Ірина Фаріон. Фото: УНІАН
Якщо людина потрапила в проблемну комунікаційну ситуацію, ймовірно, вона буде скасована до кінця життя
Чим відрізняється культура скасування, або кенселінг, від бойкоту?
Ярослав Божко: В масовому просторі ці терміни у нас дуже перекручують, змішуючи поняття бойкот, критика і кенселінг. Дуже часто одне називають іншим. Як на мене, кенселінг ― це історія про людину, яку закенселили, тобто скасували, і вона не може повернутися в попередній стан. Людину ніби виганяють з давньогрецького поліса (громадянська община, що складалася з повноправних громадян-землевласників і мала свою територію, закони, органи управління ― ред.). Це відрізняється від бойкоту та критики тим, що бойкот і критика ― для того, щоб змінити поведінку людини, для того, щоб вона перейшла на інший шлях. Коли вона це зробить, ми припинимо бойкотування і критику. З кенселінгом це так не працює. Якщо людина втрапила в проблемну комунікаційну ситуацію, вона, цілком ймовірно, буде скасована до кінця життя. Будуть величезні групи людей, які її не визнаватимуть, навіть, якщо будуть докази, що ця людина ні в чому не винна. Ми маємо чудові приклади західної Кіноакадемії, історію про Кевіна Спейсі, якого виправдав суд, але величезна частина американського суспільства продовжує вважати ґвалтівником. І це певна проблема. Адже держава всім нам дає право на плюралізм. І коли кажуть, що когось покарали за проросійські погляди, це теж неправда. Карають виключно за дії, наприклад, якщо людина була членом шпигунської організації, навідником ворожої артилерії або розповсюджувала дезінформацію. Тобто ― за дії, а не за вектор думок.
В римському праві існував такий приклад: за свої думки ніхто не може бути покараний. Право на плюралізм виражено в правовому полі. Нікого не карають за погляди, але суспільство використовує агресивну риторику. Це, як правило, видно в країнах, де досить яскраво виражені і лівий, і правий рух серед молоді одночасно. Найяскравішим прикладом такого середовища є США. Там постійна історія взаємних скасувань, коли маленька група розуміє, що вони не накинуть свою стратегію на всю державу, а у них є такі самі вороги, ідеологічні конкуренти, які можуть накинути свій вплив на державу. І кожна група думає про іншу ― ми не можемо, а вони можуть. Тому потрібно партизанським методом витравлювати чужі наративи з інфопростору. В цьому сенсі західний світ, особливо англомовний, давно є в жерлі культурної війни, яка через призму сприйняття політичних цінностей, які сповідує людина, накладає дуже багато відбитків навіть на те, які вона буде дивитися фільми, яке пиво пити. Якщо, приміром, якийсь бренд публічно підтримав фемінізм або ЛГБТ, або, навпаки, є символом ультраправого руху, то відповідно всі ці речі кенселяться і в побуті.
Те, що вся російська культура може бути скасована — не є ідеєю абсолютної більшості українського суспільства
Скасування російської культури з початком повномасштабного вторгнення ― це дієвий приклад кенселінгу? І чи може він повернутися, що ми бачимо, приміром, на прикладі Грузії?
Ярослав Божко: Це частина перемоги у абстрактній боротьбі України за існування. До війни це має вторинний стосунок, тому що це нікуди не дінеться із завершенням війни, і самі ці дії вже є ретроспективою. Тобто ми зараз розуміємо, що немає якоїсь нагальної проблеми, що тисячі людей вийдуть з проросійськими гаслами і будуть закликати до від’єднаня. Зараз цієї проблеми немає. В 2014 році ця проблема була, тому що було засилля російських політичних і культурних наративів. І ми ретроспективно боремося з тим, що в 2014 році виявилося для нас раптовою загрозою. Тому що до 2014 року принаймні була ідея, що якесь культурне співіснування можливе. Щодо кенселінгу російської культури, є проблема. Кенселять російське, як правило, ті, хто не споживають російську культуру. Хоча під час Майдану я сам слухав російськомовні пісні, і навіть тоді це не викликало дисонансу. Але ідея про те, що якась частина російської культури, або навіть вся російська культура, може бути скасована, не є ідеєю абсолютної більшості українського суспільства. Для великої частини нашого суспільства є абсолютно нормальним перебувати у прифронтовому місті або їхати на бойові під якусь російську пісню. В цьому сенсі історія про скасування виступає нішево. Адже ми розуміємо, що скасувати тих людей, які не іронічно, а свідомо споживають російський контент не є можливим. Тому що та група людей, яка, умовно кажучи, хоче цього досягнути, вони централізовані і більш-менш між собою об’єднані на рівні різних спільнот, між якими є певна внутрішня кооперація. Наприклад, між митцями, патріотичними діячами, вояками. А глибинні люди, які слухають російське, розсипані по різних соціальних нішах, до яких дуже важко добиратися. І вони досить часто не просто не споживають український контент, вони можуть просто не споживати ніякого контенту, окрім, приміром, кулінарних блогів і Михайла Круга в машині. Як до них достукатися? Дуже важко.
Заяви Фаріон розколюють суспільство на дві частини, це дуже небезпечно для України в стані війни
До нас долучається одна з учасниць протесту і організаторка акції під стінами Львівської політехніки, очільниця львівського осередку ГО "Українські студенти за свободу" Анна-Марія Сенчишин. Історія з Іриною Фаріон ― це яскравий приклад історії про скасування?
Анна-Марія Сенчишин: Ми нашою громадською організацією підтримуємо те, що якомога більше громадян України мають говорити українською, мають вчити українську, але ми вважаємо, що ніхто не має жодного права ображати військових, котрі захищають Україну. І такі заяви українського вчителя в Національному університеті не просто шкодять суспільству, вони його поляризують і розколюють на дві частини. А це дуже небезпечно для України в стані війни.
Чи намагалися ви дискутувати з самою Фаріон?
Анна-Марія Сенчишин: У нас відбудеться з нею зустріч наступного четверга. В стінах Політехніки у нас була зустріч з дирекцією, і ми домовилися про те, що відбудеться відкритий стіл, на якому пані Фаріон може бути присутня. Ми її запросили, тож якщо вона захоче долучитися і поспілкуватися з нами, то ми тільки за.
Які ще підсумки розмови з дирекцією Львівської Політехніки, окрім запланованої розмови?
Анна-Марія Сенчишин: Ми дійшли того, що наразі представник нашої ГО є членом комісії щодо морально-етичного врегулювання. Представники Політехніки сказали, що вони можуть звільнити її, лише послуговуючись висновками цієї комісії, чи були вчинки пані Фаріон морально-етичними чи ні. Зараз комісія в процесі роботи. І до вівторка вони повинні надати висновки. Проблема в тому, що висновки комісії мають лише рекомендаційний характер, тож питання буде вирішуватися в середу або четвер під час круглого столу.
Які будуть ваші дії, якщо вас не почують?
Анна-Марія Сенчишин: Я думаю, ми вийдемо ще раз, якщо нас не почують. Ми б хотіли, щоб все було вирішено максимально чесно і прозоро. Ми хочемо почути рішення Політехніки і його обґрунтування.
Контекст
Служба безпеки України розпочала кримінальне провадження, а також призначила низку експертиз щодо висловлювань і публікацій колишньої народної депутатки Ірини Фаріон.
За матеріалами слідства, в одному з інтерв'ю експарламентарка зазначила, що категорично не сприймає російськомовних військовослужбовців ЗСУ і не може назвати їх українцями, що викликало хвилю обурення серед українських захисників та в суспільстві загалом.
За оновленою інформацією, 15 листопада мовознавицю звільнили з Національного університету "Львівська політехніка". Університет розірвав із нею трудову угоду.
