Ілюстративне фото з відкритих джерел
1980-ті роки були критичними для компанії "Texaco". На той час – це один із нафтових гігантів США. Енергетична криза, спричинена обвалом цін на нафту, стала переломним моментом в історії корпорації, яка дуже залежала від завищеної вартості цього ресурсу. Обвал з 40 до 10-ти доларів за барель істотно зменшив її доходи. В еквіваленті на сучасні ціни, з урахуванням інфляції, – це понад 100 доларів на початку 80-х і приблизно 20 доларів у 86-му. Тобто скорочення прибутків компанії було настільки різким, що призвело до проблем з ліквідністю та ускладнило виплати боргів. У компанії "Texaco" не просто переглянули всі статті витрат, а й значно скоротили обсяг інвестицій у нові родовища та модернізацію наявних. Окрім того, ситуацію ускладнив відомий у США судовий процес.
"Texaco" засудили до виплати $10,5 мільярдів на користь іншої нафтової компанії – "Pennzoil", через порушення угоди про купівлю активів "Getty Oil". Це стало найбільшим на той час судовим штрафом в історії США. Внаслідок фінансових труднощів, через два роки "Texaco" подала заяву про банкрутство. Передовсім, це було зроблено для того, щоб захистити себе від кредиторів і отримати можливість реструктуризувати борги. До слова, це було одне з найбільших банкрутств у корпоративній історії США. Але компанія змогла не тільки вистояти, а й вийти переможцем зі складної ситуації. Цьому сприяли три головні моменти: домовленість з компанією "Pennzoil" про виплату $3-х мільярдів штрафу замість $10,5 мільярдів, відновлення інвестування в розробку нових родовищ і вдосконалення наявних технологій, а також злиття у 2001-му з компанією "Chevron". Усе це дало змогу значно посилити позиції "Texaco" на глобальному ринку нафти, який мало не знищив велику корпорацію.
Економічній фінансовій кризі 80-х, що була фатальною для Радянського Союзу, передувала нафтова світова криза 70-х років, на якій СРСР змогли добряче заробити. Тоді у відповідь на підтримку Сполученими Штатами Америки та Європи Ізраїлю під час війни Судного дня 1973-го (на який напали Єгипет і Сирія), країни-учасниці ОПЕК ухвалили рішення про ембарго на постачання нафти до держав, які не дали знищити Ізраїль. Як наслідок, ціна на нафту зросла вчетверо – з 3 $ до 12 $ за барель. Радянський Союз тоді, у прямому сенсі, зірвав джекпот, адже його нафта стала не просто затребуваною, а ще й приносила у бюджет в рази більше грошей. Однак, як відомо, нічого не буває вічним, і у 80-х ситуація кардинально змінилася. Хто був у цьому зацікавлений?
Міркує історик-американіст Антон Процюк: "США були, звичайно, зацікавлені в падінні цін на нафту, в принципі як і в політичній і у внутріполітичній стабільності, але і, звичайно, для того щоб послабити Радянський Союз як свого геополітичного противника".
І перш ніж розібратися, хто ж і в який спосіб домігся падіння цін на фату, варто зрозуміти, наскільки доходи від її продажу були важливими для існування самого Радянського Союзу, в якого було глобальне політичне завдання – підсадити країни Європи на так звану нафтогазову голку, коли для багатьох економік була б критичною потреба в їхніх ресурсах. Цей важіль дозволив СРСР отримати додатковий вплив на міжнародній арені і зміцнити свої позиції. Адже погрози припинити постачання нафти і газу лунали паралельно з партнерськими домовленостями про їхнє постачання.
Продовжує кандидат економічних наук, головний консультант Центру зовнішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень Іван Ус.
"Є такий жарт, що радянська економіка нагадує автівку, де є дві педалі – одна газу, інша нафти. Тому що саме вуглеводні були основою радянської економіки. І на них вона трималася. І що цікаво – це паралель у сьогодення. Тому що російська економіка так само тримається на нафтогазових доходах. А якщо ми подивимось проект бюджету на 2025-й, в росії зазначено, що нафтогазові доходи це – 73% від усіх доходів держави. У Радянському Союзу ситуація була аналогічна. Тобто, вони значною мірою будували своє економічне благополуччя саме на експорті вуглеводнів. І власне, як на мене, коли кажуть про застій радянської економіки, то частково він відбувся через те, що у Радянському Союзі зрозуміли що у на є газ та нафта, ми це можемо продавати, а навіщо займатися чимось іншим? Навіщо робити якісь розробки? А оці дослідження у створення якоїсь нової продукції, коли у нас є газ та нафта, то ми усе купимо. І найголовніше, що, як на мене, призвело до краху Радянського Союзу, він вирішив, що навіщо нам займатися сільським господарством, і переклав питання забезпечення себе пшеницею на інші країни. Тому що думав, що у нас же є долари за рахунок продажу вуглеводнів, то навіщо нам дбати про сільське господарство? І так сталося, що ціни на нафту впали, а Радянський Союз не мав ресурсів для закупівлі пшениці. І, якщо ми подивимось на співвідношення виробництва та споживання пшениці на початку в Радянському Союзі, а потім в росії, то тут у 2003 році і Радянський Союз, а потім росія більше пшеницю купували, ніж вирощували у себе. Зараз здається, що це щось неймовірне, тому що здається, що росія провідний експортер пшениці. Але до 2003 року ситуація була іншою. І саме ця залежність по пшениці, як на мене, призвела до розпаду СРСР. Тому що в СРСР не було грошей купувати пшеницю. А ми розуміємо, що пшениця – це хліб. І практично у 1991 році Радянський Союз опинився перед ситуацією, або у вас нема грошей на продукти харчування, або треба щось вирішувати кардинально. Розпад СРСР – це була можливість, як то кажуть у кардинально вираженій ситуації, коли можна було прийти до партнерів на Заході з протягнутою рукою і сказати "Слухайте, рятуйте нас, бо ми не знаємо що буде". І, до речі, Захід врятував. Я думаю, що люди, які старші, пам’ятають такий термін "ніжки Буша". Саме допомога від США, як ми називали "ніжки Буша", вони власне і врятували країну. Бо дійсно, була можливість щось з’їсти".
Як таке могло статися у Радянському Союзі, який мав усі можливості вирощувати пшеницю та забезпечувати себе хлібом? Окрім того, маючи у складі житницю Європи – Україну? Пояснює економіст Іван Ус.
"Тому що пшеницю треба вирощувати. А насіння краще на Заході, ніж те, що виробляв Радянський Союз. Безумовно, Україна виробляла достатньо продукції. Маленький інсайд розкажу. Був 1989 рік, батько був в одного з партійних керівників тоді ще Дніпропетровської області. І батько каже, що запам'ятав таку фразу "Радянський Союз ми не потягнемо, а ось Україну ми витягнемо!" Дніпропетровська на той момент область зробила достатньо і технологічної, і харчової продукції. І за розрахунками керівництва вони могли витягнути УРСР. І ось тоді вже з'явився дзвоник, що, слухайте, а навіщо нам цей Радянський Союз, коли ми самі можемо спокійно жити і нам ці пасажири, при всій повазі, не потрібні? Дійсно, Україна могла себе прогодувати. Як частина СРСР, ми повинні були направляти хліб і в інші частини Союзу. А от що до інших частин, то тут були проблеми. У них не було достатньо ресурсів, щоб себе витягувати. І те, що трапилося, тобто це скорочення нафто-газових доходів, призвело до того, що не було ресурсів для купівлі закордоном. Було чітке розуміння ситуації, що або глобальний голод в радянському масштабі, або давайте якось нормалізуємо стосунки із Заходом. А як ми це нормалізуємо, то давайте розпадемось. І тоді з чистого паперу починаємо стосунки".
В середині 80-х років "золота" нафтова жила, яка живила бюджет СРСР, раптово зникає. І хоча вони продовжують видобувати нафту великими обсягами, але кон’юнктура цін уже була не на користь Радянського Союзу. Зрештою фінансові ресурси поступово вичерпувалися - розповідає історик, професор кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій Ужгородського національного університету Ігор Тодоров.
"Свого часу Михайло Горбачов, коли став Генеральним секретарем, керівником Радянського Союзу, відвідав країни Варшавського договору, тобто такі собі Союзники, соціалістичні країни. І сказав, що ресурси скінчилися. Вирішуйте економічні свої проблеми самі. В усіх цих країнах змінилися політичні режими. В більшості – мирним шляхом: так звана, оксамитова революція в Чехословаччині. В Румунії – збройним шляхом. Але, в усякому випадку, соціалістична система розпадається через те, що Радянський Союз перестає безкоштовно допомагати цим країнам. Так, що безумовно ця теза, але вона була складовою частиною геополітичної ситуації, яка врешті решт і призвела до розпаду Радянського Союзу, і загальну економічну кризу, яка в Радянському Союзі була певний час прихована, але вже у першій половині 1980-х років все стало абсолютно очевидно. В Радянському Союзі існувала система п’ятирічок. Так от, жоден з показників плану 11-ї п’ятирічки за 1981-1985 роки не були виконані".
Історія залежності СРСР від нафти і газу, а саме від доходів від продажу цих ресурсів, чим і була забезпечена левова частина бюджету, дуже нагадує голландську хворобу – термін в економіці, що походить від нідерландської кризи. Її суть полягала в тому, що економіка Нідерландів повністю фінансувалася лише з продажу газу з відкритих тоді родовищ. Тобто вони фокусувалися лише на одній статті поповнення бюджету. Результат – глобальна криза внаслідок скорочення видобутку та серйозних екологічних проблем.
Як подібна ситуація могла статися з Радянським Союзом, який міг розвивати чимало галузей економіки? Чому цього не було зроблено? Пояснює кандидат економічних наук, головний консультант Центру зовнішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень Іван Ус.
"Коли у вас є певні гроші, вам здається, що все добре, то ви розслабляєтесь і не звертаєте увагу на те, що взагалі-то треба постійно слідкувати за технологічним прогресом. Багаж попередніх періодів допомагав Радянському Союзу гарно існувати. Можливо хтось зараз і здивується, в арсеналі, наприклад, Ірану є багато літаків американського виробництва. Тому що до 1979 року, до революції в Ірані, у режиму шаха були гарні стосунки із США, була американська зброя і були певні технології, які дозволяли Радянському Союзу дуже добре будувати свою промисловість. Взагалі, якщо згадаємо історію СРСР, особливо у перші роки, коли навіть Ленін прийшов до влади, то був собі такий Троцький, який, як на мене, мав непогані стосунки із США, і вони думали допомагати, певні технології давали, паровози, була Західна допомога. Це вже наприкінці 1979 року США і всі інші країни Заходу почали запроваджувати санкції проти Радянського Союзу. І найголовніше – це санкції проти технологій. Тому що Радянський Союз сам технологій, які потрібні були для видобутку нафти, не виробляв. Тільки-но Радянський Союз розпочав війну проти Афганістану, це суттєво змінило погляди Заходу на нього. І включили ці санкції. Насамперед з технологічними проблемами".
У 80-х роках існував жахливий парадокс – з одного боку, робота провідної галузі СРСР – видобування нафти і газу – напряму залежить від західних технологій, а з іншого – отримані гроші від продажу їм цієї ж нафти спрямовувалися на озброєння, щоб потім погрожувати заходу.
Про нелогічну ідеологію СРСР розмірковує історик, професор Ужгородського національного університету Ігор Тодоров.
"В Радянському Союзі від початку існування ще радянської росії, потім Радянського Союзу, існувала теорія Світової революції. Комуністичну владу, яка по суті виходила з так званої доктрини Брежнєва, з часом вона таку назву і отримала. Тобто обмеженого суверенітету. Суверенітет визнається, але у межах, які гарантують розвиток саме соціалізму. Якщо відхід від соціалізму, то, не дай Боже! Це – збройне втручання в Угорщину, Чехословаччину. Так от, вже в кінці 50-х років, коли з’явилася и поширилася ядерна зброя, ця ідея Світової Революції якось відійшла. Вважалось, що у політичній сфері можлива співпраця із Західними країнами, об’єднання позитивних моментів, які існують і при соціалізмі, і при капіталізмі. З іншого боку, тоді в економічній сфері радянська пропаганда казала, що існує змагання. Гасло Хрущова "Доженемо і переженемо Америку!" Не жаліли грошей саме на військові цілі, на розвиток космічної галузі. Спиралися саме на військові сфери. Ідеологія визначалася як сфера боротьби. Тому ніякого примирення з буржуазною ідеологією не могло бути. Тобто, все було не сумісно з радянським способом життя. Але ж фактично Радянський Союз у 70-ті роки вступає в глибоку економічну кризу, хоча її наслідки не були одразу помітні завдяки цим вливанням нафто-доларів. Але використовувалися вони передусім у військово-промисловий комплекс. І Радянський Союз вийшов на перше місце у світі за ядерним потенціалом завдяки цим західним грошам".
Мильна бульбашка про те, що СРСР усе виготовляв сам і безліч технологічних заводів, які забезпечували повний цикл виробництва, - виявилася міфом. Це добре видно на прикладі нафтовидобувної галузі. І на цю кризу, що наче маховик набирає обертів у Радянському Союзі, накладається головна домовленість між США та Саудівською Аравією про зниження цін на нафту у 1980-х роках. Це й досі одна з провідних тем у геополітичній історії енергетичного ринку, бо досі експерти дискутують про існування цієї домовленості. Однак точно можна сказати, що така домовленість була б серед основних стратегічних інтересів обох країн. США шукали способів економічного тиску на Радянський Союз, який значною мірою залежав від доходів від експорту нафти та газу. І падіння цін на нафту могло б серйозно послабити радянську економіку, яка вже переживала труднощі через високі витрати на озброєння та війни (зокрема, в Афганістані). Саудівська Аравія, зі свого боку, контролювала значну частину світового видобутку нафти. Вони мали власні інтереси у стабільності регіону та підтримці тісних зв'язків із США, зокрема в обмін на військову підтримку і захист. Крім того, США прагнули знизити ціни на нафту, щоб стимулювати власну економіку після інфляційного шоку 1970-х років, спричиненого нафтовою кризою.
Продовжує кандидат економічних наук, головний консультант Центру зовнішньо-політичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень Іван Ус.
"Треба розуміти яка ситуація склалась, тому що, як на мене, Афганістан дуже сильно вплинув. Це мусульманська країна. Саудівська Аравія це теж мусульманська країна. Багато хто у мусульманському світі сприйняв війну Радянського Союзу проти Афганістану як війну проти Ісламу. Тобто, тут зіграв свою роль релігійний чинник. Для США це була війна основного конкурента на глобально-політичній арені проти іншої країни. Якщо за часи адміністрації Картера – а це 1979-1980-ті роки – були санкції, які зробили перший крок. Якщо згадати ту історію, то генерал Вашов, колишній радник міністра Устінова, якщо не помиляюсь, Устінов був Секретар ЦК КПРС, який відповідав за військово-промисловий комплекс, і вважався ідеологом війни в Афганістані, він розповідав, що коли ця війна планувалася, то вона планувалася на два місяці. Як ми знаємо, вона перетворилася на 2 місяці 10 років. Радянський Союз не зміг швидко вирішити свої питання. Поки був Картер, запровадили свої санкції, але вони не дуже сильно допомагали Афганістану у його боротьбі проти СРСР. Потім прийшов Рейган, і сказав, а чому лише санкції? А давайте Стінгери до санкцій додамо! Вони почали збивати радянські літаки. У 1984 році були найбільші втрати. Але потім в адміністрації Рейгана зрозуміли: треба ще щось додати. І почали думати: це війна проти арабської країни, а Саудівська Аравія, вона сприймає себе як головна країна в арабському світі. І це було підґрунтям, щоб пояснити Саудівській Аравії, ви хочете, щоб ісламські партнери в Афганістані перемогли безбожників – Радянський Союз, як таку атеїстичну країну, проти якої виступав мусульманський світ? Тому було підґрунтя для того щоб Радянський Союз, отримував цю проблему. Для США це було геополітичне змагання, а для Саудівської Аравії це був захист іншої мусульманської країни. Це призвело до того, що врешті-решт з’явилася ця домовленість".
Про можливо і таємну домовленість між США та Саудівською Аравією досі сперечається низка економіко-політичних течій світу, ставлячи її існування під сумнів. Історик-американіст Антон Процюк теж не береться стверджувати, що офіційно вона існувала, однак не відкидає, що найближчим часом певні засекречені документи цілком можуть з’явитися у відкритому доступі, – вони підтвердять здогадки та цілком логічні зацікавленості обох країн.
"Є припущення, що вона була, але це офіційно не доведено. Є навіть зараз представники адміністрації Рональда Рейгана, які ще живі, звичайно, тому що це було настільки давно, які заперечують, що була якась домовленість. Але, звичайно, падіння цін на нафту було в інтересах Саудівської Аравії для того, щоб зайняти більшу частину ринку експорту нафти. Ці всі аспекти можна пояснити якимось природним збігом обставин, але все ж якимось чином якісь розсекречені документи через 20 років, умовно кажучи, покажуть, що вона була, то я не здивуюся".
Якщо аналізувати факти, то різка зміна політики Саудівської Аравії у 80-х була очевидною – зосередження на зростанні частки світового ринку нафти, навіть якщо це призводить до падіння цін. Вони значно наростили обсяги видобутку, що призвело до перевищення пропозиції на ринку й падіння цін з $35 до $10–15 за барель. І адміністрація президента США Рональда Рейгана підтримувала Саудівську Аравію в цьому рішенні, усвідомлюючи, що це ослабить СРСР. Саудівська Аравія намагалася стабілізувати свої позиції в ОПЕК і водночас укріпити Союз із США як головним партнером. Зрештою падіння цін на нафту у 86-му завдало серйозного удару по країнах-експортерах, включно з СРСР.
Чи вплинуло таке рішення на самі Сполучені Штати Америки? З одного боку, падіння цін на нафту сприяло економічному зростанню, оскільки знизило витрати на енергію для бізнесу та домогосподарств. Але водночас американський нафтовидобувний сектор зазнав неабияких втрат через зменшення прибутків. Та все одно ці політичні дії мали бути чітко спланованими, а ймовірні домовленості – частково закритими і точно передбачати обговорення геополітичних питань, зокрема протистояння з СРСР.
Далі – аналіз історичних фактів від професора кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій Ужгородського національного університету Ігоря Тодорова.
"Існували доволі близькі, навіть Союзницькі відносини між США та Саудівською Аравією. Я не буду стверджувати, що була така домовленість, але з точки зору логіки розвитку міжнародних відносин, і, головне, подальших подій мабуть, скоріше за все, була про узгодження цін на нафту, щоб послабити Радянський Союз. Одна справа – послабити, а інша справа – ліквідувати. Захід, насправді, дуже боявся того, що Радянський Союз з його колосальним ядерним потенціалом, розпадеться".
Кандидат економічних наук, головний консультант Центру зовнішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень Іван Ус переконаний, що домовленість між США та Саудівською Аравією була, бо інтереси цих двох країн однозначно збігалися. Тому Саудівська Аравія в рази збільшила видобуток нафти, і одразу спрацював закон ринкової економіки – якщо якогось товару стає більше, то ціна на нього падає, бо збільшується пропозиція. Про аргументи на користь існування доленосної домовленості – далі.
"Можливо, наші слухачі знають, що була стаття керівника офісу президента України Андрія Єрмака в Австріл Джорнал, де він написав, що колись Сполучені Штати Америки це зробили. Була миттєва відповідь радника Рейгана з економічних питань, що не було такої домовленості. Але, якщо ми знову ж таки ще глибше копнемо, у березні 2014 року в одному з видань була стаття Майкла Рейгана, сина Рональда Рейгана, в якій він сказав, як батько переміг СРСР, а він переміг через те, що він опустив ціни на нафту. Тобто, якщо вірити сину Рональда Рейгана і Андрію Єрмаку, це рішення було. Один з колишніх радників Рейгана, каже, що рішення не було. Тому власне дискусія є, але підемо по цифрах. Всі звикли, що ціни на нафту, як ціни на товари зазвичай зростають. В 1970-ті роки ціна на нафту була приблизно 40 $ за барель. В січні 1986 року 27-28 $, а взагалі середня ціна з 1979 по січень 1986 року була 32 $ за барель. Після цього, у лютому 1986 року відбувається стрімке падіння, яке триває до липня 1986 року. І середня ціна, за даними Світового банку, бареля нафти в липні 1986 року була 9,6 $. Тобто, ціна скоротилась на 61 %. Це стрімке падіння, яке тривало доволі довгий період. Ціни на нафту зросли десь у 1990-му році, коли вже Радянський Союз вивів війська з Афганістану і коли економіка отримала дуже потужний удар, від якого не могла оговтатись. І той факт, що ціни так стрімко просіли, означало, що Радянський Союз не може заробляти грошей. А основа економіки, це була якраз нафта. Тобто вся економіка трималася на цінах на нафту. Грошей стає менше. Радянський Союз ще існував 5 років. Цей удар по економіці призвів до розладу серед радянської еліти, яка почала думати, а може нам не треба так вже сильно із Заходом воювати? Бо було вже розуміння технологічного відставання, Ще один такий інсайт. Люди які пам’ятають радянську епоху в Україні в СРСР, безумовно, пам’ятають Володимира Васильовича Щербицького. Це людина, яка очолювала УРСР багато років. А мій покійний батько товаришував із сином Щербицького – Валерієм Володимировичем Щербицьким. Щоб ви розуміли – 1986 рік, а Валерій Щербицький, син голови УРСР, по Києву їздив на мерседесі з американським прапором на торпеді. Це ж ще треба знати про радянську еліту тих часів! Тому для мене – причина розпаду СРСР, це так: економічний вплив кроків Рейгана, плюс еліта, яка розуміла, що Радянський Союз рухається не в тому напрямку".
Процес розпаду СРСР був запущений. Країна вже не мала тієї купівельної спроможності, бо впали доходи від нафти, технології (як писав син Рональда Рейгана Майкл Рейган) абсолютно свідомо заборонили постачати до Радянського Союзу. І паралельно ймовірна секретна домовленість із Саудівською Аравією щодо збільшення видобутку нафти, яка обвалила ціни. Проблеми в економіці СРСР – наслідок цього ланцюжка. Далі – перебудова, що завершилася розпадом СРСР.
Чи може ситуація повторитися? Якщо говорити про сучасну росію, економіка якої, як і СРСР, живиться за рахунок продажу нафти, подібна домовленість США з Саудівської Аравією зараз теоретично теж може поховати імперіалістичний план сусіда і, можливо, вплинути на війну.
Думками ділиться професор кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій Ужгородського національного університету Ігоря Тодоров.
"Теоретично може. Але, на жаль, таких близьких Союзницьких відносин, як у 80-ті роки між теперішніми США і Саудівською Аравією, немає. Ми знаємо, що окремим країнам ЄС дозволив і надалі купувати російську нафту, фактично даючи абсолютно офіційно гроші росії, які зі свого боку, сприяють російській агресії. Росія зуміла доволі успішно переорієнтуватися на ринки Індії, по навіть демпінговим цінам, де вони продають нафту. І Китай є споживачем російських енергоресурсів. Не на дуже привабливих умовах до росії, але все одно це краще, ніж не продавати нікому. І тому сподіватися на якісь стратегічні домовленості західних країн з країнами ОПЕК щоб вплинути на ціни на нафту, то, на мій погляд, зараз є не реалістичним".
А ось кандидат економічних наук, головний консультант Центру зовнішньо-політичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень Іван Ус вважає, що зараз навіть більше можливостей для такої домовленості між США та Саудівською Аравією про зменшення цін на нафту.
"Якщо ми згадаємо передвиборчі лозунги Трампа, то він казав, що коли він прийде до влади в США, буде "дріл бейбі дріл", що у перекладі з англійської означає "будемо свердлити, свердлити, свердлити". Тобто, це буде збільшення видобутку, і, скажімо так, збільшені частки США на ринку Європи. Перше – це повна нормалізація стосунків із Саудівською Аравією. Financial Times написала, що Саудівська Аравія хоче відмовитись від стратегії "100 $ за барель", хоче наростити видобуток, щоб збільшити свою частку. А нарощування, це те, що було у середині 1980-х років, що призвело до обвалу цін на нафту. І при цьому була заява міністра нафтової промисловості Саудівської Аравії. Він сказав, що не виключає ціну 50 $ за барель. Нагадую, що в бюджеті росії закладена ціна 69,5 $. А собівартість видобутку нафти в росії вважається 50 $. Російська нафта продається з дисконтом. Це означає, що в росії буде 45 $. Собівартість – 50 $. Тобто, за кожний видобутий барель нафти росія ще буде доплачувати за те, що вона це робить. Продаж не компенсує їй витрати на видобуток. Але ще один крок, на який дуже чекаю від Трампа, це – прийняття пропозиції голови американської приватної військової кампанії Black Waters, який казав, слухайте, зараз у Венесуелі є відчуття бажання змінити Ніколаса Мадуро і всю антиамериканську владу. Нумо, посприяємо зміні влади! Але після цього американський уряд повинен поставити там проамериканських людей. Перше – нормалізація стосунків з США і миттєва реакція на цю нормалізацію – нафтосервісні компанії США приходять у Венесуелу. Що таке Венесуела? Це найбільша за розвіданими покладами нафти країна світу. Саудівська Аравія – друга. А тепер моделюємо ситуацію: Венесуела повертається, Саудівська Аравія збільшує видобуток і розширює свою частку, ще й США займається видобутком, там теж багато ресурсів. І ці три потужні гравця приходять на ринок. І тоді ціна не те, що буле 50, вона буде 40 $ за барель. А може навіть і нижче. Бо, ми пам’ятаємо липень 1986 року, про який ми говорили. Ну, і зараз вже навряд чи буде там до 10 $ за барель. Але ціна впаде, і найголовніше для України, вона впаде нижче собівартості видобутку нафти в росії. І тоді історичне "дежавю" проявиться повною мірою, коли у російської економіки не буде ресурсів взагалі існувати, і на цьому все. Російська федерація що зробила у 2003-му? Як я казав, вона наростила вирощування пшениці, вона зараз усе більше й більше вирощує, ніж споживає. Але все одно, гроші насамперед дадуть завтра. Тому, хоч і по пшениці нема залежності, а по іншим товарам є. І ось тут повторю слово "дежавю", крах СРСР, лише росія зіграє роль СРСР".
Історія зі зменшенням цін на нафту у 80-х роках, що вплинула на економіку СРСР і, за деякими твердженнями, сприяла його розпаду, часто наводиться як приклад у сучасному контексті, коли розглядається економічний тиск на Росію. Однак є низка чинників, які можуть як підтвердити, так і поставити під сумнів можливість такого циклічного повторення. Як і СРСР, сучасна Росія істотно залежить від продажу нафти й газу. Левова частка російського бюджету формується завдяки енергетичному сектору. Зниження цін на нафту дійсно завдасть серйозного удару. Обмежують її можливості і західні санкції. Унаслідок цього головний ринок збуту росії поступово зникає, що нагадує втрату ринків для СРСР у 1980-х роках. А гонка озброєнь, як і у 80-х, а саме нинішня російсько-українська війна - також значний фінансовий тягар для бюджету, що робить економіку вразливішою до зниження доходів від експорту нафти.
Говорить історик-американіст Антон Процюк.
"З одного боку сьогодні росія більше, мабуть, залежить від нафти, від природних ресурсів, як і Радянський Союз. А з іншого боку, я б оцінив, що вплив будь-якої окремої угоди з метою обвалити ціни на нафту, буде значно менший. І я думаю, що тут потрібно ширше діяти з посиленням санкцій на росію для того щоб максимально завдати їй такого економічного болю, який змусить її або завершити війну проти України, або хоча б обмежить можливості фінансувати цю війну. Я думаю, це один з багатьох факторів, який допоможе нашій перемозі. Тобто, це не буде такою срібною кулею, яка вб’є вампіра, і це не дозволить відразу завершити війну. Але це один з дуже важливих елементів, який дозволяє підтримати Україну і завершити російсько-українську війну на користь України. Тобто, потужні санкції, і звичайно обмеження можливості росії заробляти на нафті, заробляти на газі. Я думаю, висновок для України, що варто сподіватися лише на себе, нам потрібно інвестувати у свою енергетичну незалежність, потрібно диверсифікувати доходи".
Кандидат економічних наук, головний консультант Центру зовнішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень Іван Ус підсумовує кризову історію з нафтою для СРСР і ймовірною аналогією з сучасною росією дуже просто – падіння за принципом доміно, яке цілком може збити з ніг цю імперію вдруге.
"Нафта – це буде те, що стимулює. Тому що, як і з Радянським Союзом цей принцип доміно, коли перша кісточка падає і тягне за собою й всі інші. Перша кісточка це – нафта. Ціни на нафту, якщо вони падають вниз, то падають і всі інші кісточки в цьому ряду, що призводить до краху, як радянської імперії тоді, так цілком можливо, і росії зараз".
Падіння цін на нафту у 1980-х роках часто називають "нафтовим шоком навпаки". Бо якщо криза 70-х призвела до інфляції, то у 80-х сприяла зниженню витрат і стабілізації економік імпортерів. Цей період став важливим уроком для нафтовидобувних країн, які почали шукати способи диверсифікації своїх економік, аби зменшити залежність від нафти. Водночас падіння цін на нафту завдало удару по Радянському Союзу, який залежав від доходів від експорту нафти. Це вважається одним із чинників, що сприяли економічній кризі в СРСР і зрештою його розпаду. Хоча й існують певні паралелі між ситуацією в СРСР у 80-х роках і сучасною росією, світ змінився й економіко-політична ситуація країни-агресора істотно відрізняється від радянської. Однак зниження цін на нафту і за таких умов може серйозно вплинути на російську економіку, а разом з іншими санкціями та за підтримки західних партнерів України, зменшити кровожерливі імперські плани нашого сусіда. Історія часто має циклічний характер. Тому не виключено, що вона може знову зіграти злий жарт з росією, який допоможе нашій державі вистояти і відновити свою територіальну цілісність.
