Фото: Українське Радіо
"Ніяких метричних записів не знайшли"
Варшава. 15 червня 1934 року. Міністр внутрішніх справ Польщі Броніслав Перацький прибуває на обід до ресторану "Товариський клуб". Тим часом член ОУН Григорій Мацейко підходить до нього і пробує підірвати бомбу. Пристрій не спрацьовує, тож ОУНівець дістає пістолет і кількома пострілами смертельно ранить міністра. Вбивство Перацького шокує всю Європу. Втім, насправді тоді мав загинути німецький пропагандист Йозеф Геббельс, який перебував у Варшаві з візитом. Він і був основною ціллю замаху. Про це противники Гітлера домовилися з лідером ОУН, розвідником Ріко Ярим, найбільш загадковою постаттю українського визвольного руху.
Ріхард Франциск Маріан Ярий народився 1898 року у Ряшеві, на території сучасної Польщі. Коли почалася Перша світова війна, він повинен був перейти до 7 класу. Натомість, під впливом патріотичної військової агітації, вступив до військово-технічного училища під Віднем, де пройшов навчання за скороченою програмою. 1916 року Ярий закінчив навчальний заклад. І у складі австрійського війська був спрямований на італійський фронт.
Після закінчення Першої світової війни Ріко Ярий записується до Української Галицької Армії й відтоді стає активістом українського визвольного руху. Українська галицька армія воювала проти польських військ і мала на меті звільнити від їхнього контролю українські землі. У складі 2-ї Коломийської бригади Ріко Ярий брав участь у боях під Львовом. Під час відступу Армії з міста Ярий підривав мости після проходу відступаючих частин. Потім Українська Галицька Армія об'єдналася з підрозділами армії УНР і боролася проти більшовиків. Ріко Ярий був командантом 2-го кінного полку херсонської дивізії. Згодом, за наказом керівництва, він разом з іншими військовими галицьких частин залишив Армію УНР і перейшов через Карпати до Чехословаччини. Там українські бійці розмістились у таборі для інтернованих. Це місця примусового поселення для військовослужбовців інших країн, де їм дозволялося жити, працювати і навіть навчатися.
Один із товаришів по службі Ріко Ярого дав йому таку характеристику: судетський німець, розважливий і холоднокровний, вимогливий, суворий, але справедливий командир, який користувався довірою командування і солдатів.
Також ті, хто особисто знали Ярого у 20-х роках минулого століття, розповідали, що він високий на зріст, звичайної статури, обличчя повне, голене, носить пенсне, лисий, вираз обличчя ― зарозумілий, має манери військовослужбовця і навіть в цивільному одязі створює враження військового. Добре говорив німецькою мовою, а українською мовив з акцентом.
Від початку своєї кар'єри Ріко Ярий спеціалізується на посередництві між українськими націоналістами та іноземними спецслужбами. Зокрема, відомо про його перемовини з німецькою, британською, японською та радянською розвідками.
Ріко Ярий вважав себе українцем, втім точних відомостей про його походження і досі достеменно невідомо. Цілком імовірно, що він присвоїв собі чужу біографію. Розповідає завідувач відділу Музею історії України Олександр Кучерук:
"Про розвідників є небагато матеріалів. Коли в 1934 році німці зацікавилися, хто такий Ріко Ярий, то дали команду спеціалістам пошукати його по базах даних. І вони нічого не знайшли. Офіційний варіант такий, що Ріко Ярий народився на Закарпатті. Його батько був військовим, коли вийшов на пенсію, тримав якийсь бізнес невеликий. В одному варіанті Ріко себе називав українцем і працював в Організації Українських Націоналістів. В другому він був чехом. В третьому ― євреєм. А четвертий варіант – суміш усіх цих даних. Вони поїхали на Закарпаття, де він ніби народився, і там шукали. Але ніяких метричних записів не знайшли. Знали ніби його дату народження. Тоді вони вирішили перевірити в кагалі. Пішли до синагоги, передивилися документи. І там такого немає. Прізвище "Яре" в різних модифікаціях знаходили, але пов'язати його із конкретним "Ріхардом Маріанусом Ярим" не можна було".
"Ріхард Ярий був другою людиною після Євгена Коновальця"
Ріко Ярий володів німецькою, чеською, польською та українською мовами. Перебуваючи в таборі для інтернованих, він очолив команду робітників і займався будівельними роботами на Закарпатті. У цей час під керівництвом Євгена Коновальця почали з'являтися перші осередки підпільної Української військової організації. Ярий активно контактував з її членами та з ініціативи Коновальця був прийнятий до організації. Він відповідав за бойову техніку, озброєння та оснащення членів УВО. Євген Коновалець довіряв Ріко Ярому, каже історик Олександр Кучерук:
"Ріко Ярий був ветераном української війни. Десь вони з Коновальцем познайомилися у процесі воєнних дій. Причому Ярий відповідав частково за фінанси, частково за розвідку. Розвідка покривала його фінансові махінації. Ну це я, може, трошки жартую, але приблизно так. Німецька мова для нього була рідною. Ріко завжди мав акуратний вигляд, був таким собі військовим у цивільному. Завжди від нього гарно пахло якимось одеколоном. Згадували, що говорив він з акцентом, так, як говорять іноземці, які вивчили українську мову. Але все це було нормально. Він, видно, брав участь у фінансово-господарських справах. І Коновалець йому дуже довіряв і поважав. Ярий відігравав важливу роль і в добу УНР, і в цей час. Потім, коли вже пішов рух від УВО до Організації Українських Націоналістів, 1929 року у Відні відбувається перший конгрес, на якому організовано ОУН. І серед учасників конгресу ми бачимо Ріко Ярого. Причому він доповідав по військових питаннях і щодо Закарпаття. І був обраний до складу першого проводу. Це був його величезний успіх".
Після розформування свого кавалерійського полку Ріко Ярий продав коней, які належали цьому підрозділу. Через спекуляції кіньми його віддали під військовий суд. Оскільки 1923 року табори для інтернованих були розформовані, суд ліквідували, і справу щодо службового злочину Ярого припинили.
У лютому 1922 року він одружився з єврейкою на ім’я Рейзель Шпильфогель. Весілля відбулося в Ужгороді. Є припущення, що саме витрати на оформлення шлюбу змусили Ярого зайнятися махінаціями з кіньми. Він купив собі віллу з садом у передмісті Берліна. Спочатку це приховував, пізніше видавав за спадок батька. Коли ж стало відомо, що у його батька не було нерухомості, почав говорити, що це спадок матері. Пізніше він стверджував, що садиба ― це посаг його дружини, що також не відповідало дійсності. Помітивши на дружині Ярого коштовності, багато хто замислювався про джерела його матеріального становища. Далі розповідає Олександр Кучерук:
"В Ужгороді він був командиром робітничої сотні. Військовополонених треба було якось утримувати. Вони ремонтували дороги, мости тощо. І Ярий там знайомиться з єврейкою Рейзель Шпильфогель. Виникла потреба одружитися. Вона стала християнкою, батьки її прокляли за цей вибір. Для євреїв втрата жінки, яка продовжує майбутні покоління, дуже важко сприймається. Коротше, вони обвінчалися і під Берліном купили собі маєточок. Гроші він мав. А тоді була величезна продуктова криза в Німеччині, плюс ― жахлива інфляція. Квиток у кіно тоді доходив 7 мільярдів. Ріко почав у себе в маєтку влаштовувати прийоми. Всі знали, хто з Берліна приїжджав, що поїдеш до Ярого ― і поїси, і вип'єш, і смачно, і багато. Усі дивувалися, які у пані Ярої діаманти".
На початку 20-х років минулого століття Українська військова організація почала співпрацювати зі збройними силами Німеччини. Структури обмінювалися розвідувальними даними. Українські військові офіцери проходили навчання у німецькій армії.
У Берліні Ріко Ярий був представником УВО і зв'язковим між керівництвом організації та німецьким Абвером. Він одноосібно утримував критично важливі для Української військової організації зв’язки з німцями. Фактично він був єдиним, хто отримав доступ до багатьох підрозділів Збройних сил Німеччини і мав там приятелів. Саме через Ярого надходила фінансова допомога від німецьких спецслужб, яка ніким, крім нього, не контролювалася. На посаді представника УВО в Німеччині йому не було рівних.
Пізніше не задоволені цим особи з оточення Коновальця ініціювали фінансову перевірку Ярого. Вони виявили безліч порушень і навіть зловживання коштами організації. Справу про недостачу передали на розгляд суду УВО. Проте ці звинувачення нічим не закінчилися.
Ріхард Ярий був другою людиною після Євгена Коновальця. У німецьких документах збереглися згадки, що Українську військову організацію так і називали ― імені Коновальця-Ярого. На початку діяльності Організації українських націоналістів, яка з'явилася після УВО, Ярий так само опікувався відносинами з іноземними розвідками та, звісно, фінансами. Спершу задумувалося, що ОУН буде легальною партією. Розповідає історик Олександр Кучерук:
"На початку Коновалець із колективом однодумців планував, що ОУН має стати легальною партією, яка повинна захищати українські інтереси, а бойовою частиною мала б залишатися українська військова організація. За приклад вони мали Ірландію, Шинн Фейн (ірландськва партія лівого спрямування, що виступала за єдину Ірландію) і Республіканську армію. На жаль, партії не стало, вона змушена була перебувати в підпіллі. Поляки переслідували оунівців. Зрозуміло, коли ця структура ставила за основне задання відділення українських земель і відновлення своєї державності без Польщі, вони не могли з цим згодитися. Ріко Ярий був представником спочатку в УВО, потім ОУН перед німцями. Він як колишній німецький військовий входив до організації ветеранів "Штальгельм" ― "Залізний шолом" і мав там зв'язки. У цей час наростає сила Національно-Соціалістичної партії Німеччини. "Штальгельм" і військові були весь час в опозиції. Їм це дуже не подобалося. І якраз збіг інтересів УВО і "Штальгельму" та, певною мірою, Абверу, спрацювало. Коли в 1934 році німці зацікавилися, а хто ж такий Ріко Ярий, то виявилося, що він вхожий якщо не до перших осіб, то до другого і третього ешелону військового керівництва. Так тривало аж до вбивства Перацького".
"Достеменно невідомо, на кого саме Ярий працював"
1933 року Ріко Ярий був лектором на курсах Української військової організації з підготовки агентури. Він регулярно виїжджав до Данцигу для проведення занять із розвідки і контррозвідки. На курсах у цей час проходив вишкіл Степан Бандера. Ярий його помітив і почав активно підтримувати і просувати. Бандера за підтримки Ярого став головою Крайової екзекутиви в Західній Україні і відстоював необхідність більш радикальних методів боротьби.
У червні 1934 році ОУН здійснили замах на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького, в результаті якого той загинув. Втім, є версія, що Організація українських націоналістів насправді мала вбити не польського чиновника, а Йозефа Геббельса, головного пропагандиста Німеччини. Саме з 13 по 15 червня він перебував у Польщі з візитом.
Німеччина і Польща на той час зблизилися і підписали пакт про ненапад на 10 років. Німецьким противникам Гітлера це не подобалося і вони намагалися зіпсувати стосунки між країнами. Тож з’явилася думка організувати замах на міністра Йозефа Геббельса, який мав прибути до Варшави. До розробки спецоперації німці долучили Ріко Ярого. Згідно з планом, замах на Геббельса маскувався під замах оунівців на Перацького. Вони мали кинути бомбу у бік чиновників під час їхньої зустрічі.
Броніслав Перацький, в свою чергу, був на той час уособленням антиукраїнської політики. Польська влада тоді закривала українські школи, друковані видання і займалася "ополяченням українців". Крім того, Польща здійснювала репресії проти українських націоналістів.
Тож переконати ОУНівців ліквідувати Перацького було нескладно. Основним варіантом була визначена бомбова атака у момент покладання квітів на могилу Невідомого солдата у Варшаві. Адже проникнути з бомбою до закритих приміщень було практично неможливо. ОУНівці знали, що їм треба кинути бомбу туди, де буде саме Броніслав Перацький, а про те, що основним об’єктом нападу є Геббельс, виконавці не знали.
Бомбу, за допомогою якої мали здійснити замах, виготовили у підпільній лабораторії ОУН у Кракові. Передбачалося, що у разі невдачі з бомбою ― використають пістолет.
Оскільки ОУНівці вважали своєю основною ціллю саме Перацького, вони самочинно вирішили дочекатися, коли Геббельс залишить Польщу. Відповідно заходи безпеки послаблять і виконати завдання стане простіше. Тож Броніслава Перацького підстерегли вже наступного дня, коли він приїхав на обід до одного з варшавських ресторанів. Через недосконалу конструкцію бомба не спрацювала і тому використали пістолет. Міністр внутрішніх справ Польщі загинув від смертельних поранень. Далі розповідає Олександр Кучерук:
"Німеччина була у повній ізоляції. Ніхто з ними не хотів мати спільних справ. А тут виявилося, що можна було порозумітися з Польщею. І тоді був підписаний перший міждержавний акт між Німеччиною та іншою країною, а саме з Польщею. Абвер і військові хотіли цьому перешкодити. Вони дали Ріко Ярому трохи грошей, щоб той організував розрив цих історій. Коли Геббельс приїхав у Польщу, змовники мали його вбити. Був план А і план Б, але це не вдалося. Виконавці, які ходили з пістолетами, не знали про цю задумку. Їм було сказано, що ось там буде Геббельс, туди кинути бомбу. І вони таки застосували бомбу, яка не взірвалася. Врешті-решт, знаючи, що їм треба завдання виконати, вони підловили Перацького і ліквідували його. Після цього був арештований і Ріко Ярий. Згодом його випустили, тому що стріляв не він, а лише ніби організовував. Але це лише версія, точно ніхто не знає".
Версія про підготовку замаху на Геббельса підтверджується німецькими джерелами. Документи свідчить про те, що саме противники Гітлера розробили план вбивства Геббельса за допомогою українців, вони сподівалися на розлад польсько-німецьких відносин. Ріко Ярий, у свою чергу, говорив, що саботаж польсько-німецької угоди потрібен, оскільки Німеччина буде підтримувати українців, коли вона буде у поганих стосунках з Польщею.
Хоча Євген Коновалець довіряв Ріко Ярому, втім, його оточення все одно ставилося до розвідника скептично. Продовжує історик Олександр Кучерук:
"Коновалець тоді жив у Римі. Він їхав до Берліна, а далі в Роттердам. У Берліні він переночував, зустрівся зі своїми оунівцями. І у нього був такий портфель-сейф, що опечатувався, коли треба було перевозити якісь документи чи речі. І він, прямуючи в Роттердам, цей портфель залишив у Берліні, передав Ріко Ярому. А в цей час уже до нього виникли питання по фінансах. Найзначніша складова бюджету ОУН надходила саме від американських українців. І щось там не сходилося. Коновалець каже: "Поясни мені цю нестачу". Але Коновалець настільки вірив Ярому, що трішки раніше на великій оунівській нараді нагородив його золотою грамотою. Підкреслив, що це людина своя, я йому довіряю, і не треба про нього говорити погано. Отже, Коновалець, від'їжджаючи до Роттердама, залишає на зберігання опечатаний портфель саме Ріко Ярому. Коновальця вбили, було не до портфеля. А коли попросили зрештою принести, то печатка була зірвана. І що там було, ніхто не знає. Ймовірно, там якраз були документи, які викривали його фінансові негаразди".
"Після вбивства Коновальця Ріко Ярий підтримав бандерівців"
Після вбивства Євгена Коновальця Організація українських націоналістів розкололася на ОУН-бандерівців та ОУН-мельниківців. Ріко Ярий підтримав бандерівців. Ба більше, серед істориків є думка, що саме він і підштовхнув Степана Бандеру до розколу, оскільки мав особистий мотив. Мельниківці підозрювали Ярого у фінансових махінаціях. Тож він намагався уникнути відповідальності.
1941 року Ріко Ярий вів перемовини з керівниками німецької армії про військову підготовку членів ОУН. У результаті з'явилися військові формування українських націоналістів ― батальйони "Роланд" та "Нахтіґаль".
30 червня 1941 року німецькі війська разом із ОУН зайшли до Львова. Українські націоналісти під проводом Степана Бандери проголосили Акт відновлення Української Держави. Ріко Ярий також приїхав до Львова і розраховував отримати посаду військового міністра в українському уряді. Але, зрозумівши, що німці не підтримали створення українського уряду, спробував врегулювати ситуацію за допомогою митрополита Української греко-католицької церкви Андрія Шептицького. Втім, німці не погоджувалися на український уряд в будь-якій формі.
Переконавшись, що зробити більше нічого не можна, Ріко Ярий з групою оунівців їде до штабу Абверу у Польщі. Там він кілька годин веде переговори з представниками німецьких спецслужб. Після перемовин, які ні до чого не призвели, він заявив оунівцям, що на цьому свою місію вважає закінченою та їде до Відня.
Одразу після цього Ріко Ярий побував у Варшаві, де на нараді керівників ОУН за участі Степана Бандери докладно пояснив ситуацію. На початку вересня 1941 року лідери ОУН знову зустрілися з представниками німецьких спецслужб. Німці обіцяли відкласти вирішення питання про український уряд до закінчення війни. Втім, вже за кілька днів, 16 вересня 1941 року Ріко Ярого разом з кількома командирами батальйону "Роланд" заарештували за начебто "український сепаратизм". Його звільнили за кілька тижнів і він зобов'язався перебувати під домашнім арештом у Відні до кінця війни. Далі розповідає Олександр Кучерук:
"Тоді було створено при Абвері два батальйони: батальйон "Нахтіґаль" і спеціальна група "Роланд". "Роландом" керував саме Ріко Ярий. Є навіть фотографія, де він стоїть, приймає парад цього батальйону. Німці побачили, що українці ненадійні. І тоді вирішили ці два батальйони, які щойно сформувалися, розпустити. І Ріко Ярому, своєрідно віддячили. Біля Відня йому виділили маєточок. З того часу збереглися фотографії, а потім донесення, куди він ходив і т. ін. Там було 200 гектарів землі, будинок, Ярий вів господарство. Позаяк він колишній кавалерист, до коней мав особливу любов, тож він там їх розводив, була ферма, сіяли жито, пшеницю".
Німці підозрювали Ріко Ярого у роботі, як мінімум, на британські і радянські спецслужби. І небезпідставно. Розповідає історик Олександр Кучерук:
"Збереглася його розшукова справа. Одна розвідка розшукувала Ярого, а друга ― прикривала, щоб його не знайшли. Потім закінчується війна, і він потрапляє у радянську зону окупації. Викликає здивування, як він так вільно виїжджає з радянської зони окупації в американську і назад. Відень був своєрідною фільтраційною зоною, там було дуже багато арештовано українців. Домовилися, що американці, французи, британці і совєти по черзі будуть контролювати місто. Коли була радянська старшина, то вони мали право усіх виловлювати. Наприклад, того ж Василя Вишиваного та інших наших діячів. Було одну пару забирають, заводять в НКВС і виписують їм путівочку в Сибір. Тут заходить в кабінет Ріко Ярий і каже: почекайте. Підходить до цього радянського НКВСника, щось йому на вухо прошепотів, порвав цю путівку і каже: можете йти. Як це пояснити? Вони опублікували ці спогади, свідчення".
Після Другої світової війни Ярий жив в Австрії у своєму маєтку площею понад 200 га, де займався господарством, створив конеферму і школу верхової їзди. Помер Ріко Ярий 1969 року на 71-му році життя. Його поховали на місцевому кладовищі за римсько-католицьким обрядом. Після арешту у вересні 1941 року він більше ніколи не брав участі у політичному житті. Роль Ярого в українському визвольному русі визначити складно, оскільки достеменно невідомо, на кого саме він все ж таки працював.
Степан Федак на псевдо "Смок", що означає "Дракон"
Ще однією загадковою особою у ті часи був член Української військової організації Степан Федак-молодший на псевдо "Смок", що означає "Дракон". Вони були знайомі з Ріко Ярим.
Степан Федак народився в одній з найбільш відомих і найбільш заможних родин Львова. Його батько, Степан Федак-старший, був відомим адвокатом, громадським діячем, фінансистом і меценатом. 1918 року він обійняв посаду державного секретаря харчових справ уряду ЗУНР. Одна з доньок Степана Федака вийшла заміж за Євгена Коновальця, інша ― також за лідера українських націоналістів Андрія Мельника.
У віці 13 років батьки відправили Степана Федака-молодшого на навчання до католицької школи в Австрії. Але за два роки юнак покинув навчання та вступив до організації Українських січових стрільців. А ще за кілька років ― до Української галицької армії, куди також вступив Ріко Ярий.
"Вистрілив у бік Пілсудського тричі"
У боях з більшовиками в серпні 1919 року Степан Федак був поранений, потім перехворів на тиф. Навесні 1921-го повернувся до Львова як кур’єр УНР. Того ж року він мав виїхати на навчання до технічної академії у Берліні. Поки ж став студентом філософського факультету Львівського університету і членом Української військової організації. За дорученням УВО, Степан Федак здійснює замах на тодішнього Начальника польської держави Юзефа Пілсудського. Сталося це на площі Ринок у Львові 25 вересня 1921 року. І це був перший гучний замах Української військової організації, яку очолював Євген Коновалець. Розповідає історик Роман Піняжко:
"Юзеф Пілсудський прибуває до Львова вже після підписаного "Ризького миру", де Радянський Союз і Польща поділили кордони Білорусі і України між собою. До речі, під час його перебування у Львові митрополиту Андрею Шептицькому, кардиналу церкви, відмовили в зустрічі. Пілсудський заходив до міської ратуші. У цей час вистрибує молодий хлопчина років 20-ти і стріляє в нього. Один із супроводжуючих відхилив Пілсудського, був поранений. Стріляв у нього Степан Федак-молодший. Звісно, починається скандал. Це перший політичний акт УВО, української військової організації, перший політичний замах. Їх згодом буде багато".
Федак вистрілив у бік Пілсудського тричі. Коли його схопила поліція, він стріляв учетверте, поранивши себе у груди. Пізніше він розповів, що спочатку йому вдалось зайняти місце в першому ряду натовпу, але згодом його відтіснили і стріляти довелось над головами людей. Стрільця схопили на місці й жорстоко побили.
Судовий процес, який розпочався за рік після невдалого замаху, був гучною подією. На лаві підсудних перебували 12 членів Української військової організації. Їх хотіли захищати найвідоміші українські адвокати. Усі обвинувачені відмовилися давати свідчення польською мовою і заявили, що не є громадянами Польщі, а тому протестують проти звинувачення у "державній зраді". У такий само спосіб члени УВО та ОУН поводилися потім і на інших подібних судових процесах.
Оскільки Федаку-молодшому загрожував розстріл, його батько вирішує звернутися безпосередньо до Пілсудського. І той погоджується на зустріч. Продовжує Роман Піняжко:
"Юзеф Пілсудський розпочинав свою політичну кар'єру ще з підпільних організацій перед Першою світовою війною. Фактично його основний політичний світогляд, його друзі формували себе у місті Львові. Бо Львів тоді був столицею польських політичних осередків, так само, як і українських. Юзик Пілсудський тоді проживав у Львові на теперішній вулиці Героїв Майдану. Колись це була вулиця Кадетська. Подейкують, що Пілсудський навіть був закоханий в українську дівчину. Українського, а тоді австрійського адвоката Степана Федака знали майже всі поляки, австрійці, євреї. Після замаху Степан Федак-старший звертається до Юзефа Пілсудського на прийом. Найцікавіше, що вони таки зустрічаються. Степан Федак на той момент мав уже 60 років. На той час це вважалося похилим віком. Федак каже: "Я до вас звертаюся не як адвокат, а як батько." А Пілсудський відповідає: "Як батько я вас розумію і розумію вашого сина. Тому що я сам починав свою революційну діяльність такими ж методами". І він замінює розстріл на довічне ув'язнення".
Степан Федак-молодший пробув у в'язниці кілька років і вийшов на волю за умови еміграції з Польщі. Потім він проживав у Парижі та Берліні, а згодом повернувся до Галичини.
"Федак підписав угоду про співпрацю з радянськими спецслужбами"
На початку Другої світової війни, коли Німеччина окупувала Польщу, а Радянський Союз ― західноукраїнські землі, багато членів ОУН переїхали саме до Польщі. Втім, були й ті, хто залишилися. Степан Федак вже не був активним учасником підпілля і вирішив надалі жити у Львові. Одного дня його викрадають радянські спецслужби і перевозять до Москви. Спецоперацією керує особисто Павло Судоплатов, убивця Євгена Коновальця. Розповідає історик Роман Піняжко:
"Забирають його і починають, мовою ОГПУ, проводити обробку, так звану "лагідну" вербовку. Федака водили по музеях, по бібліотеках навіть. Там така версія, що начебто й приятельку знайшли, яка гарно проводила свій час. Особистим його куратором, хто проводив його вербування, згідно з документами, був Павло Судоплатов. Той, хто два роки тому вбив його швагра. Це зараз ми знаємо, що Судоплатов вбив Коновальця, а в ті конспіративні часи ніхто навіть не знав справжнього прізвища Судоплатова. Був такий собі Павлус Валюх. Він був одним із підозрюваних. З метою конспірації Коновалець зустрічався з Валюхом у присутності обмеженої кількості людей, тому що боявся його деконспірації. Він його вважав українським агентом. Через бажання вижити Федак підписав угоду про співпрацю і відбув до Львова з групою кураторів. Один із них ― Іван Кудря. Це був просто бандит-диверсант, який керував знищенням Хрещатика, підривом Києво-Печерської лаври. Законспірована група кагебістів залишилася в Києві, проводила всілякі підривні діяльності та керувалася Іваном Кудрею, кадровим співробітником НКВС ОГПУ".
Радянські спецслужби планували отримати від співпраці зі Степаном Федаком всю важливу інформацію про середовище ОУН. Адже чоловік його сестри Андрій Мельник після вбивства Коновальця очолив організацію. Степана Бандеру на той час сприймали як самопроголошеного лідера. Натомість офіційним керівником ОУН, який займався справами організації, був саме Андрій Мельник.
"У період 1941-43 року Федак був німецьким офіцером"
Степану Федаку пощастило. У червні 1941 року почалася радянсько-німецька війна, й активної співпраці з чекістами вдалося уникнути. Наступного року у Києві викривають і ліквідовують групу його куратора, Івана Кудрі. Тож зв'язок Федака з радянськими спецслужбами втрачається.
Вільно володіючи німецькою мовою, він влаштувався перекладачем до німецьких військових частин. Продовжує Роман Піняжко:
"Коли відбувалися у 1942 році облави на членів ОУН, був заарештований Микола Климишин. Під час допиту був такий "Вінзік" ― німецький кат, душогуб, який просто вибивав зізнання не тільки від українців, а й від польських підпільників, євреїв, інших військових. І ось Микола Климишин вже у 90-х роках розказував, що він особисто бачив, як Степан Федак-молодший не просто був перекладачем під час допитів, а брав участь у допитах, навіть в катуваннях наших хлопців. Зараз це довести дуже складно, але принаймні таке мемуаристичне джерело є. Так, Федак в період 41-43 року був німецьким офіцером".
Що було далі зі Степаном Федаком ― достовірної інформації немає. Роман Піняжко розповів, як намагався знайти офіційні дані про подальшу долю агента:
"В інтернеті написали, що він служив в дивізії СС "Галичина" у листопаді 1942 року, а дивізію СС "Галичина" формують лише у квітні 1943 року, через 4 місяці. Списки майже всіх дивізійників, офіцерів є, але Федак там не фігурував. Ми зробили звернення до Берлінського архіву і прийшла медична картка Степана Федака-молодшого. Там було написано, що він був поранений у березні 1943 року. Ймовірно, він був у супроводі німецької групи Beiersdorf, яка тоді проводила бойові дії проти польських партизанів на Холмщині, Люблінщині. І з березня по квітень 1944 року він лікувався у німецькому місті Bad Neuheim. А найцікавіше: у цьому документі сказано, що він був у вищому офіцерському складі, тобто належав до вишкільних курсів. Він не належав до добровольців, а був кадровим німецьким офіцером. Федак служив перекладачем при дивізії СС "Галичина" і трохи в дивізії СС "Вікінг". Це була одна з найодіозніших німецьких дивізій, яка значилися ще в боях на Кавказі. Дивізія "Вікінг" закінчила свій бойовий шлях після Чехії в Австрії у 1945 році. Це одна з найбільш елітних німецьких дивізій. Але там служили українці. Українців було близько 250 тисяч, які служили в різних німецьких підрозділах".
Працювати на кілька спецслужб можуть далеко не всі агенти, адже таке вміння потребує особливих рис характеру. Продовжує Роман Піняжко:
"З медичної точки зору, це люди з роздвоєнням особистості. Кожен нарцис, кожен авантюрист, це артистичні риси, вміння імпровізувати, нестандартно мислити, бути готовим ризикувати. Це люди, які бачать, що вони нестандартно мислять і можуть перевтілюватися в різні образи. Для спецслужб це дуже важливо. Якщо ми вивчимо історії відомих розвідників, то це люди ― авантюристи з гарними артистичними здібностями. Вони, напевно, в кіно зіграли б не одну хорошу роль. Виховати, навчитися такому майже нереально. Звісно, можна вдосконалити певні ролі, характери, але це називається "вжився у роль". І найцікавіше ― знайти, як вийти сухим із води. Дуже цікаво, якщо нам вдасться знайти, що Федак пережив війну. Це буде дуже цікаве історичне відкриття".
Учасники українського визвольного руху були досить різними особистостями. Ріко Ярий ― один із небагатьох лідерів ОУН, кому вдалося не лише вижити у протистояннях з різними спецслужбами, а й прожити решту життя за кордоном, не переховуючись. Доля Степана Федака взагалі невідома. Кожен із них зробив свій внесок до боротьби за українську державність. Втім, не виключено, що під тиском або заради власної вигоди вони не завжди діяли в інтересах України. І в Ріко Ярого, і у Степана Федака є сторінки біографії, які залишаються невідомими й дотепер. Тож їх обидвох досі називають загадками українського націоналістичного руху.