Фото з інстаграм-сторінки serhiy_zhadan
"Треба ж комусь починати. Думаю, українська поезія варта того, щоб її слухали Палаци Спорту, а то й стадіони."
Сергію, ти плануєш зібрати 8 тисяч людей, аби вони послухали поезію. Здається, цього ніхто ще не робив?
Треба ж комусь починати. Думаю, українська поезія варта того, щоб її слухали Палаци Спорту, а то й стадіони. Українська поезія загалом, мені здається, має неабиякий потенціал, тому ми з друзями й вирішили провести такий експеримент. Подивитись, чи прийде стільки людей послухати поезію, чи не прийде.
А як давно з’явилась ця ідея, ти пам’ятаєш?
Ми з моїм колегою — менеджером Володею Барченком — насправді про це говоримо кілька років. Ми з ним почали працювати кілька років тому. Зібрали спочатку Будинок Актора, потім зібрали Будинок офіцерів, потім Жовтневий палац, потім два Жовтневих палаци поспіль. Ну а потім подумали, що час йти далі й зробити Палац спорту.
Просто не хотіли десять Жовтневих збирати.
Насправді є в цьому певна амбітність — спробувати зібрати більшу кількість аудиторії, з одного боку. З іншого — я бачу, що в часи цієї великої війни, після повномасштабного вторгнення, справді і на концертах, і на вечорах з’явилось більше людей. Це позитивний показник, який, ясна річ, зумовлений цими дуже кривавими невеселими подіями, але, мені здається, дуже важливо все це використати на користь культури, на користь нас усіх. Тому що культура — це та царина й площина, де ми далі лишаємось собою, де зберігаємо рівновагу. І тому важливо за це триматись, важливо не давати це відпустити.
"Думаю, ми далі здатні читати товсті романи й слухати альбоми від початку до кінця."
А ще, мені здається, зараз великий сплеск саме на поезію, на вірші.
Та мені здається, на все, не лише на поезію. Скільки доводиться бачити останнім часом і рок-концерти, і театральні покази, і літературні виступи, — всюди справді велика кількість публіки. І це хороша публіка — дуже багато молоді. Це одне з небагатьох, що тішить у нашій сьогоднішній ситуації, коли справді щоденно дуже печальні невеселі новини. Але коли ти бачиш цих молодих людей, які відкривають для себе українську книжку, українську музику, українське кіно, український театр, якось це трішечки заспокоює і дає підстави для обережного оптимізму.
А ти собі намагався пояснити, звідки ця молодь? Це все ж таки заслуга TikTok, різнопланової діяльності?
TikTok був і до повномасштабного вторгнення. Я думаю, це все ж таки "заслуга" війни, тому що великою мірою це величезний стрес, який стосується сьогодні всіх: і дорослих, і підлітків, і старших людей, і людей молодших, і тих, хто мав якусь політичну ідеологічну позицію, і тих, хто намагався бути поза політикою, не зважати на те, що в Україні з 14-го року триває війна, а після 24 лютого 22-го року для дуже багатьох людей все це змінилось докорінно. Тому що навіть люди, які не цікавились тим, що відбувається в суспільному, політичному житті раптом побачили, що їхня країна в загрозі, що є така ситуація і вони в цій ситуації присутні. І для багатьох людей зараз відбувається процес переосмислення, переусвідомлення, переоцінки, переревізування дуже багатьох речей. А для цих молодих людей, про яких ми говоримо, — це, в принципі, відкриття цілого материка української культури.
Цікаво, з якою емоцією ти підходиш до цієї події? В часи швидкого дофаміну, коли TikTok, 3 секунди — й увага дуже швидко зникає, її важко втримати, а тут — півтори години віршів?!
В мене минулого року вийшла книжка "Скрипниківка", й ми робили презентаційний тур, поїздку всією Україною, там було більше 20 міст. І це були, знову ж таки, переважно молоді люди, які сиділи півтори-дві години й слухали вірші — уважно, чемно та дуже вдячно. Це щира й відкрита аудиторія. Зрозуміло, що ми зараз всі трішки "попаяні" інтернетом, соціальними мережами і форматом коротких повідомлень, але, разом із тим, це лише частина нас. Вона є, вона значима, але вона не єдина. Думаю, ми далі здатні читати товсті романи й слухати альбоми від початку до кінця.
.jpg)
Сергій Жадан на Радіо Промінь / Фото Радіо Промінь
"Хочеться, щоб були різні емоції: від сміху й радості — до певної меланхолії, від тривожності — до оптимізму, радості і віри в майбутнє."
Хочеться поговорити про структуру поетичного вечора "Усі вірші". Знаємо, що буде 4 блоки, що є певна кількість віршів. Можеш про це більше?
Там буде, безперечно, драматургія, режисура, це не просто буде монотонне читання півтори години віршів, але це на всіх вечорах таке. Я намагаюсь, коли щось таке робиться, все ж таки підходити з розумінням того, що людині хочеться відчувати якийсь внутрішній ритм, внутрішню драматургію, сплески і западини голосу і сенсу. Тому там буде драматургія, буде режисура, ми зараз над цим працюємо, думаю, будуть якісь несподіванки, і сподіваюсь, вони будуть приємними.
Це будуть вірші з різних збірок?
Так, це буде якась ретроспекція. Просто так сталось, що на початку цього року в січні місяці в чернівецькому видавництві Meridian Czernowitz, це мої видавці, вийшла збірка всіх моїх віршів в одному томі. Це книжка на 1400 сторінок і вона називається "Усі вірші". І, власне, за назвою цієї збірки ми назвали й поетичний вечір. Фактично це буде така презентація, трішки відтягнута в часі.
Вірші, які лунатимуть на концерті, як ти обирав?
Я насправді щоразу, коли відбуваються якісь вечори, намагаюсь підбирати тексти, щоб це не був якийсь шаблонний набір віршів. Залежно від пори року, від сезону, від того, де це відбувається. Наприклад, якщо це, умовно кажучи Херсон, Миколаїв чи Одеса і поруч присутній запах моря, в мене багато віршів про море і т.д.
А тут яка буде тематика?
Буде кілька блоків, де будуть різні настрої, які будуть перетікати один в інший. Хочеться торкнутись різних аспектів, і щоб були різні емоції: від сміху й радості — до певної меланхолії, від тривожності — до оптимізму, радості і віри в майбутнє.
Я ще трохи повернусь до аудиторії, ти сказав, що багато молоді й насправді різні люди приходять. Все ж таки, який перетин цієї аудиторії з твоєю іншою діяльністю? Я зараз говорю і про "Жадана і Собак", і про Жадана як поета, й Жадана як письменника. Люди, які прийдуть до тебе в Палац Спорту, ти як їх бачиш? Це люди, які стежать за всією твоєю діяльністю?
Так, думаю, десь 95% перетину. Можливо, на літературні вечори приходить трішки інша публіка, але зовсім-зовсім трішки інша. Щонайменше, так поза межами Києва, так по всій Україні.
Інша публіка, — це молодша?
Навпаки, трішки старша, більш філологічна, більш академічна. Але зазвичай зараз приходить переважно молодь. Можливо, на рок-концерти приходить навіть трішки більше дітей. Це дивна річ, ми до цього були не готові з музикантами. Коли почалась повномасштабка й ми поїхали збирати кошти на наші волонтерські тури, раптом побачили, що в залі багато школярів насправді. І це було дивно й приємно, я не говорю про це якось зневажливо, з якимось скепсисом, навпаки мені дуже подобається, що ці діти слухають український рок-н-рол, українську музику, а, скажімо, не російську.
Співають з тобою?
Так, від початку й до кінця.
Так і звучить: "А це нова тьолка барабанщика"?
Так, таким голосом приблизно. Це викликає певне замилування і це зворушливо, до речі.
Однозначно, але при цьому ще й досить цікаво.
Цікаво, бо це зміна публіки. Я розумію, що вона спричинена доволі штучними чинниками, зокрема, війною. Тому що багато тих, хто ходив до нас на концерти раніше, зараз або виїхали, якщо це жінки і діти, або воюють, і на їхнє місце прийшли їхні діти, їхні сестри, їхні внуки. Іноді ці молоді люди приходять зі своїми батьками і бабусями на концерти.
А на цьому концерті ти якої аудиторії більше чекаєш?
У Києві зазвичай різниться публіка, тому що Київ — місто столичне, тут трішки інша ситуація. Думаю, буде трішки старша публіка.
.jpg)
Фото з інстаграм-сторінки serhiy_zhadan
"Від початку, ще коли вийшла моя перша книжка, це був 95-ий рік, звичайно, я хотів зібрати стадіон. Інакше для чого цим займатись?"
Хочу, щоб ми поринули в меланхолію: коли ти писав свої перші вірші, коли ви почали збирати зали по сто людей, чи міг ти собі уявити, що дійдеш до цього етапу?
Безперечно! Від початку, ще коли вийшла моя перша книжка, це був 95-ий рік, звичайно, я хотів зібрати стадіон. Інакше для чого цим займатись? Звичайно, хотілось, але зрозуміло, що в 95-му році це була зовсім інша країна, зовсім інший Київ, зовсім інша література й зовсім інша читацька аудиторія. Читачів не було мало, їх було теж багато, але це були зовсім інші обставини: і соціальні, й економічні, й інформаційне поле було зовсім інше, воно не було українським. Відповідно, все це відбувалось на рівні якогось такого гетто, на рівні андеграунду. Себто тут у Києві можна було зібрати і 20 років тому тисячу людей, але, зазвичай, ти всіх їх знав. І ясна річ, не йшлось про жодні квитки, про жодну нормальну комерційну складову. Йшлось про те, що це однодумці, це збіговисько на зразок зборів перших християн у катакомбах Рима. Але це була прекрасна публіка і я про це, знову ж таки, говорю без якоїсь зверхності чи якоїсь нехіті. Це по-своєму було прекрасно.
Але ти тоді розумів оцю перспективу, що з’явиться та ж грошова складова?
Про грошову складову, чесно кажучи, думалось найменше, але про розширення аудиторії — безперечно. Цього дуже хотілось. Хотілось все ж таки, щоб у цій країні інформаційне, культурне поле належало нам, українцям, громадянам цієї країни. Ми, власне, на це й працювали з друзями, колегами, і це була цікава, іноді не дуже вдячна робота, але завжди цікава.
"Я пам’ятаю, коли ми 10-15 років тому почали робити перші комерційні поетичні вечори, була частина публіки, яка говорила: "Ми ще маємо вам платити гроші за те, щоб послухати ваші вірші?"
Ви зачепились за комерційну складову. Цей концерт насправді такої не має, тому що весь заробіток буде націлений на благодійність.
Я маю на увазі, коли говорю про комерційну складову, що є нормальна реклама, є квитки, вони продаються, себто це не є просто безкоштовний вечір. Тут ідеться знову ж таки, навіть якщо говорити не конкретно про цей вечір, а, в принципі, про літературні поетичні вечори, на які продаються квитки, для мене це йдеться про взаємоповагу та взаємодовіру. Тому що я пам’ятаю, коли ми 10-15 років тому почали робити перші комерційні поетичні вечори, була частина публіки, яка говорила: "Ми ще маємо вам платити гроші за те, щоб послухати ваші вірші? Це ви нам маєте доплачувати за те, що ми прийдемо вас послухати!" І це все змінилось. Мені здається, це правильно. Це про якусь цивілізованість і про повагу читача до автора й автора до читача.
А цей вечір 25 травня в Палаці Спорту буде цілком благодійний. Все, що заробимо, ми передамо на потреби 13-ої бригади Національної гвардії України "Хартія". Це наша підшефна бригада, яку ми з друзями створювали і над якою ми шефствуємо. Будемо для них збирати кошти.
Можна вже купувати квитки, вже продаж є?
Так.
На цьому поетичному вечорі може бути музичний супровід?
Ні, там музики точно не буде. Там буде слово, світло, зображення і дихання кількох тисяч людей.
.jpg)
Фото Дмитра Ларіна з інстаграм-сторінки serhiy_zhadan
"Мені здається, дуже важливо, щоб культура далі звучала."
Повномасштабне вторгнення триває вже два роки, на жаль. Ти змінився в творчості? Почав писати більше про війну, чи, можливо, про кохання?
Мабуть, як це не парадоксально, про війну менше. Тому що я багато на цю тему писав ще з 14-го року. А тут обставини стали настільки інтенсивними, і ця наближеність смерті, наближеність розлому, що багато речей сьогодні дуже важко проговорити, тому що вони втрачають свою вагу. Мені здається, сьогодні не поети змінюються, а мова змінюється. Її потрібно зараз якось відшуковувати, віднаходити, перезбирати, перезапускати, надавати їй нового дихання, нового значення дуже багатьом словам. Зараз з літературою і культурою в цілому відбуваються тектонічні зміни, в принципі, з усіма нами вони відбуваються. Іноді ми це помічаємо, іноді не помічаємо, іноді робимо вигляд, що не помічаємо, але ясна річ, що ми за ці два з чимось роки великої війни стали іншими і будем далі, мабуть, змінюватись. Тому що це дуже складні речі, які не можуть не впливати.
А мова стає якою, більш толерантною?
Ні, я би так не спрощував, не зводив до якогось одного означення. Я говорю про загальне перезавантаження мови. Скажімо, слово "смерть" чи слово "любов" набувають іншої ваги, вони стають набагато глибшими, набагато універсальнішими і головне — набагато приватнішими. Коли, говорячи про смерть, ти говориш не просто про смерть як таку, а ти говориш про смерть, розуміючи, що це пов’язано з тобою так само. Безпосередньо чи опосередковано, але так само ми всі сьогодні з нею пов’язані, тому що це розлито в повітрі.
У зв’язку з цим, як ти гадаєш, який сьогодні головний виклик стоїть перед людьми культури, перед людьми мистецтва?
Не замовкнути. Намагатись свідчити про те, що відбувається, намагатись свідчити якомога переконливіше. Це дуже важко, тому що справді багато прицілів зараз збито, багато якихось маркерів змінилось і багато хто з нас дезорієнтований, навіть попри те, що нам здається, що ми впевнені, що розуміємо, що відбувається. Але це такі речі, які, можливо, десь на рівні внутрішньому, сердечному не всіма й не завжди проговорюються навіть для самого себе. Тому мені здається, дуже важливо, щоб культура далі звучала. Це якась така очевидна річ.
Зараз дуже багато з’являється, і направду це тішить, молодих виконавців. Ти слухаєш їх?
Безперечно. Це дуже цікаво. Мені загалом здається, що зараз в музиці відбуваються речі й процеси, набагато цікавіші, ніж, наприклад, в літературі. Це суб’єктивна думка, можливо, хтось із нею не погодиться. Насправді з’являється величезна кількість дуже різної і цікавої музики й за цим цікаво спостерігати.
А кого слухаєш або останнє відкриття, можливо?
Можу сказати, до речі. Я нещодавно був на живому виступі, це було вручення премії "Українська правда". Там були музичні номери й виступала Jerry Heil із новими піснями. Я чому говорю? Ми просто із Jerry зараз спілкуємось, хочемо зробити фіт спільний. Ми з нею домовились, що будемо через засоби масової інформації спілкуватись. Так що Jerry, якщо ти мене чуєш, вітання тобі величезні! Вона з новими піснями, з новим складом, і це дуже цікаво.
Ну бачите як, це має звучати. Це я про вашу співпрацю.
Дай Бог, все вийде. Насправді це теж зараз час цікавих колаборацій, коли створюються якісь союзи, якісь співпраці, якісь проєкти. Скажімо, у нас зараз завершився тур із "Собаками" і з нами в цьому турі була Марта Липчей — співачка, яка зараз починає, набирає обертів, записує нові пісні. І ми з нею зробили кілька спільних пісень. Ми їх виконували, для нас це було щось нове. Тому що наша аудиторія звикла до нашої програми, до наших пісень, наших якихось меседжів. А тут виходить дівчина і в неї інша трішки енергетика, інший посил, але все це, як на мене, доволі гармонійно поєднувалось на концертах і за цим, знову ж таки, цікаво було спостерігати.
Фото @katrina.derkach з інстаграм-сторінки serhiy_zhadan
"Дуже хотілось би кіно зняти. Напередодні повномасштабки ми з друзями отримали фінансування державне на зйомки короткометражного ігрового фільму і я там мав бути режисером."
Я хотів ще трохи про світоглядно-майбутнє запитати. У тебе дотична, але дуже різна діяльність: тут ти пишеш вірші, прозу, там виступаєш із рок-концертами. Але час не шкодує і пройде 10-20-30 років, Сергію Жадану буде 80, дай Боже, все буде супер! І ось у 80 років Сергій Жадан, він хто: він поет, він музикант?
Що ти говориш, ніби 80 років — кінець світу. Подивись на Боба Ділана чи на Ролінг Стоунз, на Джагера подивись, вони записали минулого року прекрасний альбом. Мені здається, важливо, не як ти себе бачиш, а як ти себе почуваєш і що хочеш робити. Якщо є бажання робити, яка різниця, скільки тобі років — 20, 30, 50 чи 80?
Просто, чи немає відчуття, що щось відійде на другий план?
Я дуже сподіваюсь, що щось відійде і щось зміниться. Тому що людина, яка не змінюється, очевидно, позбавлена якихось внутрішніх дуже важливих важелів. Вона перетворюється на риф, який застиг, вже не живе й не дихає. Він красивий, але застиглий і нічого нового вже не продукує.
А, можливо, з’явиться щось нове?
Дуже теж на це сподіваюсь.
Художник Сергій Жадан.
До речі, це жарт, в якому лише доля жарту. Я оформлював книжку Саші Ройтбурда покійного, його книжку віршів. Ми це готували ще за його життя. Він свого часу ілюстрував мою книжку "Тамплієри", робив ілюстрації, а коли в нього виходила збірка, я сказав: а давай тепер я тобі щось намалюю. Я зробив малюнки до його книжки й страшенно тішусь. Саша бачив малюнки, книжку він вже не побачив, бо він помер, але я дуже тішусь, що є ця збірка і я доклався, тому що Ройбурда страшенно люблю.
В чому ти б ще хотів себе спробувати?
Дуже хотілось би кіно зняти. Ми напередодні повномасштабки з друзями отримали фінансування державне на зйомки короткометражного ігрового фільму і я там мав бути режисером. І ми вже готувались до зйомок, це мало бути в травні 22-го року. Знайшли локації, провели кастинги, запросили акторів, головну роль у нас мав грати Богдан Михайлович Бенюк. І ми страшенно чекали на цю роботу, дуже хотіли зняти, тому що мала бути така світла, лірична, елегійна комедія. Ясна річ, що з початком війни все це стало не на часі, але ідеї в нас далі є, сценарій є, очевидно, його треба буде коригувати, виходячи з того всього, що зараз із нами відбувається.
Ти писав сценарій?
Я написав сценарій, так, і ми з моїми друзями-акторами, кіношниками, власне, продумували, як це хочем зняти, яка це має бути стилістика, як все це має бути зроблено, й для мене це була якась така пригода.
В цього фільму є назва?
Це зараз не має сенсу, тому що фільму поки що немає і найближчим часом його знімати не будуть.
Хотілось хоч назву почути.
Та ні, думаю, коли ми повернемось до цього предметно, щоб почалась робота, тоді ви будете перші, хто про це дізнається.
Ми це запам’ятали і записали.
Так я щиро.
Маємо прощатись із Сергієм, але ви можете побачити й почути його вже 25 травня. Він вас може запросити, до речі.
Дорогі друзі, кияни й гості столиці, хто мене чує, всіх запрошую 25 травня до київського Палацу Спорту, де відбудеться презентація моєї збірки, яка називається "Усі вірші". Буде дві години поезії, всіх буду радий бачити! Вечір волонтерський, все, що ми зберемо, передамо на потреби українських військових. Приходьте, побачимось, почуємось!
