Фото: AP
"Виникла проблема – куди його поставити спиною: до Києва чи до Москви?"
— Нагадайте, будь ласка, історію створення цього монументу.
Насамперед, побудовою монументу хотіли зробити гарний подарунок Леонідові Брежнєву (генсеку ЦК КПРС – ред.) до його чергового ювілею. Зрештою, він сам і відкривав цей монумент. Коли Брежнєв був при владі, його робили героєм війни, кілька разів героєм Радянського Союзу. Була навіть показова кумедна історія, пов'язана з цими численними нагородами. Коли відбувалася в центрі міста якась чергова демонстрація, до якої традиційно вивішували портрети вождів, портрету Брежнєва домальовували піджак, бо не вміщалися всі зірки. Також тоді впроваджували думку про "единую победу", яку потім підхопив Путін.
— Чому цей подарунок встановили саме в Києві?
Брежнєв з України, він тут народився. В усіх великих містах пам'ятники вже стояли. І це була чергова можливість "прогнутися", показати свою прив'язаність "делу партии и Ленина". Але, коли почали створювати монумент, виникла проблема – куди його поставити спиною: до Києва чи до Москви? Виник цілий конфлікт понять. Такий же конфлікт понять був і при встановленні пам'ятника Богданові Хмельницькому (в липні 1888 року на Софійській площі Києва – ред.) – в яку сторону дивитиметься зад кобили – чи в бік Софійського монастиря чи в бік Михайлівського? Вирішили поставити посередині, але він тоді показував на Москву.
.jpg)
Пам'ятник гетьману України Богданові-Зіновію Михайловичу Хмельницькому у Києві. Урочисто відкритий у липні 1888 року на Софійській площі міста. Фото: uk.wikipedia.org
А жінку, яку зараз хочуть назвати Україною, називали по-різному. І "кльопаная баба", "жінка з поломаною лопатою" (навпроти монументу розташовані Русанівські сади, в яких копався народ, а вона, мовляв, тримала поломану лопату). Тоді була властива гігантоманія різним спорудам, її висота, до речі, така ж, як і глибина станції метро "Арсенальна". Робила цю скульптуру група так званих "леніноробів", адже робити Леніна довіряли далеко не кожному скульптуру. Робили її у Видубицькому монастирі, основну роботу виконували прямо в соборі.
"Якби була моя воля, я б ці всі монументи ліквідував і зробив пантеон українських Героїв"
Зараз хочуть поміняти один герб на інший. У мене виникає, може й не зовсім коректна, асоціація: якщо на повію вдягнути чернечий одяг, вона залишиться повією чи стане черницею?
По-перше, у нас вже є "Україна-мати" на Майдані Незалежності. Не можуть бути дві матері у однієї дитини.
А, по-друге, вся ця "Мать" наскрізь радянська, і не лише вона, а й весь комплекс з його зірками, списками героїв Радянського Союзу, викарбуваним на стіні величезним орденом Перемоги, барельєфами і композиціями. Воно все настільки радянське і просякнуте тією ідеологією, що його нічим не виправиш. Як із перевдяганням повії.
Я пам'ятаю, на початку 1990 років була така традиція у українців з діаспори сюди приїжджати. І тоді в розмові один багатий чоловік сказав: "А я б її купив. На залізо". Воно не наше, воно чуже. Я чудово знаю Юрія Савчука (гендиректор Національного музею історії України у Другій світовій війні – ред.), це прекрасний науковець і музейник, який любить свою справу. Йому доручили цей об'єкт, і він намагається привести його до сучасного українського вигляду. Там, до речі, є Вічно вогонь, який не горить. Бо коли його запалили, з'ясувалося, що він спалює газу, як весь Дарницький район. Почухавши потилицю, вирішили його запалювати тільки на 9 травня, а потім взагалі про нього забули. Але під цим монументом нині є прекрасний музей Становлення української нації. Він "підкопує" цю жінку своєю присутністю з середини.
.jpg)
Олександр Кучерук. Фото: "Новинарня"
—Чи можна, на вашу думку, залишити цю скульптуру і комплекс, надавши їм чогось українського?
Я за те, щоб знести і посадити квіти. "Український Дім", в якому раніше був музей Леніна, дуже довго називали "Український Дім імені Леніна". Адже та архітектура, парадність, монументалізм нікуди не поділися. Якби була моя воля, я б ці всі монументи ліквідував і зробив пантеон українських Героїв.
