Фото надане Віталієм Пчолкіним
В першу чергу приватний транспорт — це про персональну свободу. Банально я живу в місті Буча й дістатись до Києва на роботу громадським транспортом досі неможливо. Тому це про можливості, я б так сказав.
— Віталію, чому це взагалі важливо?
В першу чергу приватний транспорт - це про персональну свободу, персональну мобільність. Тому що в нас досі багато людей з інвалідністю живуть у сільській місцевості і навіть не в сільській. Банально я живу в місті Буча й дістатись до Києва на роботу громадським транспортом досі неможливо. Тому це про можливості, я б так сказав.
Раніше багато людей не мали можливості отримати водійське посвідчення, в тому числі і я, просто на рівні медичної комісії. Тобто дивились на діагноз, не дивились на функціональний стан й одразу відмовляли.
— А як вирішувалось це питання раніше?
Це не нова ініціатива, але в новому форматі. Раніше також була можливість отримати водійські права, але було два складних моменти. По-перше, було дуже багато обмежень саме на рівні діагнозу. Дуже багато людей не мало можливості отримати водійське посвідчення, в тому числі і я, просто на рівні проходження медичної комісії. Тобто дивились на діагноз, не дивились на функціональний стан й одразу відмовляли. Зараз запроваджується міжнародна класифікація функціонування, де кардинально змінюється підхід. Коли вже дивляться саме на функціональний стан і на те, як вирішити питання людини, а не обмежувати її на основі діагнозу. І по-друге, раніше це навчання відбувалось у так званих Центрах комплексної реабілітації, тобто ти їхав в умовний Лютіж, це під Києвом, в ліс на півроку, там навчався і паралельно проходив, можна назвати, реабілітацію, хоча там є питання у нас. І виходить, ти півроку життя маєш викинути на те, щоб поїхати навчитись на курси, коли це робиться, за прикладом звичайних курсів, у вільний від роботи час за кілька місяців у зручному для тебе режимі. Тобто тепер у нас з’явилась можливість пройти такі курси, коли зручно й опанувати навички водіння.
Ми розуміємо виклики, є питання як до організації цих курсів, так і до автомобілів, особливо, якщо в людини порушення верхніх кінцівок, що для України зараз дуже розповсюджене явище
— А що стосується інфраструктури й самого способу навчання, вона, я так розумію, теж змінилась?
Ми поки досліджуємо це питання. Я бачу, вже є запитання від людей, які намагаються пройти. Певно, що там не все досконало, але я, наприклад, розпочав з минулого тижня теж навчання в Києві на базі університету МВС. І, в принципі, поки мені все сподобалось. Там кардинально переробили всі можливі вхідні групи й взагалі приміщення, тобто воно виглядає сучасним і комфортним. Також для людей, які приїжджають з інших областей, є можливість проживання під час навчання. А саме навчання відбувається комбіновано, тобто теорію ми проходимо онлайн по Zoom, що я вважаю зараз абсолютно адекватним і зручним. Але стосовно інших міст я не маю можливості зараз відповісти, буду збирати інформацію й будемо намагатись це вдосконалювати.
Ми розуміємо виклики, тому що є питання як до безпосередньо організації цих курсів, так і до автомобілів. Тому що порушення бувають різні, особливо, якщо в людини порушення верхніх кінцівок, що для України зараз дуже розповсюджене явище (ампутації, різноманітні мінно-вибухові ураження). Й для того, щоб навчити людину керувати автомобілем безпечно, потрібен дуже індивідуальний підхід. І дуже часто треба підбирати індивідуальне ручне керування для таких людей. Тут, я думаю, буде найбільший виклик, тому що в нас зараз автомобілі, швидше за все, зі звичайним ручним керуванням, і воно в більшості може не підійти.
