Фото: Мультиплекс
Плавна безпечна безвідповідальна редакція
В фільмі йдеться про редакцію газети "Пектораль". Події стрічки розгортаються в редакції, яка розташована на Херсонщині за 6 місяців до повномасштабного вторгнення. Що це за реальність, яка розгортається на екрані?
Роман Бондарчук: Цей сценарій ми написали після того, як поговорили з багатьма журналістами. Ми їх знайшли в 2019 році в Херсоні, але ми ніде не говоримо, що це Херсон. Ми збирали історії їхніх злетів і падінь, те, чим вони пишалися, або за що їм було соромно. На цій основі ми зробили фільм про редакцію не лише "Пекторалі", а й "Степової правди". Редакція – це історія про постійні зміни газети, героя і місця. Звичайно, там було відчуття війни, бо події відбуваються на півдні.
Відчувалося, що стало більше військових баз, що в повітрі висить ця загроза. Але тоді ми всі вірили, що повномасштабне вторгнення неможливе. І коли закінчували фільм, ми означили, що основна дія відбувається до повномасштабного вторгнення. В центрі сюжету – така досить плавна безпечна безвідповідальна редакція. І суспільство. Епілог у нас відбувається після повномасштабного вторгнення, після Перемоги України.
Нічого схожого на нашу степову Херсонщину
А, до речі, в титрах не написано "після Перемоги". Написано "після закінчення війни". І це тривожне формування...
Роман Бондарчук: Тому що воно б дублювало слова одного з персонажів, який має промову одразу після титру. І не хотілося залишати цю тавтологію.
Дарія Аверченко: А він, до речі говорить, що ми перемогли найстрашніше зло. Насправді ми встигли зняти основну частину фільму, і не встигли зняти епілог. Коли ми думали, як і де його дознімати, шукали локацію в Словаччині разом зі словацькими копродюсерами. Адже ніде не було нічого схожого на нашу степову Херсонщину. Знайшли лише одну галявину, на якій все одно, як я сказала, "стирчав Крим".
Нам довелося переосмислити епілог, нам захотілося зробити його більш актуальним. Адже через ці трагічні події ніби почала зникати потрібність стрічки. Тому ми повністю змінили цей епілог. І так, ми поставили персонажів, так званих "туристів війни" – і Боно, і Бориса Джонсона. Нам хотілося про все поговорити, посміятися з того, але водночас і передбачити завершення війни і нашу Перемогу.
Херсонські плавні, і Дніпро, і кручі
Розкажіть про ті локації, які ви встигли зняти до повномасштабного вторгнення.
Роман Бондарчук: Херсонці пишуть у відгуках, що для них зараз це важливий історичний фільм. Тому що більшість локацій зараз або окуповані, або зруйновані, або затоплені. А їм приємно бачити їх цілими і дає надію, що ми все це відбудуємо і повернемо. Локації, зняті у фільмі – це Херсон, Херсонські плавні, кручі біля Тягинки, де у нас відбувається урочисте відкриття газопроводу, Національний парк "Олешківські піски", який пізніше став частиною цих важких бойових дій.
Нині кадри з цими місцями можуть сприйматися, як своєрідний меморіал цим локаціям, які зараз не такі, якими вони були колись. Їхній вибір – це потяг до Херсонщини, який ми вже бачили в фільмі "Вулкан" або в документальній стрічці "Українські шерифи"?
Роман Бондарчук: Всі явища, які ми хочемо досліджувати і про які хочемо розповідати, ми найкраще можемо побачити в рідних місцях з рідними людьми, яких ми знаємо і можемо до них дотягнутися. Пустелю ми шукали насправді для "Вулкану". Ми шукали дорогу, як виїхати до цієї пустелі. Там вже тоді розташувалася військова база, і всі під'їзди до неї були заблоковані.
Порятунок в пустелі і Dark туризм
Мені свого часу так і не вдалося доїхати до Олешківських пісків.
Роман Бондарчук: Ми були вперті. Ми зустріли бджоляра, який просто сів у нашу машину і сказав – поїхали! Потім він з'явився в фільмі, став персонажем нашої стрічки. Але в реальності він так само був з голим торсом, обмазаний якимось мазутом, щоб його не кусали бджоли. Він розповів, що переїхав в ці ліси, щоб віддалитися від інформаційного шуму, який його оточував в місті. Цей галас його так сильно ранив, що він почав чути голоси в місті. Без радіоприймача. Тому він жив в цих лісах, займався бджолами і добровільно перейшов в цю реальність, де не було зайвих шумів. Тому цей пошук локації для попереднього фільму надихнув нас на цілий епізод з новим персонажем, який ми включили в фільм "Редакція".
Дарія Аверченко: В кожному фільмі ми досліджуємо якусь частину Херсонщини. І щоразу це містичні переживання. Олешківські піски я відкрила для себе під час зйомок фільму. Хоча на той час всі активні херсонці вже об'їздили їх на квадроциклах. А зараз, говорячи про те, чи відродиться туризм на Херсонщині, коли звідти піде окупант, можна передбачити, що це буде, ймовірно, тільки Dark туризм, тому що Олешківські піски настільки заміновані, що важко передбачити, як з цим впоратися. Це найбільша пустеля в Європі, і окупанти робили там, що хотіли.
Смарагдова мережа Європи
Те саме стосується і Дніпровських плавнів, в яких ми проводили мабуть всі канікули на байдарках. Це болить всім херсонцям, і це біль всієї України. Ми з херсонськими науковцями обговорювали подання наших унікальних лісів і плавнів до Смарагдової мережі Європи. (Смарагдова мережа Європи (англ. Emerald Network) — мережа територій особливого природоохоронного значення, важливих для збереження біорізноманіття, в країнах Європи і деяких — Африки, створена 1998 року для виконання Бернської конвенції 1979 р – ред.). Вони працювали над цими документами і одночасно робили велику роботу: протистояли підпалювачам і місцевому криміналу, який нищив наші прекрасні південні ліси.
Поговорімо про реальність цих редакцій і почнімо з головного героя – Юрія.
Роман Бондарчук: Насправді Юра – не журналіст. Це молода людина з хорошими інтересами, хорошими мізками, правильними моральними орієнтирами. Він шукає бабака європейського і прагне, щоб ці ліси внесли до Смарагдової мережі Європи. Як я вже сказав, він не журналіст. Ми нещодавно їздили з туром Україною, зустрічалися з багатьма регіональними журналістами, з вуст яких кілька разів прозвучала після перегляду фільму цікава теза, мовляв, виходить, що не обов'язково бути журналістом, щоб почати займатися цією професією. Треба просто мати пристрасть для того, щоб ділитися з іншими і вміти писати. Ним може стати кожен, і Юра, здається, перевершив усі очікування.
Ми списували образ Юри з журналіста Дмитра Багненка
Дарія Аверченко: Ми списували образ Юри з журналіста Дмитра Багненка, який працював в газеті "Вгору". І коли ми затвердили його на зйомки фільму, він відмовився від роботи в газеті, переключився і перевтілився на актора. Щоправда, цьому передували короткі акторські курси. Нам хотілося його органіку, його досвід, його пристрасну молоду натуру передати на екран. Це, на нашу думку, значно важливіше, ніж гра актора, перед яким поставлена акторська задача.
Додам, що образ людини, яка працює в медіа і бореться за правду саме в контексті Херсона – це дуже промовиста історія. Годі й нагадувати про постать, на жаль, загиблої Катерини Гандзюк, яку було вбито.
Роман Бондарчук: Вона теж займалася темою лісів, які горіли. І коли вона змогла вже прямо говорити, хто винен у цих підпалах, її облили кислотою.
Наскільки ця моя паралель адекватна, якщо говорити про фільм " Редакція"?
Роман Бондарчук: Вона свідчить про те, що реальність набагато жорсткіша, ніж вона показана у фільмі. У фільмі ми хотіли показати певне містечко, навколо якого з одного боку – ліси, з іншого – бурштин, з третього – піски. Цих тем у нас дуже багато, і впізнавання відбувається в будь-якому містечку, і не лише України. Ми навмисно робили узагальнену міфологічну атмосферу і світ, для того, щоб люди могли це дивитися на початку з іронією, ототожнювали себе з тим, що відбувається. А потім могли замислитися над тим, чому так відбувається і відрефлексувати на ці явища.
Можливо, ви пам'ятаєте, у Стремоусова, місцевого одіозного криміналітета, була армія журналістів, з десяток інтернет-пабліків і видань. І ці всі люди ходили по місту зі зброєю, бо журналісти мають право носити зброю. Вони перешкоджали діяльності інших журналістів, які, по суті, допомагали Стремоусову брати участь в рейдерських захопленнях, нищити природу і відстоювати ті бізнес-інтереси, які він захищав чи відстоював. Тому не хотілося роботи це аж так реалістично. Хотілося зробити більш умовний світ, в якому є надія і майбутнє.
Повернення смерчу – це страх дитинства
Але водночас ця надія і майбутнє приходять через образ дуже потужного смерчу.
Дарія Аверченко: Всі, хто подивився фільм, пам'ятають розмови Юри з мамою і Русланом після обшуку в їхній квартирі, коли Юра говорить: "Якщо не буде лісів, прийдуть смерчі. Тому що пустеля пошириться на місто". Про смерчі нам розповідали ще наші бабусі і дідусі. Про міражі, які траплялися в степах Херсонщини. І тільки після висадки лісів там справді стала можливою висадка баштанних культур. Аграрії без лісів там не можуть існувати. І для мене повернення смерчу – це якийсь страх дитинства.
Я завжди уявляла це так катастрофічно, як це відбувається в американських фільмах. І подумали, що зрештою, це буде правильним завершенням ритуалу, який переносить нас в містичну площину, адже люди схильні вірити в містику, але водночас смерч і містичній, фізичний, і символічний. Адже він асоціюється з приходом військ окупантів. І з тим, що неможливо буде повернутися до попереднього життя. Воно десь закрутилося у смерчі. Але в той самий час майбутнє прийде. І завершення війни обов'язково буде.
Роман Бондарчук: Він насправді дуже практичний. Є якась кількість лісів, які можна спалити і продати в Туреччину. А після цього втручаються сили природи, і цьому є абсолютно фізичне пояснення, бо піски починають мандрувати з вітром, і смерчі стають все більш потужними. Мені моя прабабуся розповідала, як ці смерчі поглинали курей, гусей, індиків. Або прилітали з сусідніх сіл, і все це падало з неба. Ці потужні спогади зараз поверталися. Все більше було свідчень і любительських відео, де люди показували смерчі, які хазяйнувати по городу.
Українського героя треба добряче допекти
Хто для вас головний герой? Про що він? І література, і театр, і кіно шукають українського героя.
Роман Бондарчук: Українські герої нині дуже різні. Юра справді не Рембо, він не піде з кулеметом робити супер геройські вчинки.
Чому українське кіно не знімає кіно про Рембо? Чому Рембо – не український герой?
Роман Бондарчук: Мені здається, ми прийдемо до цього еволюційно. Ну ми ж теж любимо чекати на березі річки, поки пропливе наш ворог. Є у нас певна лагідність. Я пам'ятаю відео перших днів повномасштабного вторгнення, на якому явно не військові чоловіки десь біля Ірпеня взяли в полон 8-10 окупантів. Вони закривають їх в гаражі і самі собі бурчать: "Думаєте нам зайнятися нічим, окрім того, що вас зв'язувати і закривати?!" В цьому дуже багато про наш героїчний стан. Коли у нас купа своїх справ, і ми не планували нікого брати в полон. Українського героя треба добряче допекти.
Дарія Аверченко: Наша глядачка з Херсона теж запитувала, чому ми не наділили Юру суперсилою. Ми хотіли показати, що героєм може стати кожен. І для цього не потрібна суперсила.
Юра не герой, він просто нормальна людина
Роман Бондарчук: Він навіть і не сприймає це, як якусь боротьбу. Він просто нормальна людина. Він не може влитися в ці правила гри. Коли не важливо, що відбулося насправді, бо потрібно написати те, що замовив редактор. Він просто діє, як нормальна людина. І це вже виглядає, як героїчний вчинок. Для нас він герой звичайно, і герой фільму. Такий, якому можна повірити.
Дарія Аверченко: Саме тому в цій ролі був Діма Багненко, який вболівав за херсонські ліси.
Наскільки ця історія про перемогу? Чи може вона прочитатися, як історія про поразку?
Роман Бондарчук: Зло не перемагає. Смерч очищує цю ситуацію і зносить тих, хто ці ліси палить. Спалили занадто багато лісів, прийшли смерчі і знесли тих, хто палив. Природа відновилася.
Дарія Аверченко: Нам дуже хотілося зробити чесний фінал. Як би не було, а серед людей, які переживуть ці драматичні події, будуть і хороші, і погані. Нам доведеться з цим жити. Хтось буде перефарбовуватися, хтось ховатися, хтось по-справжньому почне перевиховуватися. Ми в це щиро віримо. Зрештою наш редактор в фільмі прийняв фемінітиви, журналісти – їх використовувати. І зрештою всі зібралися на висадці лісу.
Роман Бондарчук: Це про те, що роботи буде багато після Перемоги. І до цього треба бути готовими. Ця історія точно не про поразку.
