Архівне фото з відкритих джерел
Кульмінація Української революції
22 січня 1919 року на Софійський площі у Києві був проголошений Акт Злуки. УНР і ЗУНР об'єдналися в соборну Україну. Чи було в учасників тих подій розуміння епохальності цієї події?
Так. Я думаю, що було. І не лише я так думаю, самі учасники це підтверджують. Це, з одного боку, кульмінація Української революції, з іншого боку, це те, про що мріяли діячі Українського національного руху в сучасному вимірі від самого початку, від середини ХІХ століття. Відтоді, коли гостро постала проблема роз'єднання між кількома державами.
Як Акт Злуки сприймали лідери УНР і ЗУНР, адже були різні історичні обставини, за яких ці республіки виникли?
Загалом, це сприймалося однаково. Це споконвічне об'єднання, як досягнення мети, до якої всі йшли. Окрім того, що Україна має бути незалежною, вона має бути ще й соборною, об'єднаною. Водночас усі зважали на багато політичних і, насамперед, військових реалій. Тому що тоді, попри свято Акта Злуки, вже точилися бойові дії з більшовиками. Було зрозуміло, що вони будуть наступати на Україну, так само, як і поляки щодо Західної України. Атмосфера була, з одного боку, святкова, з іншого боку, холодна. І холодна не через те, що зима. Було розуміння, як добре, що соборність є. Але одразу поставало питання про те, як цю соборність зберегти.
Як момент проголошення висвітлювався тоді в пресі? Цікаво, яка атмосфера панувала тоді на Софійській площі?
Фіксується і в спогадах, і в документах, що загалом це була атмосфера святковості, багатолюдності, велелюдності. Все відбувалося, як державні урочистості. Як справедливі урочистості державного рівня. Всі вітали цю подію, попри те, що час був важкий. Не було зрозуміло, що буде далі, але день був урочистий.
Що передувало
Які події передували проголошенню Акта Злуки?
Насамперед, потрібно відзначити, що це був період завершення Першої світової війни. 1917 року розпалася Російська імперія, і на її уламках постають автономні незалежні утворення, в тому числі, й УНР. А Австро-Угорщина проіснувала ще рік, до кінця 1918 року. У листопаді 1918 року так само розпадається і Австро-Угорщина. Українці на західних землях колишньої Австро-Угорської монархії проголошують свою державу. І от, коли вже існували дві незалежні українські держави, третім пунктом мало бути їхнє об'єднання. Цьому теж заважали певні чинники, тому що з боку ЗУНР були побоювання окупації УНР більшовиками. Так само в УНР теж не було розуміння, яким чином поведе себе західноукраїнська держава. Але потім політичні діячі дійшли згоди. Тому що це те, що декларувалося і в період недержавності: Україна – це не просто якесь утворення. Є своя Україна в Західній Україні, і є своя Україна в Наддніпрянщині. Україна завжди розглядалася, як цілісне явище. Відбулося те, що мало відбутися.
Які були суперечливі моменти Акта Злуки, коли працювали над його створенням? Які питання були, можливо, найбільш дискусійними?
Дещо суперечливим було те, що на момент Акта Злуки були, по суті, сформовані дві політичні та військові системи. І це означало, що якась політична система інтегрується в іншу. Конкретно – ЗУНР, яка ставала західною областю УНР. Це були доволі самостійні утворення зі своєю бюрократією, своєю розгалуженістю тощо. Це, ймовірно, дещо ускладнювало процес, але мета була одна.
У державному розумінні – об'єднання держав в одну
Що дало об'єднання з практичної точки зору в економіці, військовій сфері?
Оскільки Україна була тоді в боротьбі, то злука допомагала об'єднати зусилля. Наддніпрянщина могла допомогти Українській галицькій армії. Так само Українська галицька армія могла надавати допомогу армії УНР. У державному розумінні, це об'єднання держав в одну. Відповідно, це покращення функціонування тощо. Це – унітарність і зрозумілість визначення, що це одна держава, і можна виступати спільним фронтом або проти одних, або проти інших. І це момент політичної зручності.
Іван Стичинський. Фото armyinform
Які ризики зберігалися в контексті захисту кордонів?
В цьому і полягали основні ризики, тому що кордони були загрожені і зі сходу, і з заходу. Так само в думках місцевих політичних діячів локальне мислення превалювало над державним. Хто головний ворог? Більшовики чи поляки? Що важливіше – якщо захоплять Львів чи Київ? Це був головний ризик. Він, зрештою, згодом і спричинив те, що Акт Злуки був, по суті, де-факто розірваний. Тому ризики були військові.
Постійно потрібно було боротися
Якою була реакція сусідів на ухвалене рішення між двома країнами про об'єднання? Як сприйняли в світі створення нової республіки?
На той момент Україна вже була міжнародно визнаною державою. Був Берестейський мирний договір, який включав в себе низку договорів, котрі Україна укладала з багатьма державами. По суті, ЗУНР була так само визнана. Коли розпадалася Австро-Угорщина, один з основних принципів її розпаду і подальшого самовизначення народів – це Декларація Вудро Вілсона про право народів на самовизначення. По суті, на свою незалежність. Українці й так були визнані в Австро-Угорщині, і по суті, їхнє міжнародне визнання, як народу, залишилося. Щодо держави – це було складніше питання на Паризькій мирній конференції. Тому з міжнародним визнанням питань не було. Тобто, Україна визнавалася, як така. Але перед цим, як ми знаємо, в Україні розташовувалися німецькі війська. І українська тодішня держава сприймалася, як союзник Німеччини. Німеччина програла Першу світову війну. Але крім того, що вона її програла, вона була ще й визнана агресором. А союзник того, хто програв і союзник агресора – це різні речі. І ми, на жаль, опинилися в таборі союзників агресора. Відповідно, країни згоди – країни Антанти, дивилися на нас, як на країну, з якою не зрозуміло, бути союзником чи ні. Хоча Україна прагнула тоді відносин з країнами Антанти. Але це не складалося через, по-перше, бачення Великої Британії і Франції загалом майбутнього цього простору колишньої Російської імперії, колишньої Австро-Угорщини. По-друге, у нас також часом просто не вистачало зусиль на якусь активну міжнародну діяльність. В силу і внутрішнього положення, і зовнішнього. Адже постійно потрібно було боротися.
Хочу зупинитися на моменті інтеграції. Чи в усіх питаннях була згода в процесі об'єднання республік? Чи були питання, які вимагали компромісів?
Звісно, хтось втрачав в плані повноважень, зокрема ЗУНР. Але основним було питання українсько-польської війни. Тому що для Української галицької армії було вкрай важливо, що Львів перебуває під окупацією. А командування армії УНР основну загрозу вбачало в більшовиках та ймовірній втраті Києва. Тобто основне різнобачення – це ведення спротиву, це питання, як конкретно ми захищаємо нашу державу.
Загальна мета перевищувала якісь суперечності
Чи суголосні ті розбіжності з сучасністю, в якій ми часто чуємо тезу про те, що "Схід і Захід – разом", яка, по суті, тільки підкреслює те, що є окремо Схід, і є Захід? Наскільки ментально були подібні або ж різні мешканці ЗУНР і УНР?
Як на мене, загальна мета перевищувала якісь суперечності. В процесі Першої світової війни багато наддніпрянців побувало в Західній Україні, багато мешканців Західної України побували в Наддніпрянщині. Більше того. От я згадав німецькі війська, які, як союзники, вступали в Україну. Так от, підрозділи австро-угорської армії теж заходили в Україну і дійшли аж до Азовського моря, до Маріуполя. І там в тих частинах служили українці. Тобто, всі вже уявляли, що в цілому являє собою Україна. Збереглися спогади про те, як приїжджали галицькі делегації до Києва, їх вражала побутова складова, порівняно з тодішнім становищем ЗУНР. Вражало, наприклад, що тут працювали пекарні. Для військової Австро-Угорщини це було важко уявити. А тут, попри війни, побут був налагоджений і все функціонувало.
А щодо східняків і західників, то, навпаки, якщо ми беремо ідеологію Січового стрілецтва, там підкреслювалося, що одне без іншого неможливе. Це все нерозривно. Ясно, що якась різниця була. Але я б не сказав, що вона велика. Під час Першої світової війни якісь зразки наддніпрянського фольклору вояки зустрічали в Західній Україні. І це діяло, як вкрай фактор об'єднання.
Буковина і Закарпаття були окремими адміністративними одиницями Австро-Угорської імперії. Як там сприймали ідею соборності. Чи були там якісь відмінності?
Так. Це були цікаві частини Австро-Угорщини, тому що Закарпаття відносилося до угорської частини Австро-Угорщини, про яку ми знаємо набагато менше, ніж про німецьку – Галичину. Буковина була взагалі окремим краєм. Якщо десь тут були панівні етноси, то там, навпаки, намагалися зіграти на рівновазі українців, румунів і німців. Декларативно всі ці території увійшли в ЗУНР. Але міжнародна політика склалася так, що Закарпаття потім стало Чехословаччиною. А Буковина була окупована Румунією, яка територіально тоді зросла і суто військовою потужністю змогла окупувати Буковину.
Це одна з найважливіших подій того часу
У цьому контексті варто згадати і Петлюру, який фактично віддав ЗУНР на поталу Польщі. Чи був у нього інший вибір?
Це цікаве і дискусійне питання. Питати зараз, чи був у нього інший вибір – це теж саме, що й питати, чи був у нас інший вибір, ніж укладати угоду з Німеччиною чи Австро-Угорщиною. Зараз багато хто каже, що на цьому моменті Українська революція програла. Це був вимушений крок, щоб зберегти державність у якихось межах. Зрозуміло, що згодом це на ній погано відобразилося. Хоча й перед цим теж були дискусійні кроки, такі як перехід Української галицької армії на бік Збройних сил півдня Росії, на бік більшовицької армії. Час був складний. Й інколи для виживання потрібно було приймати якісь складні політичні рішення. І угода Петлюри і Пілсудського – це теж складне рішення. Звичайно, воно повпливало на стосунки між політичними елітами. Але на ментальному і змістовному рівні соборність ніколи ніхто не відкидав.
Яку роль Акт Злуки відіграв у становленні Незалежності сучасної України?
Це була, як я вже сказав, кульмінація Української революції. Для подальших поколінь це означало, що Україна таки об’єдналася. Що тодішня незалежна Україна була майже в такому ж сучасному вигляді. Це одна з найважливіших подій того часу.
