Фото: Оксана Кісь, ФБ-сторінка Oksana Kis
"Українське суспільство здавна було патріархальним"
Українське суспільство здавна було патріархальним, констатує Оксана Кісь. Жінки мали менше прав і можливостей, ніж чоловіки. Тривалий час зберігалися гендерні стереотипи. "У традиційних родинах чоловіки вважалися головами цих родин, власниками основного майна, тими, хто ухвалює рішення і яким мали підкорятися інші члени родини. В сільській громаді провідну роль відігравали чоловіки у вирішенні справ у своїх громадах". Що стосується внутрішнього сімейного розподілу, то там зберігалася гендерна сегрегація праці, певних обов'язків родини, зазначає докторка історичних наук.
"Обов'язки українських жінок сплутуються з правами"
У знаннях про наше історичне минуле є багато прогалин і багато спотворень, каже Оксана Кісь. "Цим ми завдячуємо радянському періоду, коли українська наука не могла повноцінно розвиватися і належним чином досліджувати минуле щодо того, в якому становищі перебували жінки в доіндустріальній українській сільській спільноті". Близько 90% українців переважно були селянами до кінця 19 століття. Як зауважує Оксана Кісь, значною мірою українське суспільство оперувало зручними уявленнями і міфами: "нам хотілося вірити, що українці були кращими за інші сусідні народи, кращими за московитів, де зовсім були пригноблені жінки. Але коли почалися дослідження, то стало зрозуміло, що наші романтизовані уявлення є хибними. Відмовлятися від них було складно. А ще люди роблять це неохоче. Тому ми і маємо цей розрив між тим, що стверджує наука і тим, у що хоче вірити суспільство. А суспільство хоче оперувати уявленнями про український матріархат. Часто відбувається підміна понять, коли обов'язки жінок, величезна відповідальність, покладена на сучасних українських жінок, сплутується або ототожнюється з правами. А це різні речі. Більшість сучасних українок продовжують втілювати цю ідею жіночої жертовності, служити іншим, дбати про інших".
"Звинувачення жертви є, на жаль, частиною нашої культури"
Жінкам доводиться опікуватися багатьма проблемами, починаючи від родини і закінчуючи питаннями громади та суспільства. Коли жінки успішно дають раду з усіма цими клопотами, вони роблять це коштом власних потреб, власних інтересів, власних мрій, відмовляючись дбати про себе і втілювати власні амбіції, констатує Оксана Кісь. "Чи можемо ми це назвати правами? Чи можемо ми це назвати матріархатом? Я дуже сумніваюся. На жінках лежить дуже багато відповідальності. І коли їм навіть не вдається вирішити ці проблеми, на них все одно покладають провину за невдачі, за те, що діти виросли не такими чи поводяться не так, і що в сім'ї є певні проблеми. Саме від жінки найчастіше очікують, що вона буде відповідальною за психологічний клімат в сім'ї. І часто в українській родині є поширеним сімейне насильство, де жінки стають жертвами. І тут їх часто звинувачують в тому, що неналежно догоджали своєму чоловікові. Звинувачення жертви є, на жаль, частиною нашої культури, яка далека від ідеального матріархату", – вважає гостя Радіо Культура.
На фото: Оксана Кісь у студії Радіо Культура
"Наруга щодо жінки була і фізична, і вербальна, і економічна"
Якщо ми хочемо наблизитися до розуміння, як жило українське суспільство у попередні епохи, маємо звертати увагу на тогочасні записи і те, що розповідали самі селяни, а саме жінки, каже Оксана Кісь. "Якщо ми хочемо довідатися про життя жінок, ми повинні звертатися до їхніх свідчень. Я безліч разів говорила зі старенькими бабусями, які розповідали як про свою долю, так і про долю матерів та своїх бабусь. І ми говорили з ними про насильство. Жодна з них не припустила думки щодо фізичного насильства з боку жінки стосовно чоловіка. В той час як прикладів насильницького ставлення до жінок було безліч. Вони говорили про це, як про узвичаєну практику, як буденність та норму". Часто жінки фізично потерпали від чоловіків через їхнє пияцтво (а це тоді було великою проблемою, зокрема, письменник Іван Франко пише у своїх спогадах про це – ред.), через чоловічу втому та роздратованість. Жінки не мали права на розлучення за тогочасним законодавством і церковним правом, не могли позбутися насильницьких стосунків. Наруга щодо жінки була і фізична, і вербальна, і економічна: їх обмежували в доступі до ресурсів. Часто таке насильство закінчувалося навіть трагічно. "Я теж бралася за дослідження проукраїнського жіноцтва в традиційній культурі у "рожевих окулярах". Я зрозуміла, наскільки хибними є наші ідеалістичні уявлення про жіноче минуле. Воно тоді було суворим. Тому що умови іншими бути тоді не могли. Такі умови були і в європейських країнах, і в інших культурах. Тоді навіть жінки вищих верств були безправними, якщо порівнювати з правами чоловіків того часу. Ми маємо серйозні підстави говорити про дуже прикрі українські традиції, про які ми не хочемо знати, які ми ігноруємо і які, на жаль, продовжують існувати в сучасному українському суспільстві. І лише порівняно недавно про них почали говорити вголос. Зараз захисниці прав перетворили це на серйозний рух до змін у законодавстві на предмет запобігання сімейному насильству. Вдалося влітку минулого року ратифікувати Стамбульську конвенцію. Але консервативні сили в Україні дуже міцні. Ганебне минуле треба залишити позаду", – наголошує Оксана Кісь.
На фото: Оксана Кісь, Прес-клуб Львів
"Часто бачимо, що чоловік – нероба, пияк, лайдак, а дружина продовжує його утримувати і не можна покинути його, нещасного"
У традиційній культурі, каже Оксана Кісь, для чоловіків вважалося образливим робити жіночу роботу. Жіноча робота вважалася ницою, недостойною чоловічої уваги, не кажучи про приготування їжі чи прання білизни. Чоловік, який залишився вдівцем, міг розраховувати, що жінки з родини будуть приходити і дбати про його побут. І не тому, що він цього не зможе зробити фізично, а тому, що це ганебно. "Коли ми згадуємо звинувачення жертви у насильстві над нею, і у тому, що вона начебто спровокувала, це є продовженням патріархальних ідей, які культивують подвійні моральні поведінкові стандарти. Коли, як кажуть французи " Cherchez la femme". Що би там не було – "Хто винен? Невістка!""Жінка завжди винна". Що б не сталося, крайньою буде вона. Навіть якщо вона постраждала в цій ситуації. Патріархальна культура проявляється і у звинуваченні. Часто ми бачимо, що чоловік – нероба, пияк, лайдак, а дружина продовжує його підтримувати, утримувати. І її продовжують звинувачувати в тому, що вона ніяк не приведе його до тями. І в жодному разі не можна покинути його, нещасного. Бо тоді вона ще більше буде винна. Такі речі ми бачимо постійно. І це ми бачимо в сьогоденні нашому. Коли жінки продовжують нести цей тягар, плутаючи його зі своїми інтересами".
Книжка Оксани Кісь "Українки в ГУЛАГу: вижити значить перемогти" зі спогадами понад 150 арештанток сталінських концтаборів
Ця книга має виразну феміністичну рамку, зауважує авторка. "Деяким вона читається, як дуже націоналістична праця, її хвалять за патріотизм, прославляння українських героїнь. Тут присутня ідея про те, що ресурси жіночої дієздатності приховані у самих жінках. Ми не завжди свідомі того, яким потенціалом ми володіємо і наскільки ефективно можемо ними оперувати, можемо його інструменталізувати в умовах, коли права можливості і ресурси радикально обмежені, або їх немає. І пов'язати це із традиційною культурою, нормативною жіночністю, фемінністю, яка включає систему уявлень норм і практик, пов'язаних із соціальними сферами самореалізації, жінок, обов'язками. Я бачу пряму залежність, як ці ресурси нормативної жіночності, так звані гендерно зумовлені знання, навички і практики стали для жінок джерелом виживання в ГУЛАГу: а це навички гігієни, народної медицини, лікування травами, речі, пов'язані із народною творчістю, спів", – каже Оксана Кісь.
Майбутнє феміністичного руху
"Я є запекла феміністка і оптимістка стосовно перспективи досягнення цілей феміністичного руху. Українське суспільство перебуває в полоні гендерних стереотипів, це цілком очікувано. Ми маємо 30 років активного жіночого руху. А от перше десятиліття було складним часом, щоби зрозуміти, що відбувається. Я вважаю доцільним працювати з молоддю і інформувати ту частину суспільства, яка відкрита до цього", – підсумувала Оксана Кісь.
