Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан та глава Китаю Сі Цзіньпін. Фото: Facebook / Orbán Viktor
Орбан після зустрічі із Сі Цзіньпіном заявив, що підтримує китайський "мирний план", також Угорщина підписала з Китаєм низку угод. Проаналізуймо офіційні заяви, які лунали після цієї зустрічі.
За результатами зустрічі ми можемо говорити, що вона пройшла надзвичайно успішно і для Сі Цзіньпіна, і для Віктора Орбана. Підписано 18 угод. Сторони оголосили про початок нового "золотого шляху". Сторони оголосили про те, що, поза всякими сумнівами і за будь-яких умов, між ними триватиме стратегічне партнерство. Але давайте розглянемо кілька деталей. З цікавинок. Було оголошено про те, що Китай та Угорщина будуть співпрацювати у сфері ядерної енергетики. І цікавинка тут полягає в тому, що у Угорщині дійсно є атомна електростанція. Ця атомна електростанція розташована у місті Пакш. І вона зараз розбудовується, там будуються два додаткових реактори у співпраці з російським Росатомом. І у співпраці з російським Росатомом не тільки технологічно, але й фінансово. Бо саме Росатом надав кредит на розбудову цієї АЕС. Також, я думаю, що оголошення про співпрацю з Китаєм може бути тривожним дзвіночком для Росатому. В Будапешті, напевно, усвідомлюють, що, рано чи пізно, санкції змусять відмовитись від цієї співпраці. В Будапешті, я припускаю, намагаються просто до кінця вичерпати кредитні кошти.
А далі до гри може вступити новий гравець – Китайська народна республіка і China National Corporation – це китайський виробник реакторів і палива, який, серед іншого, вже намагався працювати в регіоні. Вони хотіли працювати з атомною електростанцією "Чернавода" в Румунії. Їм там відмовили після втручання американців, Румунія підписала контракт з Westinghouse Electric. Тепер China National Corporation шукає, з ким працювати. Тому це може бути цікавим.
Пане Сергію, чи правильно я розумію, що попри те, що Орбан є провідником російських інтересів в Євросоюзі, він все-таки розуміє ситуацію, що смаженим запахло для Росії, і тому успішно, так би мовити, при хорошій міні "крутить, вибачте, дулі за спиною" і вишукає нового партнера в цій атомній співпраці? Уже і знайшов.
Власне, вже знайшов. Бо Орбан в цьому плані дуже цікавий політик. Його називають подекуди "політична тварина". Він дуже добре розуміє настрій і дуже добре розуміє, чим і де важливо скористатися, щоб здобути додатковий бонус. Візит Сі Цзіньпіна в цьому контексті для нього дуже вигідний тим, що насправді у Сі Цзіньпіна в Центрально-Східній Європі ситуація не така райдужна, як видається на перший погляд. Це колись ми говорили про ініціативу 16 +1, яка об'єднувала країни від Балтії до Балкан, куди входили і всі центральноєвропейські країни, і куди Китай мав вливати гроші.
Але спочатку вона навіть виросла до 17+1, бо до неї долучилась Греція. Тепер з неї продовж 2021-22 року вийшли цілих три країни – Латвія, Естонія і Литва. Тому тут ми бачимо сумну картину. Тобто північний відтинок цього коридору, а це передбачалося саме, як коридор з Півдня на Північ, він вже відпав. Крім того, ймовірно, вийде з нього і Чехія. Ці розмови вже точаться, це вже обговорюється в Чехії.
На цьому тлі Сі Цзіньпіну треба показати історію успіху. І ось він – Орбан. Орбан з Угорщиною, куди Китай вливає інвестиції. Найбільші інвестиції прямих закордонних інвестицій з Китаю в регіоні йде саме до Угорщини. І ось вам ця історія з ядерною співпрацею. До того ж, давно говорили про давній важливий інфраструктурний проєкт Белград-Будапешт, що є також частиною китайського плану. Оскільки товари через Росію йдуть тепер дуже обмежено, то через морські коридори, через грецькі порти, Китай постачає товари саме через Балкани, з Сербії до Угорщини. Це якраз перехід до Сербії через Македонію, через Сербію до Угорщини, це перехід до ринків Європейського Союзу.
Пане Сергію, ви весь час говорите про китайський шлях. Мається на увазі оцей проєкт "Один пояс, один шлях"? Тобто, вони хотіли проробити таке собі шосе пряме, по якому би разом з Росією прямували і що хотіли, те робили б в Європі, але, так би мовити, уже спотикаються і вже оглядаються? Але я так розумію, що в цьому проєкті "Один пояс, один шлях", все-таки Угорщина залишилася успішною ланкою. Чи буде так само з Сербією?
Думаю, так. І візит Сі Цзіньпіна до Белграда засвідчив, що відносини прекрасні, і вони намагаються зберегти свої активи у Європейському Союзі. Ще один цікавий момент. Китай дещо змінює стратегію. Коли ми говорили про "Один пояс, один шлях", то йшлося про проєкт вартістю у трильйони. Його оціночні проєкти вартували кількох трильйонів доларів. Зараз Китай пішов іншим шляхом. Десь починаючи з 2020 року вони почали гратися з тим, що вони називають "маленькі, проте прекрасні проєкти". Ці проєкти сфокусовані на дрібніших ініціативах. Ці проєкти часто не супроводжуються позиками і, відповідно, борговими пастками, а втілюються з грантами, які виділяються цим державам. І що найцікавіше, Китай знаходить нову нішу. Китай почав фінансувати проєкти, які стосуються зеленого переходу. Ми знаємо, що зелений перехід – це нова релігія ЄС, це досить вартісний процес.
Ви маєте на увазі енергетику, так?
Так, саме енергетику. Китай почав фінансувати такі проєкти, і до цього ставляться нейтральніше, ніж просто до якихось проєктів, які б фінансував Китай. Тому що зелений перехід треба. І з зеленим переходом, з альтернативними джерелами енергії, Китай працював, як інвестор у Польщі. З зеленим переходом працює Азійський банк інфраструктури та інвестицій у Румунії, надаючи кредити на зелене будівництво. І, очевидно, цей же Азійський банк дуже активний в Угорщині. Починаючи з 2022-2023 років були навіть підписані стратегічні угоди, знову ж таки, з угорськими банками, з тим, щоб китайська присутність там зберігалась.
Але якщо продовжувати цю тему Угорщина-Сербія, які очікування від перемовин Сі Цзіньпіна у Сербії? Ви кажете, там все буде успішно?
Найважливішим моментом у сербсько-китайських відносинах є те, що сторони ще раніше підписали декларацію, меморандум про підготовку Договору про зону вільної торгівлі. Це дуже ризиковий момент для Сербії, тому що одночасно бути у зоні вільної торгівлі з Китаєм і з Європейським Союзом, якщо вони прагнуть долучатися до Європейського Союзу, неможливо. Проте, Вучич намагається сидіти на кількох стільцях і заграє з Китаєм. Орбан робить фактично те саме. Він намагається залучити альтернативні джерела фінансування своїх проєктів. І це, свого роду, страховка, на випадок якщо ЄС і далі буде суворо ставитися до своїх вимог. І якщо у Орбана не буде аж надто виходити шляхом шантажу видурювати з європейських фондів додаткові кошти, як він це зробив з 10 мільярдами, коли просто блокував допомогу Україні, поки йому ці 10 мільярдів не дали.
Ну якщо в країнах Східної Європи, зокрема, в Угорщині, в Сербії, на Балканах, ви кажете, у Сі Цзіньпіна начебто все буде добре і все гладко, то ми знаємо, що ще були зустрічі, і з Емманюелем Макроном, і з Урсулою фон дер Ляйн. Здається, там не так все гладко, і здається, все-таки не Сі там диктував свої умови, чи не так?
Це справді так, тому що Сі, з одного боку, останніми роками відрізнявся доволі войовничою риторикою і постійними звинуваченнями заходу у подвійних стандартах. Але після коронавірусу економіка Китаю суттєво уповільнилась. І для того, щоб цю економіку знову розігнати до тих темпів, які були перед коронакризою, йому потрібні ринки. І ці ринки, звісно, це ринки Європейського Союзу. Це багатий ринок, це великий ринок. Натомість у Європейському Союзі з занепокоєнням ставляться до низки товарів, зокрема, до електромобілів, які Китай виробляє значними державними субсидіями. Це робить їх дешевшими, що шкодить європейським виробникам. Тут, очевидно, треба домовлятися. І ці домовленості вже просувалися.
У Франції домовилися, що продадуть Китаю 50 нових аеробусів, що теж зрозуміло, бо Франції і Євросоюзу теж потрібен китайський ринок. З іншого боку, питання щодо державних субсидій стоїть досить гостро. І це питання стоїть гостро не тільки від імені Парижа, але і від імені Брюсселя. І про це говорила Урсула фон дер Ляйн. Іншими словами, вони зіграли такого собі поганого і доброго поліцейського. Фон дер Ляйн з її вимогами, Макрон – з пропозиціями, як це можна врегулювати. І не забуваймо, що перед тим був ще візит Шольца до Китаю. І Шольц їздив туди теж з великою бізнес-делегацією, тому що і Мерседес, і Фольксваген, і Сіменс, і Басф – всі мають інтереси в Китаї. З іншого боку, Китай має свої інтереси, знову ж таки, на німецькому ринку. Тому вони намагаються домовлятися.
Всі бояться приходу Трампа і того, що буде з трансатлантичними відносинами. І тому Європа залишає за собою цей план Б про те, що китайський ринок і загалом співпраця з Китаєм можуть бути помічними. Але на умовах, які диктуватиме все таки Європа, тому що безпекова складова теж має місце. І там розуміють, що, чим ближче Китай буде зближуватися з Росією, тим більш небезпечним він буде для Європи. Адже тут уже йдеться не просто про економічні відносини і економічні суперечки. А Росія, в свою чергу, намагається це зближення провокувати, тому що вона вважає, що, якщо всі гадатимуть, що Китай стоїть за нею і Китай її підтримує, вона виглядатиме ще сильнішою.
Пане Сергію, багато оглядачів згадують про те, що не тільки Європа побоюється приходу Трампа до влади, але і Китай також насторожено до цього ставиться. Чи може Трамп бути рішучішим у ліквідації свого, так би мовити, конкурента на світовому ринку? Адже якщо б йдеться про те, що і Китай, і США хочуть домінувати, він може бути рішучішим? Чи справді є ці побоювання в Китаю? Тим паче, економіка Китаю зараз не в найкращому стані.
В Китаї справді побоюються приходу Трампа, тому що Трамп славиться своєю непередбачуваністю. Якщо ми повернемось до нашого сьогоднішнього героя Віктора Орбана, то він взагалі у дуже делікатній ситуації. З одного боку, він укладає контракти з Китаєм, з іншого – він наче в друзях з Трампом. А Трамп свою кампанію будував повністю на антикитайській риториці. Що ж буде, коли прийде Трамп? Я припускаю, що він навряд чи подарує це Орбану. Тому так, Китай з занепокоєнням ставиться до Трампа. І я не виключаю, що ці візити, ця інтенсивність зовнішньої політики стосовно Європи, якраз полягає в тому, щоб досягти якоїсь домовленості до того, як прийде Трамп. Тому що Трамп – це джокер у колоді, і це – абсолютно непередбачувані результати геополітичної ігри.
Ну і тепер, власне, про Україну і про саміт, який буде у Швейцарії. Ми вже згадали про те, що Сі Цзіньпін проштовхує свій мирний план щодо завершення війни в Україні. Але ми знаємо, що ми з цим не згодні, у нас є свій план. Наскільки вдалося, як ви думаєте, Сі Цзіньпіну донести доцільність свого плану, чи все-таки план України і з думками наших європейських і американських партнерів має домінувати? Чи буде конкуренція цих планів?
Почнемо з того, що китайського плану не існує. Документ, який оприлюднила китайська сторона, називається "Китайські бачення врегулювання української кризи". Дотепер вони так називають нашу війну з Росією. І з цим документом, в принципі, можна працювати в тих частинах, які збігаються з баченням української сторони. А таких пунктів я би назвав три.
І саме ці три пункти, схоже, будуть основними під час обговорення в Швейцарії. Це гуманітарні аспекти обміну полоненими всіх на всіх. Китай теж про це згадував, і українська формула миру теж містить цей пункт. Тому, якщо Китай хоче просування свого плану, він цілком може долучатися до втілення цієї частини. Також це питання ядерної безпеки. Ми знаємо, що попри всю дружбу Китаю з Росією, ядерної війни Китай не хоче. Тому що під час ядерної війни надто складно торгувати, а на цьому останні десятиліття базувалася зовнішня політика Китаю. Тож у питанні ядерної безпеки ми теж можемо оперувати до того, що Китай сам згадує про це у своїх документах і намагається долучитися до втілення цих положень. І третє – це питання продовольчої безпеки. Тут Китай, по-перше, сам є імпортером продовольства з різних частин світу, а по-друге, тут ще спрацьовує ефект іміджу.
Китай намагається позиціонувати себе, як держава, що стоїть на чолі держав так званого Глобального Півдня і відстоює їхні інтереси, тому що є серед них чи не найбільш економічно розвиненою, чи не найбільш геополітично впливовою. Тому тут теж можна апелювати до Китаю, що, мовляв, якщо ви хочете продовольчої безпеки, то забезпечте, аби Росія не обстрілювала Україну, де виробляють чимало продукції, яка йде на ринки держав Глобального Півдня. І тоді я думаю, що участь Китаю буде виправдана. Натомість, якщо йтиметься тільки про те, щоб заперечити українську формулу миру, то тоді постають питання. Проте мені здається, що ми маємо над цим працювати, головне, аби це було добре інструменталізовано у комунікаціях з Пекіном.
Наскільки, на ваш погляд, виходячи із тих заяв чи з тих підписаних документів, які вже оприлюднено чи про них заявлено, можна робити висновок про успішність чи неуспішність для Китаю європейського вояжу Сі Цзіньпіна?
Китай намагається зробити гарну міну при поганій грі у Центральній Європі, і в цьому йому допоміг Віктор Орбан. Китай шукає діалогу з окремими державами-членами, і таким чином наче підважує єдність Європейського Союзу. Разом з тим, ті безпекові виклики, які породила Росія, згуртували ЄС, в тому числі, у позиціонуванні щодо Китаю. Тут Путін підклав всім добрячу свиню. І зараз, власне, Китай намагається впоратися з наслідками цієї проблеми.
