Результат пошуку: Життя в ефірі
Екоактивістка, авторка блогу “Життя без сміття” Тетяна Євлоєва розповіла, як можна зменшити кількість сміття у житті. В ефірі Українського радіо в програмі "В мережі" вона прокоментувала, як прийшла до рішення жити без сміття.
Ведуча:
Олена Бадюк
Як Ви до цього дійшли?
— Після півтора року детоксикації дому, я дійшла до того, що сміття нашої родини, яка складається з двох осіб і кота, за рік цілком вмістилося в літрову баночку. Але до цього ми скорочували сміття, позбувалися того, що вже понатягали додому і мусили його утилізувати до того, як приносили нове.
Настільки легко Вам було прийти до такого способу життя?
— Насправді це було досить легко. Наприклад, коли я йду за покупками, я купую товари без пакування.
А від чого довелося відмовитись, без чого Ви своє життя не могли уявляти? Були такі речі?
— Не те, щоб довелося відмовитись, просто я проаналізувала, які товари ми споживаємо постійно,чи це дійсно наша потреба, а які товари ми купуємо, бо їх купують всі.
Яким чином ви зважуєте овочі та фрукти в супермаркетах?
— Я приходжу зі своїми багаторазовими торбинками. Вони зроблені з легкої тканини, і важать 8 грамів. На овочах та фруктах їх не завжди тарують, а ось на горішках або сухофруктах — так. В інших випадках, я клею наліпки з ціною безпосередньо на товари.
Від яких речей дуже легко можна відмовитись? На що їх можна замінити?
— Я б радила не брати все і не робити все одразу. Розпочніть з торби для покупок. Я користуюсь авоськами. Вони безрозмірні, гарно розтягуються. Також користуйтесь багаторазовим горнятком для кави. Навчайтесь відмовлятись від соломинок в напоях, а також від пакетиків чаю. З часом спробуйте багаторазові торбинки для дрібних покупок. Або судочки або банки для вологих продуктів.
Прослухати повну версію розмови.
Сімейний, дитячий і спортивний психолог, директор Психологічного тренінгового центру UNITY Юлія Каргіна розповіла, як покращити взаємини батьків і дітей. В ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" вона розповіла, як виховати успішну дитину, наголошуючи, що потрібно давати дитині можливість робити вибір і вірити в неї.
Ведучий:
Роман Коляда
Взаємини батьків і дітей. На якому етапі людина, і чи повинна вона взагалі, починати вибудовувати ці взаємини? Чи можна довірить інстинкту, можна довіритись природі і взагалі не зважати на те, що кажуть психологи?
— Я думаю, що найкращі вчителі для своїх дітей — це батьки. Якщо вони з'являються в певній родині, то вони з’являються там невипадково. І є якась місія, яку ми як батьки повинні виконати щодо своєї дитини. Але це чи робити, мабуть, потрібно відразу, як дитина народилась. Становлення особистості починається з трьохмісячного віку.
Насправді все дуже індивідуально, але є загальні поради. І в першу чергу потрібно змінюватись батькам.
Якщо раптом ніколи не зважав, а потім бачиш, що є проблема, є дискомунікація, чи є якесь місце, з якого гарантовано можна безпечно почати відновлювати цей зв'язок?
— Немає такого місця, звідки потрібно починати. Немає моменту, що запізно чи зарано. Є момент, коли ви зрозуміли чи почули проблему і почали робити.
Останнім часом слово "успіх" дуже сильно втрутилося у атмосферу дитинства, атмосферу сім’ї, того, крізь призму чого батьки дивляться на свою дитину. Це взагалі фатум? Це сприймати як драму? Чи просто історично так склалося та й Бог з ним?
— Мабуть, як драму сприймати не треба. Всі батьки хочуть, щоб їхні діти були здоровими, щасливими і обов’язково успішними в тому, що вибрали батьки, наприклад, успішним футболістом чи гімнастом, не питаючи про це дитину. Я думаю, треба прийти до того, щоб дитина сама все ж таки вибрала, ким вона хоче бути. Тоді не буде проблем цього переломного моменту, де ми говоримо про успішність і щасливу дитину.
Коли вона говорить про те, що їй подобається, вона відчуває себе щасливою. Часто буває, що батьки хочуть реалізувати свої нездійсненні мрії через дитину або навпаки: якщо в них не вийшло, то і дитина не має це починати робити. Ми повинні привести дитину в гурток, щоб вона сама прийняла певне рішення щодо того, як вона себе відчуває.
Батьки мають поставити перед собою питання: чи я хочу, щоб дитина була успішна, але мене ненавиділа все життя, або я хочу, щоб вона була щасливою і зробила свій вибір. Це можна поєднати в тому, щоб не нав’язувати свою власну думку, а давати дитині вибір і вірити в те, що дитина має необмежений талант.
Якщо ми говоримо про спорт, то часто запорукою високих досягнень є ранній початок. Як дитина, наприклад, у віці трьох років може сама обирати?
— Тут потрібно розуміти, що у спортсменів є певні психологічні особливості. І сказати, що дитина буде відомим футболістом чи найкращою гімнасткою у світі, коли їй 3-4 роки, ми не можемо. Тому що дитина психологічно не сформована, щоб зробити внутрішній вибір чи витримати фізичне навантаження. Правильним буде рішення привести дитину до спорту у віці 7 років.
Прослухати повну версію розмови.
На фото: психолог Юлія Каргіна
Процедурні процеси на Об’єднавчому Соборі покажуть, наскільки якісними будуть перетворення в українському православ’ї, переконаний професор Університету Лойола Мерімаунт у Лос-Анджелесі, архімандрит Кирило Говорун. В ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" професор Університету Лойола Мерімаунт у Лос-Анджелесі, архімандрит Кирило Говорун та доктор богословських наук Дмитро Степовик обговорили очікування від Об’єднавчого Собору та можливі перетворення в українському православ’ї.
Ведучий:
Роман Коляда
З якими почуттями Ви очікуєте на завтрашній день?
Дмитро Степовик: З оптимізмом, як кожний християнин. Ми знаємо, що до Київського патріархату на Великдень приходять близько 15 мільйонів вірян з впевненістю, що паска буде посвячено. Так само і ми, за аналогією, йдемо на цей Собор з впевненістю, що він закінчиться великим позитивом. Тому що за ним стоїть правда, а за правдою стоїть Бог.
Кирило Говорун: Моє відчуття — це радше відчуття надії, сподівання, що все буде добре, що все завершиться позитивними рішеннями і для української церкви, і для українського суспільства, оскільки цей Собор має не лише церковний вимір, а й суспільний. Собор має підтвердити, що церковний розкол в Україні подолано. З іншого боку, ми з увагою будемо дивитися за процесом обрання нового предстоятеля, за процесом ухвалення статуту нової церкви, оскільки від цього буде залежати якість українського православ’я на наступному етапі.
Якої якості хотілося б? Чого ви очікуєте від результатів завтрашнього Собору? Чи відразу стане всім легко? Чи стане зрозуміло, якою є новопостала церква? Як швидко суспільство призвичаїться до нових реалій?
Дмитро Степовик: Життя християн — це боротьба. Тому ми багато чого очікуємо. Результатів буде багато. По-перше, об’єднання українського православ’я не значить, що відразу всі погодяться, тому що ми знаємо і бачимо, які колосальні палиці у колеса ставиться ззовні і зсередини для цього Собору. Але правда Божа є понад усі людські гріховні бажання перешкодити цьому і залишити Україну у рабстві у Московської імперії.
Цього вже ніколи не буде. Вже зроблено такі кроки, що назад повороту немає. Тому я очікую найкращі результати, але після цього буде довга і напружена боротьба, і якщо ми всі, миряни, священицтво, єпископат, проявимо християнську терпимість і будемо працювати не тільки задля своїх корпоративних інтересів, які склалися у кожній з трьох гілок православного християнства, то ми дійдемо до перемоги.
У будь-якому статусі Собор має прийняти доленосне рішення. І у всіх мирян, священиків, архієреїв, якщо вони там будуть, є християнська совість, і якщо вони будуть по цій совісті іти і брати участь у цій соборності, і не принесуть з собою частинку зла, то всі проблеми будуть вирішені.
Отче Кириле, яка ваша думка? Важко назвати Об’єднавчий Собор фінішем. Це швидше якась велика проміжна відправна точка в процесі об’єднання православ’я.
Кирило Говорун: Це лише початок. Той період, який зараз добігає кінця, він має завершитися Собором. Це, так би мовити, певна прелюдія до формування єдиного православного православ’я, української помісності. Завтра починається новий період. Очевидно, він буде складний. Можливо, він буде навіть складніший, ніж той період, який йому передував. Ми живемо в процесі підготовки до цього Собору з квітня цього року, коли було оголошено про те, Константинопольський патріархат все ж таки вирішив надати Томос про автокефалію української церкви. Таким чином, починається період формування церкви.
Незважаючи на те, що Собор — це подія лише одного дня, але оскільки на ньому будуть відбуватися процедурні процеси, він закладе підвалини того, як буде формуватися українська церква після Собору. І ці процедурні процеси покажуть, наскільки якісними будуть перетворення в українському православ’ї.
Я думаю, що сподівання багатьох в тому, що це буде не просто зміна вивіски на церкві, а що справді подальший розвиток й еволюція церковного життя в Україні носитиме не лише кількісний, а й якісний вимір.
Щодо формату Собору. Наскільки я розумію, це буде помісний Собор. Тому сумнівів в легітимності цього Собору не може бути?
Кирило Говорун: До цього часу не вирішено, якою мірою священики та віряни матимуть право голосу. Було погоджено, щоб віряни, священики і єпископи брали участь у соборі. Залишалась певна невизначеність щодо права голосу для не єпископів. Але залишається не вирішеним, чи при вирішенні всіх питань вони матимуть право голосу.
Крім того, важливими моментом процедури є чи це відкрите, чи закрите голосування. Було вирішено, що воно буде закритим. Але о цього часу ще вирішується питання, скільки кандидатів буде висунуто на предстоятеля.
Щодо персоналії предстоятеля, то це питання є надзвичайно важливим. Ми бачимо, що в засобах масової інформації, окрім Патріарха Філарета, фугують й інші кандидатури на посаду предстоятеля української цервкви.
Дмитро Степовик: Якщо під час виборів президента декілька кандидатів, навіть десятки, то чому тут має бути інакше? З іншого боку, чому Патріарха Філарет має відступати, якщо хтось каже йому, що він має відступити? Він збудував з маленької автокефальної церкви, яка постала на Соборі 5—6 червня 1990 року, коли ми обрали першим патріархом Мстислава. Це була невеличка група, а сьогодні це 15-тимільйонна церква. І це все асоціюється з іменем Філарета. Тому я певний, що його кандидатура буде висунута.
Кирило Говорун: З самого початку передбачалося, що процедура висування має бути вільною. Я думаю, що також будуть висунуті кандидати від Московського патріархату, і зарано говорити про те, кого саме висунуть.
На цьому етапі треба зазначити, що це має бути вільний процес з необмеженою кількістю кандидатів, щоб могла бути вільна дискусія, і це моє бути закрите голосування, щоб вільно, згідно з своєю совістю проголосувати.
Читайте також: Томос майбутньому голові української помісної церкви вручать 6 січня — Зоря
Нагадаємо, президент України Петро Порошенко заявив, що об'єднавчий архієрейський собор, на якому буде створена українська помісна церква, відбудеться 15 грудня.
Читайте також — Зараз є спроба дискредитувати автокефалію, проте йдеться саме про незалежну українську церкву — Павленко
29 листопада синод Вселенського патріархату схвалив текст Томосу про надання автокефалії українькій церкві.
Пізніше предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет розповів, скільки архієреїв візьмуть участь в об'єднавчому соборі. Водночас, як повідомлялося, синод Української Православної церкви Московського патріархату заборонив брати участь священикам в об’єднавчому соборі.
Прослухати повну версію розмови.
На фото: архімандрит Кирило Говорунта богослов Дмитро Степовик
У світі немає країн з однаковим рівнем оплати праці жінок і чоловіків, переконана урядова Уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко. Про це вона розповіла в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Ввечері", а також прокоментувала ситуацію з рівнем оплати праці жінок та чоловіків в Україні.
Ведучі:
Юрій Табаченко, Олена Зелінченко
У різниці між зарплатами чоловіків та жінок більше об’єктивної складової чи це певний недолік законодавчої бази?
— Різниця в оплаті праці чоловіків та жінок складає більше 20%, приблизно 21—22%, якщо говорити про дані національної статистики. Якщо звернутися до даних, які надає Всесвітній економічний форум у своєму щорічному глобальному звіті гендерних розривів, то майже 30% вважають, що є різниця в оплаті праці жінок та чоловіків.
Якщо говорити про те, де і яким чином спостерігається ця різниця, то дані Державної служби статистики України показують, що в сфері адміністративного обслуговування співвідношення заробітної плати жінок до заробітної плати чоловіків майже 100%, тобто 99,3%. У водному транспорті — 98,8%. Ми бачимо, що по галузях є різниця.
Це на однакових посадах? Чи йдеться взагалі про галузь?
— В освіті ми знаємо, що 99% працюють жінки, але все одно заробітна плата їх менша і складає 96% від заробітної плати чоловіків. Це важливе питання, тому що взагалі в розрахунках використовується такий показник, як однакова плата за працю рівної цінності, наприклад, праця охоронця і праця секретарки розглядаються як праця рівної цінності. Хоча навіть за працю рівної цінності жінки зазвичай отримують набагато менше. Це перша причина різниці в оплаті праці. Друга причина полягає в тому, що навіть у високо фемінізованих галузях, таких як освіта, все рівно існує різниця в оплаті праці, саме тому що більшість керівних посад займають чоловіки.
На цю ж тему: Різниця між зарплатами чоловіків і жінок в Україні подекуди сягає 40% — експерт
Що показує світова практика? Є країни, які досягли максимальної рівності?
— Найкраща ситуація в Ісландії. 81% складає заробітна плата жінок щодо чоловіків.
Але немає жодної країни, де зарплата жінок вища, ніж зарплата чоловіків?
— Немає. Немає країн, де рівна оплата праці, і тому це питання в центрі уваги Всесвітнього економічного форуму, оскільки це також один з чинників розвитку не тільки економічного, але й суспільного. Тому що чинником того, що жінки отримують менше є і неможливість піти підвищувати кваліфікацію, завдяки тому, що є більше сімейних обов’язків. Це також пов’язано з гендерними стереотипами
Що пропонує Кабмін для вирішення цієї проблеми?
— Цю проблему включено в якості завдання в державну соціальну програму забезпечення рівних прав та можливості жінок та чоловіків до 2021 року. Завдання так і називається — "Зменшення розриву в оплаті праці жінок та чоловіків". Більшість завдань мають чіткі індикатори, для того, щоб відслідковувати, наскільки це все впроваджується в життя.
Який пункт в цій програмі дозволить вирішити проблему?
— Для мене на першому етапі найважливішим пунктом цієї програми є руйнування гендерних стереотипів навколо цієї проблематики і формування розуміння того, що ця проблема існує. Нам потрібна методика проведення оцінки співвідношення праці жінок та чоловіків. І на це звертатиме увагу Державна служба статистики. Нам потрібно, аби були приведені у відповідність нормативно-правові акти з питань охорони праці. І відкриття в минулому році в грудні для жінок 450 спеціальностей, які були закриті, дозволяє також вирівнювати заробітну плату для жінок та чоловіків. Також є зрушення в секторі безпеки та оборони, і це приятиме тому, що різниця в оплаті праці буде зменшуватись.
Нагадаємо, за даними Державної служби статистики України, станом на третій квартал 2017 року чоловіки в середньому отримували зарплату на рівні 8271 гривня, натомість жінки — 6414 гривень.
Прослухати повну версію розмови.
На фото: урядова Уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко
Голова правління Громадської організації «Платформа здоров’я» Тимофій Бадіков в ефірі Українського радіо в програмі “Сьогодні.Ввечері” розповів про те, як змінюється становище з вакцинацією в Україні, зокрема від кору.
Ведуча: Оксана Маловічко
Чому Україна опинилися так би мовити у “полоні кору”? Чому склалася така ситуація з вашої точки зору?
— Це не з моєї точки зору, я схиляюся до точки зору Всесвітньої організації охорони здоров'я. Вона свідчить про одне. В нас був дуже низький рівень охоплення протягом багатьох років. Наприклад, в Румунії, це одна з європейських країн, в яких найбільший рівень захворюваності на кір, рівень охоплення 86%. Навіть там дуже велика кількість захворілих на кір, а що казати про Україну, де рівень охоплення щепленнями був нижче 50%. В деяких регіонах це було 15-20%.
Добре, чому ми мали таку цифру 15-20%? Раніше нібито більшість батьків вважали за обов'язкове прищепити своїх дітей.
— Це наслідки чого? По-перше, з'явилося дуже багато засобів інформації, блогів, соціальних мереж, різних неконтрольованих медіа, які дозволяють розповсюджувати міфи, які ще 100 років тому існували і нічим не підтверджуються. По-друге, останні 10 років були перебої з закупівлею вакцин, коли в 2014 році міністерство провалило закупівлі і, на жаль, тільки в цьому році вийшло надолужити перебої ліків, і вакцин в тому числі. Коли приходили батьки вакцинувати дітей чи робити ревакцинацію, то просто не було вакцини протягом декількох років. Це теж одна з причин.
Чи можна зараз однозначно стверджувати, що в усіх регіонах України достатньо вакцин?
— В регіонах достатньо, але якщо ви приходите до кабінету і немає вакцини, то я дуже прошу людей звертатися до головного лікаря, казати: у вас в регіоні достатня кількість вакцин, чому я не можу вакцинувати свою дитину? Якщо головний лікар не вирішить це питання, то потрібно звертатися в місцевий департамент хорони здоров'я, якщо він теж не допомагає, то звертатися зі скаргами до Міністерства охорони здоров'я. Також можна звертатися до нашої громадської організації “Батьки за вакцинацію”. Ми допомагаємо, роз'яснюємо, як писати ці листи або самі можемо допомогти. Тобто в питанні вакцинувати дитину чи чекати поки з'явиться, потрібно зробити все, щоб захистити дитину.
Попри те, що є така усталена думка Міністерства охорони здоров'я, яке весь час нагадує про необхідність щепити дитину і, що головне, є статистика щодо того, скільки людей захворіло і померло, залишаються люди, які не хочуть вакцинувати своїх дітей. Я знаю, що недавно створено "Коаліцію за вакцинацію" і ви нібито вирішили впливати не лише на батьків, а й на самих дітей, тобто підлітків.
— Дякую, що ви згадали про коаліцію про вакцинацію. До неї вже приєдналося близько 40 партнерів. Це і студентські організації, студенти-медики, і фахові лікарські асоціації, і багато інших освітніх організацій. Дійсно, одним з наших основних проектів є лікарські уроки в садочках і школах. Ми розуміємо, що думку дорослого населення складно змінити, але майбутні батьки повинні з самого дитинства розуміти важливість вакцинації. Тому ми проводимо такі навчальні уроки, флешмоби і звертаємо увагу дітей для того, щоб, наприклад, дитина прийшла додому і запитала: а чому ти мене не захищаєш від інфекційних хвороб? Таким чином, можливо, ще раз нагадати батькам, що потрібно привести свою дитину на вакцинацію.
Чи помітний якийсь злам в позиції українського суспільства? Чи бачите ви те, що все більше людей розуміють важливість цього питання?
— Так, тут я хочу сказати, що саме об'єднання батьків дало дійсно позитивні зміни в цьому питанні. Наведу приклад, що міжнародні партнери, які займаються цим питанням, Міністерство охорони здоров'я, лікарі та інші фахівці вважали, що батькам не потрібно розуміти деталі вакцинації, а просто йти і вакцинуватися.
Вони не хотіли приділяти час, щоб навчати батьків, але в Україні коли є агресивні антивакцинатори, які заполоняють простір різною фейковою інформацією, саме наша організація, наші активісти, лікарі, ми розробили інформаційні матеріали, які використовують для рекомендацій і почали давати відповіді на питання і спростовувати міфи щодо вакцинації. Був інформаційний голод і цієї інформації не було українською мовою. Вже зараз її дуже багато і завдяки небайдужим лікарям її з'являється ще більше.
Друга складова: спростовувати ті фейки, які є, і бути пропагандистами здорового способу життя. Наприклад, ви як батько знаходите якийсь пост і бачите, що під ним стільки негативної інформації щодо вакцинації, а ті хто захищають щеплення, вони зробили і зробили собі його. Вони були неактивні і нічого не писали. Коли з'явилася невелика кількість осіб, які почали відповідати, спростовувати цю інформацію, то ті люди, які були пасивними, теж почали писати. Тому саме згуртованість населення і втручання в конструктивний діалог з антивакцинаторами також дає позитивний результат.
Слухати повну версію.
Напередодні вручення премії “Світло справедливості” директорка Інституту лідерства та управління Українського католицького університету та адміністраторка премії Наталя Бордун та керівник аналітичних проектів Інституту лідерства та управління Віталій Руденький в ефірі Українського радіо в програмі “Активізація” розповіли про нагороду, а також поділилися своїми думками про важливість морального лідерства в наш час.
Ведуча: Людмила Тягнирядно
Пропоную почати розмову з особистого тлумачення відчуття цього поняття. Наталю, що для вас означає поняття “моральний лідер”?
Наталя Бордун: Моральний лідер — це особа, яка дуже чітко артикулює і для себе розуміє систему цінностей, в якій діє і живе. Для мене ця система цінностей тісно переплітається з християнськими цінностями, але думаю, що системи цінностей є подібними в різних релігіях і відносно універсальні. Це людина, яка в принципі, слідуючи цим цінностям, приймає рішення в різні моменти свого життя. Для мене це не означає, що моральний лідер — це особистість, яка ніколи не робить помилок, чи робить вчинки, за які потім шкодує, але вона визнає, що певні свої дії робить поза матрицею своїх цінностей. Крім ціннісної основи, це також послідовність задекларованим цінностям у своєму житті.
Ви так підкреслили послідовність напевне тому що багато людей, які вважають себе лідерами, наприклад, в цьому році декларують одне, в наступному — інше, і не дуже послідовні.
Наталя Бордун: Так, ми живемо в такий час, де люди міняються і в принципі це вважається нормою — змінювати свої думки і переконання. Ми живемо в час релятивізму, все відносно. Цей вчинок відносно добрий, але в інших обставинах він відносно поганий. І в цьому морі мати свій стержень і йти за своїми переконаннями з року в рік, не тільки в моменти слави, а й в моменти зневіри, це стержень, який для мене є основою морального лідерства.
Для вас, Віталію, хто такий моральний лідер?
Віталій Руденький: для мене моральний лідер — це людина, яка здатна до беззастережного служіння. Я взагалі вважаю, що є два підходи до реальності. Один підхід говорить про те, що ми підпоряковуємось, слідуємо трендам, підлаштовуємося. Інший каже, що ми впорядковуємо світ. От другий для мене більш близький. Постава служіння — це те, що дозволяє нам бути з одного боку бути прив'язаним до дійсності, а з іншого — впорядковувати. Тому я вважаю, що моральний лідер — це той, хто має цінності, на підставі яких ухвалює рішення і серед цих цінностей для мене дуже важливою є здатність до беззастережного служіння.
В вашому розумінні слово служіння що несе в собі?
Віталій Руденький: В моєму розумінні, це такі вчинки, коли ти робиш для іншого щось навіть у шкоду собі.
Пропоную поговорити про саму премію. Це перший рік, коли Інститут лідерства і управління Українського католицького університету починає її адмініструвати. Як взагалі виникла ідея створити цю премію? Хто її засновники? Чому вирішили, що прийшов час? З чого все починалося?
Наталя Бордун: Постаттю, яка стояла біля витоків цієї нагороди, є Анастасія Шкільник. Це канадійка українського походження. Це була її така велика ініціатива після декількох поїздок в Україну. Якщо подивитися на життя Анастасії, вона народилась в Німеччині в часи, коли її сім'я змушена була тікати від радянського режиму, що прийшов на Західну Україну, тобто від свого народження вона боролася за свою ідентичність. Далі вона навчалася в Канаді, також у Єльському університеті. Повернулася і жила в Канаді та працювала в сфері урбаністики, але в різних країнах. Наприклад, в Південній Америці вона працювала з самоорганізованими поселеннями бідних людей, в Єгипті відбудовувала місто, яке було зруйноване в війні 1973 року. Тому її життя було таким служінням.
В кінці 90-х вона часто приїжджала в Україну і тут хотіла теж віддати щось країні, яку не знала, але любила. Вона брала участь в різних проектах, допомагала волонтерськими активностями, фандрайзінгом для різних програм. Її запит був: створити щось, що буду національного рівня, але відображатиме її розуміння допомоги Україні — підтримувати тих, хто своєю жертовною працею, не зрікаючись цінностей, будує Україну. Власне, у розмові з владикою Борисом Гудзяком, який на той час був ректором, який на той час був ректором університету, народилась ідея премії про моральне лідерство. Ця премія ще маловідома. Вона є приватною премією. Анастасія Шкільник спочатку щороку давала кошти на цю премію, 2013 році, це дуже символічно, 13 листопада був підписаний договір про закладання ендавменту, тобто недоторканого капіталу, який зі своїх відсотків дає нагороди вже в наступні роки.
Анастасія Шкільник вже не є з нами. Вона померла в 2014 році від раку. Вона вже знала про це тому і заснувала цей ендавмент, щоб без неї, але ця премія залишалася.Це справді символічно і тому навіть цього року премія відзначає людину, яка в часи майдану відіграла певну свою особливу роль.
Дуже цікаво почути, хто ж ця людина. Ви вже можете озвучити, хто став лауреатом премії цього року?
Наталя Бордун: Ще не можу сказати. Ми трошки тримаємо інтригу. Сама нагорода буде 14 грудня у музеї Тараса Шевченка на бульварі Шевченка. Всіх запрошую і власне там буде інаугураційна промова лауреата. Хіба можу більше розповісти про саму систему обрання, якщо це цікаво.
Так, це цікаво, розкажіть.
Наталя Бордун: Є капітула — це такий орган, який теж був створений за ініціативи Анастасії Шкільник. Тобто є ціла угода, підписана на використання цього ендавменту, це такий юридичний документ, і в ньому, власне, є капітула, це група людей, які і приймають остаточне рішення щодо лауреата. У своєму рішенні вони теж керуються суспільною думкою. Форма і методи залучення суспільної думки поки що напрацьовуються і зараз це відбувається наступним чином: капітула шукає сферу, в якій обиратиме лауреата.
Які сфери окреслюються?
Наталя Бордун: Іде дискусія, що актуально, чому саме цього року. У 2015 році підтримували людей, які захищають країну. Тоді Надія Савченко стала лауреатом, тобто дивились серед людей, які є військовими або серед волонтерів. Наступного року була сфера боротьби з корупцією. Як ми говорили, це другий фронт в нашій країні і він також є складним, і там також є люди, які відповідають критеріям нагороди. Цього року тому що порушилося питання Майдану, питання Революції гідності, ця символічна дата — 30 грудня 2013 року. Ми знаємо, що це ніч побиття на Майдані, яка стала хвилею усвідомленої революції загальнонаціонального масштабу, тому капітулою була вибрана ця сферах.
Далі ми запрошуємо людей. Знову капітулою складаємо список авторитетних особистостей. Цього року це люди, які були пов'язані з Майданом, або були активістами Майдану, просимо їх номінувати. Тоді зі списку людей, який отримаємо, цього року було номіновано 15 людей. З цих 15 людей вже капітула консенсусом після розмов, дискусій, якихось довідок обирає особистість, яку оголошують лауреатом.
Слухати повну версію.
В ефірі Українського радіо в програмі “Сьогодні.Вдень” фасилітатор Ольга Машталєр розповіла, в чому полягає специфіка роботи фасилітатора та як це допомагає покращувати життя громад по всій Україні.
Ведучий: Роман Коляда
Перше питання суто технічне тому що завжди важливо домовлятися про дефініції. Хто такий фасилітатор?
— Фасилітатори — це люди, бізнес-тренери, простою мовою, які допомагають групі прийти до спільного рішення. Причому завдання, яке вирішує група, може бути будь-яке, починаючи від того як запустити проект і закінчуючи тим, як побудувати місто чи країну. При чому, фасилітацією і медіацією, це ще одна технологія домовляння, можна навіть вирішувати конфліктні ситуації.
Я знаю, що у вас великий досвід, зокрема, фасилітації спілкування об'єднаних територіальних громад. У них мільйон проблем, люди поки що не дуже вміють спілкуватися між собою. Як вирішуються ці проблеми, як їх можна вирішувати і як цьому навчитися?
— Зміни за останні 5 років наявні, бо якщо ще 5 років тому ті, хто вміють допомагати громадам, приїжджали і пропонували свою допомогу, то зараз у громад є запити на допомогу і стосуються вони найрізноманітніших речей. Скажімо, поява бюджету участі вимагає залучення великої кількості осіб для того, щоб цей проект виграв. Якщо цей проект має інфраструктурне значення для містечка, міста, села, то люди вже розуміють, що можна запросити фахівців, які упорядкують спілкування між ними так, щоб за короткий час багато людей дійшли згоди, бо частіше за все виявляється, що коли люди чубляться, то вони чубляться не через мету, яка у членів громади спільна, а про засоби, якими цієї мети можна досягти.
Скажімо, у нас є окремий проект, називається “Платформа міських інновацій”. Це громадська організація, яка працює із смарт-рішеннями для міст. Останні два роки багато спілкуємося з ініціативними групами, які виникають у містах щодо запровадження в місті сучасних для Європи звичайних речей, як то освітлення, розумні лавочки, можливість підзарядити гаджети, причому з використанням енергозберігаючих технологій, сонячної енергії.
Це те, що потім комунальники підфарбують жовтою фарбою.
— Буває і таке, але якщо говорити про останні 3-4 роки, з позитивних речей, якщо раніше ці ініціативні групи не мали ніякої згоди і розмови з міською владою, то зараз вони розуміють, що з міською владою можна домовитися, щоб ці лавочки, як мінімум, не пофарбували і отримати дозволи, якщо хочуть зробити хаб або прибрати територію, поставити там лавочки і зробити місце збору молоді, яке вони самі облаштовують.
Це велика проблема міст, великих і малих — наявність публічних просторів.
— Місяць тому я була в Миколаєві. Там у них є такий відкритий хаб, де і музика, і вірші, і перегляди кінострічок, і якісь міські молодіжні заходи, причому, які об'єднують людей різних поколінь.
Інший напрямок, це, скажімо, ми з колегою брали участь у проекті, де з бібліотек по
селах робили центри розвитку територій. Дивним здається те, що люди 50+ років в містечках, де занепад, молодь виїхала, вони потрошку все одно хочуть мати культурні простори і потрошку облаштовують їх. При чому вони хочуть це робити сучасними методами. Люди прекрасні, коли ти з ними стикаєшся і розумієш, що це людина зріла, яка вже виростила дітей, посадила дерево і збудувала хату, але в неї є бажання щось іще і це прекрасно. Хоча, звичайно, проблем в містах, містечках, а особливо в селах, дуже багато.
Слухати повну версію.
На фото: Ольга Машталєр, джерело фейсбук
На київському ВДНГ встановили лавочку, виготовлену з перероблених кришечок. Євгенія Аратовська, голова громадської організації "Україна без сміття", одна з авторів проекту, розповіла в ефірі "ДеньПРО", як з’явилася ідея створення еко-лавки та як її втілювали у життя.
Ведучі:
В’ячеслав Ільїн, Ганна Матвійчук
Євгенія Аратовська розповіла, що проект став можливим завдяки участі її громадської організації в конкурсі соціальних проектів.
"Журі визначило переможцем Євгена Хлєбнікова (автор еко-проекту "Дорогоцінний пластик", що займається переробкою пластикових відходів – ред.). Організатори хотіли поєднати зусилля декількох учасників, тому запросили нас стати одним з таких учасників", – розповіла вона, додавши, що як переможці активісти отримали грошову допомогу на купівлю шредера для подрібнення кришечок від пластмасових пляшок.
"Ми на своїх громадських станція сортування їх збирали, розсортовували, потім шредили і відправляли Євгену на Одесу, – поділилась активістка. – На кожну лавочку йде приблизно 60 кг подрібненого пластику, це мішків 20 було, які ми надіслали Євгену. Ми подрібнили їх, а потім зробили з них велику товсту плиту, і з цієї плити нарізали брусочки. І саме ці брусочки й стали частинами майбутньої лавочки".
Євгенія Аратовська також розповіла, що еко-лавочка укріплена металевим каркасом.
"Євген хотів, щоб по-перше, вона були антивандальною. І вона навряд зацікавить вандалів, там нема чого знімати, там тільки перероблений пластик", – пояснила еко-активістка.
В подальшому автори проекту планують залучити до роботи дизайнерів, які зможуть вдосконалити фінальний продукт і розробити щось "взагалі космічне", додає Аратовська.
"Це була наша перша спроба, а взагалі хотілося б зробити з цього просто витвір мистецтва, щоб показати людям, що сміття не є сміттям, воно може стати ресурсом і виглядати дуже навіть привабливо", – підсумувала активістка.
Наразі в Києві діють дві громадські станції сортування сміття:
Вул. Саперно-Слобідська, 25/4 (метро "Деміївська")
Вул. П. Калнишевського, 2 (метро "Мінська")
Євгенія Аратовська пообіцяла, що до кінця року в Києві буде відкрито ще дві станції сортування: на Позняках і на Троєщині.
Запровадження воєнного стану кардинально не змінило ситуацію в Одесі, центральні органи влади не мають контролю. Таку думку в ефірі Українського радіо в програмі “Сьогодні.Зранку” висловив громадський діяч з Одеси Віталій Устименко
"Ситуація в Одесі складна дуже давно. Після революції ми спостерігаємо нездатність центральних органів влади контролювати ситуацію в місті. Заяви про те, що будуть проведені болючі перевірки, як заявляє Аваков, заяви Луценка, що всі забудови будуть зупинені, не мають під собою ніякого ґрунту, тому що на наступний день після їхніх заяв продовжуються всіма темпами на всіх незаконних будівництвах роботи. Це означає, що вони не здатні впливати навіть на свої місцеві правоохоронні органи",— вважає громадський діяч.
За його словами, місцеві правоохоронні органи підпорядковуються місцевим елітам, а не центру.
“Те, що собі дозволяють заявляти Аваков та Луценко, прибуваючи в Одесу і здивовано заявляючи, про те, що така жахлива в Одесі ситуація. Ця ситуація можлива завдяки провалу з їхнього боку в реформі правоохоронних органів. Місцеві правоохоронні органи прямо підпорядковані місцевим фінансовим групам. У місцевих активістів немає жодних ілюзій щодо цього. Ми це бачимо кожного разу. Спроби перетягти конфлікт між громадою і тими кланами, які контролюють місто і правоохоронні органи в площину типу “бізнесові розборки чи активісти-рейдери” це спроба пояснити об’єктивність цієї ситуації і нічого більше”, — вважає Устименко.
За словами громадського діяча, запровадження воєнного стану кардинально не змінило ситуацію в Одесі.
“Воєнний стан ніяким чином не вплинув на апетити і темпи загарбання нашої території, території одеситів, території всіх українців”, — вважає він.
Нагадаємо, 4 грудня міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявив, що Одеса перетворилася за останні місяці на столицю кримінального світу, професійні рейдери-активісти стали атрибутом ділового та політичного життя міста.
Слухати повну версію.
Юрій Бойко, Віктор Медведчук та Вадим Рабинович прагнуть консолідувати свої рейтинги та отримати фракцію у Верховній Раді нового скликання. Таку думку в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні.Вдень" висловив кандидат політичних наук Петро Олещук.
"У них так само відбувається реструктуризація даного електорального сегменту, хоча там трохи простіше, ніж у сегменті, який умовно можна назвати "патріотична альтернатива". Основні пропозиції об'єдналися на проекті "Опозиційна платформа — За життя", куди ввійшли, мабуть, найбільш значимі фігури в цій ситуації: Бойко, якого рейтингують досить довгий час, той самий Медведчук і Рабинович, який також рейтингувався. На підставі цього вони вважають, що мають підстави всі ці рейтинги консолідувати і претендувати на якусь відповідну нішу, очевидно, з перспективою, тому що всіх цікавлять в першу чергу парламентські вибори з перспективою одержати парламентську фракцію. І потім вже вступати в відповідні коаліції і переговори, тому що зрозуміло, що парламент буде дуже строкатий. Будуть найрізноманітніші політичні сили, а в таких ситуаціях у кожної з'являється можливість претендувати на так звану "золоту акцію", — вважає Петро Олещук.
Нагадаємо, 20 листопада народних депутатів Юрія Бойка і Сергія Льовочкіна виключили зі складу фракції "Опозиційний блок".
Раніше Юрій Бойко та лідер партії "За життя" народний депутат Вадим Рабінович підписали меморандум про створення "Опозиційної платформи — За життя". Передбачалося, що партії об'єднають зусилля на президентських і парламентських виборах і висунуть єдиного кандидата в президенти. За словами депутатів з "Опозиційного блоку", це відбулося без офіційного рішення політичної ради та з'їзду фракції, Бойко вирішив сам домовлятися про співпрацю з партією "За життя".
У 2019 році на березень заплановані президентські вибори, а у вересні мають пройти парламентські.
Слухати повну версію.
Загальній декларації прав людини 10 грудня виповнилось 70 років. В ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Ввечері" виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко розповів про ситуацію з правами людини у світі на сучасному етапі.
Ведучі: Олена Зелінченко, Юрій Табаченко
Чи можемо ми констатувати, що світ більш-менш просунувся у питанні дотримання прав людини?
— Текст, який був ухвалений 70 років тому, на сьогоднішній день, як не дивно, продовжує залишатися актуальним і затребуваним. Можна сказати навіть, що він є такою матрицею, основою для конституцій держав. Зокрема, другий розділ української Конституції фактично був виписаний з урахуванням тих правових норм, які викладені в тому числі в загальній декларації з прав людини. Це підтвердження того, наскільки актуальним на сьогоднішній день є текст, який був ухвалений 70 років тому.
Концептуально він вніс величезні зміни. Те, що відбулось. Передовсім, в 40-50 роки продовжувала зберігатись концепція домінування державного інтересу і держав як основних носіїв цінностей, які забезпечували правові норми. А права людини як самостійна одиниця, яка мала свою цінність і протиставлялася державним інтересам на рівні міжнародного права власне вперше закладалася в цьому документі. Ми маємо ситуацію, яка розвинулась в регіональних документах, яким є європейська конвенція з прав людини, є відповідні американські і африканські документи, які власне стверджують саме пріоритет прав людини над правом держав домінувати над цими правами людини.
Відповідно ми маємо і належний захист цих прав. Тобто людина з'являється як цінність з її правами, виписаними в конкретних термінах. Ці конкретні права на сьогоднішній день відображені, зокрема в забороні позбавляти свавільно життя, піддавати катуванням та жорстокому поводженню. Це вся низка прав першого покоління, це політичні і соціальні права, які знайшли своє оформлення і розвиток в багатьох інших документах. Тобто можна сказати, що у ХХ ст. з загальною декларацією прав людини відбулася революція у цій сфері. Вони були вебалізовані, закріплені в інструменті і цей інструмент став дієвим, а не декларативним.
Якщо черпати інформацію з медіа, то може скластися враження, що порушень прав людини тільки більшає. З іншого боку, можливо раніше медіа не настільки інтенсивно висвітлювали ці випадки порушення. То все ж світ має поступ у цьому питанні?
— Звичайно, світ по-перше визначається в термінології. Які конкретно права забезпечуються і в чому полягає їх порушення. Ми можемо говорити, що в останні 20 років світ ввійшов в еру цифрових технологій і з'явилася низка нових порушень прав, як право на приватність, яке ще років 30 тому не розглядалося як таке. Комунікаційні технології призвели до порушень нових прав і потреби їх захисту.
Це саме стосується і форм неналежного поводження, наприклад, катування і жорстоке поводження. Навіть визначення цих термінів постійно вимагає оновлення, тому що навіть через міжнародні інститути відбувається визначення того, що є власне катуванням, де межа між катуванням і жорстоким поводженням і де є таке поводження, що принижує гідність. Це все еволюція.
Коли ми говоримо про те, чи збільшилась, чи зменшилась кількість випадків порушення права, я б сказав, що збільшується розуміння, що кожна людина наділена правами, які мають бути захищені. Системи, які мають захищати це, постійно еволюціонують і в залежності від співвідношення, балансу, ефективності на рівні держави і тієї кількості порушень права, ми маємо цю статистику.
Слухати повну версію.
Олександр Павліченко, фото - facebook.com/olena.zelinchenko
У новому парламенті Вірменії премєр-міністр країни Нікол Пашинян не має сил, які здатні зупинити його на шляху проведеня реформ. Таку думку в ефірі Українського радіо в програмі “Сьогодні.Вдень” висловив 1-ий посол України у Вірменії в 1996 – 2001 та 2005 – 2010 роках Олександр Божко.
“Опозиційні сили можна назвати опозиційними лише умовно. Партію Царукяна (засновник і лідер партії "Процвітаюча Вірменія" — ред.) можна охарактеризувати як болото. Це партія, яка пристосовувалась до політичного життя в залежності від того, хто був на чолі цього процесу чи Республіканська партія, чи в даному випадку партія Партія Пашиняна. Що стосується “Просвітленої Вірменії”, то це колишні соратники Пашиняна, які в попередній період формували з ним один блок. На даний момент Пашинян отримує величезні можливості для внутрішніх перетворень у Вірменії”, — зазначив дипломат.
Нагадаємо, 9 грудня у Вірменії відбулися парламентські вибори. Перемогу здобув блок "Наш крок", очолюваний лідером вірменської революції, чинним в.о. прем’єра Ніколом Пашиняном, який отримав 70,43% голосів виборців. На другому місці – партія "Процвітаюча Вірменія" із 8,27%, на третьому місці з 6,37% – "Просвітлена Вірменія".
Слухати повну версію.
Волонтер у Перу Денис Ткачук, волонтерка у Бурундії Ліза Мілевська, волонтерка у Південній Кореї Вікторія Кротова, волонтер у Південно-Африканській республіці Роман Маховський в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" розповіли, чому українці виїжджають за кордон.
Ведуча:
Галина Бабій
"Для того, щоб змінити життя іншої людини або допомогти, потрібно навести порядок в самому собі. Тому можна поїхати і заробити багато грошей, але не отримати ніякого досвіду, досвіду, як пізнати себе та інших людей. Тому, повернувшись назад на батьківщину, я можу також розповісти це людям і навчити їх, і разом ми можемо змінити країну", ─ зазначив Роман Маховський.
Денис Ткачук розповів, що й надалі планує поїздки в Перу, але з туристичною метою.
Ліза Мілевська, у свою чергу, зауважила, що багато молоді хоче виїхати за межі країни. Вона також додала, що "в України є великий потенціал. Ми повинні поїхати з України, аби дізнатися більше про себе, аби зрозуміти, що ми маємо змінити в собі. Коли ми повертаємось, ми можемо з новим поглядом дивитися на Україну та її змінювати".
"Після волонтерства у мене змінились думки. Коли ти виїжджаєш в іншу країну, коли ти бачиш, як там живуть люди, ти одразу порівнюєш. Серед молоді, які ті, хто хочуть залишить в Україні, прагнуть змін, але не хочуть чекати на них. Вони хочуть це одразу. Тому їм легше поїхати туди, де все одразу так, як вони хочуть," ─ додала Вікторія Кротова.
Прослухати повну версію розмови.
На фото: Вікторія Кротова, Ліза Мілевська, Денис Ткачук, Роман Маховський
Закон про протимінну діяльність підвищить авторитет та міжнародний імідж України ─ експерт з безпеки
Закон про протимінну діяльність підвищить авторитет та міжнародний імідж України, переконаний президент міжнародної неурядової організації "Міжнародна Антитерористична Єдність", яка має статус учасника діяльності Ради Європи, експерт з безпеки ГО "Соціальна справедливість" Олександр Дічек. Про це він розповів в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вранці".
Ведучий:
Дмитро Хоркін
"Вчора Верховна Рада ухвалила закон про протимінну діяльність в Україні, а також розмінування території Донецької та Луганської областей, який перш за все стосується сфери національної безпеки. Цей закон значно підвищить авторитет та міжнародний імідж нашої країни", ─ зазначив Олександр Дічек.
Він додав, що, ухвалюючи цей закон, був взятий до уваги досвід таких країн, як Боснія та Герцеговина, Хорватія, Азербайджан, Вірменія. Цей закон є втіленням роботи держави і суспільства.
"Цей закон дуже важливий для нас, оскільки це перші кроки до повернення в правове та економічне поле нашої країни тих територій, які є зараз або окупованими, або тих, які не можуть використовуватись, тому що є замінованими. Він визначає статус територій, де необхідно проводити протимінну діяльність. Такими територіями вважаються ті, на яких була війна, відбувались збройні конфлікти або антитерористичні операції або операції об'єднаних сил, а також тимчасово окуповані території", ─ прокоментував Дічек.
Олександр Дічек також наголосив, що "цей закон відповідає основним національним інтересам, а це: державний суверенітет, територіальна цілісність, розвиток суспільства, економіки, підвищення якості життя та євроатлантична інтеграція".
Нагадаємо, Верховна Рада ухвалила закон про протимінну діяльність в Україні, визначивши правову основу, мету та принципи, основні складові видів протимінної діяльності в Україні. Цей документ підтримали 242 народних депутати. Закон набуде чинності із наступного дня після опублікування. У пояснювальній записці пояснюється, що через неврегульованість питань протимінної діяльності на законодавчому рівні в Україні здійснюється несистемне розмінування місцевості, переважно уздовж лінії розмежування та окремих об'єктів у звільнених районах.
Прослухати повну версію розмови.
Міністерство юстиції та Державна служба зайнятості напрацьовують дорожню карту дій щодо працевлаштування недобросовісних платників аліментів. Про це в ефірі Українського радіо в програмі “Сьогодні.Зранку” повідомив заступник голови Державної служби зайнятості Роман Криган.
“Ми тільки розпочали цю роботу з міністерством юстиції. Зараз ми знаходимось на етапі напрацювання меморандуму. Розробляємо зараз дорожню карту з державною виконавчою службою щодо того, як правильно працевлаштувати людей, які є боржниками щодо сплати аліментів і мають бажання працювати. У Державній службі зайнятості є достатньо вакансій для цього”,— повідомив Роман Криган.
В свою чергу, заступниця міністра юстиції з питань виконавчої служби Світлана Глущенко зазначила, що мова йде про інформаційну кампанію, яка розяснить неплатникам аліментів все, що їм потрібно знати.
“Ми розробимо інформаційну картку для боржників, які а сьогодні не мають постійного місця роботи, як їм вчиняти якщо вони хочуть знайти роботу, до кого звертатися, як перевірити свій рівень і як проходить процедура працевлаштування”, — зазначила Світлана Глущенко.
Разом з тим, кампанія носитиме лише ознайомчий характер і мова не йде про примусове працевлаштування.
“Ніхто примусово нікого не буде працевлаштовувати. У нас все іде на загальних підставах. Якщо людина серед цих боржників виявила бажання працевлаштуватися, то Державна служба зайнятості може і буде допомагати фахово знайти свою роботу”, — підкреслив Роман Криган.
За словами Світлани Глущенко, сьогодні майже чверть всіх платників аліментів недобросовісно виконують свої зобов’язання.
“Сьогодні в нас на обліку перебуває 488 тис. документів про аліменти і з них майже 110 тис виконавчих проваджень, виконання яких ускладнено через те, що у латників відсутнє майно, боржники не мають постійного місця роботи чи ведуть аморальний спосіб життя”.
Нагадаємо, 5 грудня відбулася зустріч заступника міністра юстиції Світлани Глущенко з заступником голови Державної служби зайнятості Романом Криганом щодо налагодження тісної співпраці у сфері працевлаштування боржників з виплати аліментів, на якій сторони домовилися про підписання меморандуму про співпрацю в сфері працевлаштування неплатників-аліментів.
Слухати повну версію.