Фото: Facebook BookForum
На початку розмови згадаймо 1994 рік. Нині нам здаються абсолютно звичними, наприклад, багато книгарень на одній вулиці, щомісячні новини книговиробництва, візити в Україну іноземних топових письменників з презентацією нових книжок. В 1994 році так не було. Однак обговоримо ми велику подію, яка відбулася саме того року – заснування "Форуму видавців", який зараз називається BookForum. Пані Олександро, яким ви пам'ятаєте 1994 рік для себе і індустрії загалом?
Олександра Коваль: Всі ранні 1990-ті від початку створення української держави – це був суцільний хаос, який не хочеться навіть згадувати: потужна економічна криза, гіперінфляція, повне руйнування інфраструктур. Насамперед пішли з молотка книгарні. В Україні налічувалося понад 2000 книгарень, але почалася ваучерна приватизація, і 80 відсотків книгарень змінили профіль своєї діяльності. Одночасно досить стихійно розвивалося приватне книговидання, і з'являлися нові видавництва. Серед них видавництво, в якому я теж працювала – це Товариство української мови "Просвіта". І ми зіткнулися з проблемою, що українські книжки просто немає де продавати.
Нагадаю, що це був час не лише без "Форуму видавців", а й без інтернету. Будь-яке листування відбувалося через звичайну пошту: листи в конвертах, адреса, доставка, очікування на відповіді. Дещо згодом з'явилися факси, що значно пришвидшило процеси спілкування. А загалом, після цієї економічної кризи більшість видавців сиділи зі своїми величезними надрукованими накладами, а наклади тоді були (прошу не падати) по 100 тисяч примірників і більше.
При цього голод на книжки, особливо українські, особливо з української історії, наших письменників, замовчуваних в СРСР, був величезний. Але продати книжки було ніяк. Тож ідеєю Форуму було зібрати видавців і книготорговців і пошукати вихід з цієї ситуації. Ми його одразу назвали Форумом, тому що він планувався, як місце для дискусії. А продаж книжок – це вже було принагідно.
Фото: Facebook Олександри Коваль. В очікуванні форуму
Легендарна локація, яка для нас поки недоступна після 2022 року через російську агресію – палац Потоцьких. Коли він став локацією для BookForum?
Олександра Коваль: Палац Потоцьких знаходиться поряд, це історична пам'ятка. А Форум з 1996 року розташовувався в Палаці мистецтв. Це сучасна споруда поряд з палацом Потоцьких. Ми були першими, хто туди заїхав після введення в експлуатацію. До цього впродовж 2 років ми проводили Форум в Національному музеї Андрея Шептицького, де нам було дуже тісно. Тож ми тішилися величезним простором Палацу мистецтв і нашими перспективами. Але директор Палацу мистецтв, на радощах, що палац нарешті відкрився, одночасно здав площу і нам, і якомусь дитячому фестивалю пісні і танцю. Отак це все і відбувалося: стелажі з книжками, між якими танцюють і співають дітки, всі радіють і веселяться.
Коли я почала їздити на "Форум видавців" на початку 2000, вже тоді говорили про те, що Палац мистецтв не вміщає масштаби Форуму. Коли стало зрозуміло, що цієї площі недостатньо для всього, що відбувається з українським книжковим ринком?
Олександра Коваль: Це десь тоді і сталося на початку 2000-х. Пригадую шалені затори, які трапилися в Палаці мистецтв у 2001-2002 роках. Нам довелося вживати надзвичайних заходів, зокрема перекриття входів, регулювання потоків людей, відкриття другого і третього входу. Ці проблеми, на жаль, і досі не вирішені. Міська влада не змогла запропонувати нове приміщення. Вони не намагалися створити якогось виставкового центру, який би дуже посприяв розвиткові Львова. Тож проблема Форуму залишається – це брак відповідного приміщення. Щоб можна було зробити так красиво, як в Арсеналі.
Хочу запитати тебе, Софіє, про твій перший "Форум видавців". Коли ти туди потрапила?
Софія Челяк: В школі у нас були уроки політінформації, коли ми готували якісь повідомлення з новин і обговорювали в класі. І я щороку завжди готувала інформацію про Форум. На Форум я потрапила у 2014 році, де я була волонтеркою. Я працювала на локації з Тімоті Снайпером, і там було дуже багато людей. А безпосередньо працювати на форумі я почала в 2016 році. Отже, спочатку волонтерка, потім рік просто відвідувачка, далі я почала працювати з організацією.
Фото: Facebook Софії Челяк
2014 рік – особливий переломний рік для нас. Структури, на які ми покладалися, не спрацювали. І ми зрозуміли, що покладатися треба на структури, які ми самі і створимо. Нам потрібна співпраця, комунікація між державою і книжковим сектором. Що таке 2014 рік для "Форуму видавців"?
Олександра Коваль: Коли проводиш якийсь захід 20 років поспіль, роки зливаються, дії накладаються одна на одну. Я його можу виокремити за якимось настроєм тривожності і за втратами, нехай і тимчасовими, Криму, частини Донецької, Луганської областей. Загальний настрій – це тривога але без втрати оптимізму. Тоді відбулося велике падіння накладів, напевно через почуття якоїсь непевності.
Що важливо розуміти про такі інституції, як "Форум видавців", це те, що всередині нього теж з'являлися ініціативи і платформи. Згадаймо премію "Найкраща книга" (1995), відокремлення Літературного фестивалю (1997), поява окремої дитячої програми "Форум видавців дітям" (середина 2000), окремої панелі про українську фантастику (2007). Розкажіть, як виокремлювалися ці ініціативи.
Олександра Коваль: Коли я чую від деяких організаторів різних заходів, що вони, мовляв, щось роблять вперше (професійні дискусії, дитячі програми, жанрові відгалуження), я розумію, що ми не змогли добре прокомунікувати про те, чим займається Форум. Напевно, потрібно до цього повертатися. А ще думаю про людську коротку пам'ять і небажання вивчати те, що було. Ми теж не вигадували ці формати, ми детально аналізували, що роблять наші колеги в інших країнах.
Те, що для мене стало очевидним в перші роки проведення Форуму – потрібно популяризувати літературу і читання. Тому що саме від читачів, від покупців книжок залежить розвиток ринку. Скільки б ми не просували видавців, але якщо читачам книжки не потрібні, то їх не будуть купувати. Тому оці відгалуження і з'являлися. Премія - для привернення уваги і умовного рейтингування видавців; Літературний фестиваль прямо просився, його в 1997 започаткував Назар Гончар.
Все інше відбувалося за логікою розвитку подій. В 2002 році ми розпочали величезну кампанію – Всеукраїнський конкурс дитячого читання "Книгоманія", який мусив чимось логічно завершуватися. І це був приїзд дітей-переможців до Львова. Так з'явився окремий дитячий фестиваль, який ми проводили тричі. Жодна з цих подій, окрім дитячого Форуму, не була окремою подією. Все це відбувалося в рамках великого Форуму, і можливо, він був перенасичений подіями. Можливо, люди не змогли осягнути цього всього масштабу, не змогли визначити свої пріоритети. Або ж ми робили певні хиби у формуванні програми.
Цього року, наприклад, я із заздрістю спостерігала за KyivBookFest, де була дуже хороша професійна програма, і були постійно повні зали. На Форумі, не зважаючи на те, що ми запрошували суперспікерів, нам ледве вдавалося зібрати аудиторію в 30-40 осіб. Чи тоді видавці, фахівці ринку вважали, що вони вже все знають, а потім переконалися, що нічого не знають, чи все було не на часі, але на одних заходах у нас було дуже густо, а на інших – пусто. І зараз Софія Челяк дійшла висновку про необхідність зменшення кількості заходів і фокусуванні на певних темах. Це дуже пішло Форумові на користь.
Чому в 2018 році змінилася назва "Форуму видавців" на BookForum?
Софія Челяк: В якийсь момент ми зрозуміли, що "Форум видавців", Львівський міжнародний літературний фестиваль, Publishers' Forum Lviv International Literary Festival – це дуже багато назв, як для однієї події, і їх важко ідентифікувати, як одну. Тоді ми вирішили, що нам потрібно переокреслити те, ким ми є. Тому що Форум – не лише про видавців, не лише про авторів. Насамперед – про читачів. Читачів не обов'язково художньої літератури. Ми пропагуємо читання будь-яких книг. В ході цих розмов ми вирішили спробувати назвати це все однією назвою. Для того, щоб ми були брендом з однією назвою.
Ми згадали Літературний фестиваль, який виокремився завдяки Назару Гончару. Завжди найспокусливішою для поетів і тих, хто любить поезію була частина цього фестивалю – "Ніч поезії". Цей формат не зникає, він живе і нині. Цьогоріч теж буде "Ніч поезії". Що таке "Ніч поезії" для BookForum, що таке "Ніч поезії" для Львова, що таке "Ніч поезії" для поезії? Якою вона буде в 2023 році?
Олександра Коваль: Це була моя ідея, яка дуже здивувала моїх молодших колег. Вони дивилися на мене великими очима і питали, чому ніч, чому б не спати вночі, навіщо читати і слухати музику, якщо треба відпочити після складних насичених робочих днів. Але цей формат підхопили, найяскравіші "Ночі поезії" відбувалися в "Ляльці" (культовий львівський клуб, один із центрів львівської рок-культури 1990-х і 2000-х років – ред), потім в Артцентрі ДЗИҐА.
Софія Челяк: Моя історія з "Ніччю поезії" почалася в 2014 році, коли я на неї, як волонтер заходу, не потрапила. Це вдалося лише наступного року, коли з клубів "Ніч поезії" перебралася в театр. Все тривало до ранку, і ми завжди мали трохи конфліктів з цими театрами, оскільки залишали їх доволі неприбраними. Але з 2016 року ми переїхали в зал клубу і дещо змінили формат – з сидячого театрального до більш танцювального.
Цьогоріч через комендантську годину знову буде все інакше. Ми завжди починали о 22-гій годині і завершували о 6-тій ранку. А зараз ми будемо починати о 18.00 і завершувати о 22.00. Виступатимуть тільки два гурти – "Пиріг і Батіг" та поетичний гурт Landschaft за участі Григорія Семенчука та німецької поетеси Ульріке Альмут Зандіг, який був створений на BookForum у 2016 році за підтримки Goethe-Institut.
Також вірші читатимуть близько 10 українських авторів, серед них Ярина Чорногуз, Олена Гусейнова, Павло Вишебаба, Ірина Цілик, Катерина Калитко. Детальна програма є на нашому сайті. І, до речі, цього року ми повертаємося в приміщення "Ляльки".
Складне питання, яке я хочу обговорити – російські письменники на великих українських літературних подіях. До 2014 року вони були на багатьох подіях, були вони і на BookForum. Що це був за період в історії BookForum?
Олександра Коваль: Це справді дуже складне питання. Як би не було, і скільки б українські видавці не говорили про необхідність створення свого україномовного ринку, вся ситуація в Україні цьому не сприяла. Не було підтримки української мови, 3/4 населення України читало російською, говорило російською, і їм не було різниці, вони не шукали українських книжок. За невеликим винятком в Західній Україні і окремих інтелектуалів. Решта обходилася російськими авторами і російськими перекладами. На тоді вся книжкова торгівля була просто завалена дуже дешевими російськими книжками багатьох жанрів і авторів. При цьому був дуже обмежений вибір української літератури. Ринок до цього пристосовувався, і "Форум видавців" також, як інституція, яка ніколи не мала державного фінансування. Тому ми давали можливість і продавати російські книжки, і проводити дискусії, які були хорошими на той момент. Це було толерантне ставлення до України, і всіх учасників все влаштовувало. Я не пригадую жодної критики через присутність на Форумі російських авторів. Ми їх знали, ми з ними мали про що поговорити.
Софія Челяк: У мене було багато випадків, коли я була в середовищі і просто спостерігала. Так сталося, що якусь частину російських письменників я не знала. В родині ми купували тільки україномовні книги. Для мене більшість сучасної російської літератури була невідомою. До 2014-го року, коли мені було 16 років, я більше читала французьку філософію, аніж російську літературу. Також мені було важко читати російською мовою. Відповідно, коли я почала працювати з Форумом, вже з 2014 року була обмежена співпраця з офіційними російськими інституціями. Були випадки на початку війни, коли ми теж вірили в діалог.
Нам згадують зараз запрошення російської письменниці Людмили Уліцької, але ми тоді ще вірили, що росіяни-інтелектуали можуть впливати на суспільство. Але це були ілюзії. Отже, з 2014 ми не співпрацюємо з росіянами. З 2019 до 2022 нам час від часу почали надходити листи від російських письменників, які знаходили наші електронні адреси в інтернеті і просилися на Форум. Це була дивна позиція. Ми пояснювали їм, що у нас в країні війна, але нас не зовсім розуміли. Але свого часу ринок був пов'язаний з ними настільки, наскільки він міг бути пов'язаний. Мені з цим трохи легше, жодних сентиментів до друзів, колег з росії у мене немає. В якийсь момент стало неприйнятним запрошувати російських авторів і видавців. 2014 рік показав, що це не має сенсу.
Розкажіть, будь ласка, про зміну формату BookForum, програму цьогорічного Форуму та про фокус-тему.
Софія Челяк: Формат був змінений внаслідок обставин. Взагалі, якби не підтримка колег і нашого учасника, британського журналіста і письменника Пітера Померанцева, який говорив "роби", я не впевнена, чи ми б зробили Форум. Але завдяки Пітеру ми все ж наважилися. І оскільки так трапилося, що в країні війна, ви вирішили побудувати все з нуля, перекроїти і зробити максимально корисним. Ми почали працювати зі складними темами. Минулого року ми не проводили ярмарок. А програмна частина була спрямована на міжнародну аудиторію, щоб пояснювати їй про воєнні злочини, трибунал, пропаганду.
Ми минулого року почали співпрацювати з нашим діджитал-партнером Hay Festival. Цього року ми продовжуємо робити спільно фестиваль. Це будуть 30 подій, які будуть транслюватися. Їх можна буде побачити наживо у Львові або онлайн англійською з іспанськими субтитрами і українською на платформах BookForum. Цього річ ми говоримо про перепис майбутнього.
Цього року мені, як кураторці, було важко працювати з програмою через особисту втрату. Втрата – це абсолютна темрява. Ти розумієш, наскільки все крихке, і нічого не має сенсу. Ця програма, цей фестиваль, будь-які рухи – це все було всупереч. Щоб не втрачати контроль над тим, що буде в майбутньому. Тому цьогоріч ми будемо багато говорити на філософські теми: де межа людяності, як глобальні катастрофи впливають на життя, чи є можливість за цих умов бути щасливим, де межа між створеними кампаніями і просто опозиційними думками, як і коли нам починати відбудову. Всі ці речі цьогоріч будуть формувати нашу програму. Також ми будемо згадувати тих, хто загинув через вторгнення росії на територію України. Цьогоріч ми будемо згадувати двох авторів – Володимира Вакуленка і Вікторію Амеліну. Також ми дуже раді, що до нас зможуть приїхати автори, які зараз воюють. Це Ярина Чорногуз і Павло Вишебаба.
