Фото ілюстративне
Як пояснити потребу людини вибудовувати якісь плани?
Це одна з наших людських рис. І це те, що зробило нас такими вправними в тому, щоб досягати чогось. Зараз ми живемо в умовах доволі великої невизначеності. Ми живемо в такому часовому періоді, спричиненому війною і суспільними кризами, коли стандартні рекомендації усіх написаних книг з планування, що працювали в мирні часи, зараз нас не стосуються. У нас свої ситуації і нам потрібно їх враховувати.
Чи існує правильна конструкція запитань до себе і правильних вимог щодо планування?
Вимоги до планування виходять з того, що саме ми хочемо. І інколи люди трохи змішують поняття плану мрій, плану бажань і річного плану. Немає нічого поганого в тому, щоб мріяти. Це прекрасне джерело, щоб обрати розуміння себе, що б я хотів, щоб було в моєму житті. Якщо ми говоримо про рік 2025, то планування його має певні особливості. Зараз зовнішні обставини можуть не дати планам втілитися у життя. І це може підсилити відчуття, що я не контролюю своє життя, що мені нічого не вдається. Толерантність до невизначеності – психологічний термін – притаманний не всім. Тому деякі люди більше засмучуються, коли очікування не виправдовуються, а інші більш спокійно до цього ставляться. І це важливо враховувати. А чи є в людини взагалі право на помилку, право бути не ідеальним і з чимось не впоратись? Це доволі особистісне питання. Щодо переваг планування в наших невизначених умовах, я б, мабуть, хотіла нагадати приказку, що хто не знає, куди плисти, для того немає попутного вітру. Тому, якщо ви попередньо окреслили, в якому напрямку хочете рухатися та розвиватися, це допоможе в процесі життя помітити ті ситуації, які є сприятливими і використати їх. І навіть якщо щось сталося несподівано, у вашому плані це може бути присутнім, просто не в тій послідовності, як у нас сталося 24 лютого 2022 року, коли велика кількість людей мала поїхати у вимушену еміграцію, евакуацію за кордон. Ті, хто серед своїх стратегічних планів мали такий намір, що вони можуть жити за кордоном, вони діяли більш усвідомлено і впевнено під час цієї вимушеної евакуації. Вони розуміли, що я це допускаю. А ті, кому довелося їхати через зусилля, щоб врятуватися, мали більше психологічні проблеми, щоб для цього якось пристосуватися.
Сама підготовка до цього процесу має бути? Чи тут потребує якогось дещо інакшого підходу? Як би ви радили?
Я б радила прислуховуватися до себе. Взагалі зараз в нас такі часи, що до себе ставитися треба гарно і ніжно, не примушувати, що всі роблять і я маю, а більше дозволяти собі відчувати: а чи мені це потрібно чи ні? І всі поради зі створення планів на 2025 рік я б розглядала, як пропозицію до самодослідження: чи можу я стати завдяки плануванню ще більш впевненою в собі чи впевненим? Чи я можу це використати собі на користь? Чи це мені буде заважати? Бо є люди, які не люблять планувати через те, що вони вважають, що це обмежує їх креативність. Є люди, які можуть вносити в плани тільки ті дії, які є для них дуже важливими і не вносити туди велику кількість дій, які все одно будуть виконувати в процесі року. Але якщо цей план буде тільки про те, що я хочу досягти, а не про те, що я точно буду робити, то він буде більше мрій стосуватися. І він тоді може дійсно не вдатися. Якщо ви плануєте все одно ходити на роботу будь-що, все одно хоч інколи ви ходите з родиною чи з друзями кудись погуляти, то це начебто такі невеличкі плани. Навіщо їх вносити в річний план? Але якщо ви їх не забудете, вони вам допоможуть потім, коли ви будете переглядати свій план і отак, як наприкінці року ми підбиваємо підсумки, ви зможете поставити галочку навпроти набагато більшої кількості пунктів, бо ви їх виконали.
Фото з особистої ФБ-сторінки Катерини Лисник
Чи справді аж усім потрібні ці плани? І чи можна собі дозволити принаймні поки що плану не мати?
Так, можна собі дозволити не будувати плани, якщо ви зараз не бачите майбутнього взагалі. Або будувати плани тільки на три місяці чи на п'ять. Якщо ви знаєте, що в квітні доведеться змінювати місце, де ви живете, а ви ще не знаєте, як ви будете на новому місці, як влаштуєтесь, які там обставини, то тоді планування можливе лише до квітня. Бо потім буде нова інформація, яка допоможе побудувати більш пов'язаний з реальністю план. Так само з військовими. Я б не сказала, що вони повністю не належать собі. Це особлива категорія людей, які виконують накази, живуть за іншим розкладом, ніж цивільні люди, але все одно побудова планів може допомогти навіть в такому випадку. Все одно життя триває, навіть коли ти військовий. Є певні речі, яких ти хочеш досягти. Це можуть бути якісь не пов'язані соціальними контактами речі, а щось більше про себе. Наприклад, я буду знаходити для себе час п'ять хвилин чи як тільки буде зв'язок, поговорю зі своїми близькими. І це прекрасний пункт плану на майбутній рік. Це може бути те, що, не зважаючи на те, що я в таких складних умовах, я військовий і моє життя під загрозою весь час, але я всеодно буду знаходити час радіти життю, спілкуватися з друзями, навіть якщо це побратими тільки або, можливо, я зможу написати раз на тиждень якесь повідомлення другові, який залишився в мирному житті – це нас якось зв'яже. Це різні речі, які інколи випадають зі свідомості, тому що під час режиму виживання з'являється, як то називають психологи, певне тунельне мислення. Ми бачимо тільки ту проблему, яка зараз конче необхідна, яка прямо перед нами. І побудова річного плану може допомогти трохи розширити це тунельне мислення, побачити, що є ще щось крім військового обов'язку, крім війни навколо. Однак всі люди різні. Комусь забагато зараз. І ці умови не дають можливості нічого планувати – день скінчився, і добре. Це знову про режим виживання і про людей, в яких були серйозні втрати. Навіть може бути, що в людини не було серйозних втрат, але її життєва енергія майже на нулі. І тоді це режим виживання, коли план на день – це вже прекрасно. План на три дні – це те, до чого маємо прагнути. А план на тиждень – це пречудово. Це вже людина десь помітила хоч якісь намітки на майбутнє.
