Фото: Укрінформ
"Це головний майданчик РФ для поширення пропагандистських наративів"
Ви написали, що цього року восени Росія публічно звітуватиме на полях ООН щодо українських дітей, які були депортовані росіянами? Наскільки взагалі ймовірно, що Росія буде про щось звітувати?
Насправді максимально ймовірно. Тому що РФ дуже дорожить своїм членством у Радбезі ООН. Це для неї головний майданчик для поширення своїх пропагандистських наративів. Відтак Росія дуже охоче відповідає на запитання, інколи навіть завчасно розповідає свою альтернативну версію подій, які відбулися. І цього разу, коли Комітет з економічних соціальних та культурних прав надіслав до неї додаткові запитання, які стосувалися примусово переміщених українських дітей, РФ надала своє власне бачення, що ж відбувається з нашими дітьми, чому вони так довго залишаються під контролем Росії, чому потрапляють у російські родини і чому їх так рідко повертають на Батьківщину.
Цього разу Росія повторюватиме те, що вже розповідала? Чи якось інакше буде пояснювати, що відбувається із дітьми?
Торік Росія проходила такий самий огляд щодо конвенції ООН про захист прав дитини. Російські представники протягом кількох годин розповідали про те, як вони нікого не депортували, а евакуювали, як вони забезпечують право навчатися українською мовою тощо. Тоді комітет не повірив РФ і видав досить повний звіт, в якому частина діянь була визнана порушенням прав дитини. Вочевидь, якщо це трапилося на початку минулого року і були рекомендації, то чому ж Росія продовжує депортувати українських дітей, неактивно повертає тих, кого вона викрала раніше, і для неї це ніби не має жодного значення. Але насправді для Росії має значення ця нагода переконати бодай якусь частину членів ООН ― а це 194 держави ― і перетягнути їх на свій бік. А водночас не дати Україні скористатися майданчиком ООН, щоб ухвалити власні резолюції щодо українських дітей. РФ не змінює свою поведінку і не реагує на рішення міжнародних судів, але це не означає, що її врешті не змусять відкоригувати свою поведінку.
"Дітям змінюють персональні дані, їм перековують не лише свідомість, а й особисту історію"
Чи змінює Росія тактику стосовно депортованих українських дітей?
Є кілька оновлень стосовно того, що відбувається сьогодні з українськими дітьми, які перебувають під контролем росіян. Якщо на початку повномасштабного вторгнення РФ викрадала і примусово переміщувала усіх дітей поспіль, бо це був спосіб зберегти контроль над українськими дітьми, то зараз, коли вона протиправно анексувала частину українських територій, везти дітей кудись у Владивосток і там їх приховувати ― немає сенсу. Тому що РФ створила величезну систему переформатування свідомості наших дітей, їхньої індоктринації, політизації їхнього мислення, фактичного перетворення у власних громадян на окупованих територіях України. Тож тепер вивезення українських дітей стали тимчасовими. Є зовсім короткострокові програми по одному тижню, коли українських дітей вивозять у Москву, Санкт-Петербург, Тулу і показують їм величну російську історію, в якій місця Україні як незалежній державі просто немає. Так само є вивезення до таборів перевиховання на 2-3 тижні. Частина цих таборів є досить агресивно мілітаризованими, коли українських дітей навчають бути російськими солдатами. Ми прогнозуємо, що у 2025 році, який Путін оголосив роком захисника вітчизни, таких мілітаризованих програм у таборах перевиховання стане більше. До того ж росіяни планують уніфікувати програму перебування в усіх таборах і зробити її націленою саме на військово-патріотичне виховання, тому вплив на наших дітей ставатиме сильнішим і нам буде дедалі тяжче повертати їх не лише фізично, але й ментально. У міжнародного співтовариства складається хибна думка, що коли немає страшних російських танків чи спеціальних путінських бордів з окупованих територій з українськими дітьми, то й депортації немає. Це неправда. Депортації тривають, але тепер вони відбуваються за "кримським сценарієм". Приїжджають російські так звані "прийомні батьки", вибирають собі українських дітей із закладів інституційного догляду, потім встановлюють над ними протиправну опіку чи усиновлюють, а далі вивозять їх назавжди. Такі випадки ми зафіксували у 2022-му, 2023-му і 2024 році. Прогнозуємо, що у 2025 році їх не поменшає. Річ у тім, що наших статусних дітей, тобто позбавлених батьківського піклування, росіяни вже внесли до своїх федеральних баз даних. І якщо подивитися профілі, то бачимо, що ці діти доступні для всіх форм передачі у сім’ї. Тобто росіяни брешуть у своїх відповідях. Ми бачимо, що українські діти передаються на усиновлення. Це дуже негативний процес, тому що дітям змінюють персональні дані, їм перековують не лише свідомість, а й особисту історію. Відтак потім цих дітей якось ідентифікувати і повернути в Україну буде надзвичайно складно. Вже три роки великої війни, і час грає проти нас.
Катерина Рашевська. Фото: Facebook-сторінка
Діти, яких вдається повернути, це сироти?
Є різні дітки. Серед них і діти-сироти, і діти, позбавлені батьківського піклування, але є і батьківські діти. Серед 1042 повернутих на сьогодні дітей є діти, які возз’єднуються зі своїми батьками, наприклад, тому що мама була в полоні або була військовою, завершила службу і просить, щоб їй повернули дитину від родичів з окупованої території. Також наші органи влади допомагають виїхати цілим родинам, тому що залишатися на окупованій території ― це фактично ставати об’єктом переслідування, особливо якщо ти не хочеш змінювати свою ідентичність і ставати лояльним до окупанта.
"РФ проводить культурні обміни в Казахстані та Індії, використовуючи як агентів своєї пропаганди українських дітей"
Що розповідають діти після повернення? Як з ними поводилися росіяни?
Діти розповідають досить різне. Кожна дитяча історія ― дуже унікальна. Часом ми починаємо розуміти, що депортація чи вивезення до табору перевиховання ― це не найстрашніше, що відбулося з українськими дітьми. Бо були випадки сексуального насильства, свавільного утримання в ізоляторах, щоб змусити дитину бути російським патріотом, були випадки нелюдського поводження щодо наруги над батьками дітей у їхній присутності. Ну і російська система формальної та неформальної освіти, школи, де розповідають, що вашої країни та української ідентичності не існує, що ви тепер росіяни, тож любіть РФ, бо Росія тут назавжди. Навіть роздають канцтовари із портретами Путіна і написами "СВО" та "Россия своих не бросает". Українських дітей почали вивозити не тільки на територію РФ, в Білорусь, на окуповані території України, а також у Казахстан та Індію, де Росія намагається проводити культурні обміни та різноманітні пропагандистські заходи, використовуючи як агентів своєї пропаганди вже українських дітей. Тому тут маємо величезний букет порушень прав дитини. Я дуже пишаюся діяльністю "Регіонального центру прав людини" щодо формування пілотних скарг до комітету ООН з прав людини задля того, щоби спробувати притягнути РФ до відповідальності за цей букет порушень.
Ви представляєте всі ці напрацювання на міжнародних майданчиках. Чи стикалися ви з тим, що вам не вірили або скептично ставилися до того, що ви озвучили?
Відкритого прояву недовіри чи скепсису я ніколи не відчувала. Але в державах так званого Глобального Півдня, наприклад, у Бразилії, Південній Африці, довелося відповідати на дуже багато додаткових запитань. Приміром, деяким державам абсолютно не зрозуміло, чому так багато наших дітей були у закладах інституційного догляду. Або де та черга батьків, які борються за повернення своїх дітей, виходять під Верховну Раду і вимагають повернути їх. Інколи ці країни просто не можуть зрозуміти українські реалії, коли на окупованих територіях очільники дитячих будинків сімейного типу йшли на колаборацію з ворогом і власноруч вивозили українських дітей у Росію, а потім передавали в російські родини. Ці складні матерії ми намагаємося пояснити простими словами. Ситуацію в Україні не можна натягнути на ситуацію в Аргентині, ми маємо тут свій унікальний досвід.
"Жодні обставини не стануть перешкодою для того, щоб усі винні опинилися за ґратами"
Чи наближаємося ми до притягнення до відповідальності причетних до примусового переміщення та депортації наших дітей?
Насправді досить маленькими кроками ми наближаємося. І на національному рівні збільшується кількість підозр тим особам, які сприяли депортації українських дітей, і на міжнародному рівні зростає число санкцій щодо таких осіб. МКС також продовжує розслідування щодо дій Володимира Путіна на Марії Львової-Бєлової, суд цікавлять і різні аспекти долученості білоруських лідерів до цього злочину. Процеси тривають. Вочевидь міжнародна юстиція ― це нешвидкий процес. Але жодні обставини не стануть перешкодою для того, щоб усі винні опинилися за ґратами.
