Анатолій Подольський: "Пам'ять про минуле — це зброя сьогодні проти агресора"

Анатолій Подольський: "Пам'ять про минуле — це зброя сьогодні проти агресора"

29 вересня, у роковини трагедії Бабиного Яру, у заповіднику "Бабин Яр" відбувся традиційний міжрелігійний захід з метою вшанування пам'яті загиблих під час розстрілів — міжрелігійна молитва. Урочище стало місцем масових убивств. Лише 29-30 вересня 1941 року нацисти розстріляли понад 33 тисячі київських євреїв. Загальна кількість загиблих у Бабиному Яру з 1941 по 1943 рік за різними оцінками становить від 70 до 100 тисяч людей. В ефірі Радіо Культура говоримо про цю трагедію та вшанування пам'яті жертв з Анатолієм Подольським — кандидатом історичних наук, провідним науковим співробітником відділу теорії та історії політичної науки, керівником Центру єврейської історії культури, директором наукової та освітньої громадської організації "Український центр вивчення історії Голокосту".

0:00 0:00
10
1x

Фото: УР

Пане Анатолію, доброго ранку. По-перше, я би хотіла уточнити, чи про правильні цифри ми говоримо — понад 33 тис. людей, загиблих під час розстрілів 29-30 вересня 1941 року, від 70 до 100 тис. — оцінка загальної кількості жертв?

Так, це правдиві цифри. Зараз Україна робить все, щоб кожну жертву російської агресії знали і пам’ятали, кожного цивільного, кожного військового. Тоді було складніше, і дослідники впродовж багатьох років вивчають німецькі документи. Сьогодні в спільноті істориків, що студіює історію Другої світової війни в Україні, історію Голокосту і Бабиного Яру, мова йде про понад два роки окупації Києва німецькими військами. Ми знаємо, що  в Бабиному Яру вбивали не тільки в ці дні. 29-30 вересня було вбито найбільше людей, а далі  протягом двох років вбивали євреїв, але далеко не лише них. Кількість жертв за період німецької окупації Києва в Бабиному Яру (це й цивільні, і військовополонені) сьогодні обережно оцінюють як приблизно сто тисяч людей. На жаль, сьогодні ми не можемо ідентифікувати всіх жертв Бабиного Яру, тому що багатьох людей вбивали, забирали документи, і свідчень не залишилось. Цифра 33 тисячі вбитих у перші два дні — це цифри німецького звіту. Вони стали відомі під час Нюрнберзького процесу. Це цифра, про яку група СС звітувала в Берлін 3-5 жовтня 1941 року. Тоді вони сказали, що Київ став вільним від євреїв, повітря в Києві стало кращим, тепер людям буде дихатись вільно. Вони назвали цифру, котра вражає й зараз — 33 771 людина протягом двох днів 29-30 вересня. У перший день було вбито приблизно 19 тисяч людей, в другий день — приблизно 15 тисяч. Бійці німецького підрозділу, які вбивали євреїв Києва з ранку до вечора з автоматичної зброї, бачили кого вони вбивають — жінок, дітей, усіх. 

Це абсолютно моторошна інформація. Сьогодні в заповіднику "Бабин Яр" буде міжрелігійний захід — міжрелігійна молитва. На вашу думку, такий спосіб вшанування жертв є прийнятним, доречним? Можливо, на вашу думку, мали би бути якісь інші формати?

Гадаю, такий варіант вшанування пам’яті жертв зараз, під час воєнного стану, цілком доречний. Нині триває 583 день повномасштабного вторгнення, дев’ять з половиною років війни з росією, другий рік поспіль вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру відбувається під час воєнного стану, коли в столиці можуть бути тривоги і вибухи. Я вважаю, що це правильно, і це важливо. Ми здатні пам’ятати жертв Другої світової війни під час російської війни проти нас, а пам'ять про минуле — це зброя сьогодні проти агресора. І це моральна сила. Дуже важливо, що ми під час цієї війни зберігаємо пам'ять про жертв тої війни.

Тут можемо згадати 32 роки суверенності України і час до них. По-перше, в Україні під комуністичною владою нічого не можна було зробити. В Києві жили багато родин, для яких Бабин Яр був цвинтарем. Там лежали їхні близькі, там лежали їхні батьки, сестри, брати. Я знав багато таких родин. Ці люди пішли з життя, так і не відвідавши жодного разу Бабин Яр. Тільки після здобуття суверенності ці офіційні дні пам’яті стали можливими. І в різні роки відбувалася пам’ятна хода — від Лук’янівки до Сирця. Зараз, поки ми не перемогли ворога і не настав мир, важливо, щоб люди були в безпеці. Тож я вважаю, що сьогоднішня молитва до 82 роковин розстрілів у Бабиному Яру — це правильно, я й сам хочу бути на цій молитві. А після перемоги можна буде говорити про інші форми вшанування.

Так, це дуже важливо — берегти  пам’ять про трагедію. Нещодавно на "Українській правді.Життя" було опубліковано інтерв’ю з керівником меморіального центру Голокосту Бабин Яр, художнім керівником якого, як виявилось, аж до літа 2023 року був Ілля Хржановський. У нашій ситуації, як ви бачите всю цю історію і чи треба з нею зараз щось робити, на вашу думку?

Багато слухачів знають, що ворожа структура має бути заборонена, як ОПЗЖ, як Медведчук, Шуфрич та їм подібні. Це моя однозначна думка. Це відповідальність і влади, і президента попереднього, і президента поточного, і влади України загалом. Чому вони допустили таке і продовжують це толерувати, коли всі фінансатори цього Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр", ця дивна фундація, фінансує війну росії проти України, коли ці люди українофоби. Хрижановський — людина, яка діє злочинно щодо України. І те, що він митець… Для мене він не митець. Йому Бабин Яр, і Київ, і Україна ніде не болить. Ця фундація в Україні абсолютно антиісторична, антиукраїнська, антикультурна. Після початку повномасштабного вторгнення вони принишкли, але ж не зникли. Я вважаю, що має бути відповідна політична воля до цих ворожих елементів.

Під час війни, яка триває нині, важливо берегти пам’ять. Це моторошно, це біда, але російський ворог роками робив усе можливе, щоб нас знищити, тож збереження пам’яті про ті події — це важливо.