"Оркестр зафіксував всю музичну культуру України"
Володимир Шейко – художній керівник і головний диригент Заслуженого академічного симфонічного оркестру УР:
"В 2007-му році був перший експеримент, коли ми втілили колосальний, грандіозний проєкт, і це було дуже сильно, сміливо: ми запропонували на день Українського Радіо замість легкого шоу-концерту стандартного зробити світовий хіт — "Карміна Бурана" Карла Орфа на сцені Національної опери. Це було дуже несподівано. І ми зробили постановку. Оркестр наш, хор наш, балет "Сузір’я Аніко", під керівництвом Аніко Рехвіашвілі. Після того вона через півроку чи через рік стала головним балетмейстером Національної опери. Це був колосальний проєкт: з лазерним світлом, Марія Левіцька, головний художник опери, робила декорації, костюми. Це було класне дійство. Ми зробили свою версію "Карміна Бурана", вона є ексклюзивною у світі зараз".
Дмитро Хоркін – член правління Суспільного Мовлення:
"Пам'ятаю, що в 2017-му році була чергова річниця незалежності України, і наш оркестр виступав у найбільшому і найпрестижнішому залі Гонконга. Тоді відкривали гімном України — і повний зал. А друга така поїздка була із нашим оркестром по всій Італії, від півночі країни — Мілан, Турин, Венеція, до півдня – Барі, найбільшого курортного міста, в якому є театр Петрудзеллі. Це один із найдавніших оперних театрів у світі, в Італії само собою, де ще диригував і працював Верді. І коли я побачив афішу "Ucranian radio symphony orchestra", "sold out" уже наклеєно вгорі, тому що продані всі квитки, я зайти у зал не міг: люди на люстрах сиділи, з балконів випадали, і я справді тоді пишався".
У незалежній Україні художні колективи Українського Радіо з майже столітньою історією змогли повною мірою розкрити свій потенціал, і розпочали нову епоху. Епоху масштабних оффлайн проєктів, видовищних шоу, концертів з аншлагами у Будинку звукозапису та гастролей на трьох континентах.
Після Другої світової війни функції оркестрів та хору Українського Радіо змінилися. Якщо раніше головним завданням було виконання творів у прямому ефірі, то вже у 50-х роках, коли з’явилися технології простого та якісного звукозапису, а також було засновано Будинок звукозапису Українського Радіо, оркестри і хор зосередились на наповненні художніх фондів.
Володимир Шейко – художній керівник і головний диригент Заслуженого академічного симфонічного оркестру УР, народний артист України, лауреат Шевченківської премії:
"Взагалі оркестр за своє життя зафіксував всю музичну культуру, всю музичну літературу України. Це єдиний оркестр, який займається саме тим, що він фіксує, і наразі ми продовжимо цю історичну роботу і запишемо для фонду Українського Радіо, щоб передати подальшим поколінням".
"Хор Українського Радіо завжди вважався лабораторією українських композиторів"
Тетяна Коробка – дослідниця історії хору Українського Радіо:
"Хор Українського Радіо завжди вважався лабораторією українських композиторів. Тобто, всі твори, перш ніж стати відомими в Україні та за її межами, найчастіше виконувалися хором Українського Радіо. Зараз серед відомих можна назвати також записи духовних творів, записи Бортнянського, Березовського, Веделя. Це ті композитори, які були заборонені за радянських часів. Також можна знайти рідкісні записи тих композиторів, навіть не з духовною музикою, але які були репресованими і не виконувались. Зараз багато таких творів виконалися і є наявні у записах".
Вже у 60-х роках колективи Українського Радіо почали творчі колаборації. Записи оркестру і хору зокрема звучали у кінофільмах.
Тетяна Коробка – дослідниця історії хору Українського Радіо:
"Хор Українського Радіо дуже плідно співпрацював з київською кіностудією. І дуже багато фільмів 60-х, 70-х, 80-х, які збирали потім мільйонну аудиторію, були озвучені саме хором Українського Радіо. Фільми, наприклад, такі як "Два роки над прірвою", "Доля Марини". Є така дуже відома наразі "Пісня про Рушник", пісня про матір, про батьківщину, про рушник. Я особисто дуже люблю і співаю. Вона була вперше виконана саме солістами хору у фільмі і саме хором Українського Радіо. Також дуже відомим є мультфільм, який досі дітки дивляться, це "Капітошка" — про краплинку води. І першу серію озвучила також солістка колективу і жіночий склад хору".
Володимир Шейко – художній керівник і головний диригент Заслуженого академічного симфонічного оркестру УР:
"Тоді був такий міцний потік, мейнстрім такий був диригентський. У нас був Турчак в опері, Гнєдаш в радіо, Федір Глущенко в національному симфонічному, один краще іншого. І Турчак задавав планку цю, і всі тягнулися до цього. Він був найяскравіший з них. Це загально прийнято і зрозуміло, але всі були дуже високого класу. І Вадим Гнєдаш був яскравою особистістю. Цікаво те, що в ті часи, вже в 70-х роках, оркестр Українського Радіо грав — робили телеміст з Фінляндією — і грали паралельно два оркестри. Як це? У мене є відеозйомки. Оркестри фінського і українського телебачення грають в одному ефірі. Уявляєте? Як це вдавалося при тих технологіях? Але це було дуже цікаво".
Хіти 70-х були записані завдяки Українському Радіо
На Українському Радіо записували свої хіти найвідоміші виконавці того часу. Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Софія Ротару, ВІА "Смерічка", і звісно, Володимир Івасюк. Меморіальна дошка його пам’яті і зараз на вході Будинку звукозапису Українського Радіо. Всі ці пісні були записані зі ще одним легендарним колективом Українського Радіо. Зараз його вже не існує, але у 70-х він звучав на всю Україну і на весь світ.
Галина Бабій – ведуча Українського Радіо:
"У нас був естрадно-симфонічний оркестр Українського Радіо. Це взагалі Sound 70-х, тому що це була епоха естрадно-симфонічних оркестрів у всьому світі. Згадаймо, оркестр Поля Моріа, Рея Коніфа, Джеймса Ласта. Це було дуже популярно тоді. В підтримку тенденції було створено і в Україні, на Українському Радіо, естрадно-симфонічний оркестр Українського Радіо під керуванням Ростислава Бабича. І моя концертна робота з колективами Українського Радіо починалася з цього колективу. Я з ними працювала в 90-х роках. Кілька років, щомісяця у нас був прямий ефір із Будинку звукозапису. Вони готували годинну програму, а я її вела в прямому ефірі. Саме з цим оркестром записали свої знакові пісні Володимир Івасюк, Софія Ротару, Назарій Яремчук. Всі-всі естрадні виконавці того часу, всі зірки писалися з ним. Пісні Білаша були записані з цим оркестром. Тобто все-все, що є знакове в українській естраді того часу, 70-х, навіть кінця ще 70-х 80-х років – це естрадно-симфонічний оркестр Українського Радіо".
Галина Бабій – ведуча Українського Радіо:
"Він був створений якраз в 70-х роках і проіснував до початку 90-х. Потім його було розформовано і на його базі утворено оркестр народної та популярної музики, тобто фактично було з'єднано два колективи, трошечки оптимізовано склад.
Мода минула, тому що на початку 90-х активно почали розвиватися вже комерційні студії, а в студіях з'явилися сучасні пульти, і пішла ера фонограми. Це дуже полегшувало роботу виконавцям, тому що звукорежисер і композитор сідали за комп'ютер, сідали за пульт, робили електронну фонограму, і вона імітувала весь оркестр. Нехай там уже не живими звуками, а електронними. І фонограму ти брав на касеті в кишеню і міг з нею їхати куди завгодно, а оркестр за собою возити – це найскладніше".
Через кілька десятиліть, 2024-го року Українське Радіо повернулося до творчості Івасюка. Тепер вже Заслужений академічний симфонічний оркестр УР створив сучасну симфонічну версію його хітів.
Володимир Шейко – художній керівник і головний диригент Заслуженого академічного симфонічного оркестру УР, народний артист України, лауреат Шевченківської премії:
"Ми зараз відновили Івасюка, повернули його своїм способом в ефір. Українське Радіо зробило цей колосальний проєкт, аранжувало Івасюка твори і вони звучать в ефірі. Що зробив Івасюк? Івасюк за півтора роки став видатним на весь Радянський Союз, він став представляти вже з початку 70-х років Радянський Союз за кордоном на фестивалях, кожен рік брали перші місця з піснями Івасюка — то в Сопоті (місто в Польщі — ред.), то в Італії. Він виїжджав туди, представляючи Україну, і очолив за перші два роки всі пісенні конкурси. І він не здався цій русифікації, через що і загинув в 30 років. Він залишився українцем. Але що він зробив, я для себе зрозумів: реально весь Радянський Союз співав, слухав українські пісні і підспівував українською. "Червону руту", "Водограй" — це знають всі. Це знали принаймні всі в ті часи, всі наші співаки їздили по півночі і півдню, і всюди їздили українські виконавці і звучала українська музика. І я зрозумів, що цієї України стало, мабуть, занадто багато, і Івасюка не стало. Коли я зіткнувся з творчістю Івасюка, я зрозумів, чому припинили його політ, чому обірвали його життя. Україна стала через Івасюка глобальною. А пісня приходить в підсвідомість, грається при горі, при щасті, і люди всі хочуть її співати — і всі національності співали українською".
"Гастролі були ковтком свободи, наші концерти транслювали, як футбольні матчі"
У 1974-му році на Українському Радіо з’явився ще один колектив – Тріо бандуристок. Разом із симфонічним оркестром, оркестром народної та популярної музики, хоровою капелою та дитячим хором, вони працюють і в наш час. А ще з приходом незалежності з’явилося відчуття свободи і можливість виїжджати на гастролі. Художні колективи Українського Радіо почали завойовувати світові сцени.
Володимир Шейко – художній керівник і головний диригент Заслуженого академічного симфонічного оркестру УР:
"Це був подих, це ковток і дихання свободи було. Я думаю, що це був 1993-й або 1994-й рік. Там були одразу у нас Італія, Франція, Голландія. Почався потік гастролей, і це був доволі активний рух. І на сьогодні наш оркестр має 18 країн, в яких були гастролі, три континенти – це Європа, Азія і Африка. В Іспанію ми повертались 14 разів, у Францію – 5, в Алжир – 6, в Туніс — 4, в Італію — 10-12. Тобто це засвідчує: те, що ми представили там, те, що ми розповіли своєю музичною мовою глядачу і публіці, слухачу, прийшлося до серця".
Бували випадки, коли Симфонічному оркестру Українського Радіо вдавалося не просто вразити місцеву публіку, але і виконати функцію культурної дипломатії.
Володимир Шейко – художній керівник і головний диригент Заслуженого академічного симфонічного оркестру УР:
"Африка — це Алжир, Туніс — зараз теж перебуває в ореолі російської політики, але люди нас згадують і пишуть. І я вам скажу, коли почалася війна, захопили Крим, ми якраз були в Алжирі. Ми так часто їздили туди, що нас називали "зірки Алжиру", і посол України в Алжирі сказав: "Ви не уявляєте, що ви робите для України!" Я кажу: "А що ми тут робимо?" Він відповідає: у нас маленький обсяг товарообігу з Алжиром, у наших ворогів значно більше, в 10 разів, але алжирська публіка не знає, який товарообіг. Вони знають, що є оркестр, весь час повні зали. Україна тут рейтингує колосально". Дійшло до того, що був матч між, мені здається, Україною і Росією в ті часи, це 2014-й чи 2015-й рік, – і по вулицях їхали хлопці з українськими прапорами, і всі вболівали за Україну. Уявляєте собі, футбольні фанати, які ходили на концерти? Там взагалі божевілля було: ставили на центральних площах великий кран і транслювали наші концерти, як при футбольних матчах, як при чемпіонатах".
Королівське визнання
Успіх симфонічного оркестру і хору Українського Радіо був просто фантастичний. Колективи Українського Радіо запрошували відкривати нові оперні театри, їхні концерти відвідували члени королівських родин.
Тетяна Коробка – дослідниця історії хору Українського Радіо:
"Довгі і цікаві були гастролі до Іспанії, до Португалії, до Італії. Дуже показовим є той момент, що під час виконання реквієму у Мадриді була присутня королева Іспанії, і вона була настільки вражена виконанням колективів радіо цього твору, що після завершення концерту вона спустилася до колективів і вимовила своє захоплення, своє емоційне приємне враження колективу. Це дуже цікавий факт, тому що принаймні королева має якісь свої певні правила, і це, мабуть, вийшло дещо за її правила, тому що вона захотіла це сказати".
Володимир Шейко – художній керівник і диригент Заслуженого академічного Симфонічного оркестру УР:
"Дійсно, у нас на концерті королева. Це було в Мадриді, і там був потім прийом. Після концерту треба було терміново перевдягнутись і вийти туди. Імпресаріо вивів всіх, а я почав перевдягатися, а він каже: "Йдіть так, у фраках. Королева чекала мене чотири хвилини, я заходжу — всі мовчать, як музей воскових фігур. І одне місце для мене, я стаю — і починається рух, картинка ожила. Нас колись налякали на півдні Іспанії, ми зіграли — і такий гуркіт, щось ногами тупочуть, Боже, якийсь протест? А потім мені показує імпресаріо за кулісами — все нормально. Це замість аплодисментів — спочатку вони тупають, а потім аплодують".
Траплялися на гастролях і нестандартні історії, які зазвичай залишаються за лаштунками, але ще довго живуть у пам’яті артистів.
Володимир Шейко – художній керівник і диригент Заслуженого академічного Симфонічного оркестру УР:
"Вилетіли ми в Африку. Прилетіли, і з нами були наші віолончелі в літаку. Вигружаємося ми з літака, чекаємо, чекаємо — інструментів немає. Я особисто перевірив бірки, наліпки на ящиках, щоб вони вилетіли. І хтось подумав, що це якісь харчі чи що… А потім з’ясувалося, що наші віолончелі вже загрузились іншим багажем, лишились в літаку, і там уже туристів загрузили, а літак виїжджає вже на злітну смугу, щоб летіти в Київ, я в шоці… Так сталось, що я сміливо прорвався аж на вежу, за мною бігли араби, вони подумали, що я терорист. Я вскочив на вежу до диспетчерів, вони спокійно собі тихенько сиділи, я кричу: "Зупиніть літак!" Перелякались страшно, не зрозуміли в чому справа. Я кажу французькою: "Зупиніть літак, там віолончелі". Які віолончелі, який літак?! Вони перелякались дуже. Літак таки не зупинили, він пішов вже на зліт, і наші віолончелі прилетіли в Київ. В цей час один моїх з адміністраторів пішов на базар і взяв з собою портфель. А це літо було. Кажу Вітя: "Ти що там робиш?" А він мені каже: "Я на базарі". Я відповідаю: "Швиденько їдь в аеропорт, там наші віолончелі прилетіли". А потім думаю, що бог з тими віолончелями, візьмемо у арабів. А потім виявляється, що в тих віолончелях лежали всі наші ноти. І я зрозумів, що тут уже кінець концертів. А мені кажуть: "Не хвилюйтесь, вони прилетять в день концерту зранку". Думаю, добре, основну репетицію зіграємо, ми ж все відрепетирували, ми ж ретельно готуємось. Потім кажуть: "Ви знаєте, є нова інформація, вони прилетять після початку концерту". Я вже злякався, і ми починаємо піднімати посольство, знайшли дуже складну можливість, і ці віолончелі прилетіли нам наступного дня. Ми їх забрали аеропорту іншого. Вийшла ціла історія: той чоловік, що просто вийшов з портфелем на базар за редькою, пробув в аеропорту добу, і жінка не знала, де він".
"Мистецькі історії" та "Я – віртуоз"
Нові часи вимагали нових форм взаємодії з публікою, нового погляду на класичну музику та нових творчих колаборацій. Концерт 2007-го року у Національній опері, який ми згадували на початку, та ексклюзивне виконання "Карміни Бурани" дали початок новій сторінці в історії колективів Українського Радіо. А велика концертна студія Будинку звукозапису, яка вміщує майже 500 глядацьких місць, перестала бути тільки студією.
Володимир Шейко – художній керівник і диригент Заслуженого академічного Симфонічного оркестру УР, народний артист України, лауреат Шевченківської премії:
"Ця ж історія потім втілилась через буквально 10 років в циклі "Мистецькі історії". Тарас Аврахов запропонував зробити цикл, ми довго вибирали назву, придумали "Мистецькі історії", зробили 24 концерти — кожен концерт пронизаний якоюсь історією".
Галина Бабій – журналістка Українського Радіо, авторка сценаріїв та ведуча проєкту "Мистецькі історії":
"Це був піонер концертного і багатовимірного руху, тому що ми почали тоді вперше практикувати живі концерти у заповненому залі, великій концертній студії Будинку звукозапису. Водночас це писалося і для фонду, і для радіопрограм, для радіоефіру, і для телебачення. Це літопис життя Українського Радіо і колективів. Оце ті проєкти, які популяризували наші колективи і популяризували Українське Радіо, наші потужності, наші ресурси, наші можливості. Адже не тільки наші колективи брали участь в цьому проєкті. Туди за честь вважали прийти солісти Національної опери, інструменталісти, солісти інших колективів, капела бандуристів, оркестр народної та популярної музики, оркестр народної музики НАОНІ під керівництвом Віктора Гуцала. Тобто наш Будинок звукозапису почав перетворюватися на мініфілармонію, але з величезними медійними можливостями".
Ще одним знаковим проєктом став "Я – віртуоз". Єдиний в країні медійний майданчик, який допомагає відкрити юні таланти в академічному жанрі.
Галина Бабій – ведуча Українського Радіо:
"З’явилася ідея така: підтримати наших дітей, які їздять по всьому світу, здобувають найвищі нагороди, гран-прі міжнародних конкурсів. Вони засвідчують там високий рівень нашої музичної освіти, нашого українського виконавства, але не представлені у медійному просторі України. З'явилася ідея підтримувати їх виступами з симфонічним оркестром, з дуже поважним, з дуже шанованим колективом. Вони отримують розголос в радіо- та телеефірі, грають для столичної публіки. Я вважаю, що це якраз і є місія Суспільного мовника. Ми підтримуємо наших юних талантів. А зараз більше підтримуємо тих, хто не поїхав нікуди в світ, залишився вчитися в Україні, репетиції відбуває під ракетними обстрілами, під різноманітними ракетними атаками, повітряними тривогами".
Володимир Шейко – художній керівник і диригент Заслуженого академічного Симфонічного оркестру УР, народний артист України, лауреат Шевченківської премії:
"При відтоку молоді за кордон, це взагалі унікальний проєкт, який є єдиним, як виявляється, серед всіх мовників Європейської мовної спілки. Це було сказано на семінарі BBC, куди ми їздили в травні. Дуже поважають нас за це, цікавляться цим проєктом. EBU про це знає, і для нас це честь, що нам так вдалося. Ми самі не знали, що воно в те виросте, і зараз присвячено дітям, які повертаються в Україну, і які залишилися в Україні".
Дмитро Хоркін – член правління Суспільного Мовлення:
"Я не можу зараз пригадати жодного яскравого телевізійного мультимедійного проєкту Суспільного мовника, де би наш радіооркестр не брав участь. От буде дитяче Євробачення — вони відкривають. Попереднє Євробачення — хіт Вєрки Сердючки "Лаша Тумбай" — виконував хор Українського Радіо. І коли ви дивитесь декотрі іноземні фільми, майже у всіх популярних українських фільмах — бере участь у запису наш оркестр. Його завдання не тільки створювати музику, але і звуко-шумовий ряд. Тому що, коли кінь біжить у кадрі, ніхто ж реально в студію коня не приводить. В оркестрі є шумова група інструментів, де можна будь-який звук відтворити. І цим займається якраз наш оркестр".
Історія колективів Українського Радіо пишеться щодня, навіть у час війни. До сторіччя Українського Радіо симфонічний оркестр підготував спеціальну програму, з якою гастролює великими містами України. Для багатьох наших слухачів — це унікальна можливість почути і побачити легендарний колектив наживо.
