Фото: Пресслужба Саші Чемерова
Я не добирав слова, а малював стан, у якому перебував
Сьогодні ти презентуєш композицію "Місто наречених". У ефірі шоу "Селекція" ти зазначив, що не вигадуєш пісні, а рефлексуєш серцем. Який момент у твоєму житті став точкою народження цієї пісні?
Ми багато чого бачили й пережили. Разом із "Культурним десантом" ми їздимо по лінії фронту. Хлопці й зараз там. І це в першу чергу рефлексія, бо неможливо пережити те, що переживають жінки, втрачаючи своїх чоловіків. Це нереально пережити мені чи будь-якій жінці, яка цього не відчула. Але мені здається, я ніби зчитую інформацію з ефіру. У мене настільки сильна емпатія, що музика народжується якось так. Я б сказав, що я зчитую швидше, ніж щось придумую.
Ти казав, що ця пісня з'явилася близько року тому, і спочатку ти не планував виконувати її сам. У підсумку ти взяв цю місію на себе. До кого ти звертався, і що тобі відповідали артисти?
Мені здається, було б неетично називати імена. Проте реакція артистів, яким я пропонував цю пісню, мене здивувала. Один із них хотів бути причетним до авторства й пропонував щось змінити, а хтось просто злякався теми. У результаті мене переконав Миколай Сєрга, і в нього було багато методів. Я хотів, щоб цю пісню виконав більш медійний артист, ніж я, щоб вона більше дійшла до людей. Але він мене переконав, я взяв цю місію на себе і зараз ми плануємо велику кампанію з цим треком. Наприкінці місяця буде презентація одразу двох кліпів: один буде повноформатним, з акторами. Головна його героїня — акторка Таті, яка втратила на російсько-українській війні чоловіка. Також заплановано івент, на якому будуть присутні люди. Ми хочемо розвити цю ситуацію й допомогти жінкам.
Як ти працював над текстом, щоб не лише зафіксувати втрату, а й дати надію?
Це була моя головна мета — дати надію. І мені здається, мені це вдалося. Я нічого не вигадував і доволі швидко написав текст. Головне було використати найпростіші слова, щоб ця пісня була близька до народної. Тому я не добирав слова, а малював стан, у якому перебував.
Над цією композицією працювали цікаві музиканти. Розкажи про них. Спочатку я записав демо разом з Олегом Федосовим — барабанщиком "Димної Суміші". І після того пісня пішла в роботу. Я попросив Усеїна Бекірова — нашого композитора та піаніста, тричі номінованого на Grammy, він написав оркестровку, а партію оркестру записав ансамбль Збройних сил України. Ось такий був цікавий склад.
Кліп створює команда "Культурного десанту". Якою буде його візуалізація?
Я не хочу розкривати всі деталі. Просто скажу, що це буде навіть не кліп, а таке маленьке кіно. Це про стан, надію, квіти, відродження та пам'ять.
Це складна тема, і прожити її можуть лише ті, хто відчув її на собі. Чи відразу погодилась акторка?
Вона не просто погодилася. Ми шукали саме жінку, яка пережила подібний досвід, навіть думали, що це може бути непрофесійна актриса. Але ми знайшли саме акторку, і після того, як ми їй запропонували, вона сказала: "Не йдіть нікуди далі, просто зупиніться. Я хочу це зробити". Я вважаю, для неї теж було дуже важливо стати частиною цієї правильної передачі емоцій — щоб усі зрозуміли, для чого це і як.
Мені здається, що гонитва за поверхневістю шкодить культурі
Якби "Місто наречених" було книгою, який би це був жанр?
Хотілося б дати надію і в книзі. Мені важко уявити, що б це могло бути, але це точно був би нонфікшн. Тобто це наші страшні реалії, які треба пережити, виплакати і "вийти в плюс". Але в такій темі "вийти в плюс" надзвичайно складно.
Ти працюєш із темами, яких багато артистів уникають. Чому про війну в музиці важко говорити?
Я не скажу, що мені особисто про це важко говорити. Про це радше незручно говорити, коли ти займаєшся ентертейментом, бо війна — це зовсім не ентертеймент, це щось глибоке. Тобто є культура, а є ентертеймент, і це абсолютно різні речі. Мені здається, що ця гонитва за поверхневістю шкодить культурі.
Воєнна лірика — це більше про мистецтво чи документування реальності?
Я думаю, це і те, і те. Якщо, наприклад, говорити про "Культурний десант", — бо ми займаємося саме військовою культурою, — і наша служба в тому, щоб будувати місток між військовими та цивільними, доносити інформацію одним про інших. Ми розповідаємо про те, що відбувається, підтримуємо дух і моральний стан. Музиканти "Культурного десанту" пишуть багато музики. Це є і документуванням, і підтримкою, і рефлексією. Тобто це така комплексна робота і комплексний результат.
Ти сказав, що "Місто наречених" — це ніби обійняти грудку лез. Чи можливо написати пісню про війну й не поранитися самому?
Якщо це "байрактарщина" — так, можна.
Чи є для тебе табу в написанні пісень про війну?
У мене немає табу. Я ніколи не був зверхнім у музиці. Навіть створюючи попмузику, я все одно робив її глибшою. Тож для мене не існує табу. Є лише теми, які технічно не можна озвучувати, поки триває війна. Наприклад, моя пісня "Ну Привіт" — це перша композиція, яку я написав від початку повномасштабної війни, — в ній немає жодних табу, там все прямолінійно.
Якщо ти не відчуваєш болю — ти й не можеш його передати
Який найпотужніший фідбек ти отримав на свої пісні?
Щодо "Міста наречених" мені писали жінки, які втратили чоловіків. І їхня реакція була підтвердженням того, наскільки це було важливо зробити. Я не буду переказувати, що вони написали, але якщо сказати коротко, то моя музика розкладає людину на частини, а потім збирає в більш повну форму.
Якби ти міг поставити питання будь-якому артисту про те, як писати про біль, щоб це було чесно, до кого б ти звернувся за відповіддю, яка б вдовольнила тебе?
Скажу таку, може, банальну річ: щоб писати про біль, його треба відчувати. Якщо ти його не відчуваєш — ти й не зможеш його передати. Але навіть якщо ти повною мірою його не відчув, але побачив людину, яка відчула це чи була свідком подібної ситуації, тоді ти можеш спробувати це передати.
Чи були колись ситуації, що ти через роки відчув свої пісні, знайшов щось для себе нове?
Взагалі для мене це вже стало звичним, але багато пісень виявилися пророчими. Це й пісня "Прокинься": "Прокинься, лютий вкрав весну, прокинься, не проспи війну". Ця композиція написана за чотири роки до повномасштабного вторгнення. Пісню "Любила", яку я писав із питанням до країни: "Ну що таке країна загалом?". Я розумів, що країна — це люди. І отримав підтвердження вже після повномасштабного вторгнення. І таких прикладів є багато. Коли я створював ці пісні, не завжди усвідомлював, наскільки вони влучні.
Важливіше залишати нащадкам розуміння та сенси, з якими можна далі іти й боротися
Якщо вважати музику формою безсмертя, адже пісні залишаються після нас, які три свої композиції ти б залишив для майбутніх поколінь?
Ой, це складно, тому що під час цього жаху, який відбувається, хочеться назвати пісні, які відповідають саме цьому, щоб залишити нащадкам цю пам'ять і розуміння. Але в моменті я навіть зараз не розумію, чи це правильно. Тому мені важко сказати. Я зараз готую новий альбом, в якому буде абсолютно інша музика, інші настрої, неприкрита агресія тощо. Можливо, варто залишити саме це. Тому що залишати нащадкам сум — не думаю, що це правильно. Важливіше залишати їм розуміння та сенси, з якими можна далі іти й боротися. Тому що загроза нікуди не зникне.
Сьогоднішня прем’єра — це історія пам’яті й надії, відбиток нашої сучасності. Про що буде наступна історія?
Наступна історія буде про те, про що всі розмовляють на кухнях і не виносять на загал. Знову ж таки, це буде про агресію. Я написав у себе в інстаграмі, що це буде таке "харкання кров'ю". Це буде жорстко.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
