Результат пошуку: Життя в ефірі
Підготовка майбутньої еліти українського війська. Збільшення кількості охочих стати військовими, система підготовки військових кадрів.
В ефірі Українського радіо у програмі "Ранковий формат" про підготовку військових кадрів розповів начальник навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею імені Івана Богуна полковник ЗСУ, учасник АТО Петро Потіхін.
Під час параду до Дня Незалежності традиційно першими прокрокували ліцеїсти-богунівці - майбутня еліта українського війська. Ви займаєтесь підготовкою еліти українського війська. Це будуть майбутні офіцери, це будуть люди, які віддаватимуть накази, від яких залежатиме дуже багато. Ви, як офіцер, і як людина з бойовим досвідом, що радите і які слова добираєте, щоб виховати майбутніх офіцерів?
Петро Потіхін: Наш навчально-оздоровчий комплекс Київського військового ліцею імені Івана Богуна є струкутурним підрозділом Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Наш навчальний заклад знаходиться в Боярці. Ми навчаємо підлітків від 13 до 15 років. Чисельність особового складу ліцеїстів - 260 осіб. Наше завдання, по-перше, підготувати мотивовних юнаків для подальшого проходження служби в ЗСУ, які мріють стати офіцерами. З кожним роком у декілька разів збільшується кількість бажаючих стати ліцеїстами, а саме пільгова категорія. Серед них є і діти загиблих, діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування. Але ці діти мотивовані і вони мріють стати офіцерами.
Чим зараз займаються ліцеїсти і коли розпочинається навчальний рік? Які головні навчальні предмети, головні завдання в контексті майбутньої служби в ЗСУ?
Петро Потіхін: Відбулася вступна кампанія, зараховано 120 ліцеїстів. Це молода рота. По-перше, їх переодягають у військову форму, доводять вимоги статуту, вимоги військового колективу, підстригають налисо. Такі вимоги. Це бар'єри, які ліцеїсти повинні подолати.
Який розклад дня?
Петро Потіхін: Розклад у нас повністю такий, як у військовій частині: підйом (під горн), зарядка і т.п. Предмети ми вивчаємо такі, як і у загально-освітній школі. Наш навчальний заклад 2-го ступеня. Навчаються ліцеїсти за програмою 8 і 9 класу, але з доданою військовою тематикою. Ліцеїсти вивчають сучасну зброю, стріляють (з пневматичної і вогнепальної зброї), тренуються розбирати автомати та інше.
Досить складно стати авторитетом для юнаків, серед яких вже є хлопці, які втратили своїх батьків на війні.
Петро Потіхін: Наш заклад - військовий. У нас працюють діючі офіцери ЗСУ. В основному - це військовослужбовці, які отримали поранення в зоні АТО. Насамперед - це авторитет. Той, хто був в АТО і бачив смерть, він ніколи не зганьбить себе і не образить дитину, в якого батько загинув в АТО.
Наскільки наші майбутні офіцери готові до зустрічі і до спільних дій з представниками країн НАТО? Чи відбувається підготовка до такого дорослого життя і до такої справи?
Петро Потіхін: Так, така підготовка відбувається. Розгорнуто програму щодо міжнародного співробітництва. Є програма з вивчення іноземної мови. Триває підготовка щодо створення лінгафонних кабінетів, відбір учителів. Наші ліцеїсти спілкуються з військовослужбовцями інших держав. Ліцеїсти відвідують схожі військові заклади за кордоном (Польщі, Литви, Латвії).
Яке майбутнє хлопців після закінчення ліцею?
Петро Потіхін: Близько 90% наших ліцеїстів вступають до військових навчальних закладів за різними спеціальностями.
Як пояснюєте своїм вихованцям поняття совісті, присяги?
Петро Потіхін: У нашому ліцеї є обіцянка ліцеїста, клятва ліцеїста, пізніше приймають присягу.
Я дивлюся в очі хлопців і хочу, щоб їхні очі сяяли. Ми не замінимо їм рідного батька, але ми повинні зробити усе можливе, щоб вони менше відчували втрату свого батька. Ми повинні навчити хлопців і їздити на велосипеді, і ловити рибу, і забивати цвяхи.
Прослухати повну версію розмови.
На фото - Петро Потіхін.
Погані результати ЗНО з математики і невтішна динаміку останніх років. Мижливо всім випускникам доведеться здавати в майбутньому ЗНО з математики, повідомила міністр освіти Лілія Гриневич.
В ефірі Українського радіо у програмі "Ранковий формат" свою думку висловила керівник освітніх програм громадянської мережі "Опора" Ольга Гастрилюк.
Чи дійсно це обов'язково потрібно для всіх і чому такі погані цьогорічні результати?
Ольга Гастрилюк: Я наведу аргументи як за, так і проти. Варто звернутися до досвіду, який є в інших країнах. Є країни, які справді визначають після закінчення загальної середньої освіти, що саме випускники складають обов'язково. В окремих країнах - це мова (як у нас українська), історія, і так само є обов'язковою математика. Бо говорять, що математика - це той предмет, який відповідає за логічне мислення, і що було б добре, якби всі випускники шкіл складали цей предмет. У нас є щось середнє. Ми українську мову і літературу здаємо як обов'язковий предмет, а два інші предмети - на вибір, математика чи історія України. З одного боку це правильно, бо той абітурієнт, який не планує в подальшому пов'язувати своє життя з математикою, а буде орієнтуватись на гуманітарний профіль, вибирає історію. Однак є тенденція, яка, на мою думку, трохи є негативною. У зв'язку з тим, що результати ДПА зараховуються як ЗНО і є вирішальними при вступі до вищого навчального закладу, учні ще в 10 і 11 класі готуються лише з тих предметів, які їм будуть потрібні для вступу.
Якщо математика буде обов'язковою і якщо буде зараховуватися як Державна підсумкова атестація, то ця оцінка буде впливати на атестат. А оцінка за атестат враховується, в тому числі, враховується при зарахуванні до вищого навчального закладу. Якщо учасник не буде вчити математики взагалі, то його результат атестату буде трохи гірший, він буде менш конкурентноспроможний при вступі до вищого навчального закладу.
Якщо учень обере гуманітарний профіль, то він більше буде вчити історію та іноземні мови, і не буде вивчати математики на профільному чи академічному рівні, тоді я не бачу потреби, щоб такий учасник проходив ЗНО з математики.
Лілія Гриневич зазначила, що одним із пріорітетів є підвищення рівня викладання з математики на всіх рівнях. Міністр вважає, що середній рівень викладання цього предмета є дуже низьким.
Ольга Гастрилюк: Не маю данних для підтвердження чи спростування думки Лілії Гриневич. Єдине, що насторожує, рівень викладання усіх предметів, і математики у тому числі, це відмінність, яка є між міськими і сільськими школами. Якщо говорити про підвищення рівня викладання, то треба говорити про підвищення рівня викладання в сільських і селищних школах, бо випускники сільських шкіл є менш конкурентноспроможними.
Прослухати повну версію розмови.
Як уберегти дітей від причетності до суїцидальних груп, чому вони стають співучасниками таких груп?
В ефірі Українського радіо у програмі "Ранковий формат" поради давала дитячий і сімейний психолог, психотерапевт Наталя Простун.
Що спонукає дітей до спілкуватися в таких групах, знаходити їх?
Наталя Простун: Думаю, що в такі групи частіше потрапляють пілітки. У ранньому віці або в ранньому шкільному віці немає такої цікавості до смерті. А в підлітковому віці є цікавість до страшного, до того, що викликає страх, і водночвс викликає цікавість. І знаходяться шахраї, які використовують це.
Говорити, що потрапляють до такої пастки чи шукають такі групи (гра "МОМО", група "Червона сова", інші) тільки підлітки, які мають проблеми у стосунках з батьками, не можна. Мій досвід говорить про те, що навіть у нормальній родині дитина із цікавості може попасти в таку пастку. Є випадки, коли дитина грала в таку з цікавості, але вийшла з гри, і з дитиною все добре. Але були такі діти, що почали грати, бо дуже любили квест, їм було цікаво, що буде далі. Це використовували шахраї і маніпулювали психікою дитини. У дитини притуплялося поняття страху і вона робила те, що її просили. Дитина робила це несвідомо.
Як зрозуміти, що дитина потрапила в інтернет-пастку? Змінюється поведінка, стає дитина роздратованою? Як батькам визначити, на що варто звернути увагу?
Наталя Простун: Перше, на що треба звернути увагу, - на зміну поведінки. Дитина раніше не уникала батьків, а зараз дитина бере телефон і кудись ховається (в туалеті чи у ванній кімнаті). На це дуже треба звернути увагу. Буває таке, що дитина прогулює уроки. Буває, що дитина має депресивний настрій, меланхолічний. Дитина починає говорити про життя, починає філософствувати.
Коли батьки помітили це, що варто робити?
Наталя Простун: Ні в якому разі не кричати. Потрібно спробувати відверто поговорити. Не боятися батькам поговорити з друзями дитини. У моїй практиці було багато випадків, коли друзі допомагали батькам, дитину витягували з пастки.
Прослухати повну версію розмови.
День Незалежності – це перетворення життя, нове бачення, не просто свято, а душевне зрушення. Це день початку великих змін, щоб ми були не лише на словах, а справді іншими.
З яким настроєм відзначає Державне свято один із найдосвідченіших політиків, перший президент України Леонід Кравчук? Про це він розповів в ефірі Українського радіо в спецпроекті "Персона Грата".
З яким настроєм Ви зустрічаєте 27 річницю незалежності України?
Леонід Кравчук: Я вже так багато пережив до незалежності і ще більше після незалежності, і переживаю зараз, тому для мене це не просто дата, це ціле життя поколінь, це зміни свідомості людей та уяви про нове життя. Я завжди задаю запитання, а те, що було до незалежності, воно з нами? Була комуністична партія, Ленін, інші, а зараз ці люди з нами ще? Якщо вони ще з нами, то говорити про незалежність з білого листка ми ще не можемо. За нами, або перед нами, ще стоїть минуле і позбутися у свідомості цього дуже важко. Для мене День Незалежності – це перетворення життя, нове бачення. Для мене це не просто свято, для мене це душевне зрушення, я дуже переживаю за те, що було, є, і що буде. Це день початку великих змін, щоб ми були не просто на словах, а справді іншими.
Тоді люди так наїлися Радянського Союзу і Комуністичної партії, що вірили в незалежність. І раптом ці мрії не збуваються, війна, анексія Криму, прийшли до таких не дуже оптимістичних висновків. Я не знаю, які треба мати плани і зусилля, щоб це зрушити, щоб люди повірили - це тимчасове явищу і завтра буде краще.
Якби повернути час назад, і Ви опинилися б знову в кріслі Президента? Ви змінили б якісь свої рішення, перебіг історії? Чи Ви зробили б як зробили?
Леонід Кравчук: Якби я прийшов у 1991 році на посаду Президента з тим досвідом, який я вже здобув за 27 років незалежності звичайно, це було б по іншому. Я переосмислив свої прорахунки, прорахунки своїх наступників. Я зробив би якось по-іншому, хоча історія і не знає умовних відліків. Вона завжди точна. Принаймні, не допустив би війни. Мене запитують , як припинити війну. Я всім відповідаю: припинити війну дуже важко, краще її не допустити. Коли пролилася перша кров, то ненависть нагромаджується у велику ненависть, що зупинити її вже не так просто. Такого, на жаль, не можна допускати.
Прослухати повну версію розмови.
Зазвичай у традиційній школі через два-три місяці навчання діти починають плакати від перенавантаження. Проте в новій школі вони більше не плачуть, бо їм просто цікаво навчатися. Нова українська школа — це школа компетентності, а компетентність базуються на знаннях та вмінні використати їх на практиці.
Нова українська школа: що чекає на першокласників з 1 вересня? Про це розмірковувала в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Зранку" директор ГО "Смарт-освіта" Галина Титиш.
Ви чули від наших чиновників про не дуже хороший рівень знань наших школярів. Це випадковість чи закономірність?
Галина Титиш: Це закономірність, яка випливає з того, що школа була переважно зосереджена на зазубрювання знань, які абсолютно відірвані від реального життя. Багато речей, про які питають на зовнішньому незалежному опитуванні школярі не пам'ятають, тому що вони їм не потрібні. Нова українська школа, яка стартує з 1 вересня, якраз покликана виправити цю помилку. Знання, які будуть отримувати діти, будуть максимально наближені до реального життя і стосуватися того, що їх цікавить. Мій син, коли пішов у перший клас, у нього була хороша пам'ять, але він стикнувся з проблемою, що не міг запам'ятати правило, що нуль — це відсутність елементів у множині. Давайте уявімо собі ситуацію. Коли приходить дитина 6-7 років до школи і повинна зазубрювати правила про те, що нуль — це відсутність елементів у множині. Дитина в такому віці не може цього осмислити. Нинішня нова українська школа має на меті дати дитині тактичні знання. Під час дослідницької роботи, спостереження за світом діти мають зрозуміти, що таке нуль, а не зазубрювати правила. Проте багато батьків побоюються, що діти будуть тільки гратися. Насправді все буде не так, тому що це школа компетентності, а компетентність базуються на знаннях та вмінні використати їх на практиці. Очевидно, що без знань, без ядра знань, це неможливо.
Модельні програми В новій українській школі день починається з ранкового коло, коли діти сідають всі разом і вони обговорюють якусь тему, діляться враженнями, навіть граються в якусь гру, щоб включити дітей. Цього не було раніше в школах. Адже це робота в групі, спілкування, спостереження, описування, порівняння. І для цього не потрібно мати дороге обладнання. Все необхідне для цього українські школи можуть придбати, бо на це виділили з державного бюджету кошти.
Якщо говорити про вчителів, які можуть це реалізувати. Чи є відповідна підготовка. 22 тис. вчителів перших класів пройшли онлайн курси з підвищення кваліфікації. Чи достатньо вчителів, які викладатимуть за іншою програмою, адже потрібен інший підхід до дітей?
Галина Титиш: Крім онлайн курсів, всі вчителі пройшли і очну підготовку, з ними працювали тренери спеціально перед ним підготовлені. Вчителі були спочатку налякані, але потім вони зізнаються, що це стає настільки драйвово та цікаво, і робота приносить задоволення. Частина вчителів, їх ми називаємо драйверами та агентами змін. А іншій частині важко і для цих вчителів створено багато матеріалів. І для цих вчителів є багато авторських розробок, вони можуть брати ці матеріали і йти з ними працювати. В новій українській школі діти не плачуть. Зазвичай у традиційній школі через два-три місяці навчання діти починають плакати від перенавантаження. Проте в новій школі вони більше не плачуть, бо їм просто цікаво навчатися.
Прослухати повну версію розмови.
Слухайте програму "Сьогодні. Зранку" по буднях з 8.00 до 10.20!
.jpg)
2 квітня стартувала загальнонаціональна кампанія "Лікар для кожної сім'ї" і вже понад 15 мільйонів українців уклали декларації з лікарями первинної ланки. Така статистика оприлюднена на сайті електронної системи охорони здоров'я. Декларацію з лікарем підписано. Що змінилося?
Чи готові медики бути на зв’язку 24 години на добу і виконувати свої функції у новому статусі, прокоментував в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Ввечері" речник Міністерства охорони здоров’я Олександр Ябчанка.
Більш, ніж 15 мільйонів українців, які підписали декларації, обравши свого лікаря, це було перше слово за пацієнтами, коли вони обрали лікаря, фактично повіривши в цю реформу, за що дуже дякуємо як пацієнтам, так і лікарям, керівникам медичних закладів і органам місцевого самоврядування, які зробили все необхідне для того, щоб їхній заклад вступив у реформу. Після першої хвилі підписання цих договорів заробітні плати лікарів деяких закладів зросли у три рази. Це говорить про те, що держава у вигляді Національної служби здоров'я виконує свої обіцянки по оплаті за пацієнтів і, по-друге, керівники медичних закладів вдало введуть менеджмент і це дозволяє збільшити зарплату працівникам.
Як працює зараз ця система в перехідному режимі, коли ще далеко не всі пацієнти підписали декларації?
Зараз ці гроші розподіляє сам пацієнт. Тобто гроші ходять за пацієнтом. Куди пацієнт звернувся і підписав декларацію, туди пішли кошти.
А якщо він нікуди не звернувся?
Це його право і це не означає, що пацієнт залишиться без медичної допомоги. Гроші розраховуються за тим, скільки пацієнтів підписали декларації з лікарями і скільки ще пацієнтів обслуговує заклад. Якщо хтось із пацієнтів просто там проживає, але не підписав декларацію, все одно за нього отримує кошти цей заклад. Але цей тариф вищий, коли пацієнт все-таки підписав декларацію.
Як бути з питанням виклику лікаря додому? Чи має він право відмовитися?
Насамперед проблему, яку ми хотіли вирішити, це надали лікарям можливість приймати рішення. Взагалі таке поняття як виклик лікаря додому - це трохи некоректне формулювання. Лікар - це людина, яка вчиться шість років, яка далі навчається в інтернатурі і взагалі вчиться все своє життя. До реформи цей спеціаліст в обов'язковому порядку величезну частину свого часу витрачав просто на дорогу до пацієнта. Тепер ми говоримо, що ми надаємо право лікарю і пацієнту спілкуватися напряму. Це означає, що, по-перше, ви обираєте лікаря самі і при першій розмові ви з'ясовуйте про його можливості приходити до вас у випадку тих чи інших клінічних ситуаціях. Ми запропонували лікарям, будь ласка, конкуруйте за пацієнта. Як ви з ним домовитися про вашу взаємодію, так це і відбуватиметься.
Прослухати повну версію розмови
24 серпня, в день 90-річного ювілею Левка Лук`яненка, в Національному музеї народної архітектури та побуту України відбудуться заходи, присвячені пам'яті видатного українця.
Як увічнити пам’ять про патріота, аби вони не відгонили "совком" і формалізмом, розповіла в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" в.о. директора Національного музею архітектури та побуту України Оксана Старак-Повякель.
На фото: Левко Лук'яненко
Наш музей — це Україна в мініатюрі. А Левко Григорович Лук’яненко — це Україна. Дуже легко прослідковується цей зв’язок. По-друге, є формальний зв’язок. Левко Григорович до останнього свого дня життя був головою наглядової ради музею. Левко Григорович мешкав поруч у селі Хотів. Він дуже часто приїжджав до нашого музею, давав дуже багато порад. Він настільки щиро любив Україну та її культуру, що не міг собі дозволити до нас не приходити і з нами не працювати, не спілкуватися. І коли Україна попрощалася з Левком Лук’яненком, ми прийняли таке рішення, в чернігівській хаті, звідки родом був Левко Григорович, зробити його музей. Допомогти людям, які хочуть зрозуміти цю особистість. Які хочуть прийти поспілкуватися, прийти посперечатися, бо Левко Григорович є неоднозначною постаттю в історії і України і українського десидентства.
І які заходи очікують на відвідувачів виставки?
Наша низка заходів розпочинається таким неординарним, незвичним, можливо, вшануванням пам’яті Левка Григоровича. Ми робимо забіг. Бо українець має бути здоровим. І коли українець хоче бути здоровим, він має бігати по свіжому повітрю. Левко Григорович, незважаючи на все те лихоліття, всі труднощі в його житті, він прожив майже до дев’яноста років. Він був дуже фізично здоровою людиною. Він був активним практично до останніх своїх днів.
Але забіг, купа людей. Адже туди треба буде завезти якусь інфраструктуру. Серед музейної громадськості точно може пролунати репліка: "Вони все витопчуть!".
Вони бігають по доріжках. Вони не бігають по тому, що можна витоптати. До речі, там немає моменту, що не треба бути переможцем. Здається, вони навіть збираються визначити того, хто бігає повільніше. Люди приходять туди, не всі навіть знають про цей музей. Але коли вони один раз там пробіжаться, коли вони це побачать, у них з’явиться бажання прийти ще раз, ще раз і побачити цю красу. Я вірю, що мені вдасться перетворити цю експозицію цього сучасного українського села 60-70-х в такий комплекс музеїв, де ми зможемо всіх людей, які долучилися до створення музею, до його розбудови, які принесли велику користь нашому музею. І з часом нашим відвідувачам буде дуже цікаво ходити по цьому українському селу.
Прослухати повну версію розмови
Новий український правопис: яким йому бути? Міністерство освіти і науки України опублікувало проект нової редакції українського правопису і закликає громадськість до обговорення. Зміни в українському правописі прокоментував в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" професор, доктор історичних наук провідний науковий співробітник Національного музею "Меморіал жертв голодомору" Арсен Зінченко.
Чому саме зараз виникло таке рішення?
Арсен Зінченко: я б навіть запитав, чому тільки зараз виникло таке рішення, адже днями Україна святкуватиме 27 річницю незалежності. Україні потрібно було вже давно повернутися до своїх питомих засад в усіх царинах життя. Мені імпонує постановка питання, яку зробив відомий мовознавець професор Олександр Пономарів: "українській мові - український правопис".
А до цього часу яким правописом ми користувалися?
Арсен Зінченко: досі ми користуємося "сталінським правописом", уявляєте, яка це моральна і психологічна травма користуватися правописом, нав'язаним катом. Відбувалося руйнування мовних особливостей української мови для того, щоб наблизити її до російської. Комуністи завджи казали, що українська і російська мови дуже споріднені і близькі. Це ще треба перевірити.
Але насправді мови дуже різні?
Арсен Зінченко: без сумніву, адже словниковий запас, навіть логіка побудови речень дуже різні. Ми повинні пам'ятати, що у 20 столітті наші кращі мужі досягли чималих успіхів - утворено Українську національну академію наук, Національну академію мистецтв, було запроваджено основи українізації освіти, у 1919 році було закладено основи нового українського правопису. У 1927 році шляхом голосування на Всеукраїнській правописній конференції був розроблений нормативний правопис української мови, а через два роки професор Голоскевич видав словник правопису української мови. Було створено Інститут української наукової мови, мовознавці з урахуванням вимог промислового розвитку розробили наукову термінологію. Це був безсумнівний успіх української нації. Але у 30-х роках почався розгром української інтелігенції, на лаву підсудних сіли наші найкращі мовознавці, почалися репресії, у 1933 році правописна комісія переробила "Український правопис", визнавши норми 1927—1928 років "націоналістичними".
Прослухати повну версію розмови.
Слухайте програму "Сьогодні. Вдень" по буднях з 13.00 до 15.00!
Путін зустрівся в Берліні із Меркель. Що говорили про Україну?
В ефірі Українського радіо у програмі "Україна. Сьогодення" політолог Олег Саакян прокоментував зустріч у Берліні Путіна і Меркель.
Олег Саакян: За останній рік усі візити Путіна носили неофіційний або напівофіційний характер. Зустріч із Макроном, іншими завжди відбувались "на полях". Зустрічі з Путіним не користуються попитом серед світових лідерів, окрім Трампа, для якого це було важливим тепер.
Ангела Меркель зараз дуже зацікавлена в зустрічі з Путіним, яка відбулася через низку факторів: внутрішня нестабільна ситуація в Німеччині, важке формування коаліції, вплив німецького капіталу на політичні процеси, пов'язані з Північним потоком. Тут їй потрібно демонструвати своїм вже тепер "запеклим друзям" по коаліції, що вона намагається вирішити це питання, і що шукатиме конструктивного діалогу, зокрема і з Росією, в цьому питанні.
Ви окреслили ті основні питання, які цікавили Меркель під час зустрічі - це енергетика (Північний потік), але так само вона торкалася питання продовження транзиту газу через Україну.
Олег Саакян: Німеччина зараз виробила свій підхід до питання України. Це те, про що офіційно говорить Меркель, а саме - встановлення певної квоти на транзит газу через Україну. Економічно це певним чином рятує ситуацію, оскільки принаймні робить рентабельним транспортування газу через Україну. Тут важливо вирішувати безпекові питання. Але, якщо почнуться широкомасштабні бойові дії, то Росія зможе атакувати по напрямках, де ведеться газотранспорт, перекрити, перекачувати цей газ по Північному потоку. І Європа нічого не зробить,оскільки для них буде важливо не замерзнути взимку. Тому безпековий фактор є доволі серйозним для України і не є закритим цією німецькою формулою.
У разі якогось сценарію, можна було б припускати якісь диверсії на газотранспортній системі.
Олег Саакян: Зараз якщо Росія йде на широкомасштабну дистабілізацію ситуації, то транспортування російського газу в Європу ставиться під питання. Для Росії вкрай важливо диверсифікувати поставки до Європи.
Учора Путін і Меркель говорили про ситуацію на Донбасі, і вчора також лунали заяви щодо миротворців на Донбасі. Вчора про миротворців на Донбасі згадував голова німецького МЗС. Він сказав, що з цього питання має стриманий оптимізм.
Олег Саакян: Скоріше за все Ангела Меркель говорила про миротворців тому, що для неї перш за все - це політичне питання, по-друге, це геополітичне питання ваги Німеччини (все більше і більше Німеччина втрачає свої лідерські позиції в ЄС). З одного боку Німеччина виступає як кредитор, з іншого боку - це внутрішня нестабільність в Німеччині. Для Німеччини вкрай важливо у питанні України продемонструвати своє лідерство, можливість вирішувати загальноєвропейські питання, зокрема і загальноєвропейської безпеки. Німеччина намагається не гратися тільки в проросійську гру чи проамериканську. Німеччина намагається створити власну суб'єктність поза системою координат "США - Росія", заграючи з обома суб'єктами, і з обома суб'єктами ведучи себе доволі жорстко. Але все ж таки треба нагадати, що Меркель стоїть на позиціях цілісності України. Тому навіть той план, який пропонується, він є м'який, і одночасно неприйнятний компроміс як для України, так і для Росії.
Які деталі цього плану?
Олег Саакян: Як зазначають німецькі колеги, там йде мова про від 30 до 40 тисяч миротворців, введення міжнародної адміністрації, можливо, поетапне введення цих миротворців - спочатку на лінію розмежування, потім на прикордоння. Тобто, це - мікс як із нормальних інструментів, так і з неприйнятних як Росії, так і для України. Я залишаюся тут нестриманим песимістом, бо Росія відчуває свою силу. Ми бачимо ціну на нафту, на газ. Україна вступає в період виборів, нас чекають три хвилі виборів (президентські, парламентські, місцеві вибори), а це доволі серйозне питання, де можна дестабілізувати ситуацію. Тому зараз для Кремля йти на поступки, і в їх розумінні - капітуляцію, я думаю, є неприпустимим. Хоча найближчий час Путін буде підігравати Меркель, оскільки це доволі серйозно може посилити його міжнародні позиції в протистоянні зі США.
Бойовики цього тижня викорстовували систему вогню "Град". Загалом інтенсивність обстрілів посилилася. На цьому тлі Меркель висловила сподівання на стабільне перемир'я на Донбасі. Але такі сподівання виглядають досить примарними.
Олег Саакян: Уже були проголошені різні перемир'я, які зривалися у той момент, коли вони мали вступати в силу. Думаю, що нічого особливо не змінилося для окупаційних адміністрацій. Для них важливо зберігати режим осадженої фортеці. З іншого боку для них важливо тримати у напрузі і Європу, і Україну, оскільки саме ядерна дубінка і військова міць - це один із небагатьох аргументів, які має Російська Федерація. З економічної точки зору Росія абсолютно нікчемна, з геополітичної - так само не має серйозного впливу. Тому шантаж військовим чином - козир. Як і щодо заручників, їх не будуть випускати до останнього моменту.
Знаємо, що заходять конвої на територію України. Яка ситуація зараз на Донбасі?
Олег Саакян: Ситуація напружена. Це територія образи. Це територія тривоги. Люди не розуміють, яке майбутнє їх чекає. Люди втомилися дуже сильно. Це повністю вбудована російська військова і російська адміністративна вертикаль, яка маскується під місцеву адміністрацію, що повністю дублюється російськими офіцерами. Це - класична окупація. Це потрібно так сприймати і ніяк інакше.
Від теми Донбасу перейдемо до обговорення ще одного фронту, який починають відкривати росіяни. Йдеться про блокаду росіянами акваторії Азовського і Чорного морів. Після того, як збудували Кримський міст незаконно, то це створило передумови для створення перешкод і проблем нашим портам, передусім Маріуполю та Бердянську. А в Україні в Міністерстві інфраструктури придумали нашу відповідь і запропонували припинити залізничне пасажирське сполучення з Російською Федерацією, а також автобусне. Що ми могли б протиставити, щоб нівелювати цей чинник?
Олег Саакян: Складно говорити, бо це скоріше тема військових експертів, і тактики військової, а стратегічно ми, на жаль, програли ще до того, давно. І це договір про спільне море, ставши компромісом після ситуації навколо Тузли за часів Кучми. Це ж не перший випадок в історії України російських агресивних дій. "Дзвіночки" були і раніше.
Які завдання переслідують зараз росіяни такими діями?
Олег Саакян: Перш за все - це економічне пригнічення, оскільки порти для України - це значний економічний удар. Маріуполь - збіжжя, метал, який йде в Дніпропетровську, Запорізьку і Донецьку області. Так само зараз відбувалося блокування і в Чорному морі під приводом навчань. Дійсно треба шукати асиметричних кроків, які б посилювали українську державу.
Авіасполучення припинене ще з 2015 року. Як Ви оцінюєте цей крок і наскільки він є адекватною відповіддю?
Олег Саакян: Асиметричний крок має посилювати державу. Коли це дії в буквальному сенсі "Куплю билет - пойду пешком", то я б це не називав асиметричним кроком. Це дійсно послаблює Україну. Перш за все треба розуміти ціль, яка перед нами стоїть. Якщо створити проблеми для тих людей, які їздять у Росію (а є різні приводи - у когось там родичі, літні чи хворі люди), то ця ціль досягається. Але ж я певен, що не ця ціль ставиться. Декларативно ставиться ціль - національна безпека. Що вигідно? Контролювати потік міграції з Росії чи навпаки, як зараз, цей же потік йде абсолютно "чорними" шляхами. Тепер на цьому заробляють інші компанії. Це ускладнює економічну ситуацію, і ускладнює безпеку з точки зору контролю за цим пересуванням. Тут з'являться, як і на лінії зіткнення на сході України, неофіційні перевізники. Це вже абсолютно інші можливості контролю для держави. Але ж вантажні перевезення з Росією ми не зупиняємо. Якщо б це була послідовна дія української держави, коли ми блокуємо будь-які комунікації з Російською Федерацією в цілому, тоді б це було зрозумілим для українського громадянина чому він має пожертвувати чимось, платити в 5 разів дорожче для того, щоб летіти через Литву в Росію. У такому випадку це виступає подразником.
Скоріше за все це викликано внутрішньополітичними протистояннями в Україні, потребою відвести увагу від інших питань. Такі заяви (міністра Омеляна) для того і покликані. Тим паче, що питання блокування неодноразово виступало димовою завісою для багатьох справ.
Такий крок послаблює національну безпеку України, оскільки переводить перевезення в Росію в тінь, ускладнює роботу для українських спецслужб, і ускладнює життя для українців, які є заручниками ситуації з точки зору поїздок у Росію (бо вони їдуть туди не від кращого життя).
Двадцять двоє російських громадян, засуджених в Україні, просять президента Росії про обмін на політичних в'язнів. Прокоментуйте тезу про торги навколо Сенцова. Що виторговує Путін?
На фото - Олег Сенцов.
Олег Саакян: Заручники для Росії не є товаром, вони для неї є валютою, вільноконвертованою валютою війни, яку можна обміняти починаючи від якихось геополітичних забаганок, завершуючи персональними гарантіями. До останнього дня війни Російська Федерація буде триматися за заручників для того, щоб у неї була ця валюта у великій кількості, яку вони зможуть міняти. Чому вони для Росії є валютою? Тому, що для всього цивілізованого світу життя людини є цінністю, а для Російської Федерації воно має виключно ціну. Чому життя власних громадян для неї має дуже низьку, неважливу, мінімальну ціну? Тому коли українські бранці зараз страждають у російських катівнях, а російські злочинці сидять тут і пишуть листи Путіну, на них реагувати ніхто навіть не збирається. Навіть у випадку з ГРУшниками Росія довго не визнавала самого факту, не йшла на перемовини, не йшла на жодні обміни.
Для Росії важливо обміняти на якісь поступки у військовому плані, на поступки з точки зору геополітичної стратегії підкорення України. Для Росії - це валюта для обміну на частину суверенітету.
Прослухати повну версію розмови.
На фото - Олег Саакян.
В Україні триває велика правописна дискусія. Фахівці пояснюють, що проект було розроблено на основі української правописної традиції з урахуванням новітніх мовних явищ.
Ініціативу української нацкомісії з питань правопису, висунуту на обговорення громадськості, в ефірі Українського радіо в програмі "Ранковий формат" коментував видавець і письменник Дмитро Капранов.
Національна правописна комісія поділена на два табори. Деякі мовознавці говорили про те, що Україна нині ніби хворіє на такий дивний різновид роздвоєння особистості. На мовному рівні це проявляється в білінгвізмі. Події останніх років змушуть замислитись над ще одним діагнозом - біправописність. Триває процес русифікації української мови.
Дмитро Капранов: Коли ми вперше почули про новий український правопис, то ми здригнулися, бо це в більшості випадків в Україні справа політична, і аж ніяк не мовна, аж ніяк не культурна. Згадайте спробу реформи правопису, яку зробив Жулинський, коли був віце-прем'єром. До чого вона призвела? Вона фактично призвела до підриву довіри до уряду Ющенка. Новий правопис розіграли в суто політичному вимірі, і Україна програла, як це не дивно, при спробі впровадження такої простої спроби як новий правопис.
Ми з дрижачими руками відкрили файли з новими правилами і побачили, що сьогодні не все так погано, бо тактику, яку має ця комісія, - це розширення правопису і дозвіл уже життю виштовхувати застарілі форми і приймати форми суто українські. А тоді, коли будуть виштовхнуті з обігу зросійщені форми, потім їх забороняти. Сьогоднішня реформа правопису - це не жорсткий правопис новий, а це розширення правописних норм для того, щоб рівноправно туди повернулися суто українські форми, які сьогодні в побуті, в літературі, в книжках уживаються досить широко, але офіційним правописом вони не дозволені. Це нова тактика - дозволити нові прогресивні форми правопису на рівні із застарілими канонами, аж поки ці канони самі не відпадуть і життя їх не виштовхне. Вона здається нам дуже прогресивною і дуже несподіваною, бо в ситуації війни, в ситуації тим більше гібридної війни, жорсткі заходи мали бути б на часі. А тут такий дуже грамотний, на мій погляд, підхід.
Ці зміни стосуються, насамперед, мови літературної мови письменників, авторських творів чи все-таки офіційно-ділового спілкування?
Дмитро Капранов: Експериментаторське письменництво дійсно погано лягає в прокрустове ложе. Але не вся література експериментальна. Крім того є купа книжок побутових, корисних, не чисто мистецьких, не літературних, які тримаються основного річища правопису. Діловодство - значно вужче і лексично і синтаксично, ніж література. Для літератури - це менше порушувати класичний правопис. Це розширення річища правопису дозволяє в межах дозволеного в межах правопису мати широкий асортимент, широку палітру.
Навіть у правописної комісії існує дві протилежні думки щодо конценцепції створення українського правопису. Одні вважають, що правопис має бути стабільним, щоб змін у ньому було якомога менше. Інші науковці вважають, що правопис потребує чимало змін і доповнень. Чи можливо поєднати в одне ціле дві правописні системи?
Дмитро Капранов: Безумовно, можливо, консерватизм і прогресизм, так би мовити, якщо вони врівноважать один одного, то виходить гармонія. Ми можемо сподіватися на сталий розвиток, і навіть на стрибковий розвиток. Це дуже добре, що в комісії є дві точки зору. Дуже добре, що ці дві точки зору радикально розходяться і є умовно консервативною і умовно прогресивною. Але тут головне вміння результат роботи цієї комісії подавати правильно, знаходити консенсус, згоду, і формувати саме з цієї позиції тексти, правила правопису, які є не зовсім компромісними, але на які погодилися обидві сторони.
Українська нацкомісія з питань правопису висунула на обговорення громадськості проект нової редакції українського правопису. Пропозиції та зауваження прийматимуть від усіх охочих до15 вересня. Чи повинні люди, далекі від мовознавства, висловлювати свою позицію, адже не кожен із нас є фахівцем?
Дмитро Капранов: На наш погляд - це політичний популізм. Звісно, не треба виносити на широке обговорення таку вузьку проблематику. Тим більше що у публічних обговореннях найбільше чути не голоси фахівців і експертів, найбільше чути голоси крикунів. Звісно, що не треба виносити на широке публічне обговорення правопис, бо буде спроба загидити, закидати дурною аргументацією, скандалами. Це велика небезпека. А з іншої сторони популізм у політиці призводить до популістичних рішень в експертному середовищі. Правопис повинні обговорювати в професійному середовищі, філологи по всій Україні.
Цей правопис тим хороший, що там врахована практика. Практика є рушієм реформ правописних норм.
Прослухати повну версію розмови.
На фото - Дмитро Капріянов.
Позитивна динаміка створення Державного бюро розслідувань буде після усунення на законодавчому рівні Зовнішньої конкурсної комісії від подальшого відбору кандидатів.
На роботу в Державне бюро розслідувань приймають перших співробітників: хто вони? На цю тему говорив в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" менеджер групи реформ органів правопорядку Реанімаційного пакету реформ Володимир Петраковський.
Що продемонстрував перший етап конкурсів і на скільки він був прозорим?
Володимир Петраковський: Вже призначені провідні спеціалісти різних служб, управлінь і відділів бюро, які займаються виключно супроводженням основної діяльності Державного бюро розслідувань, тобто це правове управління, документообігу, юридичне і такі інші. Працівники, які будуть виконувати основну функцію, тобто слідчі, наразі не призначені. Хоча рекомендації надані. Є та ж сама внутрішня Конкурсна комісія № 1, вона відбиралася із спеціалістів, які вже були призначені і слідчих. Бюро мало можливість підготуватися і запустити ті процеси, які нададуть можливість прийняти слідчих, і відповідно допомагати слідчим у їхній повсякденній діяльності, забезпечувати їх матеріально, технічно, юридично і так далі.
На скільки конкурс був прозорим?
Володимир Петраковський: Це була перша конкурсна комісія. Туди входять два заступники директора, а також представник Міністерства юстиції та представник громадськості. Ми можемо говорити, що якість відбору першої конкурсної комісії реально була високою, громадськість відстоювала конкурсні прозорі процедури. Треба віддати належне і заступникам директора, які так само повністю сприяли і відкритості процесу, і всім адекватним процедурам, які пропонувалися і громадськістю, і консультативною місією ЄС, яка так само стежить за відбором. Конкурсна комісія пропрацювала, на мою думку, досить добре.
Наступним етапом буде ще призначення чи відбір слідчих і тоді вже можна очікувати на реальний старт роботи Державного бюро розслідувань?
Володимир Петраковський: Ні, на жаль. Ми маємо проблемну ситуацію з бюро, оскільки є так звані конкурсні комісії: зовнішня і внутрішня. Незважаючи на те, що перша конкурсна комісія відібрала слідчих для центрального апарату і навіть якщо директор їх завтра призначить, вони не зможуть працювати, оскільки зовнішня, так звана, конкурсна комісія відібрала керівників відділів і управлінь слідчих, які викликають серйозні занепокоєння і сам директор не хоче їх призначати. Відповідно до закону, якщо у нас є слідчі, їм обов'язково потрібен керівник, який би їх призначив. У нас ситуація така, що слідчі є, а керівників немає. Зовнішня конкурсна комісія призначила людей, які викликають заперечення, є сумніви в їхній чесності і відповідальності, і директор не хоче їх призначати. Як вийти з цієї ситуації, поки що не знають. Це, насправді, може затягнути початок роботи щонайменше на кілька місяців.
Динаміку створення Державного бюро розслідувань Ви оцінюєте на трієчку? Два кроки вперед і один назад.
Володимир Петраковський: Так, і ми постійно про це говоримо, постійно повторюємо, що всю позитивну динаміку руйнує, так звана, зовнішня конкурсна комісія. Оскільки вона довго збирається, вона призначає кандидатів, які не відповідають критеріям доброчесності і професійності. Через цю Зовнішню конкурсну комісію, яку сформував Президент, ВР та Кабмін, постійно в ДБР мають якісь проблеми. Таке враження, що ця комісія працює для того, аби не дати запустити роботу Державного бюро.
Нагадайте, чим ДБР відрізнятиметься від інших правоохоронних органів?
Володимир Петраковський: ДБР покликане розслідувати злочини проти топ-посадовців, правоохоронців, суддів. Однак на відміну від Національно антикорупційному бюро, в їхньому фокусі є не корупція, а інші злочини. Наприклад, службові зловживання, які не є корупційними, вчинені проти життя і здоров'я громадян. Якщо судді ухвалюють неправосудні рішення. ДБР сформовано таким чином, аби мінімізувати політичний вплив і забезпечити професійність розслідування справ.
Який наступний етап можна вважати ефективним, щоб динаміку створення ДБР можна було вважати ефективною?
Володимир Петраковський: Щоб позитивна була динаміка потрібно усунути зовнішню конкурсну комісію від подальшого конкурсного відбору. Це можна зробити лише законом і ВР поки що не хоче цього зробити. Однак я сподіваюся, що новий політичний сезон посприяє тому, щоб усунути зовнішню конкурсну комісію від подальшого створення Бюро.
Прослухати повну версію розмови.
Слухайте програму "Сьогодні. Вдень" по буднях з 13.00 до 15.00!
Працевлаштування і облаштування людей, які нині є вимушеними переселенцями.
В ефірі Українського радіо у програмі "Сьогодні. Вдень" шляхи розв'язання проблеми працевлаштування і забезпечення житлом вимушених переселенців шукала президент адвокації громадського об'єднання "Донбас" Ольга Приходько.
Дані останнього опитування, проведеного Агенством ООН з питань міграції, демонструють погіршення ситуації у сфері працевлаштування для вимушених переселенців, зокрема в Україні. Чому понад половину переселенців не мають роботи на сьогодні?
Ольга Приходько: На жаль, це комплексна проблема. Якщо ми говоримо про переселенців, то потрібно розуміти, що це не тільки люди, які досягли того віку, що ще мають сили працювати,
Цифри дуже різні, але серед зареєстрованих 1,5 мільйона, за статистикою Міністерства соціальної політики, близько 500 тисяч - це пенсіонери, це - третина. Ми розуміємо, що це стосується не тільки внутрішніх вимушених переселенців, це стосується загалом України. В Україні є така негативна політика, якщо людина старша 45-ти років, то шанси знайти гарну роботу зменшуються. За статистикою, яку надала міжнародна організація з міграції, більшість людей, які повертаються на тимчасово окуповані території через те, що вони не мають роботи, не мають житла, - це люди у середньому віком 53 - 54 роки.
В Україні спостерігається явище ейджизму. Навіть у контексті реформ у нашій державі ми завжди говоримо: "Дорогу молодим!" Що ж робити тим, хто набув досвіду?
Ольга Приходько: Так, після 50-ти років шанс знайти роботу дуже зменшується. Не знаю чому у нас не поважають досвід. Можливо, це якісь стереотипи стосовно того, що якщо людина набула досвіду за радянських часів, то впродовж 27 років незалежності України людина не розвивалася, не змінювався світогляд.
Розвивалася держава, розвивались люди. Але також перешкода у пошуку роботи, зокрема і для вимушених переселенців.
Ольга Приходько: Хочу наголосити на такому факторі як географія. Якщо порівняти кількість вакансій у Львівській та Донецькій областях, то на сайті Львівської служби зайнятості - 9,5 тисячі вакансій, у Донецькій області - 1200. При тому 400 тисяч зареєстровані на території Донецької області.
Є певна колізія, що на окупованій території перебувають люди, які мають статус вимушених переселенців. Яку проблему загалом це створює для України? Лише те, що ми повідомляємо неправдиві дані нашим західним партнерам?
Ольга Приходько: "Неправдиві дані" - це найменша проблема. Найбільша проблема - це реально розуміти скільки людей є переселенцями, щоб розуміти як вирішувати питання житла, як вирішувати питання доступу до шкіл, дитсадків, отримання документів, медичних послуг. Це комплексно. Чому люди отримують статус внутрішньо переміщеної особи? Це не стосується соціальних виплат таких як адресна допомога чи отримання пенсій (хоча це також повністю пов'язано на довідку). Якщо з адресною допомогою зрозуміло, бо це кошти, які люди отримують для того, щоб отримувати кошти за оренду житла, то якщо ми говоримо про пенсію, то пенсія - це власність людини. І незалежно від того, чи людина проживає на підконтрольній уряду території чи на тимчасово окупованій, - це є громадянин України, який працював, який сплачував податки, який має право на свою пенсію. Якщо говорити ширше, чому це проблема, про переселенців, якщо говоримо про загальний світовий досвід, то це потреби, які Україна, на жаль, зараз не може закрити їх сама. Найбільш гостра проблема - це проблема житла. Якщо ми говоримо про людей, які мають довідку про ВПО і повернулися на окуповану територію, то переважна більшість кажуть, що вони повертаються, бо там є житло (не треба винаймати житло), можливість знайти роботу на окупованих територіях. За рахунок цього люди якось виживають. Тому вони повертаються.
Треба розуміти специфіку Донецької і Луганської областей. До збройного конфлікту це були найбільш індустріально розвинені регіони України, там була велика кількість промислових підприємств, шахт. Це регіон, де було багато спеціалістів саме технічних напрямків.
Чому при такій величезній кількості житла, яка будується в Києві і в інших містах України, не було досягнуто угоди з комерційними чи державними забудовниками про те, щоб якийсь відсоток цього житла за державними програмами був переданий саме людям переміщеним?
Ольга Приходько: Є така програма "50 на 50", яка фінансується державою. 50% за житло сплачує родина, яка має довідку ВПО, інші 50% сплачує держава. Річ у тому, що є перелік забудовників, в яких можуть купити це житло. Це не для всіх, ринок значно ширший. Але вже запроваджуються зміни щодо цього. Не буде обмежень щодо забудовників, не буде обмежень, що це буде лише первинне житло, тобто можна буде купити і з вторинного фонду.
Це для людей-переселенців може бути навіть вигіднішим у даний момент, оскільки коштів на нове житло не в кожного набереться.
Ольга Приходько: Є міста, де не будують нове житло, і там є переселенці.
Які найнагальніші проблеми є у цій площині і як їх можна розв'язати найближчим часом?
Ольга Приходько: Щодо працевлаштування. Мені здається, що треба розробляти сучасні програми, які були б направлені на те, щоб давати людям перевчатися, треба якимось чином стимулювати самозайнятість, створювати свій бізнес. Вирішивши це питання, можна буде закрити дуже багато проблем. Наші люди дуже талановиті, завдяки інтернету можна продавати товари хенд-мейд усьому світу. І це може вирішити, принаймні, те питання, що люди не будуть повертатися на тимчасово окуповані території. Вони не будуть ризикувати своїм життя, будуть жити місцевих громадах, розвивати їх, сплачувати податки.
Прослухати повну версію розмови.
Слухайте програму "Сьогодні. Вдень" по буднях з 13.00 до 15.00!
На фото - Ольга Приходько.
.jpg)
Шкільний булінг: хто відповідальний і кого карати? Що можна вважати булінгом і як відрізнити булінг від звичайних конфліктів між дітьми? Кого карати за булінг - вчителів чи батьків? Що провокує агресивність підлітків до дорослих, яку вони останнім часом відверто демонструють?
В ефірі Українського радіо у програмі "Сьогодні. Зранку" свою думку висловила генеральний директор Директорату інклюзивної і позашкільної освіти Міністерства освіти і науки України Лариса Самсонова.
Булінг - це свідомий тривалий процес жорстокого ставлення, агресивної поведінки, щоб заподіяти моральних та фізичних збитків. Це так, чи в українських реаліях все трошки змінилося?
Лариса Самсонова: Не думаю, що в нас щось змінилося. Офіційного визначення терміну у нашому законодавстві немає. Але я знаю, що група депутатів на чолі зі Співаковським, Оксаною Білозір надали законопроект про зміни до закону про освіту, в якому прописують що таке булінг, і прописують відповідальність за булінг. Є там відповідальність і батьків, є там відповідальність і школи, і директора школи. Є різні рівні відповідальності. Справа в тому, що жорстока поведінка і агресія у дитини може бути із сім'ї. Зараз батьки настільки зайняті зароблянням грошей, своїм особистим життям, що кажуть, мовляв, віддав дитину в школу, то нехай школа її вчить. Це одна частина відповідальності. Але приділяти хоча б 20 хвилин уваги своїм дітям вдома, - це вже відповідальність батьків. І не спитати про справи в школі? Школа - це на все життя дитини. Треба просто поговорити з дитиною про її відчуття, її сумніви, про події в житті дитини. І це не ті 20 хвилин, коли ви готуєте на кухні, і паралельно з нею проводити час. Це має бути 20 хвилин часу "очі в очі". Це найкращий час, який може бути корисний і вам, і дитині.
З приводу школи. Школа - це теж вихідці з чиєїсь сім'ї. Скоріше за все, коли виявили булінг, то дирекція не дуже хоче виносити це на загал, вони намагаються ці проблеми вирішувати всередині школи. І це є головною проблемою, бо замовчувати проблему - це означає її не визначити, не визнати, сказати, що її немає. Знаю, що в цьому сенсі ми зробили прорив. У нас у структурі міністерства є психологічна служба. І майже в кожній школі є психологи. Нещодавно Міністерство науки і культури випустило методичні рекомендації з приводу організації психологічної служби. Там спрямовують роботу, дії психологів, розповідають які дії мають бути щодо виявлення будь-якої форми насильства. У нас працює близько 15 тисяч психологів, близько 7 тисяч соціальних педагогів. Це ті люди, які мають знати про психологічний стан дитини.
За даними дослідження ЮНІСЕФ, в Україні за минулий 2017 рік 67% дітей зіштовхувалися з булінгом - були жертвами або свідками, 40% постраждали від цькування і ні з ким не ділилися. Що робити батькам, якщо вони помітили, що з дитиною щось не так?
Лариса Самсонова: Чому почала змінюватися українська школа? Тому, що оціночний і особистісний підхід до учнів завжди був причиною булінгу. У деяких школах і досі практикують вивішувати рейтинг учнів. Хтось успішніший, хтось - на останньому місці. Іноді вчителі навіть самі не усвідомлюють, що вони здійснюють булінг серед своїх учнів. Думаю, що усвідомити проблему - це перший крок до її вирішення. Коли самоконтороль вчителя буде присутнім, якщо він розумітиме, що у класі в усіх дітей є рівні права, і ці права будуть дотримуватись, то я думаю, що поступово ми цей показник знизимо, і довіра до вчителя виросте. У дослідженні ЮНІСЕФ сказано, що тільки 4% дітей звернулися до вчителя. Є ще така традиція в учителів говорити, що якщо діти б'ються, то нехай самі розберуться. І у дітей, і у батьків тільки формується звичка зверненння до психолога. Це стає популярнішим. Люди розуміють, що психологи - це люди, які здатні розібратися в стосунках, виявити проблему, дозволити людині подивитися на проблему іншим оком. У дослідженні ЮНІСЕФ було сказано, що основною проблемою булінгу є зовнішність, як не дивно.
Інколи соромно звернутися до психолога, бо дитина, наприклад, боїться, що звинуватять її. Не психолог звинуватить (бо психолог має сказати про все батькам), а батьки можуть сказати, що дитина винна, бо не відреагувала вчасно, що не відстоює себе, що має бути особистістю.
Лариса Самсонова: Справа в тому, що можуть бути різні психологи. Психолог, який працює в школі, він, як правило, робить дослідження з приводу того, які є групування в школі. Це називається соціометрією. Але є психологи, які працюють ззовні, які працюють анонімно. Якби такі зовнішні служби були більш розвинені, то дитина не боялася б, бо вона звернеться анонімно. Навіть самому психологу, вчителю потрібне зовнішнє втручання. Вчителю теж треба допомагати.
У процесі булінгу є три гравці - ті, хто булить, ті, хто потерпає, і ті, хто, спостерігає. І останні теж мають нести відповідальність. З дитиною-кривдником треба говорити у присутності батьків, бо вона є неповнолітньою. І психолог має займатися з дитиною за присутності батьків.
Зараз інструментів достатньо. Має бути телефонна лінія психолога, якому можна надіслати анонімно повідомлення, і якому можна сказати про свою проблему, і щоб про це не обов'язково знала вся школа, щоб це не обговорювали на педагогічній раді. Так само можуть батьки звернутись по телефону зі своїми тривогами.
Прослухати повну версію розмови.
Слухайте програму "Сьогодні. Зранку" по буднях з 8.00 до 10.20!
На фото - фахівець з питань інклюзивної освіти і соціальних питань Лариса Самсонова, ведуча - Тамара Гусейнова.
.jpg)
Потрібно 40 років, щоб стратегічно перебудувати рівень комфортності проживання в місті.
Як визначають рівень комфортності життя у великих містах світу? На цю тему говорив в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" представник Ради з урбаністики міста Києва Григорій Мельничук.
На фото: Григорій Мельничук
Григорій Мельничук: Рейтинги бувають різні і методології бувають різні. Серед них як питання інфраструктури такі питання наприклад політичної стабільності. Наприклад рейтинг міста Києва визначається в тому числі і наявністю конфлікту на Донбасі . До таких рейтингів треба ставитися досить обережно.
Самі кияни стверджують, що рівень життя в столиці не покращився. Щільність населення збільшилася, транспорт з перевезенням пасажирів практично не справляється. Шкіл і дитячих садочків не вистачає. Якими темпами нам треба наздоганяти хороші рівні комфортності проживання?
Григорій Мельничук: Експерти кажуть, що потрібно 40 років, щоб стратегічно перебудувати рівень комфортності проживання в місті. Це є питання стратегічного бачення і стратегічного розвитку. Всі міста, які находяться в топі за якістю життя, вони мають спрощену концепцію міського розвитку. В столиці України відбуваються досить швидку процеси — це і питання будівництва, і збільшення транспорту, і щільності населення. Багато міст світу вже пережили ці процеси. Має пройти певний час, аби усвідомити це і вживати відповідні заходи.
Слухайте програмі "Сьогодні. Вдень" по буднях з 13.00 до 15.00!
Купувати гриби потрібно лише у місцях офіційної торгівлі, де є ветеринарно-санітарний контроль та визначаються показники безпеки даного продукту.
Отруєння грибами: як попередити небезпеку? Рекомендації в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Зранку" надав керівник Держпродспоживслужби міста Києва Олег Рубан.
На фото: Олег Рубан
Олег Рубан: Дійсно, у світі заборонено продавати дикі гриби і є дозвіл на продаж лише тих, які вирощуються на ґрунтах. Що стосується диких грибів, то їх взагалі заборонено вживати, тому що дуже багато отруєнь відбувається через неправильне їх збирання, зберігання та приготування. Тому порада єдина — купувати гриби у місцях офіційної торгівлі, де працює ветеринарно-санітарний контроль та визначаються показники безпеки даного продукту. Гриби, які продаються біля доріг, на трасах, стихійних ринках — це небезпека для життя та здоров'я людей. Гриб — це продукт, який має таку структуру, що накопичує всі шкідливі речовини, які знаходяться в місці його проростання.
Слухайте програму "Сьогодні. Зранку" по буднях з 8.00 до 10.20!