Павло Остріков. Фото: facebook/Pavlo Ostrikov
Хмельницька ідентичність
Ти – режисер короткометражних фільмів "Стіни", "Bicycle", "Зупинка", "Одкровення", "Ґолден лав", "Випуск'97", "Смородина", "Mia Donna" і повнометражної, найтитулованішої стрічки "Ти – Космос". У повнометражних ігрових дебютах режисера часто з’являється місто, де він народився. Ти народився в місті Красилів Хмельницької області. Хмельниччина присутня у твоїх фільмах?
Так. І я також не втік від цієї долі режисерів. Хмельниччина так чи інакше з’являється в моїх фільмах. І напевно буде з’являтися і надалі. Бо це мій рідний край.
Розкажи, чому тобі хотілося наділити свого головного героя у фільмі "Ти – Космос" хмельницькою ідентичністю?
Так. Він подолянин. Бо режисура – це про досвід. Який досвід ти сам маєш, від такого і маєш відштовхуватися. Можливо, всі ми хотіли б знімати якесь голлівудське кіно, але ми живемо в Україні. Тому треба використовувати цей унікальний досвід і показувати його в кіно. Мій досвід – це життя на Хмельниччині, я добре знаю цих людей, я й сам такий. І тому мені хотілося це передати. Я не знаю, як можна жити, наприклад, у Запоріжжі чи Карпатах, і не знімати про це.
Повний метр із коротких новел про Хмельниччину
А яке кіно тобі хотілося б зняти на Хмельниччині?
Мені взагалі хочеться зняти кіно на Хмельниччині. Крапка. Ми розуміємо, що кіно – це бізнес. Тому часто доводиться знімати на Київщині, бо так дешевше. Але моя мрія – зняти кіно на Хмельниччині. Бо там все ж унікальний ландшафт, унікальні місця, унікальна архітектура. Зрештою, я там виріс. А коли хочеться розповідати історію про хмельничан, то логічно знімати саме там.
У нас у гостях був Аркадій Непиталюк. Він теж родом із Хмельниччини. І він уже знімав трішки у самому Хмельницьку. А ще він хоче зняти там історичний бойовик про Устима Кармалюка. Ти чув про це?
Я чув, і я йому підкинув ідею зробити повний метр із коротких новел про Хмельниччину. І зняти саме на Хмельниччині, бо ми обоє земляки. Ми маємо щось спільне в наших фільмах.
А як ти думаєш, що саме?
Напевно якийсь схожий гумор. На Поділлі він унікальний. Тому ми справді схожі з Аркадієм. І я щиро сподіваюся, що в майбутньому ми зробимо з ним спільну колаборацію. І разом знімемо на нашій батьківщині якісь короткі історії.
Київщина: багата на локації, дорога фінансово
А як працювалося в Київській області? Які плюси і мінуси зйомок тут?
Звичайно ж, тут є багато чого. Адже поряд велике місто, столиця. Тут можна зняти майже всі регіони України. Ми навіть зняли для стрічки "Ти – Космос" такі пагорби, які дуже схожі на Поділля чи Прикарпаття. І це плюс, що тут можна знайти щось своє. Але мінус в тому, що ти не завжди можеш зняти те, що хочеш, бо важко і насамперед дорого виїжджати в якісь знімальні експедиції подалі від Києва. Навіть поїхати на зйомку, наприклад, у Житомир, який не так далеко від столиці, може бути набагато дорожче для продюсерів, ніж знімати в Києві.
"Хотілося справжнього сільського клубу"
Ти часто знімаєш фасади в різних населених пунктах. Це насамперед стосується стрічки "Ґолден лав". А сама історія, яка відбувається всередині клубу, знята в Києві. Як ти шукаєш локації? Які завдання ти даєш менеджеру з пошуку локацій, якщо такий є на коротких метрах?
На коротких метрах це була певною мірою партизанська робота. Я професійно зняв тільки два короткометражні фільми зі знімальною групою. Це "Випуск'97" та "Mia Donna". 4 фільми, які були зняті до цього, створювалися напівпрофесійно своїми силами або силами друзів. Ми просто їздили і шукали локації. "Ґолден лав" ми спочатку знімали в Києві, але було занадто людяно і галасно. Як у місті. А нам хотілося справжнього сільського клубу. І ми знайшли його тільки на Київщині. Там було тихо і трушно. А загалом це було непросто, адже ми все робили самі. Я пам’ятаю, як мене послали дуже далеко в Будинку культури. І це було досить парадоксально – чути в Будинку культури такі слова.
Будинки культури на історичному зламі
А сам Будинок культури, як кінообраз, теж із твого рідного Красилова?
Так. У нас є Будинок культури. Взагалі будинки культури – це цікаві місця. Вони мали бути осередками культури, і подекуди так і є. Але при цьому я їх застав на якомусь історичному зламі. Вони нам дісталися від Радянського Союзу, а Україна ще до кінця не зрозуміла, як їх використовувати наповну, що з ними робити. І цей злам культур відчувався. Вони існували ніби на межі. Такі місця мене дуже приваблюють. Не дуже досконалі, які викликають запитання. І вони також із мого дитинства. Я ходив в музичну школу і гурток малювання. І мене дуже приваблює атмосфера маленьких містечок.
Я, коли дивився фільм "Ґолден лав", розумів, що у мене такого досвіду немає. Цей фільм про speed dating (англ. швидке побачення), пошук партнера через короткі зустрічі. В фільмі вони відбуваються в клубі, який був Будинком культури. А у моєму Будинку культури виступали Віктор Павлік, Наталка Могілевська. Але у нас ніколи не було speed dating. Це реальна історія? Вона десь відбувалася?
Ні. Думаю, що вона могла б десь відбутися, але насправді це кіно побудоване на парадоксі. Парадокс у тому, щоб побачити сучасну американську культуру в невеликому українському селищі. Це, як на мене, кумедно і відірвано від реальності. Хоча, з часом це стає реальністю, і можливо десь вже і відбувається.
Актори блискуче відтворили діалект
Знімаючи атмосферу маленьких містечок, чи важливо для тебе знімати і людей, які живуть порад з цією локацією?
Мій шлях до кіно був доволі довгий і тернистий. Тому часто доводилося йти на компроміси. Як я вже казав, мені б дуже хотілося знімати кіно на Хмельниччині й знімати акторів, які звідти родом. Так виходило не завжди. Але, я думаю, ми зрештою отримували класні результати. Ми зажди знаходили носіїв нашого діалекту. Можливо, хтось скаже, що це суржик, і це напів правда. Адже так дійсно говорять на Хмельниччині в провінційних містечках. І мені хотілося це зафіксувати. Спочатку в сценарії, а потім у героях, яких ми знайшли на кастингу. І це буда удача, що акторам це вдалося. Або ж вони можуть професійно відтворити цей діалект, або вони справді його носії. Як, наприклад, Володимир Кравчук, який зіграв головну роль в "Ти – Космос". Він родом із Кам’янця-Подільського. І тут усе зійшлося. В фільмі про подолянина грає подолянин. Дуже був задоволений роботою з Іриною Мак у фільмі "Mia Donna". Вона також своєю грою дуже вміло відтворила діалекти. Тобто тут змішалися і пошуки, і удача.
Надалі суржику в кіно ставатиме все менше
Чи надовго з нами суржик в українському кіно? Чи потрібен він нині? Наприклад, новий альбом хіп-хоп-гурту "Курган & Agregat" критикували за те, що в ньому стало менше суржику. І це викликало подив. Адже вони певною мірою амбасадори цього суржику. Що змінюється із суржиком в кіно?
Раніше суржик був зоною, де ти міг говорити українською і не брехати про реальність. Тобто, я йшов в провінційні містечка, тому що Київ до вторгнення був переважно російськомовний. А мені не хотілося змінювати реальність, мені хотілося її показувати, віддзеркалювати. І тому я йшов в провінційні містечка, тому що там люди говорили українською. Не ідеально, але говорили. Зараз ситуація з мовою кардинально змінюється. Мені здається, що надалі суржику в кіно ставатиме все менше. І хоча я теж, певною мірою, амбасадор суржику, вважаю, що його кількість буде зменшуватися. Я насправді просто віддзеркалюю реальність, яку бачу. Коли я бачу, що люди більше говорять українською, мене це неабияк радує, і мені хочеться показувати це в кіно.
Російська мова на вулицях Києва здається маргінальною
А чи скоро з’явиться в кіно україномовний Київ?
Вже так є! Коли я чую на вулиці російську мову, це здається маргінальним. Вже хочеться показувати, що Київ україномовний. І це дійсно вже не викликає запитань.
А якого кіно про Київ тобі сьогодні не вистачає?
У цьому місті стільки шарів, що я досі ще його пізнаю. Хоча доволі довго тут і навчався, і жив. Все одно відчуваю, що не маю достатньо досвіду проживання в цьому місті, щоб показати його в кіно. Тому мені хочеться показати Київ насамперед від людини, яка віддала себе цьому місту, яка побачила всі його закуточки, відчуває його атмосферу. Ця людина повинна бути закохана в Київ.
Такого фільму ще немає?
Напевно є. Але мені здається, що цього замало. Всі ми можемо згадати пісню про Київ, але ми не можемо згадати якийсь найперший фільм. Такий київський-київський.
"Наш Київ"
В якому вимірі зараз існує Київ у кіно? Мені здається, що Київ більше показаний містом спальних районів, і цей наратив транслюється і на міжнародну аудиторію. А українського кіно саме про міську історію ми ніби тільки намагаємося намацати, зрозуміти, хто може бути цим героєм. Знаю, що зараз у розробці є фільм за романом Підмогильного "Місто".
Ми можемо повірити в історію про Київ, якщо побачимо її контрастною. Справді, багато хто показує спальні райони Києва. Або навпаки – це чистий гарний центр. Ми знаємо, що це не так. Ми знаємо, що є чудові місця, і є погані місця. І напевно, коли ми побачимо цей контраст на екрані, ми повіримо, що це наш Київ.
Іноземні кінокомпанії в Україні: привабливо, конкурентно, вигідно
До повномасштабного вторгнення актуальною була тема розвитку кіно в регіонах. Були створені обласні комісії, які намагалися привабити людей з Києва, щоб вони знімали в регіонах. Найуспішнішим кейсом була Львівська область. У Львові багато знімали кіно саме через сприяння комісії. Що ти думаєш про цю ініціативу заохочування через обласні комісії?
Це дуже важливо. Можливо до вторгнення це набирало хід. Зараз звичайно треба це відроджувати. Я думаю, ця війна показала, що у нас є дуже багато місць, які дуже привабливі, навіть, якщо вони й не зовсім привабливі. Але вони цікаві. Вони наші. Вони різні. Хочеться це показувати. Хочеться не обмежуватися одним регіоном. Хочеться знімати ті історії, які ми придумали і знімати в тих місцях, про які ці історії. Без комісії це, на жаль, було б дуже важко, тому що потрібне спорядження, потрібні спеціалісти на місцях. Це потрібно відроджувати. Також, мені здається, і з залученням іноземних спеціалістів та компаній. Щоб вони приїжджали знімати в якісь окремі регіони. Звісно, у нас є візитівки, такі як Карпати чи степи. Але, я думаю і сподіваюся, з часом розвинуться й інші регіони. І Хмельниччина також може бути унікальною для іноземних компаній.
Як нам заохочувати людей приїжджати знімати в Україну?
Повинна бути чітка стратегія розвитку кіно в Україні від Держкіно, яка передбачатиме можливо якийсь кешбек для цих компаній. Це має бути конкурентно. Має бути безпечно. Щоб компаній не боялися під час знімального процесу потрапити на міну. Я сподіваюся, так і буде після закінчення війни. Думаю, що до вторгнення нам не вистачало впізнаваності України, її локацій. Можна показати, якою є справжня Україна в її розмаїтті. І у нас цей процес може бути конкурентним. Тому що це може бути економічно вигідно. А все інше у нас є.
