Евакуація людей з прифронтових територій. Фото: facebook/east.sos.ua
"Бойові дії тільки посилюються, тому цивільним краще подумати про евакуацію"
5 грудня світ відзначатиме Міжнародний день волонтера. Для України це не просто дата в календарі, це день, коли ми говоримо про тих, хто щодня ризикує життям заради інших. Я знаю, що ви зараз в черговій евакуаційній місії. Розкажіть, де саме ви перебуваєте і яка зараз там ситуація?
Точно вам не скажу, але це Краматорськ. Із місією ми справились і наразі люди вже їдуть далі.
Яка зараз загалом ситуація на Донеччині? Наскільки небезпечно залишатися цивільним у цьому регіоні?
Максимально небезпечно, тому що наразі дуже велика активність дронів, дуже велика бойова активність Ця хвиля активності йде ще, коли була Добропіська кампанія, відбувались бойові дії. Наразі бойові дії тільки посилюються, тому цивільним краще подумати про евакуацію, поки є час і змога. Треба про це подумати, бо попереду зима і як ми будемо тут зимувати — це ще питання.
"Б'ють прицільно по цивільних і гуманітарних місіях"
Тобто в районі Краматорська ще відносно безпечно і ще можна проводити евакуацію, правильно? А в яких населених пунктах це вже неможливо?
Це Костянтинівка. Це Добропільський район за Добропіллям і Добропілля теж. Є такі логістичні шляхи як Краматорськ-Добропілля, де вже неможливо їздити. Там їздять тільки військові і то ці логістичні шляхи постійно під обстрілами. Зараз найбільша небезпека від дронів. У нас є статистика INSO (Міжнародна організація безпеки некомерційних організацій – ред.) і в нас на 25-й рік 149 випадків ураження тільки цивільних і гуманітарних автівок. Тому в нас загалом складається враження, що б'ють прицільно по цивільних і гуманітарних місіях.
"Росіяни хочуть морально нас зламати"
Чому так відбувається? Чому для росіян цілями стали саме волонтери, гуманітарні місії і журналісти?
По-перше, вони перестали брати участь в якихось конвенціях гуманітарного права. По-друге, я так гадаю, вони в цілому і не розглядали дотримання гуманітарних конвенцій. А третє – це морально нас зламати. Це моральний злам, котрий вони намагаються зробити по всій Україні. Нас бомблять, у нас все літає, ціллю стають цивільні машини. А в цілому евакуаційні машини і швидка – це як остання надія на порятунок, тому вони намагаються і цей порятунок розбомбити.
"Найгарячіші евакуації зараз – Донецька і Дніпропетровська області"
Де загалом зараз працює благодійний фонд "Схід SOS", зокрема ваші евакуаційні місії, і в яких населених пунктах зараз відбувається найактивніше евакуація?
Перераховувати населені пункти буду дуже довго, тому я по областях зайду. У нас в цілому робота активно відбувається по Харківській, Донецькій, Дніпропетровській і Херсонській областях. Ми також активні в інших областях, але евакуація в цих районах найбільш активна. Найгарячіші евакуації зараз – це Донецька і Дніпропетровська області. Тут ми працюємо 24/7.
Це через те, що саме в цих областях останнім часом активізувався наступ росіян?
Так, ми оцінюємо в цілому ситуацію і ми їдемо туди, де потрібна наша допомога. Ми працюємо там, де найбільш активні бойові дії.
"Від початку повномасштабного вторгнення ми вивезли майже 95 тисяч цивільних"
Скільки за весь час повномасштабної війни вашій команді вдалося вивести цивільних? Можливо, ви рахуєте і тварин, які виїжджали разом зі своїми господарями?
Тварин не рахуємо, але їх також багато з господарями їде. А від початку повномасштабного вторгнення 22-го року ми вивезли майже 95 тисяч цивільних, і з них 17 тисяч – маломобільні. І надалі продовжуємо це робити. У нас повний цикл евакуації і найбільший акцент ми робимо якраз на маломобільну групу населення.
Про етапи евакуації
Як взагалі відбувається евакуація? Що ви робите після того, як людина до вас звернулася з проханням допомогти їй виїхати, і зокрема, якщо це маломобільні люди?
По-перше, до нас звертаються прямо на гарячу лінію – 0 800 332 614. Це вже звертаються ті, хто хоче евакуюватися, в котрих вже щось сталося, прилетіло або йдуть активні бойові дії. Або це звертаються родичі, сусіди, котрі виїхали і знають, що там люди чекають допомоги. Вони надають інформацію. По-перше, потрібно надати інформацію про те, хто в небезпеці, де, в якому стані і де саме ця людина перебуває. Далі, якщо є зв'язок, то ми зв'яжемось. Якщо зв'язку немає, то зазвичай беремо інформацію в обробку. І коли їдемо за заявками, котрі нам вже відомі, ми з'ясовуємо обставини і з тими заявками, по котрих повної інформації ми ще не маємо. Зазвичай повна інформація обробляється на гарячій лінії і нам вже дають готові запити, які ми відпрацьовуємо. Приїжджаємо адресно. Забираємо, допомагаємо, зносимо людей, допомагаємо навіть памперс одягнути на дорогу, тому що це дуже важливо для маломобільних категорій. Багато люди кажуть про дітей при фронті. Ми також вважаємо маломобільну категорію дітьми, тому що попіклуватися про них мало кому є. А зазвичай це вже важка ситуація в будинку. Бували такі ситуації, коли ми приїжджаємо, а людина там одна залишалася вже тиждень. Самі розумієте, яка ситуація в будинку і в людини. Людина просто голодна, її треба забирати. І ми забираємо людину, супроводжуємо, у нас повне супроводження під час евакуації.
Перший етап – це евакуація до транзитного центру. Ми привозимо маломобільну людину на транзитний центр, там її реєструємо. Тобто ми допомагаємо повністю – реєструємо на допомогу людей, приводимо юристів, психологів, якщо це потрібно. Якщо в людини не вистачає документів, а є багато таких випадків, то ми забираємо її в місця тимчасового перебування і людина там якийсь час живе, поки ми відновлюємо документи, шукаємо, куди її далі транспортувати. Як тільки ми відновили документи і знайшли місце, далі відбувається другий етап – це соціальні перевезення по всій Україні. І коли ми вже поселили кудись таких людей, в нас є напрям моніторингу і ми моніторимо, яка ситуація в тих закладах, куди вони приїхали. Також включається наш напрям відбудови, допомагає, якщо треба зробити умови для таких людей в тих місцях, де вони перебувають. Тобто ми їх моніторимо і допомагаємо на всіх етапах евакуації. В нас є маломобільні люди, котрі виїхали за кордон. Їм там надали житло, доглядають їх. У нас також є напрямок документування, бо іноді такі люди є свідками якихось подій. Документуємо все, що з ними відбувалося, їхні історії. В нас таких історій дуже багато.
Про що люди найчастіше розказують? Які факти ви фіксуєте?
Це факти обстрілів, факти перебування на місцях, факти спілкування з владою, факти надання допомоги. Користуючись нагодою, дуже хочу подякувати і соціальним працівникам державної сфери, тому що вони, маючи якусь мінімальну зарплату, не маючи повного штату працівників, все одно намагаються допомагати. А це зазвичай жіночки і вони при фронті допомагають маломобільним людям. У них хоча б є перелік тих людей і ми їм також допомагаємо. А маломобільні люди кажуть про те, що потрібно робити акцент на соціальну сферу. І ми бачимо це, бо якщо так і залишиться, то соцслужба рано чи пізно може стати ще меншою. А від цього залежить життя маломобільних людей. І їх менше не стає, їх стає тільки більше, на жаль.
"Безпекова ситуація дуже важка"
Ми маємо вже чимало прикладів, коли на етапі безпосередньо евакуації трапляються різні випадки – починається обстріл, дрони атакують чи ще щось. Чи є у вас якісь механізми реагування на це, якісь заходи безпеки, аби убезпечити себе і людей, яких ви вивозите?
По-перше, ми перевіряємо достовірність інформації. Тобто чи дублюються ці заявки, чи звертався хто ще. В нас були випадки, коли заявки залишались, можливо, спеціально, щоб ми приїхали на певне місце, а воно було вже під обстрілом.
Тобто це було зроблено цілеспрямовано, щоби ви потрапили в цю халепу, так?
Так. Були такі факти зареєстровані в Сєвєродонецьку, в Бахмуті, коли йшла евакуація. У нас такі випадки траплялися, коли ми по факту приїжджаємо на місце, але просто трохи затримались, а місце вже було під обстрілом і дуже щільним. І місцеві казали про те, що якраз чекали евакуації. Але добре, що вони перебували в укриттях.
Стосовно евакуації. Ми формуємо евакуацію, перевіряємо заявки на достовірність, дивимось маршрути, дуже сильно комунікуємо з поліцією, особливо з "Білими янголами", котрі також їздять прифронтовими територіями. Вони найбільше там працюють, бо в них екіпажі озброєні і мають броньовані автівки. Також комунікуємо з військовими. Більше для того, щоб їм не заважати, але й для того, що можливо вони нам дадуть якусь інформацію, котра стосується цивільних і коли можна чи не можна заїхати. І тільки тоді вже сплановано ми їдемо забирати людину. Якщо це місце дуже небезпечне і там є можливість заходу ДРГ, то такі заявки ми відпрацьовуємо в парі з "Білими янголами". Вони заїжджають, забирають, ми підхоплюємо і далі транспортуємо.
Безпекова ситуація дуже важка, тому що дрони передбачити дуже важко, а по факту з ними стикнувшись – шансів небагато. Броньовані автівки підбиваються і йдуть на ремонт. Тому в нас постійно є потреба в броньованих автівках. Ми збираємо також донати на РЕБ для захисту наших екіпажів. Сподіваємося, все вийде. Ми ніколи не формуємо місця збору людей, тому що пройшли ті часи, коли ми могли так робити, коли були місця з укриттями, де ми могли так сформувати. Наразі ні. Зараз дронові атаки, точкові удари нам не дозволяють це робити. Тому ми людей чітко попереджаємо, коли по часу ми можемо заїхати, де їм перебувати, де ми їх будемо шукати. І проінструктовані люди знають, що робити і як реагувати.
"Ми намагаємось ініціювати перегляд гуманітарних принципів щодо захисту гуманітарних працівників"
Ви говорите про РЕБи, про броньовані автівки, але це захист військового типу. І зараз точаться розмови, чи волонтери і журналісти можуть використовувати такі засоби захисту, бо вони, мовляв, вже не вважатимуться цивільними, які допомагають потерпілим чи висвітлюють війну, а будуть частиною військових, можливо, навіть комбатантами. Як ви думаєте, де тут межа – потрібно убезпечити себе, але в той же час ви ж людина, яка не воює, а лише допомагає іншим?
Так і є. Ми наразі не користуємось РЕБами, ми тільки збираємо на цей захист. Але він не є військового призначення. Його називають засіб подвійного призначення. Це перше. Друге. Ми намагаємось ініціювати перегляд в цілому гуманітарних принципів щодо захисту гуманітарних працівників. Чому? Тому що країна-агресорка не дотримується тих конвенцій, які в цілому є. Тому ми маємо переглянути ці конвенції, як нам дотримуватись, яких правил. Тому що ці конвенції і правила ООН розроблялися ще після Другої світової війни. На жаль, з того часу, по-перше, пройшло дуже багато часу, а по-друге, змінилася арена бойових дій. І ми маємо адаптуватися під сучасні умови бойових дій. Тому, коли ми ставимо питання про те, що ми дотримуємось гуманітарного права, ми ж не можемо чітко назвати РЕБ військовим засобом. Це засіб подвійного призначення. Тому тут у нас зараз стає на терези – чи поставити РЕБ, чи ризикувати життям наших працівників. На цих терезах життя, просто життя і це мають усвідомити міжнародні організації. Третє – поліція використовує такі засоби захисту, ДСНС використовує РЕБ. І на державному рівні є документи, котрі засвідчують, що ДСНС використовує засоби РЕБ. ДСНС ми ж не можемо вважати комбатантами наразі. То чому б нам не переглянути ці конвенції? І ми про це кажемо на всіх засіданнях, на всіх зборах гуманітарних працівників.
Також є проблема, коли йдеться навіть про броню. В нас немає броні не тому, що ми не хочемо, а тому, що вона дорого вартує. Саме професійна броня, яка розрахована під евакуацію маломобільної категорії людей. Взяти просто інкасаторську машину – це одна справа. Але ж маломобільну людину з тазостегновим переламом або з іншими якимись проблемами ти так не повезеш. І це ще їхати треба якийсь час і не факт, що людина це перетерпить. І коли розмова заходить про броньовані автівки, то міжнародні організації також…. нема такого фінансування, немає такої статті витрат. Нам ніхто не купував броньовані автівки, нам ніхто не купував РЕБ.
"Наша задача – зберегти життя"
Але ж Києвом і загалом Україною їздять автівки із символікою різних міжнародних організацій і вони броньовані.
Так. Я дуже багато бачу броньованих автівок у Києві, в Дніпрі, десь на Заході, але не бачу цих броньованих автівок зараз у Краматорську. Так, деякі організації користуються, але це для себе. Можливо, тут треба переглядати якісь гуманітарні правила користування. Можливо, нам міжнародні організації можуть дати в користування броньованої автівки. Ми не відмовимось, щоб їх використовувати під цільове призначення евакуації. Але ж тут знову-таки є умови. Міжнародні організації, дотримуючись міжнародних гуманітарних конвенцій, ставлять нам якісь умови і тоді іноді евакуація просто неможлива. Тому ми маємо це переглянути. Ми мали б це переглянути ще в 23-му році після тих подій, котрі так звана Російська Федерація робила в деяких населених пунктах у Київській області, і в цілому на Донбасі також. Наша задача – це зберегти життя в цілому: життя наших працівників, життя волонтерів, життя бенефіціарів, котрим ми допомагаємо. Це наша задача і задача гуманітарного права також – зберегти життя.
