Фотоколаж: Суспільне Культура/Ніка Назаренко
"Це мандрівка пізнання – навіть у найбільших катастрофах є місце для відродження"
Коли ви зрозуміли, що у вас народжується новий альбом?
Через півтора роки після повномасштабного вторгнення ми зрозуміли, що у нас набралася певна кількість пісень. І трохи менше року тому ми їх записали. Сім місяців у нас пішло на постпродакшн і дописування, бо ми багато їздимо. Тому нам треба було ще виділяти час і для цього. Такий досить довгий шлях. У січні 2023 року ми взяли участь в спеціальному онлайн-фестивалі Tiny Desk Meets globalFEST – події, яка об'єднала світових митців у форматі домашніх концертів. Коли вони нам запропонували, ми одразу погодилися, хоч в нас тоді дуже-дуже насичений графік був. Для нас цей виступ був надзвичайно важливим, це була унікальна можливість представити українську культуру на міжнародній сцені в час війни. Ми могли донести світові не тільки свою позицію жертви, а і те, через що проходить наша країна зараз. Це був шанс висловити підтримку в боротьбі за свободу, демократію, за ті цінності, які зараз важливі не лише для України, а для всього світу. Наш виступ на такій платформі став нагодою показати, що українське мистецтво, незважаючи на всі випробування війни, залишається живим, сильним, здатним змінювати світ.
Для кого цей альбом останній, який ви написали?
Альбом націлений насправді на всіх. Ми не поділяємо наших слухачів. В нас є багато англомовних композицій, німецька мова зустрічається, французька. Але насправді в нас так було завжди. Ми завжди любили поєднувати різні мови, для нас це було цікаво. Так як ми багато їздимо світом і в нас дійсно є ця робота просвітницька із західним слухачем, глядачем, щоб пояснювати, розжовувати те, що відбувається в Україні. І ми, окрім того, що концертуємо, ми ще дуже багато спілкуємося з людьми, даємо інтерв'ю, просто після концертів в нас відбуваються розмови з людьми, де ми займаємося зборами коштів, розтлумачуємо людям дуже детально, що саме відбувається, розповідаємо історичні контексти, всю цю тяглість відносин з Росією, що таке Росія взагалі для світу, як вона в свій час теж інтегрувалася і культурно, і просвітницько, і пропагандистсько. Ми пояснюємо людям, що це теж була частина спецоперації, що все не просто так, що потрібно це вже зрозуміти. Це частина нашої роботи, окрім мистецької, естетичної, музичної і театральної. Наш альбом для людей, які можуть зустріти страх, любов, біль. І сили, яких не очікував від себе. Це мандрівка пізнання, що навіть у найбільших катастрофах є місце для відродження. Тому це і про внутрішню трансформацію, боротьбу, про те, як ми можемо пройти через темряву і знайти там своє місце у світі, який зараз змінюється, руйнується і божеволіє. На цьому шляху ще можна знайти антидот від пропаганди ворога.
"Всі все дуже добре розуміють"
Наскільки дієвим є антидот у вигляді поезії, наприклад, Олександра Олеся, чи Івана Франка, чи Вікторії Амеліної, чи український фолк, який глобально незрозумілий закордонній аудиторії. Як ви транслюєте ось цей момент?
Насправді всі все дуже добре розуміють. Ми завжди титруємо наші концерти, вистави всі. У нас іде відеоряд, відеопроєкція, в яку вшиті переклади, ми перекладаємо усіма мовами, в які країни їдемо. Ми дуже серйозно підходимо до цього, завжди перекладаємо дуже ретельно. Поетично шукаємо людей, які це для нас можуть зробити якісно. Тому глядач має змогу прочитати кожне слово, кожен текст, який ми приносимо зі сцени. Так само ми часом друкуємо буклети, які людям роздаються перед концертами, виставами, де вони можуть теж прочитати дуже детально, про що йде мова в наших програмах. Тому перешкод немає. Люди уважно слухають, читають, плачуть разом з нами на концертах. Ми розуміємо, що результат тут і зараз, відбувається робота з людьми. Через мистецько-глибокий пронизливий поетичний шлях знаходимо дорогу до сердець людей. Ми прямо працюємо з серцями, навіть не з розумом уже. І бачимо цей результат зразу тут і зараз. Тому все дуже навіть у нас виходить.
У цьому альбомі ви поєднали тексти Олександра Олеся, Івана Франка, Вікторії Амеліної, там є фольклорні пісні. Які ваші внутрішні резонатори підказали вам, що це саме той текст, який має бути, або це саме та мелодія, яка гарно спрацює в цьому контексті? Як у вас відбувається ця селекція?
Дуже по-різному, але зазвичай ми багато говоримо всі разом перед тим, як починаємо щось уже створювати. Ми рефлексуємо, ділимося своїми власними тригерами – те, що нас особисто хвилює. Ми аналізуємо ситуацію, яка відбувається тут і зараз в Україні, у світі. Ми аналізуємо це все. Розуміємо, яке в нас завдання. Йдемо додому. Кожен працює, щось робить, шукає матеріали якісь. Потім приносимо, читаємо один одному, щось відсіюється, щось знаходиться прямо під час процесу.
"Я особисто вірю в теперішнє відродження"
Як змінилися ви і ваші мистецькі візії з моменту попереднього альбому?
Звісно, змінилися. Всі змінилися за цей час. Відбулися безповоротні речі. Відбувся певний апокаліпсис. Це внутрішня певна катастрофа кожного особисто. Момент апокаліпсису, тотальної втрати і жаху. Але це і нова можливість знайти в собі сили, аби відродитися, стати сильнішими нам всім разом, більш згуртованішими. Це момент, коли здається, що весь світ розвалився, а ти починаєш розуміти, що єдине, що залишається – боротьба за себе, за країну, за нашу спільну свободу. Це не лише катастрофа, а шанс для переродження. І ми повинні бути готові змінюватися: і Україна, і кожен з нас, щоб продовжити йти вперед, навіть коли цей шлях здається нескінченно важким. І Україна вже не раз, переживала ці апокаліпсиси. І, як птах фенікс, знову відроджувалася. Я особисто вірю в теперішнє відродження. Ми закладаємо це все в наше мистецтво, в те, чим ми займаємося.
Як вам вдається працювати з такою кількістю зболілих і травматичних емоційних субстанцій і не втрачати здоровий глузд? Як вам вдається тримати контроль?
Дуже важко. Ми, як люди своєї професії, мусимо вміти тримати поріг свого власного емоційного стану, аби довершити свій шлях, для чого ми вийшли на сцену, що ми вийшли зробити цю роботу в першу чергу. Ми давно до цього йшли, ми багато над цим працювали, ми вже все-таки понад 20 років разом. І ми не тільки артисти, музиканти. Ми є актори, які багато працювали над цим, аби на сцені бути стабільним, аби контролювати себе і доводити до кінця те, що ти робиш. Це результати серйозної професійної роботи над собою як людини, так і професіонала. Ми плачемо на сцені, дозволяємо собі ці емоції в певний момент, але так, аби ти міг плакати і при цьому співати, щоб голос не тремтів. Це настільки контроль в цю секунду фізичний і емоційний себе. Ти можеш дуже сильно входити в діалог зі своїм тілом і контролювати, що ти робиш в певний момент і що для тебе є найважливішим.
"Фольклор може органічно поєднатися з усім"
Наскільки органічно фольклор поєднався зі страшними і болючими темами у вашому новому альбомі?
Фольклор може органічно поєднатися з усім. Я є дитям фольклористів, етнографів. Фольклор в нашій творчості в цікавому форматі поєднання і кабаре, і поезії української, і класичної, і футуристичної, і сучасної. Я рада, що ми можемо ці всі речі поєднувати. Ми – єдиний приклад в українській музиці, який може так природно поєднувати ці всі, на перший погляд, непоєднувані речі. Фольклор є одним із невід'ємних наших стовпів.
"Рецепт запакувати важливу болючу тему в папірець, щоби люди захотіли його відкрити і подивитися, що всередині"
Як змінився діалог із закордонною аудиторією?
Діалог став трошки важчим. Це природно, бо люди втомлюються весь час слухати лише про чуже горе. Люди не до кінця за кордоном розуміють, що те, що відбувається зараз в Україні, те, що робить Україна, важливо для них теж. І що це теж їх стосується. Вони цього не розуміють до кінця. Люди дуже відірвані від реалій. Потрібно добирати слова, створювати контент, який не напряму буде їм говорити, кричати про біль, а це буде досить хитра інтелектуальна робота зі свідомістю. І альбом "Pandora's Box" – це і є цей приклад нашої особистої трансформації, як митців, які почали працювати із закордонним глядачем не напряму. Цим і займаємося. Діалог триває. Ми відчуваємо, що втомлені люди від української тематики приходять на нас. Слухаючи нашу музику, сприймають просто музику, до якої вони звикли. Це звичний стиль. Він спокійний, це релакс. Людям класно, вони качаються, підспівують, їх тіло рухається. Але крізь цей жанр, крізь цю пісню, ми навалюємо їм серйозний текст. Це прямолінійно, але весь час на грані абсурду, гумору, театру, цирку. Тут ми якби приготували повноцінну страву, щоби люди могли вкусити всього одночасно. Віднайдений ось цей рецепт правильний, як запакувати важливу для нас болючу тему в такий папірець, щоби люди захотіли його відкрити і подивитися, що там всередині. А всередині Буча, про яку вони не хотіли слухати вчора, але їм все одно довелося послухати про Бучу.
"Україна повинна звучати"
Щодо розмов про "хороших росіян"?
В нас весь час відбувається багато розмов з іноземцями про "хороших росіян". Складно їм це пояснити. У нас є два шляхи. Ми або відмовляємося від того, щоб Україна була і звучала. І тоді України нема, вона не звучить, її нема ніде на повістці. Але є Росія. Або ми є і ми робимо те, що ми робимо, воно працює, і ми ще й говоримо зі сцени про те, що неправильно те, що тут є Росія. Ми порушуємо це питання. І ми розуміємо, що для нас цей вибір очевидніший, він правильніший, щоби Україна була і звучала. Звісно, це не спільний проєкт із росіянами, це не на одній сцені одночасно. Ми обираємо шлях, щоб Україна звучала. І це ми зрозуміли зараз уже впродовж цих трьох років, що надважливо ухвалювати таке рішення. Тому що інакше України ніде не буде. Бо Росії і росіян дуже багато. Ми не зможемо їх перемогти, якщо ми будемо просто обирати шлях не говорити і уникати цієї можливості.
Рейтинги прослуховування російської музики. Що з цим можна зробити? Як працювати з цією площиною?
Чим більше ми будемо працювати і створювати український контент якісний, конкурентноспроможний, тим більше буде у нас реальних результатів в цій боротьбі. Всі, хто може створювати якісний україномовний контент, будь ласка, максимально над цим працюйте, щоб з'являвся цей контент. Росія не спить, ніколи не спала і дуже активно працює над створенням свого контенту. Дуже вони працюють сильно з цими всіма інформаційними каналами, заполоняють ТікТоки, прораховують різні варіанти і алгоритми. Вони дуже це вміють. Росіяни в цьому величезні спеціалісти. Це методологія ціла. Це те, що вони дуже грамотно і дуже злагоджено роблять. А підлітки завжди хочуть робити те, що не можна робити. Їм в кайф робити те, що не можна. Вони відчувають себе сильними, коли дають собі право робити те, що не можна. А це найгостріше зараз, що може бути тільки. Вони шукають пік найгострішого питання і кайфують від цього. Треба дуже багато зараз робити, щоб покоління нове росло вже в іншому форматі взагалі, в іншому інформаційному просторі. Це дуже велика робота кожної людини. І це треба дуже сильно усвідомлювати і просто щодня дуже багато для цього робити.
Якби не було війни, то про що би ви співали?
Ми не тільки про війну співаємо. Там є про все: і про любов, про силу, віру, про надію, сміх, гріх, про зраду і впевненість. Там є про все насправді. Просто війна – це концентрат, яка все під себе підігнала дуже сильно, всі почуття водночас. Але насправді ми співаємо завжди про все. Ми ставимо багато питань, які люди можуть також собі поставити. Ми не стверджуємо. Ми дуже хочемо, щоби наша творчість спонукала людей до якихось питань до себе, до якихось нових ідей і до якихось бажань щось змінити і щось віднайти в собі нове і прекрасне. І до бажань любити і бути більш єдними. Це найголовніше прохання і побажання всім українцям зараз не душити один одного, не обрізати крила, не хейтити, а підтримувати, бути єдиними, бути злуками, бути силою. Інакше ми програємо не тільки ворогу, а й собі.
