Фото: Лілія Лилик, Радіо Промінь
Альбом "Семафори" — це концептуальна робота, пронизана наскрізною темою й об'єднана образом героя — перевізника, який виводить людей із зони небезпеки
Нещодавно на стримінгових платформах з'явився твій альбом "Семафори", записаний спільно з Юрієм Гуржи. Це вже третій твій альбом із ним. Розкажи про реліз і в чому його наскрізна тема?
Тема дому, дороги, розлуки й повернення. Ми з Юрою працюємо разом уже кілька років, і це така сродна співпраця, якщо говорити термінами Григорія Савича Сковороди. З ним дуже цікаво і добре працювати, він легко відчуває тему й колег по роботі. Ми тривалий час підходили до такої спільної роботи, в якій було б розчинене в просторі й музиці багатоголосся. Ми думали як це зробити, пробували частково це втілити в попередніх наших альбомах. Роботу над "Семафорами" ми почали ще минулої весни: я надсилав теми й тексти, а Юра робив з них музику. Потім процес трохи призупинився, адже я мобілізувався, а восени Юра приїхав до Харкова і в мене була можливість заскочити в студію. Тоді ми й записали весь матеріал.
Ви спочатку визначили тему, а вже під неї писали пісні, чи твої готові вірші стали основою для музики?
У нас спочатку була ідея альбому, і всі тексти писалися спеціально під цей задум. Єдиним винятком став вірш, який Юра просто взяв з мережі й зробив з нього пісню. У підсумку вийшла доволі концептуальна робота. Вона пронизана наскрізною темою й об'єднана образом героя — перевізника, який виводить людей із зони небезпеки й повертає їх у безпечні місця. Це така людина, яка виступає певним сталкером, який поєднує різні світи, досвіди та простори.
Тема дороги доволі універсальна, вона задає ритм і відчуття простору
Чи були особисті переживання, які впливали на створення пісень?
Безперечно. Я живу в Харкові, а це прифронтова та прикордонна зона. Зараз у місті близько 200 тисяч тимчасово переміщених осіб із Харківщини, Донеччини, Луганщини — територій, які перебувають під окупацією або на лінії бойових зіткнень. Відчувається їхня певна неукоріненість і транзитність, а також те, чого ці люди хочуть найбільше — повернутися додому.
У твоїх віршах і піснях часто фігурують дорога й залізниця. Також ти багато разів звертаєшся до Бога, і це помітно як у твоїй ранній творчості, так і в сучасній, зокрема в альбомі "Семафори". Що ти хочеш донести цим?
Звернення до Бога — це радше риторична фігура. Ми з Юрою визначаємо "Семафори" як певний різновид сучасної духовної музики. Це духовна музика агностиків, якщо можна так сказати, — людей, які намагаються вірити, не втрачати надію і не зводять усе це до питань виключно якихось церковних конфесій, а розглядають питання більш широко й глибоко. А тема дороги доволі універсальна, вона задає ритм і відчуття простору. Особливо в нашій країні, яка поєднана автомобільними дорогами та залізничними шляхами. Коли ти постійно перебуваєш у дорозі, то відчуваєш ці масштаби та взаємопов'язаність. І це не дивно, варто згадати 2022 рік, початок повномасштабного вторгнення. Тоді ж українська залізниця виконувала роль такого великого перевізника. Залізничники зробили дуже багато хороших корисних справ, за що їм велика подяка. Та й загалом дороги тоді для когось ставали шляхом порятунку, а для когось — наближенням до невідомого. Вони теж переставали бути суто автомобільними магістралями, а ставали певними порталами між різними світами й досвідами.
Якщо з'являється вільний час, я згадую, що я поет і маю стосунок до музики
Минулого року ти видав альбом гурту "Жадан і Собаки", спільний альбом із Євгеном Турчиновим, також було створене Радіо "Хартія". Крім цього, ти активно займаєшся волонтерською діяльністю та несеш військову службу. Звідки ти береш енергію?
Якщо говорити про мою літературну творчість, зараз її так можна назвати умовно, тому що головна і найважливіша моя діяльність зараз — це служба в Силах оборони, яка забирає більшість часу й сил. Але якщо з'являється вільний час, я згадую, що я поет і маю стосунок до музики.
Як ти відновлюєшся після втоми?
Я читаю книжки, які я люблю, і слухаю музику. Насправді територія мистецтва й культури неймовірно помічна й реабілітаційна. Це ті речі, які свого часу формували нас і створювали такими, якими ми є. Вони є зоною якоїсь певної рівноваги. Тому достатньо просто повертатися туди, де тобі було добре, де ти почувався собою. Це заряджає. Тобто культура — це такий павербанк, до якого ти час від часу під'єднуєшся.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
Відеоверсії інтерв'ю дивіться на офіційному YouTube-каналі Радіо Промінь.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
