Директор Польського інституту в Києві Чижевський про українське коріння та "шопенівську" лавочку в Києві

Директор Польського інституту в Києві Чижевський про українське коріння та "шопенівську" лавочку в Києві

25 років тому був заснований Польський інститут, який почав роботу в Києві. Заклад є представництвом Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Діяльність Польського Інституту в Києві полягає в популяризації польського наукового і культурного життя, презентації важливих подій та явищ, пов'язаних із цією державою. Очільник інституту Роберт Чижевський розповів Українському Радіо про свою місію, як йому допомагає українське коріння та поділився мрією встановити "шопенівську" лавочку в Києві.

 

0:00 0:00
10
1x
Програма:

Директор Польського інституту в Києві Роберт Чижевський. Фото: Світлани Мялик

"Miesiąс miodowy"

Найважливіше для мене (і це дуже приємно), що українці сильно полюбили Польщу. Працювати тут дуже приємно. Звісно, ми маємо проблеми ― як людина, я міг би жити в країні, де немає повітряної тривоги, але з іншої точки зору дуже приємно працювати, коли люди дивляться на тебе і кажуть: "дякуємо за те, що робить Польща". Це показник, наскільки все змінилося, але також й великий виклик. Маємо зараз такий собі "miesiąс miodowy" між чоловіком і жінкою, коли вони розпочали бути собою, все добре, але пізніше буде гірше. Тому нам треба використати цей медовий місяць якнайкраще і для мене цей виклик найбільший. 

"У Польщі було кілька десятків тисяч українців, а тепер ми маємо кілька мільйонів"

Передусім нам треба зрозуміти один одного, краще пізнати. Колись поляки та українці були дуже близькі, але через, наприклад, переселення в часах Другої світової війни наші контакти стали набагато слабшими. Звісно, прикордонні райони України знають Польщу краще ― як в поганому сенсі цього слова, так і в кращому. Поляки на прикордонні також щось думають про Україну. Проте території Польщі та України завжди була територією зіткнення Сходу та Заходу, місцем їхньої зустрічі. Проте це перестало працювати і зараз це треба відновити. 

Багато моїх друзів розповідають, що почуювають себе зараз у Варшаві дуже цікаво, оскільки видається, що існує Перша Річ Посполита, бо вони чують українську мову. Це складно, адже ми звикли, що всі говорять польською мовою і всі один одного розуміють. Польща була практично моноетнічною державою: в Польщі залишилися кілька десятків тисяч українців, а тепер ми маємо кілька мільйонів. Крім того, польські українці, які до цього часу були громадянами Польщі розмовляли польською без жодного акценту. А зараз ми маємо дітей в школах, людей на вулицях, жінок, які грають на українських інструментах. Бандура з’явилася на вулицях Варшави і для поляків це наче повернення до світу, який був колись. "Це моє місто, а зараз тут хтось інший, з іншою точкою зору і це якесь диво". Але, не дивлячись на сотні тисяч нових людей, немає жодних негараздів, які мали би бути хоча б статистично. Я вважаю, що українці в Польщі намагаються бути кращими, аніж у себе вдома. З іншої точки зору, я маю надію, що присутність українців у Польщі принесе щось нове. Колись так і було за часів Речі Посполитої, світ був двомовний. Чому не відкрити польських шкіл з навчанням української мови як іноземної? 

Українська як іноземна в польських школах

Така практика існує в Україні і в Польщі вона також буде нам потрібна. Ми маємо сильніші зв’язки і найбільшою перепоною для молоді є кирилиця. Моє покоління ще навчали російської кирилиці, проте молодь вже не може нічого прочитати. Я вважаю, що дві години на тиждень поляк би не розмовляв, але після 4-5 років у школі він міг би зрозуміти українця. Якби таке ж навчання забезпечити й українцям, думаю, наші два народи могли би вільно між собою розмовляти. 

"Шопенівська" лавочка в Києві

Моя робота – це польська мова тут, в Україні. Для мене важливо, щоб суспільства обох країн зблизились, проте в цьому випадку між собою мали би комунікувати не міністерства закордонних справ, а освіти. Я намагаюсь зробити Польський інститут в Києві відомою установою, щоб він гарно виглядав. Зокрема, у Варшаві в нас є "шопенівські" лавки і я дуже хочу встановити таку в Києві біля очолюваного мною інституту.

Такі лавки є у Варшаві, зокрема, біля костелу, де зберігається серце Шопена

А тут, я маю мрію, буде одна така лавочка, яка буде грати декілька творів Шопена. Проте тягнути таку лавочку з Польщі було би безглуздо, тому я хочу замовити її тут, а систему, яка відтворює звук, привезли вже з Польщі. Маю надію на підтримку Інституту Шопена (хоча вони про це ще не знають) і я майже впевнений, що вони не будуть проти. Цю лавочку треба було би також поєднати з системою, завдяки якій можна було би заряджати пристрої. Тоді вона була би більш сучасна. Також я хотів би поставили біля Інституту великий горщик із червоною калиною. Це мало би бути для українців великим викликом, тому що у вас дуже сучасні архітектори, зокрема й довкілля, які навчаються в Європі. Проте в Європі ніхто не знає про червону калину. І зараз ми маємо вулицю Червоної калини, а самого куща немає. Це український символ. 

Співпраця інституту з Київською адміністрацією

У нас хороші стосунки, робимо разом багато проєктів. Взагалі можна сказати, що керування таким великим містом, як Київ, ― це великий виклик, адже за розміром він такий самий, як всі балтійські держави разом. І київський масштаб на одному рівні важливості із державним. Водночас з’явилося декілька викликів під час війни. По-перше, в нас змінилась частина проєктів і нам потрібні трохи інші працівники. Частину працівників я повернув до роботи. У Польщі ми зараз також маємо економічну кризу і складно працевлаштували більше людей.

Польща докладає значних зусиль, щоб закупити багато зброї, адже хочемо забезпечити себе. З іншого боку, виробництво в Польщі допомагатиме й Україні.

Роберт Чижевський та Світлана Мялик

"Українське коріння дозволяє мені бути почутим в Україні"

 Воно допомагає українцям дивитися на мене як на свого. Я можу більше українцям сказати. Хоча я історик і історична думка в мені дуже сильна. В Польщі є додаток "Polak", в якому можна подивитися, які продукти зроблені в Польщі і я бігаю з цим додатком супермаркетами, бо для мене це важливо. З іншого боку, я вважаю, що в людини дуже важлива підсвідомість, тому я не можу відкинути того, що підсвідомо знаю, що мої предки тут були, в Україні. Я завжди можу сказати, що мій дідусь воював у "Другому зимовому поході". Це дозволяє українцям не тільки мене слухати, але й почути. 

 

Останні новини
"Рамштайн" без США та Євросоюз без Орбана – Дикий про допомогу західних партнерів у 2025 році
"Рамштайн" без США та Євросоюз без Орбана – Дикий про допомогу західних партнерів у 2025 році
Буря емоцій всередині: Паліндром презентував сингл "Я маю крила"
Буря емоцій всередині: Паліндром презентував сингл "Я маю крила"
Українські премʼєри 15-22 листопада: Zwyntar, Паліндром, Діти Інженерів, The Unsleeping, Sasha Boole
Українські премʼєри 15-22 листопада: Zwyntar, Паліндром, Діти Інженерів, The Unsleeping, Sasha Boole
Тримати в серці місце для любові: Positiff  представив сингл "Діаманти"
Тримати в серці місце для любові: Positiff представив сингл "Діаманти"
У нинішній редакції бюджету-2025 соціальні виплати та зарплати військовослужбовців заморожені ― Гончаренко
У нинішній редакції бюджету-2025 соціальні виплати та зарплати військовослужбовців заморожені ― Гончаренко
Новини по темі
У нинішній редакції бюджету-2025 соціальні виплати та зарплати військовослужбовців заморожені ― Гончаренко
"Носив вишиванку та розмовляв українською": історія засновника музею дисидентів у Донецьку "Смолоскип"
"За два тижні до обміну я знепритомнів на перевірці". Повне інтерв'ю Максима Буткевича
"Досі не зовсім усвідомлюю, скільки людей тішаться, що я повернувся" — Максим Буткевич
Поступово російська армія стає маршовим батальйоном ― Коваленко про 1000 днів війни