Еліза Дзвонкєвіч. Фото Генконсульства Польщі у Львові
"Ми розуміли, що це атака також і на нас"
— Ви розпочали роботу в Україні на посаді генерального консула Польщі восени 2019 року. Як змінилося ваше життя і робота з початком повномасштабної війни?
У нашій установі працює велика команда — майже 100 осіб. Приїжджало дуже багато гостей — політиків та високопосадовців. За кілька місяців після мого приїзду почався ковід, усе зупинилося, і треба було працювати інакше, шукати інших форм та напрямів роботи. А потім прийшла війна. Так сталося, що я як консулка мала таку роботу, якої ніколи не мали мої попередники і попередниці. Але все, що важке, зміцнює. Усі ці ситуації сумні й недобрі, але вони нам показали, що можна працювати попри все. Бути загартованими.
— Як ви впоралися з величезним навантаженням, що виникло після 24 лютого — виготовляти документи для величезної кількості українських біженців, організовувати медичні бригади тощо?
За два тижні перед вибухом повномасштабної війни я зібрала свою команду і запитала: "Якщо буде війна, хто хоче виїхати, а хто хоче залишитися у Львові?". І всі відповіли, що хочуть залишитися. У консульстві працюють люди, які знають історію, ми маємо власний польський досвід із Росією. І ми знали, що відбувається щось страшне й несправедливе. Не було навіть такої думки, щоб хтось був байдужий. Ми розуміли, що це атака також і на нас. І коли можна буде чимось допомогти Україні та українцям, то ми будемо це робити. Консульство має, звісно, завдання. Найперше — це забезпечення інтересів польських громадян, ми мали організувати їх евакуацію, а також тих, хто має польське коріння, ми їм допомагали. Але водночас розуміли, що коли до нас звертаються люди, немає різниці, це поляк чи українець, вони для нас усі важливі. У нас була добра ситуація — ми мали готівку, адже на той момент банківські системи були заблоковані. Ми мали також контакти з перевізниками, тому дуже швидко почали приїжджати автобуси для перевезення людей до перших місць за кордоном. Це були переважно Перемишль, Жешув, також і Варшава нам допомагала збирати всі ці контакти людей, які потребували евакуації. Люди шукали різних можливостей, записувалися і до нас, і намагалися виїхати поїздом, хтось приватно старався переїхати через кордон. Але завжди було так, що коли ми наповнювали автобуси і залишалися вільні місця, то казали людям, які приходили під консульство, що є можливість долучитися до евакуації. До мене зверталися також представники місцевої влади, переважно чоловіки, які не могли виїхати, але дуже хотіли убезпечити своїх близьких, і вони віддавали мені під опіку своїх дружин і дітей. Це були дуже зворушливі моменти, коли вони приходили і казали, що не знають, чи колись іще побачать свої сім’ї, але якщо ми допоможемо, то вони будуть залишатися спокійними.
"Змінилися правила отримання віз"
— Майже 2 роки триває кровопролитна війна. З якими потребами звертаються до консульства українці сьогодні?
Ми почали реалізовувати всі консульські завдання, які були перед війною. Ми поєднуємо різні організації, які хочуть допомагати і працювати для України. Консульство працює так, що має свою консульську команду та працівників, які допомагають консулам. У нас майже 40 консулів, багато з них працюють у візовому відділі. Структура виглядає так: адміністрація, відділ юридичних питань, відділ економічно-політичний, відділ візовий, відділ за картою поляка, відділ щодо польської меншини.
— Зараз візові заяви приймає тільки консульство Польщі у Львові?
Так, Київ не приймає. Відновило роботу Консульство у Луцьку, але вони систематично не працюють, дають лише поодинокі візи. Змінилися правила отримання віз. Тепер українські біженці, що перебувають у Польщі, мають приїхати в Україну і подати особисто заяву на візу, тобто, бути в Україні в цей час. Це не є проти українців, але було багато випадків, коли не дуже доброчесно використовували візові можливості.
"Ми будемо з вами до Перемоги"
— Останнім часом спостерігаємо, що начебто похитнулися відносини українців і поляків. Як ви бачите цю ситуацію?
Для мене дуже прикро, що є така ситуація. Я її не розумію, бо Україна перебуває у надзвичайно важких обставинах. Звісно, поляки мають свої інтереси, і державна влада не може бути байдужою до цих інтересів. Але завжди треба шукати такі можливості, щоб поєднати інтереси громадян Польщі з тим, що відбувається в Україні. Тому що Україна втрачає життя своїх найкращих громадян, вона дуже постраждала, і далі ця ситуація триває. Тож нам не можна робити нічого, що буде якось заважати Україні. Наш час непростий, адже політичні вибори завжди мають вплив. Перед повномасштабною війною ми ставилися сердечно, але я розуміла, що є якась взаємна недовіра одне до одного. І коли поляки почали допомагати Україні, то деякі люди приходили до мене і казали: "Ми думали, що поляки хочуть взяти Львів і тільки тому допомагають. Але зараз ми розуміємо, що поляки — наші друзі. Ми вам довіряємо". Отже, я розуміла: це великий і важливий процес, щоб ми почали більше довіряти одне одному. Нам треба робити все, щоб зберегти цей стан, цю взаємну довіру. Львів є дуже специфічним містом, тому що він біля кордону, у таких місцях завжди напружені відносини. Поляки, які там живуть, зазнавали впливу Росії, що багато років намагалася ділити нас взаємно. І чесно кажучи, недовіра там є. Але сьогоднішній важкий час показав, що це — штучне і недобре для нас. І ми почали процес, щоб прямувати до більшої довіри, тому нам треба дуже працювати над тим, щоб не знищити цей процес.
— Ми дуже вдячні Польщі за всю допомогу і віримо, що наша Перемога буде спільною.
Хочу сказати, що я захоплена українським народом. Що ви насправді незламні, відважні, що ви захищаєте свою країну, і це є чудовим прикладом любові до Батьківщини. Ваші люди зараз показують для інших приклад, як треба захищати свою країну. І ми хочемо бути з вами, щоб від вас навчатися цієї відваги, бо ми розуміємо, що Росія дуже агресивна. І що якби ви не захищали свою країну, то, можливо, ця війна була б також за межами України. Ми будемо з вами до Перемоги.
