11 листопада 1918 року підписанням перемир’я між Антантою і Німецькою імперією завершилася Велика війна. Згодом її назвуть Першою світовою. Джерело зображення: armyinform.com.ua
"Нині російсько-українська війна нагадує Першу світову, адже стає позиційною. Але тут є нюанс"
— Наскільки нинішній етап великої війни в Україні доцільно порівнювати з Першою світовою?
— Фактично Росія починала широкомасштабне вторгнення в Україну в стилі маневрених війн 21 століття, коли є батальйонні тактичні групи тощо. Коли успіху загарбники не досягли, вони перейшли в травні минулого року до кампанії на Донбасі. Й усі очікували, що це буде війна в стилі Другої світової війни — Курська Дуга, Прохорівка, сотні танків на полі бою сходяться. А виявляється, що ми проскочили фактично цей етап Другої світової війни і скотилися до Першої світової — до позиційної війни, до війни артилерії та груп піхоти. Скотилися до війни, де авіацію чи прив'язні аеростати, які використовувалися для спостереження, замінюють дрони — від "мавіків" і вище. Тобто виглядає так, що це та сама війна – тільки на більш технологічно високому рівні. Але тут є один нюанс. Усе-таки Перша світова війна (бойові дії тривали у ній 4 роки 106 днів: 28 липня 1914 року – 11 листопада 1918 року – ред.) – це для Західного фронту. Там позиції не мінялися роками. Війська одні проти інших сиділи в траншеях з величезними зусиллями та витратами ресурсів. В нашому випадку ми бачимо швидше за все схожість із війною Другою світовою, яка в основі своїй все ж таки була маневреною. Були там періоди затишшя та ведення позиційних бойових дій, але в будь-якому разі вони переходили в активні наступальні дії. І якщо говорити про позиційну війну, ми мусимо враховувати ще й такий нюанс, що все-таки Німеччина зазнала поразки в Першій світовій війні, перебуваючи на окупованих територіях. Жоден солдат Антанти до капітуляції Німеччини на її територію не вступив.
Росія надто потужна в економічному плані, щоб можна було добитися її капітуляції через економічні чинники в тій ситуації, коли наші війська ще не повністю визволили територію України. Ще, можливо, півтора року тому були ілюзії, що Росія через санкції впаде. Виявилось, що ні. Санкції або недостатньо ефективні, або Росія їх обходить за допомогою своїх східних союзників — Північної Кореї та Китаю. Тобто тут знову таки стоїть питання необхідності спричнення Росії воєнної поразки, принаймні на тимчасово окупованих територіях, виходу на межі кордону 1991 року й далі вже вирішення політичним шляхом. Тобто те, що ми наближаємося до позиційної війни, свідчить, що вона і нагадує Першу світову війну, і не зовсім. Бо будь-яка аналогія лише наближено відтворює реальність.
"Це благословення, що нашими партнерами є демократичні країни. Інакше вже був би пакт Лаврова-Блінкена замість Молотова-Ріббентропа"
— Валерій Залужний, напевно, розуміючи економічну міць Росії, робив ставку на те, що, можливо, кількість людей, які загинули у цій війні з боку Росії, може зупинити цю країну, і сам визнав, що прорахувався. Тобто, людський ресурс для Росії теж неважливий. (Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний зазначив виданню "The Economist" в публікації, оприлюдненій цього тижня, що ситуація на фронті зайшла у глухий кут, коли жодна зі сторін не здатна просуватися, бо однаково технологічно оснащена. Це нагадує Залужному події Першої світової війни. Водночас Валерій Залужний визнав своєю помилкою сподівання на виснаження Росії у війні. Життя у РФ коштує дешево, констатував генерал — ред.)
— Російське суспільство не можна оцінювати з точки зору цивілізованого світу. Там зовсім інше ставлення. Загибель родича, батька чи чоловіка — це джерело стабільності в доходах, принаймні на якийсь час. І враховуючи наявність у Росії величезних депресивних регіонів, нічого дивного, що там немає поки що проблем із комплектуванням армії. І тут генерал Залужний цілком має рацію, коли говорить, що потрібні нові технологічні рішення, бо масою на масу ми відповідати не можемо. У нас, по-перше, і населення менше, а по-друге, ми все-таки зовсім інакше ставимося до цінності людського життя, ніж росіяни. Відповідно, треба шукати нові технологічні рішення. І в цьому плані, очевидно, публікація Залужного звернута насамперед до наших союзників та партнерів.
Наші партнери — це демократичні країни. У них будь-яке рішення про передання зброї України потребує відповідного обговорення в законодавчих органах і навіть в межах громадянського суспільства. І дуже часто опозиція виступає проти такого рішення чи гальмує якимось чином, чи змушує йти на компроміси. І, звичайно, нам було б добре отримати 500 "абрамсів", а не 31, як досі передали. Але навіть за бажання, наскільки я розумію ці механізми, Байден не зміг би так передати, бо він має "трампістів" та вибори, які наближаються, і мусить з цим рахуватися. Це, з одного боку, проблема. А з іншого боку, це благословення, що у нас союзники із демократичних країн. Були б це тоталітарні країни, то вже давно був би пакт Лаврова-Блінкена замість Молотова-Рібентропа, і Україну поділили б.
Андрій Харук. Фото з особистого архіву Андрія Харука
"У жодній війні ще було такого масштабного використання дронів різних класів"
— А як щодо паралелі з ірано-іракською війною 1980-1988 років?
— Уроки для нас не годяться, бо ми не можемо витрачати людський ресурс так, як це роблять авторитарні чи тоталітарні держави. Що Ірак, що Іран із життями своїх співвітчизників абсолютно не рахувалися. Тобто це була війна, як між Радянським Союзом та Німеччиною, які є тоталітарними режимами. Тобто й тут приблизно так само зійшлися два тоталітарних режими, тільки один теологічна, а другий соціалістична диктатура. У плані технічного оснащення, протяжності лінії фронту та того, що воюють дві країни, які не мають технологічної переваги, паралелі є. Тобто вперше росіянам довелося воювати з країною, чиї Збройні сили перебувають на тому ж технологічному рівні розвитку, що і вони. Але в плані взаємовідносин суспільства і війни, тут паралелі не годяться, бо все-таки нам протистоїть держава, яка є авторитарною у своїй основі, а ми належимо до демократичних суспільств із сильним громадянським суспільством. Відповідно тут працюють зовсім інші механізми.
Інша справа, що в ірано-іракській війні обидві сторони активно використовували ракети, зокрема середньої дальності. А зараз ми бачимо, що по ракетах перевага все-таки поки що у росіян. Поки що цього паритету ми не досягли. Крім того, ця війна відрізняється не тільки від ірано-іракської, а й від вірмено-азербайджанської війни 2020 року та від попередніх конфліктів, бо настільки широкого та масштабного використання дронів різних класів у війнах ще не було.
— Лише наприкінці Першої світової Німеччина знайшла спосіб прорвати позиційну оборону. Це штурмові групи.
Є все-таки нюанс. На переважній більшості протяжності лінії фронту у нас немає суцільних рядів траншей, як у Першу світову війну. Бо, зрештою, військ, щоб зайняти ці траншеї, ні в нас, ні у росіян не вистачає. У нас є взводні й ротні опорні пункти. І поряд зі штурмовими діями певну роль відіграє і маневр. Тобто, здатність прорватися в проміжки між цими оборонними пунктами. А загалом ми бачимо, як під Авдіївкою, коли росіянам не вдалося в лоб цими броньованими колонами пробити нашу оборону, вони пустили в дію штурмові та піхотні групи при підтримці артилерії.
