Мене звуть Олександр Качура і я комік, який виступає в «Підпільному Стендапі». Мій перший день під час повномасштабного вторгнення почався дуже сумбурно. Я був у Києві. Прокинувся і думав, що все нормально. Потім подзвонив мій батько з Харкова, він був набагато більше за мене наляканий. Він сказав, що все, війна почалася. Я подумав, що батько жартує, що це якийсь прикол, потім визирнув на вулицю, а там всі потроху збираються, хтось кудись іде з валізами. Це мені нагадало фільм «Війна світів», де відбувається кіпіш, всі кудись біжать, якась паніка. У мене було таке ж відчуття, я просто не розумів, що відбувається.
Я просто сів на диван, включив телевізор. Тоді вже сформувався ось цей мегамедіамонстр марафону новин. Я просто сидів ось так на краєчку дивана і дивився зранку до вечора ці новини. Моя дружина і всі мої родичі були в Харкові, там все дуже жорстко було на той момент. Я дуже переживав за рідних, дзвонив кожну секунду і дуже боявся, що ніколи їх не побачу.
Я жив в Комфорт Тауні. Коли всі поїхали, ми разом з сусідами вирішили, що будемо патрулювати наш комплекс від мародерів. Я вперше відчув, що у мене є сусіди, ми згуртувалися, з'явилися якісь розмови, спільні теми.
Найстрашніше для мене було сидіти в підвалі. Там дуже напружена атмосфера була, особливо коли ніхто не знав, що відбувається. Я розумів, що те, що було в Києві, це просто квіточки у порівнянні з тим, що було в Харкові. В той час, як над моїми родичами пролітали літаки і скидали ракети навкруги, я просто десь там в далині чув вибухи. Я все одно спускався в підвал, але перебувати там було набагато страшніше, ніж бути назовні. Тому що люди, з якими ти сидиш у підвалі, максимально тебе нашифровують. А мені ще пощастило сісти поруч із бабусею, яку навчили користуватися телеграм-каналами, і вона всі ці новини початку вторгнення розказувала мені й «маринувала» запитаннями.
А почуття гумору після початку повномасштабного вторгнення до мене повернулося рівно в той момент, коли я знайшов пляшку коньяку у себе в шухлядці. Ми зідзвонювалися з друзями, кожен сидів у своїй квартирі, слухали ці вибухи і пили коньяк.
Можу виділити два найдивніших виступи за весь час із початку повномасштабного вторгнення. Перший – це взагалі мій перший виступ, коли ще були заблоковані мости у Києві. По факту, лівий і правий береги – це були два різних міста. Людей мало в Києві, порожній Хрещатик. Тоді була вечірка і був дуже дивний виступ, тому що будь-який жарт дуже гарно працював.
Думаю, навіть не через те, що там дуже гарний жарт, а просто через сам факт, що це взагалі можливо, що ми тут все одно сидимо і дивимося стендап, ще й українською, ще й про сучасні реалії. Люди були в ейфорії від самого цього усвідомлення. Мені чомусь дуже подобалася саме ця серія виступів. Вона так і називалися – «Стендап в укритті».
А другий найдивніший виступ був для військових. Ми з моїм другом і за сумісництвом продюсером «Підпільного Стендапа» Святом Загайкевичем їздили в благодійний тур по Європі, щоб зібрати на «Валькірії». Потім привезли ці «Валькірії» військовим і розказували їм трохи жартів. І я чомусь вирішив, що буде доречно розказати їм мою байку про хом'яка і залупу. Військові дуже дивно на це реагували, а Свят Загайкевич сміявся істерично. І хтось з військових каже: «Чувак, краще не треба так сміятися, мені в окопі не так страшно, як зараз». Це був дуже дивний, але позитивно дивний виступ.
Мені подобається виступати перед військовими, тому що маю дуже багато жартів таких не надто складних для розуміння, а просто смішних. І вони гарно працюють зазвичай, коли я виступаю перед військовими, тому що їм хочеться просто якось розслабитися, посміятися, відпочити і відволіктися.
Щодо найромантичнішої історії періоду війни, це, звісно ж, романтика між моєю дружиною та її котом. Ця історія досі мене збиває з пантелику. У моєї дружини є кіт у Харкові. Це британська порода, він дуже примхливий і дуже сильно мене не любить, постійно дряпає і кусає. Мою дружину він теж не любив. Цей кіт їсть лише певний сорт корму, все інше він не буде їсти. На початку вторгнення взагалі був дефіцит усього, якщо ви пам'ятаєте. І моя дружина вистоювала чергу дуже довгу, щоб отримати цей корм.
У такій черзі вона пережила ракетний обстріл. Просто над нею літали ракети. Вона тікала в якийсь під'їзд, ховалася в укритті, навкруги були вибухи. Це їй коштувало багато нервів, але вона дочекалася все ж таки своєї черги, купила коту корм. Вдома у неї був нервовий зрив. І після цього, коли вона приїжджає в Харків, кіт спить виключно з нею. Я вірю, що тварина відчуває, що заради неї людина наражалася на небезпеку.
Думаю, що моїм найголовнішим досягненням за час вторгнення, як і у всіх коміків, став перехід на українську мову. Можливо, я розмовляю з помилками, десь не так щось вимовляю, тому що я з Харкова, але я себе відчуваю набагато органічніше – як риба у воді. Це головне досягнення.
Також я дуже вдячний Святу Загайкевичу і Васі Байдаку за участь у подкасті із великим коміком Дагом Стенгоупом. Я поспілкувався з ним в живу і навіть отримав від нього жарт, щоб використовувати на виступах. А ще я вперше за довгий час виступив англійською в Будинку кіно. Це завдяки моїй дружині, яка займається англійськими відкритими мікрофонами.
Зараз я не можу ніяк описати свій емоційний стан. Він просто ніякий. Намагаюся не зловживати новинами, бо це руйнує мою менталку – починаю надто багато думати про те, на що не можу вплинути жодним чином. Я просто фокусуюся на своїй роботі. Намагаюся якось ментально врятувати сам себе, знаходити якісь заняття – читати книги, вивчати для себе програмування, просто як хобі, й писати жарти.
Щодо майбутнього, я волію не намагатися в нього заглядати, а просто робити все задля того, щоб воно було прийнятним.
