурту України, і ще й вмістити в дві години часу для кінотеатрального прокату.
Юрій Поворозник: Пам'ятаю, я перевіряв, 5 червня 24-го року мені Макс написав: "Що там ваші SWEET.TV Originals, чи не хочете взятись за фільм про "Океан Ельзи"?" І з того часу ми взялись. Оскільки це наша перша документальна історія оригінальна, це перша кінотеатральна історія і такого масштабу, тому з одного боку — було важливо зрозуміти, за що ми беремося, а з іншого боку — ми розуміли, що такий проєкт відповідає всьому тому, як ми бачимо власний оригінальний проєкт, це той контент, який ми хочемо створювати як компанія. І відповідно потім, я пам'ятаю, одна з перших наших розмов була якраз про те, що це не може бути просто історія гурту, що це все одно буде історія, безпосередньо пов'язана з історією дорослішання і боротьби України. І ця думка завжди була центральною для фільму. І мені було дуже приємно, коли після перших показів і у Львові, і в Києві всім резонувало саме це. Що це не просто хтось подивився історію гурту, це буквально люди переживали 30-ть років власного життя в Україні, рефлексували, ностальгували. І враховуючи масштаби "Океану Ельзи", дуже складно було уявити, що це буде якось інакше.
Юрій Поворозник: "Коли хтось чув, що ми робимо фільм про "Океан Ельзи", в мене часто зі скепсисом питали: "Що, і розмови про політику будуть, в тому числі?" Так, в тому числі. Тут є дійсно дуже чесні і відверті думки Слави про те, чому це сталося, чому він пішов, як він себе відчував"
В історії сучасної України є багато й темних плям. Вам вдалось у фільмі це відобразити? І те, як через це проходив гурт?
Максим Сердюк: Так, реально всі найважливіші моменти за 30 років гурту і те, що відбувалось всередині колективу (з усіма успіхами й шаленою популярністю, і на противагу з конфліктами й драмами), і всі зовнішні історії, які взагалі відбувалися протягом цих 30 років.
Юрій Поворозник: Так, тому що я пам'ятаю, як коли хтось чув, що ми робимо фільм про "Океан Ельзи", в мене часто зі скепсисом питали: "Що, і розмови про політику будуть, в тому числі?" Так, в тому числі. Тут є дійсно дуже чесні і відверті думки Слави про те, чому це сталося, чому він пішов, як він себе відчував. І тому мені завжди було дуже приємно, коли всі такі: "О, шо-шо, і навіть про політику будуть говорити?" Так, будуть. І всі раптом такі: "А, ну окей." Тому що чомусь всім здавалось, що ми пройдемо повз особливо складні питання. Але тут дійсно жодне складне, двозначне питання не було проігноровано, воно було проадресоване кожного разу.
Максим Сердюк: Але головне все це було вмістити, нагадаю, в дві години.
Допрем’єрний показ фільму у Львові / Фото надане командою фільму
Максим Сердюк: "Всі зараз на емоціях. З одного боку — ми розуміємо, що фільм вдався, бо є дуже багато відгуків у соцмережах тих людей, які його побачили, мовляв, клас, круто! Але все одно, а що далі з фільмом, а чи він зайде ще далі?"
Перед розмовою ти розповідав, що всі вже стали один одному як рідні, коли тобі о 12-ій годині ночі Святослав Вакарчук чи хтось із команди "Океану Ельзи" починає писати повідомлення. Ви й досі підтримуєте цей зв'язок і все ще залишаються робочі питання, враховуючи, що ти кожні п’ять хвилин береш телефон у руки?
Максим Сердюк: Поки я зараз стою на ефірі, мені подзвонило до десяти людей, я всіх скидаю і пишу, що я в ефірі. Написав також Слава за цей час, йому великий привіт! Насправді зараз у нас йде промокампанія фільму і ми якраз виходимо, всі дуже сильно переживаємо. Але з моменту, як почали робити фільм, а ми почали спілкуватись весною минулого року і перейшли в активну фазу по фільму десь у другій половині літа минулого року, і ось із того моменту ми дійсно постійно спілкуємось між собою. У нас в усіх соцмережах дуже багато спільних чатів, яких ми вже не перебираємо, в якому чаті ми спілкуємось. Постійно йде комунікація і прям дуже класно!
І всі зараз на таких емоціях. З одного боку — фільм вже деякі глядачі побачили, вже класні відгуки, тобто ми розуміємо, що фільм вдався, бо є дуже багато відгуків у соцмережах тих людей, які його побачили, мовляв, клас, круто! Але все одно, а що далі з фільмом, а чи він зайде ще далі? В нас є певні переживання.
Юрій Поворозник: Так, тому що ми в принципі розуміли, що цей фільм може бути лише кінотеатральним, враховуючи масштаби гурту і масштаби подій. І наша задача стояла і досі стоїть, щоб це був не просто кінопоказ, коли фільм вийшов в кінотеатрах, а щоб це було дійсно кіноподією. Щоб люди пішли в кіно, подивились, щоб люди відчули. Тому що я вже на двох показах віддивився цей фільм, і оце відчуття, коли ти сидиш у повному залі людей, які пережили той самий досвід, спільний оцей досвід, який транслюється до вас через екран, воно сприймається особливо. І дуже хочеться, щоб якомога більше людей пішли в кінотеатри, подивились це на великому екрані і відчули оце єднання.
Максим Сердюк: Пішли компанією, з друзями або родиною.
Юрій Поворозник: Тобто всіма поколіннями, які слухають "Океан Ельзи", або хтось не слухає "Океан Ельза", але ця історія настільки об'єднує не тільки через пісні гурту, але й через історію України, яку ми переживали. Тож ми дуже хочемо, щоб люди не пропустили це в кінотеатрах, особливо зараз, тому що є багато зовнішніх обставин, але ми робимо все для того, щоб це дійсно було великою подією. У Макса є класна фраза про це, яку він каже на кожному передпоказі, про те, що нам зараз не вистачає.
Максим Сердюк: Дякую, що нагадав. Що нам зараз дуже не вистачає любові, світла і єдності, і якраз пісні гурту "Океан Ельзи" нам це дарують. І класно, що це можна подарувати ще й через кіно, через екран.
Також є важлива благодійна складова, розкажіть про неї.
Юрій Поворозник: Всі прибутки від фільму в перші два дні прокату, це 6 і 7 листопада, підуть на підтримку реабілітації українських героїв Львівського центру Unbroken. Ми там робили перший показ, якраз для ветеранів, героїв, які проходять реабілітацію. І для нас це важлива місія, можливість підтримати людей, без яких цей фільм не був би можливий взагалі. Тобто ми тут зараз говоримо про команду, яка працювала, але ми абсолютно розуміємо те, що без українських героїв, без людей, які боронять країну і віддали за цю країну дуже багато, ми б тут не стояли, ми б про все це не говорили.
І останнє запитання: що для вас означає вдалий фільм? Це касові збори, це кількість людей, які подивляться, це відгуки в соцмережах?
Максим Сердюк: Це все вкупі.
Юрій Поворозник: Чим більше людей подивиться, тим більшими будуть касові збори й тим більше буде класних відгуків.
Максим Сердюк: І чим більше класних відгуків, тим більше людей подивиться. Все взаємопов'язане.
Фото: Пресслужба VovaZiLvova та Romario Punch
"Пісню "Будуть вічними наші кроки" записували наступним чином: був у Варшаві, треба було десь переночувати пару ночей, витрачати зайві гроші на Airbnb або на готелі не хотілося, бо це нудно і немає з ким спілкуватися. А так через спільних знайомих познайомився з українським співаком Romario Punch, який мешкає у Варшаві, й напросився до нього на пару ночей поночувати. А вони якраз переїхали в нову квартиру і кажуть: о, будеш нашим першим гостем. Я кажу: клас, буду.
Romario, крім того, що співає, ще й робить музику сам. На щастя, боги, які відповідають за творчість, придумали так, що коли двоє творчих людей збираються разом, то інколи це може перерости у спільну творчість. Так сталося і з нами: Romario почав перебирати семпли і якісь з них мені сподобалися. Я йому про це сказав і він почав робити з того музику, а я почав під неї писати куплети. Потім Romario написав приспів, заспівав його, а я — зачитав свої куплети, і так в нас народилася пісня.
Пісня писалася під враженням того, що попередні 3,5 місяці я засинав і просинався поруч зі своїми дітками, поки ми їздили Європою з туром. 20 країн, 41 концертик. А тут вони поїхали в Україну, а я лишився в Європі. Оця відсутність діток поруч надихнула на роздуми про життя, про те, що діткам треба передати не травми, а зцілення. Є відчуття, що тема буде актуальною ще багато років, а можливо й взагалі завжди. Задля того, щоб передавати наступному поколінню не травми, не ненависть, не злість, не розпач, а віру у краще майбутнє, віру у те, що Божий план, яким би дивним або незрозумілим не здавався, все одно присутній і, зрештою, буде для нашого блага. Як то кажуть, по вірі вашій буде вам. Це намагаємося і ширити, і пропагувати", — розповів VovaZiLvova в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у квітні VovaZiLvova та Всюдисвоя випустили трек "Плаче хлопчик".
Фото: Лілія Фільчак
"Хочу розповісти та презентувати вам наш новий сингл "Квіти можуть зівʼянути". Загалом для нас це досить важливий та болючий трек, адже він присвячений нашим друзям, які трагічно пішли із життя молодими. Звідси й асоціація з бутонами — чимось дуже ніжним, тендітним та юним. Я памʼятаю, кілька днів після втрати у мене на столі стояли квіти півоній і я дуже довго чекала, щоб розпустилися останні бутони, проте цього не сталося. Тоді до мене прийшла фраза про те, що "квіти, як і люди, можуть зівʼянути, так і не розпустившись". Всередині насправді було дуже багато слів, дуже багато емоцій, дуже багато болю, але все це ніяк не складалося у якусь поезію чи музику, тому дуже довго існувала лише ця одна фраза. А рік тому нам довелося пережити ще одну втрату і в цей день лірика і музика до пісні були написані повністю. На жаль, зараз багато хто втрачає близьких та рідних людей, тому цей трек — це наша спроба запамʼятати, "засушити" всі голоси, емоції, міміку, риси обличчя, блиск очей тих, кого вже не буде поруч. Це спроба описати весь біль та всі почуття, які відбуваються всередині. Він про тих, кого вже не повернути, і для тих, хто вже не зможе ніколи забути. Наразі у нас назбиралося дуже багато матеріалу, тому ми працюємо вже над другим альбомом, який релізнемо наступною весною. Він продовжить психоделічну історію попереднього, але з дуже цікавими жанровими експериментами", — розповіла вокалістка гурту Leleka і Paporot Софія Мацук в ефірі Радіо Промінь.
Фото надане співаком
"Є якісь події, які ми робимо навіть не задумуючись, на підсвідомому рівні. Я, наприклад, закриваю свої гештальти з минулого. В дитинстві я дуже хотів робити рок, мені дуже подобався панк-рок, але я читав реп. І от тепер я зробив собі рокешник"
Привіт. "Чорний лебідь", якщо хтось не знає, — це назва теорії математика Насіма Ніколаса Талеба, яка розглядає важкопрогнозовані та рідкісні події, котрі мають значні наслідки. Ти книгу читав чи десь просто побачив про це поняття, як воно народилось?
Я часто дивлюсь усякі научпопи, документалки, і паралельно ж є фільм і книга "Чорний лебідь", там Наталі Портман знімається.
Так ти ним надихнувся?
Скоріше, самою теорією.
Що саме тебе в ній зацікавило?
Те, що є якісь події, які ми робимо навіть не задумуючись, на підсвідомому рівні. Я, наприклад, закриваю свої гештальти з минулого. В дитинстві я дуже хотів робити рок, мені дуже подобався панк-рок, але я читав реп. І от тепер я зробив собі рокешник. І не знаю, до чого воно призведе далі.
Тобто для тебе це гештальт саме по панк-року і по важкій музиці?
Так, просто колись я дуже хотів і горів цією ідеєю, а потім такий, та ладно, я вже роблю реп, мені подобається хіп-хоп, я вже туди занурився повністю з головою, і це вже спосіб життя навіть був. А тут я це дістав із себе.
В YouTube ти написав, що ця пісня змінить життя слухачів, але в кліпі ти постаєш в образі чорного лебедя. Що ти закладав у це?
Це вже залежить від слухачів. Та це прикол, не сприймайте це настільки серйозно. [Сміється — ред.]
А ми думали, ти філософ сучасності.
Так в цьому і полягають всі філософські концепції. Те, як ви їх сприймете, як будете їх транслювати, використовувати в житті.
"Крім цього треку вийде ще пару. Це буде ЕР в такому звучанні"
Крім пісні, чи було щось у твоєму житті, що б ти міг назвати "чорним лебедем"?
Думаю, кожен рік стається подія, яка все змінює, і ми йдемо за новим напрямком. Це як розгалуження на дорозі, коли ти вибираєш йти праворуч чи ліворуч. Як у фільмах, коли по лабіринту бігають, і ти вибираєш, йти туди чи туди. А назад — це як точка неповернення.
Музику до треку написав Yaski. Розкажи про вашу співпрацю.
Ми працюємо вже досить давно. Ми запустили свій лейбл, хто не знає, Africa Records. І тепер я його замахую кожен раз, щоб робив мені чим далі, тим жорсткіше музло.
В тебе і в тексті є про жанрову різноманітність: реп, панк-рок, чи що там ще було? І все ж таки, для тебе відіграє роль те, який жанр?
Я би хотів, щоб жанри взагалі розмились. І кожен робив те, що йому подобається, як він відчуває. Не тільки те, що виходить, але й шукав себе в різних напрямках. Наприклад, мені подобається, як зараз рухається Саша Чемеров. Йому все рівно, до якого жанру його відносять, що прописують у кредитсах на стримінгових платформах, який жанр. Просто треба робити круте музло.
Це круте музло?
Я б не випускав, якщо б воно мені не подобалось. Багато треків, які я написав, і демки, я їх не випущу, бо думаю, що це не круте музло.
Ти згадав Сашу Чемерова. Не так давно ви представляли в нашому ефірі колабу з ним — трек "Диявол в деталях". Чи плануєте з ним далі співпрацювати?
Не знаю, чи можна це говорити, чи я не заспойлерю, але 11 числа має вийти наш новий спільний трек від "Фронтової студії". Просто буде ціла серія "Фронтової студії", і ми будемо випускати трек для 30-ки [30-ої ОМБр імені князя Костянтина Острозького — ред. ], так що чекайте.
Ексклюзив, супер! Ну а зараз ми будемо слухати пісню "Чорний лебідь". Чесно скажу, коли я її слухав, для мене це прям слем. Має бути натовп людей і прям вир емоцій. А для тебе який ідеальний момент прослуховування цієї пісні?
На концерті.
Я чомусь десь так це собі й уявляв.
Крім цього треку вийде ще пару. Це буде ЕР в такому звучанні.
Тобто це не обмежиться одним синглом?
Ні-ні. Але вже як піде. Просто я паралельно пишу ще реп-альбом, який, сподіваюсь, вийде в лютому, але це питання часу.
Зараз все-таки ти до чого більше тяжієш?
Навіть не знаю. Зараз поки випускаю, то мені подобається важче звучання, більше гітар.
Тоді чекаємо інших результатів твоєї діяльності й дякуємо за пісню.
Слухати пісню Гоні "Чорний лебідь", як і багато інших прем’єр, можна в плейлісті "Промінь рекомендує 2025" на Spotify, YouTube і YouTube Music. Для цього достатньо перейти за посиланням.
Фото: Олексій Чарей
"Протягом всього альбому "Кілометри" присутня тема відстані, вимірювання якої є кілометри. Це і життя на відстані з близькими та родиною, це і рух фронту, постійна дорога. В альбомі є 13 пісень: "Кілометри", "Контужений пес", "Я повернусь", "Невідомі співаки", "Ноги на торпеді", "До дрібниць", "Тиха трава", "Тільки вперед", "Хто, як не ми", "Щасливі"... Пісні були написані в 2024 та 2025 роках і записи переважно відбувалися в достатньо таких спартанських умовах і вартували мені неабиякої витримки та самоорганізації. Весь процес відбувався під час служби і важкого стану у відпустці. Та музика має дивовижну силу наді мною: коли я тільки починаю процес, то одразу зʼявляється наснага. Альбом звучить достатньо бадьоро. Для тих, хто засумував за чимось рок-н-рольним від мене, там також буде що послухати. Всі пісні я записував і зводив сам, окрім пісні "Кілометри", де партію барабанів та піаніно на відстані записав талановитий музикант та саундпродюсер Lucas Bird. І пісню "Щасливі" створено разом з неймовірною співачкою та сонграйтеркою Sestra Blyznyuchka. Відео наразі немає. Відкритий до будь-яких пропозицій щодо відеороботи на будь-яку з пісень з альбому. В найближчому майбутньому готується фіт з гуртом adm:t, про що ми давно міркуємо, ще з 2022 року, коли разом несли службу в 207-му батальйоні", — розповів Remez в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у вересні Remez випустив сингл "Тиха трава".
Польсько-український розмовник присвячений Дню усіх святих та Дню поминання померлих.
Zaduszki, тобто задушний день, тобто поминальний день, тобто день усіх померлих, коли люди відвідують могили своїх рідних, вважається польською притаманністю. Але, як переконувала в ефірі Першої програми Польського радіо етнографиня Амудена Рутковська з Етнографічного музею у Варшаві, це не зовсім так.
"Першого листопада — Свято усіх святих (польська назва Wszystkich Świętych), і цей день присвячений вшануванню усіх святих — як сама назва підказує. Це день мучеників, котрих Церква визнала святими. Натомість коли ми говоримо про згадування рідних, котрих вже немає серед нас, про відвідування їхніх могил, то для цього є власне День усіх померлих (польська назва Zaduszki, Dzień Zaduszny). Насправді другого листопада був важливішим днем — на це вказують етнографічні дослідження. Кумуляція обрядовості, пов’язаної із померлими, із смертю, припадала саме на другого листопада. Обряди починалися в ніч з першого на другого листопада, і вони були частково спільними для цього спільного простору слов’янської культури. По-перше, вважалося що в ніч з першого на друге листопада душі померлих повертаються знову на землю і відвідують живих. Загалом, у річному циклі було кілька моментів, коли ці душі померлих поверталися до життя живих. Але концентрація обрядів припадала саме на цю ніч листопада".
"В англіканській церкві дата 1 листопада поєдналася із датою кельтського свята Самайн. Звичай ходити від дому до дому і збирати якісь подарунки, поєднується із тим, про що ми говорили в контексті трапезування на могилах померлих, тобто частування померлих. В Англії, наприклад, в ніч на 1 листопада, розпалювали біля домів вогнища — щоби душі померлих могли зігрітися. Там, на відміну від Польщі та інших країн слов’янського світу, померлих не запрошували до дому. Також у цей день люди запалювали гарбузові ліхтарі (раніше це були ліхтарі, зроблені з ріпи). Ці ліхтарі мали допомогти у подорожі душам, які перебувають в чистилищі — ліхтарі мали їм освітити шлях до раю або шлях до пекла. Натомість ці душі вже не мусили перебувати у тривожній невизначеності".
Запрошуємо послухати опрацювання розмови з етнографинею Амуденою Рутковською, а також ознайомитися з тематичним словничком за посиланням.
Яна Стемпнєвич і Марцін Ґачковський
Ти завжди думаєш про те, чи взяти на себе цю відповідальність. Однак завдяки наполегливості фестивалю "Покоління" ми таки зробили два ювілейні концерти у Києві і у Львові, і вони були емоційно розривні, і кількість артистів, яких ми зібрали, навіть мене вразила, якщо чесно. Із деякими я знайомилася прямо на сцені. Чому? Тому що це вже нове покоління, яке переспівує наші пісні, які були популярними в 90-х. Я одного питаю: "А ти хоч знаєш, що пісні 30 років?". Дивиться на мене здивовано.
Ми тебе дуже просимо не зупинятись, продовжувати обов'язково, чим можемо – допоможемо.
Фото надане пресслужбою Анжеліки Рудницької
Коли починає звучати різдвяна музика, ти втихомирюєшся, ти наповнюєшся таким неймовірним світлом, яке наче структурує тебе всередині
Ми зібрались сьогодні з приводу "Території Різдва". Але розпочнемо все-таки з ювілею: "Територія А" цього року святкує 30 років. Від 90-х – і до сьогодні. Легендарний хіт-парад!
Від 90-х назавжди. Доброго ранечку, друзі. Так, дякую. Нарешті до вас добралася. Скільки разів ми переносили нашу зустріч, тому що якийсь шалений графік цього року. Або тому, що нас всіх стає взагалі менше, а роботи більше, або тому, що в мене такий ювілейний рік – коли все-все-все-все зійшлося у 202-му. І ще ж багато ювілеїв навіть не згадуємо, бо не хочемо (сміється).
Анжеліко, ти ж завжди несешся в цьому графіку. Щороку кажеш: "Ну, може наступного року буде трохи більше часу". Ти ж завжди людина-мураха і людина-бджола. Давай тоді про все по порядку. Ти прямо до нас зайшла і сказала: "Я сьогодні побачила, що нас не гуглять".
Ні, це я побачила публікацію, бо в мене є чат-бот, який відслідковує публікації про мене. Він сьогодні мені приніс інформацію про те, що артистів 90-тих не гуглять. І в переліку є також я. Але це не зовсім так, бо сьогодні я навіть поки бігла до студії, мене перехопила жінка, яка хотіла селфі зробити на Хрещатику, потім тут мене запитували щось про якісь мої проекти. Я не відчуваю недостачі уваги.
Ми тебе самі гуглили сьогодні разів 25 щонайменше і розуміємо, що…
Я перевірю! (сміється)
Перевір. Ти могла запізнитись до нас, тому що хтось обов’язково хоче сфотографуватись, розпитати. Особливо, коли ти біжиш по Хрещатику. Тут завжди таке, до тебе завжди дійсно багато інтересу. Тож тут треба планувати свій час… Отож, про "Територію А", про тридцятиріччя, – ми вже фактично рік підсумовуємо?
Так, так. Ми вирішили, що 30 років – це така дата, яку можна святкувати протягом усього року, тож цьогоріч всі нас вітали (і ви теж) з днем народженн, надсилали нам свої вітання– і продовжують це робити. Ми щасливі, що в нас так багато друзів за ці роки, і дуже часто вони кажуть: "Ой, давайте концерти!". Але зібрати артистів зараз (і глядачів) складно.
Ти завжди думаєш про те, чи взяти на себе цю відповідальність. Однак завдяки наполегливості фестивалю "Покоління" ми таки зробили два ювілейні концерти у Києві і у Львові, і вони були емоційно розривні, і кількість артистів, яких ми зібрали, навіть мене вразила, якщо чесно. Із деякими я знайомилася прямо на сцені. Чому? Тому що це вже нове покоління, яке переспівує наші пісні, які були популярними в 90-х. Я одного питаю: "А ти хоч знаєш, що пісні 30 років?". Дивиться на мене здивовано.
Це не Влад Дарвін?
Ні. Влад Дарвін – це наш глядач, він нам писав листи. Він навіть мені повідомив, що я жодного його листа тоді не прочитала – і я в нього просила пробачення публічно у Львові на концерті! Він же такий скромний, напевно, він був дуже стриманий в листах, а ми любили таке щось емоційне, яскраве. Ні, це не Дарвін.
На ювілейних концертах "Территорії А" було дуже багато юних людей, які точно не могли нас дивитися в ефірі. Однак вони знають пісні "Території А", і вони співали разом з нами. І це класно, тому що це та інформація, яку ми передаємо з покоління в покоління, і це та тяглість, про яку я люблю дуже говорити
Ми просто чому згадали? Тому що цього року побачив світ переспів Влада Дарвіна і Марії Бурмаки "Розлюби" – фантастична пісня!
І ми її презентували саме на ювілейному концерті "Території А" – і в Києві, і у Львові. Зрозуміло, що в Києві простіше артистів зібрати, бо більшість мешкає саме тут. І дуже багато було емоцій, і знаєш, що приємно – було дуже багато молодих людей, юних, які точно не могли нас дивитися в ефірі. Однак вони знають пісні "Території А", чи часів "Территорії А", і вони співали разом з нами. І це класно, тому що це та інформація, яку ми передаємо з покоління в покоління, і це та тяглість, про яку я люблю дуже говорити.
А у Львові, напевно, найбільшою несподіванкою був Левко Дурко. Йому 74 роки, але він має прекрасний вигляд, бадьорий, виступав, співав, стрибав на сцені, і навіть для нас це було несподіванкою. Ми всі селфилися з Левком Дурком, бо ми реально дуже давно не бачилися.
Ми теж пам'ятаємо дуже добре Левка Дурка – ще з часів співпраці з Аллою Мігай. Це фантастично позитивна людина, його пісні дійсно додали особливого шарму всім концертам, які були присвячені 30-річчю "Території А". А зараз і послухаємо переспів Влад Дарвіна і Марії Бурмаки "Розлюби".
Ну і після того, як ми згадали 30-річчя легендарного хіт-параду "Території А", давай поговоримо про традиційний проєкт "Територія Різдва". Розкажи більше, який вже за ліком цей проєкт цьогоріч, хто бере участь? Тому що ж артисти в ньому не повторюються.
Коли я говорю про "Територію Різдва", я одразу розслабляюсь, тому що Різдво для мене – це диво з самого дитинства. І мені важливо було оцю тяглість моєї родини, традиції, з якими я виросла, які треба було приховувати в моєму дитинстві, – дати їм нове життя, новий шанс бути побаченими, почуттими. І це не тільки про збереження традиції, це про її оновлення, про її вміння відновлювати внутрішній наш світ. Бо ми зараз всі розшарпані, розірвані, нервові. Але коли починає звучати різдвяна музика, ти втихомирюєшся, ти наповнюєшся таким неймовірним світлом, яке наче структурує тебе всередині – от ніби, знаєш, ніби якась кров наша починає циркулювати всередині.
Різдво – це магія, і ця музика, яка перевірена тисячоліттями, яка дійшла до нас з глибин віків, які ніхто не може облічити, вона фантастична і вона стала відновленням цьогоріч і для багатьох військових, і для ветеранів, які долучилися до проєкту. Тому що, окрім артистів, яких ми любимо, з якими ми працюємо, ми долучили ветеранів, військових, парамедиків, і всі вони знімались в студії, хоча деколи це було теж нервово. Тобто люди погоджуються, їм подобається ідея, потім коли вони приїжджають в студію і стоять перед мікрофоном, вони розуміють, що я ж не вмію співати, нервують. Але все виходить в нас, бо у нас завжди дуже дружня атмосфера, обнімашки і я завжди кажу, що заради цих обіймів і зустрічі з однодумцями варто затіювати ці великі проекти.
Треба переакцентувати радянську новорічну традицію – "йолки, шампанське, п’яні морди в салатах" – на красу, на колядки, щедрівки, прославлення Бога, на дідуха, на 12 страв, – зрештою, на об'єднання родини. Не лише нашої маленької родини, а всієї української родини
Вдев'яте вже "Територія Різдва" відбувається, але лише втретє велика зйомка, тому що зараз це можливо завдяки Українському культурному фонду. Тобто раніше, коли я шукала партнерів, мені всі розповідали, чому це не може бути. Тому що на все знаходиться гроші, можливості, а на вічне і на те, що деконструює радянську традицію – "йолки, шампанське, п'яні морди в салатах, олів'є і З легким паром" – ні. Треба переакцентувати це на красу, на колядки, щедрівки, прославлення Бога, на дідуха, на 12 страв, – зрештою, на об'єднання родини. Не лише нашої маленької родини, а всієї української родини. Але я йду шляхом не жорсткого заперечення, а шляхом любові.
Тобто ось подивіться, скільки любові є в наших традиціях, просто доторкніться – і ви змінитеся, і разом з вами буде змінюватися світ.
На жаль, от за навіть ці три таких великих проєкта, ми не стали такими популярними, як мені би хотілося. Тому що різдвяний період надто короткий, щоб це розкрутити дуже сильно. Але українці вже починають звикати до Різдва, і коли цьогоріч ми ще не зняли, а вже від телеканалів пішли запити, чи ж буде Різдво, – я зрозуміла, що ми все ж таки на правильному шляху.
Впевнені, що цей проєкт ми оціним, як завжди, з огляду через 100 років.
Не через 100 років, але от так влаштована психіка людська, що інколи треба звичка, і поки не випрацьована звичка, це не сприймається. Але якщо це довбати, то продовбається. Головне, щоб просто мені вистачило сил, бо я вже цьогоріч зарікалась, казала "все, я не хочу більше, в мене нема сил".
Ми тебе дуже просимо не зупинятись, продовжувати обов'язково, чим можемо – допоможемо.
Я хотіла доповнити. Я згадала, що генетики відкрили омонімічну здатність молекул ДНК, яка полягає в тому, що наші здібності, таланти, взагалі наша природа розкриваються в залежності від середовища, в яке ми занурюємося. Тому дуже важливо занурюватися саме в традиції, в пісні, тому дійсно по-іншому кров тече, як ти кажеш.
Цьогоріч я не буду називати всіх артистів. Це і актори Театру Франка – Наталія Сумська, яка зараз у всіх постах, Євген Нищук, який є ветераном війни, "голосом Майдану" і Народним артистом України. Марта Адамчук з нового покоління, Іван Марунич, військовослужбовці Едуард Драч, Христина Панасюк. Віталій Кириченко з гурту Нумер 482. І що мені неймовірно приємно, що це вже друге покоління працює в "Території Різдва". Зараз в першому концерті "Містерії" грав і співав Володимир Вікарчук з гурту Шпилясті Кобзарі. Зараз він військовослужбовець і перебуває на фронті, а його малючок Остап цьогоріч співав разом з нами. А ще одну дівчинку Аня точно знає. Вона також співала, танцювала.
О так!
Це твоя донечка Єва, яка почуває себе в нашому середовищі як риба у воді, бо вона усіх знає. І вона мені заявила, що ось ще трохи підросте і буде директором "Території А"! Єва ще зовсім маленька, їй 6 років. Але я тепер за долю "Території А" спокійна абсолютно (сміється).
Кращого фіналу нашої розмови сьогодні і не вигадати!
Так, і Віталіка Кириченко ми об'єднали цьогоріч із дівчатами з гурту GG Гуляй Город, а також із акторами Луганського театру. І це теж дуже зворушлива історія, тому що Луганський театр вже вчетверте змінив свою адресу. Вони з Луганська виїхали в Сєвєродонецьк, з Сєвєродонецька виїхали в Суми. І Суми зараз також в такій складній ситуації, тому вони переїхали до Києва. І вони ще без зарплат, без нічого, і нас не було на таких акторів можливостей. Але ми сказали, що ми поділимся, бо ми хочемо, щоб ви були з нами. І це вийшло фантастично.
Ох, ми вже чекаємо цей номер! Дякуємо тобі, Анжеліко!
Фото: Валерій Лавровський
"Хочу презентувати вам нашу нову пісню, яка називається "Дорога". Це ремейк пісні Small Depo, який ми зробили в співпраці з Володимиром Коханом, автором проєкту "Хащі". Вова написав свій текст на пісню, який просякнутий досвідом та романтичними спогадами юнацьких мандрів автостопом, що свого часу зробили феноменальний вплив на його особистість та творчість загалом.
Ми поєднали два тексти в один, і пісня "Дорога" отримала нове життя. Пісня "Дорога" входить в майбутній альбом "Ремейк", який вийде вже 31 жовтня. Це буде збірка оновлених версій наших найкращих пісень з усієї дискографії Small Depo за весь час. І альбом створений суто на прохання наших давніх слухачів. А 6 грудня в Києві ми робимо великий концерт-презентацію нашого нового альбому в клубі Mezzanine. Будуть запрошені артисти, ми зіграємо кращі пісні з усієї дискографії, і, звичайно, що презентуємо "Ремейк"", — розповів фронтмен гурту Small Depo Максим Іщенко в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у квітні гурт Small Depo представив пісню "Вікна".
Фото надане артисткою
З усіма моїми історіями мені є що сказати людям
Привіт тобі!
Привіт! Рада бути на зв’язку!
Ми теж дуже раді чути тебе в нашому ефірі! Будемо раді також бачити в студії і наживо, коли буде такий привід: сподіваємось, над релізами і новинками працюєш і далі, і такі нагоди попереду неодмінно стануться.
Добре!
Домовились! Отже, про пісню. Чого в ній більше: Лорін чи tATu?
І того, і того. Лорін завжди зі мною (сміється). Насправді, пісня присвячена тату, вона про батька. І також про сліди, які залишають в нас батьки. Якісь рани, якісь проблеми – те, що зазвичай спливає потім. Тобто, це не про фізичні тату – а це про такі тату, котрі не всі люди бачать.
Про тату, які викарбовують батьки, – невидимі для оточующих, але які супроводжують нас усе життя. І нам інколи приходиться розбиратись із цим… Але і зростати завдяки цьому. Які подвійні сенси в пісні!
Так, тут два в одному.
Чи можеш ти поділитися з нами, які питання є найважливішими в твоєму житті? Те, що не вбиває нас, робить нас сильнішими – це твій випадок? Є такі моменти, з якими ти працюєш і від яких зростаєш?
100%. З усіма моїми історіями мені є що сказати людям. І це класно, що в мене зараз пісні виходять наче на етапі під назвою "терапія". В мене була пісня "Сильною", котра про виявлення жіночої сили. Зараз пісня про те, як приклад тата впливає на дівчину. Наприклад, про те як тато пішов. Або як не показав, як потрібно чоловіку ставитися до жінки в сім’ї. І різні проблеми, з чим дівчата потім приходять до психолога, власне. В мене буде серія пісень про те, що дівчата проходять в терапії.
Чи не думала ти співпрацювати зі співачкою KOLA, яка теж співає про тата і яка, вочевидь, має ту ж проблему? Про тата, який пішов і все життя йому хотілося сказати щось важливе?
Я думаю, що ми можемо зареміксувати наші пісні (сміється).
Наостанок просимо тебе звернутись до наших слухачів з тим, що тобі найважливіше зараз сказати.
Я хочу побажати вам сміливості не тікати від своїх почуттів. І навіть якщо боляче, це робить нас живими і сильними. Нехай у вашому серці залишаються лише ті тату, які нагадують нам про любов і силу.
Слухати пісню REYA"тату", як і багато інших прем’єр, можна в плейлісті "Промінь рекомендує 2025" на Spotify, YouTube і YouTube Music. Для цього достатньо перейти за посиланням.
Фото: Пресслужба NANA SOLIS
"Новий мініальбом "Що таке кохати?" став для мене важливим етапом і творчо, і особисто. Після зміни псевдоніму я відчула, що всередині теж щось змінилось. З'явилося відчуття зрілості та глибини, і я захотіла це передати через музику. Це дуже особистий мініальбом. Він про різні грані кохання, не лише романтичного, а й любові до себе, до світу, до життя. Кожна пісня – це стан, який я прожила. Десь біль і розчарування, десь самотність, у якій народжується сила, прийняття, спокій і ніжність. Я намагалася показати, що любов – непросте відчуття, і у кожного воно проявляється по-своєму. Співавтором пісень став JASE51, він же і саундпродюсер альбому. Разом ми шукали звучання, яке буде живим, щирим і справжнім. Ми доповнили поп-саунд гітарними лініями, атмосферними текстурами та постпанковими відтінками. До створення долучилися HYPOCRITE, який записував гітарні партії, та Linz, який працював над зведенням і мастерингом. Це команда, яка відчуває музику так само, як і я – серцем. На одну з пісень, "Променем", ми відзняли кліп. У центрі ідеї люди, їх почуття, дотики, взаємодія, рух. Це історія про енергію любові, яка може народжувати світло, навіть якщо навколо темрява. Над кліпом працювали режисери Стася Шокарова та Лев Левандовський, а оператором став Данило Хомич. Фокус-треком релізу стала пісня "Все в мені". Це трек про сумніви і прийняття, про те, як складно робити вибір і не втратити себе у вирі почуттів. "Що таке кохати?" – це мої особисті відповіді на непрості запитання, та, можливо, у треках ви знайдете свою істину", — розповіла NANA SOLIS в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у травні NANA SOLIS видала трек "Так звучить Київ".
ТРЕБА ЖИТИ!
Жити треба цікаво: читати книжки, ходити в театр, дресирувать пса Патрона…
Треба жити! Не впівсили, не трошки, не завтра, не після. По-справжньому! Зараз! Треба гладити котів, збирати гриби, везти цуценят із фронту на "інтерсіті", робити ремонт і приносити щастя тим, кого любимо. Треба купувати сукні з лелітками і донатити на військо, вишукувати РЕБи і генератори, а ще — нишпорити вечорами в міжʼярʼї ботсаду, бо на перший урок треба принести каштанів.
Треба любити свій дім, навіть якщо він тимчасовий і далеко від справжнього дому — того, що в серці. Треба здавати кров, і, може, з нею ще в чиємусь серці поселиться любов до слів: "допіру", "пітятко" чи "кияхи".
Треба цілуватися, коли випадає нагода, і казати те, що на думці. Немає часу на півтони. Матеріальне — крихке, життя тікає крізь пальці. Справжнім виявилось тільки те, за що не можна схопитись руками: спогади, сміх і любов.
Ще треба плакати, коли можеться. За все те, що ніколи не мало з нами статися. За те, що ми не тільки знаємо, як пишеться "далекобійний дрон" або "балістична ракета", а й розрізняємо їх на слух.
Росіяни хочуть, щоб ми стали схожими на них: скніли у вічній гризоті. А ми будемо жити цікаво — всупереч історії і заради тих, хто після нас говоритиме нашою мовою.
________________________________________________________________________________________
Радіодиктант національної єдності — це щорічний флешмоб, започаткований командою Українського Радіо у 2000 році. Радіодиктант — це нитка, що сплітає наші голоси в один, захищаючи душу нації через кожне написане слово. Він транслюється щороку на платформах Суспільного: на хвилях Українського Радіо та Радіо Культура, в ефірі телеканалу Суспільне Культура, на ютуб-каналі Українського Радіо.
Суспільне Мовлення — незалежна медіакомпанія з потужним охопленням на всіх платформах: телеканали Перший, Суспільне Культура, Суспільне Спорт і національна мережа місцевих каналів; радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, Радіоточка. Лише перевірені новини читайте на сайті suspilne.media, на національних і місцевих диджитал-платформах. Ми мовимо мовами нацспільнот, представляємо Україну на Євробаченні, розвиваємо дитячий ресурс "Бробакс", навчаємо медіаспільноту в Академії Суспільного Мовлення. Маємо Суспільне Медіатека — платформу унікальних відео та аудіо Суспільного від 1950-х і до сьогодні. Захищаємо свободи в Україні.