Фото: Пресслужба співачки Roxolana
Магія пісні в тому, що вона кожній людині резонує по-своєму
Ти сьогодні презентуєш композицію "Пташка". Яка історія стоїть за цією піснею?
Ця пісня існує вже досить давно — спершу її демка з'явилася в тіктоці. До речі, дуже багато моїх пісень створюються саме так: спочатку вони йдуть у тікток. Потім я спостерігаю, як на них реагують люди — коментують, зберігають — і розумію, що треба цю пісню випускати. Ця пісня пролежала близько року. А потім сила інстаграму допомогла мені знайти прекрасних хлопців з Wavewalkrs. Мені дуже сподобалося їхнє звучання, і я запропонувала їм зробити аранжування. Їм настільки сподобалось працювати над піснею, що вони запропонували створити дует: я як виконавиця та авторка, а вони як гурт. Робота над треком була тривалою і складною, але у мене немає відчуття, що ця пісня народжувалася надто довго — ось вона нещодавно народилася й ось вона тепер в ефірі.
А як ви познайомилися з хлопцями, коли ти збиралася зробити пісню? Хто кому першим зателефонував?
Я побачила їх в інстаграмі й написала в дірект. Ми не були знайомі раніше, познайомилася вже безпосередньо під час роботи. Я надіслала їм демку, вони у відповідь — свою версію з аранжуванням. І у нас одразу все склалося, ми одне одного відчули.
У твоїх піснях часто бувають моменти емоційних гойдалок. А "Пташка" звучить як пошук внутрішньої опори. Це твоє особисте відчуття чи історія інших людей?
Гойдалки завжди залишаються зі мною, і я від них не відмовляюся. Кожен артист має транслювати те, що відчуває, і коли це щиро, людям це резонує. Я не завжди хочу розповідати про що конкретно написала пісню, бо мені здається, що магія пісні в тому, що вона кожній людині резонує по-своєму. Для когось це може бути історія про те, що ми знаходимо якусь людину, поруч із якою почуваємося як удома. Неважливо, де ми і хто ми є, який в нас статус, чого ми досягли. От ми зустріли людину і нам більше нічого не потрібно, адже ми розуміємо, що у нас є це відчуття безпеки й затишку. Але інколи це стосується й нас самих: коли ми втрачаємо себе, ми губимося у цьому світі. Нам немає за що зачепитися й треба повернутися до себе, поставити собі запитання: хто ти є і яке твоє коріння? Тоді ми теж знаходимо це відчуття дому.
Мені не завжди вдається знаходити опору в собі, тому зараз я знаходжу її в людях навколо
Звук у "Пташці" трохи інший, він відрізняється від того, що ти робила раніше. Це експеримент чи продовження твого музичного шляху?
У мене було відчуття, що люди після виходу "Мистецтва" знову очікували подібного звучання. Я можу їм його дати за звучанням, тому що у мене вже лежить кілька пісень. Мені захотілося зробити щось інше. Якщо подивитися кліп, у ньому продовжується історія та віжуал від першої пісні "Мистецтво", але з іншим, глибшим звуком. Мені здається, тут розкривається ось ця тема, коли артисти, знайшовши щось, що працює, часто намагаються за це вхопитися і бояться відпустити, адже це приносить великі перегляди, коментарі тощо. Мені хотілося відійти від цієї теми й не боятися просто експериментувати. Вважаю, що ця пісня не радіоформат і не дуже поп, але це класна творчість і вона для когось, можливо, зрезонує і в чомусь допоможе.
Кліп "Пташки" є продовженням відео на пісню "Мистецтво". В чому воно полягає? І чи буде ще продовження?
Я думаю, що точно буде. Можливо, ми вже переїдемо з квартири, в якій ми знімали ці кліпи. У нас стиль такої неохайної старої квартири. Насправді мені хочеться тримати цю лінію, тим більше у мене таке вперше — коли ми від сингла до сингла тримаємо якусь одну історію і не перемикаємося між настроями. Мені це цікаво, адже це дійсно якась така історія не одного синглу, тож, думаю, чому б і ні? Просто будемо давати щось під іншим кутом.
Якщо описати "Пташку" трьома словами, які це будуть слова?
Глибока, медитативна (мені всі це почали говорити й писати) та вільна.
Чи був якийсь момент під час створення пісні, який тебе найбільше вразив або здивував?
Мабуть, мої внутрішні відчуття, коли я вперше почула аранжування, тому що я дуже прискіплива до аранжувань, постійно беру участь у їхньому написанні до всіх пісень. І це була єдина пісня, яку я просто віддала, заплющила очі, тому що було дуже страшно. Після першого прослуховування я одразу закохалася. Мене саму "промурашило" від цієї пісні, а таке, відверто кажучи, буває рідко.
У цій пісні є рядок: "Може, я з тобою буду наче вдома". Для тебе дім — це місце чи люди?
І одне, і інше. Від початку повномасштабного вторгнення я зрозуміла, що дім — це точно про місце, тому що я не хочу жити ніде, окрім того місця, де живу зараз. Але, звісно, це ще відчуття і про людей. Тому що насправді відчуття дому створюють також люди, які тут живуть. Мені здається, мені було б дуже одиноко, якби не було моїх рідних, близьких, друзів і коханої людини. Тому це симбіоз.
Останні роки нас навчили шукати опору. Де ти знаходиш свої точки опори — в людях чи в собі?
Якщо бути справедливою, скажу, що дуже часто в мене немає опори. Як і всі нормальні люди, я дуже часто сумніваюся в собі, вагаюся в ситуації довкола. Бувають моменти розпачу, коли я теж сиджу плачу і не знаю, що робити. Це нормально. Мені б хотілося знаходити опору в собі. Мені не завжди це вдається, тому зараз я знаходжу опору в людях навколо.
Зараз я більше прислухаюся до себе і не боюсь експериментувати
Творчий процес: як це відбувається? Де ти знаходиш натхнення? Чи є у тебе робочий ритм? Чи творчість приходить спонтанно?
Я взагалі обожнюю натхнення за те, що, здається, воно є всюди — потрібно просто бути до нього відкритим. Я можу сісти за фортепіано, награти якісь акорди — і мені одразу прийде текст і мелодія. Можу сидіти вдома і писати вірші.
Я не вірю в музу і вважаю, що натхнення приходить під час роботи. Це така ж рутинна робота, тому якщо й не хочу, я змушую себе сідати, починати хоча б щось робити: написати вірш чи якусь прогресію. Це починає затягувати, і вже щось з'являється.
А як було з піснею "Пташка"? Це було осяяння чи результат роботи з нотами й сидіння за фортепіано?
Про "Пташку" було дуже цікаво. Я гортала тікток (у мене там дуже багато інструментальної музики) і натрапила на японського піаніста. І там була якась дуже сентиментальна, мінімалістична мелодія. Я погортала тікток, послухала її, і у мене одразу з'явилось бажання побігти пограти на фортепіано. Я сіла за інструмент і з першими акордами у мене одразу з'явилася ця фраза: "Може, я з тобою буду наче вдома".
Як ти змінилася як артистка за останні роки?
Мені здається, що я сильно змінилася. Тому що нас змінюють досвід і події навколо. Перша частина моєї творчості під час повномасштабного вторгнення була дуже змінена під формат виступів для військових. Ми регулярно їздили до них і виконували мотиваційні пісні, тому що, наприклад, ліричні композиції нас просили не співати. Тому ось таких пісень, які я презентую зараз, у мене не було. А зараз я більше прислухаюся до себе і не боюсь експериментувати. Звідси й пісні "Мистецтво" й супернеформатна "Пташка". Тому я крок за кроком пізнаю себе.
Що нового ти в собі відчула і відкрила?
Я відчула те, що інколи нам здається, що люди зовсім не зрозуміють те, що ми зараз зробимо, але це дає зворотний ефект. І зазвичай якраз те, що тобі здається зовсім незрозумілим, відгукується людям. І ось ця сміливість, мені здається, відкрилася.
Якби ти могла передати слухачам Радіо Промінь одне послання через музику, що б це було?
Я скажу словами не цього релізу, а попереднього: якщо вам здається, що вас ніхто не розуміє, пам’ятайте — ви мистецтво.
Чи чекати цієї весни на твій дебютний альбом?
Я сподіваюсь, що ми його дочекаємося. Я чекаю його від себе так само, як і всі інші. Там буде більше рухливих, життєствердних композицій, звісно, все в контексті сьогодення. Але це буде літній альбом із відповідним звучанням, і ще буде трохи ліричних пісень.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
