Результат пошуку: Життя в ефірі
"Як дехто, напевне, вже знає, ми вирішили взяти паузу на невизначений термін і в зв'язку з цим поїдемо у тур, який називається "Кінець першого розділу". Він складається з п’ятнадцяти міст, пройде у травні. Це будуть концерти-прощання, і по можливості на них ми зіграємо багато пісень, усі пісні, які за цей час полюбилися нашим слухачам. Програма буде великою та, сподіваюся, що ми складемо її разом. Це будуть не прості та емоційно особливі концерти, і мені б дуже хотілося побачити на них всіх друзів, всіх слухачів, усіх людей, яким не байдужа наша творчість. Будемо багато співати, обійматися, можливо, плакати, можливо, не будемо, але попрощаємося на деякий час", — розповіла вокалістка Даніела Заюшкіна в ефірі чарту "Селекція" на "Радіо Промінь".
У січні Шевченківський комітет оголосив, що Vivienne Mort є номінантами на здобуття цьогорічної Шевченківської премії у номінації "Музичне мистецтво".
"Це, звичайно, стало для нас несподіванкою. По-перше, ми здивувалися, що на премію номінують не лише класичних композиторів, а й рок-гурти, як виявилося. А по-друге, ми здивувалися, що номінували нас. Звичайно, ми дуже вдячні за те, що нашу роботу високо оцінили і висунули на дану номінацію", — розповіла Даніела Заюшкіна.
Напередодні стало відомо, що лауреатом Шевченківської премії у номінації "Музичне мистецтво" стала група ДахаБраха. 9 березня вона отримає нагороду за альбом "Шлях".
Чим займатиметься Даніела Заюшкіна після прощального туру групи Vivienne Mort поки не відомо.
"Цікаво, знали ви про це чи ні, але ваше питання, якщо перекласти його дослівно, означає: "Що буде після смерті?". Тому що Vivienne Mort — це життя, яке переходить в смерть, і що буде після Vivienne Mort — отакий от каламбур. Ясно, що я про це нічого не знаю. І ніхто не знає. Але в даному випадку це ще зовсім не смерть, це, можна сказати, лише репетиція. В паузі, яку ми влаштували, я продовжу займатися музикою і своїми піснями, які я постійно пишу", — розповіла Даніела Заюшкіна.
Фото: facebook.com/vivienne.mort
"Альбом складається з шести пісень-роздумів українською, англійською та французькою. Зображення дерева на обкладинці являє собою людину. стовбур - її тіло, а коріння - душу. Коли дерево росте у воді, воно виглядає квітучим, але ніхто не бачить його коріння - воно приховане. Так і людська душа. Ви можете здаватися щасливою людиною, але насправді всередині вас панує сум. А вода - це джерело життя в символ очищення. така моя філософія, яку я трансформувала в музику", - розповіла Ірина Кульшенко в ефірі чарту "Селекція" на "Радіо Промінь".
Дебютний альбом проекту Kulshenka створено за допомоги друзів і шанувальників.
"Альбом я записувала за допомогою своїх прихильників та друзів, які долучилися до краудфандингової кампанії і зібрали аж дві третини від необхідної суми. Частина пісень записувалася на студії LipkyZvukoZapys, а частина вдома. Кожна композиція потребувала власного звучання, тому я працювала з трьома звукорежисерами Ігорем Бюрюченко, барабанщиком Захаром Борисенком, проект "Захар" та Вадіком Лазарєвим, гурту 5 Vymir. Ось чому усі пісні відрізняються по звучанню. Для мене це був унікальний досвід, бо я ніколи не створювала аранжування і, будучи в складі Panivalkova, ми з дівчатками усе робили разом. А тут такий челендж і я дуже задоволена результатом. Якщо ви любите лірику і текстову глибинність, то альбом вам неодмінно сподобається", - каже Ірина Кульшенко.
Нагадаємо, 19 березня 2019 року, учасниці групи Panivalkova виклали у соціальні мережі відео з інформацією про те, що з 1 січня 2019 року проект припинив існування.
Фото з офіційної фейсбук сторінки співачки
"Безумовно, нам дарували багато речей, ми їх продавали, але от вперше прийшов до нас в гості гурт, його назва SWIFT. Вони принесли пісню і кажуть: "Давайте ми вам подаруємо #НаШапку пісню, і всі-всі авторські з цієї композиції ми хотіли б передати вам #НаШапку". Ми послухали пісню, і зрозуміли, що це дещо більше. Я зателефонувала тим, хто зазвичай грає у нас на концертах, а це Марійка Бурмака, Едуард Приступа (Діля), Юрко Юрченко (Юркеш), Рома Мацюта, Сергій Кузін, і запросила їх цю пісню заспівати разом з гуртом "SWIFT". Ось ми її заспівали, ФДР і Ярослав Вільчик її звели, записали, а Віктор Придувалов зголосився зняти нам відео на пісню", – розповіла Соня Сотник в ефірі чарту "Селекція" на "Радіо Промінь".
Всі кошти від скачування треку "Живий" надійдуть до фонду "Свої" та будуть спрямовані на підтримку паліативно хворих людей.
"Ми просто звертаємося до всіх, хто лишився живий, всіх, хто зараз розуміє і усвідомлює, що сьогодні бути живим ― це подвійна відповідальність: не тільки за себе, не тільки за тих, кого немає поруч з нами, а ще й за тих, хто дуже хоче жити. Фонд "Свої" опікується паліативними хворими, і ми вважаємо, що жодна хвороба не може стати на перешкоді, аби на повні груди відчувати життя і почуватися гідно ― те, до чого ми всі прагнули. І, безумовно, ви просто слухаєте цю пісню, і поруч на сайті фонду "Свої" є така зелена кнопка, на якій написано "Допомогти". І якщо у вас є бажання, ви просто переказуєте будь-яку суму", – каже Соня Сотник.
ФОТО: facebook.com/cf.svoyi
"Це нам здається, що ніхто не покараний, а там, насправді, 48000 епізодів, тобто зараз 30 людей в ДБР розглядають ці справи, це приблизно по 14 тисяч епізодів на кожну людину", – розповідає виконавча директорка Центру громадянських свобод, активістка ініціативи "Євромайдан SOS" Олександра Романцова. "Від правоохоронців було близько 700 скарг, 13 людей загинуло, але, якщо подивитися на травми, через які вони загинули, то це – обмороження".
Нагадаємо, раніше "Опозиційна платформа – За життя" заявила, що поранення та смерті силовиків під час подій Євромайдану теж мають бути розслідувані.
Олександра Романцова згадує як під час подій Революції Гідності, до них з проханням про допомогу дзвонили не лише євромайданівці: "Ми, за період трошки більше трьох місяців, прийняли більше 16 тисяч дзвінків на "гарячу лінію" . Нам дзвонили всі, від варіантів: "Здохніть ви всі, зі своїм Майданом" , нам дзвонили і з "Антимайдану", куди примусово звозили людей, які дзвонили і питали: "Що мені робити? Бо мене привезли, сказали написати дві заяви – про звільнення з місця роботи та прийом на роботу. І якщо не відстою в Києві два тижні, то одну заяву приймуть, а іншу – ні. Ця робота в мене, єдине місце де я можу працювати в маленькому містечку на сході України".
Олександра Романцова, фото - islam.in.uа
"Були дзвінки родичів "ВВшників" (Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ – ред. ), вони кажуть: "В них позабирали мобільні телефони, вони там стоять з ранку до вечора". Вісімнадцятирічні хлопці стояли в дорослих підгузках, тому що їм не дозволяли відійти в туалет. Після першої спроби "зачистити" КМДА, їм дали лише один день відіспатися просто на карематах в Палаці "Україна". Я до чого? Те, що відбулося з боку офіцерського складу, з боку Міністерств до правоохоронців, це – величезне порушення прав людини. І більшість хлопців там постраждали, бо їх не зміняли вчасно і в них була осіння форма. Так от, Олена Лукаш, вона – злочинниця по відношенню до правоохоронців, які були на Майдані", – розповідає Романцова.
Напередодні одіозна ексміністерка юстиції часів Януковича Олена Лукаш в ефірі телеканалу ZІК, який пов’язують із Віктором Медведчуком, заявила, нібито посилаючись на результати розслідування, що "Небесна Сотня" сфальсифікована, бо ніхто їх не розстрілював". Також вона заявила, що "на Майдані люди чинили самогубства, помирали від серцевих нападів і вбивали один одного", що багато з Небесної Сотні – люди, які померли в ці дні на території України, а не в Києві.
Документи, які показує Олена Лукаш, дійсно можуть бути матеріалами розслідувань, але вони не підлягають розголошенню, каже колишній керівник управління спеціальних розслідувань ГПУ Сергій Горбатюк. "На мою думку, це один з наших не доброчесних прокурорів, який працював у групі, розслідуючи зокрема вбивства правоохоронців, звільнився і почав передавати оці матеріали. Це є злочин, і відповідно було зареєстровано кримінальне провадження в ДБР, воно розслідується. Але й самі коментарі, з приводу цих матеріалів, у більшості – маніпулятивні і брехливі. І я згоден, що на теперішній час іде скоординована діяльність ряду осіб, та ж Лукаш, і Портнов, і окремі ЗМІ, Інтернет, які поширюють ці брехливі повідомлення, щоби дискредитувати Майдан, події та дискредитувати розслідування".
Горбатюк вважає, що колишнє керівництво Генеральної Прокуратури вжило усіх кроків, щоби створити перешкоди розслідуванню "майданівських справ": "Під виглядом реформ, закінчення повноважень прокуратури, хоча і мали можливість цього уникнути. І нинішнє керівництво прокуратури вважає, що злочинної організації Януковича не існувало, незважаючи на те, що Януковичу та ще ряду осіб висунуто звинувачення, підкріплені доказами, повідомлено про підозру. І вони розділили злочини на економічні, на злочини під час Майдану і направляли в інші інстанції, щоб не було досягнуто загального результату розслідування. Але, і попередній прокурор (Юрій Луценко – ред. ) вживав заходів, щоби не досягти результату по економічним злочинам, зокрема по тій самій Лукаш. Ще в лютому 2017-го року було закінчено розслідування за підозрою у розкрадання 2,5 млн гривень державних коштів. Але Луценко блокував цей процес, і не дав слідчим направити цю справу на завершення до суду. Так само як і стосовно Портнова. Тому, цій “активності” сприяло і колишнє керівництво і теперішнє, які втручаються у хід розслідування”.
Нагадаємо, як повідомив в етері Українського радіо один із адвокатів родин “Небесної Сотні” Роман Титикало, зараз зі зміною прокурорів фактично відбувся зрив справ Майдану. "Як на мене, до цього були певні об’єктивні обставини. А зараз відбувся зрив справ Майдану, коли замінили тих прокурорів, які роками вели ці справ знають все досконало, на підконтрольних прокурорів”.
Сергій Горбатюк, фото - з відкритих джерел
"Дуже коротенька історія, про те як ми обирали локації для своїх зйомок. Мій товариш Юрій Степанович Тира запропонував мені мандрівку в Королівство Нідерланди, у Фрисландію, ходити каналами між містами. Однопалубний, одномачтовий шлюп "Бравий Хендрик". Я відреагував на це запрошення таким чином, що запропонував йому відзняти цю всю нашу мандрівку, але щоб це не виглядало, як якийсь альманах, ми вирішили створити цей фільм-концерт. Тому Юрій Степанович провів там деякий час, розвідавши усі на той момент найближчі і красиві локації, і вже на місці, коли ми приїхали на корабель з Тонею, ми вже спираючись на досвід Юрія Степановича, те що він бачив, те, що він пропонував, ми вже підбирали відповідно до наших пісень, яка локація більш-менш підходить. Пісні обирали, скажімо, пов'язані з нашою з Тонею історією. Тобто це наша історія в піснях", - розповів Арсен Мірзоян в ефірі "Радіо Промінь".
До фільму-концерту увійшло десять пісень Арсена Мірзояна і Тоні Матвієнко.
"Хочеться виділити одну пісню - "Душа". Вона була заспівана на території тюрми, але там була дуже гарна локація. Це було на вулиці. На підлозі були намальовані гарні малюнки, схожі на наші національні мотиви. За що я люблю свого чоловіка, так це за його ідеї. І це дуже влучна ідея - поїхати просто відпочити і побачити світ, а ще й залишити якийсь слід. Не просто гуляти цими вулицями, бачити інше життя, але поєднати це життя з нашою творчістю", - розповіла Тоня Матвієнко в ефірі "Радіо Промінь".
Нагадаємо, 5 лютого Тоня Матвієнко презентувала кліп на пісню "Музико, грай", що є рімейком естрадного хіта Тараса Петриненка.
Фото: особиста сторінка співачки
1. Джордж Орвелл, “1984”. Головний герой цього роману працює в Міністерстві правди, яке опікується новинами, розвагами, освітою і мистецтвом.
“Коли в нас ще з’явилося Міністерство інформаційної політики, багато-хто згадував Орвелла, Міністерство правди, оглядалися на північного сусіда, бо в них уже відбулися ті речі, яких ми боялися. І, звісно, Орвелл нам уже все це давно розказав про те, що слово і доступ до інформації може бути прерогативою влади. Влада дозує інформацію, конфігурує її таким чином, щоб люди сприйняли її саме так я владі потрібно. І влада жорстоко карає тих,кому відомо трошечки більше, ніж варто знати. Така система розглядає людину як позбавлену критичного мислення, якій можна “згодувати” будь-яку ідею, інформацію під правильним “соусом” в правильний час. Така система обмежує людину, мислення якої виходить за межі усталених форм. І деяким людям в антиутопії Орвелла, напевне, добре живеться. Але є такі люди, як Вінстон Сміт, які протестують проти цього, яким починає здаватися, що щось не так".
2. Маргарет Етвуд, “Оповідь служниці”. Тут ми бачимо біблійну диктатуру за старозавітним зразком, державу під назвою Гілеад, де жінки та чоловіки поділені строго на соціальні верстви, є командори та їхні дружини — привілейований клас жінок. Є “очі” — всюдисущі шпигуни, які за всім стежать. Є жінки-служниці, які народжують дітей командорам, є релігійні фанатики, які започаткували цей рух, і є колонії, де живуть усі, хто намагається опиратися режиму. Зокрема, жестом опору є читання книг, бо воно заборонене. Жінки не мають доступу до книжок, не мають писати. Тут цензуруються навіть імена. Головна героїня — Фредова, та, яка належить Фреду. У неї є власне ім’я, яке натякається через весь роман. Сама Фредова раніше працювала редакторкою і, власне, слово, та інші кодові фрази стають засобом боротьби. Фредова одного дня знаходить у командоровій оселі повідомлення від попередньої служниці, яка наклала на себе руки. Повідомлення було написане перевернуто латиною “не дай цим покидькам знищити себе”. І для самої Фредової цей лозунг стає рухом їхнього опору. І зараз ми дуже часто бачимо на мітингах за права жінок учасниць в костюмах служниць з гаслами із роману Етвуд. У цьому романі, на відміну від Орвеллівського, опір переміг. І у фіналі ми бачимо світ через двісті років.
3. “Вендетта”, Ален Мур та Девід Ллойд. Комікс, який теж написаний у 80-ті роки минулого століття. Підозрюють, що це — політична розмова автора з Маргарет Тетчер (тогочасний прем’єр-міністр Великобританії) про свободу. Комікс культовий, фільм 2004-го теж став культовим. “Ця історія скоро вийде в українському перекладі у видавництві “Рідна мова”. “Найцікавіший епізод як головному герою V, одягненому в маску Гая Фокса, вдалося заговорити до народу Великої Британії. Він вривається на телебачення”.
"У цій державі, як і в Орвелловій, є теж умовне Міністерство правди, і є Великий Брат. Але, замість Великого Брата на екрані з’являється V, який каже, що підірве парламент, бо людям брешуть. У цій книзі країна нещаслива. Головна героїня змушена працювати повією, і часто порушує через це комендантську годину. Одного дня V рятує її від нападників і приводить її у підвал, де вона бачить багато мистецтва — картин, книг, музики, адже, мистецтво в цій країні заборонене. V рятував і визбирував всі твори мистецтва. І для головної країни — це спосіб пробудитися. Далі Іві (головна героїня) через випробування приходить до тієї ідеї, яку сповідує V: свобода — це важко, але вона того вартує. І, коли V гине, він дає Іві керувати цим новим рухом опору”.
4. “Музей покинутих секретів”, Оксана Забужко. Головна героїня Дарина — журналістка, яка робила програму про культуру. Її впізнають на вулицях, нею захоплені молоді журналістки. У Дарини є подруга Влада, яка гине.
“Ця історія про цензуру, тому що Дарина залізла на ту територію, на яку не мусила. Її зацікавила історія учасниці УПА Олени Довганівни, їй стало цікаво розповісти про неї в ефірі, і Дарина почала “копати”. Їй допомагав наречений, і вони виходять на сторінки історії України, які у світі роману не були відомі. Також їм відкриваються їхні альтер его, які проживають життя в тому відтінку української історії. Окрім, історії Палацу України, УПА, руху шістдесятників, авторка розповідає ще історію каналу “1+1”. Це не секрет, що багато українців здобували свою українську, дивлячись на ведучих цього каналу. Коли Оксана Забужко пише історію про талановиту журналістку, вона ніде не називає канал, але ти не можеш позбутися думки, що це про нього. У кінці вона йде з цього каналу. І вони знімають з оператором документальний фільм про цю героїню УПА”.
5. Український самвидав. “Український Вісник” та “Скриня” — це український самвидав у радянські часи. "Його видавали шістдесятники, які жили в більш ліберальний час, але зустрічали тих людей, які поверталися зі сталінських таборів і пройшли через тортури системи й розуміли, що їхні свідчення не опублікують. “Український Вісник” міг видаватися одночасно двома групами. “Скриня” — це пізніший самвидав Григорія Чубая, його мрія про свободу. І у Василя Стуса, і у Чубая перші книжки виходили самвидавом. Також статті Івана Дзюби, Івана Світличного, Стуса виходять друком за кордоном, бо в Україні не мали як його видати".
6. Заборонена книга. “Сатанинські вірші”, Салман Рушді. Він видає цю книгу й стає забороненим письменником в Індії, в Пакистані. Через цей роман Індія та Великобританія розривали дипломатичні відносини. Відбуваються кровопролитні демонстрації через цю книгу. Навіть почався збір коштів на вбивство Салмана Рушді, який досі живе під охороною. “Один раз посягнув на образ пророка Мухаммеда, і тобі цього не забудуть. Він неодноразово перепрошував, але ІДІЛ цим не задовольнився. Цією книгою ми маємо свідчення, що мистецтво заходить на такі території, де воно розцінюється як щось інше”.
7. Заборонені книги. “Лоліта” Володимира Набокова та “Коханець леді Чаттерлей” Девіда Лоуренса. “Заборони були спричинені їх відвертим вмістом. Щойно вони були опубліковані, ці книги ставали бестселерами, їх купували мільйонним накладом. У цензури є й інша сторона — якщо забороняти доступ, то попит стає більшим, аніж би воно залишилось на виду”.
.jpg)
Гіо, як тебе занесло на Євробачення?
– Мабуть я дуже хотів поділитися своєю музикою і в Україні Нацвідбір на Євробачення дивиться, мабуть, найбільша кількість людей. Це якийсь етап мого музичного шляху, тому я завжди хотів брати участь у Нацвідборі. Так і занесло.
Тобто це твоє свідоме рішення чи все ж таки продуманий піар хід, щоб люди почули більше твоєї музики?
– Я думаю, що це комплекс. Але я просто захотів в один момент спробувати свої сили на Нацвідборі. Хтозна, може поїду на Євробачення від України і це круто. Тому я не робив якихось надуманих кроків, але розумію, що це і в плані піару дуже добре. Але все одно моя головна ціль – ділитися своєю музикою з людьми, а як саме я це робитиму, це інше питання.
Минулого року, коли до нас приходили учасники Нацвідборів, вони розповідали про них, як про стрес, коли це займає весь твій час, ти нічого не встигаєш, не можеш поспати й поїсти нормально. Ти готовий до таких викликів?
– В мене музика в принципі займає 100 % мого часу. Звичайно, підготовка до Найвідбору, а це буде перший прямий ефір в моєму житті,це стрес. Але коли я ловлю себе на думці "Гіо, ти займаєшся тим, чим завжди хотів займатися, ти це робиш і маєш зараз великий шанс показати себе з доброї сторони і чому ти повинен стресувати? Ти повинен просто насолоджуватися, тому що не у багатьох випадає шанс в принципі брати участь у Нацвідборі і проходити весь цей шлях", то насолоджуюся кожним моментом.
Ми почали з питання, як тебе занесло на Євробачення, але не спитали, як тебе занесло в Україну. Хочеться дізнатись і це.
– Дуже давно, 15 років тому, ми з батьками переїхали з Грузії в Україну, я тут закінчив школу й університет, ту я почав займатися музикою, співати, закінчив музичну школу. Для мене Україна, можна сказати батьківщина, яка в моєму серці. Можна сказати, що я напівукраїнець і мене з Україною зв’язують тільки позитивні моменти, тому я тут живу більшу частину свого життя.
В тебе дуже класна українська мова, чому ти не заспівав українською на Нацвідборі?
– Я ще не написав пісню українською мовою. Так стається, що я не вибираю мову, якою я пишу, можу написати англійською, українською, російською, грузинською, але українською та грузинською ще не писав. Це справа часу. Але якби в мене була пісня українською, я б пішов з нею на Нацвідбір Євробачення.
А не було думки спробувати себе від Грузії у Нацвідборі?
– Чесно, колись вона була, не скажу, що не думав про це. Але коли ти дуже давно живеш в Україні, то в багатьох планах Україна ближче.
Чому українці мають проголосувати саме за тебе на Нацвідборі?
– Тому що я вважаю українців дуже душевним, щирим народом. Грузія та Україна дуже близькі за своїм менталітетом і в історичному плані і я вважаю, що моя музика душевна й щира, від самого серця. Я хочу, щоб на європейській світовій сцені Україну побачили саме такою.
Дуже багато виконавців за останні 15 років виконували пісні у танцювальному стилі і кліше, що є якийсь формат Євробачення й повинні вигравати лише ті, які з великим шоу, великими постановками, п’ятнадцятьма людьми на сцені, як на мене, вже застаріло. Переможці останніх двох років показують і це мені дуже подобається, що зараз іде мода на ліричні, справжні пісні, які йдуть від серця. Мені здається, Україні варто обрати таку пісню.
Але, якщо ти не будеш розраховувати на якісь танці, неймовірні елементи шоу, аранжування, а лише на свій вокал та енергетичний посил, все одно ти маєш створити якусь атмосферу.
– Звичайно, номер повинен бути цікавим, сама пісня повинна бути цікавою. Але не в самій пісні справа, а в тому, як ти її подаси в прямому ефірі, візуалізуєш все те, що ти хочеш передати, не тільки через голос чи інструменти, а й ще під номер.
Розкажи про свою пісню "Feeling so lost", коли вона була написана?
– Вона була написана перед моїм першим сольним концертом 14 листопада. Я випустив її 13 листопада і хотів презентувати її під сольний концерт, але зрозумів, що сольного концерту недостатньо і подав її на Євробачення.
Коли ти її офіційно представиш?
– Суть у тому, що, хоча вона була написана не для Євробачення, я розумію, що її треба доробити, щоб вона максимально підходила під сценічний виступ, була зрозуміла для широкого кола глядачів. Я хочу доробити пісню, щоб вона набула максимально того звучання, яке я хочу від цієї пісні отримати.
Сьогодні, 7 січня, християни східного обряду, зокрема, українці, відзначають Різдво Христове. Цей день є офіційним державним святом в Україні. Цього дня завершується 40-денний Різдвяний піст, а після Різдва починаються 12-денні святки. Різдво вважається сімейним святом, яке також супроводжується народними гуляннями, вертепом та колядками.
Українське радіо сьогодні транслюватиме різдвяне богослужіння із Михайлівського Золотоверхого собору.
Окрім того, на хвилях Українського Радіо, Радіо Культура та Радіо Промінь ряд програм будуть тематичними.
Зокрема, в ефірі Українського радіо о 19:10 у програмі "Дзеркало історії" слухайте про те, як відзначали Святвечір і Різдво в Україні у різні історичні періоди.
Радіо Промінь підготувало авторські плейлисти із сучасною та атмосферною музикою, а о 17:40 Віра Сивачук порадить найкращий різдвяний бестселер про любов до життя.
На Радіо Культура ви почуєте різдвяні піснеспіви та популярну класичну музику у виконанні провідних колективів України та святковий концерт з кафедрального собору Аахена. Крім того, о 15:00 ви дізнаєтесь про традиції святкування Нового року та Різдва Христового у різних країнах світу. О 16:50 ви матимете змогу почути "Різдвяну псальму" Миколи Лисенка у виконанні хорового ансамблю "Відродження" зі Золотого фонду Українського радіо та інші різдвяні концерти. Також на Радіо Культура о 21:00 прозвучить ексклюзивний запис 1979 року повісті "Ніч перед Різдвом" Миколи Гоголя у форматі радіотеатру.
Фото — littlepassports.com
Фейк №1: Українські політики хочуть продати все Соросу, у якого є контрольний пакет в уряді
Ринок землі в Україні залишається топовою темою і в російських ЗМІ. Найпоширеніший пропагандистський наратив – вся українська земля піде з молотка китайцям, американцям, кому завгодно, але не дістанеться українцям.
Так, в ефірі програми "Час покаже" на російському федеральному каналі "Перший" можливість відкриття ринку землі обговорювали окремим блоком. Один з експертів програми, директор Інституту проблем глобалізації Михайло Делягін заявив, що "є група людей, які хочуть продати на Захід все і одразу, тому що покупцем є Сорос, який має контрольний пакет і в уряді, і в партії "Слуга народу".
Чому це не так?
Американський фінансист, меценат Джордж Сорос давно є страшилкою російських пропагандистських медіа, він нібито керує урядами інших країн. Але все ж Джордж Сорос не має жодного стосунку ні до українського ринку землі, ні до української партії "Слуга народу".
Він має стосунок до міжнародного фонду "Відродження", який існує з 1990 року, оскільки Сорос є засновником цієї організації. Фонд "Відродження" входить до мережі фундацій Відкритого Суспільства, які є більш ніж в 100 країнах, і працюють заради посилення верховенства права, поваги до прав людини, меншин, різноманітності поглядів. На сайті організації відкрито публікуються річні звіти, де можна побачити перелік реалізованих проектів. Наприклад, в 2018 році – це впровадження інклюзивної освіти, розвиток краудфандінгового руху, доступність ліків.
Контрольного ж пакету партії "Слуга народу", як і пакетів інших партій, у Сороса – немає. Згідно з журналістськими розслідуваннями, "Слугу народу" фінансують як фізичні, так і юридичні особи.
Максим Скубенко звертає увагу, що той факт, що російські медіа лякають відкриттям ринку землі в Україні показує всю суть Росії – в них ринок землі є відкритим і вони проти його запровадження в сусідній країні, бо це свобода і це економічне зростання в Україні, що Москві невигідно.
"Стосовно Сороса – це дідусь, якому абсолютно байдуже що відбувається в Україні саме в економічній частині, зокрема стосовно землі. Він не буде нічого скуповувати", – каже Скубенко.
Всередині країни також побутує думка, що країна-агресор Росія зможе скупити всі українські землі. Щоб землю скупили, її потрібно продавати – якщо її не продають, її не скуповують, це логічно.
"Якщо ви маєте шматок своєї землі, хто у вас її може забрати? Кажуть, рейдери. А зараз вони не можуть прийти і забрати? Тобто це все демагогія", – каже редактор ресурсу VoxCheck. – "Якщо дивитися на законодавство, то не можуть. Навіть якби відкрили ринок землі для іноземців, Росія і тоді не змогла б офіційно нічого купити. З іншого боку, ми не знаємо, що відбувається зараз, скільки землі росіяни придбали. Земля у нас зникає. Якщо відкрити olx, то землю продають за заниженими цінами, здають в оренду на 100 років чи на 50 років. Тобто земля розходиться за безцінь, земля не обробляється, інвестори не заходять", – каже Максим Скубенко.
Фейк №2: МВФ вимагає від Києва відкриття ринку землі, в тому числі для іноземців
Ще одна страшилка, пов'язана з відкриттям ринку землі в Україні, а також популярний пропагандистський наратив, що це Міжнародний валютний фонд вимагає дозволити іноземцям купувати українську землю.
У статті "Битва за землю біля стін парламенту і в Раді: Україні загрожує новий розкол" на сайті "Вести.ру" журналісти писали, що причиною виходу тисяч людей до парламенту стали поправки до закону про вільний обіг сільгоспземель. Російські пропагандисти кажуть, що нібито МВФ вимагає від Києва відкриття ринку землі, в тому числі для іноземців, але опозиція категорично проти.
Чому це не так?
Наступні три роки Міжнародний валютний фонд і Україна домовилися реалізовувати програму розширеного фінансування, яка буде спрямована на підтримку макроекономічної стабільності і проведення глибоких структурних реформ, зокрема і земельною. При цьому конкретної моделі впровадження ринку землі в Україні МВФ не пропонує - ніхто не говорить про необхідність дозволити продаж землі іноземцям.
Важливо розуміти, що таке МВФ. Це міжнародна фінансова організація, до складу якої входять 189 країн. Україна стала членом МВФ у 1992 році. Фонд кредитує країни під час кризи пропорційно до вкладу країни.
Російські медіа лякають МВФ, але забувають про ставки організації, які є найнижчими.
"Ми навіть зараз залучаємо в інших кредиторів під 11-12 відсотків річних, а в МВФ – 3 відсотки. У фонду є план дій, який узгоджується разом з урядом країни. Але ми неодноразово починали програми МВФ, брали гроші і нічого не робили. Зараз ми робимо структурні зрушення, реформи. Одним з пунктів плану дій є ринок землі. МВФ не може сказати, як нам його відкрити, а каже, що для збалансування бюджету, для детінізації одним із кроків є відкритий ринок обігу землі", – пояснює Максим Скубенко.
Фейк №3: Адвокати відмовилися захищати Україну в суді по керченській справі
Низка російських ЗМІ заявила про те, що адвокати нібито не хочуть захищати Україну по керченській справі, коли Росія незаконно захопила українські військові кораблі і моряків в Керченській протоці. Так, навесні 2020 року в Криму буде проводиться начебто міжнародний громадський трибунал у справі провокації українських військових кораблів у Керченській протоці.
"Ніхто з юристів "навіть за гроші" не погоджується захищати сторону Києва на публічних слуханнях, запланованих на весну 2020 року", – так "Аргументи і факти" цитують керівника робочої групи з міжнародно-правових питань при так званому постійному представництві Криму при президенті РФ Олександра Молохова.
Також про це написали "Аргументи і факти", Лента.ру, RT, "Известия", РЕН ТВ та інші.
Чому це не так?
Єдиною легальною судовою організацією, яка розглядала зіткнення російських і українських кораблів в 2018 році, є Міжнародний трибунал з морського права при ООН. Українська сторона була представлена на слуханнях в Гамбурзі. Рішенням суду стала вимога звільнити українські судна, звільнити затриманих українських моряків.
Організація "Міжнародна асоціація "Таврида", яка начебто зареєстрована у Брюсселі і є ініціатором трибуналу в Криму, насправді є самопроголошеною і невизнаною на території Європейського Союзу.
Максим Скубенко вважає, що цей фейк спрямовано на внутрішнього споживача – на росіян.
"Це більше розраховано на внутрішній російський ринок, тому що це показник того що з Україною ніхто не хоче мати справу, вони всюди неправі й міжнародні організації підтверджують нашу позицію. Це класичні підходи росіян, які використовують для промивки мізків власних громадян. Нічого нового, ще одна жалюгідна спроба показати, що вони праві в усьому", – каже редактор VoxCheck.
Фейк №4: За відмову від використання української мови будуть карати не тільки штрафами, але і виправними роботами
Тема утиску прав російськомовних громадян в Україні є однією з найпопулярніших в російських ЗМІ. Цього разу інформаційним приводом стало призначення в Україні Уповноваженої із захисту державної мови Тетяни Монахової. Тепер російські ЗМІ залякують: "карати" за відмову від використання української мови будуть не тільки штрафами, але і "виправними роботами", а по країні вже почалися "облави мовних інспекторів", які "б'ють російськомовних".
Чому це не так?
Одним з основних завдань Уповноваженої із захисту державної мови є забезпечення прав громадян України на отримання інформації та послуг державною мовою. Проте розпочати виконання своєї роботи Уповноважена зможе тільки через півроку, коли офіційно набуде повноважень і буде сформований Офіс уповноваженого із захисту державної мови.
Ніяких "мовних шпрехенфюрерів" або "мовних інспекторів", як пише пропаганда, в Україні не існує і не буде існувати. Відповідно до закону "Про забезпечення функціонування української мови як державної", який набув чинності 16 липня, створення подібних структур не передбачено.
Також цей закон не стосується приватного життя, це стосується публічної сфери.
"Якщо ви йтимете вулицею і будете говорити російською, англійською, німецькою, ніхто не буде вас перевіряти, це стосується публічної площини. Це означає, що у нас державною мовою є українська, державні службовці, заклади харчування, кінотеатри мають використовувати українську мову. Для цього і будуть перевірки чи офіс, в який можна буде поскаржитися", – роз'яснює Скубенко.
Українське радіо розпочало проєкт з протидії російській пропаганді. Щопонеділка о 14:10 в програмі "Рускій міф" будемо аналізувати російські ЗМІ, виявляти та спростовувати найактуальніші фейки про Україну, які Росія розповсюджує в Росії, в Україні та світі.
Церква має бути відділена від держави, але віра не позбавляє людину почуття патріотизму
Завдяки свободі віровизнання в Україні римо-католики в Україні почуваються добре. Церква добре почувається в державі, коли вона не ототожнюється з політичними рухами, з кордонами, коли церква залишається незалежною і коли ми перш за все говоримо про Царство Боже. Але і патріотизм нам також є притаманним. Якщо Господь покликав мене до життя саме в цій державі – він дав цю державу мені для того, щоб я нею опікувався і брав участь у суспільному житті.
Незалежність дала українцям релігійну свободу і водночас додала нових викликів
Часи Радянського Союзу "вивітрили" в нас віру, відрізали нас від фундаментів духовного життя. Сьогодні, вже через понад два десятки років після здобуття незалежності, приходять інші тенденції. Люди можуть обирати релігійні вірування, і ми це спостерігаємо. Коли молоді люди переїжджають з інших місцевостей до столиці, їхня віра переживає певний "екзамен", і це нормальна річ. Чи це проблема? Ні. Я називаю це викликом.
Церква, як представник громадськості, має говорити владі про "червоні лінії", які не можна переступати
Напрямки Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій з новим головуючим не змінюються. Звичайно, цей рік позначився виборами, які відбувалися у нашій державі. Чому Рада Церков і релігійних організацій переживає ці вибори? Тому що ми живемо в державі, і в жодному випадку не хотіли якось втручатися у політику та політичні процеси. Але ми також представляємо громадськість. Тому ми також маємо говорити про певні "червоні лінії", через які не можна переступати, тому що ми втратимо себе як нарід. Тому ціле півріччя мого головування позначилося цими змінами.
Церква має говорити і про історичні трагедії, і про сучасні проблеми, які відбуваються унаслідок політичних процесів
Якщо говорити про Голодомор – ми визнаємо його, у цей день ми молимося про тих, хто загинув. Ми визнаємо Голодомор як лихо, яке було принесено на наші землі.
Але так само наше завдання – говорити про глибші фундаменти, говорити про людей, які разом з нами переживають "голодомор" унаслідок якихось політичних процесів у нашій державі. Наприклад, коли пенсіонер отримує пенсію меншу від прожиткового мінімуму. Ми маємо про це говорити.
2019 рік для багатьох вірян став можливістю зцілити "хвороби сімей"
Цей рік був можливістю до всіх вірян, як нашої церкви, так і інших релігійних організацій, зрозуміти вартість та глибину родини. Бо навіть маючи якісь зрозумілі речі, як стосунки з батьками, у кризові моменти можна про це забути. Стосунки можуть охолонути, а діти з батьками навіть можуть стати ворогами. Це страшна річ. І подібні речі з родиною відбуваються не лише в Україні, але й в усьому світі. Я вважаю, що цей рік був можливістю повернення до такої "перлини", складовою якої є родина.
Якщо у когось з родиною є зле, то це не є нормою. І це можна виправити. Наприклад, у нашій церкві у Вінниці відбувся Конгрес сімей. Це можливість свідчення того, що Бог зробив конкретно у родинах. Люди говорили про те, що саме родина врятувала їх від… Від багатьох речей, у кожного своя історія. Родина дала можливість відкрити свої життєві покликання і стати саме тими, ким вони є.
Було багато зустрічей та заходів з подібною тематикою, які допомогли нам зосередитися на цій проблемі. Є багато зцілень від "хвороб сімей" – люди подивилися на свої родини з іншої сторони, не зі сторони свого егоїзму, і побачили Бога всередині.
Слухай розмову повністю в ефірі Українського радіо!
Фото: кредо.про
"Друга частина альбому — це така ж кількість пісень, як і в першій частині. Там є один сюрприз — це іспанська версія пісні "Тримай мене", яка ще раз записана з командою The Gitas, тепер ця версія буде жити своїм життям, але по той бік океану. І нові пісні, які ви ще ніколи не чули. True fan та слухачі команди, які їздять за нами на концерти, і дивляться кожен ефір, можливо якісь уривки чули. Це 100% новий матеріал, який ще ніхто не знає. Мікс із хіп-хопу, рок н ролу, ритм-енд-блюзу, приправлений скрейтчингом нашого віртуозного ді-джея Валіка", - розповів фронтмен групи "Бумбокс" Андрій Хливнюк в ефірі українського чарту "Селекція" на Радіо Промінь.
Під час роботи над новим альбомом група "Бумбокс" змінила свій склад, що вплинуло на звучання.
"Це, справді, "Рубікон. Таємний код", тому що там сховано багато цитат, посилань і до музики, і до виконавців, небайдужих мені, і до тем, які стосуються особисто мене дуже гостро. "Рубікон" — тому що змінилось усе: студії, на яких ми записувались, змінились ми, і змінилось багато в чому особисте життя команди і змінився, на жаль і на щастя, склад. Три людини, які були від початку: звукорежисер Ігор Мельник, гітарист Андрій Самойло і басист, який не був від початку, але близкий дуже, десять років пропрацювали в команді, — Денис Левченко, — вони були змушені піти. Натомість, до команди прийшли бас-гітаристка Інна Невойт, яка просто виправдовує навіть ті очікування, яких не було, саунд-інженер цієї платівки і саунд-продюсер левової частки цієї платівки, і соло-гітарист Олег Аджикаєв прийшов. Також прийшов ще один гітарист, ритм-гітарист, віртуозний музикант Дмитро Кувалін. І що вам сказати? Це треба слухати!" - каже Андрій Хливнюк.
9 лютого "Бумбокс" продовжить тур на підтримку альбому "Таємний код. Рубікон". Наразі анонсується 6 виступів у Дніпрі, Івано-Франківську, Луцьку, Тернополі, Хмельницькому та Вінниці.
Нагадаємо, що після випуску першої частини нового альбому, "Бумбокс" дав з вересня по листопад 16 концертів в найбільших містах України.
За результатами експертного чарту "Селекція" 6-13 грудня пісня "Ангела" гурту Бумбокс посіла 4 місце.
Чарт "Селекція" формується на основі опитування 12 авторитетних експертів музичної індустрії: продюсерів, режисерів, промоутерів, журналістів і фахівців радіо.
Фото: особиста сторінка гурту в фб
.jpg)
Вас записали в блогери, хоча, я думаю, при цьому мали на увазі лідерів думок.
— Я не хочу бути лідером думок. Я хочу займатись журналістикою. Лідерами думок мають бути моральні авторитети, які це лідерство заслужили цілим своїм життям та певними вчинками. У нашій країні лідерів думок як таких немає, тому що у нас немає цілісного суспільства. У нас суспільство атомізоване і розділене по відношенню до України на кілька груп населення. Тому у нас ніколи не було справжніх моральних авторитетів. Але в інших країнах, де немає такого атомізованого суспільства, ці моральні авторитети завжди були. Наприклад, Вацлав Гавел в Чехії. А у нас це неможливо. У нас люди можуть бути моральними авторитетами лише для певного сегменту населення, і в інших групах вони моральними авторитетами не є.
Якщо ми назвемо прізвища людей, яких ми можемо вважати моральними авторитетами навіть останніх часів, як-то Любомир Гузар, ми маємо усвідомити, що ця авторитетність закінчується саме серед тих людей, які сприймають Україну як власну країну, як цивілізацію. Але серед тих наших співвітчизників, які вважають, що Україна частина Росії і "руського мира", і тих наших громадян, яких безліч і яким абсолютно все рівно, в якій державі вони живуть, тільки щоб їм не морочили голову і щоб вони нічого для цієї держави не робили, щоб вони отримували достатню платню за свою працю і достатню пенсію, не докрадаючи до цього ніяких зусиль, теж ніякі моральні авторитети такого штибу не потрібні, бо вони не відчувають себе частиною будь-якої нації.
Я завжди кажу, що Україна складається з цих трьох груп населення. Певна частина людей, які вважають Україну своєю державою, своєю батьківщиною, своєю цивілізацією. Я оцінюю їхню кількість у 30-45% населення. Є частина людей, десь 15-20%, а з окупованим Кримом і Донбасом — десь до 40%, які вважають, що це частина Росії. І є частина населення, яка весь час коливається, змінюється і якій все рівно. Від цієї частини населення, як не дивно, залежить майбутнє України, до кого вона приєднається: до тих, хто обстоює незалежність України, чи до тих, хто сподівається, що рано чи пізно ця російська територія буде приєднана до тієї держави, яка продовжує вважати її своєю.
А що ми можемо з цим робити, крім того, що говоритимемо про це в ефірі?
— Я просто розмовляю з людьми, з якими у мене є спільні цінності. Аудиторія, з якої у мене немає спільних цінностей, мене не цікавить. Я нікого ні до чого не закликаю, ніде нічого не пропагую, тому що я вважаю, що розмовляю з людьми, за якими майбутнє. Люди з минулого мене не цікавлять, тому що я не вважаю за потрібно говорити з мерцями, навіть з живими мерцями. Людина, яка залишається у минулому, не може змінити майбутнє.
Але ж вони приходять на вибори, голосують і таким чином змінюють майбутнє і наше з вами?
— Ну так. Ми маємо це усвідомлювати. Що ми живемо в такому світі, живемо в такій країні. Але все одно жодне голосування не може змінити ані історичні процеси, ані порядок речей. Люди можуть проголосувати за те, щоб вночі було сонце, а вдень — місяць, але цього не відбудеться. Будь-яка демократія має реальний сенс тільки тоді, коли народне волевиявлення відповідає реаліям. А коли народне волевиявлення не відповідає реаліям, тоді реалії змушені так чи інакше коригувати результати народного волевиявлення. Я думаю, що ми поки що з вами не дуже уявляємо собі, як функціонує справжня реальна демократія, тому що у нас демократія виглядає, як у багатьох тут людей віра. Тут же більшість людей з парткомів перебралися до храмів. Навіть не змінюючи взуття і звичок. І так, як раніше тягнули партквитки на зборах, щоб бути кращими активістами, так тепер стали неймовірно набожними. І не знають, вже куди поставити ту свічку. Те ж саме відбувається і з виборами. Нам здається, що просте волевиявлення має величезне значення для розвитку країни, але термін "безплідної демократії" не випадково вигадали саме тому, що коли волевиявлення не веде до розвитку, не має ніяких реальних результатів в житті тієї чи іншої людини.
Як ми зможемо потім співіснувати з тимчасово окупованими територіями після реінтеграції?
— По-перше, я не дуже вірю в реінтеграцію. Я думаю, що це процес на десятиріччя. Тому це не питання, як ми зможемо існувати з тимчасово окупованими територіями. Якщо б тимчасово куповані території зараз би не тимчасово повернулися, настрої населення на цих тимчасово окупованих територіях, в Донецьку чи Луганську, не дуже б відрізнялося від настроїв на тих територіях, які знаходяться на контрольованій українським урядом частині Донбасу. І ця тимчасово контрольована урядом частина Донбасу голосує на партію "Опозиційна платформа — "За життя" або за "Опозиційний блок".
Я часто ставлю питання: "А що було б, якби не було нападу Російської Федерації на Україну у 2014 році? Як б виглядали результати дочасних парламентських виборів, навіть після того, як Віктор Янукович залишив свою посаду і відправився до Росії?". Уявимо собі, що і цей момент не було б ніяких нападів Москви. А "Партія регіонів" вже перебудувалася тоді. Керівник її парламентської фракції, пан Євремов, у телевізійному ефірі вже називав Віктора Януковича зрадником. Я думаю, що 35-40% голосів вони б спокійно отримали. Більшість — ні. А на виборах 2019 року, поза сумнівом, перемогли б. Тому що все одно всі ці соціально-економічні проблеми, які були б в країні, вони б нікуди не поділися. І не треба було ж створювати ніяку "Слугу народу". І у нас президентом був би Єфремов, а прем’єр-міністром — Бойко. І все те, що трішки змінило настрої населення, це тільки російський напад на Україну і те, що частина населення, яка притримувалася виразно проросійських настроїв, просто не бере сьогодні участь у парламентських та президентських виборах.
Тому коли ви ставите питання про те, як ми будемо жити з тимчасово окупованими територіями, вам варто поставити питання, як ми будемо жити в одній державі з величезною кількістю людей, які живуть на сході та півдні України і які залишаються прихильниками тієї ідеї, зо наша держава — це випадок, якесь географічне недорозуміння, а насправді ми маємо стати частиною "дорозуміння", тобто Російської Федерації на чолі з Володимиром Путіним. Тому що те, як величезна частина наших громадян після президентських виборів 2019 року з ентізуазмом стала сприймати путінський стиль створення держави, монобільшість, нерозуміння того, що парламент — це не додаток до президента, а сутність демократії, що українці абсолютно спокійно могли б обрати президентом Путіна чи Лукашенка, це вже говорить про величезне тяжіння великої частини українського суспільства до авторитаризму, до простих відповідей на складні запитання. Все те, що допомогло Путіну і Лукашенку створити такі режими, які існують в Росії і Білорусі, могло б так чи інакше скластися в Україні, якщо б не український анархізм і не антагонізм між патріотичною частиною населення і частиною населення, якій байдуже. Тобто у нас є анархічні патріотичні і анархічні бентежники. Цей антагонізм врятує нас від авторитаризму, але, разом з тим, не допомагає, будувати повноцінну державу.
Тому на це питання я відповідаю дуже просто. Українська держава 24 серпня 1991 року була проголошена в кордонах Української РСР. Але УРСР — це не українська держава, а територія, яка була спеціально так скомпонована Всесоюзною комуністичною партією більшовиків, щоб ця країна ніколи не була незалежною. Плюс, Голодомор — велика зміна населення і його залякування. І відповідь у мене проста: українська держава буде там, де буде розповсюджено українську ідентичність. Та територія, де українська ідентичність не переможе, ми, звичайно, тих людей українцями ніколи не зробимо, і вони будуть своїми територіями прагнути, тяжіти до Росії, і ці території рано чи пізно стануть частинами Російської Федерації. Я не бачу в цьому ніякої крамоли, тому що більшість європейських держав знаходиться не там, де знаходиться. Умовно кажучи, Польщу пересунули на Захід.
Реальність ХХІ сторіччя полягає у тому, що території, разом з населенням, мігрують до інших держав. Тому я впевнений, що головним завданням України є не ті пріоритети, які, як правило, у нас розставляють у суспільстві. Звичайно, економічне реформування країни, боротьба з корупцією є важливими для будь-якої держави. Але коли будь-який західний інвестор мене запитує, чому Україна не може повторити хоча б шлях Румунії, я йому відповідаю: "Тому що в Румунії немає жодної людини, яка має сумніви, що вона румун, а в Україні — є сотні, тисячі людей, яким взагалі байдуже, хто вони". Якщо ми хочемо, щоб Україна була цивілізованою, демократичною європейською державою, то першим і останнім завданням цієї країни є захист ідентичності, щоб люди, які тут живуть не сумнівалися, що вони українці і для них важливими є мова, розуміння української історії, культура, україномовне телебачення, україномовне радіо, тяжіння до власного культурного світу.
Я вважаю, що український мовний продукт не потрібно квотувати. Він має бути стовідсотково українським із врахуванням мови меншин для їхнього нормального політичного та культурного розвитку. Потрібні достатні години мовлення для росіян, угорців, поляків, болгар, румун, кримських татар. це навіть не треба обговорювати. Але сама ідея, що в державі, переважна більшість населення якої вважає себе українцями, але свою рідку мову, українську квотуємо в телевізійному ефірі є дегенеративною. У нас при першій-ліпшій нагоді президент України переходить на чужу мову. Якщо люди не мають поваги для себе і своєї мови, вони ніколи не створять державу, яка буде поважати їх і саму себе.
Україна буде народжуватись в муках. Її нація ці муки буде відчувати ще довгі десятиріччя. Нічого іншого, окрім мук, проблем, страждань і серйозних випробувань, нічого не можу обіцяти людям, які живуть в Україні. Можу тільки нагадати їм, що світ великий. На щастя, це не соціалізм. Можна запакувати валізи і валити звідси, як багато хто робить. Ніхто нікого не тримає. Але якщо хтось сприймає Україну як притулок для українців, якщо він хоче, щоб це притулок був, якщо він хоче, щоб українці залишалися українцями на своїй землі, він має тут цю державу будувати. Це виключно за бажанням.
Прослухати повну версію розмови.
На фото — facebook.com/portnikov
"З нарцисизмом не народжуються": хто такі нарциси та звідки вони беруться – розповідає психотерапевт
Хто такі нарцисичні особистості?
- У нарцисів є ряд ознак, які ми можемо побачити при детальному розгляді особистості.
Можна розглядати побутовий нарцисизм, а можна розглядати його з точки зору розладу особистості чи акцентуації – яскраво виражених рис характеру особистості. Є цілий перелік критеріїв, і якщо з цього переліку чотири або більше рис відповідають людині, ми вже маємо право заявити, що це нарцисичний розлад особистості. Ступінь вираження при цьому визначається психотерапевтом або психіатром, не психологом.
Ці риси мають відповідати ряду критеріїв. По-перше, вони мають бути тривалими в часі – не пів року, не тиждень, адже ми не знаємо, які обставини у цієї конкретної людини. Ставити такий діагноз ми можемо лише з 21 року, тому що у 21 рік людина вже вважається сталою особистістю зі сформованими моделями поведінки та світосприйняття. Лише тоді ми маємо право діагностувати, хоча іноді нарцисизм може проявлятися і в 16, і в 15 років, і навіть раніше.
Також нарцисичний розлад особистості має виявлятися в усіх сферах діяльності, він не може проявлятися на роботі, а вдома на проявлятися. Якщо ці риси виявляються лише в якихось конкретних обставинах, це може говорити про модель поведінки, завдяки якій людина досягає успіху. Їй так зручно.
Також ці моделі поведінки не мають бути наслідком вживання наркотичних речовин або травм.
В інших випадках ми говоримо про побутовий нарцисизм, нарцистичні риси характеру, які виявляються в умовах, де нарцису потрібно почуватися сильним.
При цьому люди з нарцисизмом не народжуються – це наслідок виховання.
З таким, мабуть, непросто жити.
– Якщо нарцис обирає якийсь об’єкт любові, він його ідеалізує. Щойно він досягає того ж рівня, він цей об’єкт любові знецінює і ідеалізує уже себе. Якщо ж у оточенні нарциса є людина, краща від нього, він знецінює себе, від чого почувається дуже погано. Є навіть таке поняття як "нарцисична депресія" – депресія, яка виникає у таких людей, коли вони не можуть подолати цей "бар’єр успіху" і почуватися комфортно поруч з успішними друзями та близькими.
Самому нарцису також некомфортно. Вони неохоче йдуть на психотерапію, рідко користуються допомогою психотерапевта, тому що для цього треба визнати себе або неповноцінним, або недостатньо хорошим. А це велика проблема.
Нарцис не завжди досягає успіху. Наприклад, нарцисові складно на роботі, якщо йому доводиться багато підкорятися. Тому нарциси схильні кидати задачі, йти з університетів, недопрацьовувати… При цьому не всі нарциси токсичні, є й екологічні, з якими можна вибудовувати непогані стосунки. Але вони дуже чутливі.
Якщо почитати зарубіжні дослідження, то можна виявити, що тамтешні науковці нерідко пишуть про нарцисичні риси у нинішнього президента США Дональда Трампа.
– Так, риси дійсно є. Але він – не патологічний нарцис. Є виразні риси, але у нього є і антисоціальні моделі, і виражені демонстративні моделі. Тобто у Трампа немає якоїсь конкретної риси, у нього "збірна" різних розладів, різних рис, які й привели його до успіху.
Насправді багатьом нарцисам досить важко втриматися на якійсь позиції, особливо якщо вона публічна. Тому що для нарцисів критика украй болісна.
Нарцисизм – це саме про самооцінку, про відчуття себе. Вони часто почуваються то недооціненими, то дуже сильними – в усіх планах.
Чому на виборах ми обираємо нарцисів?
- Вони дуже харизматичні, красиві, вони здатні вести за собою людей. Вони створюють почуття впевненості, і поруч з ними люди почуваються добре.
Поруч із нарцисом – і в політиці, і у побутовому житті почуваєшся особливим. Тому що ця людина просто-таки створює якийсь ореол особливості, почуття того, що ви відрізняєтеся від інших, і він також відрізняється від інших. Він явно кращий за інших, тому до нього усі тягнуться. І це можна зрозуміти, з такими людьми цікаво спілкуватися.
Зазвичай люди з нарцисичними рисами мають певні переваги в інтелектуальному плані: вони легше навчаються, у них високий потенціал розвитку, вони здатні дізнаватися нову інформацію і вгризатися в неї. Вони здатні добиватися свого, якщо правильно вибудують комунікацію.
Чи справді частина таких людей вважає, що їм можна більше, ніж іншим?
- У випадку нарцисичного розладу особистості вони на 100% вважають, що їм можна більше аніж кому завгодно. Вони не просто вважають себе кращими – вони ще й принижують інших.
Використання інших та маніпулювання – це те, що у побуті досить часто приписується нарцисам.
- Так, вони користуються і успіхом інших людей, і знаннями про інших. Вони можуть і маніпулювати, і погрожувати. Але це не основна їх характеристика, вони нечасто це роблять.
Які є критерії для визначення нарциса?
- Перший критерій – чітке переконання у тому, що вони грандіозні. Вони переконані, що їхнє життя точно важливіше за життя інших. Вони використовують інших для досягнення особистої вигоди. У них підвищена чутливість до критики. Їм важко чути похвалу інших людей, і навіть коли інша людина розповідає про себе – це теж їм неприємно.
Відчуття важливості, унікальності та значимості, у різних сферах. Надмірна потрібність у захопленні, їм потрібно знати, що ними усі захоплюються. Їм складно, коли їх ігнорують.
Вони майже нездатні применшувати свої характеристики, навпаки, вони все будуть описувати у грандіозних тонах. Вони імітують близькість з іншими людьми, з якими корисно імітувати близькість. Нарциси виявляють нетерпеливість і презирство, коли інші взаємодіють з ними на вигідних для себе умовах.
Їм не дуже властива емпатія, і коли оточуючі на щось скаржаться, нарцис може сказати: "Це тому що ви слабкі".
Як не виховати нарциса?
– Є два способи виховати або не виховати нарциса: навчена модель та компенсаторна.
Навчена модель – це типово, коли дитину перехвалюють, постійно розповідають, що вона краща за інших. "Навіть якщо тобі що не вдалося, це все тому, що інші тобі заздрять". Нарцисам взагалі властиво вважати, що якщо хтось їх критикує, то це все тому, що їм заздрять. Дитина зростає з чітким уявленням про те, що вона точно краща за інших. Світ для нього – ніщо, а люди – це інструменти, якими можна користуватися.
Про компенсаторну модель говоримо, якщо дитина зростає у несприятливих умовах, коли є граничний момент між відчуттям себе суперкласним і станом, де в школі його принижують, булять або ігнорують. Це призводить до того, що дитина в якийсь момент розуміє, що не хоче такою бути, і починає стрімко розвиватися. І через цей стрімкий розвиток вона відчуває, що вона перевершує інших людей за багатьма параметрами. Людина настільки не хоче відчувати себе так, як відчувала, що починає вважати, що усе оточення – гірше за неї і негідне її.
Слухай ромову повністю в ефірі Радіо Культура!
Фото Уніан
Нещодавно Ви взяли участь у постановці вистави "Серпень. Графство Осейдж" львівського театру "Воскресіння". Таке не може не дивувати і не приваблювати глядача. Але яка історія цієї постановки? Як Римма Зюбіна опинилася у львівському театрі?
- Моя творча лабораторія доволі широкоформатна і багатогранна. Два роки тому у мене був інший проєкт, з власної ініціативи, у Северодонецьку в Луганському обласному муздрамтеатрі. Тоді я сама запропонувала створити щось спільне, тому що я побачила перед собою палаючі очі людей, які щось хотіли робити, людей, які евакуювалися з Луганська і створили професійний театр. Середній вік акторів там – 27 років, і це така свіжа, молода, класна енергія людей, які вдячні за те, що вони можуть творити театр у прифронтовій зоні, за те, що вони живі. Там люди багато чого пережили, і вони цінують життя якось по-іншому.
Там у мене не було головної ролі. І це не порівняти з тим, що є зараз у Львові.
А що у Львові?
- Знаючи, що я авантюристка ще та, я сама від себе такої авантюри не очікувала. Тому що такі ролі не вводяться за чотири репетиції.
Влітку ми відпочивали з чоловіком у Трускавці, приїхав Слава Федоришин, художній керівник "Воскресіння". Мені на той момент вже було дурно від тієї мінеральної води, я нездатна нічого не робити. На третій день мені вже хочеться вікна мити, хоч щось робити. І от, ми сидимо зі Славою за столом, вечеряємо, тільки-но мій чоловік на хвильку відвернувся, і Слава каже: "Риммочко, слухай, у мене там така ситуація, ми взяли п’єсу "Графство Осейдж". І от ми зараз уже випускаємо виставу, але Галина Стричак, яку ми взяли на роль Барбари, при надії… Вона у вересні прем’єру ще випустить, але от у жовтні це вже буде неможливо". І я кажу: "Добре, Славко, добре".
Є такі ролі, заради яких можна поїхати будь-куди. А це ж ще Львів, театр після ремонту, до нього треба привернути увагу глядача, що театр знову працює і вже будуть не тільки вуличні вистави.
Я отримала великий кайф. І я вже думаю про те, як мені поміняти Київ на Львів, тому що я відчуваю щось таке, чого у Києві я не відчуваю.
Як це було?
– Спершу було дві репетиції у жовтні. Приїхала Галина, виконавиця ролі Барбари, і вона мене два дні просто як кошеня водила: тут роби це, а тут роби це. Треба знати режисуру Алли Федоришиної: це не просто текст. Валізу взяла, валізу поклала… Дуже багато реквізиту, величезних металевих кофрів. Тут зафіксувати, тут розфіксувати, тут в нього залізти, там халат зняти… Я тепер вже можу працювати з фокусниками, бо я можу залізти в ящика і там роздягнутися.
Потім у мене була майже місяць перерва, і у цей час я дивилася виставу на відео і вчила текст самостійно.
Слава Федоришин щодо моїх самостійних репетицій тоді згадав одну історію, як він працював з угорцями в Будапешті. Угорський актор запропонував підвезти Славка до аеропорту, але попередив, що разом з ними поїде його партнерка. Вони просто у машині вчили текст.
Вони настільки мобілізовані, вони не ходять з текстами по пів року і не дивляться в папірець, бо це все відтягує час. Тільки у репертуарному театрі можна дозволити собі таку розкіш. А коли ти ще трошечки продюсер і трошечки меценат, за час у репетиційній залі ти платиш тисячі гривень, за кожен день оренди ти платиш… У тебе дійсно "время – деньги".
Як ви відреагуєте, якщо для російських акторів на кшталт Пореченкова будуть скасовані заборони на в’їзд до України, і вони почнуть приїжджати до України і "навчати українців"?
- У мене є реакція від 2014 року. Я не працюю з російським кінобізнесом, телесеріальним бізнесом.
Був у мене один проєкт, де мені сказали, що він український, і там було кілька московських акторів. Я зрозуміла, що мені дуже складно, і я не можу знайти якісь точки дотику. Хоча я ніколи не буду стверджувати, що всі росіяни або всі українці … У жодному разі.
Я є у такій групі в фейсбуці, яка боролася за звільнення Олега Сенцова і усіх наших політв’язнів. Це люди, які більше року щодня виходять з одиночними пікетами. У них є чергування, по 2-3 години, і вони стоять під адміністрацією Путіна з прізвищами наших політв’язнів. Вони витримують тиск, психологічні утиски. Їх б’ють, їхні плакати рвуть. Це безстрашні, сміливі люди, які борються за нашу та свою свободу.
Вільні люди усіх країн мають об’єднуватися і разом боротися за своє прагнення бути вільними та незалежними. У тому числі люди, які живуть у країні-сусіді.
Слухайте розмову повністю в ефірі Радіо Культура!
Фото з особистої сторінки гості в фб
Якщо говорити про свідомих виробників – чи є вони в Україні, і якщо так, то хто це?
– Перші, про кого я б хотіла говорити у цьому контексті – це DeLaMark, компанія, яка зараз на українському ринку пропонує порошки, шампуні, зубну пасту, різні засоби для волосся… Чому вони мене зачепили? Тому що для мене в першу чергу було важливим упакування, щоб воно було екологічним. Вони зробили дуже класну штуку, яку, я вважаю, треба перейняти іншим виробникам: пластик від їхньої продукції, який дуже важко переробити, вони забирають назад, якщо це неможливо зробити кур’єром у Києві, можна відправити посилку УкрПоштою, для чого DeLaMark уклали спеціальний договір.
Ще мене вразив бренд, який пропонує їжу – eat easy. Вони також "повернуті", у гарному сенсі цього слова, на якісному екологічному упакуванні. Вони так само "набили гуль" на цьому упакуванні, бо їх обманювали, говорили, що їх посуд біорозкладається – а виявилося, що ні… Мені здається, що ці люди – герої, адже вони вкладають свої гроші і свій час не тільки у те, щоб заробити, але й у те, щоб зменшити вплив на навколишнє середовище.
Я знаю, що у вас як у екотренерки є багато клієнтів з великих компаній, які багато необізнаних людей могли б навіть не запідозрити у свідомому споживанні, такі як L’Oreal, Procter&Gamble або Інтертоп.
– Так, Інтертоп, Procter&Gamble, а нещодавно я була в офісі Макдональдса і розповідала їм про свої цінності, розповідала про споживання. І вони почали в офісі сортування після того дня.
Що ви їм пропонуєте і навіщо їм це потрібно?
– Здебільшого це міжнародні компанії, для яких важлива репутація і які дійсно хочуть щось змінювати. Перед тим, як розпочати співпрацю, я завжди ставлю клієнтам таке запитання: "Ми це будемо робити по-справжньому, чи ми просто вдаватимемо?"
Скажу чесно: я це запитую для того, щоб розуміти, на який результат мені очікувати. Я розумію, що є компанії, які це хочуть або можуть робити для того, щоб зробити якийсь галас навколо себе. І ті компанії, які мене запрошували, жодного разу не казали мені, що роблять це лише тому, що так треба.
Ми говоримо про компанії, але я спілкуюся з людьми. За кожною компанією стоять люди. Коли я приходжу до офісів, іноді мене дивує те, які чудові люди там працюють, наскільки вони обізнані… Вони хочуть зменшити вплив на довкілля. Зазвичай мої лекції призначені робітникам офісу, щоб вони самі зрозуміли, як це працює. Я розповідаю, що в цілому відбувається в країні, що відбувається у світі і що ми практично можемо робити просто зараз.
Наприклад, що може робити компанія? Припинити купувати пластикові стаканчики і купити чашки? Це те, що лежить на поверхні.
– Мені складно давати тисячі порад, які спрацюють. Тому що, по-перше, люди не сприймуть стільки інформації, а по-друге, потрібні прості кроки. Так, це відмова від одноразового посуду, це сортування. Виявляється, що насправді це не так просто. Адже якщо у компанії 200 людей в офісі, а таких офісів 3 або 4 – це вже 800 людей, і не так вже й просто їм одразу всім взяти і відмовитися від своїх звичок.
Що ще може говорити про екологічну свідомість компаній?
– Компанії ставлять собі цілі, зазвичай до 2025 або 2030 років, спільні з цілями сталого розвитку ООН, які включають і вплив на довкілля, і зниження витрат води, і гідні умови праці тощо.
Які реальні наслідки може мати свідоме споживання?
– Я точно можу розповісти про свій експеримент у сім’ї, це те, за що я можу відповідати на 100%. За чотири роки екологічної діяльності у нашій сім’ї ми не викинули на смітник, а відповідно не відправили на сміттєвий полігон, 4 тонни сміття, 2 тонни з яких – це органічні відходи, які я своїми ручками закопувала в землю.
Використання багаторазової упаковки, посуду тощо – усе це є частиною свідомого споживання. Чи допомагає екологічне споживання економити?
– Так, мені є з чим зрівнювати. Є така собі Беа Джонсон, американка французького походження. Ми організовували її приїзд в Україну, і вона розповідала, що завдяки екологічному веденню домогосподарства вони економлять до 40% сімейного бюджету.
Я рахувала – у мене виходить до 30% сімейного бюджету економити. Але це стосується не тільки пакетів та одноразового упакування. Це також купівля простих монопродуктів, з яких ми готуємо їжу, це можливість купувати на вагу, це відмова від маленьких упакованих продуктів по типу "Барні" або чупачупсів.
На початку листопада було ухвалено за основу законопроєкт про обмеження використання пластикової упаковки. Що це означає для виробників?
– Зараз мова про заборону тонких пакетів. Залишаються більш щільні пакети, які будуть для риби або м’яса.
Це можливість замінити пакети паперовими пакетами, багаторазовими тканинними торбинками або мішечками, а також можливість користуватися біорозкладними пакетами. Біорозкладні пакети не варто плутати з оксобіодобавкою, яка лише прискорює розпадання пакетів на мікропластик, але все одно є неекологічною.
З якими міфами щодо свідомого способу життя ви найчастіше стикаєтеся?
– Найпростіший міф: якщо люди відмовляються від поліетиленових пакетів, вони починають набирати паперові пакети. Це погано, тому що папір – це деревина, і тепер у людини замість пакету з поліетиленовими пакетами з’являється такий самий, але з паперовими. Або ж люди починають купувати торбинки, і купують за 30 гривень торбинки з синтетичного нетканого матеріалу матеріалу, думаючи, що це краще. Він дуже швидко виходить з ладу, і людям доводиться купувати знову. Тому варто купувати дорожчі торбинки.
Що варто читати, дивитися для того, щоб розвиватися у напрямі свідомого споживання?
– Почитати: "Змінюється все", "23 прихованих факти про капіталізм" Максима Залевського, "Дім – нуль відходів" Беа Джонсон.
Подивитися – перелік є у мене в блозі, можна просто в гуглі ввести "23 фільми про екологію". Це фільми "Дім", "Сміття", "Вода", "Корпорація "Їжа" і "Реальна ціна моди" та інші.
Слухайте розмову повністю в ефірі Радіо Культура!
Фото зі сторінки facebook.com/profile.php?id=100001888890075