Результат пошуку: Життя в ефірі
Секретар комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, фракція партії "Народний фронт" Антон Геращенко в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Зранку" повідомив, що наразі відомо про загибель народного депутата Дмитра Тимчука.
Ведучий:
Дмитро Хоркін
"Дмитро Тимчук був знайдений у своїй квартирі вранці, де він проживав зі своєю цивільною дружиною. Він був знайдений застреленим пострілом у голову зісвого нагородного пістолета. Відразу прибула швидка допомога, але, на жаль, медики не змогли надатийому допомогу, оскільки поранення було смертельним. Такожприбула поліція і оглянула місце пригоди, а також поспілкувалася з цивільною дружиною", — зазначив Антон Геращенко.
Геращенко зауважив, що 20 червня було проведено судово-медичну експертизу тіла Дмитра Тимчука.
"На сьогодні не можна з впевненістю сказати, що це було. Розглядають три версії: необережне поводження зі зброєю, ймовірний суїцид та умисне вбивство. Вчора була проведено судово-медична експертиза тіла Дмитра Тимчука. Визначено кути напряму, з яких було зроблено постріл. Далі будуть проведені інші експертизи, і після цього будуть фінальні висновки", — сказав він.
Нардеп прокоментував, до якої версії він схиляється.
"Я думаю, що версія щодо необережного поводження зі зброєю може мати місце. Я не хочу думати, що Дмитро покінчив життя самогубством. А вбивство є малоймовірним. Оскільки поруч з ним була його кохана жінка, а сторонніх осіб не було", — пояснив Геращенко.
Читайте також — "Народний фронт" чекатиме від правоохоронців версії загибелі Тимчука — Тетерук
Нагадаємо, у Києві 19 червня знайдено мертвим координатора групи "Інформаційний спротив" (ІС), народного депутата фракції "Народний фронт" Дмитра Тимчука. Голова Національної поліції Сергій Князєв повідомив, що у момент загибелі народного депутата Дмитра Тимчука з ним у квартирі перебувала ще одна особа — жінка.
Загибель народного депутата Дмитра Тимчука розслідують як умисне вбивство.
Прослухати повну версію.
На фото — Дмитро Тимчук, РБК-Україна
Телеведуча, журналістка Яніна Соколова заявила, що книжка "Я, Ніна" з'явиться вже у вересні. Про це вона розповіла в ефірі Радіо Культура в програмі "Імператив".
Ведучі:
Наталія Грабченко
Соколова зізналася, що коли прокинулась після операції в реанімації Інституту раку, зрозуміла, що має розказати цю історію життя людям.
"Змінити, по-перше, їхнє ставлення до іхнього здоров'я. Змінити ставлення соціуму до онкохворих. І аби змінити ставлення українців до самих себе. От на останньому буду акцентувати, адже життя до того, як тобі оголосили діагноз і життя після того, як тобі оголосили діагноз — воно інакше", — наголосила журналістка.
"От яке, власне, це ви побачите в фільмі під назвою "Я, Ніна" і у книжці під назвою “Я, Ніна” так само, яку ми видамо вже у вересні. Ну а фільм випустимо трохи згодом", — назвала строки Соколова.
Читайте також — Яніна Соколова про проект "Я, Ніна": я маю розказати цю історію життя людям
У травні телеведуча Яніна Соколова повідомила про те, що поборола рак і створила мультимедійний проект "Я, Ніна", аби допомогти українцям, хворим на рак.
Весь ефір можна послухати тут
Яніна Соколова. Фото — Facebook
Про прем’єри Театру на Лівому березі, роботу режисера та керівника театру та розвиток української культури в ефірі програми "ДеньПРО" на Радіо Промінь розповів Стас Жирков, актор, художній керівник, директор Київського академічного театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра, заслужений артист України.
Ведуча:
Марія Сизон
— Чим живе і над чим працює директор-художній керівник театру, коли більшість українців планують свої відпустки і подумки вже десь на морях?
— Директор, може, теж десь подумки на морях, але йому треба допрацювати цей сезон, який був непростим для Театру драми і комедії, тому що в цьому сезоні пішов з життя, на жаль, його засновник, Едуард Маркович Митницький, легендарний український режисер, один з патріархів української режисури, який по собі залишив ціле покоління режисерів. Це, можливо, єдиний український режисер, який по собі залишив ще якесь покоління режисерів.
Взимку відбувся конкурс, і Тамара Трунова і Стас Жирков виграли цей конкурс, ми вдвох тепер очолюємо цей театр.
За цей час ми випустили чотири прем’єри. Це були "Погані дороги", вистава Тамари Трунової про війну на Донбасі, яка вже стала легендарною, з якою ми їздили до Франківська, до Херсона, і вже ведемо переговори з Польщею. Якщо все буде о'кей, то в серпні ми поїдемо до Польщі з цією виставою.
Ми випустили прем’єру вистави "Клас" — це майже документальна вистава, яку я як режисер зробив з молодими акторами театру.
Ми випустили "Романтику" за далекими-далекими мотивами Хвильового. І тут у мене особлива гордість, тому що Олександр Середін — це такий молодий, але вже досить відомий український режисер з Харкова — свою першу виставу в Києві поставив саме у нас.
І от буквально 22-23 червня відбудеться прем’єра вистави "Лондон" від Павла Ар’є, який вже є культовим українським драматургом. Він пробує себе в режисурі. Це моновистава з дуже класним львівським актором, Ярославом Федоруком. Це буде остання прем’єра у цьому сезоні.
Але вже 6 вересня ми відкриваємо наш новий сезон прем’єрою головної режисерки Театру драми та комедії Тамари Трунової "Гарантія два роки".
— Що ви робили в Польщі? Домовлялися про гастролі?
— Ну, є ж два Стаси Жиркови: один директор, а інший — режисер. І один – гарний чоловік, а другий — трохи з примхами.
Так от, Стас Жирков як режисер їздив до Польщі в місто Краків, тому що там вистава "Отелло / Україна / Фейсбук" була на фестивалі "Ніч театрів". Це моя вистава, і мені було приємно, що ми там були як учасники фестивалю.
А Стас Жирков — директор Театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра — намагався домовитися про гастролі, якусь співпрацю…
Що з цього вийде — розумієте, за свій досвід 5-річного керівництва театром "Золоті ворота" я знаю, що якщо з п’яти поїздок одна приносить результат — це дуже хороший результат. На жаль, ми маємо себе дуже сильно рекламувати, на жаль, нас не знають, до нас немає тієї довіри, яка, можливо, є до інших європейських країн. Ми маємо усе це виборювати, але це нормальна ситуація. І це те, над чим потрібно працювати усією Україною.
— Ви суворий керівник?
— Я не знаю, треба запитувати у моїх підлеглих.
Іноді я можу бути безкомпромісним — це сто відсотків. А іноді від мене потребують цієї безкомпромісності, і я знаходжу компроміс.
Мені здається, що як лисиця, яка постійно змінює свій шлях, коли на неї полюють, так само і керівник має знаходити якісь неочікувані шляхи.
Я взагалі за горизонтальні системи управління. І якщо людина мене не зрозуміє і просто буде боятися — нічого з цього гарного не буде. Мені важливо, щоб люди розуміли, навіщо вони це роблять, що вони роблять і так далі. Тому й затримуються у колективі лише ті, хто готові до співпраці, а не до вертикальних чітких систем.
— Театр – це важливий соціальний інструмент?
— Так, так, так і мільйон разів так.
— І як це відчуття — тримати цей соціальний інструмент у своїх руках?
— Це важка історія, мені здається. Це важкий шлях, набагато легше робити щось таке, що піпл хаває. Але ми намагаємося будувати інший театр. Мені здається, що Театр драми і комедії взагалі був створений як альтернатива тому театру, який був тоді (Театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра був заснований у 1979 році – ред.). Тому ми просто продовжуємо свій шлях.
Театр драми і комедії — це завжди було щось неочікуване, щось зовсім несхоже, і мені здається, що він таким і має залишатись. Так, є публіка, вихована на цих "псевдосеріалах", телеканал Інтер в цьому постарався особливо… Але ми маємо розуміти, що наша публіка має йти за нами, ми є якимось "потягом", який везе глядача. Інша річ, що все вже залежить від режисера — куди він затягне, в який бік.
Я вірю в те, що не можна втручатися в роботу режисера. Режисер має сам вирішувати, куди він тягне.
Ми взагалі скасували таке поняття, яке є в театральному житті — "здача вистави", коли вирішують, чи можна грати цю виставу, чи ні. В європейському театрі такого поняття немає. Тому якщо ми вже йдемо до Європи, треба йти усім разом. Щоб не було таке, що заводи пішли, а театри не пішли.
— Ти мрієш виростити свого глядача?
— Тягнути глядача за собою, а не тягнутися за глядачем — мені здається, що зараз така функція не лише театру, але й радіо, і взагалі усієї нашої культури, яка за останні 5 років якось повстала.
— Останні півроку відзначилися разючими змінами в театрі, хоча він і так звик бути експериментальним. За вашими спостереженнями: як постійний глядач реагує на зміни в репертуарі?
— Всі легендарні вистави, які є в театрі, залишились. І "Майн Кампф", і "Анна Кареніна", і "Три сестри", і вистави Олексія Лісовця, і Тамари Трунової, і Дмитра Богомазова — усі вони залишилися у репертуарі.
Якщо говорити про нові вистави — так, уже приходить трохи інший глядач. Зараз уже не прийнято ділити аудиторію за віковими категоріями — мені здається, треба ділити їх за інтересами. Тому що, наприклад, комікси Marvel, можуть бути цікавими і 20-річній людині, і 50-річній людині. Ми з моїм малим обоє цікавимося коміксами Marvel. Мені 32, йому — 7 з половиною.
Приходить інша аудиторія, і наше завдання — все більше і більше їх запрошувати. Якщо ви спитаєте, що це за аудиторія — мені важко відповісти. Але я гадаю, що це, передусім, креативний клас, до якого я відношу також і усіх тих людей, які працюють у готельному, ресторанному, креативному бізнесі, в рекламі і так далі, це й ІТ-бізнес. Якщо ці сфери нам на наступний сезон вдасться злапати, це буде дуже добре.
Слухайте розмову повністю в ефірі Радіо Промінь!
Фешн- та лайфстайл-блогер, директор по роботі з блогерами в PR агенстві J&I та просто стильна дівчина Ірина Єфіменко розповіла в ефірі програми "Соціум.com" на Радіо Промінь, як стати крутим блогером, навчитися правильно підбирати одяг та орієнтуватися у нових тенденціях.
Ведучі:
Тетяна Кононенко, Ольга Бродська
— Коли читаєш твої пости, просто переносишся туди, про що ти пишеш, ніби наяву. Звідки ти береш натхнення писати? Адже пишеш ти часто.
— Натхнення — воно літає десь у повітрі, воно береться нізвідки. Уся краса — в очах того, хто дивиться, так? Можна дивитися на речі буденно, а можна бачити красу в кожній миті. І я обираю той варіант, коли ти дивишся і бачиш красу. Для мене це необхідність, я не можу інакше.
— То історії з’являються щодня, і ти береш їх зі свого особистого життя?
— Це провокаційне запитання!
Я чоловіку часто кажу, що ні, я все вигадала.
Звичайно, це особисті моменти, які ти переживаєш, ті, що найбільше хвилюють. Ти хочеш ними поділитися, але поділитися не просто так: "Привіт, я сьогодні йшла, потрапила під дощ, усе, пока! Ось мій лук, зацініть, поставте лайк". Хочеться дарувати красу, хочеться, щоб людина прочитала це і перенеслась у мою реальність. Якось так.
— Модні онлайн-портали пропонують такі 5 основні пункти про те, як стати фешн-блогером: бути унікальним та не копіювати інших, точно знати свою аудиторію, активно користуватися Інстаграмом, продукувати якісний контент та ставити особистість у пріоритеті перед образом. Наскільки ти згодна з цими правилами?
— Так, це правда, і так, це неправда. Я особисто вважаю, що усі ці правила успіху — це все надумано. У світі взагалі немає якогось рецепту успіху. Якби він був, кожен міг би стати Ілоном Маском, але не кожен ним став.
Той алгоритм, який працював в Інстаграмі 5 років тому, був один і працював за однією схемою. Зараз зовсім інші алгоритми. За допомогою одного посту можна зробити таку бомбу, що ти станеш суперпопулярним. Якщо ви пам’ятаєте, був такий проект від Інстаграму з яйцем.
— До речі, нам так ніхто і не пояснив причин його популярності.
— Це ефект матрьошки. Є інтрига. І є такий давній термін у піарі, як сторітелінг. Люди люблять якусь цікаву історію, заінтригували. Я гадаю, що там використовувалися якісь особливі алгоритми для просування, тому що це був акаунт непростий. Звісно, була реклама, звісно, це розлетілося по всіх медіа. Але насправді усе це — старі добрі загальні правила піару, які працювали і будуть працювати, як колись у газетах, так і у діджиталі зараз.
Чи працює контент? Так, працює. Але я знаю надто багато блогерів з гарним контентом, які так і не стали популярними.
— Я щойно зайшла на твою сторінку в Інстаграмі. 6633 читачі, купа дописів… Як і що робиш ти, щоб привабити цих підписників?
— Я вважаю, що насправді у мене дуже мало підписників. У мене своя аудиторія, дуже якісна. Я точно знаю, що ці люди, які мене читають і лайкають, читають мої пости, їм подобаються мої луки, вони прислухаються до моїх порад, пишуть у дірект. У нас дуже тісний конект, ми постійно спілкуємося. Але це не десятки і не сотні тисяч.
І мені не потрібні десятки і сотні тисяч, тому що, по-перше, 2020 рік, якщо казати про Інстаграм — це буде рік мікроблогерів і відеоконтенту. Над цим я наразі працюю — над переходом на відеоконтент. Це буде дуже цікаво.
Що стосується великої кількості підписників — це дуже спірне питання. Почнімо з того, що Інстаграм зараз прибирає лайки взагалі, і я, як людина, що працює і спілкується з блогерами-стотисячниками і мільйонниками, бачу, як у них катастрофічно зникають лайки під постами. Я не знаю, що дівчата переживають у той момент, але мені їх дуже шкода.
Інстаграм — це як наркотик, і ти підсідаєш на ці соціальні "погладжування" у виглді лайків. Я не вважаю себе дуже популярним блогером у плані обсягу. Але у мене крутий контент, я про це знаю. І я знаю, що у мене якісна аудиторія.
— Як ти, як фешн-блогерка, ставишся до сучасних модних новинок? Адже часом вони бувають досить дивні.
— Я саме той випадок, який дуже любить експериментувати, і найбільше для мене зло, це коли нудно.
Наприклад, нещодавно у мене був лук, коли я не вдягла спідницю — у мене був просто довгий жакет, сорочка і високі підбори. Це було дуже круто. І так я пішла на роботу.
Цей образ викликав деякий резонанс під час фотографування, це було біля Мандарин-Плаза. Звісно, нам не давали сфотографувати лук, особливо іноземці. Але це було чисто for fun.
— Як фешн-блогер підбирає собі гардероб?
— Я зараз розповім вам свій секрет, і вам буде дуже кайфово обирати собі одяг.
Має бути один-єдиний критерій, який буде головним для вас, і тоді ви будете відчувати себе або дуже круто, або ніяк. Цей критерій, мій особистий маячок — гріє або не гріє. Ти вдягаєшся, уявляєш себе у чомусь, і ти маєш відчути, чи тебе гріє зсередини в сенсі емоційного відчуття і гармонії з собою.
Якщо ти будеш внутрішньо впевнена у своїй красі, в своїй гармонії, у тому, що тобі це личить — то хоч що б ти вдягла, ти будеш на висоті.
Слухай розмову повністю в ефірі Радіо Промінь!
Про мультимедійний проект "Я, Ніна", який започаткувала після боротьби з онкозахворюванням, мету проекту і про питання профілактики в ефірі Радіо Культура в програмі "Імператив" розповіла журналістка Яніна Соколова.
Ведучі:
Наталія Грабченко
Ви сім місяців приховували цю історію. Що таке сталося, що змусило вас вийти і відверто про це розказати?
— Ну насправді, нічого надзвичайного протягом цих семи місяців із моїм рішенням не сталося. Це рішення я прийняла одразу після операції. Тобто сім місяців тому я, власне, прийняла це рішення. Я просто чекала на завершення лікування і результати аналізів, аби абсолютно точно знати, що я здорова і зробити цю історію корисною для людей.
За ці сім місяців я пережила багато чого. Але коли я прокинулась після операції в реанімації Інституту раку, я зрозуміла, що маю розказати цю історію життя людям. Змінити, по-перше, їхнє ставлення до іхнього здоров'я. Змінити ставлення соціуму до онкохворих. І аби змінити ставлення українців до самих себе. От на останньому буду акцентувати, адже життя до того, як тобі оголосили діагноз і життя після того, як тобі оголосили діагноз — воно інакше. От яке, власне, це ви побачите в фільмі під назвою "Я, Ніна" і у книжці під назвою “Я, Ніна” так само, яку ми видамо вже у вересні. Ну а фільм випустимо трохи згодом.
Яніна Соколова після семи місяців боротьби з раком, фото - facebook.com
Як працюється над цим мультимедійним проектом? Хто над ним працює? Який він буде?
— Зараз усіх слухачів я хочу проспонукати зайти на нашу сторінку у Facebook, якщо ви там зареєстровані. "Я, Ніна" — саме так називається наша сторінка. І ви можете слідкувати за всіма перепетіями створення цієї стрічки. Ми будемо дуже прозорі, ми вже зараз прозорі. Тобто ви будете спостерігати за кастингами, за пошуками нами локацій, за зустрічами знімальної групи, редакційної команди, за збором коштів. Про це от трохи згодом, бо нам дуже потрібна ваша фінансова допомога.
Це мультимедійний проект, який включатиме в себе, як я вже сказала, книжку, який включатиме в себе фільм, який включатиме в себе пісню. Це буде вже кілька пісень, бо ми набираємо обертів і наше бажання створити якомога більше музики, передусім української, в стрічці “Я, Ніна”, зростає. Відповідно, на даний момент ми вже маємо два треки гурту “Друга Ріка” і Юрія Самовілова. Один трек спільний з Валерієм Харчишиним, який буде в основі цього фільму, в основі музики. Незабаром ми відзнімемо кліп на пісню “Сьомий день”. І крім того, що це буде мультимедійна історія, пов'язана із творчими проявами, крім того ще будуть три ланки моєї роботи поза проектом.
Поза проектом, в плані реалізації опційно тих ідей, які я щойно озвучила — це буде моя широка громадська діяльність, яка спрямована на реалізацію трьох напрямків, що змінять життя онкохворих. Перший напрямок — це доступ до медичного канабісу. Під час хвороби я пережила і зрозуміла наскільки це важливо, наскільки це дешево і наскільки це спростить, полегшить пекельне життя після хіміотерапії онкохворих.
Другий напрямок стосується паліативної медицини. Тобто для тих слухачів, які зараз нас чують: друзі, є люди які змушені з важким діагнозом, там на останніх стадіях, помирати в лікарні. Адже держава не надає належного утримання їх у тому стані, в якому це роблять за кордоном вдома. Тобто, умовно кажучи, родич ввечері, пішовши від своєї близької людини, може зранку просто не застати її живою. Вони можуть просто не встигнути елементарно попрощатися. Тому я буду намагатися спонукати у своїх спічах і конференціях, аби держава надала можливість паліативної допомоги. Тобто щоб люди проживали свої останні дні і останні години, останні тижні життя поруч із близькими, а не на лікарняних кушетках. … І третій напрямок — психологічна допомога.
На передній план виходить дуже важливе питання профілактики. Що ви знаєте про це, що ми можете сказати зі свого досвіду?
— Хибна думка про те, що не варто перевіряти свого здоров'я. Ми з вами ментально не звикли просто так ходити до лікаря. Ми з вами ментально не звикли просто так, якщо у нас там раптом трапляються якісь психологічні стреси, а повірте мені, онкозахворювання — це вже психологічний стрес — ходити до психолога. Ну у нас так навчили….
Ми не звикли взагалі слідкувати за здоров'ям. Тільки коли нам стане геть зле, от як зі мною. Стало ж геть зле, а дзвінки то ж були давно. Тому профілактика, друзі. Це хоча б раз на рік. Раз на рік! Ну це ж не відбере у вас багато часу. Але потім відбере ваше життя, якщо раптом у вас це стане величезною проблемою. Раз на рік, будь ласка, перевіряйте. Якщо раптом десь є хоч якийсь натяк, що в організмі десь щось негаразд — одразу йдіть до лікаря. Не чекайте, будь ласка. Ми живемо один раз.
Весь ефір можна послухати тут
Яніна Соколова. Фото - Facebook
У Києві 23 червня відбудеться форум "Право на гідні пологи" і Суспільне є інформаційним партнером заходу. В ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" координатор форуму Євгенія Кубах розповіла про форум та мету кампанії.
Ведуча:
Галина Бабій
"Права людини існують протягом усього життя людини. Вагітність і пологи не є виняток. Жінка, перебуваючи у цьому особливому стані, залишається повноправною людиною з усіма правами людини, з правом вирішувати, що відбувається з її тілом і правом бути поінформованою, як із нею щось роблять", — зазначила Євгенія Кубах.
Вона зауважила, що восьмий форум є завершальним на першому етапі цієї просвітницької кампанії.
"Цей форум є восьмим. Кампанія "Право на гідні пологи" була розпочата торік у листопаді за ініціативою трьох організацій: "Природні права України", ГО "Батьки в дії" та "Нове життя в нових умовах". Ці організації активно турбуються про права жінок під час вагітності та пологів. Ми вирішили зробити адвокаційну, просвітницьку кампанію. Цей восьмий форум є завершальним для першого етапу. І ми хочемо не лише розповісти киянкам і киянам про тему прав людини, жінки, при пологах, а також поділитися досвідом наших регіональних партнерів", — сказала вона.
Координатор форуму також додала, що жінки "часто не поінформовані про свої права під час пологів, а такі права визначаються і нашим внутрішнім законодавством, а саме: законом про основи здоров’я та протоколами Міністерства охорони здоров’я в Україні".
Прослухати повну версію.
На фото — Євгенія Кубах
Сонце пече, асфальт плавиться, людям в транспорті все одно хочеться зачинити вікно, під кондиціонером холодно, без нього спекотно… Як пережити спеку? Це намагалися з’ясувати в ефірі Радіо Культура в програмі Фізкультура.
Все залежить від того, як у вас працює терморегуляція і які заплановані справи. Найкраще - нікуди з дому чи роботи вдень не виходити, аби не потрапляти під жорсткі ультрафіолетові промені та не дихати отруйними випарами міста. Але таке вдається далеко не всім.
Отже, якщо ви мусите виходити на вулицю, то користуйтеся сонцезахисним кремом, надягайте закритий одяг, капелюх та окуляри.Оберіть зручне взуття — від спеки можуть набрякати ноги, і життя на підборах стане взагалі нестерпним. Носіть з собою мінеральну воду і уникайте алкоголю, поки не стане прохолодно, а краще взагалі уникайте. Якщо зовсім спекотно, намочіть одяг водою — краще виглядати дивакуватими, ніж перегрітися.
Якщо спекотно і немає апетиту, то не їжте, чи тимчасово харчуйтеся фруктами і зеленню. Нічого страшного немає в тому, що влітку ви пропускатимете сніданок, приіміром. Головне, не переїдати вночі, коли з’явиться апетит.
Знайте свій район, і обирайте шляхи затінком, а не сонячним боком вулиці. В транспорті намагайтеся відчинити вікна і люки, якщо там немає кондиціонеру. Якщо в приміщенні є кондиціонер, то встановіть не дуже низьку температуру. Пам’ятайте, що для охолодження кімнати до двадцяти градусів кондиціонер випускає ламінарний потік повітря градусів тринадцяти, і це холодно. Тому уникайте сидіння під кондиціонером. Також, регулярно замовляйте очищення фільтрів приладу.
Скоро буде осінь і нарікання на вітер, холод і ранні вечори. Тож намагайтеся пристосуватися до літньої спеки!
Весь ефір можна послухати тут
Фото pixabay.com
Про те, якої форми надати бровам влітку 2019, в ефірі програми "Модний сезон" на Радіо Промінь розповіла її ведуча Марія Сизон.
Ведуча:
Марія Сизон
Літо, засмага, мінімум косметики та максимум легкості — це про ваш стиль зараз? Все правильно! Але брови все одно "оформити" слід! Бо, як відомо, саме правильно підкреслені брови роблять наше обличчя довершеним.
Пам’ятаєте популярний хештег кінця 2018 — початку 2019 року, так званий "10 years challenge"? Красуні добряче посміялися самі над собою, адже деякі з них майже не змінилися: різницю в десятиліття видавали тільки брови, тоненькі як ниточки, актуальні чи просто популярні 10 років тому. Так от, такі брови у 2019 — ну точно моветон!
Гадаю, ви в курсі, що в моді — натуральність. Але впадати в крайнощі теж не треба. Краще оберіть форму "Плавна дуга" — це така собі золота середина. Буде видно, що над своїми бровами ви попрацювали, але не захопилися аж занадто!
Другий тренд, що тримається на плаву останні роки — "хлопчакуваті брови". Щоби вони мали не просто натуральний, а ще й стильний вигляд, додайте кілька штрихів гелем для брів. Вуаля, готово!
А про "голлівудські брови" чули? Це ще один писк моди 2019-ть. Як-то кажуть візажисти, "щоб було з чим працювати". На таку укладку потрібні густі від природи брови, і якщо природа такими не наділила, то краще обрати інший варіант, а не гратися з перманентним макіяжем та фарбуваннями.
І остання шокуюча тенденція! Ви готові? Це відсутність брів!
Позбуватися їх не треба. Для спеціальних футуристичних показів чи фотосесій брови зазвичай вибілюють за допомогою спеціальних фарб. Для повсякденного життя такий стиль — це занадто.
І найголовніший постулат моди, що стосується брів — не робіть з ними нічого, що змінить їх назавжди, на кшталт татуажу, який дуже складно вивести. Адже мода така мінлива, сьогодні в тренді "плавна дуга", "хлопчакуваті", "голлівудські", ще якісь… А завтра? Хтозна!
Про короткометражку Павла Острікова в ефірі програми "Віра в кіно" на Радіо Промінь розповіла її ведуча Віра Сивачук.
Ведуча:
Віра Сивачук
Чи добре ви знаєте сучасне українське кіно? Настав час познайомитися ближче, і відпустка для цього — чудова нагода. Легке, коротке, але не порожнє — таке кіно я люблю. Як виявилося, любить його і журі національної кінопремії "Золота дзиґа". Отож, найкращий український короткометражний фільм–2018 за версією "Золотої дзиґи" — "Mia Donna", режисер Павло Остріков, Україна, 2018.
Сюжет
Хоча від назви фільму віє дискотекою 80-х, цей фільм — не про Тото Кутуньо. Він про Толіка та Оксану, які 20 років тому під його пісні мріяли і жартували. Тепер їм далеко за 40, вони не мріють і майже не жартують, а живуть собі як-небудь, допоки дивна пригода не перевертає догори дригом їхнє життя.
З дорослого чоловіка Толік перетворюється на 7-річного хлопчика. Лікарі нічого не можуть вдіяти з рідкісною патологією, школа й однокласниці ще більше занурюють у дитинство.
Щоб повернутися до колишнього життя, Оксана спробувала все, і залишилася лише одна надія: на касети Тото Кутуньо.
Чому треба дивитись?
Український магічний реалізм — чули про таке? Так ось почуєте. Саме у цю релігію записав свій фільм Павло Остріков. Бо все, що відбувається на екрані — до сміху реалістичне: життя, яким живуть Оксана з Толіком, базар і сірі кофтинки, які зараз усі носять, шкільна лінійка з патріотичними співами і чаювання з фамільного порцелянового сервізу. Все правда. І Толік з Оксаною — правда. Правда, яка живе у нас за стіною.
Магічне тільки одне — те, що трапилося з чоловіком і його дивна метаморфоза у 7-річного хлопчика. І тут ми підпливаємо до другої причини подивитися це кіно: подумати, а що ж тоді хотів сказати усім цим режисер?
Я, звісно, не наполягаю, але моя версія така: це застереження жінкам, які нерідко самі перетворюють своїх чоловіків на хлопчиків, неспроможних самостійно приймати рішення та нести відповідальність, навіть светр без дружини вибрати. Тепер 40-річних першокласників повно у реальному житті. А режисер просто візуалізував це.
Зрештою, бажання просто посміятися ніхто не скасовував. А "Mia Donna" – це своєрідний анекдот про подружнє життя на 16 хвилин: про шлюб, вік, ревнощі, ностальгію за молодістю та самопальні касети Тото Кутуньо. І зрештою, про любов теж.
Чи здавали ви коли-небудь кров чи тромбоцити? Поки штучна кров не пройшла всіх перевірок і затверджень, саме від донорської крові залежить життя багатьох людей. Люди, що раз стали донорами, продовжують періодично здавати кров, бо розуміють важливість донорства. Альтруїстичні вчинки дозволяють нам відчувати співпричетність, а це — як щеплення проти почуття самотності й непотрібності. Але це корисно не лише реципієнтам крові, а й донорам. Про це йшлося в ефірі Радіо Культура в програмі ФізКультура.
Ведучі:
Дар'я Озерна
Здавати кров безпечно. Якщо у вас її приймають, значить, у вас достатній рівень гемоглобіну, вага, ви здорові. Рівень гемоглобіну і тиск швидко нормалізуються після здачі крові.
Донорство — це безкоштовна перевірка крові на ВІЛ і гепатити В та С і сифіліс, а ці аналізи слід регулярно здавати, адже можна бути носієм вірусу чи бактерії і не знати про це.
Коли ми здаємо кров, то знижуємо вміст неорганічного заліза в своєму організмі. А неорганічне залізо — шкідливе.
Донорство зменшує ризик гемахроматозу — хвороби, коли іони заліза накопичуються в печінці та інших органах. Симптоми гемахроматозу перекриваються із проявами інших хвороб, і їх важко розпізнати та вжити заходів. Донори просто втрачають зайве залізо і знижують ризик. Через нижчий вміст неорганічного заліза в крові, донори мають нижчу вірогідність захворіти на рак легенів, прямої кишки, шлунка та гортані. Здача крові рівнозначна втраті шістсот калорій.
В донорів суттєво менший ризик серцево-судинних хвороб. За даними Американської медичної асоціації, люди середнього віку, які щопівроку здавали кров, мали менше інфарктів та інсультів. Масштабне дослідження фінських донорів показало, що здача крові хоча би раз на рік зменшила ризик хвороб серця на 88%.
В донорів кращий рівень холестерину і менші шанси серцево-судинних хвороб. В донорів менше проявів запалення та вищий так званий антиоксидантний статус, тобто вони краще знешкоджують вільні радикали.
Як здати кров?
- Не вживати алкоголю і жирної їжі, зокрема молочних продуктів, добу.
- Бути здоровими і не хворіти на інфекційні захворювання останнім часом.
- Останнє татуювання має бути зроблене понад рік тому.
- Бути старшими за 18 років та важити понад 50 кг.
- Мати паспорт.
- Легко поснідати. Перед здачею крові випити до півлітра води або чаю.
Ефір програми можна послухати тут
Фото - pixabay.com
Про статистику заяв про домашнє насилля і те, як у регіоні працюють програми із запобігання домашньому насиллю в ефірі Радіо Культура в програмі "Права людини — понад усе" розказали правозахисниця, голова правління ГО "ВІСЬ" Світлана Дубина та старший інспектор з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Заріна Маєвська.
Ведуча:
Ірина Славінська
Торік Вінницька область посіла друге місце в Україні за кількістю звернень про вчинення домашнього насильства. Станом на кінець 2018-го року таких дзвінків було близько 8 тисяч.
"І це говорить, можливо, не про те, що у Вінницькій області найбільше насильство, а я дуже сподіваюся, що це говорить про те, що люди довіряють, звертаються, не замовчують такі факти. Тому що діє дуже багато програм, які допомагають подолати домашнє насильство комплексно", — зауважила Маєвська.
Станом на 1-е червня у Вінницькій області зареєстровано заяв, повідомлень про вчинені правопорушення та інші події, пов'язані з домашнім насильством — 5120. З них 61 повідомлень здійснене дітьми до 18 років. Складено адміністративних протоколів про адміністративне правопорушення — 2643.
"Така дуже вагома, на мою думку, не показник, а цифра, за якою стоять життя — з початку року під час вчинення домашнього насильства загинуло 16 осіб. Серед них одна малолітня дитина, яку залишили в небезпеці. З тих 16 жертв домашнього насильства — 10 вбивств, 6 згвалтувань", — додала Заріна Маєвська.
За її словами, поліція автивно проводить просвітницьку роботу. Зокрема, коли після приїзду патруля заявник відмовляється від складення протоколу.
Окрім цього, згідно з новаціями в Кримінальному кодексі України, представники уповноважених підрозділів органів Національної поліції мають право здійснити оцінку ризиків, заповнити відповідну форму, після чого самостійно ухвалити рішення. За необхідності вони вручають кривднику так званий "терміновий заборонний припис", згідно з яким він повинен залишити місце проживання постраждалого на вказаний строк.
За такої умови правопорушнику повністю забороняється контактувати з постраждалими.
Правозахисниця Світлана Дубина, у свою чергу, розповіла про тренінги, які вона та її організація регулярно проводять на Вінниччині.
"Нам головне показати, як відбувається цикл насильства і ми говоримо про те, що цикл насильства — це колесо. І завжди після скоєного насильства наступає так званий медовий місяць. Вин може швидко настати, буквально дзвінок: ой не забирайте! —– це вже настав цей медовий місяць. І заяви забираються в цей медовий місяць. Але в чому ось ця проблема? Проблема в тому, що коли це колесо запущено… ну, першого разу це ще можна припинити. Якщо вже є два-три — все. І між скоєними фактами насильства скорочується термін, а інтенсивність зростає. І ми про це людям кажемо", — пояснила Світлана Дубина.
Весь ефір можна послухати тут.
Фото pixaby.com
Всім відома порада: будьте фізично активнішими. Хтось ходить до тренажерного залу, але сидить на роботі та в транспорті. Хтось практикує йогу. Скільки ж і як слід приділяти часу фізичним вправам, аби було достатньо? Про офіційні рекомендації американського управління із запобігання хворобам та пропаганди здорового способу життя йшлося в ефірі Радіо Культура в програмі Фізкультура.
Ведуча:
Дар’я Озерна
Дітям до п’яти років слід якомога більше рухатися, і якомога менше сидіти — за переглядом мультфільмів, наприклад. Дорослі мають заохочувати дітей бавитися в активні ігри та залучати їх до спорту чи танців.
Школярам треба щодня принаймні годину приділяти спорту чи грати в командні види спорту, бігати, кататися на велосипедах чи лонгбордах. Альтернативою цьому є досить виснажливі різноманітні тренування тричі на тиждень: вони мають суміщати аеробні навантаження, зміцнення кісток та м’язів. Ось чому так важливо, щоб місто надавало можливість для безпечної фізичної активності надворі. Не всі можуть ходити щодня в спортзал.
Дорослим слід менше сидіти й більше рухатися. До речі, працювати стоячи — шкідливо. Треба вставати й ходити, а не стояти. Нам потрібно від двох з половиною до п’яти годин помірних фізичних навантажень на тиждень. Це, наприклад, ходьба пішки, їзда на велосипеді, планка і присідання. Від півтора до двох з половиною годин на тиждень дорослим треба буквально пітніти за виконанням аеробних вправ чи поєднувати їх із силовими. Тобто бігати й працювати на тренажерах. Кажу одразу — робота на городі такого ефекту не має, бо надто одноманітна й виснажлива.
Людям старшого віку необхідно ходити щодня, робити силові вправи для запобігання руйнації м’язів та остеопорозу. До того ж, людям старшого віку слід робити вправи для тренування балансу. Саме вони запобігатимуть падінням і переломам, а не нерухомий спосіб життя.
Вагітним жінкам можна робити низку силових вправ, зміцнювати м’язи кору, плавати й ходити в швидкому темпі. Головне — уникати активності, через яку можна впасти і травмуватися. Після пологів слід понад дві з половиною години на тижень робити аеробні вправи. Тож допомагайте своїм дружинам, невісткам чи донькам, які народили дитину, щодня робіть фізичні навантаження. Не слід сидіти цілодобово біля дитини без відпочинку.
Ефір програми можна послухати тут
Фото pixabay.com
Сьогодні, 13 червня о 19:30 в ефірі суспільних телеканалів "UA: Перший" та "UA: Крим" до п’ятої річниці звільнення Маріуполя вийде спецпроект, в рамках якого покажуть документальний фільм "Маріуполь. 5 років від дня звільнення".
Про це повідомила прес-служба Суспільного мовлення.
В основу фільму лягла відеохроніка штурму Маріуполя, яку зняла журналістка Суспільного та режисерка-документалістка Сніжана Потапчук. Вона з 2014 року фільмує події на сході України просто під час бойових дій. У 2016 році отримала орден "Народний Герой України" як військова журналістка.
"На відео, відзнятому у 2014 році, виконавча продюсерка Суспільного Катерина Феленюк помітила хлопця, який вивісив на балконі прапор України й усміхався, коли повз нього проїжджала колона українських військових. Команда Суспільного вирушила в Маріуполь і знайшла цього хлопця. Виявилося, що він досі зберігає той самий прапор як нагадування й символом того, що Маріуполь — це Україна", – повідомили у НСТУ.
Протягом спецпроекту глядачі почують спогади учасників подій п’ятирічної давності — цивільних та військових — і побачать, як склалося їхнє життя в прифронтовому, але мирному Маріуполі.
11-го червня стартував мистецький та освітній фестиваль VR forum & art festival. Він спрямований на розвиток взаємодії мистецтва і нових технологій. Стартував open call: 10 художників з усієї України створять об'єкти для площ, скверів, публічних просторів Києва та Харкова. Що саме, як все це відбуватиметься і коли, говорили в ефірі Радіо Культура в програмі "Культура.Live" з кураторкою проекту Катериною Рай та мистецтвознавицею, кураторкою всесвітньо відомого скульптурного парку Munster Sculpture Project Мар’яною Ваґнер.
Ведуча:
Людмила Ляхевич
Катерина Рай наголошує, що фестиваль VR forum & art festival дійсно є чимось новим для українського мистецтва.
"Тому що, ми всі знаємо, наразі відбувається розвиток новітніх технологій, таких як віртуальна реальність, додана реальність, голограми і так далі. Ми вирішили, чому б не скористатися можливістю і не запропонувати глядачам через віртуальну реальність подивитись, як наше місто або навіть міста можуть стати кращими, комфортнішими. Викарбувати своє обличчя, стати унікальними й цікавими для туристів і для іноземних бізнес-гостей", — пояснила вона.
Автори фестивалю вирішили створити таке "дерево проблем", щоб побачити, що спільного з Києвом та Харковом, чого не вистачає, що хотілося б інтегрувати в місто.
"І ми зрозуміли, що це мистецтво. А саме паблік-арт. Оскільки його на наших вулицях не так багато і його об'єкти не завжди відповідають нормам XXI століття. Паблік-арт має бути цікавим, він має рефлектувати сьогоденням, він має синхронізуватися з людиною XXI століття, з її цінностями, з її новими поглядами на життя, а не тягнути постійно в історичний контекст", — зауважила Катерина Рай.
Тож тепер, за словами кураторки фестивалю, вони хочуть запропонувати десятьом художникам виявити себе у віртуальній реальності та прикрасити вулиці арт-об'єктами.
VR forum & art festival стартував у червні, але він триватиме до вересня, коли будуть презентовані експозиції — віртуальні і реальні, у Києві та Харкові.
А напередодні у Києві, в рамках презентації проекту VR forum & art festival, відбулася лекція та дискусія мистецтвознавиці, кураторки всесвітньо відомого скульптурного парку Munster Sculpture Project Мар’яни Ваґнер. Вона поділилася з українськими митцями досвідом сучасного мистецтва в публічному просторі.
Мар’яни Ваґнер
"Munster Sculpture Project проходить раз на 10 років. Всього він відбувався 5 разів — це 40 років. Останній відбувся 2017-го року", — розповіла Ваґнер.
За її словами, вони весь час запрошують різних кураторів з усього світу. А отже, вони не зациклюються на одному, а мають нові різні погляди і на проект, і на скульптуру, і на мистецтво в цілому.
Весь ефір можна послухати тут
Фото Facebook
Чому Почесний Патріарх Православної Церкви України Філарет скликає Собор для збереження Київського Патріархату, чому він заявив, що не приймає Томосу та чи можливий розкол Української церкви — про це він розповів в ефірі Українського радіо в програмі "Персона ґрата".
Ведуча:
Світлана Мялик
Для багатьох в українському суспільстві Ви лишаєтьсь духовним лідером. Ви багато років боролися за становлення Єдиної помісної автокефальної церкви України, боролися за Томос про автокефалію, але зараз Ваша позиція докорінно змінилась, і суспільству вона подекуди не зрозуміла. Були Ваші заяви про те, що Ви не сприймаєте Томосу і скликаєте Помісний собор Київського Патріархату, який юридично припинив своє існування 15 грудня минулого року. У чому Ваша мотивація? Що Вами рухає?
— Моя позиція залишається незмінною. З того часу, як утворилась українська держава, з 24 серпня 1991 року, я зайняв позицію, що українська церква повинна бути незалежною від Москви. І тому вся подальша діяльність була спрямована на утворення в Україні Помісної української православної церкви, незалежної від Москви. Тоді у 1992 році ми об’єднались з Автокефальною церквою, утворили Київський Патріархат, обрали Патріархом Мстислава, який був главою Автокефальної церкви. Після нього обрали Патріарха Володимира Романюка, а я вже був третім. Тобто ми постійно боролися за створення в Україні незалежної церкви Київського Патріархату. І ми з маленької церкви, якою вона була у 1992 році, стали великою церквою. У 2018 році Київський Патріархат став найбільшою за підтримкою в Україні церквою: 44-48% населення підтримували Київський Патріархат. Тому оцій церкві і дали Томос про автокефалію. Тому говорити, що я змінив позицію…Ні, я продовжую обстоювати незалежну українську церкву.
А що сталося у результаті Собору 15 грудня 2018 року? По-перше, це був собор не української церкви. Це був Собор Київської митрополії у складі Константинопольського Патріархату.
Власне, відновили Київську митрополію у складі Константинопольського Патріархату, а потім надали Томос про автокефалію.
— Відновили. Але ситуативно. На час надання Томосу. Ми не могли бути на Соборі Константинопольської церкви як патріархат. Не може бути патріархат у патріархаті. Тому нас попросили: "Давайте документ, що ви розпускаєте Київський Патріархат". Якби ми сказали "ні", то тоді відповідь була б така: "Тоді не буде Собору, а якщо не буде Собору, то не буде й Томосу".
Все-таки Томос надавали об’єднаній церкві, до складу якої увійшли Українська православна церква Київського Патріархату, Автокефальна церква і частина колишнього Московського Патріархату.
— Це чисто формальне об’єднання. Фактично, основою церкви, якій надавався Томос, був Київський Патріархат.
Ви хочете провести Помісний собор Київського Патріархату, який запланований на 20 червня. Для чого Ви хочете зберегти Київський Патріархат, який юридично припинив своє існування? Ваші опоненти називають Вас "розкольником", вважають, що Ви це робите заради власних амбіцій або за завданням колишніх або теперішніх силових структур держави-агресора. Що Ви можете сказати на ці закиди?
— Все це неправда. Правда полягає у тому, що Українська православна церква Київського Патріархату продовжує існувати. Вона зареєстрована державними органами і з реєстрації не знімалась. Київська Патріархія продовжує існувати як юридична особа.
Я збираю Помісний собор, тому що Помісний собор згідно зі статутом нашої церкви, тобто церкви Київського Патріархату, є вищим органом. А той Собор був грецької церкви, а не Київського Патріархату, бо головував на цьому соборі грецький митрополит. І грецькі митрополити брали участь і керували цим собором. А я був одним з членів цього Собору, будучи патріархом.
Оскільки вищим органом Київського Патріархату є Помісний собор, то я і скликаю Помісний собор для того, аби він оцей Собор або затвердив як свій, або скасував розпущення Київського Патріархату.
Більша частина православних канонічних церков визнає першість Вселенського Патріахату...
— Так. Тепер щодо звинувачень стосовно того, що я хочу… вороги мене звинувачують. Ті прихильники України, державники, мене у цьому не звинувачують, а вороги — звинувачують. Якби я керувався владою, я б не дозволив йти на цей Собор грецький. Ніякого б Собору не було. Я керувався не владолюбством, а користю церкві. І тому відмовився виставляти свою кандидатуру на посаду Предстоятеля. Я міг би стати Предстоятелем, але я відмовився. Тому оце звинувачення мене у владолюбстві — неправдиве. Але я не відступаю і не відступлю до кінця свого життя.
Сьогодні ми маємо розділену Українську церкву. Одна частина підпорядковується Москві, Українська православна церква Московського Патріархату. Друга частина — ПЦУ, яка під порядкована Константинопольському Патріархату, хоч і має статус автокефалії. Але ця автокефалія не така, як автокефалія грецької церкви, румунської, болгарської… Вони повністю незалежні від Константинопольського Патріархату. А ПЦУ — залежна. Томос — про автокефалію, а зміст Томосу залежної церкви від Константинопольського Патріархату. Ми не маємо право варить миро. Ми не маємо право на парафії та єпархії за межами України.
Владико, але ж Томос надав нам визнання.
— Це уявне визнання. Ніякого визнання з отриманням Томосу нема. Ніхто з 13 автокефальних церков не визнає ПЦУ. Тому хвалитися тим, що ми маємо Томос про автокефалію, не треба. Він нас ввів в оману. Він розділив Київський Патріархат на частини. Цей Томос приніс нам не стільки користі, скільки шкоди.
Ваша риторика стосовно Томосу змінилась.
— Ми думали, що Томос буде таким, який мають всі автокефальні церкви. І тому й чекали такого Томосу.
Але ж Ви бачили текст документа?
— Не бачили, у тому то і справа. Тому що на Соборі 15 грудня нам не показали зміст Томосу. Якби я знав, що зміст Томосу такий, як ми дізнались 6 січня 2019 року, ми б відмовились від такого Томосу. Нас обхитрили. Нам дали Томос про автокефалію, спокусили нас, а в Томос записали залежність Української церкви від Константинопольському Патріархату.
Зараз я скликаю Помісний собор для того, аби утвердити й надалі Українську православну церкву Київського Патріархату, яка буде незалежна і від Москви, і від Константинополя. Спочатку вона буде маленькою, але цей київський Патріархат знову виросте у великий. Тому що український народ потребує незалежної церкви. ПЦУ як була невизнаною церквою, так і залишається.
Владико, на Вашу думку, такі Ваші заяви можуть призвести до розколу Української церкви і до того, що нас можуть позбавити Томосу?
— Я не хочу ніякого розколу. Якщо від Київського Патріархату відокремиться ця ПЦУ, то нехай відокремлюється. Але Київський Патріархат був, є і буде. Наше завдання — не розколювати. Наше завдання — об’єднати все православ’я в одну незалежну церкву.
Ви на 20 червня скликаєте Помісний собор. Кого Ви очікуєте побачити на Соборі?
— Прийде небагато, але будуть архієреї, і духовенство, і миряни. Тобто Помісний собор буде законним.
У багатьох своїх публічних виступах ви звинувачуєте митрополита Епіфанія в порушенні певних канонів, проте свого часу самі наполягали на його обранні. Що змінилося?
— Не я змінився. А змінився Епіфаній. Він обіцяв, що буде Предстоятелем і буде представляти Українську церкву ззовні. А я буду керувати Українською православною церквою всередині, але разом із ним.
Це Ви кажете про ті домовленості, які були перед Томосом? Але вони не були юридично закріплені?
— Не були… Тому що я вірив, а виходить, що людині не треба вірити. А ми, християни, повинні вірити одне одному. А коли ми порушуємо свої обіцянки, то ми перестаємо бути справжніми християнами.
Ви вважаєте, що він Вас зрадив?
— Зрадив.
Коли Ви востаннє спілкувалися з митрополитом Епіфанієм?
— На Синоді востаннє. Він зі мною не спілкується, не телефонує, всього декілька разів зі мною зустрічався, і то говорили не стільки про справи, скільки про погоду. А повинні обговорювати діла церковні, а він зі мною (обговорювати – ред.) не хоче. Зараз почав проти мене війну — забирає навіть сторожів… для того, щоб показати, що він є Предстоятель, а Патріарх Філарет — це вже постать минула. Він хоче показати владу, що він є голова Української церкви, а Патріарх — ні.
Ви ж розумієте, що прийде час і потрібно буде піти з великої церковної політики, як свого часу це зробив Любимир Гузар?
— Це не значить, що так зробить Філарет. Гузар був сліпим і не міг керувать. І тому пішов на спокій. А мені Бог дає сил, здоров’я, розум, для того, щоб я продовжував обстоювати незалежність Української церкви. І тому я піду, коли Бог покличе. Коли помру, тоді піду. Поки я живий, буду бороться.
Прослухати повну версію.
На фото — Патріарх Філарет