Пам'яті Богдана Козака. Розповідає Лариса Кадирова

Пам'яті Богдана Козака. Розповідає Лариса Кадирова

У Львові відбулося сьогодні, 29 травня прощання з актором, режисером Богданом Козаком, життя якого обірвалося напередодні. Чин похорону пройшов у храмі Святої Трійці, після чого прощальна церемонія відбулася у Національному театрі імені Марії Заньковецької, де працював народний артист. Богдан Козак – лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, перший декан факультету культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка. Він був нагороджений орденами "За заслуги" І, ІІ та ІІІ ступенів, а також орденами князя Ярослава Мудрого ІV та V ступенів. Богданові Козаку було 83 роки. В ефірі Радіо Культура про нього розповідає народна артистка України Лариса Кадирова.

0:00 0:00
10
1x

Богдан Козак. Фото: Telegram/Максим Козицький

У театрі ми з ним працювали дуже-дуже багато. І це не роками вимірюється, не годинами і не секундами. Це вимірюється духовним, душевним, інтелектуальним спілкуванням. Ми, учні по майстерності актора, у людини, яка працювала з Лесем Курбасом, яка працювала в його режисерській майстерні, ставила вистави — Бориса Хомича Тягна, який від Курбаса вчив нас бути розумними арлекінами. Навчаючись в студії у Бориса Хомича Тягна Богдан закінчив університет львівський, я закінчила театральний інститут у Києві. Нам усім вдалося оцю творчу інтелектуальну лінію від Курбаса провести через Бориса Хомича, Сергію Данченку організувати інтелектуальне духовне творче ядро в театрі Заньковецької, в якому працювали люди, які закінчили консерваторії, мали університетські освіти, театральні, але при цьому мали освіти і таланти, які ограньовувалися оцим розумінням хто ми є, де ми є, на якій землі ми є. Я зараз відчуваю горе, сум і біль. Бо потім прийде усвідомлення того, що сталося і що порожніє творче поле, яке призводить до того, що ми повинні більше звертати увагу на молодих і до них апелювати, бо вони ідуть, їм стояти на цій землі, їм мати моральний закон у собі, їм бачити зоряне небо над нами. Це зоряне небо, той чумацький шлях, в якому наші зірки минулого, сьогодення, вони там і вони дивляться на нас і вони питають нас, хто ми є і що ми робимо на цій землі. Богдан був другом, партнером, ми з ним разом читали Гротовського (видатний діяч польської і світової театральної культури, режисер, педагог, експериментатор і теоретик театру. Один із найбільших реформаторів театру ХХ століття — ред.), для нас перекладали з англійської мови книгу його, ми робили вправи, ми весь час займалися і весь час прагнули до того потоку знань, який йшов до нас з Польщі через журнал "Діалог", з англійських видань. Але ми намагалися це все принести на сцену театру Заньковецької, на сцену українського театру, інтегруватися в нормальний процес світової культури. Я думаю, що наш театр став тоді меккою театральною для України, і не тільки для України. До нас приїжджали актори з різних країн і ми проводили виставки, вечори, ми перші відзначили сторіччя Леся Курбаса, зробили вечір. Богдан був режисером, ми існували в дивовижному полі любові до Землі, до пісні, до слова, до людей, які до нас приходили. І люди це відчували і в нас були повні зали, ми контактували. Оцей контакт дуже потрібний сьогодні: контакт поколінь, контакт людей різних професій. Нам потрібне спілкування, щоби ми вистояли і перемогли.