Фото: Держкіно
Чому став молодшим головний герой і старшою – героїня
Події фільму розгортаються в 1970-х роках. Це історія про хлопця Андрія, який через любов до забороненої в Радянському союзі музики потрапляє до спеціалізованої психіатричної лікарні. Пане Денисе, чому вас, як режисера, зацікавила ця тема? Я б не сказала, що ця тема лежить на поверхні.
Денис Тарасов: Ця тема зовсім не лежить на поверхні. Але у мене є старші товариші, які довго цією темою "хворіли" і дуже хотіли, щоб вона на поверхні з'явилася. Авторка Ксенія Заставська дуже хотіла, щоб ця тема з'явилася в кіно і вже давно написала сценарій "Межа забуття". З цим сценарієм вона прийшла до моїх колег і друзів. Це продюсери Тарас Босак і Артем Кулюбаєв. Потім до співпраці ми підключили співпродюсерку Валерію Іваненко. І почали думати, як написати новий сценарій. В сценарії, написаному Ксенією, була розкрита ця тема, але герой був людиною досить поважного віку. А мені, як молодому режисеру, було не зрозуміло, як знімати про героя, якому вже за 55. Тому після довгих пошуків автора нового сценарію ми домовилися з крутим письменником і сценаристом Симором Гласенком. Він і став автором сценарію фільму "БожеВільні". Ми зробили так, що головному герою стало набагато менше років. І мені одразу стало зрозуміло, як я можу працювати саме з цим віком.
Що ви використовували у підготовці до цієї теми? Тема каральної психіатрії була тривалий час табуйована. Чи достатньо вам було джерел для її розуміння?
Денис Тарасов: Джерел не так багато, тому що всі вони в архівах КДБ в Москві. Але завдяки Інтернету, Google і нашому консультанту лікарю-психіатру, колишньому політв’язню та дисиденту Семену Глузману, ми знайшли певну кількість літератури, а також свідчення дисидентів. Є й закордонна література на цю тему. Тому ми поринули у цей світ, і Симор Гласенко купався там, як в океані. Завдяки багатьом свідченням самого Глузмана, який просидів років 10 по психлікарнях, ми мали багато матеріалу.
Пані Ірмо, ви зіграли роль керівниці відділу спеціалізованої лікарні. А чи ви готувалися до цієї ролі?
Ірма Вітовська: Коли мені Денис запропонував цю роботу, я, на відміну від головного героя, якого зробили в сценарії молодшим, навпаки, запропонувала цю героїню зробити старшою. Мені була нецікава міська жінка повоєнного часу, сформована ідеологічно в радянській системі.
А чому нецікава?
Ірма Вітовська: Мені здається, що ламати систему, коли ти був її апологетом і втрачав щось через неї, щось жертвував – це більш амплітудний вчинок, ніж людина, яка є продовженням цієї системи, склалася в більш безпечних умовах.
Тобто вже є продуктом системи. Тому я попросила додати в її долю Другу світову війну. Ця ідеологія для мене цікава, тому що я дуже контроверсійна в цій ситуації. Ми були абсолютно по інший бік окопів з цією жінкою. Але мені було цікаво її дослідити, як продукт свого покоління, своєї точки народження, своєї ідеології, своєї віри, свого виховання. Я хотіла зрозуміти її природу.
Актор завжди намагається "перекроїти" героя на себе. І знайти адвокацію всім цим речам. Бо коли ти граєш, приміром, негідника, ти все одно його адвокатуєш. Адже це твій герой, ти його втілюєш. І ти маєш розуміти, чому він так вчиняє. Ніхто не народжується поганим. На людину впливають обставини. Тоді вчинки моєї героїні стають для мене зрозумілішими. Тому я попросила змінити рік її народження: це вже не середина 1930-х років, а 1923 рік.
Коли починається Друга світова війна, моя героїня є молодою дівчиною. Ми ж знаємо, що робила радянська влада з людьми, котрі мали каліцтво внаслідок війни. Їх намагалися сховати подалі, і це теж є психіатрична історія. Логічно, що моя героїня в Другу світову війну могла вчитися біля старших медиків з контузіями. Цього немає в фільмі. Але актор, мені здається, повинен фундаментувати своє розуміння героя: знати дату народження, членів родини, звички.
Актор має бути архітектором своєї ролі
Денисе, а це допомагає режисеру, коли акторка змінює свою героїню?
Ірма Вітовська: Не всі режисери на це йдуть.
Денис Тарасов: Коли це робиться нахабно, не допомагає. Але у випадку з інтелектуально досвідченою людиною, такою, як Ірма Вітовська, так. Коли ми починаємо роботу, ми маємо домовитися на березі, яким буде персонаж. Є такий вислів, що актор має бути режисером своєї ролі.
Ірма Вітовська: Архітектором...
Денис Тарасов: Так, архітектором. Це дуже круто, коли актор в пошуку. Якщо він буде діяти тільки в запропонованих обставинах, які дає режисер, це буде просто голова, яка говорить. Кожен має включатися і думати над тим, як йому краще втілити роль. Я думаю над тим, як мені краще зробити кіно, маючи візуальні та аудіо рішення. Решта професіоналів пропонують те, що вони хочуть в своїй царині. Це домовленість. Це синергія.
Ірма Вітовська: Це дуже важливо, коли пропозиція береться до уваги. Адже це на користь фільму. Це не на користь мені, не на користь Денису. Від цього справді виграє історія.
Фото: БожеВільні / Diagnosis: Dissent
У Бога своя математика, у кінотеатрів – своя
Ірма Вітовська: І тепер це вже світоглядне питання нашої екзистенційної війни з Росією. Це питання подолання, знищення системи. Коли наша команда поїхала в тур з передпоказами, буквально за кілька днів до цього ми почули в новинах, що Російська Федерація офіційно повертає каральну психіатрію. Тобто наш фільм виходить не просто вчасно, а супер вчасно. У Бога своя математика. Ми просто зробили все вчасно.
Фільм "БожеВільні" знімався в 2021 році?
Денис Тарасов: Так, в 2021 році. Зйомки закінчилися за півроку до початку повномасштабного вторгнення.
В новинах доводилося чути, що подекуди обмежуються покази, десь взагалі відміняється. І це попри те, що з 31 жовтня фільм побачили вже 15 000 глядачів.
Денис Тарасов: І на сьогодні ми маємо вже 2 мільйони 400 тисяч гривень касових зборів. Але нам пишуть з багатьох регіонів України, що на восьмий день прокату фільм вже знімали деякі кінотеатри.
Чому це відбувається?
Денис Тарасов: Ми зараз намагаємося з цим розібратися. Можливо, це і не дуже крутий старт, як для кінопрокату. Але це теж немала сума, і попит на фільм є. Відгуки про фільм дуже круті. У нас були sold out, тобто повні розпродажі квитків.
А кінотеатри не мають зобов'язань, коли беруть фільм у прокат?
Денис Тарасов: Це бізнес. Вони працюють самі на себе. Якщо захочуть, можуть все відмінити. Ми зараз ведемо переговори з кінотеатрами і просимо їх подовжити прокат. Цей фільм мають побачити глядачі. І його треба дивитися. Ми дуже переживаємо через те, що зараз відсотків на 60 зменшилася кількість залів. Нас почали ставити в дуже незручний час, переважно в першій половині дня, коли люди мало ходять в кіно.
З акторського складу картини – п’ятеро на фронті
Чи може бути причина в тому, що в стрічці знявся актор Роман Якимчук, який виїхав до Росії з початком повномасштабного вторгнення, зараз там живе і знімається з акторами, котрі підтримують війну?
Ірма Вітовська: Ні, це не причина. Звісно, на неї можна давити. І це буде одна з версій. І зараз вона шириться. Але ні для нашої команди, ні для ринку, мені здається, це не причина. Цей актор виїхав після того, як ми зняли фільм. Нічого не було відчутно щодо його поглядів і світогляду. Він грає не головну, але визначну, ключову роль. Це не головний персонаж, але на ньому дуже багато замикається. Для фільму спеціально будувалася локація, зараз її немає. Тому ми не можемо перезняти ці сцени, як іноді нам радять. В такому випадку треба перезнімати весь фільм. Актор виїхав до вторгнення, і ми про це нічого не знали. Найбільше по нас це вдарило вже під час вторгнення, ми зрозуміли що він виїхав, не повертається і мовчить.
З акторського складу "БожеВільних" нині воює п'ятеро людей, включаючи головного героя. Чи вартий один вчинок людини, яка виїхала до вторгнення, цілої картини, з команди якої люди на фронті? Костянтин Темляк, котрий зіграв головну роль, вже має дуже багато успішних ролей в кіно. Він міг не йти на війну. Це його добровільний вчинок. Чому тепер картина, в яку він вклав свій великий ресурс і зробив розкішну роботу, має страждати через чийсь вчинок?! Ми не можемо проконтролювати колег, з якими колись працювали. Зрозуміло, що для нас це неприємна і брудна історія. Але ми не відповідаємо за людей. Їхні вчинки не можна передбачити. Я дуже прошу всіх не зациклюватися на цій особі.
Українське кіно і стереотипи
"БожеВільні" – хороше якісне жанрове кіно. Воно тільки набирає оберти, яке починають знімати з прокату. На жаль, у нас немає коштів на велику промо компанію. Справді, багатьом зараз не до кіно. Є питання відсутності майданчиків в Запоріжжі, Харкові тощо. Вони не можуть стовідсотково функціонувати через велику кількість повітряних тривог. Це все треба враховувати. Але є ще одна проблема. Велика частина глядачів вперто не хочуть дивитися українське кіно. Вони не бачили жодної найкращої стрічки останніх трьох років, але продовжують говорити, що хороших фільмів немає. Я дуже довго борюся з цим стереотипом.
