Співрежисерки фільму "Сліди" з героїнями стрічки на 23-му Docudays UA-Автор фото Володимир Ханас
Минулого тижня Україна визначилася з претендентом на "Оскар". Цього разу це документальний фільм "Сліди" Аліси Коваленко та Марисі Нікітюк про українок, які пережили сексуальне насильство й катування під час російської окупації, але вирішили не мовчати. Стрічка вже здобула приз глядацьких симпатій на Берлінале, проте вибір комітету припав до душі не всім. Частина режисерів, чиї стрічки теж були у відборі, критикує таке рішення. А тим часом Франція висунула на "Оскар" фільм росіянина Андрія Звягінцева. Говорячи загалом про "Сліди" й про те, наскільки складним був вибір цього року: які ваші відчуття щодо тих фільмів і стрічок, з-поміж яких обирали?
На розгляд Українського оскарівського комітету було подано 8 фільмів – серед них і документальні, і ігрові стрічки. Вибір був досить напруженим, я б сказав. Адже коли члени комітету роблять свій вибір, вони зважають не лише на художню якість (що, безумовно, найголовніше), а й на спроможність самого фільму, його продюсерів чи інституцій, які його підтримують, належним чином провести оскарівську кампанію. Не секрет, що для просування в оскарівських перегонах – спершу до шортлиста, а потім, якщо пощастить, і до номінації – потрібні чималі зусилля та, будемо відвертими, гроші. Без американського дистриб'ютора та американської промокампанії, яку веде так званий публіцист, жодному фільму практично неможливо потрапити на очі та привернути увагу тих американських кіноакадеміків, які й роблять свій вибір. Тож, повертаючись до роботи Українського оскарівського комітету, його члени зважали й на це – і, мабуть, навіть насамперед на це, оскільки художній рівень практично всіх поданих стрічок був досить високим. Я не можу розголошувати сам перебіг обговорення: регламент роботи Українського оскарівського комітету забороняє розкривати перипетії голосування та деталей вибору. Проте в регламенті чітко прописані всі чинники, які можуть впливати на рішення. І можу сказати, що боротьба була справді напруженою. Тобто фільм "Сліди" переміг, виділяючись, але не випереджаючи інші стрічки зі значним відривом. Це була справді напружена боротьба, у якій зрештою перемогла стрічка "Сліди".
Алік Шпилюк. Фото з відкритих джерел
Щодо жанру: "Сліди" – це документальна стрічка, але її висунули в категорії "Міжнародний повнометражний фільм". Чи є тут якісь виклики або перепони, чи, можливо, це взагалі перевага для боротьби за оцінки академії, як ви гадаєте?
Ви знаєте, безумовно, ігрових фільмів на відборі зазвичай буває більше, але чимало країн висувають саме документальні стрічки. Ось, скажімо, і Чорногорія висунула документальний фільм, і Швейцарія. Тобто це трапляється досить часто. Усе залежить знову ж таки від кампанії з просування фільму серед інших претендентів. Хочу нагадати, що в категорії "Найкращий міжнародний фільм" беруть участь претенденти з понад 90 країн світу, тому конкуренція, безумовно, дуже висока. Серед них вже є фільми, які заявили про себе перемогами на великих міжнародних кінофестивалях і вже здобули світову відомість. Утім, сподіваюся, що у "Слідів" також є підґрунтя для того, щоб гідно вступити в цю боротьбу. Найголовніше – фільм уже дуже широко помітили в Європі. І ось незабаром відбудеться його американська прем'єра на дуже поважному фестивалі документального кіно DOC NYC, який привертає увагу американських кіноакадеміків. Думаю, шанси достатньо великі. Знову ж таки повторюся: усе залежить від кампанії з просування.
Ми опиняємося знову і знову в цій ситуації протистояння з російським контентом. Адже, як уже зазначалося, Франція висуває "Мінотавр" – стрічку Андрія Звягінцева, антивоєнного російського емігранта. Але, думаю, частина нашої аудиторії пригадує його промову в Каннах, яка була звернена до обох сторін. Тобто, як завжди, до цієї концепції виникає дуже багато запитань. Загалом у цій призмі та ситуації, коли Україна зі своєю документальною стрічкою на таку важливу тему – з позиції жертви і людей, яких скривдили та які пережили це, про що й артикулюють, – протистоїть цьому "величному" російському кінематографу (хай хто його виставляє та як подає)... Які тут є тонкощі, як нам на це реагувати та якою мала б бути кампанія на міжнародній арені, на вашу думку? Адже ця боротьба за увагу та чіткість артикуляції зараз дуже напружена.
Ви знаєте, можна по-різному ставитися до промови Андрія Звягінцева під час отримання нагороди в Каннах, але заради об'єктивності треба сказати: він від самого початку, ще з 2014 року, дуже послідовно та відкрито – усіма можливими способами – висловлював заперечення російської воєнної політики та протистояв їй. Він виступив проти окупації України в 2014 році. У 2022 році дуже жорстко й різко засудив початок повномасштабного вторгнення. Вийшов з усіх кінематографічних об'єднань та інституцій Росії, зокрема зі Спілки кінематографістів, з Оскарівського комітету тощо. Щодо того, як до цього ставитися... Я не стежу за цим, можливо, у нього вже є і французький паспорт, але заради справедливості варто додати: цей фільм подавався не лише французами, а й німцями. Він був у короткому списку German Films і міг бути висунутий також від Німеччини, адже це офіційна копродукція Франції, Німеччини та Латвії, якщо я не помиляюся. Я не впевнений, що кампанія з просування "Слідів" має з кимось протиборствовати. По-перше, ви сказали, що у фільмі "Сліди" українці демонструються в якості жертв, але це зовсім не так. Українці там показані як справжні герої, які, незважаючи на звірства російської армії, знаходять у собі сили протистояти та вести боротьбу проти російської агресії.
Безумовно! Але йдеться про "жертву" не в сенсі беззахисної сторони, яка лише страждає, а як про жертву агресії — тобто про чіткий розподіл того, хто на кого напав і хто через кого страждає. Я мала на увазі саме це.
Насправді, ви знаєте, мені поки що не вдалося подивитися фільм "Мінотавр" – сподіваюся зробити це найближчими тижнями, тож можу судити про нього лише з рецензій та відгуків. Але, наскільки я розумію, за своїм пафосом він спрямований відверто проти російської агресії проти України. Тобто насправді він виступає з того ж боку, що й фільм "Сліди", хоч і, можливо, інакше. Я розумію, що важко порівнювати росіянина – точніше, колишнього росіянина, який живе у спокійній та мирній Франції, – і жінок-українок, які живуть в умовах нинішньої російської агресії в Україні. Але я не думаю, що варто аж так сильно протиставляти ці два фільми.
