Найважливіше правило: вирішив допомогти іншому – подбай про власну безпеку. Ці слова волонтер громадської організації "Мотохелп", інструктор з домедичної допомоги Дмитро Гладишевський вважає головним правилом у своїй роботі. Він, економіст за освітою, у волонтерство прийшов у 2014 році, коли запит на здобуття навичок домедичної підготовки був шалений. Зараз ситуація схожа. Але, на думку Дмитра, сьогодні вже варто думати про якість. Це стосується і курсів, і тих, хто їх викладає. Бо нині це серйозна проблема.
"Щодо того, що кожна людина може стати інструктором, то насправді це біль зараз. Ти можеш бути геніальним медиком, але нестерпним інструктором, бо не маєш хисту викладати. Або у тебе гарно підвішений язик, але ти нічого не розумієш у наданні першої допомоги. І це неякісний інструктор. Це біда, тому що їх дуже багато. Ця тема в тренді, люди хочуть, і цих курсів нині безліч. На жаль, дуже багато з них не відповідають стандартам. З’явилось багато людей, які навчають. І з таким глобальним ресурсом по країні, я думаю, вже час більш глибоко переходити до якості", — каже Гладишевський.
Уміти рятувати одне одного – такими є реалії сьогодення. І в цьому випадку йдеться про домедичну допомогу. Це найпростіші невідкладні дії, до яких вдаються безпосередньо на місці пригоди. Зазвичай, цим займаються не медичні працівники, а ті, хто опинились в епіцентрі подій. Серед таких дій – серцево-легенева реанімація, зупинка кровотечі, допомога при інсульті, переохолодженні, опіках, втраті свідомості тощо. Навчитися надавати таку допомогу можна на спеціальних курсах. Вони, як правило, складаються з теоретичної та практичної частини. Тривають від кількох годин до кількох днів і дають базові знання та навички.
Товариство Червоного Хреста тривалий час проводить курси з надання першої домедичної допомоги. Ці програми мають міжнародний сертифікат, що визнається у майже двох сотнях країн світу. Є тренінги для молоді і навіть курси для дітей із 5-річного віку. Розповідає Голова Київської міської організації Товариства Червоного Хреста України Тетяна Гоєнко:
"У Товаристві Червоного Хреста є ще Дитяча академія першої допомоги, і там навчають діток від 5 до 14 років, як викликати швидку, як діяти, якщо побачив, що людина впала, як допомогти бабусі, якщо з нею стався прикрий випадок, а ти з нею вдома сам. Напрацьовані невеличкі програми від 5 до 8 років, від 8 до 11 років та від 11 до 14 років. Навчання саме з використанням елементів першої допомоги з манекенами відбувається з 14 років. Є 6-годинні та 12-годинні курси.
Наші інструктори кваліфіковані. Вони проходять спочатку 12-годинний курс з першої допомоги, і відбираються ті люди, які більш зацікавлені та активні. І тільки за результатами конкурсу вони проходять далі і навчаються більш детально протягом 5-6 днів. Потім вони складають іспит. Після складання іспиту видається сертифікат інструктора або кажуть, що сертифікат можна отримати через певний період після проходження практики. Людина не повинна боятися аудиторії, адже вона може бути фахова, а викладати не може", – зазначає Гоєнко.
Багаторічний досвід з проведення тренінгів з надання першої допомоги має й організація "Мотохелп". Цю практику розпочали 2012 року. Згодом активно навчали захисників України. А 2015-го, під час реформи правоохоронної системи, інструктори на волонтерських засадах проводили тренінги для патрульної поліції. Крім того, за цей час були організовані сотні волонтерських тренінгів для громадськості. Дмитро Гладишевський говорить, що цей напрямок роботи для їхньої організації є важливим і пріоритетним.
"Якщо ми говоримо про курс щодо зупинки кровотечі, то 3-4 години – це нормальний час для такого курсу. Щодо курсу Basic Life Support, де серцево-легенева реанімація, то для цього потрібно 6-8 годин. Якщо хтось каже, що BLS можна викласти за годину-дві, то навряд це буде якісний курс. Там лише теорії на годину. Якщо це більш розширений курс, то це щонайменше 8 годин, а краще 2 дні. Ми щосуботи проводимо громадський курс, і він займає 8 годин. Інформації дуже багато, і було б дуже класно розтягнути його на два дні, але навряд чи люди готові витрачати всі вихідні на це. Тож ми намагаємось заглибитися у всі теми, але щоб люди зрозуміли про що це і отримали базові знання", – зазначає інструктор.
Якщо перед вами стоїть вибір: домедична підготовка чи тактична медицина, то запитайте себе, для чого це Вам? Ви цивільна людина чи військова? Тобто не можна плутати тактичну медицину й домедичну підготовку. Хоча варто сказати, що сьогодні популярність тактичної стрімко зросла. І все ж таки тактична медицина – насамперед для тих, хто виконує завдання на фронті.
"Різниця є, і вона суттєва. Зараз багато курсів кажуть, що навчають тактичної медицини, тому що це круто звучить. Але є цивільна медицина, а є тактична. Тактична медицина побудована на розумінні того, що це допомога в умовах бою. А в умовах активного бою цивільна людина сидить в підвалі, бо вона не має там бути. Інакше вона буде вбита або поранена. Тому викладати тактичну медицину за стандартами НАТО цивільним – це нонсенс", – розповідає Дмитро Гладишевський.
Професійний інструктор з домедичної допомоги та тактичної медицини, бойовий медик медичного добровольчого батальйону "Госпітальєри" Костянтин Герцик розповідає, що йому знадобилося 10 років аби стати професіоналом. Він має медичну освіту, але не вважає, що це обов’язкова умова для кожного. Усе залежить від самої людини.
"Домедична допомога – це той етап, який більше націлений для людей з цивільного життя. Це допомога у мирний час або в умовах сьогодення це про міста, які безпосередньо не знаходяться на передовій або під регулярними обстрілами. Тактична медицина саме для людей, які безпосередньо виконують завдання зараз на ділянці фронту, які не тільки мають надавати допомогу, а є бойовою одиницею. І це більш комплексне поняття у військовій справі.
Ми не можемо сказати, що є конкретна цифра, за який час ти точно станеш парамедиком. Це все індивідуально і залежить від того, як людина сприймає інформацію, наскільки вона готова та стресостійка. І треба розуміти, що парамедик – це більше про людей, які вміють надавати домедичну допомогу на первинному етапі. Але дуже часто ці люди не мають медичної освіти. Я маю медичну освіту, і мій шлях до цього етапу – це 10 років. Але сучасні реалії диктують сучасні потреби, і є люди, які хочуть якісно надавати медичну допомогу. І вони за кілька тижнів чи за місяць вже освоюють певні профільні ази і вміють рятувати життя пораненим до приїзду більш кваліфікованого персоналу на наступному рівні. Треба розуміти, що це різні ланки надання допомоги. Тому що в перші секунди до пораненого навряд чи підійде саме медичний працівник. Це буде людина, яка була біля нього. Або дуже часто людина надає сама собі допомогу. І базові навички надання першої допомоги мають бути у всіх людей, незалежно від наявності чи відсутності медичної освіти", – каже Герцик.
Перехід від навчання до практичної можливості надати допомогу іншій людині завжди буде несподіванкою. Ви ніколи не зможете бути готовими до цього. Таке може статися будь-де і будь-коли. Наприклад, дорогою в магазин чи на роботу. Тож волонтер громадської організації "Мотохелп", інструктор з домедичної допомоги Дмитро Гладишевський каже, що "для вас можливість надати допомогу буде несподівана, ви ніколи її не будете планувати".
На відміну від цивільного життя, на фронті несподіванок менше. Тут усе зрозуміло. Головне, щоб емоції не взяли гору. Професійний інструктор з домедичної допомоги і тактичної медицини, бойовий медик медичного добровольчого батальйону "Госпітальєри" Костянтин Герцик говорить, що, надаючи допомогу на полі бою, небезпека і страх смерті стають буденними, ти вже просто не зважаєш на це.
"Коли ти працюєш день у день в цих умовах, ти вже не так звертаєш на це увагу. Це стає буденністю. Коли ми згадаємо перші дні від початку повномасштабного вторгнення, ми всі дуже швидко реагували на повітряні тривоги та регулярні ракетні обстріли. А зараз повітряна тривога стала чимось буденним для кожного. Тому коли ти перебуваєш на фронті, це дуже схожі відчуття. Ти втягуєшся у весь цей процес, у тебе в голові розмивається кількість людей, які через тебе проходять. Ти пам’ятаєш, якісь точкові випадки. І запам'ятовуєш людей не за обличчям, а за характером травм", – зауважує Герцик.
У той момент, коли стабілізуєш постраждалого, ти не знаєш: виживе людина чи ні. Ти повинен надати допомогу, навіть не маючи базової аптечки, використовуючи лише ті засоби, які під рукою. А далі вже працюють професійні медики. При цьому треба навіть правильно викликати швидку. Звісно, якщо йдеться про цивільне життя. І принаймні, елементарна аптечка сьогодні має бути у кожного. Про її вміст розповідає Дмитро Гладишевський, а Тетяна Гоєнко – про те, як викликати швидку.
"В аптечці мають бути кровоспинні засоби, зокрема турнікет, бинт, бар’єрний пристрій для штучної вентиляції легенів, термоковдра, ножиці для розрізання одягу", – зазначає Гладишевський.
Гоєнко додає, що "коли стається якась ситуація, бажано, щоб одна людина надавала допомогу, оцінивши ситуацію, а інша – викликала швидку. Але швидкій потрібно конкретно говорити, чи це кровотеча, чи людина без свідомості, або є ознаки інсульту, який приблизно вік. Тобто для того, щоб медики оцінювали, наскільки великий ризик загрози життю, потрібно давати чітку, спокійну і більш точну інформацію".
У кожного з інструкторів є історії порятунку від учнів. За словами голови Київської міської організації Товариства Червоного Хреста України Тетяни Гоєнко, іноді люди приходять на курси з домедичної допомоги, навіть до кінця не розуміючи, для чого їм це потрібно. Чи буде нагода колись застосувати нові навички. Та коли таке трапляється, ти просто дієш, як тебе вчили.
На полі бою свої пріоритети, й іноді доводиться робити складний вибір. Для цього діють спеціальні протоколи. Основна причина смерті пораненого військового – велика втрата крові та шок. Але якщо мінімум 60% особового складу батальйону вміє надавати першу допомогу, шанси вижити поранених різко зростають. На полі бою виділяють три зони. Вони різні за тактикою та пріоритетом надання допомоги пораненим. Червона – зона обстрілу, жовта – тактичного укриття, зелена – зона евакуації, де діють мобільні польові госпіталі. Гасло тактичної медицини: правильні дії у правильний час.
"Докори сумління завжди десь закрадаються. А чи все ти зробив? А чи міг би ти зробити краще? І це має місце бути. Тому що ми не машини. Кожен поранений – унікальний, і не можна на 100% відгадати, що робити в тому чи іншому випадку. Завжди ти будеш діяти, спираючись на ту ситуацію, яка є на сьогодні. Коли дуже багато поранених, є певний порядок дій, аби ефективно надавати допомогу всім. Але, на жаль, не всіх поранених можна врятувати. Цей факт треба приймати і жити з цим. Хоча це прикро усвідомлювати", – пояснює медик медичного добровольчого батальйону "Госпітальєри" Костянтин Герцик.
Запитали ми у Костянтина Герцика і про те, чи доводилося йому рятувати російських військових.
"Особисто до мене вони не доїжджали. З ними працювали інші мої колеги. Але ми для себе пропрацьовували сценарій, що ми будемо робити, якщо до нас потрапить військовополонений армії загарбника. Незалежно від того, що це наші противники, це також і обмінний фонд для того, щоб врятувати наших побратимів, які знаходяться в полоні. І ми не маємо керуватися емоціями. Ми маємо надати їм допомогу, аби потім обміняти і повернути наших захисників і захисниць додому", – каже Герцик.
Смерті боятися не можна. Але і звикнути до неї теж не виходить. Життя парамедиків, які працюють на фронті, постійно в небезпеці. А нині у небезпеці і життя всіх українців, у кожному місті та селищі. Тож дуже важливо володіти навичками домедичної допомоги та вміти рятувати одне одного.
Фото: med.cc.ua
