Віталій Ажнов. Фото: facebook/vitalij.aznov
"Викладаю я дуже давно"
У вас є викладацький досвід, але нині він набуває нової форми, змісту і навіть масштабу, тому що ви вперше набираєте власний акторський курс. Розкажіть про це.
Так, я набиратиму. Уже з вересня ми з якимись студентами почнемо дуже цікавий шлях. Я відчуваю шалену відповідальність. Але зараз тривають творчі консультації в Естрадно-цирковій академії. У мене чудова неймовірна команда – це народна артистка України Тетяна Міхіна і актриса Ольга Голдис. Також у мене дуже чудова викладачка зі сценічного мовлення – Марічка Штирбулова. Її теж можна побачити у виставах, зокрема в одній із вистав Театру Франка "Буна". Вона грає там хлопчика, що теж є дуже цікавим. А викладаю взагалі я дуже давно. Просто ця пропозиція надійшла мені і я доволі довго вагався. А потім якось мені захотілось, бо це, напевно, все одно є і особистий шлях розвитку, особисте зростання.
Наскільки для цього рішення мало значення те, хто свого часу був вашим викладачем у театральному інституті?
Це мало величезне значення і це продовжує мати велике значення, оскільки я досі співпрацюю з Дмитром Михайловичем Богомазовим. Це мій майстер. Ми, до речі, зараз готуємо нову прем'єру в Театрі Франка. Його опіка, турбота, любов до мене – це все дуже відчувається і я йому за все це дуже вдячний. Але в нашій майстерні ще були дивовижні викладачі – Андрій Самінін, Анатолій Ященко, Олександр Кобзар.
"Для мене викладання – один зі способів залишитися сучасним"
Чому для своєї викладацької діяльності ви обрали саме Академію естрадного та циркового мистецтва?
Останнім часом Естрадно-циркова академія дуже класно розвивається в цьому театральному напрямку. Мені це дуже подобається. І мені буде приємно вести власний курс у такій чудовій компанії, де, скажімо, Іван Уривський веде свій режисерський курс із Акмалом Гурезовим, де Давид Петросян з Іваном Шараном ведуть свій режисерський курс, де Олександр Ярема і Леся Самаєва ведуть свій акторський курс. Зрештою, мені здається, це дуже сучасні люди, які йдуть в ногу із часом, які є практиками, які є топовими. І мене це звабило, спокусило. Для мене викладання – один зі способів залишитися сучасним. Бо інколи вони якісь слівця використовують, чи то англіцизми, чи ще щось, чи якісь жести пальчиками, сердечка.. І ти інколи не встигаєш. Хоча мені 32-ва, але інколи я вже поряд із новими поколіннями думаю: "Ого, це я вже відстаю". Але це один зі шляхів залишатися сучасним.
"Нам ніколи не виставляли поворот голови, не виставляли руку, ногу"
Коли створюється етюд, уривок чи на репетиціях в театрі є якісь речі, коли ти показуєш, щось відбувається між партнерами і тут виникає питання порушення особистих кордонів, коли ти не можеш торкнутися людини без її згоди і це нормально. Але знов-таки той самий викладач може підійти і показати: "Ні, обійняти її треба отак, а не інакше". Це дуже тонкий момент. Ви думаєте над цим?
Я над цим думаю. Але поруч зі мною будуть ще чудові викладачки, зрештою, з якими можна буде на нашому прикладі показати, якщо дуже буде необхідна та чи інша мізансцена. Але, знову ж таки, якщо говорити про мій досвід, то в моїй майстерні завжди було дуже широке поле для власної фантазії. Нам ніколи не виставляли поворот голови, не виставляли руку, ногу, не було якихось дуже "устаканених" речей. Завжди було поле для фантазії. Ми чули зауваження, нам казали, як може бути, як було б краще. Ти отримав ці зауваження і далі, наступного дня чи тижня ти приносиш, уже враховуючи зауваження. І ми таким чином зростали. І безумовно вибір матеріалу дуже впливає, з яким працюють майстри і студенти. У нас великий нахил був на Шекспіра і я розумію чому. Бо це вічний драматург, це інше володіння словом, інше володіння ситуацією, конфліктом, подією і так далі.
"Ти не можеш в абітурієнта (абітурієнтки) вбити мрію і сказати: "Вам не варто вступати"
Зараз відбуваються відбіркові консультації, тому що насправді, якби всіх впустити на іспит, то це були б ті самі 100 людей на місце, які завжди мають акторські факультети, так?
Так. Але все одно, коли приходить абітурієнт чи абітурієнтка, тобі начебто не вистачає волі, чи якби то сказати… Ти радиш щось змінити чи ще щось, але загалом ти не можеш в абітурієнта вбити цю мрію і сказати: "Вам не варто вступати".
Але ж ви когось допускаєте, а комусь кажете "Ні".
Розумієте, коли я вступав і вочевидь, коли ви вступали, нам видавали такий допуск, який був із підписом майстра і з яким ти мав право подавати документи. Зараз такого немає. Зараз можуть подавати документи хто завгодно. Деякі ж навіть не проходять консультацію, не чують фідбеку викладацького. Тому, хто прийде на самі вступні іспити, ми цього не знаємо.
"Чи в усіх людей є харизма?"
Але все одно вам доведеться комусь казати "Ні". Чому ви будете казати "Ні", які ваші критерії?
Мене дуже часто останнім часом турбує питання, чи в усіх людей є харизма? Чи у всіх людей є уява? Бо можна про щось мріяти, але це не означає, що це уява, що це фантазія. Це якась мета, до якої людина хоче прийти, не знаю, будиночок на березі моря. Але це не означає, що вона його бачить, візуалізує. Тому це, напевно, є основними критеріями – наявність темпераменту, фантазія, харизма, чарівливість. Бо це теж завжди помітно. Як тільки хтось заходить і зразу виникає такий магнетизм до людини. Якась чарівливість, щось таке непомітне, що дуже важко описати. Тому це будуть основні критерії. І знову ж таки, це ж молоді люди, це варто розуміти. У них все попереду. Не хочеться зламати. Тобто треба обирати тих людей, які справді можуть в перспективі, в майбутньому бути щасливими в цій професії. Не зрадженими, не кинутими, а саме щасливими і знайти своє місце. Бо якщо немає сенсу, то ця людина страждатиме. Вона буде себе якимись ілюзіями вкривати, обгортати себе якимись дивними речами, але так і не буде на своєму місці.
Тобто, це ті випадки, коли ви будете говорити "Так"? А якщо цих усіх якостей немає, то немає актора і ви будете змушені відмовляти?
Так. Тому я завжди кажу, не готуйтеся з кимось. Не просіть, щоб вам конкретно вибудували монолог, вірш, прозовий уривок, байку чи щось таке. Намагайтеся до цього підійти наївно, в своєму віці, як ви це розумієте. Щоб ми могли розгледіти людину, а не вашого викладача, який вас готував до вступу.
Віталій Ажнов і Наталія Грабченко у студії Радіо Культура
"Голос – не щось набуте, це природна даність"
А щодо голосу, сценічної мови, української мови. На що ви будете звертати увагу?
Хотілося б дуже, щоб був і співочий курс, безумовно. Щоб вони вміли грати на музичних інструментах. Це було б дуже добре. Але я думаю, що голос – це ж не щось набуте, це природна даність людська. Її можна розвинути, як, скажімо, можна сісти в шпагат. Це дивна паралель, але якщо це розвинути, то це можна зробити. Так само можна і голос розвинути, якщо докласти до цього зусиль. І українську мову, безумовно. Це все можна довчити, розвинути, дорозвинути, але коли немає харизми, чарівливості, відсутність темпераменту… Я навіть не кажу про зовнішність, питання ж не в цьому, бо фактури бувають різні. Тому це буде важливим дуже фактором.
"Творчій професії ти не навчишся за книжкою"
На що ви будете спиратися у своїй викладацькій діяльності? Зараз багато говорять, що треба відмовитись від "системи Станіславського". У нас є Лесь Курбас. Але намацати, що таке Лесь Курбас, через те, що практично всі його архіви були знищені, ми теж не можемо. Тобто, ми опиняємося в ситуації винаходження велосипеда чи ні?
Виходить, що так. Але говорячи про подію, про конфлікт, про надзавдання, про запропоновані обставини, не обов'язково посилатись на конкретне прізвище. Розумієте, про що я?
Це універсальна штука для всіх театрів світу і для всіх акторів?
Так, бо насправді ми будемо, вочевидь, говорити і про Пітера Брука, і про Івану Чаббак, і згадувати, безумовно, Курбаса. Ми будемо говорити про це все. Але, знову ж таки, творчій професії ти не навчишся за книжкою. Ти можеш це все прочитати, але чомусь існує ж навчання і довготривале навчання, і в колективі. Це не те, що ти просто прийшов на пару і все. Тут прямо життя ціле з ранку до вечора. Тому я думаю, що питання не в тому, що ми викладаємо з книжки. Питання в тому, яким власним досвідом ми ділимося на практиці. Тому я думаю, що в нас усіх будуть дуже різні словникові запаси саме в професії, але ми будемо всі про одне. У цьому якраз і користь, бо в Тані Міхіної Харківська школа і це дуже класно. В Олі Голдис – школа Райкіна. У мене школа Богомазова. І все це буде якось дуже цікаво переплітатися.
"Це певна терапія для мене"
У циклі "Вечірня колисанка" і в поезії на Радіо Культура є ваш голос. І я помітила, що вірші ви читати любите.
Так, дуже люблю. Це певна терапія для мене і я намагаюсь навіть транслювати цю терапію іншим людям. Тому що є щось таке стереотипне, що поезія – це щось немодне, щось дивне, ми просто тільки в школі її вчили. Таке начебто відсторонення є, відчуження, особливо, якщо ще й був якийсь негативний досвід, пов'язаний з поезією.
До речі, нещодавно у вас був досвід, пов'язаний з театральною терапією і реабілітацією військових. Що це був за захід?
Це був майстер-клас з ораторського мистецтва. І дуже цікаво, що в цих хлопців така жага до нових знань. У них світяться очі.
Це були ветерани, ветеранки, учасники, учасниці бойових дій?
Так. Мені було дуже страшно і якось навіть ніяково, бо завжди в цей момент думаєш про своє місце, про свою доречність. Але все відбулося дуже добре і цікаво. Це був одноразовий майстер-клас. Але в них там ціле навчання з різними викладачами, запрошеними гостями. А я трохи припідняв цю завісу щодо публічного виступу. Я взагалі дуже люблю будувати майстер-клас через, скажімо, "говорити про факапи" і виходити на те, як їх подолати. Все-таки я дуже люблю говорити про секрети публічного виступу через начебто лайфхаки. Не просто розказувати, як структурно побудувати публічний виступ, а на конкретних прикладах про це говорити.
"Я дуже боюся схибити і помилитися"
Чого ви самі від себе очікуєте в плані викладацької вашої діяльності в Академії естрадно-циркового мистецтва? І що для вас буде маркером того, що щось відбулося, вдалося?
Мені дуже не хочеться схибити. Я дуже боюся схибити і помилитися. Ми вже частково порушували цю тему – а як же ж обрати того майбутнього актора? Хочеться не проґавити, не помилитися, не схибити, не зруйнувати якусь людську долю. Тому це буде для мене дуже... Впродовж чотирьох років я буду, напевно, про це думати. Але мені б дуже хотілося, щоб першочергово, напевно, прив'язати та посіяти цю любов до театру. І я хочу, щоб ці люди розуміли, що актор – це не просто слава, це не популярність, це геть не про це. Актор – це носій культури і від нього буде залежати майбутня культура нашої країни.
