Результат пошуку: Життя в ефірі
Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь
"Цією піснею ми хотіли підбадьорити слухачів, зарядити, а головне — попросити не відкладати на завтра, творити, жити яскраво. Наші охоронці, захисники і захисниці, виборюють наше життя. І завтра може і не настати. У нас такий час, що ми маємо українську культуру просто піднімати максимально. І не лише культуру, а й українську діяльність, тому що це не вбивається кулями. Ми маємо творити й не зупинятися. Разом із піснею вийшло відео, яке ми зняли на фестивалі Faine Misto цього року. Ми дуже раді, що там показали дуже багатьох людей, всі такі яскраві, усміхнені. Цей фестиваль привів до нових знайомств, а головне — ми тоді зібрали разом дуже-дуже багато грошей для наших захисників і захисниць", — розповів вокаліст гурту Omana Олексій Богомольний в ефірі на Радіо Промінь.
Нагадаємо, у червні група Omana перевипустила свою пісню "Мрії" в акустичному звучанні.
Також читайте інтерв'ю OMANA: "Ми живемо в тяжкі часи, але робимо це яскраво".
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Фото: Радіо Культура
— Сьогодні в ефірі Радіо Культура ми розмовляємо з людиною, яку можна відрекомендовувати дуже довго, а можна одним словом, і це буде прізвище Жадан. Сергій Жадан. Привіт. Дякую, що знайшов час.
Привіт. Я дивуюся, але так склалося, що в мене сьогодні вихідний день.
— У тебе бувають вихідні дні?
Як виявляється. Давно не було, чесно кажучи. Вчора був концерт у Львові, завтра — виступ у Броварах, а сьогодні вільний день, і я в Києві. Тому з радістю прийшов до вас.
Сергій Жадан і Христина Соловій: прем’єра кліпу "Серце"
— За дві години до нашого ефіру відбулась прем'єра кліпу "Серце". Хто би міг подумати, так? Це Сергій Жадан, Христина Соловій. Я маю на увазі, що "Жадан і собаки" — це інша музика.
Це стереотипне уявлення. У нас є кілька дуже ліричних композицій. Наприклад, пісня "Листопад" або "Ріка". Але я згоден з тим, що щоразу, коли з'являється лірична композиція, є коментарі на зразок: "Хто би міг подумати? Ми не чекали такої музики!"
— Я чекав, бо знаю вашу ліричну музику. Але тут мені йдеться про звучання. А це звучання хорошої поп-музики в найліпшому сенсі. Тут очевидно, Христина попрацювала більше.
Безперечно, ми б самі писалися інакше. Безперечно, ми зважали на специфіку і голосу, і подачі. Але в нас загалом останнім часом записи різняться. Послухати наш останній альбом і наш передостанній альбом — це ніби два різних космоси.
— Як тобі в цьому всьому?
Мені дуже-дуже комфортно. Ми хотіли зробити пісню, і з Христиною багато говорили про те, що це має бути. Зрозуміло, що це не має бути панк, не хотілося робити щось занадто гостре, занадто різке. Хотілося, щоб воно було гармонійним, і щоб це не виглядало як якесь присмішництво. Ясна річ, що хотілося, аби вгадувався характер гурту "Жадан і Собаки" (мені здається, він там є), але водночас, щоб там був характер, голос, образ, тембр Христини.
— Я звернув увагу, що ти переважно читаєш. Мені це нагадало ранній "Танок на майдані Конґо", така собі "Харківська школа читки". Ти відчуваєш на собі цей вплив харківського репу?
По-перше, "Танки" — це мої давні друзі, так чи інакше. Це те, що сидить, хотів сказати, в печінках, а насправді — в серці. А читка… До певної міри так і є. Це суто технічний, стилістичний прийом. Коли є співачка, в якої красивий впізнаваний голос, який відчитується, то поруч із нею співати, не маючи такого голосу, — це дуже програшна річ і для неї, і для всіх інших. Тому хотілося на контрасті зробити саме таку хіп-хопову ставку. А там у приспівах ми співаємо разом, і там вже Христина попрацювала як викладачка. Вона дуже допомагала у роботі в студії, і вийшов отакий от матеріал. Мені насправді дуже цікаво, як це будуть сприймати. Я зараз стежу за першими реакціями. Ясна річ, багато позитивних реакцій, є реакції тих, хто не сприймає. Цікаво було б послухати якусь конструктивну критику.
— Скажу відверто — пісня дуже радіофрендлі. Але мені здається, ти применшуєш свої таланти. Та й будьмо відверті: хіба люди слухають Жадана, тому що чекають вокал? Вони чекають... голосу Жадана.
Мабуть, так. І слухають, тому що це "Жадан і собаки". Тут дуже важлива стилістична відповідність. І коли ти заходиш в такий трек, у такий проєкт, де важливо передати сенс і через чуттєвість голосу, і через інтонаційне попадання, то дуже важливо попрацювати. Дуже важливо, щоб це не було зроблено абияк. Тому ми довго працювали. Насправді пісня з'явилася ще навесні. Ми її виконали вперше у Львові, в Опері, коли робили презентацію моєї книжки "Птах". Це були перші дні життя пісні. Ми її перед тим, напередодні, вигадали, зібрали докупи, кілька разів прорепетували. Потім зіграли в Дрогобичі на спільному концерті. І от в Києві ще теж зіграли. І ясна річ, що хотілося якісного звучання.
Про проєкт "SKOVORODANCE"
— Проєкт "SKOVORODANCE" — це проєкт Харківського літературного музею, де українські митці переспівали сковородинські тексти в регі-стилістиці. Як тобі було включатися в регі?
Було дуже комфортно працювати, якраз даб, регі є ближчими до вокальної подачі саме через хіп-хоп. Тому працювалося дуже добре. Водночас, коли ми говоримо, що це альбом, написаний в стилі регі і даб, ми розуміємо всю умовність цих означень. Так чи інакше, Юрій Гуржи, композитор, який музично створив цей альбом, дуже пластичний в роботі з текстами, загалом в роботі з музичним матеріалом. Сказати, що це класичний, чистий регі в стилі Марлі чи його дітей, не можна. Там є багато парафраз, це якраз такий постмодерн в його хорошому розумінні. Там дуже багато цитат, багато переспівів, відсилок і, скажімо, естрадна тональність змінюється роковою, психоделічною подачею. Шматки ска, регі переходять в якийсь спіричуелс. Така хороша мішанина, себто мішанина, яка, як мені видається, тримається купи. Є дует з Карпою, Карпа у нас звучить у кількох треках. Ми думали, що вона запишеться в одному-двох треках. А насправді без неї цей альбом був би зовсім іншим. Я думаю, що він був би гірший. Ірена записалася в кількох піснях, вона з нами була на концертах. І це, звичайно, додавало концертам енергії, зовсім іншого звучання, якоїсь об'ємності. З нею дуже комфортно працювати. Харизма. Вона любить те, що вона робить, і вона любить глядача, і глядач це відчуває.
— А як тобі було працювати над цим проєктом? Адже це тексти й музика інших авторів.
Працювати було добре. Тому що, по-перше, в нас із Юрієм є спільний досвід. Ми робили попередній альбом "Фокстроти" на слова українських поетів і поеток 20-30-х років. Це була наша перша проба попрацювати з чужими текстами. Як на мене, це дуже цікава робота. Юра дивовижно підсвічує, відтіняє звучання класичних текстів Бажана, Тичини, Сосюри, Семенка. З цим було дуже цікаво працювати. А цього разу один поет, і це тексти з однієї збірки "Сад божественних пісень", відповідно, одна філософія, одна інтонація. Але, разом з тим, Сковорода в цій збірці надзвичайно поліваріантний.
Сергій Жадан про свої переклади Сковороди
Здається, Валерій Шевчук говорив, що "Сад божественних пісень" писався як підручник з віршописання. Там, відповідно, 30 текстів, кожен із яких написаний в іншому ритмі, в іншій строфічній побудові. Там неймовірно філігранно зроблені тексти. Те, що вони всі мають філософське підгрунття, філософську базу і наповнені цими богословськими текстами, характерними для Сковороди, — це інша річ. Але якщо розглядати цю збірку суто формально, вона неймовірно складна, багатогранна, багатовекторна, і це справді підручник для тодішнього молодого поета, поета 18-го століття. Зараз, ясна річ, силаботоніка багато чого змінила і зламала, але, так чи інакше, з цим цікаво було працювати.
Ми спочатку спробували працювати з оригінальними текстами. Та на перших виступах я зробив такий собі псевдо переклад, поприбирав староукраїнські слова, щось повставляв, і це звучало як староукраїнська мова. Потім ми подумали, що це все-таки не дуже серйозно. Якщо ми хочемо зробити альбом і артбук, а буде ще артбук за мотивами цього альбому, то добре все-таки зробити хороший переклад. Можна було, як варіант, взяти переклад, який вже є, зокрема Валерія Шевчука, але хотілося все зробити від початку до кінця крафтово, власноруч, "руцями". Я почав перекладати Сковороду, а в нас із "Собаками" травень-червень чи не щодня були якісь виступи, переїзди, і я кілька місяців жив із книжками Сковороди. Я його із собою возив, перекладав, щось уточнював, щось редагував, і це була неймовірна подорож, повернення в Сковороду. Тому що для мене Сковорода — надзвичайно важлива постать: я закінчив Сковородинівський університет в Харкові, сковородинівець із дипломом. Не те, щоб хвастатися, але я почесний доктор Харківського педагогічного, для мене це дуже важливо. Це наш патрон, і плюс це патрон Харкова, це та тінь, яка завжди десь бовваніє на розі харківської вулички, чи то йдеться про середмістя, чи то йдеться про передмістя.
— Я тут теж можу додати як могилянець: для мене теж Сковорода — патрон.
Безперечно, це страшенно цікаво, що Сковорода поєднує дуже багатьох людей, дуже багато міст. Адже існує стереотипне уявлення про Сковороду як харківця, але щоразу виникають такі закиди з боку могилянців, або, наприклад, з боку переяславців. Так, що вам до нашого Сковороди? Більше того, мені потім написали друзі, що вони робили свого часу дискотеку, яка називалася "SKOVORODANCE". Виявляється, наша назва "SKOVORODANCE", а я не знав про це, чесне слово, це така трішки крадена назва. Але думаю, Сковороди вистачить на всіх.
— Ти звернув увагу, що "Сад божественних пісень" — це дуже складна збірка. Чи не робите ви злочин проти Сковороди так його спрощуючи?
Я думаю, ні. Гадаю, що будь-яка промоція культури — це не злочин. Радше злочином є консервування культури, маргіналізація і герметизація. Тому що, з одного боку, це може дати якісь суто формальні цікаві несподіванки, але на загал це часто призводить до завмирання цілих напрямів і течій. Подивімось, в якому стані зараз, наприклад, перебуває поезія. Я не говорю про українську поезію, я про поезію загалом. Її фактично звели до річки, яку загнали в бетонну трубу. Нею цікавляться переважно, і виключно, і передусім спеціалісти, фахівці, викладачі або студенти, нечисленні студенти, які це все вивчають. Це стосується Європи, Америки і Східної Європи зокрема. А як на мене, це страшенно несправедливо, тому що поезія, в моєму розумінні — це щось загальнодоступне, загальноприсутнє. Тобто це те, що має бути на рівні простягнутої руки, досяжної повсюди. А такого немає. І, можливо, це теж наслідок того, що немає популяризації поезії.
Чому в Україні такою популярною досі є поезія?
— Згадаймо "Ночі поезії" на Book Forum, скільки людей приходить на читання поезії на Книжковому Арсеналі. Ти сам знаєш, скільки людей ти сам можеш зібрати не рок-концертом, а читанням віршів.
Україна в цьому випадку виняток, тому я не думаю, що тут є якесь протиріччя в тому, що я говорю, і в тому, що ти говориш. Тому що їдьте в сусідню Польщу — і там цього немає. Я вже не говорю про Угорщину, Чехію, Словаччину, Словенію, балканські країни і так далі. Цього всього просто ніде, крім України, немає. Це такий парадокс. І парадокс, не цьогочасний, себто це не зараз виникло. Така ситуація справді існує десь з 90-х років. Я думаю, це була певна спроба заповнити ті лакуни, яких у нас не було внаслідок єдиносоюзного якогось інформаційного простору. Коли поети виконували ролі одночасно і політиків, і сатириків, і рок-бардів, і якихось проповідників, я не знаю кого ще. Очевидно, це теж не зовсім про поезію, не про поезію в чистому вигляді, але, мені здається, це страшенно цікаво. Тому що справді є цей феномен українського поетичного простору і української поетичної популярності.
— За 30 років, здавалося б, ситуація могла змінитися, бо з'явилися і гумористи, і політики, і барди, а на поетів все одно ходять.
Слава Богу, що ходять. Але якщо поговорити з тими людьми, які приходять на вечори поезії або на фестивалі поезії, наскільки вони дійсно в контексті, наскільки вони дійсно в предметі. Я розумію, що це вже виростає за часи української незалежності чергове покоління філологів, які ходять сотнями, тисячами на книжкові ярмарки, на поетичні вечори, на якісь презентації, і вони слухають поетів. Але в мене іноді виникає враження, що все-таки це дійсно йдеться скоріше про сприйняття суто фонетичне. І коли питаєш сьогоднішнього 20-річного поціновувача чи 20-річної поціновувачки поезії, чи знає вона, наприклад, Миколу Степановичу Вінграновського, вона або він, скоріше за все, скаже, що "ні, а хто це?" Насправді часто з цим стикаюся. Те, що нам видається чимось очевидним, поколінню, яке закінчувало філфаки в 90-х роках, що як можна жити і не знати Вінграновського, Симоненка, Чубая, Лишегу, Воробйова, я вже не говорю про Ліну Костенко, чи, скажімо, Павличка з Іваном Федоровичем Драчем, а виявляється, можна. Виявляється, що немає тяглості, і це дуже дивно. Не те, щоб я зараз в 50 років почав нарікати на молодого читача, зовсім ні. Мені страшенно подобаються молоді люди, які приходять сьогодні, наприклад, на мої вечори. З ними дуже цікаво мати справу, але я бачу такий ефект неофітства. Що вони для себе поезію лише відкривають. Відкривають часто на цих вечорах. І чи йдуть вони далі потім додому, повертаються чи почитають вони далі поетичні книжки, я не знаю. Мені самому цікаво.
— Мені здається, це біда філології як науки конкретно в Україні. Королева науки в 19-му і ще на початку 20-го століття зараз філологія перетворилася на прихисток тих, хто не зміг вступити на жоден інший факультет.
Можливо. І саме про це я й говорю, коли кажу, що поезію загнали в цю бетонну трубу, ріку поезії загнали в бетонну трубу. Бо ж ніби поетів у нас багато прекрасних і чудових, українська література завжди була літературою поетів передусім. А сьогодні така от дивна ситуація склалася: спробуй назвати якісь яскраві імена, які з'явилися, ну, я не скажу за 10 останніх років, за останні 5 років.
— Я тобі не назву справді яскравих імен, але є, наприклад, досвід Павла Вишебаби. Але, напевно, його підсвітила війна.
Досвід Павла Вишебаби, безперечно, це дуже цікавий досвід, так. Очевидно, що фронтова література — це та річ, яка могла з'явитись лише тоді, коли з'явився фронт. І це інша річ, інший феномен, але особливо цікаво буде дивитися, що буде далі з Павлом. От в нього вийшла перша книжка, а зараз на нього, очевидно, чекає "синдром другої книжки", який присутній і в поетів, і в прозаїків, і фронтових поетів, і цивільних, тилових поетів. Цікаво за цим поспостерігати. Але, повертаючись назад, якщо називати яскраві імена, які з'явилися, можна когось назвати, можна когось не назвати, але загалом існує лінійний розвиток української літератури, починаючи з 20-х років, коли більш-менш все це сформувалося в щось на зразок літературного процесу, кожні 10 років нарощувалося нове покоління, і воно приводило тільки яскраві, дуже потужні імена. І так було у 20-х, і в 30-х, і потім повоєнні, потім шістдесятники, безперечно яскраве покоління 70-х років, яке попри свою заглушенність, стишеність, все одно стало просто неймовірнім, можливо, це навіть найсильніше покоління.
Про українську літературу та її популяризацію
— Тоді про українську літературу і популяризацію Сковороди в такій формі: мені здається, що Сковорода в нашій культурі більше присутній візуально. І це наслідок роботи Кавалерідзе, як людини, котра сформувала оцей образ.
Я би тобі спробував конструктивно заперечити і контраргументувати: спробуй попросити зацитувати ще когось з українських письменників, крім, наприклад, Тараса Шевченка. Насправді, це загалом про цитованість української літератури в українському суспільстві. Я думаю, що не буде багато варіантів цитування. Але стосовно Сковороди, мені здається, ситуація трішки не така, бо ж Сковорода, зокрема в літературі, в літературному потоці, завжди був дуже щедро присутній, починаючи з початку 20-го століття, і через 20-ті, і туди далі. Сковорода присутній і в віршах, і в цитатах, і в якихось практиках, пошуках, в перекладах і так далі.
Тому сказати, що Сковороди немає в українській літературі 20-го століття не можна. Інша річ, що на широкий загал, мабуть, справді він не аж такий популярний, але з іншого боку, назви якогось популярнішого за нього українського філософа. Можна назвати інших філософів, але коли ти говориш "українська філософія" і стереотипних українських філософів, з’явиться прізвище Сковороди. Але те, що ти говориш про його візуальність, мені здається, це теж якийсь трюк в його екзотичній біографії, постбіографії, — оця спроба світу його піймати, яка великою мірою світові вкотре не вдається. Тому що світ ловить, але ловить радше це відлуння. Це тінь Сковороди, але не сам Сковорода. От зараз можна зайти в будь-яку книгарню велику, там є кілька видань Сковороди. Вони різні. Академічні, художні, наукові роботи, дитячі, адаптовані під сучасну аудиторію, там, де цей образ Сковороди-хіпстера чи Сковороди-безхатька, мені зовсім не подобається це кліше, але тим не менше це є. Це теж спроба піймати образ Сковороди, спробувати його пояснити і спробувати його якось актуалізувати. Я не певний, що це дає позитивний ефект. Чи спрацював цей ефект в цьому випадку з нашим альбомом, я не знаю. Але мені страшенно цікаво було спостерігати. Ми відіграли три концерти: Харків, Одеса, Львів, і дуже цікаво було стежити за реакцією слухача. Тому що люди не чули ще цього альбому. Він з'явився дослівно напередодні в мережі, і вони не чули цих пісень. Але ми починали співати, і люди починали співати з нами. І ми кожну пісню закінчували хоровим співом із аудиторією. Це дуже цікаво, тому що по-перше, це насправді виявляється доволі просто в хорошому сенсі. Себто це речі, які легко сприймаються. Тому що це не про легковажність, а скоріше про якусь прозорість.
А по-друге, у Сковороди всі ці речі пов'язані з Біблією, з його пошуками Бога, пошуками щастя, вони з одного боку ніби такі затемнені, герметичні, побудовані на біблійних символах, які не завжди відчитуються назовні. Але це зроблено настільки геніально, досконало, що може сприйматися на іншому рівні. І це доволі життєствердно звучить. Тому що ми можемо говорити про Сковороду як про філософа-богослова, філософа біблійного, але мені видається, що там є інша річ, яка робить Сковороду, зокрема в його поетичних творах, дуже доступним і дуже затребуваним.
Те, що йдеться не так про специфіку Біблії, і не про якісь речі, пов'язані безпосередньо з богопошуками — йдеться про етику як таку, себто християнство як етичну систему. Йдеться не про дотримання, скажімо, посту, а про якусь доброчинність як таку. І це те, що пересічному читачеві, слухачеві набагато цікавіше і ближче.
— Слухав тебе і згадував минулорічний проєкт Радіо Культура, діалоги з Григорієм Сковородою, де ти був одним з оповідачів разом з Адою Роговцевою. Григорій Савич не відпускає нас. Давай поговоримо про критичне незнання частиною сучасних філологів української класики 20-го століття.
Мені важко в аудиторії відрізнити філолога від нефілолога. Я би говорив все-таки про читацьку аудиторію, там є, ясна річ, частка філологів, але це не обов'язково філологи, це можуть бути технарі, люди з юридичною чи будь-якою іншою освітою. Так чи так, це люди, які цікавляться книгою.
— Так, і вони цікавляться здебільшого сучасною книгою.
Це парадоксально, але мені здається, що це не зовсім так. Чи сучасних, вони знають тому, що сучасний письменник ближчий, присутніший. Я можу прийти на вечір, а Валер'ян Підмогильний на презентацію своєї книжки, свого перевидання, на жаль, прийти не може. Але я бачу, що зараз ці молоді люди, яким 20 років, які для себе відкривають весь цей материк української культури, і, зокрема, архіпелаг української літератури, вони для себе рівною мірою відкривають, як Андруховича і Забужко, так і, скажімо, Плужника, Свідзинського чи Семенка. І це страшенно цікаво. Я, коли говорив і нарікав на недостатнє знання, я говорив про те, що, скажімо, пам'ятаю наші кола і середовище читачів, тих, хто і писав, і читав в 90-ті роки, і якщо в цьому середовищі хтось не знав Семенка, це було дивно. Його можна було не любити, можна було його не знати досконало, але всі знали цей набір українських геніїв, який, слід сказати, не є маленьким. Якщо взяти 19-те, 20-те століття, це пару десятків поетів, які справді можна назвати великими поетами. А сьогодні, коли ти приходиш і, наприклад, згадуєш ім'я Йогансена, Бажана, Вінграновського чи навіть тих поетів, які ніби мають бути відомими зі шкільної програми, Ліну Василівну Костенко чи Василя Симоненка — їх не завжди знають. І це свідчить не про відсутність інтересу до української літератури. Якраз ні.
І в мене є своя візія, трішки інша. Можливо, вона здасться суперечливою, але мені здається, що вся справа в тому, що українська література і українська культура за останні роки, безперечно за останні два роки, нарешті подолала комплекс гетто. Це стосується і української культури, і української мови. Це те, що докорінно змінює ситуацію. Нарешті все це наше українство, воно перестало вміщатися в стінах гетто, і воно вийшло на широкий простір, і раптом воно стало цікаве, доступне і затребуване, не лише цими тисячами утаємничених і зацікавлених, а мільйонами тих, хто так чи інакше просто за фактом свого громадянства, чи своєї національної приналежності, чи мовної приналежності, так чи інакше з цим стикається.
Це той момент, якого в нашій історії ніколи не було. І очевидно вже ніколи не буде. Хіба що станеться якийсь катаклізм, а їх, я впевнений, не станеться. Це зовсім інша ситуація, це зовсім інший розклад, і це передбачає зовсім інші практики і мовні, і культурні, і, зокрема, літературні. І наскільки до цього українська література, українське книговидавництво, українська літературна критика, українське літературознавство готові, я, чесно кажучи, не знаю. Але мені за цим цікаво спостерігати. Раптом з'явилися тисячі людей, сотні тисяч людей, і молодшого віку, себто студенти, і старшого віку, які для себе сьогодні відкривають все спочатку, з нуля. Вони починають говорити українською мовою. Це справді сьогодні українська мова нарешті перестала бути чужою для українців. Не те, що чужою, вона ніколи чужою не була, навіть в опитуваннях вона була своєю, вона перестала бути незатребуваною, невживаною. І це дуже цікаво. Вона нарешті подолала той критичний бар'єр, і сьогодні навіть якщо людина говорить російською мовою, для неї українська вже не є її мовою. Такої мови, з якою вона є певна дистанція, певний бар'єр. Це саме стосується культури і літератури.
Наші двадцяті: 1920-ті і 2020-ті
— Ти частково випередив моє запитання. Я збирався спитати про твоє ставлення до того, що теперішній ренесанс цієї української літератури і культури загалом порівнюють з 20-ми роками минулого століття, який, на жаль, потім назвали Розстріляним Відродженням.
Ми трішки говорили про це на початку, я якраз сказав, що ні, мені здається, що це зовсім різні за своєю природою процеси, тому що так чи інакше, концепт української культури 20-х років от попри всю, з усією своєю унікальністю, з усією своєю якоюсь дикою революційністю і вітальністю, яка просто була можлива лише тоді от в умовах занепаду УНР і спроби зберегти цей периметр незалежності, бодай у культурній сфері, бодай засобами культури зберегти ознаки державності і незалежності. Сьогодні це все інакше. Той сплеск, він все одно був штучно згенерований, сильно контрольований і дуже обмежений у своїх можливостях, як, зокрема, можливостях функціонування. Це була культура лише інтелігенції і культура лише українофілів. Великою мірою та аудиторія, на яку письменники 20-х років вперто і декларативно орієнтувалися, тобто пролетаріат і трудове селянство, незаможне селянство, так і не стали читачами цієї літератури. Себто читачами цієї літератури були радше ідейні вороги цих авторів — заможні куркулі, ті, кого було винищено в 30-32 роках, або, скажімо, контрреволюційна інтелігенція, яка трималася за українське слово, але не приймала пролетарську антологічну складову. Тому природа того процесу зовсім інша.
— Умовно, в 20-ті роки 20-го сторіччя було дві групи людей, яких ми знаємо. Тобто, частина, яка пішла на співпрацю з радянською владою — Рильський, Бажан, Тичина, і частина, яка була знищена — Йогансен, Зеров, Семенко...
Мені здається, що великою мірою на початку 20-х, коли стало зрозуміло, що проєкт УНР програв, залишилося протистояння, тому що більшість цих молодих письменників мали за спинами досвід безпосередньої участі в цих політичних і воєнних ідеологічних змаганнях. Хтось воював на стороні "червоних", хтось воював на стороні УНРівців, хтось був "зеленим". Але, коли так чи інакше утвердилася радянська влада і почалося формування, структурування цього процесу і цього конструкту, який означився потім як "Червоний ренесанс", або Розстріляне відродження, а на той момент це просто пролетарська література, чи пролетарська культура, то великою мірою до цього проекту пристали навіть багато тих, хто ідеологічно був проти радянської влади, проти комунізму. Багато хто з письменників 20-х років воював проти радянської влади. Тут можна згадати і Сосюру, і Панча, і Довженка, багатьох інших авторів. Чому вони прийняли червоний бік, чи була для них це зрада, чи був це для них компроміс? Що для них це було? Насправді можуть бути різні візії, можуть бути різні версії. От Мейс, на мою думку, дуже цікаво це охарактеризував. Він писав, що для цих письменників, для цих молодих українців, а вони всі були доволі молодими людьми, по 20 з чимось років, дуже важливо було хоча б в такий спосіб спробувати триматися за ілюзію українськості, української державності. Хай це буде червона держава, хай це буде не соціалістична держава, але на початку 20-х хтось ще далі мав для себе якісь ілюзії, що можливо хоча б от в конструкції Радянського Союзу вдасться зберегти соціалістичну Україну. Що це все-таки буде Україна, де буде українська мова, де будуть якісь ознаки — хай формальні, неформальні, серйозні, несерйозні — незалежності, і що там буде своя культура. І, власне, на цьому ж і зламався весь цей "Червоний ренесанс" — на конфлікті із центральною кремлівською владою, з кремлівською партією, тому що хочемо ми чи не хочемо, так і залишився невирішеним конфлікт інтернаціоналізму і національних культур. І все те, що товариш Сталін писав, як "великий теоретик", воно насправді в реальності з тріском обвалилося.
— Якби Розстріляне відродження не було розстріляне. Чи був шанс, що вони виплекають свого читача?
Не було шансу, безперечно. Хіба в тій ситуації, якби, наприклад, в Радянському Союзі при владі не стояв Йосип Сталін, і не було його цієї величезної, кривавої, драматичної, але для нього надзвичайно ефективної чистки.
— Для мене залишається незрозумілим цей парадокс, адже Розстріляне відродження дало поштовх, який дотягнувся до шістдесятників, і вони дали наступний поштовх, який дотягнувся до 91-го, і ми всі — нащадки Розстріляного відродження. Тобто ці зерна проросли.
У цьому випадку я згоден, що є лінійність, є тяглість, безперечно, усе це передавалося, як передавалися із радянських таборів рукописи, все це передавалося від покоління до покоління, з рук в руки, але цю лінійність гадаю, не слід починати саме з 20-х років.
— А звідки?
— Можемо, якщо хочемо, почати з українського бароко. Чому ні? Тому що це дійсно українське бароко, і Григорій Савич, як універсальна фігура, яка була прийнятна і при радянській владі, і радянським дисидентам, чому би від нього не почати, наприклад. Є різні точки відліку історії української літератури, у нас чомусь прийнято від Івана Петровича Котляревського рахувати.
— Уже згаданий тобою Шевчук вважав, що Котляревський і його "Енеїда" — це не початок модерної української літератури, а кінець барокової української літератури.
Можливо, а з іншого боку, все-таки це певна відмова, це певна кристалізація мовна, так би я сказав, тому що навіть згадай, багато наших класиків ставилися ставилися до Григорія Савича доволі насторожено, навіть не те, що насторожено, доволі дещо скептично. Той же Шевченко, який дорікав Сковороді за не вибір української мови, а за користування латиною, або цим таким волапюком, яким він користувався.
— Тобто в цьому світ Сковороду таки зловив?
Ну чому ж зловив. Попри те, що Тарас Григорович його не приймав, це ж не завадило Сковороді далі бути розчиненим у цьому потоці української літератури. Або Іван Якович Франко, теж доволі скептично говорив про мову Сковороди. Це цікаво, насправді, і тому виникає питання, що для нас є базовим, чи питання якоїсь культурної вкоріненості, чи питання суто мовне. І оскільки українська література має величезний досвід і історію бездержавності, то мова в цьому випадку, можливо, і була таким певним маркером і певним маркером приналежності саме до цієї літератури. Тобто, якщо ти пишеш українською — ти точно український письменник, ти точно належний до української літератури.
— Мені здається, просто 20-ті беруть за точку відліку якраз через урбаністичність.
Тут теж можна посперечатися і згадати урбанізм в кінця 90-х років 19-го століття і початку 20-го століття і згадати Семенка, який почав писати до цього всього, згадати попередників Семенка, себто український модернізм, він же з'явився до 17-го-20-го років і великою то мірою. І все це покоління письменників 20-х років, вони, попри те, що виросли без коріння, себто вони виросли на Марксі, насправді це велика дурниця. Вони, ясна річ, щось читали, і Маркса, можливо, вони читали в останню чергу і не до кінця. А читали вони те, що було на той момент доступне, а що можна було знайти і почитати україномовній людині, наприклад, у 1915-1916-му році? Якщо можна було щось взагалі знайти. Винниченка, Лесю Українку, Коцюбинського, Стефаника, ті початки українського модернізму, які з'явилися. І все ж це відбувається на ранніх творах і Хвильового, і Йогансена, і неокласиків.
"Жадан і Собаки": новий альбом
— Повертаємося до того, з чого починали. Музика. "Жадан і собаки". Ви пишете альбом?
Ми записали альбом. Він вийде дослівно через пару тижнів. Для нас це дуже важлива робота, тому що ми над нею працювали кілька років. Кілька синглів ми випустили, зокрема сьогоднішній сингл "Серце" — це з нового альбому, а є кілька пісень, які ще ніхто не чув, крім наших друзів. І для нас це важлива етапна робота. Ми на неї дуже чекаємо. Вона етапна, тому що ми змінилися до певної міри. Змінилися музично, змінилися за звучанням. Ми починаємо звучати інакше, в чомусь ми схожі на себе старих, а в чомусь намагаємося рухатися вперед, тому що не хочеться перетворитися на українських AC/DC і клепати раз на два роки альбоми, в які один від одного не різняться. Це я говорю з великою любов'ю до АC/DС, я їхній фанат насправді.
— Це вічна трагедія музикантів, коли у тебе є аудиторія, і вона хоче завжди чути впізнаване.
Безперечно, абсолютно з тобою згоден. Це трагедія музикантів. Вони хочуть бути трагічним музикантом, хочуть бути щасливим музикантом, тому що ми ж сковородинці. Тому хочеться шукати щось нове, хочеться рухатися вперед. І в нас, насправді, є навіть певний легкий еклектизм в цьому альбомі, але мені здається, що це еклектизм збалансованості. Еклектизм багатовимірності. Ми запросили до цього альбому багатьох виконавців, окрім Христини, там буде ще кілька цікавих хітів, там буде, зокрема, пісня, яку, я думаю, наші слухачі чули. Це ми зробили пісню із Юджином Гудзем, із Gogol Bordello. І буде ще пара пісень. Вона називається "П'яте авеню". Це ми зробили навесні цього року. Ми давно хотіли попрацювати з Юджином. Минулого року я записав із ним пісню на їхній альбом, на Gogol Bordello. А тут ми хотіли зробити щось таке вже більш "собаче". І тому зробили пісню, записали частину матеріалу в Нью-Йорку, частину тут, у нас в Україні. І Юджин приїжджав навіть сюди, ми тут співали цю пісню. Сподіваюся, що наступного року будуть якісь спільні концерти з Gogol Bordello. А натомість ми готуємося до нашого туру. У нас 24 листопада в Києві в Стереоплазі буде великий концерт — презентація альбому. Я, користуючись нагодою, всіх запрошую.
— Як називається альбом?
Я не скажу. Але скажу так, що для презентації цього альбому я прийду до вас знову, тому що цей альбом безпосередньо пов'язаний із Українським радіо.
— То ми можемо зразу починати домовлятися за наступний ефір.
З радістю. Там буде під 15 пісень, це великий альбом, ми його довго робили. Ми встигли випустити кілька синглів, але ці сингли не ввійшли в жоден із альбомів. Наприклад, "Автозак", або, наприклад, в нас там ще є, "Ріка", яку я тут згадував, "Кокаїн". Ці пісні, які виходили окремими кліпами, але не були в жодному з альбомів. Нам було шкода їх просто так залишати, тим більше вони концептуальні, зазвичай, не вкладалися в формат цього нашого творива. Ми зібрали ці пісні, дописали кілька нових пісень і вийшло таке доволі цілісне, хоча, знову ж таки, повторюсь, трішки еклектичне дітище.
Ілюстративне фото: "Вечірній Київ"
З липня 2024 року і учасники, і ведучі передачі мають говорити державною мовою
– Виходить, у нас ще є російська мова в телевізійних ефірах?
Так, вона є і в законний спосіб. Тому що закон, насправді, встановлює певні норми, відповідно до яких використання окремими фразами, окремими учасниками передач, недержавної мови є цілком легальним. Але ми б'ємо на сполох тому, що ситуація дуже нераціональна. Це найбільше зараз стосується різного роду передач, в тому числі, марафону "Єдиних новин". Тобто взагалі новинарні формати дуже часто передбачають формат, коли учасники, які включаються, спілкуються недержавною мовою. Тому ми і наголошуємо, що ця ситуація, м'яко кажучи, насторожує.
– Що пропонується натомість? Адже щоб перекласти і продублювати потрібен додатковий час, а новинарі цього дуже не люблять.
Я розумію, але давайте окремо говорити про юридичну складову і окремо про фактичну. Юридично, станом на сьогодні, в ефірах українських телеканалів цілком може застосовуватись недержавна мова. Тобто, квота державної мови має бути в певних часових проміжках. Наприклад, між 7 ранку і 18 годиною дня, так само часовий проміжок між 18-ю і 22-ю вечора, частина української мови має бути не менше 75% в ефірі. І тут є нюанс, тому що це рахується за тиждень. І, в принципі, ці квоти дотримуються. Ми не фіксували якогось порушення цих квот в ефірі. Але з 1 січня такий відсоток має бути уже 90%. Тобто, телеканали зобов'язані будуть забезпечити 90% ефірного часу державною мовою в межах оцих часових проміжків впродовж тижня.
Ще один цікавий момент. А що таке є україномовна передача? Станом на сьогодні діють норми, коли україномовна передача – це та передача, де ведучі послуговуються державною мовою. А мова гостей фактично не регулюється. Це якраз і є певною мірою місцем для зловживань. Водночас, наступного року змінюються і ці вимоги. З 1 липня 2024 року україномовною передачі буде вважатися передача, де і учасники, і ведучі мають говорити державною мовою. Допускаються окремі репліки, окремі включення з місця подій, недержавною. Але ведучі і всі запрошені учасники мають послуговуватися державною мовою. Це юридична складова.
Щодо фактичної сторони цієї ситуації. Що в нас зараз є ключове в ефірі? Це новини про війну. Це новини про загрози і фактори, які часто важливо знати для власної безпеки і забезпечення життя. І коли значна їх частина звучить недержавною мовою, виникають питання. Насправді сьогодні найбільшим таким проблемним моментом, чому і було це звернення, є те, що саме новинарні передачі, в передачах, де багато включається експертів, в ефірі йдуть російською мовою. І що характерно, ми буквально цей тиждень моніторили ефіри всіх телеканалів, інші мови перекладаються. Тут ми впираємося в історію, що мовляв і "так зрозуміють". Але це хибна презумпція. І ми насправді отримуємо чимало звернень від громадян про те, що їх це зачіпає, особливо сьогодні. Другий, дуже важливий момент, як мені видається. Це питання про шкоду і загрозу Національній безпеці з боку саме цього режиму двомовності. На ньому акцентував увагу навіть Конституційний суд. В своєму рішенні, яке було по закону "Про мову", він звернув увагу, що застосування режиму двомовності – це фактично загроза. Бо це витіснення державної мови. А головне, що ми нав'язуємо громадянам інформацією, яку вони, в принципі, можуть і зрозуміти.
Фото: Facebook-сторінка Аліни Шпак
Питання "хочу" насправді має певні ліміти
– "Я російськомовний чи російськомовна українка, хочу слухати проукраїнські новини або контент російською мовою". В чому тут проблема?
Так нема проблеми. Слухайте, шукайте в інтернеті. Але, тому ми і живемо в певному суспільстві, де питання "хочу" насправді має певні ліміти. Тобто це питання вже базових прав громадян, що будь-яке моє "хочу" в якийсь момент впирається в "хочу" іншої людини. Тому ці питання в суспільствах і регулюється законодавчо, і конституційно. Конституція, що стверджує? Державною мовою є українська і кожен громадянин зобов'язаний володіти державною. Не обов'язково послуговуватися, це вже ваша особиста справа. Але закон регулює так, щоб той, хто володіє лише державною, мав можливість отримати всю потрібну йому інформацію. До речі, марафон "Єдині новини", що теж було дуже для нас парадоксально, в минулому році 100% перекладався російською мовою, на Ютубі. І ми були свідками подій, коли побачити всю інформацію державною мовою не можливо, а російською, будь ласка. Тобто, тут питання вже здорового балансу. Додатково хочу звернути увагу, що є в нас окремо Закон "Про корінні народи" і їхні, відповідно, права. Є також закон, який визначає права нацменшин.
– Чи є якесь регулювання в сфері діалектів? Ви працюєте якось у цьому напрямку?
Питання діалекту, це не питання державної мови і правового регулювання. Як на мене, це, швидше, питання грамотності. В щоденному спілкуванні, в неофіційному, ми ж не тільки діалектизмами послуговуємося. Ми послуговуємося і різного роду професіоналізмами, і нецензурними словами. Але це не означає, що це має стати частиною офіційного спілкування. Тому, це вже не питання компетенцій Уповноваженого з питань мови.
Фото: Лілія Лилик, Радіо Промінь
"Мій новий ЕР "Причинно-наслідкові звʼязки" — це історія про прийняття минулого, спогадів, якими б болючими вони не були. Визнання та, знову ж таки, прийняття власних помилок, ситуацій. І в кінці переродження в щось нове: більш особливе, покращене. Вічний пошук себе, як завжди. Без цього життя не є життям, на мою думку. Також можу виділити новий, вже другий спільний трек з Nadeen, яку ви вже могли чути у моєму крайньому альбомі. Робота йшла, як творчість, хвилями. Щось писалося ізольовано, вдома, щось на студії, щось повністю перегравалося із нуля. Загалом я не планував поєднувати ці треки, але всесвіт допоміг мені в цьому і вималював щось єдине в кожному з них. Я нарешті переїхав до Києва. До нового року планую випустити ще один або кілька синглів та з наступного, можливо, зробимо делюкс-версію альбому "Виходячи з кімнати" разом із Лібенсоном. Крім цього, маємо вже кілька готових демок на новий великий альбом, який, скоріш за все, вийде наступного літа. Тож можете називати мене ще декілька років одним із найпродуктивніших реперів України", — розповів Нестор в ефірі шоу "Селекція" на Радіо Промінь.
Нагадаємо, у липні Нестор і Libenson спільно видали альбом "Виходячи з кімнати".
Також читайте інтерв'ю Нестор: "Я — артист, митець, музикант, але не репер".
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Фото: Пресслужба alyona alyona
"Сьогодні я б хотіла розповісти вам про прем'єру треку "В темноті", який я створила, поринаючи в найтепліші і найкласніші спогади життя. Це час, проведений у селі, в хаті, з частими поїздками до бабусі і до дідуся, з тваринами. Це опис того періоду життя, який зараз в дітей в селі забирається саме через війну. І моя хата, в якій я жила, вже зрівняна із землею. Вона завалилася, засипалася, і за нею ніхто не дивився, люди, які її купили, просто не дбали про неї. І вона зрівняна із землею. Але прямо зараз у нас окупанти руйнують наші хати і рівняють їх із землею, і забирають дитинство у дітей. Я провела таку паралель, тому що дуже хочеться, щоби це дитинство і ці приємні спогади залишалися і все ж таки гріли душу, і в найтяжчий момент не давали нам впасти морально", — розповіла alyona alyona в ефірі шоу "Селекція" на Радіо Промінь.
Нагадаємо, у червні Fiїnka та реперка alyona alyona видали сингл "Наше злото".
У червні KOLA та ayona alyona представили спільну пісню "Небо хилиться".
Також читайте інтерв'ю alyona alyona: В найтемніші моменти рятують світлі спогади з дитинства.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Фото: Пресслужба ХАСа
"Сьогодні я до вас не з порожніми руками. І не просто із однією піснею. А з цілим міні альбомом. Цілим любовним міні альбомом вперше в житті. Мушу сказати, що туди увійшло 5 пісень, але для себе я виділив одну основну — "Цілуй мене", на яку ми з командою і відзняли відео роботу, не побоюся цього слова, цілу короткометражку, яку ви можете вже подивитися на моєму YouTube-каналі. Я буду дуже радий почитати ваші відгуки, бо це дуже трагічна історія. Буду сильно тішитися, якщо ви виділите, грубо кажучи, 13 хвилин свого життя, і потратите їх на мою творчість. Послухайте альбом "Любов на любов". Мені здається, що це точно знайде якесь відлуння у ваших особистих історіях", — розповів ХАС в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у липні ХАС випустив сингл "Магніт".
Також читайте інтерв'ю ХАС і Схожа: Ми розуміли, що не можемо втратити шанс попрацювати один з одним.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь
"Нещодавно у нас із Dovi вийшла спільна робота під назвою "Достатньо". І ми дуже щасливі, що цей реліз відбувся. Адже він особливий, він про дуже важливі для нас цінності, про важливі речі, які в нас дуже відгукуються. В принципі, ця колаборація відбулася, тому що ми страшенно сімейні люди. І хотілося, власне, сказати, що кохання на все життя існує. Що бути поруч зі своєю половинкою — це найбільше щастя. Це важко пронести крізь роки щиру, вірну любов, але якщо багато працювати, якщо дійсно цінувати і плекати це почуття, то це абсолютно ймовірно. І власне про це і говориться в нашому треці "Достатньо". Дуже сподіваємося, що людям сподобається. Класно, коли ось так несподівано, спонтанно, в якийсь момент зі своїм хорошим другом ти просто береш і створюєш отаку, як на мене, дуже особливу пісню. Стосовно особисто моїх планів на майбутнє, то в мене багато всього, що я планую реалізувати найближчим часом. Це, як мінімум, концерти, про які ви зовсім скоро дізнаєтеся. А також, звичайно, це нова музика, яка постійно в роботі, постійно в процесі. Пробуємо якісь нові звучання, постійний пошук себе — це для мене нормально. І, звичайно, що головний наш план — це зараз пережити цю важку зиму, перемогти ворогів для того, щоби ми могли вже створювати пісні про перемогу", — розповіла MamaRika в ефірі шоу "Селекція" на Радіо Промінь.
Нагадаємо, у червні MamaRika випустила пісню про незламність українців.
Також читайте інтерв'ю MamaRika: "Ми тримаємо мистецький фронт і створюємо культурні бази, які підтримують людей".
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Фото: Пресслужба Fiїnka
""Що скажуть люди" — це фраза яка погубила безліч ідейників, багато хто опустив руки від критики оточуючих. Так було колись, так є й зараз — "люди на то й люди". Цим треком хочу навчити сприймати хейт чи критику крізь призму гуцульської філософії як це роблю я. В чому її суть? Колись люди мали гонір, тобто чим гонорували, що було гонорово, щоб було так солідно. Це не те, що мати якісь статки чи якусь більшу силу за інших. Гонорово було зробити іншим людям добро — ви або до людей з добром, або інакше ніяк. Якщо ви зі злом тоді краще взагалі не починати! Зараз дуже багато довкола критики і хейту, люди не знають, як правильно себе поводити в тій чи іншій ситуації. Що стосується війни, то ми вперше взагалі в такому стані живемо, ніхто не знає, як правильно має бути. Але я вважаю, що завжди правильно коли добре. Ми не знаємо, як правильно це життя жити, але якби кожний мав свою скалу, то мав би що лупати. Чого всім і бажаю — знайти свою ідею, свою мету в житті! Наступним моїм релізом буде несподіваний дует з досить несподіваним артистом, як для дуету. Також плануємо видати симфонічні версії своїх треків, а ще великі сольні концерти, які в найближчим часом будуть у Львові. Всіх щиро запрошую!", — розповіла Fiїnka в ефірі шоу "Селекція" на Радіо Промінь.
Нагадаємо, у серпні Fiїnka видала сингл "Дощ паде".
Також читайте інтервʼю Fiїnka Ірина Вихованець: "Люди не мають боятися говорити діалектами української".
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Фото: Пресслужба BAH.ROMA
"Я вам по-доброму заздрю, тому що у вас є можливість послухати вперше мій трек. Мені б хотілося, щоб ця пісня вас надихнула. Щоби у вас з'явилося ще більше бажання жити, проживати кожну мить свого життя, як востаннє. І щоби ще із більшою пристрастю ви робили речі, які любите. Але, друзі, пам'ятаємо, що ця можливість у нас є завдяки хлопцям та дівчатам, які нас прямо зараз захищають. Тому просто варто пам'ятати, що від кожного з нас залежить наше майбутнє, від донатів, від маленьких і великих справ заради перемоги", — розповів Роман Бахарєв в ефірі шоу "Селекція" на Радіо Промінь.
З початком повномасштабної війни Роман Бахарєв займається благодійністю, співпрацює з фондом TulSun, збираючи гроші на медичні, реабілітаційні та освітні проекти. У 2022 році Роман зіграв благодійний концерт у Лондоні, а також у Лісабоні та в Тбілісі. Також допомагає військовим та медикам на передовій, організовуючи та закриваючи збори на придбання машин швидкої допомоги, пікапів та амуніції.
Нагадаємо, у травні BAH.ROMA видав пісню "Останній день літа", яку присвятив захисникам і захисницям України.
Також читайте інтервʼю Роман Бахарєв (BAH.ROMA): Я жалкую, що раніше не писав пісні українською, бо в мене виходить суперкласно.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Фото: Пресслужба Disappeared Completely
"Той, хто найголосніше кричить: "Мені все одно", — той і переживає найбільше. Пісня "Personal 2" є класичною історією про людину, яку побило життя. Рано чи пізно кожен стикається з життєвими помилками, які накладають відбиток на все життя і як би не було боляче, як би не хотілося кричати: "Мені начхати!" - цього робити не потрібно. Тому що життя — це будь-які емоції, і їх не варто ігнорувати. Наші переживання роблять нас людьми. Це те, що рухає нами і те, що робить нас живими", — розповів фронтмен гурту Disappeared Completely Віталій Шапка в ефірі шоу "Селекція" на Радіо Промінь.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Фото: Пресслужба Zlata Ognevich
"Тема любові і прийняття дуже важлива для мене. Саме тому вона так часто з'являється в моїй творчості. Новий сингл "Полюбила" саме про це: живіть власне життя, слухайте власне серце. Людина, яка не любить і не поважає себе, навряд чи зможе ділитися і віддавати це іншим людям. Тому я бажаю всім наповненості, цілісності і любові до себе. І тоді вас полюбить увесь світ. Я обожнюю працювати з талановитими людьми. Пісню "Полюбила" для мене написали українські автори. Це Катерина Б’єху, Євген Тріплов та Сергій Ранов. Вона народилася дуже швидко. І надзвичайно мені подобається сенс, який закладено в цій пісні", — розповіла Zlata Ognevich в ефірі шоу "Селекція" на Радіо Промінь.
Наразі Zlata Ognevich перебуває у концертному турі "Віддаю". Ним вона святкує пʼятнадцятиріччя свої творчої діяльності. Під час гастролей артистка дать 20 концертів.
Нагадаємо, у квітні Shumei і Zlata Ognevich видали у дуеті пісню "Буревіями".
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Фото: Лілія Лилик, Радіо Промінь
"Пісня "Париж" була створена до початку війни на домашній студії в Києві. Це ода коханій людині, задля якої ти можеш взяти усе своє життя, запакувати в одну валізу та втекти назустріч своїй новій долі. Зараз для всіх нас Париж знаходиться вдома, в Україні, тому хочеться, щоб цю пісню сприймали саме за відчуття спонтанності та мрії, що колись ми обов'язково будемо вільними. Загалом ми готуємо ще три прем'єри до кінця року. Перша — це фінальний трек, з яким ми закриємо альбом "Як в кіно". Пісня буде називатися "Там, де ти". Далі в нас планується колаборація з молодим українським продюсером та спільний трек "Відчувай". А ближче до нового року ми опублікуємо новорічну пісню. Вона буде схожа на вальс сніжинок і буде називатися "Я знаю". Ми набрали кльовий темп по релізах, тож поки що на виступи у нас не залишається часу. Але ми встигли пограти для наших бійців в одному з київських реабілітаційних центрів", — розповів Tolo4nyi в ефірі шоу "Селекція" на Радіо Промінь.
Нагадаємо, у липні Tolo4nyi видав пісню про уявні стосунки.
Також читайте інтервʼю Женя Толочний (Tolo4nyi): "Дуже важливо повертатись до життя, у якому все як у кіно".
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Фото: ФБ-сторінка гурту "O.Torvald"
Восени цього року гурт O.Torvald повернеться на сцену і зіграє низку концертів уперше за минулі півтора року. Благодійні виступи на користь ЗСУ, в лавах яких служить фронтмен команди Євген Галич, відбудуться 4 і 5 жовтня в столичному клубі BelEtage, а також 6 жовтня у Львові. Перший з них проходитиме у форматі концерта на замовлення. Що саме можна буде замовити і на яких умовах – Женя розповів в ефірі шоу "РанокПро" на "Радіо Промінь".
З 26 вересня по 4 жовтня включно на сторінках соцмереж O.Torvald відбувається своєрідний герць пісень команди за право бути виконаними на майбутньому концерті в Києві. Кожного дня прихильники зможуть зайти у сторіз і обрати одну з двох запропонованих пісень – додаючи їй голосів і шансів. Женю, розкажи про умови голосування?
Почнемо з передісторії. Вона полягає в тому, що ми оголосили всього три концерти за півтора роки. Тобто, спочатку оголосили два: 5 жовтня в Києві і 6 жовтня у Львові. Але квитки на концерт у Києві швидко продались і ми додали ще один напередодні. І щоб було цікавіше, зробили з нього такий собі "концерт на замовлення" – його сетлист складатимуть люди.
Але для того, щоб усе було с користю – адже всі ці концерти благодійні – ми вирішили дати можливість задонатити за улюблену пісню. Тобто, якщо ви хочете послухати якусь пісню – донатьте! Кожен день по дві пісні змагаються в наших соціальних мережах. Є дві банки. Голосуєш за першу пісню – кидаєш внесок в першу банку. За другу – відповідно, в другу банку. В кінці кожного дня ми підводимо підсумки і перемагає та пісня, яка зібрала більше грошей. Обнуляємо банку і наступного дня змагаються дві інші пісні. Зібрані гроші йдуть на потреби підрозділу, в якому я служу.
Це перша історія. Друга – якщо ти занонатив найбільше за добу, ти отримаєш від нас мерч з автографами всіх учасників гурту. А якщо задонатив найбільше за весь період проєкту – то отримуєш два квитки на концерт!
Яким чином ти зараз в Києві? Який в тебе зараз період у службі?
Зараз наш батальйон знаходиться на відновленні у Києвській області. Ми доукомплектовуємось, щоб з нової силою виганяти кацапів з нашої землі.
До війни я був роздовбаєм, потім вступив до ЗСУ і почав навчатися ганяти р*сню з наших територій
Можеш трохи конкретизувати потреби вашого підрозділу? На що збираєте гроші своїми концертами? Зараз в тебе є можливість звернутися до слухачів і заохотити їх донатити активніше – навіть якщо вони не збираються на концерт.
Люди, привіт! Мене звати Женя Галич. Раніше, до війни, я був роздовбаєм і музикантом в гурті O.Torvald. На початку повномасштабного вторгення, в березні минулого року я вступив до лав Збройних Сил України і почав навчатися ганяти р*сню з наших територій. Тепер я служу в 135-му окремому батальоні.
В червні цього року нас вивели з Бахмуту і наразі підрозділ знаходиться на доукомплектуванні та відновленні. На жаль, батальйон мав втрати за минулий рік. Загибли мої побратими, в яких залишились родини. На мрії дітей, на розвиток дітей, на потреби родин ми збираємо гроші. Тобто, це гроші на підтримки родин загиблих бійців 135-го батальйону. Держава обіцяла забезпечувати нас озброєнням, засобами ураження м*скалів, а ви можете допомогти діткам, батьки яких віддали своє життя за незалежну Україну.
Згодні, стратегічно важливо вкладатися зараз в майбутнє покоління України – це питання, в тому числі, і національної безпеки. А скажи, в тебе самого зараз є можливість спілкуватись зі своїми дітьми?
Наскільки це можливо – так, спілкуємось: телефоном, в інтернеті. Особисто зараз, нажаль, немає можливості це робити. Вони знаходяться в іншій країні і навчаються також там.
Щоб зігрітися в умовах блекауту, можна кохатися! Тому прокачуйте свої сексуальні скіли!
Щиро бажаємо живими, здоровими і з перемогою повернутись кожному, хто оберігає нашу землю, додому до своїх родин. Наостанок – скажи кілька слів нашим слухачам: про що думаєш, що зараз тривожить чи надихає.
Шановні, любі слухачі "Радіо Промінь". В мене буде два звернення. Перше полягає в тому, що зараз ми безпосередньо знаходимось на територіях, які були деокуповані нашими Збройними силами і знаходяться у відносному спокої і віддаленні від зони бойових дій. І це завдяки тому, що ми всі на початку війни згуртувались і вигнали м*скалів з Київщини, Чернігівщини, Харківщини, з деяких південних територій. Але якщо ми розслабимося, якщо перестанемо готуватися до бойових дій, проходити різноманітні курси по такмеду, фізичній і вогневій підготовці; якщо ми перестанемо донатити, розповсюджувати інформацію про те, що відбувається; якщо перестанемо ховатися в укриттях в разі повітряної тривоги – нажаль, зона бойових дій може зміститися в наш бік.
Тому – будь ласка, не забувайте, що війна триває! Це не 2014 чи 2016-й рік. Нам не можна забувати, що війна триває по всій Україні і ракети долітають всюди. Будь ласка, зберіться і робіть щось для нашої спільної перемоги. Адже коли Збройні Сили і весь народ України переможуть, ми разом маємо святкувати – тому що ми всі були до цієї перемоги долучені.
І друга історія. Попереду осінь. І кажуть про те, що будуть відключення світла і тепла. Моя порада: щоб зігрітись, можна кохатися! Тому прокачуйте свої сексуальні скіли, готуйтесь до відключення світла і тепла і грійтесь за допомогою сексу!
Фото: Пресслужба Alekseev
"Пісня "Океанами стали" — це вже другий мій хіт, який ми з командою переклали українською. До цього була пісня "Як ти там?", яку дуже тепло зустріли слухачі, за що я їм неймовірно вдячний. Цю шалену підтримку я відчув і під час релізу "Океанами стали", адже в моїх соцмережах відео з анонсом пісні подивилися вже понад 2 мільйони разів. Також ми зняли нове, дуже атмосферне, сонячне муд-відео на українську версію "Океанами стали", яке ви вже можете переглянути на YouTube. Все це неймовірно надихає мене продовжувати в тому ж дусі, і ми з командою вже працюємо над наступними піснями, що отримають нове життя і зазвучать солов'їною. До речі, всі тексти для цих творів пише Олег Боднарчук, мій друг і компаньон. Звісно, крім цього, ми працюємо над зовсім новим матеріалом, який, я сподіваюсь, вже зовсім скоро зможете почути і ви. Одразу ж скажу, що ви будете здивовані, адже нова пісня буде в непритаманному для мене жанрі", — розповів Alekseev в ефірі шоу "Селекція" на Радіо Промінь.
Нагадаємо, у лютому Alekseev присвятив нову пісню поверненню українців додому.
Також читайте інтерв'ю Alekseev: Тебе несе течія – а ти просто маєш бути собою.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Фото: Пресслужба Anton Velboi
"Пісню "Люди на Землі" я написав сам, уже без лейблу. Вона про те, що накипіло мені на душі. Щохвилини 24 особи залишають рідні місця через стихійні лиха, техногенні катастрофи, війни, переслідування чи страх за своє життя. Ця пісня є приводом для того, щоб проявити співчуття та розуміння до становища людей, які були змушені покинути рідну домівку, та тих, хто залишився, але не може себе віднайти. "Немов у ванній павутинка" — це стан, через який проходять українці з точки зору травми,
спричиненої конфліктом, невпевненості щодо майбутнього та порушень нормального життя. В контексті війни ми повинні бути сповнені рішучості та не дозволяти цій травмі визначити, якими ми є, аби диктувати наше майбутнє. Пісня "Люди на землі" вийшла дуже такою на злобу дня, і вона точно віднайде місце в серці кожного слухача", — розповів Anton Velboi в ефірі шоу "Селекція" на Радіо Промінь.
Компанія Papa Music наголошує, що її контракт з Антоном Вельбоєм (Wellboy) є чинним і артист його не закрив згідно умов. Весь репертуар Wellboy належить компанії Papa Music і співак не має права його використовувати під час виступів під іменем Anton Velboi. Наразі Антон Вельбой та Papa Music перебувають у процесі переговорів.
Нагадаємо, у червні лейбл Papa Music випустив нову пісню від Wellboy.
У грудні 2022 року Wellboy видав перший повноформатний альбом.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.