Ми зберегли демократію та ціну свободи слова, незважаючи на десять років війни — Юрчишин

Ми зберегли демократію та ціну свободи слова, незважаючи на десять років війни — Юрчишин

Днями Верховна Рада призначила головою парламентського Комітету з питань свободи слова представника фракції політичної партії "Голос" Ярослава Юрчишина. Що треба змінювати в інформаційній політиці держави? Про цілі, завдання, подальші плани Ярослав Юрчишин розповів в ексклюзивному інтерв’ю Українському Радіо.

 

0:00 0:00
10
1x

Фото: Facebook сторінка Ярослава Юрчишина

 

— Після звільнення Нестора Шуфрича у серпні ситуація з призначенням голови Комітету перебувала у підвішеному стані. Чому була така довга пауза?

 Парламенту таки вдалося провести сценарій із призначенням голови Комітету, і цьому найбільше сприяло те, що був запит українського суспільства, зокрема медіаспільноти. У Верховній Раді не може не існувати ефективного майданчика комунікацій із захисту прав журналістів. І Комітет з питань свободи слова — єдиний комітет, що може бути таким майданчиком. Інше питання, коли його очолював представник проросійської політичної сили — тоді переважна більшість журналістів, навіть маючи проблеми, не були готові звертатися до Комітету. І функція Комітету зводилася до спроб провести дискусію про перешкоджання проросійським каналам фактично поширювати російську пропаганду. Іншим важливим моментом, чому ВР вдалося прийти до рішення, це те, що ми перебуваємо в активній фазі інтеграції у євроатлантичну спільноту, де питання свободи слова є одним із базових принципів взаємодії суспільства і влади. Давати величезний козир російській пропаганді, що в такий критичний момент профільний комітет зі свободи слова обезголовлений, ми не мали права.

— Ваша попередня діяльність була присвячена жорсткій та послідовній боротьбі з корупцією. Очолити Комітет з питань свободи слова — це була ваша ініціатива?

— У розвинених суспільствах поширена практика, що комітет зі свободи слова є квотою саме опозиційних сил. У Верховній Раді "Голос" — єдина фракція, що не має керівної посади, тому перше звернення щодо кандидатури було саме до нас. У нашій фракції є люди з журналістським бекграундом, наприклад, Сергій Рахманін, але він мегапродуктивний у профільному Комітеті з питань національної безпеки та оборони. Тож до мене звернулися як до людини, що має досвід роботи у правозахисній сфері. Антикорупція, за міжнародними стандартами, це теж боротьба за права людини, прозорість, підзвітність влади, і це одна з ключових функцій журналістики — контролювати, поширювати інформацію, формувати суспільну думку. Не скажу, що я погодився без вагань. Бо тут критично необхідно змінити ситуацію на краще. Питання свободи слова стоїть дуже гостро, а стоятиме ще гостріше. Адже ми заходимо у фазу затяжної війни, коли ефективний на початку мобілізаційний підхід у комунікації "все для фронту, все для перемоги" зараз починає втрачати позиції. Його треба переосмилювати.

— Чому регулюючі комітети не були віддані опозиції одразу після виборів до Верховної Ради?

— Насправді є кілька механізмів, як контролюючі комітети — бюджетний, регламентний, свободи слова, антикорупційний — переходять опозиції. Це записано в регламентах самої Верховної Ради, і це парламентська традиція, наприклад, британської системи — є неписане правило, але його обов’язково дотримуються. У нас свого часу з регламенту спеціально вилучили все, що стосується повноважень і відносин опозиції та більшості. Це диктувалось питаннями національної безпеки та оборони, бо у нас часто опозицією намагалися представити себе проросійські політичні сили. На жаль, їхні залишки ще є у діючому парламенті. Але ті, хто відверто займався російською пропагандою, змушені були втекти, бо щодо них відкрито кримінальні провадження. Дуже сподіваюся, що ми вийдемо на принаймні заочне засудження — червоні картки в інтернеті, щоб вони нікуди не змогли виїхати з РФ. І є ціла низка арештованих, які перебувають під слідством в Україні. Коли були спроби відновити згадані положення у регламенті, то кожна влада ставилася до цього дуже обережно, бо це стало б вимогою законодавства. Тому практика того, що зараз до опозиційної квоти неформально належить Комітет з питань свободи слова, це скоріше данина дуже жорсткій дискусії, а не відповідних правил. Український парламент розвивається, і дуже сподіваюся, що ми вийдемо на механізми, коли комітети з контролюючими функціями відходитимуть парламентській опозиції. Переконаний, що після війни у нас проросійських сил як таких не буде, і переживати, що умовний "Нестор Шуфрич" керує Комітетом з питань свободи слова, вже не доведеться.

— Як ви плануєте вибудовувати комунікацію з журналістами та ЗМІ, зокрема з "Телемарафоном", до якого у вас є питання?

— Думаю, питання є не лише у мене, а й у споживачів інформаційної політики, тобто у наших громадян. Бо дуже часто вони між "Марафоном", який є державним верифікованим джерелом інформації, та анонімними телеграм-каналами обирають останнє. Тобто офіційні канали не спрацьовують. Я не є прихильником жорстких рішень "давайте все зруйнуємо, а натомість…", але ми повинні знайти механізми покращення ефективності подачі інформації. Інакше цей достатньо специфічний механізм регулювання інформаційної політики "Єдиний марафон" може себе вичерпати, а цього б не хотілося, зважаючи на те, скільки ми в нього вклали зусиль та ресурсів. Я виростав на західних процесах управління, до роботи у парламенті був виконавчим директором міжнародної організації "Трансперенсі Інтернешнл Україна", і наш ключовий підхід — це інклюзивність. Якщо ми щось пропонуємо журналістам, то в першу чергу запитуємо: "Як ви це бачите?". А тоді обговорюємо, напрацьовуємо оптимальний варіант і починаємо рухатися. Якщо ми говоримо про систему акредитації у зоні бойових дій і бачимо, як згортаються представництва міжнародних ЗМІ у той момент, коли нам потрібна, навпаки, більш наступальна інформаційна політика, то маємо посадити за стіл представників військового відомства, що дбають про безпеку, та журналістів, що дбають про якісну подачу інформації. І домовитися, як ми гарантуємо безпеку акредитованим журналістам, а також як ми даємо можливість висвітлювати саме український погляд на події на фронті. Бо якщо ми цього не зробимо, то наші громадяни та міжнародні медіа будуть користуватися позицією країни-агресорки.

— Якщо Офіс президента вважатиме, що існуюча форма "Єдиного телемарафону" доцільна, ефективна та її потрібно зберегти до кінця війни, що тоді?

— Глядачі поставлять крапки над "і". Якщо "Телемарафон" при всьому державному фінансуванні буде дивитися невеличкий відсоток суспільства, то стане нагальним шукати шляхи, як це можна змінити. Якщо нічого не змінювати, то я даю "Єдиному марафону" максимум рік. Не бачу проблем у роботі з представниками ОП, які відповідають за комунікацію, така робота вже ведеться. Можна знайти якісь оптимальні рішення, котрі б підвищили ефективність "Єдиного марафону" до того рівня, який необхідний українській системі інформаційної політики. Дуже сподіваюся на конструктивний підхід. Але якщо не вдасться вирішити позитивно, будемо ставити питання настільки гостро, наскільки зможемо.

— Яке ваше враження про набутки та упущення інформаційної політики в Україні?

— Українське суспільство є за що похвалити. Ми зберегли демократію та ціну свободи слова, незважаючи на десять років війни. Якщо порівняти інші країни, що перебували у подібних критичних ситуаціях, то мало де суспільство настільки могло відстояти свій периметр свободи. Інше питання — чи задовільна на даному етапі ефективність інформаційної політики. Відповідь — ні, це видно також із соціологічних опитувань. Тому ми точно маємо дбати про те, щоб у війні, яка триватиме ще довгий період часу, підвищити ефективність підзвітності та прозорості не лише комунікацій, а й роботи органів влади. І гарантуючи захист національної безпеки, зберігаючи життя і здоров’я наших журналістів, давати оперативну і повну картину з балансом думок про те, що відбувається в Україні. Над цим треба добре попрацювати.

— Як відомо, не можна довіряти одному джерелу інформації, особливо під час війни. Як підвищення медіаграмотності виглядатиме на практиці?

— У нас вже є механізми. Наприклад, у "Новій українській школі" є курс "Розвиток критичного мислення як необхідної компетенції", тож дітей фактично з молодшої школи мають вчити відділяти факти від оціночних суджень. Приміром, дається чітка кількість українців, які загинули під час Голодомору, і ставиться запитання: це факт чи судження? Зрозуміло, що це факт. А коли дається оцінка, що Голодомор призвів ледь не до знищення української нації, то насправді це судження, близьке до факту. Розрізняти такі нюанси вчать зі школи, але це ще не настільки добре пропрацьовано. Будемо працювати з Міносвіти, щоб курси медіаграмотності з чіткими практичними завданнями були вмонтовані в освітні програми від садочка до університету. Ми маємо навчити людей, що коли йде інформація, джерела якої ви не знаєте або маєте сумніви, треба шукати її перевірку. У мене величезні сподівання на співпрацю із Суспільним мовником та Українським Радіо, щоб напрацювати коротенькі рекомендації, своєрідну інструкцію, як перевірити інформацію і не поширювати фейки та паніку. Це має перейти на рівень автоматизму, звички — наприклад, коли ми зупиняємось на червоне світло або зачиняємо двері квартири. Якщо активна частина українського суспільства навчиться автоматично перевіряти джерела, то розпізнати інформацію буде досить просто. У майбутньому без цієї навички нам буде критично складно, бо якщо власники мережі Х банально включаються у російську пропаганду, то єдине, що нас порятує, це критичне мислення і вміння раціонально відмежовувати емоційно забарвлене від фактологічного, анонімне від верифікованого. Тобто — треба навчитися банальної медіаграмотності.

Фото: Cуспільне

— Чимало журналістів опинилося в полоні. Що ви пропонуєте, аби повернути їх із рашистської неволі?

— Почати про них говорити. Пригадую, як ми, медійники, громадські активісти, політики, проводили інформаційну кампанію за звільнення Олега Сенцова з російської тюрми. Яким би нереальним не здавався цей процес, його вдалося здійснити. Олег зараз захищає нас у лавах Збройних сил, нещодавно у нього народився син. Сенцов на волі, це вдалося. Тому треба постійно наголошувати на всіх майданчиках про те, що в російському полоні перебуває щонайменше 25 журналістів, зокрема Владислав Єсипенко, Ірина Данилович, Максим Буткевич, і є журналісти, місце перебування яких ми не знаємо, наприклад, Вікторія Рощина. Почати постійно про них говорити не лише в медіа, а і в постановах, зверненнях Верховної Ради до цивілізованого світу. Другий момент — це пошук юридичних механізмів, дуже сподіваюся на допомогу юристів-міжнародників. Бо журналісти й у військових діях мають спеціальний статус людей, які захищені своєю професійною діяльністю. Ми мусимо використовувати міжнародну практику щодо звільнення журналістів. І якщо у медіасередовищі маємо дуже добрих партнерів, які контролюють ці питання, то на політичному рівні ми будемо максимально ці питання порушувати. Важливим і критично необхідним є включення ООН та ОБСЄ, навіть попри їхню аморфність. Йдеться не лише про українських журналістів, адже міжнародні журналісти, особливо з країн Східної Європи, дуже часто страждають через свою адекватну позиції щодо висвітлення війни в Україні. І ми як держава, що максимально зацікавлена показати альтернативу країни-агресорки, маємо дбати за своїх у першу чергу і за чужих також, які працюють, умовно кажучи, на користь демократії, а отже, за нас. Тож ми повинні добиватися, щоб вони звучали на міжнародній арені, щоб за їхні права включалися ті міжнародні структури, які опікуються правами людини.

— Питання закритих засідань Верховної Ради — яка ваша думка?

— Ми спільно з апаратом Верховної Ради зараз з’ясовуємо технічні та безпекові можливості забезпечення базового рівня — місць в укриттях. Після того, як ми матимемо цю інформацію, зможемо говорити не оціночно, а на основі статистики — скільки людей можуть перебувати у приміщенні. Безпека у воєнний час — це базовий рівень. Відповідальність за те, що загине журналіст, працівник апарату чи народний депутат, буде нести та людина, яка дозволила доступ. Мені б не хотілося підставляти керівництво апарату, що бере на себе повну відповідальність за перебування нас у цьому приміщенні. А воно у плані безпеки — просто ганебне, з огляду на скляний купол. У будь-якому разі ми як Комітет будемо дбати у співпраці з апаратом та парламентськими журналістами, щоб оперативність, збалансованість та ефективність комунікації була на вищому рівні, ніж є зараз. Я б не сказав, що ми працюємо в закритому режимі. Вже зараз на сайті ВР поновлено доступ до списку депутатів, є вся інформація про всі засідання та голосування — її можна аналізувати. Канал "Рада" записує всі засідання і викладає повні полотна в ютубі. У слоті "Єдиного марафону" показують найбільш значущі виступи, як опозиційні, так і владні. І Українське Радіо повернулося до практики "Парламентських щоденників". Але пріоритет безпеки у країні, яка воює, буде завжди.

— Чи треба змінювати кількість акредитованих парламентських журналістів?

— Так, процес переакредитації проговорювався керівництвом парламенту і зараз узгоджений. Щойно ми знайдемо механізм, котрий дасть змогу активніше залучати парламентських журналістів, це питання постане з додатковою гостротою. Наш Комітет зараз надає дозволи на виключення певних "журналістів" зі списків  — тих, хто працює на країну-агресорку, а також тих, хто незрозумілим чином добув журналістське посвідчення для вирішення власних приватних інтересів. Також одним із пріоритетів є підвищення цікавості журналістів до парламентського пресцентру, який вже відкрито на вулиці Липській. Будемо працювати над тим, щоб там з’являлися політики, які давали б відповіді на гострі запитання в максимально оперативний термін про роботу найвищого представницького органу — парламенту.

— Зростає кількість заяв на складання повноважень депутата Верховної Ради. Зараз працює 401 законодавець, а має бути 450.

— Для ухвалення рішень нам вистачає 300 голосів, навіть для змін у Конституції. Єдиний виняток — це початок імпічменту президента, для цього потрібні 333 депутати. Тобто у нас ще є запас міцності. Вважаю, що люди насильно просто не будуть ходити на засідання і голосувати. Я переконаний, що і тією кількістю, яка є, цілком можемо ухвалювати необхідні рішення, наприклад, для євроінтеграції та національної безпеки. Краще менше, та якісніше. У нас достатньо парламентарів, вони працювали безперервно з моменту повномасштабного вторгнення. Це досить унікальна ситуація, коли ворог був фактично за 40-50 км до парламенту, періодично звучить інформація, що Верховна Рада є ціллю для ракетних атак, а парламент працює. Тут українці можуть пишатися своїм парламентом, хоча не дуже часто ми даємо такі підстави.

Останні новини
Російська пропаганда перемістилася переважно в онлайн — Цибульська
Російська пропаганда перемістилася переважно в онлайн — Цибульська
Міноборони: "Резерв+" є електронним кабінетом військовозобов'язаного
Міноборони: "Резерв+" є електронним кабінетом військовозобов'язаного
Ворог вишукує слабкі місця, проте Сили оборони стримують наступ  – Погорілий
Ворог вишукує слабкі місця, проте Сили оборони стримують наступ – Погорілий
Мають бути відчуття і почуття – Лозинська про культуру пам'яті
Мають бути відчуття і почуття – Лозинська про культуру пам'яті
Понад 90 фільмів, 56 із них — українські і демонструються лише раз — Шпилюк про XV Одеський кінофестиваль
Понад 90 фільмів, 56 із них — українські і демонструються лише раз — Шпилюк про XV Одеський кінофестиваль
Новини по темі
Захід нарешті зрозумів: щодо Росії треба мати не фантазію, а стратегію ― Огризко про 75-й саміт НАТО
ППО України збила 30 російських ракет із 38 запущених
Як альпініст-електрик-кухар робить янголів із гільз. Історія військовослужбовця Павла Мазура
Причин для різких коливань внутрішніх цін на продукти у нас немає ― Непран
Аспіранти-контрактники складатимуть іспит на підтвердження спроможності до науки ― депутатка про наказ МОН №910