Результат пошуку: Життя в ефірі
Заяви олігарха Ігоря Коломойського про те, що Україні потрібен дефолт напередодні візиту місії МВФ в Україну коментує в ефірі програми “Сьогодні. Зранку" на Українському радіо економічний оглядач Любомир Шавалюк.
Ведуча:
Христина Стець
Експерт сподівається, що на переговорах з представниками МВФ переможе здоровий глузд і розмов про дефолт, і про те, що Україні немає чим платити за своїми зобов’язаннями, не буде.
"Якщо справді вплив Коломойського на Зеленського великий, і раптом Зеленський не оцінить наслідків такого сценарію і почне відстоювати цю лінію, то наслідки будуть великими — від втрати співпраці з МВФ до втрати геополітичної підтримки України", — застерігає експерт.
Він зазначає, що жоден президент чи політична партія не візьме на себе таку відповідальність. Попри те, що Ігор Коломойський апелює до досвіду інших країн, зокрема, Греції, яка свого часу заявила, що не має можливості розрахуватися з боргами і оголосила дефолт, економіст радить враховувати контекст.
"Більшість країн не оголошують дефолт неочікувано, а проводять консультації, добиваються реструктуризації та списання частини зовнішнього боргу. У нас так було в уряді Яценюка, цим займалась Наталія Яресько, але було все контрольовано і було чим платити. Греція відмовилась платити МВФ внаслідок шести років глибокої кризи. У нас зараз ситуація інша, тому що три останні роки економіка зроста, ми це бачимо по рівню зростання доходів, зарплат, рівня життя", — говорить Любомир Шавалюк.
Він наголошує, що припинення співпраці з МВФ потягне за собою автоматичне припинення співпраці й з іншими кредиторами.
"Без підтримки МВФ нам буде неможливо виконувати наші зовнішні зобов'язання, і це спричинить низку негативних економічних наслідків. І тоді Коломойському або Зеленському доведеться пояснювати, що сталося. А щоб не пояснювати, краще списати все за дефолт. Народ, голосуючи за Зеленського, голосував за краще життя, а дефолт призведе до гіршого життя. Тому жоден президент не піде на таке рішення, яке несе шкоду країні і є непопулярним", — зазначає оглядач.
Нагадаємо, 21 травня в Україні розпочала свою роботу місія Міжнародного валютного фонду, яка прибула для того, аби оцінити реформи, окреслені у межах програми співпраці України та Міжнародного валютного фонду та вирішити, чи надавати Україні новий транш у розмірі 1,3 мільярда доларів.
Серед основних вимог МВФ до України було підвищення ціни на газ, проведення реформи у банківському секторі, зменшення розміру дефіциту державного бюджету, а також запровадження кримінальної відповідальності за незаконне збагачення, яку Конституційний суд визнав неконституційною.
Експерти також вважають, що робота місії та ймовірність ухвалення нею позитивного рішення щодо України залежать від розпуску Верховної Ради та відставки прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана.
Також, радник президента Зеленського і лідер партії "Слуга народу" Дмитро Разумков заперечив думку олігарха Ігор Коломойського щодо корисності дефолту для України.
Слухайте програму повністю за посиланням.
Фото: 24 канал
У МОЗ стверджують, що Україна зараз переживає наркотичну епідемію. Минулого року в Україні нарахували понад 346 тисяч тільки ін’єкційних наркоманів. Чи можливо якось вплинути на ці процеси, в ефірі "РанокПРО" пояснила Ганна Довбах, виконавча директорка Євразійської мережі зменшення шкоди.
Ведучі:
Павло Туптинський, Ольга Бабчук
Ганна Довбах зауважила, що фактично кількість людей, які вживають наркотики, за останні роки не збільшується.
"Вона дуже сильно виросла у 1990-і, коли прийшли свобода і доступ до всього, а після того вона не збільшується. Змінюються наркотики, які вживаються, змінюється група людей, які вживають. Але кількість людей, які вживають наркотики, в усіх країнах пострадянського простору, не змінюється", – пояснює експертка.
Втім, зазначає вона, українські методи боротьби з наркоманією не завжди ефективні. Антинаркотичні дитячі табори, пропаганда здорового способу життя – це профілактика і основа для того, щоб людина не починала вживати наркотики. Але такі методи не працюють для людей, які вже почали їх вживати.
"Простим насильним відправлянням у реабілітаційні центри ми не можемо подолати проблему. Саме тому ефективність реабілітаційних центрів в усьому світі – не більше 10%. Тільки 10% не повертається назад, в реабілітацію, – зауважує Ганна Довбах. – Заборони не діють, а швидше навпаки, стимулюють. Головне – надати людині інформацію, як не померти, не інфікуватися, бути здоровою і соціально активною".
Експертка розповіла, що раніше в Україні була прийнята комплексна Стратегія щодо наркотиків, яка базувалася на європейських підходах і передбачала як профілактичні методи, так і лікування людей, хворих на наркоманію, захист їх прав та їх соціальну реабілітацію.
"Вона не працює, тому що в неї не вкладалися гроші. Поки що гроші в Україні вкладаються в тюрми і в роботу спеціалізованих поліцейських підрозділів, у яких є задача виловити якомога більше людей, – стверджує експертка. – Ми вкладаємо гроші не в те, щоб дозволити людям вижити і жити повноцінним життям, а в необхідність ховатися. І люди не викликають швидку, коли у друга передозування, тому що бояться, що приїде поліція і у всіх будуть проблеми".
Ганна Довбах переконана: для того, щоб люди з наркозалежністю могли жити в Україні, мають змінитися не лише ставлення людей до наркоманії, але й норми законодавства.
"Зараз робиться багато правильних речей, і треба зробити декілька кроків з декриміналізації вживання наркотиків, що дозволить людям вільніше мати доступ до інформації і рятувати своє життя і отримувати медичну допомогу", – підсумувала Ганна Довбах.
Нагадаємо, у парламенті невдовзі можуть ухвалити законопроект про легалізацію медичного канабісу.
Фото Фейсбук
Про виставку, на якій можна ознаймоитися з традиціями українського весілля, в ефірі програми "ART-Панорама" розповіла художниця Оксана Ягодка.
Ведуча:
Наталія Тищенко
"Весільна Україна" – таку назву має мистецький проект, який презентували творчий дует етнофлористки Світлани Вавілової та художниці Оксани Ягодки. Мисткині вирішили відтворити та осучаснити українські обряди, звичаї і традиції.
Відкриває виставку інсталяція "Весільний стіл" з короваєм, традиційно випеченим в печі, з обрядовим весільним хлібом, шишками та калачами, щедро прикрашеними барвінком та калиною. Чільне місце експозиції займає весільне дерево, те, що називають "гільцем", яке символізує продовження роду та створення нової родини.
Тільки осмисливши минуле і пізнавши витоки своєї культури та історії можна чіткіше зрозуміти сьогодення і уявити майбутнє, вважає художниця Оксана Ягодка.
"Ця виставка покликана на те, щоб цю народну українську весільну традицію найкраще втілити в життя. Уся традиція шлюбу покликана на те, щоб молоді люди ставилися до цього з серйозністю", – переконана художниця.
На виставці "Весільна Україна" в арт-просторі "Дерево життя" представлені роботи декоративно-прикладного напрямку.
"Буде представлено живопис, весільні строї з різних українських регіонів, авторські вінки і намиста. Будуть і реконструкції, і репліки, і сучасна стилізація, – ділиться Оксана Ягодка. – Усі весільні віночки виготовлені вручну, у народній традиції. Ми багато досліджували для того, щоб максимально зрозуміти цю технологію".
Усі відвідувачі виставки зможуть завітати до фотозони, де можна буде сфотографуватися у весільних віночках, з українськими прикрасами та у відповідному одязі.
Виставковий проект "Весільна Україна" триватиме в арт-просторі "Дерево життя" на території аутлет-містечка "Мануфактура" до 7 липня.
Фото Фейсбук
Світлана Єрмоленко, докторка філологічних наук, професорка і одна з розробниць нового правопису розповіла в ефірі Українського радіо, про його особливості та повідомила, що у нормах нового правопису немає форми "индик", який викликав багато критики та жартів у мережі.
Ведучі:
Дмитро Бєлобров
Вікторія Єрмолаєва
Світлана Єрмоленко розповідає, що наразі достеменно невідомо, скільки було особливостей у харківського правопису, який взяли за основу розробники нових норм, втім, він базувався на діалектах та нормах, які широко вживалися сто років тому.
"Закінчення родового відмінка іменників жіночого роду, які закінчуються на -ть після приголосного: радість, можливість, любовк, кров, сіль — закінчення -и. Була така особливість української мови в діалектах, що було "вість — вісти", "сіль — соли", і воно в багатьох зберігається. Зараз уже і в багатьох діалектах цього нема, але лексикалізувалося наприклад в слові "безвісти". Ця особливість зберігалась у правописі, тому воно було.
Обговорення норми про вживання и- на початку слів мовознавиця називає "великими баталіями".
"У нас були дискусії. Мені сказали мої колеги, щоб я звернулася до журналістів: я не знаю, чим ви керуєтеся, коли ви дивитеся варіант цієї міністерської версії нової редакції. Насправді, уже в останній, тій, яка затверджена кабміном — там немає на початку слова "инший", "иноді", "индик". Цього немає, а журналісти це озвучують!".
Пані Світлана пояснює, що у затвердженій версії після дискусій, після голосування національної комісії літеру и на початку слів перед приголосними прибрали.
"Є тільки два слова там: ирій — ірій — вирій, і розрізнення Ірод — Ирод. Ні "индика", ні "гиндика" немає", — переконує мовознавиця.
Фемінітиви гостя студії називає справою не правопису, а словотворення, адже немає чітких правил, як утворюються ті чи інші слова, які позначають ролі, професії та статуси жінок. Їх, на думку Світлани Єрмоленко, в Україні вирішили запровадити через необхідність дотримання гендерного принципу, який передбачений низкою міжнародних документів.
"Українській мові були притаманні фемінітиви, але вони у нас не виконували такої суспільної функції".
22 травня Кабмін затвердив розроблений МОН проект нового правопису української мови. експерти, як над ним працювали, кажуть, що правопис розробили на фундаменті української традиції. Головна його особливість — наявність варіативності в різних випадках вживання нових ітер. Окрім того, проект пропонує нові правила написання слів, які узвичаїлись в українській мові. Правописна комісія повернула до життя низку особливостей Харківського правопису, який затвердили у 1928 році.
Сухайте більше про правописні нововведення у програмі в запису.
Фото: Agromega
Роман-океан "Гроші"— це занепокоєння майбутнім людства, це не розвага, зауважує одеситка, авторка роману Ванда Мазур. В ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" вона розповіла, що надихнуло її на створення роману та на якого читача розрахована книга.
Ведуча:
Галина Бабій
"Написання цього роману-океану"Гроші"— це, можливо, етап, а, можливо, я все життя до цього йшла. Усе моє життя я хотіла писати. Я писала, але це було погано. Не було часу і якоїсь центральної ідеї, до якої б я йшла і раділа тому, що я йду словами", — зазначила Ванда Мазур.
Авторка зауважила, що на створення роману її надихнули висновки вчених.
"Те, що сконцентрувало мої ідеї, це висновки вчених, які дають нашому людству 600 років, і це максимум. Моя мета — прояснити для себе, як зробити, щоб людина, біологічний вид, міг існувати мільйон, два мільйони років", — сказала Мазур.
Ванда Мазур наголосила, що "усе, що ми робимо, це можна прорахувати у грошах. З одного боку, це експлуатація. З іншого боку, це неможливість людини розпоряджатися своїм часом".
Письменниця також додала, що її роман є раціональним.
"Читання мого роману — це робота мозку, дуже контрольована. Це раціональний роман. Це роман для людей, які хочуть працювати. Це не розвага. Я думає, що жодне мистецтво не повинно бути розвагою. Для розваг існують розважальні центри. Усе мистецтво — це зростання, те, що має будь-яку людина підіймати у культурному просторі", — прокоментувала Мазур.
Прослухати повну версію.
На фото — Ванда Мазур
Відповідно до статистики сматфонів, у Польщі проживає 1 млн 270 тис українців. В ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" соціологиня, історикиня, головний редактор газети і порталу для українців у Польщі "Наш вибір" Мирослава Керик розповіла, чим живе українська громада у Польщі, чи є вона згуртованою, якою зараз є міграційна тенденція та як голосували українці на президентських виборах.
Ведуча:
Галина Бабій
Яким зараз є статус української громади у Польщі?
— Якщо йдеться про початки, у 90-х роках, тоді це була торгівля, і потім потроху люди почали їздити вже працювати, але це було пов’язано з тим, що Польща стала багатшою країною, з’явились інші робочі місця, наприклад, у домашній сфері, тобто по догляду за дітьми чи старшими особами.
Якщо йдеться про нелегальність, то ми не знаємо, наскільки вона була великою. Радше, українці стараються і старались перебувати легально, але це не стосується праці. Праця і тепер часто не є врегульованою. Люди приїжджають сюди за візою чи безвізом, маючи дійсні документи, і працюють десь "на чорно". І це є проблемою. Тоді вони не є захищеними, вони не мають договорів, які дозволяють їм мати, наприклад, страхування.
Якщо йдеться про саму нашу громаду, то багато змінилося після 2014 року. Після Майдану, після початку війни, коли погіршилась економічна ситуація в Україні, багато українців не тільки з Західної України подумали про виїзд до Польщі, аби принаймні спробувати працювати тут. Бо до 2014 року це була міграція переважно з Західної України, з менших місцевостей. Тепер ми бачимо міграцію теж з Центральної, Східної та Південної України, з великих міст. Ми бачимо міграцію людей з вищою освітою. Частина людей, які їдуть сюди працювати в інших спеціальностях, ніж, наприклад, як прості працівники. Ми бачимо, що українці з’явилися майже у всіх секторах. Звичайно, більшість є тимчасовими працівниками — люди, які приїжджають сюди максимум на півроку. Вони працюють чи у сільському господарстві, чи на промисловості, чи у сфері послуг.
Наскільки українська громада у Польщі згуртована і що її об’єднує?
— Оскільки українців у Польщі багато, то є багато середовищ. Мені важко назвати це згуртованістю. Практично у Польщі ми маємо українське суспільство. Ми дружимо з тими, хто нам близький по духу, по інтересах. І тут у Варшаві, у Польщі так і є. Люди творять свої середовища. Досить різні. Звичайно, є мобілізація, коли є важкі події в Україні. Греко-католицькі церкви — є не тільки релігійним осередком, але і культурним. Вони надавали свої місця на світські заходи.
Зараз ми можемо говорити про середовище студентів. Є десь понад 30 тисяч студентів-українців. Це найбільша група іноземців-студентів у Польщі. Вони теж мають свої мережі, гуртуються у більших містах. Крім того, ми маємо нову групу, діти, які вчаться у школах. вони закінчують тут школи і здають матуру, польський відповідний ЗНО, і потім вступають у польські ВНЗ. Тобто ми можемо говорити про якісь групи, і тяжко говорити про якусь згуртованість.
Як брали участь у виборах українці у Польщі?
— Польща має 38 мільйонів населення, якщо йдеться про поляків. Ми не знаємо докладно, скільки українців тут. За останніми даними фірми, яка досліджує смартфони, то українців тут 1 мільйон 270 тисяч станом на січень 2019 року. Наскільки це дані про смартфони чи про людей — це досить спірно. Але, тим не менш, тут перебувають українці.
Тут є тільки 4 виборчі дільниці. Це фізично людям, які живуть поза Краковом, Гданськом, Варшавою та Любліном, проголосувати досить важко. Потрібно їхати перший раз, аби зареєструвати, а другий — щоб проголосувати. Це і фінансові наклади, і час. Якщо люди працюють, то у робочий час вони також не можуть поїхати, щоб внести себе до списку виборців.
Пропускна здатність виборчих дільниць теж не є великою. Вони формують за українськими стандартами, де пропускна здатність складає 1,5-2 тисячі. На варшавській дільниці у другому було зареєстровано понад 17 тисяч людей, і виборча дільниця не могла фізично їх всіх попустити. Вони всі не з’явилися. Тому можна сказати, що низька явка. Але це не тому, що люди не цікавляться. Просто є дуже багато причин, чому люди не можуть проголосувати.
Якою є співпраця українців з державними інституціями Польщі та України?
— Це дуже складне питання. Ми зареєстровані громадською організацією у Польщі. якщо йдеться про фінансування, то ми, передусім, користувались чи європейськими коштами, чи польськими. Можна було виграти у конкурсі. Ми фінансували українську газету, українські події, український дім. Ми маємо тут гарну репутацію. На жаль, якщо йдеться про фінансування від української держави, то ми мали дуже маленькі кошти.
У Польщі є різні рівні. Щодо рівня міст, ми теж завдяки місту і коштам з міста ми можемо надавати консультаційні послуги безкоштовно українським громадянам наприклад, як легалізуватись, тобто у загальному щодо життя у Польщі.
Якщо йдеться про українську державу, то тут досить трудна справа, оскільки за зв’язки з діаспорою і дистрибуцію коштів відповідає тільки міністерство закордонних справ, і там немає досить прозорих конкурсних процедур. Якщо йдеться про Культурний фонд, то є грантові можливості, але, оскільки ми зареєстровані за кордоном, ми не можемо подавати заявку. Хоча фонд має на меті підтримку діаспори. Все, що ми робимо тут, це завдяки ініціативності українців, які тут є. Мені здається, що в Україні є проблема з можливістю на законодавчому рівні, щоб знести бар’єри, які перешкоджають нам прозоро співпрацювати з державою.
Скільки людей читають портал "Наш вибір"?
— Щороку кількість читачів збільшується. Ми стараємось відслідковувати теми, які цікавлять наших читачів, які цікавлять українців у Польщі. Минулого року у нас понад 400 тисяч унікальних читачів і 3 мільйони переглядів нашої сторінки. Щомісяця є близько 40-45 тисяч унікальних читачів нашого порталу. Якщо ми говоримо про портал, скерований до мігрантів, то я вважаю, що це досить добрий показник.
У Польщі з’явилося більше видань, ми бачимо, що є потреба. з’являються комерційні видання, а ми є соціальним проектом. Наша ідея — давати ту інформацію, яка дозволить людям знати про свою права. Часто українці, які приїжджають до Польщі, думають, що вони не мають прав. Крім того, є бізнес-проекти, які також несуть інформацію. Позитивно, що ми вже маємо серію порталів, які інформують українців про щоденне життя у Польщі.
Прослухати повну версію.
На фото — Мирослава Керик
У 13 школах Києва діють курси програмування для дітей за підтримки КМДА. Юрій Назаров, директор департаменту інформаційно-комунікаційних технологій КМДА в ефірі "ДеньПРО" розповів про курси програмування для дітей Kyiv Smart City School.
Ведучі:
Ганна Матвійчук, В’ячеслав Ільїн
Юрій Назаров розповів, що ці курси були створені в рамках проекту KyivSmartCity.
"SmartCity– "розумне місто" – це, перш за все, розумні кияни. Ми розуміємо, що розумних киян треба готувати змалку. Ми започаткували курс навчання для дітей, коли вже з 8 років діти навчаються програмуванню. Спочатку ми це робили на базі Kyiv Smart City Hub на ВДНГ, зараз ми впровадили цю програму у 13 школах в різних районах міста, де курси викладаються вчителями інформатики у вигляді факультатива. У кожному районі є опорна школа, на базі якої проходять курси", – розповів Юрій Назаров.
Він додав, що діти, що навчаються у будь-якій школі району, можуть звертатися до "опорної" школи або до школи на базі Kyiv Smart City Hub.
"Наразі ми випустили вже півтори тисячі дітей, – ділиться Юрій Назаров. – Зараз черга – понад 2000 дітей. Наша задача – у кожній школі викладати такі курси, щоб діти змалку могли мислити інноваційно".
Нагадаємо, в КМДА створили мобільний додаток, який полегшить життя киян.
Фото kyivsmartcity.com
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
У КМДА розробили мобільний додаток Kyiv Smart City, де зібрали усі електронні сервіси міста. Юрій Назаров, директор департаменту інформаційно-комунікаційних технологій КМДА в ефірі "ДеньПРО" розповів, як додаток полегшить життя киян.
Ведучі:
Ганна Матвійчук, В’ячеслав Ільїн
Юрій Назаров нагадав, що в інтернеті вже існує електронний кабінет киянина, де об’єднані усі електронні сервіси. Таким чином людям не потрібно ходити до чиновників, адже через інтернет можна сплатити ЖКГ, поповнити електронний квиток та записати дитину у дитячий садочок.
"Наша задача – максимально спростити життя мешканцям Києва та забезпечити його комфорт, – переконаний Юрій Назаров. – Логічним продовженням цього було створення мобільного додатку, тому що чим далі, тим більше ми користуємося смартфонами, а тепер смартфон є єдиною точкою доступ до всіх електронних сервісів".
Учора на iForum–2019 Юрій Назаров презентував додаток.
Наразі запущений лише один сервіс з багатьох, наймасовіший – можливість придбати електронний квиток для наземного транспорту. При покупці генерується QR-код, який дає право на поїздку у громадському транспорті.
Процес купівлі електронного квитка в додатку
Також у додатку є вкладка, на якій можна проголосувати за сервіси, які б хотіли невдовзі побачити в додатку.
"Наприклад, група "Транспорт" – це електронний квиток, це можливість позначити яму на дорозі, щоб звернути увагу влади для оперативного ремонту, це електронне паркування. Сфера житлово-комунального господарства – це сплата за житлово-комунальні послуги, це подання заяви про відсутність гарячої води, перегорілу лампочки чи невивезене сміття, – розповів Юрій Назаров. – Зараз це ще не можна робити, але за результатами голосування ми відрейтингуємо всі побажання і поступово видаватимемо нові сервіси".
Також можна проголосувати за сервіси електронної демократії, реєстр домашніх тварин, онлайн-запис до лікаря, сплати штрафів через додаток, перелік пунктів прийому сміття, події в Києві тощо.
Перелік сервісів, за які можна проголосувати
"Стратегія Києва – у тому, що всі інформаційні системи мають належати місту. Ця система розроблена у рамках проекту Kyiv Smart City комунальним підприємством, яке мені підпорядковується – головним інформаційно-обчислювальним центром. Його функція – це створення та супровід електронних сервісів", – завершив Юрій Назаров.
Завантажити додаток можна за посиланням.
Іванна Пшепюрська-Мащак,жертва операції "Вісла", політв’язень таборів ГУЛАГу, громадська діячка української діаспори у Великобританії в ефірі програми "Імператив"розповіла про свою книгу "Дорогами минулого" та життя у буремному ХХ столітті.
Ведучий:
Василь Шандро
– Ви видали книгу споминів "Дорогами минулого". Минуле обмежується якимись конкретними роками, чи йдеться про якусь особисту, приватну і суб’єктивну версію ХХ століття? Яке це минуле?
– Від самого початку, від дитинства аж до переїзду в Англію і життя в Англії. Я просто описую – не докладно, на це не стало би часу – історію моєї родини, яка зараз практично вся вже не існує.
Також мені дуже хотілося представити час перебування в таборах ГУЛАГу на Колимі і деякі зустрічі з моїми близькими подругами, які теж були там. Тому що ми відшукували одне одного у різні способи, і так ми довідалися навіть більше про себе. Бо в нас у таборах усюди був такий неписаний закон, що ніхто ніколи нікого не питав: "За що тебе засудили?" Ми усі знали, що ми політично засуджені, і цього вистачало.
А тепер ми на волі. І на приватних зустрічах я довідалася жахливі історії переходу тих людей до в’язниць, їх переживань там та повернень додому. Навіть були такі зворушливі історії, коли матір арештували, вона лишала двох малих дітей, і тих дітей нібито усиновлювала родина чоловіка. А матір, відсидівши десять років, повертається додому, і діти її абсолютно не впізнають. Пізніше повертається батько – та ж історія.
Мені хотілося розповісти ці історії, тому що вони (герої цих історій – ред.) вирішили ніколи про себе не писати. І я збирала такі історії. У мене є дуже багато спогадів, листів тих людей, це ціла збірка. І наприкінці книжки я розміщую короткі життєписи тих людей, щоб показати, що такі люди були зі мною. Були такі Надя Мудра, Юлія Паньків, які насправді мали дуже складне і цікаве життя. На жаль, їх вже немає з нами. І з тих, кого я пам’ятаю, мабуть, ще двоє-троє живуть досі.
– Тобто це документальна книжка?
– В основному документальна. Тільки вона не є детальною, тому що на це треба мати значні фінанси. Мені хотілося "переїхати" від дитинства до теперішнього часу, і хотілося залишити слід: і про батьків, яких уже немає, і про братів, які потерпіли і відійшли у вічність. З тої цілої родини залишилась тільки я, наймолодша.
– Ви розпочинаєте свою книжку з розділу під назвою "Село мого дитинства". Де ви народилися і виросли?
– Я народилась в Крупці Любачівського повіту. Це таке маленьке село. Але через те, що батько був священиком, а молодого священика переводили з місця на місце, він побував у кількох парафіях і зрештою дістався до Хоробріва. Тоді мені було 2 рочки. Це був 1927 рік. Фактично, селом мого дитинства є Хоробрів, це біля Сокала над Бугом.
Це був мій найкращий час життя, я там жила до 13 років. Це село залишило дуже гарні і дуже теплі спогади. Я ходила там до нормальної школи, потім перейшла до Сокала, пізніше я переходжу до Львова, починаю навчання у львівській гімназії, рік проходить – і вибухає війна. Ми приїжджаємо на канікули до хати, і нас з нашим львівським домом розділяє кордон.
Починаються 1940-і роки, приходять німці. Тоді вертаються … і мене арештують, перший раз у 1945 році. Я недовго тоді сиділа, але тоді я найбільше пізнала, що значать радянські табори. Мене звільняють, я приїжджаю до Хоробріва до батьків, вже ховаюся.
– А де були брати?
– Обох братів забрали до Дивізії Галичина у 1945 році, і доля їх така, що один загинув під Бродами, а другий потрапив у радянський полон і втік з нього. Тоді він увійшов до УПА, де він був до кінця 1947 року, коли його заарештували.
Мене заарештували в січні 1948 року. Брат дістав 25 років, я отримала 10, і мене відіслали на Колиму. Я не знала, куди його відправили, але припускала, що ми з ним їхали тою самою дорогою. Вперше я його зустріла на Колимі у 1954 році.
Це було після смерті Сталіна. За Хрущова його відправили до Тайшетських таборів. Але ми вже мали контакт, він знав, де я, ми могли спілкуватися. І у тому ж році я ріжними дорогами дізнаюся через листи з Польщі, що сталося з батьками.
На щастя, мій лист дійшов до Польщі, і в я 1954 році дістала першого листа від мами, з якого довідалася небагато, адже листи писали дуже обережно. Я їй писала також дуже часто, короткі листи, просто щоб вона знала, що я є. Писали, що нічого не бракує, здорові, живі, що дуже добре живеться і так далі.
За Хрущова нас звільняють і перевозять назад до Польщі як польських громадян. Брата ще беруть до в’язниці. Ми їдемо ніби тим самим транспортом, але я не знаю, що брат повертається до Польщі. І він вже був у в’язниці, коли я довідалася від тих, хто їхав разом з ним, що його затримали. Там він провів ще півроку. У травні він звільняється, і вже тоді починається наше життя у Польщі як вільних людей.
– За що вас ув’язнили? Ви говорили, що в таборах про це не говорили, бо й так було зрозуміло, що всі політув’язнені. Але що інкримінували саме вам?
– Передовсім, я тримала зв'язок з братом.
Мого брата відправили до Варшави, щоб він вийшов на заграничних кореспондентів, щоб говорити про підпільний рух УПА. І там його цілком випадково впізнав шкільний товариш. А те, що брат був у підпіллі, більшовики знали, і вони шукали виходи на нього. Його заарештували.
А мене з УПА відправили передати йому гроші, якісь матеріали. І я їздила на зустріч з ним. Я входжу, і жінка з дому, де він мешкав, з жахом замикає переді мною двері. Я зрозуміла, що щось недобре, ріжними дорогами йду звідти і поїздом повертаюся додому. І так я привезла батькам звістку про брата.
Після того була акція "Вісла", і ми потрапили під ту акцію, очевидно. Нас у брутальний спосіб вивезли на понімецькі землі, і вже там мене заарештували. Ми приїхали у жовтні, а в січні 1948 року, на Святий вечір мене арештовують польські спецслужби.
Пізніше мене передали до НКВД. І я сиджу тут, у Києві, на Короленка 33 (нині Володимирська 33 – ред.). І вже у квітні на судять: брата – на 25, мене – на 10 років.
Мій перший робочий табір був дуже жорстоким, практично найгіршим на Колимі. Його називали Долиною смерті. Раніше на цій території був чоловічий табір, але його перенесли в долину, а на сопці, де було важко дихати, зробили жіночий.
Кілька чоловіків ще залишалося, вони привітали нас музикою. Здавалося, нам грають "Вічную пам’ять".
Ми працювали в копальнях: олово, уран. На щастя, я там була недовго, тільки до пізньої осені, практично зими. Тоді мене перевели на нижчу місцевість, де був чисто жіночий табір.
Слухай повністю в ефірі Радіо Культура!
Фото localhistory.org.ua, youtube.com, kateshcheglova.wordpress.com
Люди бідкаються, влада розводить руками, а Радіо Промінь вітає Майкла Щура в студії "ДеньПРО". Про створення сюжетів, пам’ятник свині та ігрекоподібну палицю для ведучого розповів ведучий програми #@)₴?$0 Майкл Щур (Роман Вінтонів).
Ведучі:
Ганна Матвійчук, В’ячеслав Ільїн
Ганна Матвійчук: – #@)₴?$0 з понеділка виходять в радіоверсії на Радіо Промінь.
– Так, це крутий спільний проект. Мені написав продюсер Радіо Промінь, Максим, і запропонував таке зробити. Він запропонував, нам сподобалась ідея, і ми почали це робити.
В’ячеслав Ільїн: – Чим радіоверсія відрізнятиметься від оригіналу?
– Якщо слухати аудіо, то по аудіо вона точно крутіша, тому що вона зовсім по-іншому звучить. Я слухав пілотний випуск, це було дуже незвично. Я думав, що не буде так круто, тому що здавалося, що у нас багато візуального в програмі, і я переживав, як же це буде. А у вас тут якісь майстри працюють. Вони це начаклували, і воно досить кльово звучить.
ВІ: – Скільки сценаристів готують тексти оригінальної програми? Злі язики кажуть, що їх п’ятеро.
– Їх більше, десь п'ятнадцять, і четверо редакторів. Я там насправді тільки ведучий, бо більшість часу я працюю на Суспільному, приходжу туди тільки в п’ятницю ввечері.
ГМ: – От, і вся слава дістається Майклові Щуру…
– Як слава, так і тумаки, і критика. Палка о трьох кінцях, один з них позитивний, а два негативні.
ВІ: – Щойно ми дізналися що у палки три кінці.
– Ага, така спеціальна, ігрекоподібна.
ВІ: – Коли президент-гуморист, чи легко буде жити в цей час сатиричним програмам?
– Я не ставив би так питання. Я не думаю, що від того, чи наш президент гуморист чи популіст, діяч чи не діяч, залежить життя якихось програм. Звісно, окрім тих випадків, коли президент – тиран. Отоді всім погано.
А так – не думаю, що наше життя якось зміниться.
ГМ: – "Жодна людина не розуміє всі жарти у нашій програмі", – каже креативний продюсер #@)₴?$0 Євген Самойленко. Дійсно, є жарти, які народ не зрозумів?
– Такого немає. Євген має на увазі, що у нас багато жартів для різних людей. Хтось бачив серіал "Гра престолів", хтось – ні, хтось розуміє, що таке штангенциркуль, а хтось не розуміє. Хтось розуміє, що таке бозон Хіггса, а хтось ні. А ми про це все жартуємо.
Ось це й мав на увазі Женя. Навіть ми не розуміємо всіх жартів. Хтось підкинув якусь ідею під час написання – "Стоп, а що це таке?" – "Ну це отака штука" – "А-а-а, прикол, давай-давай, беремо!"
ВІ: – І ваша аудиторія вже помолодшала, раніше вона була 25-34 років…
– А зараз є і 18. Ми зібрали дуже круту молоду аудиторію в Телеграмі та Інстаграмі, у нас там 18-34, причому з сильним перекосом у бік 18. І це прям дуже круто.
ВІ: – А на які теми вам хочеться жартувати постійно?
– Такого немає. Ми ж як жартуємо: щось відбувається у новинах, ми про це й жартуємо.
ВІ: – І немає вже "збитих тем"?..
– Пам’ятник свині. Воно перетворилося на якийсь такий мем, який сам себе відтворює, і ця хвиля нас просто накрила. Ми усі в пам’ятниках свині, вже кричиш: "Досить!" – а воно продовжує, продовжує і продовжує. І ми вже самі не раді.
ГМ: – Ви для себе аналізували, чому деякі репліки стають мемами? Чи є якийсь секрет?
– Я думаю, що немає. Вони мають бути смішні, несподівані. Але навряд чи це є рецепт. Ми можемо думати, що "напевно, оце розійдеться". Але буває таке, що воно не розходиться. А те, про що ми навіть не думали, розходиться. Тому отаке.
ВІ: – Особисто мені дуже запам’яталася фраза "Шур, айм Щур!" (Обігрується прізвище Майкла Щура та сталий англійський вираз "I’m sure" ("айм шур"), що означає "я впевнений" – ред.) Чи часто ви жартуєте над собою?
– Постійно. Якби я не дозволяв собі чи іншим жартувати над собою, навряд чи я міг би жартувати над іншими. Мені так здається.
ГМ: – Як ви шукаєте теми для сюжетів?
– Віддивляємося новини, дуже багато новин. У нас є моніторинг, який віддивляється новини. Якщо нам не вистачає і треба ще щось, ми дивимося регіональні телеканали. Хлопці передивляються дуже багато всього.
ГМ: – Окрім ваших професійних сценаристів, чи не надсилають вам свої жарти глядачі? Чи берете ви їх у програму?
– Надсилають якісь теми, іноді якісь відео. Інколи хтось щось написав – і ми такі: "Ух ти, справді, як ми це пропустили?"
Прямо жарти брати ми не дуже схильні, тому що ми не розуміємо, звідки цей жарт узявся: чи це людина сама придумала, чи це якийсь анекдот, про який ми не знаємо, чи ще якась біда.
ВІ: – Ільф перевіряв свої жарти на Петрові. На кому ви перевіряєте свої жарти, щоб розуміти, що так, ось це вистрілить?
– Самі на собі. Для цього нас і є там п’ятеро людей. Переважно ми даємо те, з чим усі п’ятеро погодилися
ВІ: – Програма постійно змінюється, з’являються нові ведучі, нова студія, піджак інший, вуса нові… Чого чекати у новому сезоні?
– Я думаю, що ми продовжимо цей сезон. Можливо, з’являться якісь нові рубрики, але глобально ми будемо вдосконалювати те, що ми зробили цього сезону.
Слухайте більше в ефірі Радіо Промінь!
За нового начальника Генерального штабу-Головнокомандувача Збройних сил України Руслана Хомчака буде продовжуватись інтеграція ЗСУ до НАТО, вважає заступник міністра оборони України у 2015-2016 років Юрій Гусєв. Про це він повідомив в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Зранку", прокоментувавши, як зміниться військова політика в Україні та наскільки важливою є підтримка ЗСУ Сполученими Штатами Америки.
Ведуча:
Тамара Гусейнова
"Генерал-лейтенант Руслан Хомчак — це кадровий офіцер, людина, яка все своє життя присвятила службі у ЗСУ, яка останні три роки керувала генеральною інспекцією міністерства оборони України", — зазначив Юрій Гусєв.
Гусєв висловив думку, що призначення Хомчака відбулось за поданням міністра оборони, тому інтеграція Збройних сил до НАТО буде вже продовжуватись за його роботи.
"Призначення відбулось за поданням міністра оборони. На мій погляд, це означає лише те, що подальша інтеграція Збройних сил до НАТО, впровадження стандартів НАТО, реалізація таких прийнятих рішень, як стратегічний оборонний бюлетень, буде продовжуватись вже з новим начальником Генерального штабу-Головнокомандувачем Збройних сил", — сказав він.
Щодо власної оцінки Руслана Хомчака, заступник екс-міністра оборони зауважив, що зможе її надати після рішень, які будуть приймати у Генштабі.
"Особисто я спілкувався з генералом Хомчаком всього кілька разів на нарадах у 2015 році. Моє особисто враження я зможу сказати вже після того, як будуть прийматись відповідні рішення на рівні Генерального штабу щодо розвитку Збройних сил", — прокоментував Гусєв.
Гусєв також додав, що у подальшому посади начальник Генерального штабу та Головнокомандувач ЗСУ мають бути розділені.
"Генерал Хомчак був призначений начальником Генерального штабу - Головнокомандувачем Збройних сил України, тобто на стару посаду. Верховним головнокомандувачем у нас є президент України, який вибирається народом на відкритих виборах, а людиною, яка приймає ті чи інші військові рішення у Збройних силах є Головнокомандувач Збройних сил. У стратегічних документах передбачено розділення цих посад, тому що начальник Генерального штабу — це людина, яка буде опікуватись Генеральним штабом, а Головнокомандувач — це людина, яка буде опікуватися тим, яким чином відбуваються навчання, злагодження, застосування Збройних сил та інші питання в українській армії", — прокоментував він.
На фото — Руслан Хомчак та Володимир Зеленський, прес-служба президента
Крім того, Юрій Гусєв зауважив, що справою іловайської трагедії має замчатись безпосередньо військова прокуратура.
"Генерал Хомчак останні 3 роки, після Іловайської трагедії, яка відбулась у 2014 році, очолював генеральну інспекцію міністерства оборони. І це висока посада, яка здійснює контроль над тим, яким чином відбуваються заходи з реформування, використання коштів у ЗСУ. Я спілкувався з комбатом батальйону "Миротворець" Андрієм Тетеруком, який сказав, що Хомчак повів себе дуже гідно, дуже по-офіцерськи, який приймав правильні рішення у тій дуже складній ситуації. а з приводу того, хто винен у Іловайській трагедії, то це питання до військової прокуратури. Я переконаний у тому, що суспільство має знати про те, що і чому відбулось в Іловайську", — сказав він.
Він висловив думку, що "військова прокуратура буде працювати і далі. Збройні сили розвиваються, і, безмовно, має бути орган, який здійснює відповідні заходи щодо розслідувань у Збройних силах тих правопорушень, які відбуваються. Також необхідно трансформувати військову службу правопорядку у військову поліцію. Відповідні законопроекти з цього приводу вже давно розроблені. це ще одні кроки до того, що українська армія ставала більш натівською".
Юрій Гусєв також наголосив, що підтримка ЗСУ Сполученими Штатами Америки є дуже важливою і означає подальше реформування, розвиток та зміцнення обороноздатності українських збройних сил.
"У лютому цього року уряд Сполучених Штатів збільшив військову підтримку України майже на 450 мільйонів доларів. Загальна підтримка з боку США у цьому році складає майже 700 мільйонів. Це важлива підтримка, яка, насамперед, спрямована на реформування ЗСУ: на навчання, на те, щоб натівські інструктори працювали з українськими військовими, на покращення військової логістики, на покращення оснащення у ЗСУ. Тому сигнал США про те, що у майбутньому така підтримка буде збільшуватись говорить лише про те, що Сполучені Штати — наш стратегічний партнер, який підтримує Україну. Для нас ця підтримка означає подальше реформування, розвиток та зміцнення обороноздатності", — сказав він.
Нагадаємо, президент України Володимир Зеленський 21 травня призначив Руслана Хомчака начальником Генерального штабу - Головнокомандувачем Збройних сил України.
Прослухати повну версію.
На фото — Юрій Гусєв
За час незалежності в Україні не створено державного сучасного культурного простору – Влад Троїцький
У центрі сучасного мистецтва ДАХ 21 та 22 травня показують драму абсурду "Парадокси злочину" за KLIMом. Режисер вистави Владислав Троїцький в ефірі "ДеньПРО"розповів про п’єсу та проблеми нинішнього українського культурного простору.
Ведучі:
В’ячеслав Ільїн, Ганна Матвійчук
У цьому році театру ДАХ виповнюється 25 років. Влад Троїцький зазначає: об’єктивно є, чим пишатися, адже серед "випускників" театру – колективи DakhaBrakha, DakhDaughters, ЦеШо та Нова опера.
П’єса "Парадокси злочину" також має свою тривалу історію. Як розповів режисер, перша версія вистави була ще у 2000 році. Нинішня версія спектаклю – оновлена.
"Час іде. Частина людей зайнялася якимись іншими справами, і спектакль довгий час взагалі не ставився. Зараз у ДАХу нове покоління, молоді-зухвалі, і я з ними зробив спектакль. Від старого спектаклю залишилась одна акторка, моя улюблена акторка, моя дружина – Тетяна Троїцька. Спільного (з попередньою версією постановки – ред.) – тільки текст п’єси і одна акторка", – поділився Влад Троїцький.
Розповідаючи про автора п’єси, KLIMа, Влад Троїцький зауважив, що Україна "не цінує своїх героїв", і дуже часто втрачає цінні для культури кадри. Більше того, за досить довгий термін після здобуття незалежності, Україна досі не приділяє достатньої уваги саме розвитку культури.
"В Україні за роки незалежності, майже 28 років, майже половину терміну "совка" не створено жодного державного сучасного культурного простору, простору, який асоціюється з зухвалою, розумною, цікавою, інтелектуальною та інтелігентною елітою України", – переконаний режисер.
Втім, Влад Троїцький вважає, що все одно не треба чекати, доки прийде хтось і все "порішає" за нас. Треба ставати свідомим і брати відповідальність за своє життя та життя своїх дітей, і робити зміни самотужки, якщо стає сил.
Нагадаємо, у Києві триває фестиваль "Тиждень у київській опері або музика для дорослих".
Як побороти стрес, в ефірі програми "Без стереотипів" розповіла кандидат медичних наук, лікар-психіатр вищої категорії Світлана Нетрусова.
Ведуча:
Ірина Коваль
Неважливо, скільки людині років: і дорослий, і підліток, і навіть дитина іноді переживають стрес. Це така реакція організму на ситуацію, коли людина відчуває тривогу або ж загрозу.
Стрес не обов’язково має бути негативним. Коли ви готуєтеся до святкування дня народження або ж збираєтеся у подорож – це все приємні емоції, і, відповідно, позитивний вплив на організм.
Вчені вже давно з’ясували, що стрес може бути корисним. Пригадайте: коли ви опинялися у стресовій ситуації, ваш організм одразу реагував, і всі свої сили активував для вирішення ситуації, в якій ви опинилися. Але коли стреси відбуваються часто, вони заважають жити, піклуватися про себе та родину. Тоді це стає справжньої загрозою для організму.
Є стереотип, нібито людина не може самостійно впоратися зі стресами. Лікар-психіатр Світлана Нетрусова стверджує, що це міф.
"Кожна людина, якщо вона не може, має вчитися справлятися зі стресовою ситуацією, якщо у неї є інстинкт самозбереження. А він у нас у всіх є, – пояснює вона. – У цьому випадку можна йти на якісь релаксуючі вправи, вчитися глибокому диханню, напруженню м’язів. Можна піти на йогу, на плавання".
Якщо ж ці методи не допомагають, лікарка радить звертатися до спеціалістів.
"Треба йти до психолога чи психотерапевта, це такі спеціалісти, які допоможуть людині справлятися зі стресовою ситуацією. Тому що якщо вона цього не навчиться, вона може стати пацієнтом психіатра", – переконана Світлана Нетрусова.
Кожна людина хоча б приблизно знає, що найчастіше викликає стрес у її житті. У декого – це зустріч з керівником. Є люди, які щодня по дорозі на роботу та з роботи стоять у заторах, що також є стресом. Тому потрібно переглянути усі ці стресові фактори і змінити ситуацію або ж свою реакцію.
Уникайте людей, які викликають неприємні почуття. Якщо перегляд новин увечері змушує вас хвилюватися і нервувати – вимкніть телевізор. Якщо поїздка на роботу проходить у заторах – виїздіть раніше або ж оберіть інший шлях. А ще – навчіться говорити "ні". І повірте – ваше життя почне змінюватись.
Раніше імунолог розповів, через що виникає синдром хронічної втоми.
Фото reddit.com
.jpg)
У кінотеатрі "Ліра" сьогодні презентували цикл фільмів "НЕZЛАМНІ" про жінок, які пережили полон на Сході України. Про мету проекту в ефірі "ДеньПРО" розповіла правозахисниця Ольга Волинська, авторка та сценаристка проекту.
Ведучі:
В’ячеслав Ільїн, Ганна Матвійчук
Як розповіла Ольга Волинська, героїнями циклу документальних фільмів стали волонтерки та громадські активістки, які побували в полоні у сепаратистів. Серед них – активістка Анна Сергеєва, медсестра добровольчого батальйону "Донбас" Ганна Іллющенкова та відома волонтерка Ірина Довгань.
Фото Ірини Довгань, де вона стоїть біля стовпа, обмотана українським прапором, а над нею знущаються люди та б’ють її ногами, свого часу опинилося на шпальтах The New York Times. Сама Ірина вважає, що поява цієї фотографії у світових ЗМІ врятувала їй життя.
Те саме фото. Автор Маурісіо Ліма
"Це дуже відомий факт з життя Ірини, але мало хто знає, чим займається ця жінка після полону. Ірина живе і транслює такий основний меседж, що якщо ти вижив – говори. Вона свідчить про воєнні злочини Росії, власне, про свій випадок, коли вона потрапила у полон, і її свідчення вже увійшли у звіти ООН, у Міжнародний кримінальний суд", – розповіла Ольга Волинська.
Правозахисниця наголошує: такі випадки не поодинокі, і в Україні сьогодні проживають тисячі людей, які побували у полоні.
"В Україні проживає нині понад 3200 колишніх полонених, і це люди, яких офіційно в Україні не існує, тому що в них немає офіційного статусу і належної соціально-правової підтримки, як, наприклад, безкоштовне медичне обслуговування чи допомога психолога", – пояснює Ольга Волинська.
Мета проекту "НЕZЛАМНІ", розповідає організаторка, якраз у тому, щоб дати слово колишнім полоненим і привернути увагу до їхньої соціальної незахищеності.
"На сьогодні жоден законопроект, який давав би їм цей статус і соціально-правову підтримку, не прийнятий. Ми б дуже хотіли привернути увагу до цієї проблеми і дати голос цим людям, щоб показати, з одного боку, що вони пережили, а з іншого – щоб підштовхнути наших депутатів ухвалити цей законопроект", – підсумувала Ольга Волинська.
Нагадаємо, раніше правозахисники розповіли, що відповідальність за військові злочини є частиною безпеки суспільства.
Кадр зі зйомок проекту "НЕZЛАМНІ".
ПАТ "Укрпошта" – на шляху кардинальної модернізації та заявляє про нові амбіції на ринку. Генеральний директор ПАТ "Укрпошта" Ігор Смілянський в ефірі програми Persona Grata розповів про всі зміни, які вже впроваджено, або лише заплановано, про успіхи та підводні камені реформування діяльності національного оператора поштового зв’язку.
Ведуча:
Світлана Мялик
– Політичні процеси, які зараз тривають в суспільстві, якось впливають на роботу акціонерного товариства "Укрпошта"?
– Це те, чим я можу пишатись, тому що коли я приходив на цю посаду, одним зі своїх завдань я бачив те, щоб перетворити організацію, яка, на жаль, була дуже політично ангажована, в нормальну сучасну бізнес-організацію. Тому це перші вибори, коли "Укрпошта" не брала участі в політичній кампанії, в розумінні того, як це відбувалось 25 попередніх років. Жодної політичної реклами – оці "іконостаси" у відділеннях я заборонив, їх не було. Звичайно, всі політичні сили використовували "Укрпошту" для розсилання своїх матеріалів та листів, всі кошти були прозорими та публічними, і влада платил, і опозиція платила. Ми всім надали рівний доступ.
– Ви в політику збираєтесь?
– Це біда "Укрпошти", бо коли керівник думає про політику, або про рейтинг, то ніхто реформи не робить. Я з задоволенням допоможу будь-якій конструктивній політичній силі, яка налаштована на розвиток країни, я можу поділитися своїм досвідом. Але безпосередньо в політику я поки що не збираюсь.
– Ви очолюєте «Укрпошту» з 2016 року. Який головний результат вашої роботи, чого вам вдалося досягти?
– Перші півроку, і навіть до цих пір, ми щодня виявляли щось, що нас дуже сильно засмучувало. Наприклад, ми прийшли в компанію, в якої було 11 з половиною тисяч відділень. Але комп’ютер був лише у 20% цих відділень. Тобто 80% працювали на папарціх. Середній вік автівок був 15 років, і з них 30% були не на ходу. Тому стартова точка була дуже погана. Коли ми зробили перше дослідження, виявили, що 40% наших працівників не віталися з клієнтами і 44% - не прощалися. Це ненормально, так не можна будувати компанію. Тому основні результати, які ми досягли – перш за все, середнє зростання виручки «Укрпошти» за попередні 2,5 років склала 20-24%. Для порівняння, коли ми прийшли, зростання було 1-2%. І це ж впливало на зарплати. Бо не може компанія, яка не заробляє, платити високі зарплати.
Середній вік автівки на сьогодні вже 9 років, ми купили за поепердніх два роки більше автомобілів, ніж за попередніх 10 років сумарно.
Ще один проект, яким я пишаюсь – ми комп’ютеризували 1650 сіл – це всі села України, де мешкає понад 2000 людей. Якщо в 2016 році ми мали десь 2200 комп’ютеризованих відділень, то на сьогодні м маємо їх 4 тисячі. Це найбільша мережа, адже навіть найбільші банки і приватні поштові компанії не мають такої мережі . Окрім цього ми маємо ще 7 тисяч некомп’ютеризованих відділень, розташованих у селах. Там ми впроваджуємо більш креативні підходи, бо немає інтернету і людей, готових працювати на комп’ютерах.
Коли ми прийшли, за весь рік 2016 "Укрпошта" відправила 46 тисяч експрес-посилок. На сьогодні ми за день відправляємо десь 50 тисяч!
– Чи є сенс відкривати відділення там, де є приватні пошти?
– Я взагалі за відкриту конкуренцію. І ринок підкаже, чи потрібно чи не потрібно. Ми не монополісти, ми надаємо 55 видів послуг. Коли говорять про марки, можна заперечити, адже приватні компанії також наймають кур’єрів, які носять листи. Але в села вони не поїдуть. Між тим, усі громадяни України мають право на поштові послуги, в законі обумовлено, що всі платять за марку однакову ціну, незалежно від того, у селі вони живуть, чи у великому місті. Коли ми говоримо про конкуренцію, у містах ми програли. У нас в Києві вдвічі менше відділень, ніж у приватних конкурентів. Ми поступово будемо це змінювати, але ж, будучи в тих фінансових умовах, у яких ми були, ми не могли цього робити.
– За яких умов можлива приватизація компанії?
– В середньостроковій перспективі вона можлива. Але є таке поняття як "соціальні послуги". В Україні 7 тисяч сіл, в яких мешкає менше 100 людей. 10 тисяч сіл, в яких мешкає від 100 до 500 людей. Тут немає прибуткової основи. В 95% країн світу національні пошти отримують субсидії. Це ж підприємство – воно платить зарплати, залучає кошти, щоб відкрити нові відділення. Якщо у нас немає грошей, то на чому ми доїдемо в ті відділення, які в селах? Тобто, я за те, щоб прозоро встановлювати ціну на ті послуги, які ми надаємо. Наприклад, пенсійний тариф не переглядався з 2004 року – ми ж не можемо працювати нижче собівартості.
75% витрат "Укрпошти" –- це фонд оплати праці. У нас працює 35 тис. листонош, 24 тис. операторів. До речі, коли всі там розповідають про зарплати топ-менеджерів, у нас адміністративного персоналу 8%. Решта 92% - це виробничий персонал.
–Чому закриваються відділення в селах?
– Знайти людину в селі на 900 гривень зарплати неможливо, а відділення нерентабельні. Тому ми запровадили проект пересувних відділень. У них стартова зарплата начальника відділення – 6500 грн, загалом доходить до 10 тисяч, листоношам запропонували від 4200 плюс премії. Кожному начальнику відділення і кожному листоноші було запропоновано перейти в пересувне відділення: тобі дають зручне авто, водія, охоронця. Погодилося лише 5%.
– Високі зарплати і премії керівників державних компаній стали предметом гострої дискусії і критики в українському суспільстві. Ви входите до списку найдорожчих топ-менеджерів держкомпаній – на 7 місці. Укрпошта показала 530 мільйонів гривень збитку за підсумками 2018 року. Підприємство збиткове, а у вас доволі висока зарплата. Контрастує з міні малкою листонош…
– Оклад 743 тисячі гривень. Ця зарплата стала десь з вересня минулого року. По-перше, не в усіх листонош міні малка, люди заробляють, і пенсіонери також дають "чайових" за пенсію. Таке є, люди заробляють і слава Богу. Я вважаю, що ринок – це накращий показник. Я отримував більше до приходу в "Укрпошту", і я вважаю, що буду отримувати більше після того, як піду з нею. Але я розумію, що для людей значно простіше сприймати депутата, який умовно працюю на 300 доларів, і мешкає в Конча-Заспі і їздить на "Мерседесі", ніж сприймати мою зарплату. У мене немає ще будинків у Конча-Заспі, а в них є – ну якось спромоглися. По-друге, всі ж бажають, щоб отримувати такі послуги, як у приватних конкурентів. Задаю питання: а якщо людина отримує в приватного конкурента 5 тисяч доларів – логіст чи айтішник. Він чого прийде в "Укрпошту" працювати на тисячу? Що його повинно спонукати? Так не буває, це як в казках, політики люблять казки: от призначимо ми когось за 500 доларів, і він нам буде керувати компанією. Ви знаєте, ми тільки на закупівлях зберегли 500 мільйонів гривень. Я задаю питання працівникам: як ви думаєте, це за рахунок чого? За рахунок того, що такі от "чесні" люди працювали на 5 тисяч гривень.
– А от скажімо, Володимир Гройсман вам не заздрить? У нього зарплата 37 тисяч гривень. У керівників податкової і митної служби – по 24 тисячі гривень. Взагалі, що не так в Україні з цими зарплатами?
– Я вважаю, що людина, яка несе відповідальність за мільйони людей, очікувати, що вона може кудись піти і заробляти гроші. Мені дуже цікавляться депутати, які висловлюються про мою заробітну плату – у нього правда в декларації півтора мільйони доларів, і де ті мільйони взялися – людина все життя в політиці. Наша команда збільшила дохід "Укрпошти" на 2 мільярди гривень. Експорт з України в Сполучені Штати ми збільшили на 50% за рік. Воно звідки все взялось? Бо прийшли люди з ринковим досвідом, які не про кишеню свою думають, а про те, як зробити успішною компанію. Ринок є ринок, людям треба платити, тому що "дешева рибка – погана юшка". Коли ми навчимось, що якісні працівники, які знають, як працювати, коли люди будуть думати не про кишеню? От говорять, що у міністрів дорогі костюми. Ну вони ж їздять на зустрічі, з людьми зустрічаються, у них костюм повинен бути нормальним, чи вони повинні в спортивному приходити?
Не буває популярних реформ. Я розумію, як працівники це сприймають. Але ж коли ми подивимось на результати – результати говорять за все. І ще раз, мені б дуже хотілося, щоб в нашій країні люди перестали вірити цим казкам. Щоб вони людину, яка отримує 300 доларів і їздить на "Мерседесі", сприймали гірше, ніж менеджера, який платить податки і може звітувати за кожну копійку. От тоді ми змінимо державу, і, мені здається, буде кращий результат.
Прослухати програму повністю можна за посиланням.