Фото: Пресслужба дуету METELyK
Ми цю пісню відклали, а потім настав лютий — місяць, який нагадує нам про повномасштабне вторгнення, тож вона знову спливла в нашій пам'яті
Розкажіть, чому ваш дует має назву METELyK?
Кирило: Це зародження першого кохання. Це те, що відбувається з людиною, коли вона відчуває цей перший подих.
Вікторія: Перші емоції, коли ти дивишся на людину. От ти ще навіть не побачив її, а чуєш голос, наприклад, в телефоні, і у тебе вже ці метелики пурхають у животі. А коли ти вже бачиш цю людину, у тебе вони ширяться та примножуються.
Чому METELyK — це ви двоє? Що таке особливе у вас зароджувалось?
Кирило: У нас є одне серце на двох, так само й один METELyK на двох.
Вікторія: А ще ми думали так: велика назва буде METELyKy, а скорочену, METELyK, буде легше писати. Всю романтику я спаплюжила [ред. сміється].
Ви прийшли до нас із прем'єрою — піснею "Коли війна". Розкажіть, як ви написали її?
Вікторія: Вона була написана у 2023 році, але ми відклали її, тому що було вже дуже багато пісень із таким важким настроєм. Ми усвідомлюємо, що нам зараз нікуди не подітися від цього настрою та емоцій, які ми отримуємо щодня. Але ми зрозуміли, що хочеться підтримувати людей якимось позитивом, коханням, словами та піснями. Тож ми цю пісню відклали, а потім настав лютий — місяць, який нагадує нам про повномасштабне вторгнення, тож вона знову спливла в нашій пам'яті і ми вирішили оприлюднити її саме зараз.
У пісні є такі слова: "11 років. 11 років пекельної війни". Повномасштабне вторгнення триває три роки, але війна почалася ще раніше. Чому ви випустили цю пісню тільки зараз?
Вікторія: Пісні самі собою якось приходять. Це не так, що сідаєш і вирішуєш: зараз я напишу саме про це. Вони народжуються. І народжуються, мені здається, зверху: до тебе приходить якийсь сигнал з космосу, і ця пісня тобі каже: "Я хочу вже вийти". Ось так вона і з'являється.
Як народилась пісня саме у вашому варіанті? Хто писав музику і слова?
Вікторія: Кирило надіслав мені референс — приклад музики — і сказав: "Може тебе це надихне ". І одразу в мене з'явилися ці слова: "Коли війна". І я написала рядок за рядком, створила три куплети, а потім Кирило дописав ще свій і зробив з неї вже таку пісню, яка звучить зараз.
Чи пам’ятаєте ви день, коли почалася повномасштабна війна? Як особисто для вас почався цей день?
Кирило: На жаль, так, пам'ятаємо.
Вікторія: Мені здається, цей день ніхто з нас ніколи не викине з голови, це з нами вже назавжди. І я пам'ятаю ці вибухи, які я чула. Вони були далеко, але це було страшно. Це ніби ти дивишся фільм. Я вийшла на вулицю і пам'ятаю, що бачу сіре небо, як у фільмі, ворон, які пролітають і десь вдалині — вибухи. Я навіть зараз згадую і в мене біжать мурахи по шкірі. Ми ніколи цього не забудемо.
Заспівати після того, як тебе знають як комедійну актрису, було важко
Чи можна буде цю пісню почути на ваших виступах? І взагалі, як у вас із концертами?
Кирило: Ми поки працюємо над піснями. Наразі у нас недостатньо композицій для того, щоб зробити концерт. Але маємо вже багато напрацьованого матеріалу, над яким трудимось щодня. Ми вже просто махнули рукою і зробили студію звукозапису вдома, щоб працювати з ранку до ночі.
Вікторія: А ще у нас були невеличкі концерти. Наприклад, восени на благодійному концерті у Вишгороді ми збирали на апарат УЗД для військового шпиталю. Ми зробили це просто на вулиці, перехожі зупинялися, ми їм розповідали, що хочемо допомогти назбирати необхідну суму. І вони залишалися разом з нами і навіть підспівували.
Вікторіє, твоє амплуа здебільшого комедійне — це і "Дизель Шоу", і телевізійні розважальні проєкти. А тут — серйозна, зворушлива пісня. Про такі серйозні речі людині, яку сприймають як комікесу, говорити дуже складно. Що тобі довелося подолати в собі, щоб донести слухачам свій меседж?
Вікторія: Зараз я заспівала гучніше, ніж колись — до "Дизель Шоу". Я маю на увазі, що ми публікуємо пісні й постійно над цим працюємо. Заспівати після того, як тебе знають як комедійну актрису, було важко. Тому що дуже багато коментарів від хейтерів: "О, теж співаєш, зрозуміло". Зазвичай вони чомусь пишуть російською мовою, але можливо це просто збіг. Мабуть, не всі просто знають, що я співала до "Дизель Шоу" і навіть до Театру на Подолі — мого улюбленого театру, в який я потрапила, коли переїхала із Запоріжжя в Київ. І мене тоді прийняв до себе Віталій Малахов. Я дуже рада, що він мене відкривав саме як драматичну актрису. І саме там прозвучали мої драматичні пісні. Тож, чи співаю я зараз? Ні. Я заспівала ще давно. Просто з Кирилом ми заспівали саме зараз.
Ти родом із Запоріжжя, потім переїхала до Києва, працювала в Театрі на Подолі. Чи підтримуєш зараз зв’язок із друзями та рідними зі свого міста?
Вікторія: Так, у мене там батьки. І кожного разу, коли обстріл, а там дуже часто обстріли, я пишу їм: "Давайте до нас, переїжджайте, хоча б на якийсь час". А батьки відповідають: "Ні, нічого не буде, будемо стояти, вистоїмо!". У новинах постійно спливають заголовки про Запоріжжя та Запорізьку область, і я знову прошу батьків приїхати до мене, але вони відмовляються.
Найболючішим є щодня дня читати новини або навіть якщо й не читати, то дивитися карту повітряних тривог. У мене ввімкнені сповіщення про Київ та Запоріжжя. І ти постійно бачиш і порівнюєш, як обстрілюють, наприклад, Київ і як обстрілюють Запоріжжя. І я кажу батькам: "Як ви там, як ви живете з цим кожного дня? Це ж нервовий зрив постійно відбувається". А вони відповідають, що так і живемо.
У тебе не так давно до цієї прем'єри виходила пісня, яка так і називалася "Нервовий зрив". Як взагалі зараз твоя нервова система і що ти робиш, щоб її підтримати?
Вікторія: Коли у нас починаються тривоги в Києві, коли ми чуємо, що вже летить дрон, або його збивають дуже близько до нашого будинку — ми просто переходимо в коридор. У нас немає підвалу. І якщо раптом я поставила посудомийну машину і вона має увімкнутися в якийсь певний час, а вмикається вона дуже гучно, я смикаюсь, а Кирило каже: "Нічого, нічого, це машинка, не хвилюйся". Одним словом, краще нічого не вмикати вночі.
Прийде час і ми побачимось на сцені Театру на Подолі
Ти зараз розповідаєш про досить драматичні речі, які ми всі переживаємо, але робиш це з гумором. А життя таке, що не завжди є сили випромінювати оптимізм. Як ти взагалі опановуєш себе в такі моменти?
Вікторія: Мені здається, що я за своєю природою оптимістка. Звичайно, бувають моменти, коли я плачу. Я просто це не викладаю. Мені здається, що нікому не треба бачити страждаю я чи ні. Хоча деякі люди мені писали: "От завжди така усміхнена, начебто ти не справжня, а яка ж ти справжня?". Ну я можу повикладати свої страждання, але кому вони потрібні? Мені хочеться підтримувати людей і себе якимось позитивом. Тож посміхаємося, а що ще робити? Так, ми все одно плачемо, нервуємо, страждаємо й хвилюємося. Але якщо постійно жити в напрузі — можна просто померти через ці емоції.
Глядачі знають тебе здебільшого у комедійному амплуа — як резидентку телевізійних гумористичних шоу. Але ж ти ще й драматична актриса, ти працювала в Театрі на Подолі і є володаркою не однієї "Київської пекторалі". Чи не думала ти повернутися до серйозного театру?
Вікторія: Я про це завжди згадую і думаю. Просто для цього потрібні час і можливість. А в мене завжди із графіком дуже важко. Ним хоче керувати мій продюсер із "Дизель Шоу", і тому мені важко самій вириватися кудись, щоб потім не спаплюжити його плани, які завжди змінюються. Я згадую театр, хочу повернутися і сумую за ним. Але прийде час і ми побачимось на сцені Театру на Подолі.
Кирило, ти поруч із такою сонячною та енергійною людиною. Чи складно тобі з нею?
Кирило: Я б так не сказав, навпаки. Як то кажуть, ти прокидаєшся й думаєш: "А, знову наступний день". І ти бачиш людину, яка вже бігає і каже: "Так, снідати! Все, я вже насипала, давай сідай". І так відбувається щоранку. Як я можу бути нещасливим?
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
