Фото надані артистами
Традиційний український спів, українська музика – це ніякі не музейні експонати. Це те, що може слухатись не тільки по святах, але й кожного дня
Валю, чия була ідея попрацювати разом з Ярославом над піснею "Ой, галочки-чубарочки"?
Валентина: В мене була задача записати альбом з піснями зі Слобожанщини. І певним чином зробити їх такими, щоб вони були можливими для сприйняття аудиторією, яка не працює з фольклором. Тому я шукала людину, яка би могла мені допомогти красиво аранжувати ці композиції. І доля – а насправді, друзі – звели мене з Ярославом Татарченком, і в нас з ним вийшло зробити так, як я бажала. Дуже ніжно, з повагою до першоджерела, з розумінням певної гармонійності традиційних пісень – але і з можливістю для людей зараз такі пісні слухати і знати, що вони існували на тих землях дуже-дуже давно.
Наскільки ми зрозуміли, у тебе бабуся зі Слобожанщини?
Валентина: Так, я виросла з бабусею, вона якраз із тих земель. І я коли шукала пісні, то намагалася знайти ті, що максимально близькі до місця її походження і походження наших предків. В мене була така ідея про те, що люди на цих землях стикалися з тим, з чим стикаємось ми зараз – і що ми проживаємо певні лупи історії. І мені хотілося дати цим пісням певне добре закінчення або надію на щасливе життя.
Наприклад, "Ой, галочки-чубарочки" – це рекрутська пісня (або як їх в регіоні називали – "некрути"). В оригиналі там не дуже добре все закінчується – як це часто в традиційних піснях. Але я закінчила на місці, де ми просимо молодих некрутів/рекрутів вернутись додому – я собі вирішила, що хочу, щоб пісня закінчувалась саме цим. Щоб воно було закликанням, певним замовлянням, тому що… В мене багато друзів і знайомих на цій війні – і тому захотілось так заспівати, щоб вони знали, що ми їх дуже-дуже чекаємо.
Повертаючись до твого досвіду з Південною Америкою, з Бразилією зокрема. Ти відчула вплив української культури на місцеве населення, на людей з українським походженням? Це ж не секрет, що в Південній Америці багато вихідців з України.
Валентина: Бразилія – це унікальна країна, в жителів якої нам є багато чому вчитися. Я завжди казала, що бразильці дуже схожі з українцями. Вони дуже пов’язані зі своєю культурою. Люди могли приїхати з різних країн, але вони, тим не менш, всі мають бразильську спільність. Вони фантастично пов’язані саме з традиційними піснями, в них співаки – виконавці традиційних пісень збирають стадіони і мільйони слухачів. В них все те, що було до приходу португальської колонізації – все визнано, і це все присутнє в культурі.
Там дійсно велика українська спільнота. Я там навіть зустріла хлопця … ну як хлопця, – йому вже було за 70, – який є сином бійця ОУН/УПА і який вже народився там і вчив українську від батька – і ми розмовляли з ним українською! І це також було цікаво, яким чином вони були пов’язані (або не пов’язані) з українською культурою. Але певним чином мені дуже легко вдалося поєднати наші традиційні пісні з їхнім розумінням ритму, груву. Бо в них все це є в крові – і є супервікритість до інших традицій. Тобто, їм дійсно цікаво і їм дуже легко це імплементувати. Вони легко навчаються і легко сприймають інші культури.
Ми також хочемо запитати в Ярослава Татарченка про роботу над піснею "Ой, галочки-чубарочки". Валю, чи можеш ти нам трохи представити Ярослава?
Валентина: Ярослав – один із потужних музичних продюсерів, які зараз існують в Україні. Він працює з цікавими гуртами – такими як ЩукаРиба або Тонка. У Ярослава теж походження з тих країв – Слобожанщина-Сумщина. Мабуть, саме через те він дуже тонко відчуває цю музику і дає таке сучасне й ніжне прочитання.
.jpg)
Ярославе, звідки в тебе така любов до поєднання синтезаторної музики і живих інструментів, сучасності й архіїки?
Ярослав: Ну, я не зовсім зі Слобожанщини (сміється). Бабуся в мене була з Охтирки на Сумщині. Я люблю все, що стосується музики: це не тільки синтезатори, але й акустичні інструменти. І так вийшло, що останні два роки я пов’язаний так чи інакше саме з фольклором, саме з традиційною українською музикою. Можна сказати, що до колаборації з Валею я підготувався дуже добре (сміється). Тому що цьому передували мої колаборації з ЩукаРиба і з Марією Квіткою. Це дуже схожі роботи, тому що в основі був традиційний український спів і моя регармонізація, інтерпретація і намагання покласти все це в сучасний музичний контекст.
Що ми маємо знати про твою роботу над "Ой, галочки-чубарочки"? Який посил від імени вашого творчого дуету слухачі Радіо Помінь мають почути?
Ярослав: Розповідати про музику й пісню, мені здається, не дуже вірно. Бо пісня сама розказує про себе. Тим паче, що це народна музика. Я рекомендую уважно її послухати, почути нашу синергію і усвідомити, що традиційний український спів, українська музика – це ніякі не музейні експонати. Це те, що може слухатись не тільки по святах, але й кожного дня. Можна і треба їх співати, і жити з цими піснями – як жили наші пращури.
Слухати трек "Ой, галочки-чубарочки" Valya Levchenko і Bunht, як і багато інших прем’єр, можна в плейлисті "Промінь Рекомендує 2024" на Spotify.
