Вадим Карп'як. Фото Радіо Культура
Увага людини в сучасному світі – це ресурс, який конвертується в гроші
Чому люди залипають в інтернеті?
Інформаційні ресурси та соціальні мережі були створені для того, щоб ми в них залипали. Є така система А/В-тестування. Її винайшов Google. Вони зрозуміли, що треба якось поліпшувати залученість людей і вони почали тестувати. Наприклад, президентські вибори. Вони показують одній половині людей запит по цьому пошуку одним розміром і шрифтом, а іншій половині – іншим і дивляться, де більша залученість людей. Кольори відтестовували так само, поки не виявили, на що люди найліпше реагують і найдовше залишаються на екрані. Тому що увага людини в сучасному світі – це ресурс, який конвертується в гроші. Тому що більше ми будемо проводити часу з екранами: з телефонними, телевізійними, комп’ютерними, то більше грошей отримуватимуть по той бік екрану. Тому немає нічого дивного в тому, що ми залипаємо. Ціла інструстрія, мільярди доларів вкладається в те, як зробити так, щоб ми залипали якомога довше.
Людей легше контролювати через задоволення, ніж через тотальний контроль
Скільком з нас знання про ці технології допомагають не залипати в інтернеті?
Боюся, статистика безжальна і вона нам не сподобається. Це такий самий парадокс, як парадокс смертності. Всі люди знають, що вони смерті, але живуть так, ніби безсмертні. Ніхто не думає про свою смерть в реальному вимірі. Так само з цим залипанням. Ми знаємо, що це небезпечно, але це приємно. Поки всі читали і конспектували Джорджа Орвелла "1984", де тоталітаризм приходить через насильство і тотальний контроль, ми забули перечитувати книжку Олдоса Гакслі "Прекрасний новий світ", де теж показано антиутопічне суспільство, але контроль відбувається добровільно через задоволення. І в довготерміновій перспективі Гакслі переміг. Люди самі себе контролюють. Їх легше контролювати через задоволення, ніж через тотальний контроль. Ми ідеалізуємо демократію, тому що ще Аристотель в "Політиці" попереджав, що демократія стане жертвою самої себе. Не жертвою тоталітаризму чи авторитаризму. Зіпсована версія демократії занапастить саму демократію. І це будо задовго до соцмереж.
Хочеш комунікувати з усім світом, мусиш комунікувати з цими мільйонами бульбашок
Соцмережі побудовані на ті самій природі, яка була в часи Аристотеля?
Не зовсім. Інтернет починався з цієї природи. Але згадаймо, як починався інтернет. Доступ до нього мали лише обрані. Це демократія в античній Греції, коли голосувати могли лише громадяни полісу, тільки чоловіки, тільки ті, хто має власність і можуть підтвердити, що вони сплачують податки. Тобто це був такий собі закритий клуб. Інтернет починався з того, що треба було мати якусь кебету, щоб підключити модем до інтернету, програмувати, знаходити тощо. Тобто був певний інтелектуальний ценз входу туди. Тобто ти чекав на дискусію рівного з рівним. А зараз, коли це масово і доступно, планувалося як засіб обміну думками, вилилося у великі бульбашки. І якщо раніше людина, яка вважала Землю пласкою боялася висловлювати свою думку публічно, то зараз така людина знаходить тисячу собі подібних у різних кутках світу. Таким чином починається ця конспірологічна теорія. Люди спілкуються між собою у бульбашках. Замість глобальності ми отримали маленькі бульбашки, в які треба заходити окремо. Хочеш комунікувати з усім світом, мусиш комунікувати з цими мільйонами бульбашок.
Контроль над інформацією відбувається не через замовчування, а через вкидання
Як широкомасштабна війна вплинула на ставлення до експертизи?
Я не можу сказати, що вона якось вплинула, тому що і до початку повномасштабного вторгнення ситуація з експертністю в медійному просторі була така собі. Експертом міг назватися будь-хто. Мене завжди дивувала кількість інститутів, які займаються всім: від євроатлантичної інтеграції до вивчення оборонного потенціалу Нової Зеландії. Слухачі чи глядачі часто втрачають момент і не розуміють простої істини: якщо людина відрекомендовується, як очільник інституту досліджень чогось там, то це просто громадська організація, яку ти можеш зареєструвати фактично безкоштовно і почуватися не просто громадянином, а головою цілого інституту. І таких інститутів, університетів, центрів впливу, аналітичних центрів можна нареєструвати велику кількість. Я не бачу, що ситуація якось категорично змінилася з початком повномасштабного вторгнення. У нас є кілька хороших воєнних експертів, які є фаховими військовими. Але загалом експертність не поліпшилася, тому що в нас сильно звузилося коло тем. Ми менше говоримо про внутрішню політику. Економічні теми також відпали, тому що наша економіка перебуває на апараті штучного живлення. Буде зовнішня підтримка – буде існувати економіка, не буде підтримки – все завалиться. Тому в нас усе зводиться до питання виживання. І тут мене дивує, що в нам немає зараз загальновизнаних кількох експертів, які були би експертами з виживання, до яких всі звертаються. Існує хибне уявлення, що більше в мене буде інформації, то краще я убезпечу своє життя. Тобто кількість інформації допоможе мені вижити. І якщо ти кажеш, що в мене немає такої інформації, а хтось каже, що в мене є така інформація, то людина піде туди. І це проблема всіх комунікацій: української офіційної військово-політичної верхівки, яка з одного боку не може казати все, а з іншого боку вона стикається з ситуацією, коли в сучасному світі інформація і контроль над інформацією відбувається не через замовчування, а через вкидання. Якщо ще 20 років тому інформацію контролювали, не викладаючи її, то зараз тримати щось в секреті неможливо. Тому контроль інформації в сучасному світі відбувається так, що хто швидше її викине з потрібними коментарями і під потрібним кутом, той і виграв, той і контролює інформаційне поле. Тому у великій війні тримати секретну інформацію довго неможливо. У цьому і проблема. Ми можемо скільки завгодно посилатися, що в нас немає офіційної інформації, ми не повинні знати остаточну мету Курської операції, ми не її учасники і розробники. Але завжди знайдеться хтось, хто скаже: ідіть до мене на канал і я вам все розповім.
Доступність державних чиновників і управлінців зараз як ніколи висока
Чому в нас немає офіційного інформаційного центру, який би щодня інформував громадськість щодо стану справ, аби потім не доводилося спростовувати чутки?
Це вічна проблема і не лише наша, і не лише часів повномасштабного вторгнення. До того теж була така історія. Якщо ми припустимо, що буде якийсь такий один центр, то ми завжди маємо ризик зловживань. І нам завжди захочеться перевірити цю інформацію з іншого джерела. Тут немає однозначних правильних відповідей. Доступність державних чиновників і управлінців зараз як ніколи висока. Раніше, щоб отримати міністра на ефір, треба було постаратися. Зараз ми обираємо час, коли ми можемо прийняти його в ефірі. Тобто є ця доступність. Чи стало від цього зрозуміліше, що відбувається? Навряд. Військові не відкриті до комунікації. У нас відсутні зараз речники цілих напрямків.
Люди розійшлися по своїх інформаційних бульбашках і це тотальна проблема
Як змінилися завдання журналістів під час повномасштабного вторгнення?
Завдання не змінилися. Ми все одно можемо боротися з купою цієї інформації, якої більше, ніж людина встигає переварити і більше полови надходить з інформацією. Це стало складніше, оскільки вже є наїжджені доріжки. Якщо ще в 2022 році люди обирали, кого слухати, то зараз вже усі увійшли в свою колію. Зараз люди розійшлися по своїх інформаційних бульбашках і це тотальна проблема. Якщо ти хочеш щось донести, ти не можеш залізти у всі ці бульбашки. Для журналістів, які працюють з новинами це завжди виклик: що для людини є новина, а що для неї вже не новина. Люди собі знають, де вони беруть інформацію, а ти не знаєш, де вони її беруть, а лише здогадуєшся. Заміряти це все складно і оцінювати вплив складно. І відповідно це виклик, бо навряд ти можеш зараз створити для них нове джерело. Люди довіряють якомусь телеграм-каналу і все.
Хірургами стають ті, хто пройшов практику в морзі
Як наш особистий емоційний стан впливає на те, що ми робимо?
Я цей основний чинник впливу, сімейний, прибрав. Дружина з дітьми перебуває за кордоном. Це дуже стабілізує. Це один момент. Інший момент залежить від особистого психотипу людини. Хірургами стають ті, хто пройшов практику в морзі. Відповідно журналістами в таких екстрених ситуаціях залишаються ті, хто може це вивезти. Це складно, це плавить людей і мене час від часу. Але психологічно ми стійкіші в якомусь моменті, бо ми мали справу з цим. Ми мали справу з потоком інформації і до 2014 року. І після 2014 в нас був час підготуватися до 2022, якщо ми тримали в голові війну, а не вважали, що її немає. Тобто ти звикаєш до цього. На жаль, ти звикаєш до цієї трагедії. Ти поступово в це входиш, адже ми не увійшли в повномасштабне вторгнення раптово. Ми поступово в нього входили і тепер ми маємо певний запас міцності.
