"Після війни хочу сісти в машину і поїхати по всіх містах України" ― Денис "Сталь"

"Після війни хочу сісти в машину і поїхати по всіх містах України" ― Денис "Сталь"

6 вересня 2022 року почався Слобожанський контрнаступ, в ході якого українські бійці звільнили майже всю Харківщину. Цю операцію згодом назвали найбільшим військовим досягненням України після перемоги у битві за Київ. Харківський контрнаступ став успішним, тому що, по-перше, в ньому брали участь підготовлені й мотивовані військові, а по-друге ― через секретність та несподіваність операції. Після початку контрнаступу на півдні, в результаті якого в подальшому звільнили Херсон, росіяни не очікували, що українці підуть ще й на Харківщину. Про ці плани знало й небагато командирів. Серед них був офіцер 3-го окремого загону Центру спеціального призначення "Омега" Денис із позивним "Сталь". Докладніше про службу воїна та Слобожанський контрнаступ ― у сюжеті журналістки Українського Радіо Вікторії Будан.

0:00 0:00
10
1x

Зачистка танка поблизу Купʼянська. Денис "Сталь" ― праворуч. Усі фото надані Денисом

 

У нього в руці стоїть титановий імплант

Свій позивний Денис отримав через те, що у нього в руці стоїть титановий імплант. Але ця особливість не завадила йому стати повним кавалером ордену "За мужність", тобто всіх трьох ступенів.

"Сталь": Я з Миколаївської області, з Братського району, там навчався. Потім перевелися в іншу школу, до Очакова. Учився в Очакові, закінчив там 11 класів. І захотів дуже сильно бути військовим. У 2007 році пішов на строкову службу в Миколаївську частину 3039. Тому що у мене там також знайомий проходив строкову службу, підписав контракт і пішов до взводу спеціального призначення, де вони займалися спецпідготовкою, готувалися до різних навчань, задач і таке інше. Я з ним спілкувався, мені також дуже сподобалось, і я дуже захотів піти до армії. Раніше займався багатьма видами спорту ―  бокс, дзюдо, бойове самбо, рукопашний бій, легка атлетика. Коли пішов в армію, спорт дуже сильно допоміг. Пройшов строкову службу в 2007 році, у 2008-му підписав контракт і перевівся до взводу спеціального призначення. І з того часу постійно у спецназі проходжу службу. Найперше, де ми залучалися, це було в 2010 році. Тоді терористи зі зброєю переміщувалися з Миколаєва до Одеси. І нас залучили до цієї операції. Так, ми тоді другу роль виконували, але набралися великого досвіду за час тієї операції. Терористи були знешкоджені. Під час цієї операції ми отримали також великий досвід, що потрібно змінити. Зробили висновки, що було залучено дуже багато підрозділів. Терористів було мало, 5 людей, але задіяли велику кількість підрозділів, у кожного підрозділу була своя тактика. І кожен підрозділ намагався зробити своє, заважали один одному. Тоді було ухвалене рішення, що цим займається Служба безпеки України. Ми попрацювали, а вони закінчували цю роботу.

У 2014 році служив у роті спецпризначення в Одесі

Коли росіяни почали війну у 2014 році, Денис "Сталь" служив у роті спецпризначення в Одесі. Військових уже тоді готували до того, що доведеться звільняти захоплені території.

"Сталь": У нас був підрозділ більш військовий, тому нас вчили на техніці, на БТР, БТР-80, БТР-4. Ми проходили курси навчання. Мій військовий виїзд був на БТР-80, де я брав участь у 2014-2015 роках. Нас задіювали до звільнення Словʼянська, Миколаївки і деяких територій в тому напрямку. Техніка у них була дуже потужна. А коли вони побачили деякі наші маневри, то трошки перелякалися і почали втікати. Під час цього танки були спалені, БМП їхні, багато було спалено їхньої техніки. І мені сподобалося, що в той момент, коли ми готувалися, була тактично грамотно  підготовлена ця операція. Ми нічого не боялися. Коли ми стикалися з ними, то йшли напролом, і вони не розуміли, чого ми постійно йдемо, йдемо, йдемо. Тобто ― у них втрати і вони відходять. А у нас, наприклад, якщо якісь поранення, одразу задіються медики, але йде поповнення нашого резерву, і ми йдемо далі зачищати наші території. У них такого не було. Коли вони, наприклад, наступали на якесь село, ми робимо лінію оборони, завдаємо їм втрат і починаємо контрнаступ. Вони трошки втрачають свідомість, не розуміють, що відбувається. Було таке, що ми їх зупинили, дали трохи відпір й одразу починали маневри, обходили їх по флангам. Їх це дуже дезорієнтувало, вони постійно були трошки в паніці. Вони до цього не були тоді готові.

"У Маріуполі в 2017-18 роках було багато проросійських людей"

Після звільнення Словʼянська у 2014 році підрозділ Дениса відправили на відпочинок. А потім ― знову на Донбас.

"Сталь": І почалось, коли деякі території ми забрали, лінія АТО завмерла. І ми виїжджали,  наприклад, на зачистку якихось сіл, де наша була територія, але, ймовірно, були і диверсанти, які займалися різними диверсіями. Нас залучали, щоб шукати таких терористів. І також, на жаль, було багато українців проросійських. Вони здавали наші позиції військових, техніку. Також зливали, робили нам неприємні ураження. Ми їх забирали, відправляли до Служби безпеки України, де ними займалися. Ми безпосередньо не брали участі в допитах. Якщо вони давали нам відпір, тоді ми їх штурмували й забирали. Наприклад, коли ми були в Маріуполі в 2017-18 роках, таких людей там було дуже багато. Стикнулися навіть з таким, що батюшка був проросійським, зливав повністю військову техніку, військові позиції. Коли ми його забирали, він намагався давати відпір. У нього тоді було знайдено велику кількість озброєння, пістолети, автомати, гранати.

Денис "Сталь" на позиціях

Денис "Сталь" знав, що буде повномасштабне вторгнення

Кілька разів називали дату і час нападу. Підрозділ був готовий стати до бою, але день постійно переносився. Увесь цей час спецназівці перебували в Одесі, готувалися, навчалися. Зрештою, усі навички і знання таки довелося застосувати під час великої війни.

"Сталь": Нас як військових піднімають по тривозі. У нас є своя процедура. Ми прибуваємо на якусь локацію, отримуємо свою амуніцію, озброєння, і у кожного підрозділу є свій район, за який він відповідає. У нас також був наш район, де ми все отримали, і якщо вони десь куди зайдуть, то ми будемо захищати і тримати цей рубіж. Ми готувались, тому що ніхто не розумів, чи зайдуть вони в Одесу, підуть морем чи не підуть. Ми були в Одесі, тут на місці готувалися, також вчили новобранців,  допомагали, проводили з ними заняття. І ТРО були, і поліція, і хлопці, які хотіли піти до нас в підрозділ, щоб допомогти, і ті, хто прийшли під час повномасштабного вторгнення, також з ними проводилися заняття, вчили їх, готувалися до роботи. Спочатку почали працювати на Донецькому напрямку. Весь наш підрозділ виїхав туди. Ми там працювали, але з часом нам сказали, що будемо задіяні до нової операції. Тому нас трошки відтягнули назад, щоб ми перегрупувалися, підготувалися до цього всього. Вчили деякі нюанси по Харківській області, де будемо працювати. Потім нас перекинули на Харківську область, і ми почали звільняти наші території.

"Сталь" брав участь у звільненні Балаклії

Окупанти не очікували наступу на Слобожанщині, тому перекинули звідти резерви на південь. Натомість українські сили зосередилися поблизу Балаклії, накопичили необхідні засоби, техніку ― і 6 вересня ударили. Лише за перший день контрнаступу зайшли на 20 кілометрів вглиб окупованої територій і звільнили близько чотирьохсот квадратних кілометрів. Денис "Сталь" брав участь у звільненні Балаклії.

"Сталь": Спочатку у нас були одні задачі. Сказали, що ви залучаєтесь на один об'єкт. Але потім було ухвалено рішення, що були задіяні й інші підрозділи, ми з ними попрацювали трохи, побачили район, поговорили, сказали, що ми можемо зробити трошки більше. Дійти до мостів, їх замінувати, підірвати. Біля мостів, наприклад, ми зачищаємо село, підриваємо мости, і хлопці, резерви, заходять на наші позиції, займають позиції, а ми готуємось до наступної операції. У нас було два варіанти. Ми їх обговорили, наприклад, якщо ми йдемо туди, і в нас є сили й можливості рухатися далі, щоб ми самі собі не зробили гірше і потім не шукали переправи, та щоб переступати туди, якщо вони почнуть тікати. Ми зайшли настільки швидко, що дійшли по вулицях, там зайняли позиції біля мостів, і наші хлопці-резерв, почали зачищати село. І ми їх зненацька зустріли. Вони спочатку на машинах їхали і не знали, що ми українські військові. Ми швиденько дійшли до мостів, заїхали на машинах і зайшли з двох сторін, де вони не знали. Коли їхали на машинах, вони під'їжджають до нас і не розуміють, що ми українські військові. Ми кажемо "виходьте з машини", вони виходять, і ми їх затримуємо. Вони трошки в паніці, не розуміють, що відбувається. Нюанс ― коли вони їхали на тракторі, їх було дуже багато. Вони під'їхали, у тракторі велика кількість поранених, і вони кажуть "свої, свої". А ми кажемо, щоб вони вийшли з трактора. Деякі вийшли, і ми почали їх затримувати, вони нам давали спротив, і тоді ми задіяли техніку, танки, авіація почала працювати, і вони почали відходити. А ми переходили мости далі і зачищали село чи місто. Вони відходили і не розуміли, де зможуть зупинитися, щоб перегрупуватися. Ми не давали їм такої можливості зупинитися.

Військові пішли далі, на Купʼянськ

Український наступ проходив дуже швидко. Денис "Сталь" не встиг наобніматися з усіма бажаючими в Балаклії. Щасливих місцевих мешканців, які хотіли хоч якось віддячити українським захисникам, було дуже багато. Цей позитив, крім усього іншого, мотивував продовжувати рухатися, щоб звільнити ще більше української землі. Військові пішли далі, на Купʼянськ.

"Сталь": Потім нас задіяли на Купʼянський напрямок, 92-го бригада була залучена, "Вовки Да Вінчі" та "Азов". На Купʼянському нас трошки по-іншому зустріли, там вже більше техніки. І була велика перешкода в тому, що вони підірвали мости. Ми задіювалися вже у пішому порядку. Переходили на пішки, займали лінію. Була дуже велика дистанція, щоб, наприклад, піти, попрацювати, якусь роботу зробити і кілометрів 7-8 відходити назад, відпочити, перегрупуватися чи отримати поповнення якогось БК. Це втомлювало, що треба було дуже багато ходити. У них дуже багато було задіяно танків. А для нас було чудово, що там ліси. Ми працювали підрозділами, робили їм великі засади, мінували дороги протитанковими комплексами, їх знищували. Вони їздили по трасі, возили БК на "Уралі". А ми пройшли трошки вперед, зробили засаду з гранатометів, пошкодили їм колеса. Потім зі стрілецької зброї розстріляли машину. Один, який був з іншої сторони, старший машини, вибіг і почав тікати в іншому напрямку, а другого, який був водієм, ми тримали під контролем. Коли він випав, то вже був поранений. Ми його затримали і зачистили цей "Урал". Тоді евакуювали цього росіянина, але в нього було тяжкі поранення, ми його відтягнули до себе, надали допомогу, він дуже багато втратив крові. І, на жаль, помер.

Те, що було з собою в одного з російських полонених

Є кілька відео, на яких Денис спілкується з полоненими на Харківщині росіянами. Робить він це дуже ввічливо, без криків та агресії. Військовий намагається бачити в окупантах лише обмінний фонд. Адже за їхніх полонених можна буде повернути українських військових.

"Сталь": Враження таке, що багато хто чогось не договорює. Але вони кажуть, що нічого не знали. Тут “нацисти, вбивають людей, дітей”, і вони прийшли звільняти території. Багато хто каже, що це Донецьк, Луганськ, що це російська територія. Версії постійно плюс-мінус мінялися. Були такі речі, наприклад, як годинники, наші гроші були, ми забирали і передавали Службі безпеки. Ми на цьому не зациклюємося сильно, куди воно піде. Були підрозділи спеціальні, які цим займалися, забирали затриманих і з ними працювали. У Куп'янську вони дали нам перший відпір, ми трошки пободалися, як то кажуть, а потім також підтягнули. Логістика була дуже тяжка. І коли наші хлопці поставили нормальні переправи, підтягнулися вже й автомобілі, і бронетехніка, і артилерія нормальна. І росіяни почали тікати, тікати, тікати. Техніку кидали, свої танки, БТРи. Але в Купʼянську вони вже більш-менш були готові до того, щоб з нами навіть вступати у стрілецький бій.

"Після закінчення війни хочу зробити тур ― сісти в машину і поїхати по всіх містах України"

Коли майже вся Харківщина була звільнена, її визволителів на кілька місяців відправили на відпочинок. Денис говорить, що вигнати окупантів з усієї Слобожанщини повністю не вдалося, бо на решту захоплених територій стягнули величезну кількість ресурсів. Та і місцевість не сприяла швидкому просуванню. Тож вирішили не ризикувати і зменшити кількість можливих втрат серед українців. Після відновлення Денис знову пішов до бою. Захищав Донецький, Луганський, Запорізький напрямок.

"Сталь": Ми стикнулися на Донецькому напрямку з тим, що в них вже є плюс-мінус камікадзе-дрони. Трошки нам було складно рухатися далі, тому що вони почали працювати з камікадзе, "скидами". Нам трошки тяжко стало рухатися вперед. На Харківському тоді взагалі не було такого нічого, лише танки, БТРи, стрілецька зброя і все. Інколи вони десь під'їжджали з "градів" попрацювати і відкочувалися потім. Але такої великої шкоди вони нам не робили, тому що під час "градів" ми відразу шукали, де сховатись. Шукали декілька місць заховатися, якийсь підвал, може, яма, чи якась лісиста місцевість, де ми можемо швидко переміщатися. Після закінчення війни хочу зробити тур такий ― сісти в машину і поїхати по всіх містах в Україні. Хочеться в кожне місто заїхати.

Слобожанський контрнаступ підірвав моральний дух окупантів. Були повністю розгромлені цілі їхні підрозділи, знищено та захоплено техніки на 700 мільйонів доларів. Після харківського прориву росіяни вдалися до непопулярних заходів: оголосили часткову мобілізацію. Також російський диктатор прискорив плани анексії Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. Щоправда, через два місяці частину Херсонщини, зокрема обласний центр, звільнили українські війська.