Я Лана Чубаха, комікеса «Підпільного Стендапу», свідома українка і киянка з Кропивницького. Я не знаю, чи можна так взагалі казати, але повномасштабне вторгнення для мене почалося, м'яко кажучи, не в тему. На початку лютого мені зробили операцію на коліні. Я була абсолютно немобільна, не могла ходити, тільки 20 лютого почала заняття з реабілітації. Тоді всі говорили про те, що треба готуватися до війни, а я могла хіба милиці помити, більше нічого не могла зробити.
Коли почалися вибухи, ми із сестрою вирішили, що треба поїхати до найближчих родичів, об'єднатися, щоб була допомога. Ми не знали, наскільки їдемо. Пам'ятаю, як уже зібралися, а у нас є щиток в квартирі. На ньому є така кнопочка, щоб вимкнути всю електрику, окрім холодильника. Цей режим за іронією називається «відпустка». Тобто, в моїй квартирі чотири місяці була відпустка. І це на даний момент найгірша відпустка в моєму житті. Не хочеться, щоб вона повторювалася.
Ми жили в укритті перший тиждень. Це доволі цікавий був досвід. Я там також знайшла себе, організовувала психологічні зустрічі, робила дітям свята, ми купили кульки, повісили гірлянду – знайшла, чим зайнятися.
З укриттям повʼязана найсмішніша і найжахливіша історія, яку я пережила в своєму житті. Наше укриття було в підвалі школи в Солом'янському районі, поруч з будинком на Лобановського, в який влучила ракета на другий чи третій день вторгнення. Коли це сталося, ми із сестрою спали, як шпротики, в підвалі, бо місця було мало. І тут я чую просто посеред сну оцей грім жахливий, вибух у сусідній будівлі. Рефлекторно я захотіла свою сестру врятувати і обійняла її. Але через те, що це було дуже неочікувано і я вклала дуже багато любові й турботи, я з усієї сили заїхала сестрі по обличчю. Людина і так прокидається від вибуху, а тут ще їй прилітає в обличчя. Це був доволі смішний момент. Ми не розуміли, що відбувається, але це нас якось переключило. Взагалі в усьому знаходили свої приколи і якось намагалися не занепадати духом, наскільки це можливо.
Зараз вже четвертий рік війни почався, і я усвідомлюю, що на даному етапі я одна із небагатьох в моєму оточенні людей, у якої немає депресії або гіпертривожності. Це аж дивно, тому що я ніколи не думала, що зможу мати такий рівень резильєнтності. Але це та можливість, якою я користуюся. Маю бажання, сили і ресурси робити щось корисне. Стендап – це моя робота, яку я люблю і, в принципі, поки що бачу, що вона має дуже гарний вплив на інших людей.
Всі коміки волонтерять багато, я в тому числі. У мене зараз ще й батько служить, я допомагаю його бригаді. Також дуже підтримую добровольчі батальйони. Маю друзів в Українській Добровольчій Армії, медичному батальйоні «Госпітальєри». По секрету скажу, що в мене є дуже велика мрія стати їх частиною. Тобто я себе бачу уже зараз на цьому етапі в тому, щоб долучатися фізично до захисту.
Бо волонтерство – це супер круто, але мені хочеться себе побачити уже в серйозних діях. Я пройшла курси бойових медиків і сподіваюся, що це призведе до дуже хороших і корисних результатів.
З корисних порад, всім дуже раджу терапію в першу чергу. Сама користуюсь, це дуже класно. Терапія і близькі стосунки з людьми чи тваринами нагадують, що ти не один в цій ситуації, і що у тебе є підтримка.
