Фото: ФБ-сторінка "Офіс Генерального прокурора"
— Розкажіть, будь ласка, про найскладніші епізоди цієї непростої справи, яка тривала 10 років? Чи важко було пояснити світові, що це - українське золото і повинно повернутися в Україну?
Нагадаю, що до трагічних подій 2014 року між Музеєм Алларда Пірсона та кількома музеями, розташованими на території АР Крим були укладені договори на експонування на виставці державної частини музейного фонду України. Проте, у зв'язку з тимчасовою окупацією АР Крим та претензіями з боку тепер вже маріонеткових кримських музеїв, керівництво Музею Алларда Пірсона відмовилося повертати Україні експонати виставки, які були вивезені з України на підставі згаданих договорів. До моменту винесення компетентним судом відповідного рішення. Ці музейні експонати утримувалися в Амстердамі так довго, тому що законні права України на ці експонати оскаржувалися спочатку під час досудового врегулювання, а згодом - в суді Королівства Нідерландів.
Нагадаю, що оскаржували наші права 4 кримські музеї: Центральний музей Тавриди, Бахчисарайський історико-культурний заповідник, Керченський історико-археологічний заповідник та Національний заповідник "Херсонес Таврійський". Міністерство юстиції, починаючи з 2014 року, було основним органом, який забезпечував представництво нашої держави у всіх трьох судових інстанціях Нідерландів. Юридично здійснювати представництво в самому суді Королівства Нідерландів мають виключно відповідним чином ліцензовані спеціалісти, які мають право на адвокатську діяльність.
Водночас, за звичною для Росії тактикою перекручування фактів протилежна сторона, тобто РФ вдавалася до усіх можливих і неможливих аргументів. Також Росія не шкодувала ресурсів для залучення так званих експертів з перекручення конституційного, адміністративного, цивільного права України, намагалася не допустити застосування судом прямих норм міжнародного права, а саме Конвенції ЮНЕСКО 70 року про заходи, спрямовані на заборону і упередження незаконного вивезення і передачі права власності на культурні цінності. По суті, нідерландські суди розглядали так довго, бо повсякчас поставали перед необхідністю заглибитися в українське право, для чого, згідно у установленою світовою практикою, доводилося долучати експертів з українського права. Міністерство юстиції України виконувало роль координаційного центру щодо більшості процесів, пов'язаних з цією справою, залучаючи як українських юристів і дипломатів, так і іноземних юристів. Також надавало експертні оцінки щодо багатьох питань, які поставали у суді.
— Ця історія, на жаль, не поодинока в питанні претензій на українське мистецтво чи взагалі його викрадення. Минулого року російські солдати розграбували Херсонський обласний художній музей. Чи ви готуєтеся до нових справ щодо повернення мистецьких цінностей в Україну?
Ми готуємося до того, що Росія повинна заплатити за будь-які збитки і втрати, завдані державі Україна, здійснені на території України. Для цього Міністерство юстиції разом з іншими органами запропонувало концепцію міжнародного компенсаційного механізму щоб повернути те, що було незаконно вивезене з території України. Цю концепцію Мін'юст впроваджує разом з нашими міжнародними партнерами, оскільки, питання репарацій або компенсацій - це питання дуже складне. Аналогічних прикладів в історії, на які можна було б послатися, на жаль, немає. Тому Мін'юст розробляє всеохоплюючу міжнародну систему компенсаційного механізму, якій задовольнить потреби і населення, і бізнесу, і держави в частині отримання компенсації.
.jpg)
Ірина Мудра. Фото: pravo.ua
— Та практика репарацій, яка була після Другої світової війни, не підходить для нашого випадку?
На жаль, говорити класичною мовою про репарації сьогодні неможливо. Адже репарації, як за результатами Першої світової війни, так і Другої світової війни, виплачувалися на підставі міжнародного зобов'язуючого рішення міжнародного органу, покликаного гарантувати безпеку і мир у світі - Ради безпеки ООН. Нині ця інституція нам не доступна через членство Росії в цій інституції з правом вето. Або ж, як це було зроблено після Першої світової війни, на підставі мирного договору, згідно з яким переможена країна була зобов'язана виплатити репарації в добровільному порядку. В нашій ситуації все складніше. Війна триває, ще немає країни-переможниці. І, на жаль, міжнародні організації, покликані виконувати роль посередниками між країнами і гарантувати мир, на сьогодні не працюють. Тому ми змушені створити і запропонувати світовій спільноті щось нове. Що ми і зробили.
— Чи є серед цих міжнародних організацій наші партнери, які допомагають нам зробити цей проєкт зрозумілим з юридичної точки зору іноземним партнерам?
Так, є партнери. Насамперед, ми говоримо юридичною мовою з юридичними радниками країн G7 і країн ЄС. Це на сьогодні наші основні партнери, з якими Україна веде переговори щодо міжнародного компенсаційного механізму. Ми обговорюємо юридичні підстави, які дадуть змогу укласти міжнародний договір між країнами, готовими долучитися до цього компенсаційного механізму, готовими конфісковувати російські активи. Адже це має бути першоджерелом виплати компенсацій і репарацій. І також треба розуміти, що згоди агресора на це, принаймні найближчим часом, не буде. Тому повинна бути знайдена юридична формула, як зробити цей договір і дати країнам підставу для конфіскації російських активів.
