2 місце — Російсько-японська війна
На початку ХХ століття Росія втягнулась у ще одну загарбницьку війну за панування на Далекому Сході, де їй довелося сперечатися з імперськими інтересами Японії, яка і почала цю війну. Протистояння двох імперій тривало два роки (1904-го та 1905-го) і завершилося безумовною перемогою Японії, що утвердилась як перша азіатська колоніальна держава.
"Кожний російський правитель оцінювався за тим, наскільки він збільшив територію Росії. Якщо він щось втратив, то він вже поганий правитель. І ця війна також в плані розширення впливу Росії. Це була війна за Маньчжурію та Корею, але фактично за геополітичний вплив на Далекому Сході. З обох боків російсько-японська війна була загарбницькою. Вона відбувалася не на території Росії чи Японії, а на території Маньчжурії та Кореї. І для того, щоб укріпити свій вплив, царизм, а особливо певні кола, вони говорили, що Росії потрібна маленька переможна війна. І вони на це розрахували. Вони думали, що Японія — слабка держава і після першого удару піде звідти. Виявилося все не так. І Росія не розраховувала, що японцям будуть допомагати, але їм надавали суттєву допомогу і німці, і британці. Ніхто не хотів розширення російського впливу на ці території. Тож об'єдналися інтереси — не дозволити Росії заволодіти Маньчжурією на Далекому Сході", — говорить воєнний історик, доцент Національного університету оборони імені Черняховського Ростислав Пилявець.
Війна, яку Микола ІІ замислював як "маленьку і переможну, не сприймаючи всерйоз Японію (теж маленьку у порівнянні з величезною російською імперією), також мала на меті відволікти народні маси від внутрішніх проблем. Але насправді вона тільки поглибила внутрішню кризу і зруйнувала міф про військову міць. А російська нібито "непереможна" армада була буквально розтрощена відносно невеликою Японією, війська якої виявилися набагато сильнішими у тактичному і стратегічному плануванні.
"У чому різниця і що дало перевагу Японії? Росіяни зосереджували сили в одному місці або діяли розрізненими, а японці спочатку зосереджували в різних місцях, але спрямовували зусилля в одному місті, сходилися і наносити удар. Було декілька великих битв на сухопутному театрі воєнних дій, найбільшою з яких є Мукденська битва. Всі ці сухопутні битви Росія програла і втратила Порт-Артур ще на початку 1905 року. Це був окремий невеликий театр воєнних дій: російські війська хотіли прорватися і не змогли цього зробити, тому що були розбиті. І відоме Цусімське бойовище наскільки було грамотно розіграно, коли японці з мінімальними втратами розбили російський флот", — зазначає Пилявець.
Стратегічні поразки Росії по суті вирішили долю цієї війни, і в серпні 1905-го року, за посередництва США, був підписаний Портсмутський мирний договір. У результаті Росія втратила військові бази у Порт-Артурі та Дальньому, південну частину острова Сахалін, вивела свої війська із Маньчжурії та безумовно визнала Корею зоною інтересів Японії.
У цій війні Російська імперія не лише втратила значну частину свого флоту, і не лише тихоокеанського, а й стала "золотим еталоном" поразки за наявності галасливої "ура-пропаганди" та значної переваги у людських і матеріальних ресурсах. Якщо спочатку в перемозі російської зброї не було сумнівів, а в російській пресі відверто глузували над "япошками", то, після низки ганебних поразок, масовий оптимізм росіян хутко вивітрився. Зрештою невдоволення переросло у революційні потрясіння, що в майбутньому призвели до краху Російської імперії — зауважує воєнний історик, кандидат історичних наук Ростистав Пилявець.
"Фактично Росія повністю втратила контроль над Маньчжурією. Вона позбавилась військово-морської бази. Вплив Росії значно зменшився на Далекому Сході. Контроль перейшов до Японії, і Японія зайняла місце Росії на Далекому Сході. Але головне — це потрясіння, які відбулися в Росії. 1905 рік — перша потужна Російська революція: страйки, невдоволення населення від того, що стали гірше жити. Це перша революція, яка через 12 років призвела до краху Російської імперії. Тобто російсько-японська війна — це пролог до Першої світової війни і до розвалу Росії", — пояснює Пилявець.
Фото: jnsm.com.ua
1 місце — Кримська війна
Формально причиною цієї війни, яка тривала протягом 1853-56 років, стало питання контролю над християнськими святинями у Палестині, що належали Османській імперії. Російська імперія, окупувавши турецькі васальні князівства Молдавію і Валахію, доки османи так би мовити "не задовільнять її справедливих вимог", у такий спосіб розпочала чергову спеціальну воєнну операцію.
"Це було бажання не стільки навіть захоплення Константинополя, скільки заволодіння Босфором і Дарданеллами. Це мрія ще Петра І і до цього часу вони мріють захопити цієї протоки, але тут були причини релігійного характеру. Почалася боротьба за релігійні святині, зокрема, кому вони будуть — католикам чи православним. Цю ідею православного світу тоді відстоювала Росія. А османи відмовили Росії і допустили туди католиків. Так Росія розпочала воєнні дії проти Османської імперії", — пояснює воєнний історик Ростислав Пилявець.
Цю війну вважають одним із наймасштабніших збройних конфліктів ХІХ ст., що значною мірою визначив майбутню долю Європи. Але в російській історіографії неохоче згадують поразки та наслідки цієї воєнної кампанії, навіть більше — применшують її значення, називаючи Кримською війною. Тоді як у світових історичних джерелах вона більш відома як Східна війна за панування на Близькому Сході та Балканах, де Росії довелося мати справу з арміями Великої Британії, Франції та Сардинського королівства — найсильнішої на той час італійської держави, що підтримували Османську імперією.
Поза тим, основною метою усіх держав-учасниць війни все-таки було безперешкодне користування морськими торговельними шляхами у Чорному та Середземному морях. Відтак вирішальні битви розгорталися за участі флоту, і одна з них — на початку війни у Синопській бухті, де зійшлися російська та османська флотилії.
"Це був напад російського чорноморського флоту на османський флот — Синопська битва. З цього і почалась війна. Звичайно, османи почали оборонятися їм на допомогу прийшли британці, французи і Сардинське королівство. Це була вже коаліційна війна проти Російської імперії. І вона опинилася в міжнародній ізоляції. На Заході цю війну не називають "Кримською війною", а "Східною війною". У Росії це переважно воєнні дії в Криму і на Чорному морі. Але не тільки. Це й Валахія (сучасна Румунія), і воєнні дії на Білому морі, і на Далекому Сході, зокрема Петропавловськ-Камчатський — це теж частина цієї війни", — каже Пилявець.
Попри кілька успішних баталій, проведених Росією на Кавказі та біля Синопа, у цілому їй не вдалося досягти бажаних результатів. Зрештою, провокуючи Туреччину на серйозний військовий конфлікт, російський імператор ніяк не розраховував, що за помираючу, як він вважав, Османську імперію заступляться найрозвиненіші тоді держави — Франція і Велика Британія. Коли проти тебе потужна коаліція країн, які можуть забезпечити своїм арміям сучасну логістику й високотехнологічну зброю — на самому героїзмі та амбіціях перемоги не здобудеш.
"На театрі воєнних дій сили були приблизно рівними, але в Росії на той час не було залізниць. Вони там були лише в Москві, Петербурзі і декількох містах. Все постачання відбувалося підводами. Крім того, флот був вітрильний. Це була остання в історії війна вітрильного флоту, коли в цей час флот в Англії та Франції вже був на двигунах, тобто це пароплави. Крім того, інший вагомий чинник перемоги союзників над Росію полягав у тому, що вогнепальна зброя в Росії — це переважно була гладкоствольна зброя на 600 кроків. У цей час в англійців та французів була нарізна зброя, яка стріляла втричі далі. І вони знищували обслугу російської артилерії. У цій війні з погляду воєнного мистецтва важливі мінна боротьба, а також підземна, коли робилися підкопи під позицію противника, тому що вони знаходилися один від одного недалеко — буквально півкілометра", — говорить історик Ростислав Пилявець.
Ще один важливий чинник полягав у тому, що російська влада ніяк не розраховувала вести війну на своїй території. Щойно театр воєнних дій перемістився до Криму та Кавказу, підтримка російської армії почала спадати. Щоб підтримати патріотизм, у Росії вперше вдалися до пропаганди як інструменту впливу на громадську думку, а також заборонили критикувати армію. Натомість активно пропагували героїчні подвиги захисників Севастополя, яких при цьому по суті кинули напризволяще. Однак, незважаючи на всі ці потуги, невідворотно з’явилося розуміння, що ведення цієї війни стає вироком політиці імперського уряду.
"Будь-яка війна спочатку сприймається патріотично, навіть позитивно. І під час Російсько-Японської війни, і Першої світової був патріотичний вибух, але поступово простий народ відчуває, у скільки разів впала економіка, яка інфляція, царська казна стає меншою. Все це насамперед на собі відчував простий народ — селяни, які на той час складали 80% населення", — каже воєнний історик.
Через три роки кривавих баталій, Росія була змушена погодитися на умови, висунуті коаліцією всіх великих європейських країн, котрі підтримали Османську імперію. Окрім Франції та Британії, це були також Пруссія та Австрійська імперія. Інакше кажучи, російська держава опинилася у повній міжнародній ізоляції. Зрештою, війна, розв’язана імператором Миколою Першим, завершилася ще однією ганебною поразкою із позбавленням права мати військовий флот на Чорному морі, фортеці та прибережні арсенали. А план розширення впливу Російської імперії на південь остаточно провалився.
"Ця війна мала істотні геополітичні наслідки. Це була війна режиму Миколи І, а закінчив її Олександр ІІ, який дав команду завершувати. Фактично це була капітуляція. В економіці це початок значного руху вперед, коли відбуваються величезні перебудови. Росія втратила військово-морську базу, їй заборонили мати флот в Чорному морі, але головний наслідок навіть не в цьому. Програш з негативного перетворився навіть на позитивний для Росії. Вони зрозуміли, що шлях, яким йшла Росія, є хибним. Треба йти європейським шляхом розвитку. Це будівництво залізниць, новітнього флоту і розвиток економіки. До речі, одним з головних наслідків для Росії стала відміна кріпосного права в 1861 році. Саме війна спонукала до цього. Почалися революційні зміни в Росії. Фактично її розвал почався саме тоді", — зазначає Пилявець.
Фото: jnsm.com.ua
Це далеко не повний перелік воєн, що закінчилися поразкою або принизливим "миром" для росіян. Усі вони яскраво засвідчують факт, що насправді Росія не така вже й велика, сильна та непереможна.
І невдовзі до цього списку додасться ще одна ганебна поразка. Цього разу у так званій "спецоперації", яка від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну вже неодноразово змінювала свої назви, попри кремлівську мантру, що триватиме вона до виконання "поставлєних целєй".
Віримо в Україну, ЗСУ та нашу невідворотну перемогу!
Фото: kostroma.news, могили російських окупантів
