Ілюстративне фото: facebook/Генеральний штаб ЗСУ / General Staff of the Armed Forces of Ukraine
Жахіття та ясність для Європи
Колишній вже голова Мюнхенської безпекової конференції Гойсґен заявив, що цьогорічний захід став у певному сенсі європейським жахіттям, але водночас і вніс багато ясності. В чому це жахіття та ясність? І чи прояснилася ситуація щодо миротворців?
Ясність була внесена відповідно до того, якою є на сьогоднішній день роль Сполучених Штатів, бажання Сполучених Штатів захищати Європу. Фактично, ті заяви, які прозвучали від американської делегації, засвідчили те, що Європа має сама подбати про свою безпеку і відповідати за мир і спокій на своїх кордонах. Це, водночас, стало і певним жахіттям, тому що протягом останніх більше 30-ти років, від кінця Холодної війни, Європа перебувала в стані летаргічного сну, вважаючи, що їй ніщо не загрожує і загрожувати не буде, бо вона знаходиться під надійною "парасолькою" американських військових. Раптом виявилося, що Європі самій треба ухвалювати рішення, докладати зусиль для того, щоб бути відповідальною за стабільність та безпеку на континенті. Це, в певній мірі, є тим жахіттям, яке примусило Європу прокинутися і почати діяти. На жаль, діяти дуже запізно, адже хотілося, щоб вона почала діяти ще в 2014-му, а до того — у 2008 році. Але відбулося те, що відбулося.
"Говорити про миротворців трохи зарано"
Якщо говорити станом на зараз щодо питання миротворців, то наскільки Європа таки прокинулася? Велика Британія заявила, що готова відправити миротворців, але з боку Польщі лунають заяви, що ніяких військових на території України з їхнього боку не буде. Проте, як кажуть, хтось закладає перший камінь, а далі починається надбудова. Чи відбувається таке будівництво, формування уявлення і вольового рішення про відправку миротворців зараз?
Якщо бути відвертим, мене дуже дивують такі розмови, тому що рішення про залучення миротворців має бути ухвалене всіма сторонами конфлікту. Питання: чи була Росія взагалі присутня на Мюнхенській конференції? Чи висловила вона бодай потенційну згоду з тим, щоб якісь миротворці — не обовʼязково європейські — будуть розгорнуті відомо де? Яка їхня роль та задачі? Всі ці питання погоджуються при медіативній підтримці, наприклад, ООН між сторонами конфлікту.
Зараз складається враження, що ми говоримо тільки про наші бажання, не узгоджуючи ці питання з іншою стороною. Уявімо собі, що миротворчі або стабілізаційні сили, сили стримування будуть перекинуті в зону бойових дій або поблизу неї. Що буде, якщо на них нападуть російські війська? Як вони будуть реагувати? Які їхні задачі? В мене перед очима стоїть наш життєвий досвід миротворців минулого століття. Ми памʼятаємо, що сталося із Сребреницею (під час війни на території колишньої Югославії у 1990-ті роки – ред.), коли саме миротворчий підрозділ, який був призначений для того, щоб захищати мирне населення, зробив крок у бік і це сприяло колосальній трагедії. Тому і зараз говорити про миротворців трохи зарано, бо не є зрозумілими навіть обриси цієї операції і за що миротворчі будуть відповідати.
"Ми думаємо, що за нас хтось вирішить і щось робитиме, але такого не буде"
Але, враховуючи, що РФ на цьому етапі навряд чи про щось таке могла б домовлятися, чи є сенс взагалі порушувати питання миротворців?
Це питання треба порушувати, бо підготовка миротворчої операції загалом триває досить довго — від пів року до року. Тому вже сьогодні треба розуміти, на які параметри, угоди будуть згодні сторони і країни, які будуть відправляти свої миротворчі підрозділи. На що ми можемо розраховувати, а на що — ні.
Наприклад, була пропозиція, що миротворці мають вступити в бій з російськими військами у разі порушення ними перемир'я. Пробачте, але тоді це розглядається як втягування у війну іншої сторони, що має відповідати певним нормативним документам, таким як Хартія НАТО. Якою буде реакція, якщо, наприклад, нападуть на австрійських миротворців, які не є членами НАТО? А якщо нападуть на британських миротворців, якою буде реакція? Адже напад був здійснений на підрозділ країни НАТО. Проте є й інший нюанс: цей підрозділ перебуває не на території країни НАТО. То чи відповідає він статті 5-й (стаття 5 договору Північноатлантичного альянсу передбачає, що напад на одного учасника НАТО є нападом на всіх його членів і спричиняє відповідь усіх держав-членів НАТО – ред.). Питань дуже багато і я хотів би застерегти від того, що ми зараз дуже переймаємося ідеєю миротворчості. Це нас демобілізує. Ми думаємо, що за нас хтось вирішить і щось буде робити, але такого не буде. Ми маємо воювати, це наша країна.
.jpg)
Сергій Грабський. Фото з відкритих джерел
Стабілізаційні сили: що можуть зробити 20 тисяч вояків без бойового досвіду проти 600 тисяч росіян?
Пане Сергію, давайте повернемося ще до самого терміну "миротворці". В мене останнім часом складається враження, що його вживають без розуміння самого феномену явища. Миротворці діють, коли дві сторони домовилися про миротворчий контингент, а Росія поки що взагалі ніяк не висловлюється з цього приводу. В Мюнхені її також не було. То чи не потрапляємо ми в пастку бажання, що хтось прийде і буде замість нас воювати, коли говоримо про миротворців?
Так. На жаль, хтось прийде і буде воювати тільки в тому випадку, коли на країну НАТО хтось нападе. Тоді ми у складі коаліційних сил можемо допустити на свою територію умовно підрозділи Польщі, Франції, Румунії для спільної боротьби із загарбником. Тільки в цьому випадку.
Повертаючись до теорії миротворчих операцій, треба розуміти, що загалом існує два типи миротворчих операцій — peacemaking, тобто операція по примушенню до миру, і peacekeeping, тобто операція щодо підтримання миру. Операції по примушенню до миру у світі довели свою безпідставність та неможливість. Остання така операція проводилася в Сомалі американцями. Багато хто бачив фільм "Падіння чорного яструба" і знає, чим все закінчилося. Кінець був трагічний, бо американські війська були змушені відійти з Сомалі. А операція з підтримання миру має бути операцією, яка слідкує за дотриманням угод мирного врегулювання двома сторонами конфлікту, про що ми сьогодні навіть не говоримо. Саме з цього починає розвиватися концепція і мандат місії по підтриманню миру. А якщо ми не бачимо навіть потенційної згоди однієї із сторін щодо створення передумов для розгортання миротворчої операції, то про яку миротворчу операцію ми взагалі говоримо?
Щодо стабілізаційних сил: ми говоримо про такий формат, який має забезпечити, наприклад, контроль певних територій і недопуск противника або іншої сторони конфлікту вглиб території країни, яка піддалася агресії. Але це означає, що ті стабілізаційні сили мають бути готовими вступити в бій. А тепер уявімо, наскільки це можливо, якщо ми говоримо про кількість миротворців або стабілізаційних сил, яку може дати Європа, у кількості 20-30 тисяч? Коли російська армія має 600 з чимось тисяч? Що можуть зробити 20 тисяч вояків, які, до речі, не мають бойового досвіду? Чи будуть вони готові вступити в бій із загарбниками? В мене щодо цього є дуже серйозні сумніви.
