Я мрію про те, щоб в Україні відбувся всесвітній конгрес перекладачів з української – Олександра Коваль

Я мрію про те, щоб в Україні відбувся всесвітній конгрес перекладачів з української – Олександра Коваль

Цьогоріч в Україну повернулася премія DRAHOMÁN PRIZE – відзнака для перекладачів з української мови на мови світу, в 2022 вручення відбулося в Берліні, в 2023 – в Гданську. "Український інститут книги має програму підтримки перекладів, і щороку кількість перекладів зростає. Але їм на заваді стоїть всім відома істина: перекладачів з української бракує", – розповіла в ефірі Радіо Культура очільниця Інституту книги Олександра Коваль. "І якщо в Польщі, Німеччині та США перекладачів достатньо, то в таких країнах, як Швеція і Фінляндія, звідки походять номінанти премії, ситуація гірша. Досить погані справи з перекладами в Індії, Аргентині, Бразилії", – додала вона. 

0:00 0:00
10
1x

Фото: Facebook Олександри Коваль

На цьому тижні ми відзначали Всесвітній День книг та авторського права. Це професійне свято для тих, хто створює книжки, перекладає, видає і просто читає. В цей день зазвичай вручалася премія DRAHOMАN PRIZE – відзнака для перекладачів з української мови на мови світу, заснована 2020 року Українським інститутом, Українським ПЕН та Українським інститутом книги. Але росіяни 24 лютого 2022 року змінили цю історію. І два роки поспіль премія вручалася не в цей день, і навіть не в Україні. Але на цьому тижні премія знову повернулася в Україну, і повернулася в цей професійно-святковий день. Розкажіть про DRAHOMАN PRIZE, як проєкт та ідею.

В цьому році DRAHOMАN PRIZE вручено вже в четверте. Вперше ми це зробили в 2021 році. Тоді був ковід, було дуже мало людей, але все, не зважаючи на це, гарно відбулося. Але потім завадила війна, і справді премію довелося редукувати в просторі і часі. І я принагідно дякую тим партнерам, завдяки яким вона все ж була вручена. В 2022 це було в Берліні, в 2023 – в Гданську. Я давно мріяла про таку премію, ще коли працювала на форумі видавців. І ми вже тоді намагалися відзначати перекладачів і промоутерів української літератури за кордоном. І я тішуся, що український ПЕН та Український інститут виступили з ініціативою створення DRAHOMАN PRIZE і дозволили нам, Українському інституту книги, долучитися до неї. Це має бути першим кроком до того, щоб про переклади з української більше дізнавалися в світі. Український інститут книги, як відомо, має програму підтримки перекладів, і вона запрацювала в 2020 році.

Відтоді приблизно 300 книжок були підтримані, це 300 перекладів в різних країнах. Щороку ця кількість підтриманих перекладів трохи зростає. І я дуже щаслива, що українській владі, українській державі вдалося знайти кошти в державному бюджеті на підтримку цих перекладів. Звісно, хочеться, щоб їх було ще більше, але тут на заваді стоїть, напевно, відома всім істина. Це те, що перекладачів з української бракує. Зокрема, на деякі невеликі мови. Наприклад, в Польщі все більш-менш в порядку, кількість перекладачів досить велика. В Німеччині теж, Богу дякувати, все покращується. Останнім часом Сполучені Штати Америки також активно долучаються до цієї програми. Але в інших країнах, таких як, скажімо, Швеція, Фінляндія, звідки походять наші номінанти, ситуація гірша.

На фото: польська перекладачка Катажина Котинська

Ви не даремно згадуєте ці країни, тому що в короткий список увійшло троє фіналістів. Лауреаткою премії DRAHOMАN PRIZE за 2023 рік стала польська перекладачка Катажина Котинська з перекладом книжки Оксани Забужко "Найдовша подорож". Також до короткого списку премії DRAHOMАN PRIZE за 2023 рік увійшли перекладач з української мови на фінську Ееро Балк (з перекладом книжки Сергія Руденка "Бій за Київ") та перекладач із української мови на шведську Мікаель Нідал (з перекладом поетичної збірки Артура Дроня "Тут були ми"). І це насправді дуже важливі штрихи.

Але тим не менше, вони чи не єдині в своїх країнах, може ще є один-два перекладачі, але ці найвідоміші. Але якщо ми візьмемо такі північні країни, як Данія, Нідерланди, Норвегія, то похвалитися нам буде нічим. Ми не можемо сказати,  що там є якась зацікавленість українською мовою чи спроможність перекладати українською. Але здається, і там вже деякі рухи починаються. І навіть говорять про заснування факультетів україністики з ухилом в переклади. Дуже б хотілося, щоб цей рух продовжувався в інших країнах.

Досить погані справи з перекладами в Індії, Аргентині, Бразилії. Іспанська, португальська, арабська мови – перекладів дуже мало. Іноді до нас звертаються перекладачі з цих країн і пропонують перекласти з російської чи з англійської. Ми відмовляємо, бо у нас це не передбачено нашим регламентом. Відмовляємо й тому, що програма підтримки перекладів передбачає не тільки підтримку саме перекладів, а й розвиток перекладацтва з української. Якщо ми будемо погоджувати переклади з англійської, то ми цим не наблизимо бажаний для нас результат, щоб перекладачів ставало більше.

Я мрію про те, щоб в Україні відбувся всесвітній конгрес перекладачів з української. Де ми зберемо, якщо не всіх, наприклад, 100 перекладачів, а хоча б половину з них. І поговоримо про те, що має зробити українська держава чи інші якісь інституції, як, скажімо, ПЕН, і почуємо, чого ж очікують, на що сподіваються і що планують робити перекладачі з української. І було б гарно, якби ми досягли в перекладах хоча б рівня Польщі. З польської мови перекладається приблизно 200 книжок на рік, і це немало.

А з української?

З української важко сказати, немає такої статистики. Торік ми підтримали 60 перекладів, цьогоріч, можливо, буде трохи більше.

Спробую подивитися на ці цифри з 90-х років, або навіть з ранніх 2000-х. І ці цифри насправді вражають, якщо дивитися звідти. Тобто ми якийсь шлях все ж пройшли. Ви підкреслюєте, що українська держава – не пасивний гравець в цій історії. І ніхто за нас не почне нас перекладати. Це – наш інтерес, а не фінської або шведської культури. Вони, звісно, розуміють, що запускання українського контексту на свій книжковий ринок – це і питання їхньої безпеки теж. Але, тим не менше, вони за нас нашу роботу робити не будуть.

Я можу з тим тільки погодитися. Є певна стратегія щодо просування української літератури. Ми над нею працюємо, її постійно оновлюємо і актуалізуємо. Тут дуже важливе об'єднання зусиль всіх гравців, які працюють на цьому полі. Адже не залежно від нашої програми, самі видавці займаються просуванням своїх творів. І, до речі, їм це досить успішно вдається. Це є і Пен Україна, і Український інститут, і Книжковий арсенал. Кожен з них має якісь свої невеликі програми. Хотілося б об'єднати ці зусилля і працювати так, щоб одна акція однієї установи давала оцю синергію з іншими діями інших гравців. Тільки тоді, виробивши єдину стратегію, ми доб'ємося швидшого успіху.

В короткому списку були представлені фінська, шведська і польська мови.

І грузинська. Є спецвідзнака, яку отримав Рауль Чілачава. Він перекладає майже півстоліття. Мені бракує в нашій премії спецвідзнаки за творчий доробок, за життєвий доробок. Це мені видавалося би дуже важливим.