"Ця книжка Марти Богачевської-Хом‘як була написана і видана англійською мовою у Сполучених Штатах Америки на замовлення американського видавця і згодом вона уже домандрувала до України в українському перекладі. І тут є цікава історія про те, як змінювалася назва цієї книжки, тому що в оригіналі вона називається "Feminists despite themselves" ("Феміністки попри власну волю"), і це, звичайно, такий цікавий жарт про тих, про кого пише пані Марта. Вона пише про громадські жіночі організації в Україні на межі ХІХ-ХХ на території сучасної України. Там є один великий розділ, присвячений території України під Російською імперією, є великий розділ, присвячений жіночим громадським організаціям під Австро-Угорщиною. І, власне, пишучи про ці організації, Марта Богачевська-Хом‘як абсолютно свідома того факту, що слова "феміністки" ще немає, що і слова "гендер" ніхто не придумав, і саме тому цей жарт про феміністок попри власної волі дуже важливий як заголовок цієї роботи, тому що вона цікаво показує як національний рух за українську мову і українське національне відродження може поєднуватися з боротьбою за права жінок", — зазначила Ірина Славінська.
Продюсерка Радіо Культура зауважила, що в українському перекладі страшне слово "феміністки" з назви зникло, і з’явилася не менш цікава метафора" Білим по білому".
"Мережка — це обладинка першого українського видання цієї книжки, яке вийшло у 90-ті у видавництві "Либідь". Це, дійсно, традиція полтавської вишивки, і на обкладинці ми бачимо мережки з елементами вишивки. Це дуже красива ажурна конструкція, яка нам і візуально, і як метафора в назві дає дуже важливий посил про невидимість. І у передмові до цієї книжки Марта Богачевська-Хом‘як пише про те, що коли вона почала працювати над дослідженням, виявилося, що ніде, в жодних архівах, немає окремої шухляди, присвяченої жіночим рухам. І для того, щоби знайти, які були жіночі громадські організації, потрібно перелопатити інформацію про всі громадські організації і знайти з-поміж них ті, які були створені жінками, які працювали з темою, наприклад, створення шкіл для жінок, професійних курсів для жінок, перших спроб прототипів дитячих садочків", — сказала вона.
Фото: yakaboo.ua
Славінська пояснила, чи видно, коли жінки виходять на Марш, що ця спільнота розуміє, що за ним стоїть велика традиція і багато жінок, які робили важливі речі для того, щоб сьогодні ти не здавався собі невидимою, першою, тою, яка малює білим по білому.
"Звичайно, щонайменше минулого року один з транспарантів на Жіночому марші мав у собі зображення Лесі Українки і напис "Фемінізм — наша традиційна цінність". І сьогодні в складі Жіночого маршу буде складова з гаслом "Рівність — традиційна цінність". І мені здається, це надзвичайно важливе", — зазначила Ірина Славінська.
Продюсерка наголосила, що книжка "Білим по білому" надзвичайно важлива у контексті розуміння творення нашої традиції.
"Ми на початку місяця з колегами, котрі працюють у правничій сфері, мали дуже цікаву дискусію під час Тижня американського кіно, який називається "Незалежність". І в програмі цього кінофестивалю був показ документального фільму про Рут Ґіґнзбург, другу в історії Штатів жінку-суддю Верховного Суду. І після показу фільму була дискусія з українськими правницями, які розповідали про свій ракурс погляду, у тому числі що стосується правосуддя і участі в ньому жінок. І багато хто з них говорив про те, як важливо відчувати традицію і знати її, тому що ця історія, наприклад, жінок в українському праві, ще не написана. І ті, хто знають, можливо, від своїх вчительок, викладачок, наставниць, менторок, мають дотик до цієї традиції. Хтось не має, але потребує цієї закоріненості. І саме тому така книжка, як "Білим по білому", яка була перевидана декілька років тому у Видавництві УКУ, це неймовірно важливе читання, оскільки ти розумієш, у прямому сенсі цього слова, що ти не одна, ця історія почалася не вчора і це наша традиція, створена дуже великою кількістю людей. І ми в сьогоднішньому інформаційному просторі навіть здивовані дізнатися, наскільки різні люди долучалися до українських правозахисних ініціатив, навіть якщо вони так не називалися, на межі ХІХ-ХХ століть", — сказала вона.
Щодо сюжетних ліній у книзі, Славінська прокоментувала, як ця книжка пояснює, чому пробудження нації пробуджує жінку.
"Насправді, це дуже цікава і складна сюжетна лінія, тому що у той час, коли Україна ще не має своєї суб‘єктності як держава і в той час, коли дуже гостро відчувається необхідність захищати українську мову, боротися за збереження хоча б кількох українських шкіл, домагатися можливості вступати українцям та українкам у вищі навчальні заклади, був відчутний момент, котрий був відчутний і самими жінками, які створювали власні громадські організації, про те, що у першу чергу національне. Права жінок — це другорядна історія, тому що нам спочатку треба досягнути звільнення країни. Але, водночас, їм вдавалося неймовірно цікаво поєднувати цю роботу. Тому що, наприклад, коли йдеться про створення середніх шкіл, у яких дівчата можуть здобувати середню освіту, ти не можеш тут українською мовою здобувати цю освіту. Ти не можеш в цій історії розірвати поступ, з одного боку, національного становлення і пропагування української мови, української середньої освіти, й розвиток і поступ в бік захисту і становлення прав жінок, тому що ці дівчата інакше ніде би не могли вчитися. Для них було створено школи, де вони хоч якось могли б вчитися. Подібна історія і з професійними курсами. Особливо у сільській місцевості була дуже велика проблема з тим, що жінки з дітьми залишалися самотніми: у когось чоловіки поїхали в еміграцію на заробітки, у когось загинули. І виникала проблема жіночого безробіття, помножена на брак освіти. І врони не мали жодних навичок чи компетенцій, об якось прогодувати свої сім’ї. І ще теж стосується того, що зараз називають "традиційні цінності". Це жінка-берегиня, коли вона опинається сама, їй потрібно якось захищати своїх дітей і свою сім’ю. І єдиний на ой момент виходом, який видавався релевантним — це створити школи чи курси, де жінки могли опановувати навички, наприклад, стенографісток, швачок та будь-які робітничі, доступні для них спеціальності. Цю історію також не можна відділити від національного становлення, бо це захист української родини і захист української жінки. І тому від захисту прав жінок ти це також не відділиш", — пояснила Ірина Славінська.
Вона також зауважила, що жінка і політика — це ще один сюжет у цій книзі.
"Коли ми говоримо про політику, очевидно, не буде йди мова, що хтось ставав депутатками тощо. Тому що загалом для розвитку парламентаризму в Україні не було так багато можливостей. Але дуже цікава історія — це створення великих громадських організацій і проведення на території України першої жіночої конференції. І це була, до речі, одна з перших у Європі жіночих конференцій, на яку приїхали дуже багато делегацій з різних країн світу. І це був момент, коли українське місто перетворюється на дуже важливий епіцентр з дуже великою, щедрою активністю, кількаденною конференцією, відозвами і навіть непевністю, чи місцеві жандарми взагалі дозволять проводити цю подію. На обох частинах України, поділеної між двома імперіями, була проблема з можливістю проводити зібрання громадян. І, наприклад, на території України, підконтрольній Російської імперії, був цікавий лайфхак для того, щоб уникати потреби реєструватися як організація. Поміж дамами була практика зустрічатися на чай. Це були гуртки "спільного розпивання чаю". І під час цих чаювань, які відбувалися у різних помешкання різних дам, аби не привертати увагу, відбувалися розмови про благодійність, відкриття шкіл, навчальних курсів і як можна допомогти становлення українського національного руху і жінок у ньому", — зауважила перекладачка.
Ірина Славінська розповіла, як Марта Богачевська пише про Всесвітній сюжет українок.
"Це та організація, яка профондувала створення цієї книжки. Союз українок щедро підтримував створення цієї праці і був готовий чекати стільки, скільки потрібно для того, щоби це дослідження вийшло. У цій історії це організація, про яку не можна не згадати. Дуже цікаво пам’ятати сьогодні, що дуже важливою силою у становленні жіночих рухів, як би вони себе не називали і за що б вони не боролись, були регіони України, де неймовірно важливим був внесок греко-католицької церкви. Багато жінок-активісток були доньками священиків, багато священиків самі долучались до боротьби з неграмотністю жінок і до пропагування здобуття освіти жінками. Це був буде важливий "зудар" — спільний рух в одному напрямку, як його назвала Марта Богачевська-Хом‘як, греко-католицької церкви і тих, кого ми зараз називаємо правозахисниками", — сказала Славінська.
На фото: Ірина Славінська, facebook.com/iryna.slavinska
