Сюжет
Події розгортаються у притулку в місті Лисичанську на Луганщині. Дітей, які опинилися у непростих життєвих ситуаціях та неблагополучних родинах, забирають соцслужби. Там діти перебувають 9 місяців. Якщо батьки налагодили своє життя, дітей повертають до родин. Але таких сімей всього 5%. Решту, зазвичай, позбавляють батьківських прав. Це фільм про зв'язок між дітьми та вихователями, розповідає Азад Сафаров.
Команда
Долучилися до створення цього документального фільму представники України, Данії, Швеції, Фінляндії. Була запрошена під час зйомок правозахисниця Олена Розвадовська, яка допомагала режисерам правильно спілкуватися із дітьми в притулку. Азад Сафаров розповів, що на зйомках у Лисичанську були присутніми лише дві людини: він сам та данський режисер Сімон Леренг Вільмонт. Чому тільки двоє? "Бо документальне кіно вимагає камерності. Воно знімається без світла, додаткових елементів і за допомогою однієї камери. Повинен бути ефект підглядання і непомітності. Коли камера завмирала і не рухалася, то збоку це виглядало, як привид", – згадує Азад Сафаров.
Тернистий шлях
Дорога до номінації на "Оскар" була тернистою, каже Азад Сафаров: "Усе починалося із кваліфікації, щоби тебе взагалі могли розглядати. Для цього фільм повинен був пройти або в кінопрокаті у США, або виграти на одному із кращих кінофестивалів. Після цього ти потрапляєш в довгий список із 115 претендентів, потім у короткий. Потім обрали 5 із 15. Тепер за переможця мають голосувати всі 9 тисяч американських кіноакадеміків". За словами Азада Сафарова, зараз триває промоція всіх фільмів-номінантів. "Тому нам треба говорити багато і про наш фільм. Бюджет із конкурентами неспівмірний. Бо там докфільми представляють потужні корпорації. Нам фінансування було виділено від Держкіно. Але ми без реклами захопили аудиторію живими і правдивими історіями. Ми номіновані також і на альтернативний "Оскар". Ця подія відбувається за тиждень до головного "Оскара, –розповідає режисер.
Фото: ФБ сторінка Азада Сафарова
Маленькі дорослі діти
"Працювати з дітьми емоційно важко. Вони інші й покладаються лише на себе, бо втратили довіру до дорослих. Адже ті їм кажуть неправду і постійно їх кидають. Але вони продовжують любити своїх батьків. Вони між собою обговорюють все. Трирічні діти самі встають зранку, прибирають за собою, бо вони є самостійними. Бо вони до цього звикли. Ти розумієш, що дорослі з дітьми тут помінялися ролями", – зазначає Азад Сафаров.
Співпраця з дітьми
Режисер згадує: "коли ми приходили до дітей, ми сідали, звали тих, з ким можна поговорити, розповідали, для чого ми сюди прийшли. Ми часто відключали камеру і йшли із ними грати, просто спілкувалися. Минуло 9 місяців після того, як вони дозволили нам знімати щось про себе, бути поруч із ними. Щоби отримати довіру, потрібен час. Діти не винні, що вони такі є. Їхні батьки показували поганий приклад. Нам треба знайти кращу модель поведінки цій дитині. Знайти ту родину, де дитина зрозуміє, що красти, наприклад, погано".
Фото: Азад Сафаров та Ірина Славінська
Що варто сказати світу цим фільмом
"Поки в нас біда, я не можу знімати веселе кіно", – каже режисер. "Цей фільм однозначно привертає увагу до України. Ми завжди думаємо, як можемо цим фільмом допомогти Україні. Важливо показати світові, що переживають діти. Ми зрозуміли під час зйомок, що хочемо змінити систему, хочемо боротися проти архаїчних радянських інституцій. Вони повинні бути закриті. Бо діти мають бути в родинах. Ми хочемо також зробити адвокаційні заходи щодо злочину росіян проти українських дітей", – розповідає Азад Сафаров. Він наголошує, що через війну з'являється багато сиріт. Водночас, за словами режисера, знімальна група полетить до Америки на вручення статуетки "Оскар" разом із вихователями притулку. "Бо вони заслужили за довгі роки своєї роботи, щоб саме їм подякували за допомогу нашим дітям", – наголосив режисер.
Мова
Діти спілкуються у фільмі російською мовою, але є титри українською. Для іноземної аудиторії є титри англійською. "В умовах того часу це було єдиною можливістю зняти фільм і показати його", – каже Азад Сафаров. Зараз із притулком усе добре. Він виїхав ще 24 лютого минулого року, задовго до окупації Лисичанська і нині перебуває за кордоном. Дехто з дітей вже повернувся в Україну.
Фото: кадр із фільму