Ілюстративне фото: Суспільне
Коментуючи публічні суперечки, які нерідко виникають в українському інформаційному просторі, психологиня Катерина Гольцберг зазначила: ''Це поляризація думок. У нас є бажання в певному сенсі з'ясувати істину. Ми знаємо свою істину, і нам хочеться переконатися, що протилежна сторона теж її поділяє. Це означає, що ми шукаємо свою комфортну групу. Нам властивий певний конформізм, нам треба знайти групу, яка буде мати такі ж переконання. Але тут є ще одна особливість: це відбувається вже не в чергах, як раніше, а саме в соцмережах — у фейсбуці, у твіттері — десь у таких місцях, де знижується рівень страху. Адже коли я бачу в черзі людину з полярною думкою, я буду трохи боятися, що вона мене може вдарити. Якщо я бачу якусь думку в соцмережі, я можу висловитись проти, тому що це досить безпечно, я можу бути більш сміливим і радикальним. Тому така поляризація стає видимішою. Тому сварки в соцмережах стають більш яскравими. Люди відчувають певне задоволення, коли намагаються доводити свою думку. Наскільки я знаю, є дуже багато країн, де такі речі можуть відбуватися, це не якась наша унікальна особливість. Однак, коли ми сваримось, ми втрачаємо головне — те, заради чого все починалося. Ми маємо це усвідомити''.
Ведучий Вадим Карп'як погодився, що ''медійність підживлює конфліктність": ''Коли ти сваришся в черзі, підбираєш висловлювання, бо справді можуть бути наслідки. Інтернет ці наслідки мінімізує. Виходить, що медійність підживлює скандальність і дискусійність".
''Вона ще й вмикає ''стадний інстинкт'', — зауважила фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз. — Тому медійність у нашому національному спорті з емоційних дискусій відіграє ключову роль. І вона водночас дає інструмент ворогу чи маніпулятору, щоб змінювати настрої, переключати увагу, розколювати суспільство. Наприклад, ми не так давно мали прецедент щодо Лаври. Активна частина суспільства має позицію консолідації: російській церкві не місце в Україні, але водночас є невелика кількість вірян московського патріархату, їм ця медійність у соціальній мережі дає додаткову вагу. Тому що їх можна підсилити ботами, іншими штучними речами і здається, що їх стільки ж, як тих, хто проти. Тому штучні дискусії довкола мови, релігії все-таки мають місце. Також Росія точно педалюватиме тему розколу між цивільними і військовими. Наступна лінія — це ті, хто виїхали, і ті, хто залишилися в Україні. З одного боку, нам від цього нікуди не дітися, з іншого — питання, наскільки цей розкол вдасться штучно підсилити і збільшити градус емоційних дискусій. Ще одна тема — це все, що стосується влади і недовіри до неї. Періодично росіяни намагаються ще додати дискусії стосовно того, чи існує конкуренція між Зеленським і Залужним. На щастя, цього штучно не вдається зробити. Звісно, це стосується також мобілізації і того, чи має право людина не йти у військо. Чи якісь інші російські наративи, які ґрунтуються на нашій здатності вестися на емоції і нашій недовірі до влади''.
Відповідаючи на запитання ведучого про те, чи може дискусія бути своєрідним психотерапевтичним засобом, психологиня Катерина Гольцберг зауважила: ''Іноді треба каналізувати агресію. Такий термін існує в психології, це ніби ''злити в каналізацію'' агресію. Адже іноді людина, не зливши агресію і не відчувши полегшення, виливає її на близьких. Ми не можемо, на жаль, це регулювати, але маємо свідомо підходити до того, як вибудовується суперечка. Ми маємо говорити про позицію, а не про персону. Бо іноді це спрямовано суто на іншу людину. І тоді вже виникають образи, які не можна переварити так легко, люди переходять від конструктивної суперечки до особистих речей''.
Ведучий Вадим Карп'як нагадав, що ''демократія починається з дискусії'': ''Всі ці речі, які є больовими точками, все одно мають бути проговорені в суспільстві, мають бути винесені на публічне обговорення, зокрема і в соцмережах, навіть якщо це нам не подобається''.
Фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз наголосила, що треба бачити чітку межу між демократичністю і штучністю процесу: ''Ця грань у цифровому світі стерлася. Ми дуже часто підміняємо такі поняття, як, наприклад, свобода слова людини і свобода слова бота, які в соціальних мережах мають абсолютно один і той самий набір функцій. Тому ми маємо обговорювати це без штучного втручання. У поточних умовах це неможливо зробити в соціальних мережах, оскільки емоційність, градус цього обговорення завжди буде максимальним, зокрема й через використання ворогом штучних інструментів. Ми не зможемо навчити людей вести раціональну дискусію в поточних умовах. І це не про демократичність, це якраз про впливи, про зміни нашого мислення і поведінки, що робить ворог чи будь-який інший маніпулятор. Тому тут потрібно думати, на яких майданчиках це демократичне обговорення має здійснюватися і як ми взагалі на це маємо реагувати, як ми маємо включати це в певні процеси. Тому що грань, коли від інформування влади переходять до власне хаосу, який ділить українців, дуже тонка, і її дуже часто переступають. Я можу поділитися своїм рецептом: коли я бачу, що щось несеться, якесь емоційне обговорення, я завжди витримую паузу, бодай кілька годин або пів дня, для того, щоб зрозуміти і проаналізувати, що відбувається і яке моє особисте, не емоційне, нав’язане ззовні, ставлення''.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у межах проєкту Радіо Культура "ППО. Протипанічна оборона". Матеріал відображає позицію авторів і не обов'язково збігається з позицією Міжнародного фонду "Відродження".
.jpg)
